У день похорону Максима, 6 листопада, в Луцьку оголосили траур. Поховали воїна в селі Губин.
Залишилися мати і брат.
оновлено
…Офіційно загиблих у листопаді внаслідок бойових дій воїнів України було вісім. Однак є дев’ятий. Який протягом тижня вважався зниклим безвісти (із 30 листопада).
Сепари “ЛНР” того дня заявляли нібито про аж п’ятьох загиблих українців, які пішли в наступ під Сокільниками (район селища Кримське на Луганщині) і підірвалися на мінному полі. Однак у прес-центрі ООС у коментарі “Новинарні” ці заяви назвали брехнею. На боці противника залишився один боєць 10-ї гірсько-штурмової бригади – у жодному разі не зрадник, але й не диверсант. Крім підриву на міні, там були й постріли, розповів представник ОКП ООС.
Окупанти оприлюднювали фото загиблого.
ОНОВЛЕНО. 5 грудня бойовики “ЛНР” передали українській стороні тіло загиблого 29 листопада військовослужбовця ЗСУ Сергія Проданюка. Він став дев’ятою бойовою втратою українських військ на Сході в листопаді.
Протягом місяця від бойових дій загинули три воїни 10-ї гірсько-штурмової бригади (два – в районі Кримського, один – біля Новотошківського), двоє – із 72 омбр (Зайцеве, Луганське), по одному – 14 омбр (Золоте), 169 НЦ (Луганське), 28 омбр (Красногорівка).
Із вісьмох полеглих життя чотирьох обірвалися на Луганщині, чотирьох – на Донеччині.
Шестеро загинули під час ворожих обстрілів (з них один – від рук снайпера), двоє підірвалися на мінах.
Щодо санітарних втрат, то за листопад місяць у ЗСУ було лише 35 поранених (для порівняння: у жовтні – 43, у вересні – 44).
Це один із шести “найменш кривавих” (за числом втрат) місяців АТО/ООС 2018 року. Але хлопців не повернути. Наймолодшому – Вані Воробею – було лише 19, найстарший – Сергій Проданюк – мав 49 років.
Вони померли за нас – і зараз уже там, де праведники спочивають. Пом’янімо ж героїв.
Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 ОМБр Ігор Гончаренко
Увечері 1 листопада старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 ОМБр Ігор Гончаренко отримав смертельне поранення поблизу смт Зайцеве на Горлівському напрямку, в Донецькій області – внаслідок обстрілу опорного пункту з великокаліберного кулемета та стрілецької зброї.
Ігорю було 24. Він народився 5 березня 1994 року в селі Станишівка під Житомиром.
Закінчив Житомирське ПТУ №1 за фахом будівельника. Пройшов строкову службу у частині НГУ в Одесі.
Із весни 2016-го служив за контрактом у 20-му окремому батальйоні РЕБ (радіоелектронної боротьби) (в/ч А1262, Житомир).
Був відряджений в зону ООС до 72-ї механізованої бригади імені Чорних запорожців. Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї механізованої роти 72 омбр.
Ігора Гончаренка поховали 4 листопада у рідному селі в Житомирському районі.
Залишилися мати, вітчим та двоє братів.
Солдат, старший телефоніст-гранатометник взводу зв’язку 14 ОМБр Максим Пасичнюк
4 листопада в районі міста Золоте на Луганщині від смертельного кульового поранення, завданого снайпером-бойовиком, загинув Максим Пасичнюк – волинянин із 14 омбр.
Максим народився 30 жовтня 1978 року аж на Камчатці, в місті Петропавловськ-Камчатський (РФ). Із 1989-го мешкав у селі Губин Локачинського району на Волині, із 1994 року — у Луцьку. Тоді ж закінчив Луцьке ПТУ №6 за фахом кіномеханіка.
На контракті в ЗСУ – із червня 2017-го. Після навчання й полігону, 23 жовтня 2017 року, був зарахований до складу 14-ї окремої механізованої бригади.
Звання – солдат, посада – старший телефоніст-гранатометник взводу зв’язку 14 омбр.
У день похорону Максима, 6 листопада, в Луцьку оголосили траур. Поховали воїна в селі Губин.
Залишилися мати і брат.
Іванові Воробею було лише 19. Він народився 3 липня 1999 року в селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області.
Закінчив Дігтярівський навчально-виховний комплекс, після чого вступив до Шосткинського професійно-технічного училища на Сумщині, отримав фах токаря.
Після закінчення навчання Іван вирішив іти до армії та на початку серпня 2018 року був призваний на службу до ЗС України за контрактом Новгород-Сіверським РВК.
Солдат, заступник командира бойової машини — навідник-оператор 3-го відділення 2-го взводу 1-ї гірсько-штурмової роти 109 огшб (в/ч А3892) 10-ї гірсько-штурмової бригади.
Прослужив лише три місяці…
Іван загинув 9 листопада близько 21:30 в районі селищ Кримське та Жолобок Новоайдарського району Луганської області від ворожої кулі.
“…О 21:15 окупанти відкрили зосереджений вогонь зі стрілецької зброї по одному з опорних пунктів, що розташований впритул до Бахмутської траси. Командир роти, оцінивши тривалість та інтенсивність вогню, прийняв рішення на подавлення вогневих засобів противника. Першими в бій вступили розрахунки чергових вогневих засобів, по яких згодом окупанти відкрили вогонь з автоматичних та станкових гранатометів”, – розповів комбат Володимир Бабанін.
“За таких умов, мною було прийнято рішення на застосування вогневих засобів батальйону та з метою недопущення переходу противника до активних дій – висування на визначені мною рубежі резервів. Підрозділ, що вступив у бій, під прикриттям вогню був своєчасно посилений. За годину вогнева активність ворога була повністю подавлена”, – говорить про зіткнення майор Бабанін.
Просуваючись до бойових позицій, солдат Воробей зазнав смертельних поранень. Його бойовий побратим, солдат Євген Летюка, намагався надати допомогу, кинувся перетягати Воробея до окопу, але також отримав смертельне поранення.
Похований Іван 12 листопада в рідному селі.
Залишилися батьки, сестра та бабуся, яка виховувала хлопця.
Читайте також:
Володимир Бузовський із 72 омбр загинув на Світлодарці
унаслідок бойових дій, – ООС
Солдат 8-го гірсько-штурмового батальйону 10 ОГШБр, механік-водій гірсько-штурмової роти Євген Летюка
20-річний солдат 10 огшбр Євген Летюка загинув 9 листопада близько 21:30 в районі селищ Жолобок і Кримське Новоайдарського району Луганської області від смертельного кульового поранення – голову пробило навиліт… Женя в цей надавав допомогу своєму пораненому побратимові, Івану Воробею.
Летюка загинув, воюючи майже вдома, на Луганщині.
Народився Євген 24 липня 1998 року в селищі міського типу Петропавлівка (тодішня назва – Петрівка) Станично-Луганського району.
Наприкінці липня 2016 року був призваний за контрактом Новоайдарським РВК. Служив спочатку командиром відділення 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї бригади, згодом перейшов до 109-го батальйону “десятки”.
Летюка був солдатом, механіком-водієм 3-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 109 огшб 10 огшбр.
Як написала в соцмережі місцева мешканка Світлана Свєтікова, “хороший хлопець… Додому приходив у відпустку – і то вікна пластикові вставить, то щось відремонтує по дому… Але колаборанти чи справжні зрадники України на воротах писали фарбою непристойні слова, при повній бездіяльності реформованої поліції… Це так, щоб ви розуміли, як живеться тут тим, хто є патріотом своєї країни”.
Поховали Євгена 11 листопада в рідній Петропавлівці. Залишився брат, із яким вони росли сиротами.
Старшина Юрій Олійник, снайпер 40-го мехбатальйону 72 ОМБр
10 листопада під час рекогностування місцевості та проведення інженерної розвідки між спостережними постами на Світлодарському напрямку, поблизу смт Луганське на Донеччині, внаслідок спрацювання встановленого ворогом радіокерованого фугасу за 700 метрів від позицій українських захисників загинули двоє військовослужбовців. Серед них — старшина Юрій Олійник, снайпер 40-го мехбатальйону 72 омбр, та Роман Селіхов із 169 НЦ.
Юрій Олійник, позивний “Полтава”, народився 15 листопада 1974 року в селі Іванівка Кобеляцького району на Полтавщині. Із 2006 року мешкав у Києві.
Походив із багатодітної родини, де було четверо синів. Батько помер рано…
Майбутній військовослужбовець закінчив Кобеляцьке ПТУ за фахом тракториста-машиніста. Працював у Києво-Святошинському дорожньо-експлуатаційному управлінні трактористом.
Прийшов до Збройних сил із третьою хвилею мобілізації. У 2014-2015 роках служив у 3-му взводі 2-ї роти 12-го батальйону тероборони, згодом – командиром відділення у 4-й роті 12 омпб. Отримав звання старшини.
Згодом підписав контракт.
Розлучений. Залишилося двоє дітей — син 1996 р. н. і донька 1998 р. н., та двоє братів, один з яких — також учасник АТО.
“Був досвідченим бійцем і дуже хорошою людиною. І взводний, і ротний командири характеризують Юру з найкращої сторони. Фанат полювання. Любив хазяйнувати, смачно готував”, – розповів про Полтаву колишній “замполіт” 12 бтро Володимир Кухар.
Похований Юрій у рідному селі Іванівка на Полтавщині.
Разом із старшиною Юрієм Олійником на Світлодарській дузі внаслідок підриву на фугасі 10 листопада загинув старший сержант Роман Селіхов, позивний “Гера”. Визначний військовий, розвідник, снайпер, інструктор – слава про нього розходилася далеко за межі частин, у яких він служив.
Народився Роман 8 серпня 1976 року в місті Новомосковськ на Дніпропетровщині.
Виріс у родині військових. Дід – військовий льотчик, батько – ракетник (Павло Селіхов, полковник у відставці, був заступником командира 6-го армійського корпусу, у 2015-2017 роках – голова Новомосковської РДА).
Роман здобув вищу юридичну освіту, працював у сфері будівництва. Але армія його не оминула.
У 2015 році Роман був призваний до ЗС України за мобілізацією. Служив розвідником, командиром 2-го взводу розвідувальної роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади.
У “Фейсбуці” та на YouTube старший сержант представлений під позивним “Гера”.
Розвідник узяв його на честь імені діда чи прадіда, розповів “Новинарні” боєць із позивним “Чех”, який служив із Романом за мобілізацією у 81 оабр у 2015-2016 роках. Гера був наставником Чеха.
За його словами, “на гражданці”, до війни, головним захопленням дніпрянина булависокоточна стрільба. Чоловік багато стріляв у тирі й на полігоні, але полюванням не займався.
Почавши свою війну 2015 року з районів Попасної і Горлівки, Селіхов пройшов багато “гарячих точок” АТО – Водяне, Опитне, Зеніт, позиції “Шахта “Бутівка” і “Мурашник” – неподалік Авдіївки їхня група була на підсиленні у 93-ї бригади.
Одну з “пригод”, що трапилася з ними на фронті, Роман зняв на відео і виклав у YouTube: кінець осені 2015-го, розвідка навпроти сепарського Спартака, багнюка по коліно – і між Герою та Чехом прилітає і розривається 17-й ВОГ… Тоді всі лишилися живі-здорові.
На той час Селіхов виконував обов’язки заступника командира взводу. “Хоча підрозділ був настільки дружний, що посади і звання не мали особливого значення”, – каже Чех.
Після демобілізації, за словами побратима, Роман трохи служив у Дніпрі при військкоматі, після чого його запросили у 169-й навчальний центр “Десна”.
“Це був прекрасний командир. Найдобрішої душі людина, професіонал своєї справи. Усі, хто його знає, навряд чи згадають про Геру щось погане”, – розповідає снайпер Чех.
Інструктором снайперів Селіхов офіційно став після того, як закінчив в Україні канадсько-литовські снайперські курси.
За словами Чеха, в цьому році у Литві Роман посів третє місце на європейському чемпіонаті з військового снайпінгу в особистому заліку. І після цього поїхав на схід. Отримав б/р, бо мав великий бойовий досвід.
Їхню групу послали прочісувати місцевість неподалік селища Луганське, де українських військових взялися “кошмарити” снайпери і ДРГ противника
“Їхній вихід забезпечувався вогнем батальйону, що обороняється, та вогневими засобами бригади. Із групою прочісування був встановлений стійкий зв’язок.
В ході висування групою було виявлено дві міни-пастки, які окупанти встановили на розтяжку. Вони, імовірно, були призначені для прикриття позиції снайпера. Але, при подальшому просуванні, на віддалені близько 700 метрів від наших позицій противник привів у дію радіокерований фугас, внаслідок чого Юрій Олійник та Роман Селіхов загинули на місці, ще двоє бійців групи отримали поранення“, – розповів полковник Руслан Татусь, командир 72 омбр.
“Він був інструктором-снайпером, яких мало”, – говорить у коментарі “Новинарні” про Селіхова волонтер Серж Марко.
“Спочивай з миром, друже. Буду пам’ятати тебе як професіонала своєї справи, як добру та порядну людину, як взірець для наступних поколінь…” – своєю чергою написав про побратима Андрій Сарвіра “Санчес”, колишній розвідник 81-ї бригади, а зараз власник дніпровської “Піци Ветерано”.
Поховали Романа Селіхова 14 листопада на Краснопільському кладовищі Дніпра.
У нього залишилися батьки, дружина та дві доньки.
Молодша нещодавно вступила у Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ. Гера пишався, що донька вступила це самотужки, без будь-якої сторонньої допомоги.
Читайте також:
У зоні ООС помер військовий 56-ї бригади – брат відомого історика Забілого
Військовослужбовець 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ Віталій Онофрейчук
У ніч на 17 листопада, о 0:55, в районі селища Новотошківське Попаснянського району Луганської області внаслідок прямого влучання 120-мм міни у взводний опорний пункт загинув сержант 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ, буковинець Віталій Онофрейчук.
Віталій Георгійович народився 22 квітня 1981 року в Чернівцях.
Армія стала його професією. У 2001-2002 роках чоловік брав участь у миротворчій місії у Косові, до 2006 року проходив службу в одному з підрозділів Збройних сил України.
Знову призваний за контрактом Глибоцьким РВК Чернівецької області наприкінці січня 2017 року.
Служив на посаді командира 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10 огшбр.
Залишилися батьки.
Читайте також:
На Донбасі помер командир розвідників ЗСУ Віталій Кузнєцов
Солдат, навідник кулеметного взводу 28-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Сергій Гаркуша
Сергій Гаркуша народився 11 вересня 1990 року в селі Валява Городищенського району на Черкащині.
Зростав без батька – той помер, коли Сергієві було вісім років.
Після закінчення школи працював будівельником у Києві, згодом — на цегельному заводі ПП “Агросвіт Валява” в рідному селі.
У вересні 2016 року пішов на військову службу за контрактом до ЗСУ.
Був солдатом, навідником кулеметного взводу 2-ї механізованої роти 1-го мехбатальйону 28 омбр.
“У цьому році контракт Сергія закінчився, але він продовжив його, хотів ще рік послужити разом зі своїм другом Олегом”, – розповіла журналістам сільська голова Валяви Людмила Лищенко.
За її словами, Сергій Гаркуша був хорошою людиною, привітним, завжди готовим прийти на допомогу.
Загинув Сергій 24 листопада о 19:45 під час бойового чергування на ВОПі в районі міста Красногорівка на Донеччині. Причиною смерті стало смертельне осколкове поранення в живіт від кумулятивного пострілу із СПГ-9.
“На Донецькому напрямку інтенсивність використання ворогом великокаліберних кулеметів, гранатометів та стрілецької зброї була досить високою. Зосереджений вогонь окупанти відкривали у районі Красногорівки. Об’єднані сили рішуче діяли на подавлення вогневих засобів противника. Під час бойових дій смертельного поранення зазнав один військовослужбовець Збройних сил України”, – розповів на брифінгу представник прес-центру ООС Олексій Жуганов.
Помер Сергій на руках у бойового побратима й однокласника, з яким разом пішов до війська.
Похований боєць у рідному селі Валява
Залишилися мати, вітчим, молодший брат і наречена. А також сестра по батькові – Сергій її дуже любив та обов’язково відвідував, коли приїжджав у відпустку, а її донька стала Сергієві хрещеною.
Сергій Проданюк народився в Кіровоградській області 5 березня 1969 року.
Сирота, виховувався в дитбудинку. Потім навчався в Одеському медучилищі.
Надалі жив з бабусею в селі Оселівка Кельменецького району Чернівецької області, згодом – в самих Чернівцях.
Сергій пройшов бойові дії в Нагорному Карабаху. В 1990 році отримав контузію.
У 2015 році став до лав Української добровольчої армії, у складі інженерно-саперної служби.
У жовтні 2017 року підписав контракт із ЗСУ, був направлений Кельменецьким районним військкоматом у навчальний центр Старичі Львівської області для проходження військової служби за контрактом.
29 листопада 2018 року прес-центр Об’єднаних сил повідомив, що в ході бойового зіткнення цього дня в смузі відповідальності 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ зник безвісти солдат Сергій Проданюк.
“Командуванням частини вживаються заходи щодо розшуку військовослужбовця”, – було зазначено в повідомленні.
У прес-центрі ООС наголосили, що Проданюк “у жодному разі не зрадник”, а також категорично спростували заяви бойовиків про те, нібито він був бійцем “української ДРГ”, яка ішла звільняти окуповане село Сокільники та підірвалася на “власному” мінному полі, втративши п’ять осіб лише убитими і вісім – пораненими.
Бойовики поширювали інформацію, нібито українська сторона не вживає заходів, щоб забрати тіло. Натомість у штабі ООС назвали ці закиди “пропагандою” та наголосили, що заходи для евакуації загиблого вживалися одразу.
Лише 5 грудня бойовики “ЛНР” передали тіло загиблого бійця українській стороні.
Передача відбулася в Луганській області, на мосту через Сіверський Донець поблизу міста Щастя.
Як і в попередніх подібних випадках, посередниками виступили представники громадської організації “Союз ветеранів Афганістану Луганщини”. При цьому були присутні також спостерігачі СММ ОБСЄ.
Прокуратура Луганської області кваліфікувала обстріл позицій ЗСУ поблизу Кримського 29 листопада як теракт.
“Не стало ще одного воїна, нашого друга, побратима і земляка – Сергія Проданюка, друга Сірого, бійця 10-ї гірсько-штурмової бригади.
29 листопада, в районі Кримського Луганської області, підчас нападу ворожої ДРГ, він віддав своє життя, захищаючи рідну землю. В ході бою Сергій знищив одного з нападників, поранив другого, але й загинув сам”, – написала у “Фейсбуці” волонтерка Аня Рюміна.
Похорон – 8 грудня на Центральному кладовищі Чернівців у Годилові.
Вічна пам’ять полеглим.
Звіт підготували: Христина Горобець, Дмитро Лиховій
Фото на заставці – загиблий Роман Селіхов “Гера” (з його ФБ-сторінки)
Читайте також про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017
листопад 2017
жовтень 2017
вересень 2017
серпень 2017
липень 2017
червень 2017
травень 2017
квітень 2017
березень 2017
лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016
Р. S. Деякі ЗМІ зараховують до бойових втрат листопада Віктора Лахая з 14 омбр. Однак керівник прес-центру ООС у коментарі “Новинарні” повідомив, що це небойова втрата, а наслідок вживання алкоголю.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
Генштаб у вечірньому зведенні описав ситуацію на напрямках. Всього – 93 боєзіткнення
Під час ворожого удару на Донеччині загинули троє залізничників
РФ завдала ракетного удару по Удачному на Донеччині: троє загиблих, четверо поранених
У Херсоні рятувальники потрапили під повторний ворожий обстріл
У Балаклії – влучання біля залізничного вокзалу, є постраждалі
