“Подвійний фонд”. Росіяни, шпигуни й сепари, яких Україна віддала на обмін: ФОТО, ІСТОРІЇ

 

Відомо, що з собою в Москву звільнені за обміном 7 вересня росіяни забрали принаймні одну непередбачену домовленостями істоту – кицьку Машу. Ну й нехай. Нам мало цікава доля прирученого сепаром коте, але ми намагаємося по крихтах назбирати інформацію про кожного із в’язнів, переданих до Росії, вивести статистику щодо їхньої приналежності і роду злочинних занять. Та от біда:  точний, офіційний список російських в’язнів, переданих до РФ у форматі “35 на 35” – не існує в природі.

І сьогодні на брифінгу речник Путіна Дмитро Пєсков залишив без коментарів запитання, кого саме звільнив Кремль.

Понад те, навіть сам формат “35 на 35” викликає сумніви, хоча ці цифри підтвердила омбудсман РФ Тетяна Москалькова й інші офіційні структури Росії та України.

Російське посольство перед вильотом літака спецзагону “Росія” опублікувало фото, на якому зображені 24 звільнені особи плюс киця Машка. Можливо, інші не захотіли фотографуватися.

Але хто вони – “інші”? Адже в мережі можна знайти принаймні 4-5 варіанти списків звільнених росіян: від “Української правди”, “Лівого берега”, ТСН, BBC Україна, “Украіна.ру”. І серед них немає хоча б двох ідентичних!

Так, у всіх переліках є спільна основа – близько 30 осіб. Однак ще півтора десятка “мучеників за матушку Росію” згадуються лише в деких списках, іноді – в одному з них.

Очевидно, що розбіжності пов’язані з тим, що різні ЗМІ отримали списки осіб на звільнення від різних джерел, на різних етапах переговорів. А ці домовляння тривали ледь не біля трапу літака.

Особливий випадок: був анонсований до обміну, є в перших списках, але точно не полетів до Москви російський танкіст Руслан Гаджиєв, взятий у полон в бою під Санжарівкою в січні 2015 року (тоді мехвод-кавказець з “ЛНР” доклався до вбивства восьми воїнів 30-ї механізованої бригади, нещодавно його засудили до 15 років позбавлення волі). Адвокат Гаджиєва Валентин Рибін не зміг всунути Гаджиєва на обмін у 2017 році – і визнає, що не зміг і зараз (“Полетіли! Без Руслана!..”)

Щодо інших: Олександр Валехідіс – є у списках ТСН і ВВС, відсутній у інших. Сергія Єгорова немає в “ЛБ”, “УП”, “Украіна.ру”, Миколи Єрьоміна – немає в “ЛБ” та “УП”.

Лише в умованих “перших” списках є Коверник Сергій Миколайович, 16.02.1978 р.н. (імовірно, Крим, Феодосія) та Дубенко Ганна Валеріївна, 18.08.1982, працівниця зв’язку військової частини ЗСУ в Бахмуті Донецької області, яка шпигувала на користь “ДНР”. Водночас, за даними різних ЗМІ, Дубенко після двох років СІЗО була передана за обміном до ОРДЛО ще 27 грудня 2017 року (тоді теж не публікувалися списки звільнених сепарів).

Також лише у списках “ЛБ” і “УП” є Андрій Третьяков – кримчанин, коригувальник вогню сепаратистів “ДНР”, затриманий в Авдіївці 2017 року. І про нього є інформація, що звільнений ще в грудні 2017-го.

У списку “УП” відсутній одесит Валерій Пікалов (хоча де логіка, якщо інші троє його подільників у “справі 2 травня” пішли на обмін?).

Тільки в переліку “Украіни.ру” є така собі Ольга Руда.

Про деяких звільнених (імовірно звільнених?) точно відомо лише ПІБ, дата народження й громадянство.

Хай там як, основна частина звільнених відома напевне. Із цієї маси, що повторюється в усіх (чи більшості) варіантах чейндж-листів, “Новинарня” сформувала основний список із 35 осіб.

Не факт, що всі вони полетіли до Москви бортом “Россия” 7 вересня. Можливо, хтось таки залишився, “ротувався” з іншим. Але візьмемося стверджувати, що саме цей список – близький до реального обміну “на той бік”.

За даними ЗМІ, був у списку, але сам відмовився від передачі РФ, кримський дезертир Тарас Синичак (відсутнійу переліку від ТСН).

Як відомо, деяких ув’язнених звільнили на підставі помилувань президента Зеленського, деяким – лише скасували запобіжний захід.

То що ж маємо, якщо придивитися до персоналій? Суто громадянство Росії в нашому переліку мають лише дев’ять осіб. Ще близько десятка – громадяни України, які за різних обставин отримали паспорти РФ (переважно в Криму).

Тобто виходить, що Київ, аби отримати від Путіна 35 наших співвітчизників, віддав на обмін щонайменше 16 громадян України. А якщо вважати осіб з подвійним громадянством громадянами України – то всіх 25 (ще один з обміняних – молдаванин).

За приблизними підрахунками, в основному списку:

  • шпигуни – 13,
  • бойовики – 8,
  • дезертири, зрадники з Криму – 4,
  • зрадники-шпигуни, вони ж “антимайданівці” Одеси – 4,
  • виконавці терактів, убивств – 3,
  • зрадник-пропагандист – 1,
  • нема даних – 2.

Прикметно, що вісім звільнених були клієнтами адвоката Валентина Рибіна, відомого проросійського юриста-активіста.

Агєєв Віктор Олександрович
13.09.1995, громадянин Росії

Громадянин РФ, житель Алтайського краю, контрактник ЗС РФ – був затриманий у числі чотирьох бойовиків “ЛНР” військовими 93-ї механізованої бригади ЗСУ після бою 24 червня 2017 року в районі села Жолобок на Луганщині, що на лінії розмежування.
Тоді були вбиті капітан Олександр Щерба, 1978 р.н., громадянин Росії, та Олександр Супонін, 1999 р.н.
Разом з Агєєвим потрапили в полон троє громадян України – Андрій Стоянов, Богдан Венгер, Даніїл Гладков.

Новоайдарський райсуд 25 січня 2018 року визнав Агєєва винним у тероризмі, незаконному зберіганні й носінні вогнепальної зброї та боєприпасів та засудив до 10 років позбавлення волі. Вирок набув чинності 5 квітня 2018 року.

Мати, Світлана Агєєва, яку приводив в СІЗО до Агєєва журналіст “Новой газєти” (РФ), зверталася до президента Петра Порошенка з проханням помилувати її сина і припинити війну, а також просила Віктора Медведчука включити Віктора до списку на обмін.

Бойовики “ЛНР” включили Віктора Агєєва у список на обмін, позиціонуючи його як свого “ополченця”. Однак українська сторона в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи виступила категорично проти такого обміну.

“Ми очікуємо, що влада РФ визнає його наявність в Україні,

суд повинен визначити ступінь його злочину, світ повинен знати подробиці злочину, тому що це факти російської військової присутності на Донбасі”, — заявляла Ірина Геращенко.

27 грудня 2017 року відбувся обмін утримуваними особами між Україною і ОРДЛО у форматі 233 на 74. Україна тоді не віддала громадян Росії, зокрема Агєєва. “Поміняємо їх на Сущенка і Сенцова”, – пояснив президент Петро Порошенко.

Читайте також:
Крім Агєєва: стали відомі всі імена полонених і вбитих під Жолобком бойовиків “ЛНР”. Їх таки зарізали (фото 18+)

Баранов Олександр В’ячеславович
11.08.1983, кримчанин, громадянин України й Росії

Так званий “кримський дезертир”. Уродженець м. Канів Черкаської області, служив у 10-й бригаді морської авіації ВМС України (10 мабр) у Саках. Після анексії Криму РФ зрадив присягу Україні, перейшов на бік держави-агресора та підписав у 2014 році контракт із міністерством оборони Росії. Почав проходити військову службу на посаді механіка літака військової частини 67606 ЗС РФ, а пізніше отримав паспорт громадянина Росії.

Баранов та Максим Одинцов 20 листопада 2016 року були затримані співробітниками СБУ в буферній зоні КПВВ “Чонгар” на межі з окупованим Кримом при спробі отримати сфальшовані документи про нібито закінчення ними військових ВНЗ в Україні.
Зрадники хотіли стати офіцерами в російській армії (Баранов – молодший сержант). Продаж їм липових документів був спецоперацією СБУ, аби виманити зрадників на Чонгар на корупційну “вудку”.
У ході спецоперації планувалося затримання третього дезертира, однак він тоді на КПВВ не приїхав.

8 лютого 2018 року Подільський райсуд столиці засудив Баранова 8 лютого 2018 року до 13 років позбавлення болі без конфіскації за дезертирство і державну зраду (з позбавленням військового звання “молодший сержант”). Обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, суд не встановив.

Баранов свою вину в інкримінованих йому злочинах не визнав повністю і відмовився давати показання, але вина його доведена кількома свідками та доказами.

Тоді Росія звинуватила Україну у “викраденні” своїх військових у Криму. Однак СБУ закцентувала увагу на тому, що це українські дезертири.

Басханов Аслан Межитович
06.04.1966, Луганськ, громадянин України

Уродженець Росії. Бойовик “ЛНР”.

За даними “Миротворця“, засуджений судом у Лисичанську (Луганська область) за посягання на життя старшого радника юстиції України Бесіди С.В.

Бобова Олена Григорівна
26.04.1972, Одеса, громадянка України

Фігурантка “справи 2 травня”, учасниця антиукраїнських мітингів в Одесі у травні 2014 року.

Разом з іще трьома фігурантами – Валерієм Пікаловим, Денисом Хитровим і Петром Мельничуком – Бобова була затримана 19 березня 2017 року. Їх звинуватили в державній зраді (ч. 1 ст. 111 КК України) та незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 КК України), скоєних організованою групою осіб (ч. 3 ст. 28 КК України).

За даними СБ України, вони створили шпигунську мережу, вербували співробітників стратегічних підприємств на півдні України і збирали інформацію про пересування сил ЗСУ.

Бобову назвали очільницею цієї групи. Жінка, за даними СБУ, пройшла навчання в спеціальному тренувальному таборі ГРУ РФ у Криму, після чого повернулася на материк.

Справа пішла в Приморський суд у грудні 2017 року. Відтоді тривав судовий розгляд, а всій групі продовжували арешт на 60 днів. наступне засідання суду мало відбутися у вересні 2019-го

Васьковський Андрій Сергійович
25.12.1991, Київ, громадянин України

У серпні 2018 року тодішній голова СБУ Василь Грицак повідомив, що в лавах відомства знайшли “крота” та затримали його 18 серпня. Імені він не називав, однак згодом адвокати повідомили, що цим “кротом” є капітан СБУ Андрій Васьковський. Його начебто затримали на “гарячому” під час того, як він фотографував документи із грифом “таємно”, пише ТСН.

Валехідіс Олександр Анатолійович
27.09.1955, громадянин Росії

У резюме вказував, що має дві вищі освіти – вищу юридичну й технічну (інженер-судноводій).

За даними “Миротворця”, Олександр Валехідіс народився у Львові, довго жив у Мурманську, де отримав російське громадянство, працював в структурах МВС РФ. Після виходу на пенсію переїхав до Севастополя, де жив із дружиною й дочкою. Займався бізнесом також у рідному Львові.

У Криму Валехідіс у 2006-2007 роках був начальником охорони агрофірми “Золота Балка”, у 2007-2012 роках – начальником служби безпеки севастопольського ЗАТ ТЦ “Содружество”.

30 липня 2014 року був затриманий у Львові за обвинуваченням у шпигунстві. Валехідіс намагався з’ясувати, скільки співробітників СБУ і хто саме буде відправлений у зону бойових дій на сході України, передавав таємні дані російському куратору.

Засуджений на 10 років без конфіскації майна за статтями 114, ч. 1; 263 ч. 1; 15 ч. 2. Вирок винесено Шевченківським районним судом м. Львова 11 лютого 2016 року і Львівським обласним апеляційним судом – 26 травня 2016 року.

У 2016 році окупаційний губернатор Севастополя Сергій Меняйло заявляв, що особисто попросить Володимира Путіна сприяти звільненню Валехідіса.

Вишинський Кирило Валерійович
19.о2.1967, Київ, громадянин України й Росії

Керівник “РІА Новости Украина” – філії російського пропагандистського державного інформагентства “РИА Новости”. Обвинувачений СБУ у створенні підривної проросійської інформаційної мережі на терені України та державній зраді.

Уродженець Дніпра. Із 1999 по 2006 роки — ведучий та редактор на каналі ICTV у Києві. 2006-2011 – на російському телеканалі “Росія-1”.

За даними сайту “Миротворець” навесні 2014 року працював у Криму, де з підконтрольними йому журналістами виготовляв матеріали, які виправдовували  анексію півострова Росією. За цю діяльність Вишинський  указом президента Росії нагороджений нагородою РФ “За повернення Криму”. Також нагороджений російською медаллю ордена “За заслуги перед вітчизною”.

15 травня 2018 року відбулися затримання Кирила Вишинського та обшуки в київському офісі “РИА Новости Украина”. Кримінальне провадження відкрили за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України (“державна зрада”). Вишинському оголосили про підозру. При обшуку в нього виявили медаль “За повернення Криму“, паспорт громадянина РФ тощо.

Заступник голови СБУ Віктор Кононенко заявив, що Росія щомісяця виділяла на “РИА Новости Украина” 53 тисячі євро, які переводилися через фіктивну сербську фірму.
В обов’язки керівника “РИА Новости Украина” входило загальне керівництво представництвом, фінансова та адміністративна робота, визначення основних напрямків діяльності та структурних підрозділів, контроль ідеологічного та політичного контенту. Слідство посилається на численні антиукраїнські публікації на порталі “РИА Новости Украина”, а також листування та інші контакти Вишинського з кураторами в Москві, які давали йому ідеологічні завдання.

Згідно з висновками судово-лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи, низка публікацій, підготовлених та поширених на сайті “РИА Новости Украина” під керівництвом Вишинського, спрямовані на виправдання агресії Росії проти України, обґрунтовують належність Криму до РФ, легітимізують створення “ЛНР/ДНР”, розпалюють міжнаціональну ворожнечу в Україні.

З огляду на доведений факт фінансування очолюваної Вишинським групи людей з федерального бюджету Російської Федерації, в СБУ стверджують, що Вишинський брав активну участь в інформаційній війні Росії проти України, а не займався журналістською діяльністю.

Херсонський міський суд 17 травня 2018 року арештував Вишинського на два місяці без права внесення застави. Апеляційний залишив пропагандиста під арештом. При цьому Вишинський заявив про вихід із громадянства України. Надалі суд продовжував арешт Вишинського.

На засіданні Подільського райсуду 15 липня російська омбудсман Тетяна Москалькова подавала клопотання про звільнення Вишинського з-під арешту.

18 липня прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков, коментуючи заяву Володимира Зеленського про те, що першим кроком до нормалізації діалогу Москви і Києва могло б стати звільнення українських моряків, заявив, що таким кроком могло б стати повернення до Росії керівника “РИА Новости-Украина” Вишинського. Відтак його включили до списку на обмін.

28 серпня Кирила Вишинського за рішенням суду звільнили з СІЗО під особисте зобовʼязання.

Читайте також:
Прокуратура звинуватила Вишинського у публікації 72 антиукраїнських статей

Звільнений Вишинський висловив намір повернутися до Києва для участі в суді

Галичий Володимир Олексійович
18.01.1948, Севастополь, громадянин України й Росії

Колишній депутат Севастопольської міськради, яка в березні 2014 року протиправно проголосувала за входження міста до складу Росії.

Галичий (варіанти написання прізвища – Галічий, Галічій) перейшов на бік окупантів, отримав паспорт РФ.

Його затримали на адміністративній межі Криму та Херсонської області у вересні 2015 року, звинуватили у державній зраді.

Інший колабораційний “депутат думи” Севастополя Дмитро Бєлік у коментарі ТАСС повідомив, що останні півтора року Галичий перебував під домашнім арештом, до цього – 520 днів провів у Лук’янівському СІЗО в Києві.

Гнатьєв Сергій Сергійович
13.04.1988, Севастополь, громадянин України і Росії

Уродженець міста Арциз Одеської області, бізнесмен із Севастополя, генеральний директор тамтешнього ТОВ “Рускримінвест”, прибічник російських і радянських поглядів.

21 червня 2019 року Шевченківський районний суд Києва засудив Сергія Гнатьєва до 8 років позбавлення полі за замах на активіста “Добровольчого батальйону ОУН” Віталія Регора.

За словами Гнатьєва, перебуваючи в Севастополі, він побачив на відео в інтернеті, як напередодні – 9 травня 2016 року – на акції в День Перемоги в Києві правий активіст зірвав із жінки георгіївську стрічку “та наніс їй тілесні ушкодження”. Цим активістом був Віталій Регор “Кефір”. Сергій Гнатьєв вирішив його вбити.

У серпні кримчанин приїхав до Києва, знайшов, підстеріг Регора 5 вересня біля будинку по проспекту Перемоги, поруч із зупинкою “Полковника Шутова”, та завдав не менше десяти ударів ножем. Регор дивом вижив.

Затримали Гнатьєва у березні 2017 року в Дніпропетровській області, де він жив у своїх знайомих. Засудили за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України (замах на вбивство).

22 серпня Апеляційний суд Києва випустив Гнатьєва з-під варти під особисте зобов’язання за клопотанням прокуратури – щоб передати на обмін до РФ.

Єгоров Сергій Геннадійович
03.10.1980, громадянин Росії

Росіянин, воював на боці бойовиків. Взятий у полон під Новомиколаївкою 14 квітня 2017 року.

У суді був обвинувачений за статтями ККУ 258-3 ч. 1, 263 ч.1, 331 ч. 1.

За даними слідства, воювати проти української армії почав у лютому 2017 року, охороняв територію військової частини “ДНР”. Був засуджений до 10 років позбавлення волі.

Єжов Станіслав Станіславович
22.06.1978, Київ, громадянин України

Перекладач і працівник служби протоколу прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, киянин Станіслав Єжов був затриманий СБУ ввечері 20 грудня 2017 року просто під стінами Кабміну. Його звинуватили у державній зраді – шпигунстві та співпраці з російськими спецслужбами.

Раніше Єжов працював у посольстві України в США, а також в адміністрації президента. В управлінні протоколу Кабміну Гройсмана він відповідав, серед іншого, за переклад зустрічей з іноземними делегаціями, постійно супроводжував прем’єра Гройсмана у закордонних поїздках.

За даними слідства, Єжов був завербований російськими спецслужбами під час його поїздки у Санкт-Петербург. За допомогою спеціального обладнання чиновник збирав інформацію про діяльність урядових структур і передавав спецслужбам Росії. Інформацію пересилав на емейл-адресу користувача “Єлена Прекрасна”.

Після арешту з’явилася інформація, нібито Єжов є громадянином РФ. Він уже не приховував, що є прибічником “русского мира”.

Один із найбільш високопоставлених клієнтів адвоката Валентина Рибіна.

3 липня 2019 року суд змінив запобіжний захід Єжову – його випустили під цілодобовий домашній арешт.

Наприкінці серпня 2019 року стало відомо, що Єжов визнав провину та уклав угоду зі слідством. Суд засудив його до 3 років 28 днів ув’язнення – це рівно стільки, скільки він просидів у СІЗО за “законом Савченко”, і, відповідно, його відпустили на волю.

Читайте також:
“Мені по***й”: обміняний перекладач Гройсмана Єжов обіцяє повернутися в Україну

Єрьомін Микола Миколайович
22.08.1961, Луганщина, громадянин України

Із Рубіжного, Луганська область.

Інформація відсутня.

Жидких Аркадій Юрійович
09.11.1967, громадянин Росії

Мешканець міста Якутськ (РФ, республіка Саха), у лавах бойовиків Аркадій Жидких мав позивний “Якут”. Воював проти України на Донбасі у лавах 2-го батальйону бригади “Восток” 2-го армійського корпусу (“армія ДНР” у системі ЗС РФ).

Якута взяли в полон українські військові у вересні 2015 року. Після того інформації про його подальшу долю не було.

Кімаковський Ігор Володимирович
28.04.1972, громадянин Росії

Затриманий українськими силовиками 6 червня 2015 року у районі прифронтового селища Березове Мар’їнського району Донецької області (з українського боку). При ньому виявили вогнепальну зброю.

Громадянин РФ. Народився, за його словами, в Макіївці на Донеччині, виріс в Одеській області, звідки виїхав до Росії ще в 1990 році, вступивши в Серпуховське ВВКІУ (військове училище, згодом – Інститут ракетних військ). У 2007 році закінчив також Фінансову академію при уряді РФ.

До поїздки на Донбас 2014 року викладав і керував Центром інформаційних технологій Санкт-Петербурзького державного аграрного університету. За даними ЗМІ – заявляв, що регулярно буває в Чечні. Засновник кількох організацій і фірм у Нахабіно.

За даними СБУ, Кімаковський – агент ФСБ, який налагодив зв’язки з бойовиками “ДНР” та передавав їм інформацію про дислокацію й пересування українських військ, з’ясовував особи громадян РФ, які воюють на боці України, тощо. Був “радником” у сепаратистського “мера” Дабальцевого Афендікова.

Сам Кімаковський стверджував, нібито є лише волонтером, який приїхав на Донеччину з “гуманітарною місією”, щоб “відновлювати інфраструктуру”.

За версією російської пропаганди, “волонтер” їхав на своїй машині по окупованій території ОРДО – з Дебальцевого в Новоазовськ, однак через погане знання місцевості і проблем з навігатором випадково заїхав на український блокпост. Українські прикордонники передали росіянина співробітникам контррозвідки СБУ.

Кімаковського тримали під арештом, звинувачували у пособництві тероризму, посяганні на територіальну цілісність України, в незаконному перетині кордону, веденні агресивної війни проти України і в незаконному використанні зброї. Однак він усі ці звинувачення відкидає.

На важливість статусу Кімаковського непрямо вказує те, що він – один із клієнтів адвоката Рибіна.

Перебував у Бахмутській установі виконання покарань №6.

Кімаковський визнав, що є агентом ФСБ, завербований спецслужбами ще 2008 року. Але надалі стверджував, що зробив це під тортурами.

У тому ж інтерв’ю він скаржився на те, що змушений дивитися в СІЗО по телевізору російські мультфільми про “Смешариків” і “Богатирів” в українському перекладі: “Насильницька українізація йде семимильними кроками”.

За словами Кімаковського, з 2015 року його мали чотири рази поміняти в ОРДЛО, але Україна щоразу відмовлялася передавати бойовикам громадян Росії. Так, 27 грудня 2017 року Кімаковського завернули назад до тюрми вже після того, як привезли автобусом під КПВВ “Майорськ” для передачі на той бік з іншими прибічниками “ДНР/ЛНР”.

У серпні 2018 року Кімаковський був серед тих ув’язнених росіян, хто писав листа президенту Путіну з проханням обміняти їх на українських політв’язнів, що утримуються в Росії.

У травні 2018 року суд випустив його з-під варти, однак менш ніж за місяць знову повернув за ґрати. Відтоді він перебував під вартою.

Коваліс Ольга Валеріївна
07.08.1968, громадянка Росії

Російська шпигунка. Затримана на блокпосту біля Маріуполя у квітні 2015 року. Її звинуватили у зборі інформації для бойовиків “ДНР” та формуванні мережі шпигунів – терористична група (ст. 258-3 ККУ). З того часу перебувала в СІЗО. Засуджена.

Коваліс також кілька разів готувалася до обміну в ОРДЛО, у 27 грудні 2017 року була транспортована під КПВВ “Майорськ” для передачі на той бік, однак Україна відмовилася передавати громадян РФ сепаратистам.

Кореновський Дмитро Євстафійович
18.03.1972, Миколаїв, громадянин України

Був затриманий в одній справі з Віктором Федоровим у Миколаєві в червні 2018 року, згодом суд у Києві відправив їх під арешт.

За даними слідства, Кореновський і Федоров збирали інформацію про пересування сил ЗСУ та передавали кураторам. До розвідки також залучали колишніх і діючих військовослужбовців. Отримані дані передавали куратору російської спецслужби за допомогою закритих каналів зв’язку. Такі дії жителів Миколаєва були кваліфіковані за ч. 1 ст. 111 (“державна зрада”) і ч. 1 ст. 114 (“шпигунство”) КК України.

До затримання Кореновський працював у Миколаєві скульптором. Він – автор пам’ятника Герою Радянського Союзу, генералу армії Василю Маргелову (відкритий на території 79-ї десантно-штурмової бригади в Миколаєві 2011 року). Також створив пам’ятники Олександру Суворову і Костянтину Ольшанському (в Феодосії).

Обвинувачені намагалися піти на угоду зі слідством та визнати провину, однак суд відхилив це.

Згодом суд змінив запобіжний захід на особисте зобов’язання.

Костенко Андрій Сергійович
18.09.1984, громадянин України

Немає інформації.

Людина з таким ім’ям значилася в підрозділі НЗФ “ДНР” “Спарта”, яким командував “Моторола”.

Лазаренко Олексій Олександрович
13.10.1985, Запоріжжя, громадянин України

Агент російської військової розвідки, який працював на стратегічному підприємстві в Запоріжжі – авіазаводі “МіГремонт” – та передавав росіянам таємну інформацію.

У серпні 2019 року Шевченківський райсуд Києва визнав Лазаренка винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (державна зрада), та призначив покарання у вигляді дев’яти років позбавлення волі.

Затримали цього “крота” лише в липні 2019 року під час перетину державного кордону з матеріалами розвідувального характеру. У нього вилучили прихований магнітний носій інформації (мікро-SD), на якому містилися зібрані для передачі розвідувальні відомості – зафіксовані літаки в цехах, ремонтна документація, інші секрети українського авіапрому.

Співробітники контррозвідки встановили, що мешканець Запоріжжя був завербований у 2014 році на окупованій території АР Крим кадровим співробітником Головного управління Генштабу ЗС РФ (ГРУ) для підтримки ідей “русского мира”, а також був матеріально зацікавлений. За грошову винагороду збирав для російської спецслужби інформацію не лише про різні аспекти функціонування підприємств вітчизняного ОПК, а й соціально-політичну обстановку в Запорізькому регіоні.

Зібрані розвіддані Лазаренко надсилав через канали електронного зв’язку, а також передавав ГРУшнику під час особистих зустрічей на території РФ, Республіки Білорусь і в анексованому Криму.

“Під час проведення досудового розслідування агент визнав свою вину та підписав угоду між прокурором і підозрюваним про визнання винуватості, яка була передана до суду для ухвалення вироку”, – інформували у СБ України, пояснюючи швидкий вирок перед обміном.

Лазарєв Сергій Олександрович
07.05.1957, громадянин України

У грудні 2017 року українська контррозвідка викрила агента ГРУ ЗС РФ, колишнього високопоставленого офіцера ЗС України Сергія Лазарєва. З’ясувалося, що він три роки шпигував на Росію під кодовим прізвиськом “Сократ” – надавав інформацію про українські літаки.

У сюжеті ТСН ішлося, що раніше Лазарєв був “шанованим полковником українських Військово-повітряних сил”.

Після затримання Лазарєв зізнався, що Україну завжди сприймав лише як “філію Росії”, а українізація викликала у нього “відторгнення на фізичному рівні”. Тож він вирішив працювати на країну-агресора. У прикордонному місті Шебекіно (Білгородська область РФ), у помешканні рідної сестри, Лазарєв зустрівся з майбутнім куратором Денисом Юшиним – офіцером російської військової розвідки.

Росію цікавила секретна база з військової авіації України, а Лазарєв цікавився російської пенсією – зрадник обмінював військові таємниці України на вид на проживання в Росії. Також російська розвідка хотіла з допомогою Лазарєва отримати один із найпопулярніших безпілотників ЗСУ.

“Сократ” проколовся, коли із запалом почав цікавитися авіабазою в Василькові, яка захищає небо над Києвом.

У кінці 2018 року стало відомо, що Лазарєв засуджений до чотирьох років позбавлення волі.

Ломако Юрій Миколайович
04.02.1961, Миколаївщина, громадянин України і Росії

Уродженець Севастополя. Капітан 1-го рангу ВМС України в запасі, колишній начальник 84-го арсеналу мінно-торпедного та трального озброєння (військова частина А2637). Має друге громадянство РФ.

Керівник агентурної мережі російських спецслужб у Миколаївській обл. За даними СБУ,  завербований у Криму 2015 року. На Миколаївщині виконував завдання ФСБ – збирати секретну інформацію про підрозділи ЗСУ, формувати підпільні групи.

Лазарєв був затриманий в грудні 2018 року в Очакові. У квітні 2019 року його засудили до п’яти років позбавлення волі.

Мельничук Петро Миколайович
12.07.1972, громадянин Молдови

Мешканець Кишинева, політичну активність Петро Мельничук – молдаванин українського походження з російськими поглядами – провадив на Одещині. Фігурант “справи 2 травня”, учасник “Антимайдану”, антиукраїнських мітингів в Одесі у травні 2014 року (разом із громадянами України Оленою Бобовою, Валерієм Пікаловим, Денисом Хитровим).

Затриманий у березні 2017 року за ст. 263 ККУ (“незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”).

За даними СБУ, Бобова, Пікалов, Хитров та Мельничук працювали на Одещині під безпосереднім керівництвом головного розвідувального управління Генштабу РФ. За час своєї діяльності члени групи завербували низку співробітників стратегічних підприємств і військових частин півдня України, збирали службову інформацію, спостерігали за військовими об’єктами і переміщенням сил ЗСУ, а також збирали інформацію про громадських активістів Одеської області.

Мефедов Євген Ігорович
22.05.1983, громадянин Росії

Варіант написання прізвища – Мефьодов. Росіянин, уродженець Йошкар-Оли (Марій Ел).

Під час подій в Одесі навесні 2014 року – бойовик “Одеської дружини”, “антимайданівець”, учасник проросійських маршів і зіткнень 2 травня, коли загинули 48 осіб, серед них – були вбиті шість українських активістів.

Мефедова обвинувачували за ст. 294 (масові заворушення) ст. 110 (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України), ст. 109 (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади) КК України.

18 вересня 2017 року в Іллічівському міському суді Мефедов із групою “антимайданівців” був виправданий за одним обвинуваченням (організація та участь у масових заворушеннях), однак майже одразу ж затриманий СБУ за іншими звинуваченнями – у сепаратизмі, діях, спрямованих на повалення влади (ст. 109, 110 ККУ).
Також ішлося про частину 1 статті 14, частину 1 статті 294 (підготовка до масових заворушень) Кримінального кодексу – не про одеські події, а про автопробіг “антимайданівців” у Миколаєві, який відбувся в лютому 2014 року.

Надалі Мефедов перебував у СІЗО.

Клієнт адвоката Рибіна. Захисник намагався домогтися надання Мефедову статусу потерпілого у справі Будинку профспілок, невдало намагався включити на обмін у грудні 2017 року.

19 серпня 2019 року суд випустив Мефедова під заставу.

Разом із ним вийшов соратник по “Антимайдану” Сергій Долженков, якого на обмін 7 вересня зрештою не віддали.

Читайте також:
“Русский он!” Суд в Одесі повернув під арешт росіянина Мефьодова, якого не віддали за обміном в ОРДЛО

Одинцов Максим Євгенович
25.04.1983, кримчанин, громадянин України й Росії

Так званий “кримський дезертир”. Уродженець м. Саки АР Крим, разом з Олександром Барановим служив у 10-й бригаді морської авіації ВМС України (10 мабр) у Саках. Після анексії Криму РФ зрадив присягу Україні, перейшов на бік держави-агресора та підписав у 2014 році контракт із міністерством оборони Росії, отримав паспорт громадянина Росії.

Одинцов та Олександр Баранов 20 листопада 2016 року були затримані співробітниками СБУ в буферній зоні КПВВ “Чонгар” на межі з окупованим Кримом при спробі отримати сфальшовані документи про нібито закінчення ними військових ВНЗ в Україні.
Зрадники хотіли стати офіцерами в російській армії (Одинцов – прапорщик). Продаж їм липових документів був спецоперацією СБУ, аби виманити дезертирів на Чонгар.

6 лютого 2018 року Дарницький райсуд столиці засудив Одинцова до 14 років позбавлення болі без конфіскації за дезертирство і державну зраду (ті самі статті – ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, що й у Баранова). У вересні апеляційний суд підтвердив вирок.

Максимальне покарання, передбачене статтями Кримінального кодексу, за якими обвинувачені Баранов та Одинцов, становить 15 років позбавлення волі.

Пікалов Валерій Валерійович
19.07.19, Одеса, громадянин України

Одесит. Закінчив місцевий верстатобудівний технікум, Національний політехнічний університет (інженер-механік). У 1994-2001 роках служив за контрактом у ЗС України.
Працював інженером-техологом, інженером-механіком, зокрема з 2009 року – на Одеському НПЗ.

Разом із громадянами України Оленою Бобовою, Дмитром Хитровим та молдованином Петром Мельничуком – фігурант “справи 2 травня”, учасник “Антимайдану”, антиукраїнських мітингів в Одесі у травні 2014 року.

Затриманий у березні 2017 року за ст. 111 (“державна зрада”) і 263 ККУ (“незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”).

За даними СБУ, Бобова, Пікалов, Хитров та Мельничук працювали на Одещині під безпосереднім керівництвом головного розвідувального управління Генштабу РФ. За час своєї діяльності члени групи завербували ряд співробітників стратегічних підприємств і військових частин півдня України, збирали службову інформацію, спостерігали за військовими об’єктами і переміщенням сил ЗСУ, а також збирали інформацію про громадських активістів Одеської області.

Просолова Юлія Вадимівна
13.02.1988; Донецьк, громадянка України

У СБУ також називали прізвище – Прасолова, по батькові – Володимирівна. Українка, донеччанка, яка перейшла на бік терористів “ДНР” та була засуджена на 12 років за скоєння теракту на підконтрольній Україні території.

Саме від рук Просолової 31 березня 2017 року в Маріуполі загинув заступник начальника головного відділу контррозвідки Донецького обласного управління СБУ Олександр Хараберюш. Терористка Просолова підклала в його автомобіль вибухівку.

У жовтні 2017 року СБУ затримала Просолову за підозрою у теракті – вчиненні підриву машини Хараберюша.
На початку жовтня 2018 року Іллічівський райсуд Маріуполя засудив жінку за вбивство до 12 років з конфіскацією.

Голова Служби безпеки України Василь Грицак заявляв, що Просолова працювала в системі так званого “центру спецоперацій МГБ ДНР”, який координується і фінансується спецслужбами Росії, а очолює його Василь Євдокимов, позивний “Ленін”.

За даними СБУ, за свою роботу Юлія Просолова отримала 15 тисяч доларів. Платив їй помічник Євдокимова Василь Симонов.

У коментарі ТСН Просолова зізнавалася, що вона наркоманка, за один вечір могла витратити на розваги й зілля тисячу доларів. Із 15 тисяч “гонорару” майже 10 тисяч доларів витратила на гульки та наркотики.
При цьому в розписці, яку вимагав Симонов, Прасолова написала про отримання приблизно 50 тисяч доларів за “роботу”.

Також вона повідомляла, що убивство Хараберюша було не останнім її завданням: Симонов наказав їй підірвати офіцера спецслужб у Слов’янську. Ще один теракт жінка мала здійснити в місті Курахове, де розташована потужна електростанція.

У жовтні 2017-го найману вбивцю виманили з окупованого Донецька начебто для оформлення біометричного паспорта України.

Читайте також:
“А тепер Ленін з МГБ!” Виконавиця вбивства полковника СБУ Хараберюша
сіла на 12 років

Ракушин Олександр Сергійович
19.03.1963, Маріуполь, громадянин України

Мешканець Маріуполя, власник охоронної фірми “АСР-Охорона”. Офіцер запасу Збройних сил України. Обвинувачений у співпраці із спецслужбами РФ.

Його затримали у червні 2019 року. Слідство вважає, що ФСБ завербувала Ракушина 2017 року на зустрічі випускників Ленінградського вищого військово-політичного училища ім. Андропова.

За даними СБУ, відставник збирав інформацію про українське озброєння, переміщення військової техніки, дислокацію задіяних в ООС військ, намагався вербувати співробітників СБУ.

Контррозвідники СБ України встановили, що для забезпечення ефективної координації виконання розвідувально-підривних завдань агент Ракушин був переданий на зв’язок представнику так званого “МГБ ДНР” – громадянину України В’ячеславу Левченку, а також встановив зв’язок зі співробітником УСБУ в Одеській області Русланом Повельком, колишнім начальником Новоазовського міжрайонного відділу СБУ на Донеччині.

У 20-х числах серпня 2019 року суд відпустив Ракушина під особисте зобов’язання (очікувано, для обміну в Росію).

Радіонова Антоніна Петрівна
06.09.1969, громадянка України

Варіант написання прізвища – Родіонова. Колишня співробітниця Нацгвардії, російська шпигунка. Працювала діловодом у службі радіаційного, хімічного, біологічного захисту служби екологічної безпеки Головного управління Національної гвардії України. У Росію передавала різну організаційну, таємну інформацію щодо діяльності Нацгвардії.

Син живе в Росії, дочка – в окупованому Криму.

За матеріалами справи, під час поїздки до Росії на початку серпня 2016 року Радіонова в місті Красногорськ була завербована співробітником 316-го розвідувального центру ГРУ ГШ ЗС РФ – вступила з ним у змову з метою шпигунства і ведення підривної діяльності проти України.

На Радіонову покладалися обов’язки збору відомостей військового характеру, які, в тому числі, складають державну таємницю, щодо організаційно-штатної структури підрозділів Нагвардіі, забезпечення спеціальними засобами і потреби в них, проведення закупівлі обладнання і спецзасобів, проведення за участю підрозділів Нацгвардії міжнародних навчань і робочих поїздок окремих груп військовослужбовців за кордон тощо.
Зрадниця мала повідомляти інформацію російському розвіднику по “PlusMessenger” та електронною поштою.

Із жовтня по листопад 2016 року Радіонова передала ГРУшнику дані телефонного довідника Головного управління НГУ станом на 2014 рік, дані по димових засобів НГУ станом на осінь 2016 року, структуру оперативних з’єднань Нацгвардії у схемах, повідомлення про загальну обстановку у військових частинах і їхню комплектацію по лінії радіаційного, хімічного й біологічного захисту.

Російський розвідник вчив жінку конспірації при збиранні та передачі інформації. У січні 2017-го вони ще раз зустрілися в Москві – росіянин провів із жінкою навчання з архівування зібраної інформації і надання паролів на архіви.

Після цього Радіонова продовжила копіювати документи з ноутбука свого керівника – начальника служби радіаційного, хімічного, біологічного захисту СЕБ ГУ НГУ – із грифом “таємно”.

Дата затримання шпигунки невідома.

У судовому засіданні Антоніна Радіонова визнала провину повністю та попросила затвердити угоду про визнання винуватості і призначити покарання, узгоджене з прокурором ГПУ. 24 січня 2018 року засуджена до чотирьох років позбавлення волі.

Саттаров Олександр Валерійович
28.12.1980, Крим, громадянин України і Росії

Уродженець Дніпра. Варіант написання прізвища – Сатаров. Боєць кримського “Беркута”, бойовик 7-ї роти так званого “народного ополчення Республіки Крим” – проросійської “самооборони” Криму, що сприяла анексії півострова Росією.

За даними слідства, Саттаров брав участь у захопленні українських військових частин у Криму, серед інших блокував військовий аеродром Бельбек у Севастополі. Отримав подяки окупаційної влади.

Підозрюваний у кримінальній справі СУ ГУ НП в АР Крим № 12014010390000717 за ч. 2 ст. 110 КК України (посягання на територіальну цілісність і недоторканність України). Перебував у розшуку.

Саттарова затримали у грудні 2017 року в Дніпрі, судили в Києві, постійно продовжували термін арешту. Утримували в Лук’янівському СІЗО.

Саттаров був серед тих росіян, хто в серпні 2018 року написав заяву на ім’я президента Росії Путіна з проханням повернути його до РФ через обмін на українських політв’язнів.

22 серпня 2019 року суд випустив сепаратиста з-під варти – адвокат Саттарова офіційно повідомив, що його готують на обмін.

Сєдіков Олексій Сергійович
10.10.1979, громадянин Росії

Громадянин Росії, уродженець Сєвєродвинська (Архангельська область), лейтенант запасу ЗС РФ. Варіант написання прізвища – Седіков.

Воював на боці бойовиків “ЛНР”, командир одного з підрозділів НЗФ ОРЛО.

Був взятий у полон зі зброєю в руках під Троїцьким на Луганщині в липні 2016 року. На допитах визнав, що бойовики вчиняли провокативні обстріли по власній території: “І по своїх били, і по Україні. Два снаряди туди, два – туди”.

У 2017 році суд визнав Сєдікова винним у терористичній діяльності і засудив до 11 років позбавлення волі.

Відбував покарання у Бучанській колонії під Києвом.

Сєдіков був серед тих росіян, хто в серпні 2018 року писав заяву на ім’я президента Путіна з проханням повернути його до РФ через обмін на українських політв’язнів.

Читайте також:
Денисова просить РФ обміняти Сенцова на Седікова. Москва не йде назустріч

Синичак Тарас Петрович
24.06.1977, Крим, громадянин України і Росії

Уродженець села Цінева Рожнятівського району Івано-Франківської області. Дезертир, військовий медик з Криму. Варіант написання прізвища – Сінічак.

Колишній заступник начальника центру з медичної частини Центру медичної реабілітації, санаторного лікування та спеціальної підготовки особового складу Повітряних та Військово-морських сил ЗСУ “Судак”.

Після окупації півострова Росією Синичак не виконав наказ і не вийшов на територію материкової України, натомість отримав російський паспорт та перейшов на службу в ЗС Росії.

Був затриманий українськими правоохоронцями в Херсонській області в контрольному пункті в’їзду-виїзду “Каланчак” на адмінкордоні з Кримом.

Дарницький райсуд Києва судив Синичака за обвинуваченням у державній зраді (ч. 1. ст. 111) та дезертирстві (ч. 1 ст. 408 ККУ). 17 січня 2017 року прозвучав вирок: вісім років позбавлення волі без конфіскації майна.

Відсутній у списку на обмін, який обрилюднив сайт ТСН.

Як інформує проєкт “Ґрати” журналіста Антона Наумлюка, Тарас Синичак не полетів до Москви, хоча і внесений до списку на звільнення й обмін.
Адвокат Синичака Ярослав Зейкан повідомив “Ґратам”, що той перебуває в Івано-Франківську під домашнім арештом і сам відмовився летіти в РФ, оскільки вважає себе громадянином України, не визнає провину і не хоче бути виданими у Москву.

Тарасенко Олександр Сергійович
10.07.1970, громадянин України

Імовірно, з Харкова. Інформація відсутня.

Федоров Віктор Андрійович
18.07.1969, громадянин України, Миколаїв

Був затриманий разом по одній справі зі скульптором Дмитром Кореновським у Миколаєві в червні 2018 року, згодом суд у Києві відправив їх під арешт.

За даними слідства, Кореновський і Федоров збирали інформацію про пересування сил ЗСУ та передавали кураторам. До розвідки також залучали колишніх і діючих військовослужбовців. Отримані дані передавали куратору російської спецслужби за допомогою закритих каналів зв’язку. Такі дії жителів Миколаєва були кваліфіковані за ч. 1 ст. 111 (“державна зрада”) і ч. 1 ст. 114 (“шпигунство”) КК України.

Обвинувачені намагалися піти на угоду зі слідством та визнати провину, однак суд відхилив це.

Хитров Денис Васильович
28.04.1977, Одеса, громадянин України

Одесит, закінчив Одеський інститут сухопутних військ (зараз – Військова академія).

Разом із громадянами України Оленою Бобовою, Валерієм Пікаловим та молдованином Петром Мельничуком – фігурант “справи 2 травня”, учасник “Антимайдану”, антиукраїнських мітингів в Одесі у травні 2014 року.

Затриманий у березні 2017 року за ст. 111 (“державна зрада”) і 263 ККУ (“незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами”).

За даними СБУ, Бобова, Пікалов, Хитров та Мельничук працювали на Одещині під безпосереднім керівництвом головного розвідувального управління Генштабу РФ. За час своєї діяльності члени групи завербували ряд співробітників стратегічних підприємств і військових частин півдня України, збирали службову інформацію, спостерігали за військовими об’єктами і переміщенням сил ЗСУ, а також збирали інформацію про громадських активістів Одеської області.

Цемах Володимир Борисович
04.07.1961, Донеччина, громадянин України

Володимир Цемах в суді. Фото: Радіо Свобода

Мешканець міста Сніжне Донецької області. Колишній бойовик “ДНР”, командир підрозділу ППО 1-го Слов’янського корпусу.

Брав активну участь в бойових діях проти ЗС України влітку-восени 2014 року на чолі зенітного підрозділу ЗУ-23. Освіта в нього відповідна: Полтавське вище зенітне ракетне командне училище. Ветеран війни в Афганістані. У 2017 році звільнився з “армії ДНР” за віком, працював фізруком у школі.

Служба безпеки України захопила Володимира Цемаха далеко в тилу ОРДО, у Сніжному, та 28 червня 2019 року евакуювала з окупованої території через лінію розмежування в результаті спецоперації. Відставника везли у непритомному стані – його нібито оглушили ударом по голові, накачали психотропними речовинами і транспортували через КПВВ “Мар’їнка” за підробленими документами під виглядом паралізованого пенсіонера. Процесуально Цемаха затримали вже на підконтрольній Україні території.

У Києві Цемах був арештований на два місяці. 30 липня Апеляційний суд відмовився відпускати його з-під варти. 3 вересня арешт був продовжений.

Однак “ДНР” включила Цемаха в список на обмін – очевидно, за вказівкою з Москви.

За даними журналістів, Росія затягувала обмін полоненими і провокувала інформаційну хвилю, щоб підштовхнути владу України до вигідної для себе формули обміну. Згодом наполягання РФ на Цемаху в списку повторив голова СБУ Іван Баканов.

Водночас голова Міжнародної слідчої групи і головний прокурор Нідерландів Фред Вестербеке закликав українську владу не допустити передачі бойовика “ДНР” Володимира Цемаха Росії у рамках взаємного звільнення двома країнами утримуваних осіб. Адже цього громадянина України в голландській прокуратурі вважають підозрюваним у справі про знищення “Боїнга” рейсу MH17, він може володіти важливою інформацією та надати свідчення проти Росії.

5 вересня Апеляційний суд Києва звільнив Цемаха з-під арешту під власне зобов’язання.

Того вечора на Майдані кілька сотень активістів протестували, вимагаючи не видавати Цемаха Росії.

Тоді ж стало відомо, що під час операції із захоплення Цемаха загинув розвідник ЗСУ Олександр Колодяжний.

Чим важливий Цемах для України і для міжнародного слідства?

Володимир Борисович Цемах, або ж “Борисич”, в “армії” сепаратистів він був “підполковником”.

На YouTube-каналі раменського (Підмосков’я) відділення російської партії “Родина” журналісти проекту “Радіо Свобода” “Настоящее время” виявили багато відеороликів за участю Володимира Цемаха. Зокрема, він описує, як 7 серпня 2014 року його підлеглі розбили колону української армії.

У своїх відеоінтерв’ю Цемах згадує і про збитий малайзійський “Боїнг”.

“Я ЦЬОГО ПАЦАНА ВИТЯГАВ, Я ЦЕЙ “***” ХОВАВ”, – РОЗПОВІВ ЦЕМАХ ПРО ЗБИТИЙ 17 ЛИПНЯ 2014 РОКУ МАЛАЙЗІЙСЬКИЙ “БОЇНГ-777” РЕЙСУ MH17.

Одне слово в цій цитаті автори відео запікали. Але якщо читати по губах, то видно, що слово односкладове з “у” посередині – можна припустити, що йдеться про “Бук” – зенітно-ракетний комплекс 9К37. За версією міжнародної слідчої групи, саме з російського “Бука” 17 липня 2014 року був збитий “Боїнг”, загинули всі 298 людей на борту.

Отже, як офіцер “ДНР”, причетний до операції, він міг би підтвердити причетність Росії до знищення пасажирського літака.
Цемах був знайомий із командирами найманців, які воювали у районі Сніжного. Він знав, хто саме організовував атаки на українські літаки в прикордонному районі, тож міг би довести участь Ігоря Гіркіна та інших російських військових у бойових діях на території України.

Крім свідчень у справі про знищення “Боїнга”, яка саме передається в нідерландський суд, Володимир Цемах має бути відповідачем за обвинуваченнями у вбивствах українських військовослужбовців.
У вже згаданих відеоінтерв’ю 2015 року “Борісич” розповідає, як його підрозділ брав участь у бою на 43-му блокпосту під селом Степанівка біля Сніжного 6 серпня 2014 року. Того дня загін бойовиків під командуванням Цемаха відкрив вогонь по колоні 30-ї механізованої бригади ЗСУ з 23-мм установки ЗУ-23 – так загинули четверо українських бійців із Житомирської області (сержант Володимир Степанюк, Юрій Чечет, Сергій Півоварчук і Іван Ломачук). Спотворені тіла мобілізованих згодом виявили волонтери.
Імовірно, бойовики добили поранених Степанюка і Чечета, адже сержант Степанюк після обстрілу телефонував другові й казав, що вони з Чечетом живі.

Читайте також:
Прізвище Цемаха було в списках на обмін з самого початку, – Єрмак

Австралія розчарована видачею Цемаха Росії

Черних Павло Сергійович
04.08.1974, громадянин Росії

Росіянин, уродженець Санкт-Петербурга, чоловік шпигунки Ольги Коваліс.

За даними “Миротворця”, брав участь у бойових діях. Затриманий разом із дружиною на блокпосту біля Маріуполя 29 квітня 2015 року, отримав аналогічні звинувачення – ст. 258-3 ККУ (збирання інформації для бойовиків “ДНР”, формуванні мережі шпигунів, тероризм). З того часу перебував у СІЗО Маріуполя. Засуджений.

підготував: Дмитро Лиховій

Читайте також:
“Обмін 7 вересня – велика поступка України. Якими будуть наступні?”

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: