Четверо загиблих героїв лютого: обличчя та історії

 

Ось і березень. Нарешті весна. На вулиці тепліше, на душі веселіше – будуємо плани на майбутнє, ще одну зиму пережили. Пережили?.. Не всі. Чотири людини, чотири клітини великого тіла української нації стали черговими бойовими втратами війни за незалежність, навічно залишившись у лютому-2020.

33-річна Клавдія Ситник із Харківщини, 22-річний Максим Хітайлов із Полтавської області, 27-річний Дмитро Гринь із Сумщини, 46-річний Володимир Федченко з Луганщини. Згадаймо їхні імена, обличчя, їхні історії та їхню жертовність.

Жінка і троє чоловіків.

Двоє військових із 93-ї бригади, по одному – із 72-ї і 58-ї.

Три втрати – внаслідок боїв та обстрілів на Луганщині (зокрема двоє чоловіків – жертви ворожих снайперів), один загиблий – наслідок підриву, на Донеччині.

Так, за кількістю загиблих це був один із “найменш кривавих” місяців війни. Але навіть чотири полеглі герої – це дуже багато – для тих, хто небайдужий. Хто розуміє, що є гордий український народ і що для нього “є різниця”. Що в цього народу є армія, яка дає відсіч агресору, відстоює незалежність України та її рубежі.

Власне, безповоротних втрат у лютому могло бути значно більше. Адже протягом місяця лише за звітами штабу ОС зафіксовано 279 обстрілів (кожного другого дня – десять і більше). Майже щодня били ворожі важкі міномети, заборонені Мінськими угодами, часто – підключалася ствольна артилерія, “працювали” також ПТРК, озброєння танків, ударні безпілотники. 26 воїнів отримали поранення, деякі з них – важкі.

Російські окупанти намагалися атакувати й просуватися вперед. Однак українські Збройні сили утримали свої рубежі й дали гідну відсіч агресорам (за даними розвідки, за місяць знищено приблизно 38 бойовиків із 1-го та 2-го армійських корпусів ЗС РФ на Донбасі).

Ламана лінія розмежування українського світу й “русского міра” – та, що поцяткована на щоденних мапах АТО/ООС жовтогарячими багатокутниками вибухів – у лютому не пересунулася на захід ані на метр. Ціною того, що четверо воїнів ніколи не побачать березня.

Клавдія, Максим, Дмитро, Володимир. Вдячність, вічна пам’ять і слава вам, герої.

1. Клавдія Ситник (Король)

Клавдія Король (чоловікове прізвище Ситник вона взяла, коли вийшла заміж) народилася 24 лютого 1986 року в селищі Зачепилівка Харківської області.

Земляки відгукуються про дівчину дуже тепло. “Дуже трудолюбива була, завжди допомагала батькам – ще починаючи зі школи. Оскільки в них дома ситуація складна – сестричка інвалід. Душа в Клави була наскільки добра… Мабуть, домашня обстановка теж вплинула на формування характеру цієї дівчинки”, – згадує перша вчителька Клавдії Валентина Сухорукова.

Чи не з першого класу Клава мріяла стати медиком. Але на лікаря вступити не вдалося, тому закінчила тільки медучилище (Красноградський медичний коледж), здобувши фах фельдшера. Проходила практику на швидкій допомозі, потім працювала медсестрою в лікарні.

Із чоловіком стосунки не склалися, тож сама виховувала донечку.

“Бойова була дівчина, “рубаха-парень”. Добрячка”, – розповіла “Новинарні” колишня сусідка й однокласниця загиблої по Зачепилівці Інна Бех (Сорочинська).

За її словами, з районної лікарні пішли в АТО добровольцями кілька лікарів і одна медсестра – Клавдія. Потім подруга вирішила залишитися у війську вже за контрактом.

“Вона досить активна та бідова, тому й не боялася. Хотіла мамі допомогти, надсилала їй гроші. Вдома складна ситуація: сестра з інвалідністю, батько дуже хворий…” – пояснює Інна.

Трирічний контракт на службу в ЗСУ Клавдія Ситник підписала в лютому 2017-го. Спершу проходила службу в 54-й окремій механізованій бригаді, потім перейшла до 93 омбр “Холодний Яр”.

Сержант, старший бойовий медик механізованої роти.

І “цивільні” друзі, й товариші по службі одностайно згадують Клаву як усміхнену, життєрадісну, оптимістичну людину, завжди готову прийти на допомогу й підтримати.

Сержант Ситник загинула 1 лютого близько 13:30 поблизу смт Новотошківське Попаснянського району. Їй залишалося трохи більше трьох тижнів до 34-річчя і… лише десять днів до завершення контракту. Уже в середині лютого жінка збиралася демобілізуватись – заради доньки, яка дуже сумувала за мамою й просила її швидше повернутися до цивільного життя.

Як пригадують товариші по службі, бою як такого під Новотошківкою того дня й не було. Але вибух ворожої гранати перебив опору маскувальної сітки на українській позиції, і коли опорник ЗСУ відкрився бойовикам, вони вчинили обстріл.

Клавдія Ситник, яка саме доставляла медикаменти на позиції, не встигла добігти до входу в бліндаж лише близько метра, коли отримала поранення: осколкові – в руку й ногу, кулю калібру 7,62 – у район грудної клітки, на міліметр вище від пластини в бронежилеті.

Побратими кинулися надавати пораненій першу допомогу, але вона померла на ношах для евакуації.

“Спершу вони стояли в спокійнішому районі, а за два місяці до завершення контракту їх перевели в інше місце. Напередодні вона відчувала, що не виживе там, говорила своїй мамі, що це справжнє пекло…” – переповідає почуте про бої “холодноярців” у Попаснянському районі однокласниця Інна Бех.

Поховали Клавдію Ситник в рідному смт Зачепилівка.

Залишилися батьки, сестра та дочка 2008 року народження.

2. Максим Хітайлов “Хітмен”

Навесні 2014 року, коли Росія незаконно анексувала Крим і розгорнула агресію проти України на Донбасі, Максим Хітайлов іще ходив до школи. Займався спортом, дуже добре вчився – у 2013-му навіть став переможцем конкурсу Міністерства освіти “Кришталева сова”.

“Золота дитина, дитина-сонце. Якби він пішов у 10-11-й класи, то міг би закінчити школу якщо не із золотою, то зі срібною медаллю точно. У нього був математичний склад розуму, найкращі оцінки з математики”, – розповіла заступниця директора Вирішальненської школи з виховної роботи Тетяна Козачко.

“А ще він був дуже активним у самодіяльності. Взагалі цей клас був дуже творчим. От була в них щедрувальна група на Василя, Максим дуже майстерно грав там Бабу Ягу. Взагалі, брав участь скрізь: треба було співати – співав, потрібно було серйозний захід підготувати – він і там, треба було перевдягтися в якогось героя – ніколи не відмовлявся”, – згадує вчителька.

Максим народився 7 жовтня 1997 року у Великій Знам’янці Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області, але з самого дитинства мешкав у селі Вирішальне Лохвицького району на Полтавщині.

У 2017 році закінчив Миргородський художньо-промисловий коледж ім. Гоголя за спеціальністю “Виготовлення тугоплавких неметалевих і силікатних матеріалів і виробів”, після чого продовжив навчання на будівельному факультеті НУ “Полтавська політехніка” (“Будівництво та цивільна інженерія”).

А в квітні 2019-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом. Солдат, гранатометник мотопіхотного батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців.

Побратими розповідають про Хитайлова, який через своє прізвище отримав позивний “Хітмен”, що він був веселим, добрим, ніколи не розкисав.

“Він був позитивним хлопцем. Усім допомагав, виконував накази. Був мужнім воїном, захищав Україну заради мами і брата. Прагнув до своєї мрії – хотів купити машину. А крім того, постійно допомагав родині”, – розповів журналістам на похороні Хітмена 20-річний Микола, який служив разом із Максимом вісім місяців, починаючи з навчального центру “Десна”.

22-річний Максим Хітайлов загинув у бою за сумнозвісний спостережний пункт “Баня” на Луганщині, на схід Золотого, 18 лютого, коли російсько-окупаційні війська посунули в масований наступ. Білоцерківська бригада зайняла цей “спостережник” у “сірій зоні” в Попаснянському районі кількома місяцями раніше.

Під час спроби прориву бойовики завдали масованих артилерійських ударів по тимчасовому СП перед краєм опорного пункту, на якому перебував Максим.

“Одночасно із завданням ураження та під його прикриттям штурмові групи окупантів висунулись до спостережного посту у “сіру зону”. Серед наших воїнів троє отримали поранення, ще двоє – контузію. Щоб дати можливість врятувати поранених і травмованих вояків, гранатометник Хітайлов залишився біля зруйнованого спостережного посту та стримував наземну атаку штормових груп противника”, – розповіли у пресслужбі ООС.

Прикриваючи побратимів, Хітмен був убитий кулею ворожого снайпера в голову. Його тіло залишилося в “сірій зоні”.

Бойовики запросили “режим тиші”, щоб забрати своїх численних убитих і поранених, і разом із ними вивезли на окуповану територію й Максима.

Уранці 20 лютого його тіло було передане українській стороні на мосту в районі міста Щастя.

Після прощання на центральній площі Полтави бійця поховали у Вирішальному.

У Максима залишилися мати і брат.

А спостережник “Баня” 72-га бригада артилерійськими ударами у відповідь зрівняла з землею. Ворогу він так і не дістався.

3. Дмитро Гринь

Дмитро Гринь народився 15 липня 1992 року в місті Шостка Сумської області. Закінчив місцеве вище професійне училище №19, працював будівельником.

Як розповідають вчителі та знайомі, Дмитро був дуже відповідальним і працьовитим. Захоплювався карате та, як і всі хлопчаки, футболом. Але найбільшою його пристрастю було малювання, яке солдат Гринь не полишав навіть на фронті.

На службу в ЗСУ він був призваний у вересні 2014 року. А з січня 2019-го служив уже за контрактом.

Старший солдат, старший водій мотопіхотного відділення 13-го батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Уже в армії у Дмитра з’явилося ще одне велике захоплення – військова техніка.

“Я відчуваю, що потрібен там, і там я – на своєму місці”, – зізнався якось хлопець своїй сестрі.

26 лютого під час виконання бойових завдань поблизу Майорська, на Горлівському напрямку (Донецька область), Дмитро Гринь отримав множинні осколкові поранення, підірвавшись на невстановленому вибуховому пристрої. Його встигли евакуювати до лікарні, але того ж дня боєць помер.

“Якщо я загину на війні, то я загину заради своєї родини», – передають побратими слова 27-річного воїна.

Поховали Гриня на цвинтарі Шостки – поруч із його найкращим другом дитинства Антоном Хобою, який за місяць до того загинув на тій же ділянці фронту, що й Дмитро.

Залишилися батьки, бабуся, сестра і брат.

4. Володимир Федченко “Фед”

Головний сержант взводу 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” Володимир Федченко захищав від окупанта свою малу батьківщину: він народився 5 травня 1973 року в селі Нещеретове Білокуракинського Луганської області. Здобув середню професійно-технічну освіту.

У 93 омбр прийшов у грудні 2016 року, але досвід участі в бойових діях мав і раніше. Обороняв Старогнатівку та Авдіївку.

“Це була людина, на якій трималася рота, опора роти. Він був досвідчений, три з половиною роки у нашому підрозділі. Командири йому довіряли. Дуже хороший дядько. Він був за людей, завжди тягнув за своїх”, – згадують Феда товариші по зброї.

Володимир загинув на рідній Луганщині, поблизу Новотошківського (Попаснянський район). 27 лютого близько 16:40 в голову головному сержанту поцілив ворожий снайпер, який діяв під прикриттям обстрілу зі стрілецької зброї. Куля прилетіла в той момент, коли Фед надавав допомогу пораненому побратиму…

Поховали 46-річного бійця в рідному Нещеретовому.

Залишилися дружина і четверо дітей: доросла донька й троє синів, двоє з яких ще вчаться у школі, а третій – студент.

Вічна пам’ять і слава полеглим героям.

підготували: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій

Читайте про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
січень 2020
грудень 2019
листопад 2019
жовтень 2019
вересень 2019
серпень 2019
липень 2019
червень 2019
травень 2019
квітень 2019
березень 2019
лютий 2019
січень 2019
грудень 2018
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017

листопад 2017

жовтень 2017
вересень 2017

серпень 2017

липень 2017

червень 2017
травень 2017
квітень 2017

березень 2017

лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

Усі загиблі на фронті 2019 року: згадаймо обличчя героїв

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: