“Найтихіший” місяць війни: сім загиблих грудня. ОБЛИЧЧЯ, ТАЙМЛАЙН

Грудень 2018 року видався одним із “найтихіших” місяців АТО/ООС. 321 обстріл за звітами прес-центру Об’єднаних сил – це в середньому десять обстрілів щодоби.

Найбільше обстрілів – 24 – зафіксовано 4 грудня. Того дня один військовий загинув, троє були поранені.
При цьому був день 23 грудня без жодного обстрілу, без загиблих і поранених.

Загалом, протягом останнього місяця року аж 11 добових звітів обходилися без “двохсотих” чи “трьохсотих”.

Відтак це був місяць найменшої кількості бойових втрат: сім загиблих і померлих від ран, отриманих у боях раніше; 26 поранених.

Стільки ж – сім полеглих – “Новинарня” раніше фіксувала у липні 2018-го та вересні 2017 року.

клацніть двічі для збільшення

Порівнюємо з 2017 роком:

клацніть двічі для збільшення

Серед бойових безповоротних втрат грудня – два воїни 79-ї десантно-штурмової бригади, по одному – із 10-ї і 128-ї гірсько-штурмових бригад, 14 і 72 омбр, ще один – військовий із Нацгвардії.

Усі сім полягли від обстрілів, зокрема двоє – від снайперських.

Один із семи воїнів загинув від важких поранень, отриманих ще в листопаді.

Три безповоротні втрати – під селом Гнутове Маріуполської міськради. Інші – Новозванівка, Кримське, Богланівка, листопадовий обстріл на Світлодарській дузі.

Пом’янімо хлопців ще раз за іменами і лицями. Вони не дожили до Нового року. Вони померли за нас.

Читайте також:
Усі 135 воїнів, які загинули за Україну 2018 року: згадаймо обличчя

1. Богдан Хлівний

4 грудня на Луганщині загинув Богдан Хлівний, старший солдат, стрілець – помічник гранатометника 2-го механізованого взводу 3-ї механізованої роти 1-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Хлівний Богдан Геннадійович народився 26 лютого 1993 року в Кривому Розі на Дніпропетровщині.

Закінчив у місті спеціалізовану школу №9 з поглибленим вивченням економіки, права та іноземних мов, Криворізький технічний коледж Національної металургійної академії України. Заочно навчався у Донецькому юридичному інституті МВС України.

У вересні 2016 року вступив на військову службу за контрактом.

Речник Міноборони України повідомляв про смертельний обстріл зі стрілецької зброї поблизу села Новозванівка на Попаснянському напрямку о 9-й годині 4 грудня…

2. Олександр Коломієць

Унаслідок бойових дій 7 грудня на Донеччині поліг молодший сержант Олександр Коломієць зі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

“З великим болем повідомляємо, що вчора ввечері ворожа куля забрала життя нашого побратима Олександра Коломійця (1989 р.н.) Трагедія сталася, коли він під час виконання бойового завдання знаходився на спостережному посту”, – ідеться в дописі на бригадній ФБ-сторінці “Закарпатський легіон”.

Олександру Олександровичу Коломійцю було 29 років – він народився 24 жовтня 1989 року.

Заступник командира бойової машини — навідник-оператор 1-го гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу 2-ї гірсько-штурмової роти 2-го гірсько-штурмового батальйону 128 огшбр.

“Веселий, кращий навідник-оператор в роті, ні з ким ніколи не сварився, душа компанії. Родом з Черкащини. Ми обов’язково помстимося за його смерть та за всіх, хто загинув від рук людиноненависницького ворога”, – розповіли в 128 огшбр, висловивши щирі співчуття від командування та особового складу бригади рідним та близьким героя.

Як розповів представник прес-центру ООС Олексій Жуганов, армієць загинув на Маріупольському напрямку внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї.

За уточненими даними, смерть настала на спостережному посту поблизу села Богданівка (Волноваський район).

Поховали Олександра в селі Маркізівка Золотоніського району, де він мешкав.

2007 року Коломієць закінчив Драбівецький НВК. Після строкової служби в 72-й бригаді працював охоронцем у різних фірмах у Черкасах.

Із 31 липня 2014-го до жовтня 2015 року служив за мобілізацією в 128-й бригаді, оператор-навідник БМП-2. У боях за Дебальцеве дістав контузію, після лікування боронив Станицю Луганську.

31 березня 2016 року підписав контракт із ЗСУ.

Залишились батьки і сестра.

3. Віктор Куроп’ятник

13 грудня у зоні ООС на Донеччині, поблизу села Гнутове, від кулі російського найманця-снайпера загинув військовослужбовець 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ старший сержант Віктор Куроп’ятник.

Віктор Миколайович Куроп’ятник народився 16 листопада 1973 року у селі Аджамка у Кропивницькому районі на Кіровоградщині. Мешкав у Кропивницькому.

Командир десантно-штурмового відділення 1-го десантно-штурмового взводу 8-ї десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону 79 одшбр.

Раніше служив у морській піхоті. У перший штурмовий взвод десантно-штурмової роти 501-го окремого батальйону морської піхоти прийшов під час п’ятої хвилі мобілізації, 2015 року.

“Хороший чоловік був. Веселий, простий, звичайний дядько. Командир 3-го відділення… [1-го штурмового взводу 3-ї десантно-штурмової роти]”, – згадує в коментарі “Новинарні” Тарас Чмут, який тоді служив разом з Віктором.

“У нас колишніх не буває… Пам’ятаємо [Віктора Куроп’ятника] як воїна, який був відданий своїй справі, любив життя, боровся за наш з вами мир та спокій…
Світла пам’ять полеглому в боях воїну, котрий писав «За рідну Батьківщину! До останньої краплі нашої червоної крові!” – зазначається в дописі 36-ї окремої бригади морської піхоти на “Фейсбуці“.

До війни Віктор працював мотористом у ТОВ “Залізобетонні вироби М-400”, після демобілізації – у ТОВ “Агроліга Трейд”.

Новий контракт на службу в ЗС України – у ДШВ – підписав лише в жовтні 2018-го.

Похований на Алеї Почесних воїнських поховань Рівнянського кладовища м. Кропивницький.

Залишились дружина і троє синів.

4. Владислав Простяков

13 грудня поблизу села Гнутове на Маріупольському напрямку дістав тяжкі поранення, що виявились несумісними із життям, Владислав Простяков із 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Владислав Дмитрович Простяков народився 16 жовтня 1996 року в місті Вільногірськ Дніпропетровської області. Мешкав у Дніпрі.

Здобув фах кухаря, працював у закладах харчування. 2016 року вступив на військову службу за контрактом.

За даними з бригади, смерть 22-річного бійця настала під час обстрілу з великокаліберного кулемета.

Залишились батьки.

5. Денис Лошкарьов

15 грудня, від кулі снайпера під селом Гнутове на Маріуполському напрямку загинув снайпер-нацгвардієць Денис Лошкарьов, позивний “Мол”, мешканець Херсона.

Денисові Олександровичу було 39 років (народився в Херсоні 9 березня 1979-го).

Командир 3-го відділення снайперського взводу батальйону спецпризначення (БСП) “Донбас”15-го окремого полку Національної гвардії, в/ч 3035.

Пройшов бої за Широкине. Із групою снайперів-розвідників виконував завдання у складі ССО із розвідки та контрснайперської боротьби по всій лінії фронту.

За фахом юрист, директор ТОВ “Юридичне агентство «Дерн, Лошкарьов та партнери»”.

Лошкарьов займався активною громадською та політичною діяльністю, був членом партії “Батьківщина”. На виборах у 2012 році був членом окружної виборчої комісії від Об’єднаної опозиції.

Активний учасник Революції Гідності, колишній лідер херсонської “Самооборони”. Учасник захисту Херсонської ОДА в березні 2014 року.

Голова ГО “Українська військова організація Херсонщини”. Входив також до громадського формування з охорони громадського порядку та державного кордону “Добровільна народна дружина Самооборони Херсонської області”.

Був головою апеляційного комітету Херсонської обласної федерації футболу.

Мол записався добровольцем у загін тероборони при Херсонському військкоматі. Після отримання повістки в лютому 2015-го підписав контракт із Нацгвардією до закінчення особливого періоду.

Залишилися дружина Ганна і троє дітей — два сини (Максим, Роман) і донька Олеся.

“Для міста Херсона Лошкарьов є одним із символів херсонського Майдану та увійде до історії як один із найвідоміших наших земляків. Денис загинув як воїн, як багато інших наших героїв, – зі зброєю у руках. Загинув в бою з російськими окупантами, боронячи Україну”, – написав у “Фейсбуці” історик і громадський активіст Павло Подобєд, начальник відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті.

6. Олексій Гребенюк

17 грудня у лікарні в Києві помер військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних запорожців, снайпер Олексій Гребенюк.

7 листопада 2018 року поблизу селища Новолуганське на Світлодарській дузі він отримав тяжке поранення у живіт. Із військового госпіталя Бахмута Гребенюка доставили до реанімації в Харків. Звідти бійця літаком переправили у Головний військовий клінічний госпіталь у столиці, де він помер через 40 діб, так і не прийшовши до тями.

Олексій Михайлович Гребенюк народився 1969 року у Кролевці, мешкав на Сумщині.

1987 року закінчив Глухівське СПТУ-15 за фахом столяра-тесляра. У 1987-1989 роках проходив строкову службу у 103-й повітряно-десантній дивізії ЗС СРСР (був командиром відділення), брав участь у бойових діях в Афганістані, нагороджений медаллю “За бойові заслуги”.

Надалі працював у Сумиводгоспі (міжрайонне управління водного господарства).

У березні 2015-го – квітні 2016 року проходив військову службу за мобілізацією в 17-й танковій бригаді ЗСУ, учасник бойових дій.

Вісім місяців пробув удома, після чого пішов на військову службу за контрактом і повернувся на фронт.

Залишились дружина, син та донька.

7. Євген Тоненьков “Сталкер”

25 грудня внаслідок отриманого бойового поранення помер військовослужбовець 10 огшбр Євген Тоненьков, позивний “Сталкер”.

“Кульове поранення в голову Євген отримав два дні тому, і донині лікарі намагалися його врятувати”, – повідомляє ТСН.

Тоненькову було 28. Він народився 24 квітня 1990 року в Маріуполі на Донеччині в родині військових. Рано втратив матір, школу закінчив у селі Садове Ставропольського краю РФ, де жив у бабусі.

У 2005—2008 роках навчався в Маріупольському будівельному коледжі.

Працював на металургійному комбінаті “Азовсталь”, у конвертерному цеху. Також – на різних підробітках – зварювальником та ін.

На війну пішов ще у 2014-му. Воював у складі батальйону спеціального призначення “Донбас” Національної гвардії України – боронив Широкине, також – у складі 16 омпб “Полтава”.

Остання посада – навідник у складі 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

За повідомленнями з соцмереж, фатальне кульове поранення в голову Сталкер отримав поблизу селища Кримське (Новоайдарський район Луганської області).

У Євгена залишилася дружина Мар’яна – медик, яка разом із ним несла службу, та їхній спільний дворічний син. Вони жили в в рідному селі Мар’яни Старий Розділ Миколаївського району Львівської області.

Сталкера із Мері називали “обличчями 10-ї бригади” – символом того, що “Схід і Захід разом”. Дружина була поруч із Євгеном, коли він отримав смертельне поранення…

“Неважливо, яка там політика відбувається. Треба йти захищати свою країну. Бо якщо піти з цих окопів – що буде далі?” – казав Євген у відеосюжеті прес-служби 10-ї бригади.

Вічна пам’ять полеглим.

Звіт підготували: Христина Горобець, Дмитро Лиховій

Фото на заставці – загиблий Євген Тоненьков “Сталкер” (з ФБ-сторінки)

Читайте також про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017
листопад 2017
жовтень 2017
вересень 2017
серпень 2017
липень 2017
червень 2017
травень 2017
квітень 2017
березень 2017
лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016