Пілот ЗСУ розповів про свої польоти в заблокований Маріуполь і порятунок 20 поранених на борту підбитого гелікоптера. ВІДЕО

Українські військовослужбовці під щільними обстрілами росіян змогли врятувати з оточеного Маріуполя 20 поранених, які перебували на борту підбитого ворогом гвинтокрила.

Як передає “Новинарня” в четвер, 2 червня, про це на правах анонімності розповів пілот СВ Збройних сил України, який виконував польоти в блокадний Маріуполь.

Відео “Новинарні” надала пресслужба Сухопутних військ ЗСУ.

“Керувало секретною операцією Головне управління розвідки Міноборони. Часу на з’ясування всіх нюансів було небагато для самого екіпажу. Але в тому й був плюс, адже розвідка давала нам за маленький проміжок часу багато інформації. Кожен випадок індивідуальний: у когось була доба на підготовку, у когось – тиждень. Та в когось були й лічені години”, – сказав вертолітник.

Він наголосив, що складність завдання полягала в тому, що вантаж доставлявся вглиб на територію противника на понад 100 км і супроводжувалася дуже щільною протиповітряною обороною окупантів.

“Згідно з тактикою, з всіма математичними розрахунками це було не те, що складно… Це було майже неможливо. Але ми показали, що можливо виконати. Тільки в зоні посадки були три різних зенітно-ракетних комплекси, які перекривали район посадки, і зону враження – теж три. Є технічні нюанси, про які, на жаль, не можна розказувати. Але взагалі ми намагаємося обійти зону ураження ППО, щоб просто не входити в неї. Але є інші завдання, в яких просто неможливо це зробити, наприклад, як це було з доставкою вантажу та евакуацією поранених з Маріуполя”, – розповів пілот.

“Коли було поставлено завдання, то всі розуміли рівень ризику – ймовірність 90% не повернутися. Та головнокомандувач сказав: у скільки життів цивільних, скільки життів інших людей ви оцінюєте своє життя, екіпажу? Мовляв, скільки людей повинно загинути, щоб ви зрозуміли, що ваше життя цього коштує? Тоді ми дійсно усвідомили, що там коїться…

У людей (на заблокованій “Азовсталі” – “Н”) не було навіть ліків, щоб надати елементарну допомогу. Не було боєприпасів і наше завдання було вкрай необхідно виконати. Саме тому всі йшли на цей ризик. Розуміли, для чого і заради кого це роблять”, – сказав він.

Армієць зізнається, що хвилювався лише перед самим польотом, далі – просто робота.

“Коли ми вже опинилися в Маріуполі, була висадка, завантаження людей і вантажу, з’явилося відчуття ейфорії. Нам здавалося, що коли ми вже прийшли сюди і перебуваємо в зоні ураження трьох ЗРК, стоїмо тут і вивантажуємося… то ми все, ми як королі світу. Перемогли. Все буде добре. Але, на жаль, це був не кінець – на зворотному маршруті, через три хвилини після зльоту, в мій вертоліт влучила ракета з ПЗРК і відмовив один двигун”, – розповів пілот.

Другий гвинтокрил, який йшов на посадку, був збитий, загинув весь екіпаж.

“Після того, як у нас влучила ракета, був викид адреналіну. Ми автоматично робили те, що мали. Був варіант підсісти на іншому майданчику, щоб не летіти, бо ми знали, що в нас лише один двигун. Але на борту були 20 поранених. І я усвідомлював, якщо ми сядемо десь в полі, то як їх забирати, евакуйовувати? Потрібен буде інший вертоліт. А це вже незапланована операція, і це було неможливо”, – наголосив пілот.

“Тому доводилося діяти по ситуації та долітати до місця посадки. У кожного пілота по всіх керівних документах прописано, що він ухвалює рішення на зліт на посадку. І є купа нюансів, де він може прийняти рішення. На це може вплинути і погода… В той день вона була несприятлива. Але попри все, попри десяток причин, чому нам могло не вдатися, ми це зробили”, – розповів військовий.

Нагадаємо, наприкінці травня голова ГУР розповів про таємні місії українських Мі-8 у Маріуполь.

Читайте також:
Загинув майор Юрій Тимусь, що евакуйовував вертольотом поранених воїнів із Маріуполя

У мережу виклали відео, як українські Мі-8 літали в блокадний Маріуполь

Обставини

Маріуполь перебував в оточенні з початку березня. Російські війська швидко підійшли зі сторони Криму, також Маріуполь був відрізаний із півночі після падіння Волновахи.

Місто на 90% зруйноване ударами російської артилерії та авіації. В умовах блокади понад місяць тривала гуманітарна катастрофа. Від ворожих обстрілів загинуло понад 20 тисяч цивільних городян. Із них близько 600 – унаслідок авіаудару по драмтеатру, де люди перебували як у сховищі.

Росіяни неодноразово заявляли про встановлення повного контролю над Маріуполем, однак ці заяви не відповідали дійсності. Після багатьох днів блокади сили оборони України й надалі нищили живу силу й техніку ворога.

Навіть в умовах блокади до Маріуполя іноді досягали українські вертолітники. Дехто – ціною власного життя і полону. ГУР МОУ згодом заявило, що Україна сім разів спрямовувала заблокованим військову допомогу.

Із другої половини квітня вони зосередилися на території заводу “Азовсталь”. Там, у бункерах, перебували також кілька сотень цивільних, жінок і дітей. Російські окупанти завдавали по “Азовсталі” ударів артилерії, авіації, ракет, були ознаки застосування хімічної зброї.

У нічному зверненні з 12-го на 13 квітня президент Володимир Зеленський перелічив підрозділи сил оборони Маріуполя: “…І окремо хочу сказати сьогодні тим героям, яким дуже важко. Тим, хто захищає Маріуполь. Батальйон морської піхоти 36-ї бригади морської піхоти. Окремий загін спеціального призначення “Азов”, 12-та бригада оперативного призначення Національної гвардії України. Підрозділи Державної прикордонної служби. Добровольці “Правого сектору”. 555-й військовий госпіталь та працівники Національної поліції…”
Крім того, місто захищала 109-та бригада тероборони ЗСУ.

Зеленський неодноразово казав, що “в Маріуполі одна з найскладніших ситуацій” щодо пошуку варіантів деблокади українського угруповання.

Командири “Азову” майор Денис Прокопенко та 36-ї бригади полковник Володимир Баранюк ще 19 березня були удостоєні звань Героїв України.

Однак українські сили були роз’єднані, частина із них не мала зв’язку, закінчував боєкомплект. 5 квітня склала зброю частина військових 501-го батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ.

11-12 квітня 36-та окрема бригада морської піхоти ВМС ЗСУ імені контрадмірала Михайла Білинського в оточенні фактично розділилася на групи з різним спрямуванням та різною долею.
Одна група, на чолі з комбригом Баранюком, вирішила прориватися з оточення в бік лінії фронту з колоною техніки. Внаслідок вогневого ураження була розсіяна, частково потрапила в оточення. Доля багатьох воїнів із цієї групи залишається невідомою. Баранюк, як з’ясувалося, опинився в полоні живий.
Друга група, приблизно із двох сотень бійців, на чолі з Сергієм Волинським (Волиною), успішно об’єдналася з полком НГУ “Азов”, перейшовши на його позиції на заводі “Азовсталь”.
Найбільша група, що перебувала на заводі “Азовмаш”, потрапила в полон до російських військ та “ДНРівців”.
Ті морпіхи, що залишилися без б/к і пішли в останній бій, напередодні залишили прощального листа.

13 квітня командири “Азову” і морпіхів записали відео після успішного з’єднання на “Азовсталі” (Сергій Волинський очолив бригаду після загибелі, зникнення безвісти чи потрапляння в полон вищих командирів).

У ніч на 20 квітня Волинський у відеозверненні заявляв, що йдеться, можливо, про їхні останні дні чи години в оточенні, та попросив про ексфільтрацію (екстракцію) на територію третьої держави. Надалі він та “азовці” повторювали прохання про екстракцію.

З “Азовсталі” повідомляли, що в них було загалом більше 500 поранених.

28 квітня стало відомо, що окупанти вдарили по польовому шпиталю на “Азовсталі”: завалилася операційна, є загиблі і повторно поранені військові.

1 травня за сприяння генсека ООН Антоніу Гутерріша та Червоного Хреста із заводу “Азовсталь” змогла вийти частина цивільних – переважно жінок і дітей. Для евакуації цивільних на “Азовсталі” майже два дні тривав “режим тиші”. Надалі колону автобусів тримали в селі Безіменне (ОРДО, під контролем окупантів).
3 травня колона зі 156 цивільними після “фільтрації” та перевірок на блокпостах прибула до Запоріжжя.

4 травня противник уже проник на завод, тривали штурмові дії всередині будівель та ангарів.

Незважаючи на це, другий етап евакуації цивільних теж був успішним. Увечері 6 травня віцепрем’єрка Ірина Верещук заявила, що за день вдалося витягнути з “Азовсталі”50 жінок, дітей та людей похилого віку. Решту вивели 7 травня.
За словами урядовців, таким чином, фактично з “Азовсталі” визволили всіх цивільних.

10 травня “Азов” показав на фото нестерпні умови, в яких перебувають поранені військові на “Азовсталі”.

Бомбардування ворогом “Азовсталі” продовжилися.

12 травня Верещук заявила про переговори за посередництва Туреччини для евакуації з “Азовсталі” 38 важкопоранених. Надалі надійшла інформація про домовляння евакуювати 60 осіб – поранених і медиків.

Українські захисники надалі просили про екстракцію і продовжували бої на території заводу.

Оборона “Азовсталі” стала символом героїзму українських воїнів для всього світу. Вона завершилася 16-20 травня, коли за посередництва ООН і МКЧХ всі військові вийшли із заводу й опинилися в полоні.
Українська влада не називає їхньої кількості, МО РФ заявляє про 2439 осіб.

Міжнародний комітет Червоного Хреста заявив, що із 17 травня почав реєстрацію українських військових, яких вивозять із маріупольського заводу “Азовсталь”, аби їм не заподіяли лиха.

Важкопоранені захисники були госпіталізовані в Новоазовську, а решту ув’язнили в колонії в Оленівці (населені пункти в ОРДО, під контролем окупантів). Крім того, російські ЗМІ повідомляли, що майже 90 українських військовополонених із Маріуполя перевезли до СІЗО в Таганрозі (РФ).

Читайте також:
ООН, МКЧХ і РФ знайшли форму, щоб військові з “Азовсталі” були живі, вони очікують обміну, – Зеленський