Загиблі герої березня: дев’ять облич та історій

 

Підтверджені бойові втрати Збройних сил і Нацгвардії в березні – вісім осіб. Також на передовій загинув доброволець ДУК “Правий сектор”. Разомдев’ять.
Стільки ж загиблих унаслідок бойових дій у зоні АТО було і в лютому. Це найменший мартиролог, починаючи з вересня 2017 року.

Далося взнаки “всеохопне весняне перемир’я”, проголошене з 5 березня.

За офіційними даними речників штабу АТО і Міноборони, днів без жодних втрат у березні було 15 (ні загиблих, ні поранених чи травмованих). Зокрема чотириденні проміжки 14-17 та 21-24 березня.
З урахуванням померлого від ран і загиблого добровольця – таких “тихих” днів трапилося 13.

Що ще показово: з дев’яти загиблих (не більш як один боєць за день) більшість – п’ять – стали жертвами ворожих снайперів. Ще двоє підірвалися на мінах.

Як підрахувала “Новинарня” за звітами штабу АТО, “бойових” поранених за місяць – 25 осіб.

Десятий загиблий, про якого повідомляють деякі ЗМІ, не підтверджений Збройними силами як бойова втрата.

Березень 2018-го був одним із найтихіших і найменш кровопролитних місяців з початку війни.
Але бойові дії забрали дев’ять життів українських патріотів – чоловіків, синів, братів, побратимів. Найстаршому – 46. Наймолодшому – 19.

Вдивімося в їхні обличчя. Віддаймо їм шану пам’яті. Згадаймо ще раз. І не забудьмо.

1. Вадим Сапеску “Одеса”

Румун за національністю, Сапеску Вадим Георгійович, боєць військовослужбовець 1-го десантно-штурмового батальйону 95 одшбр, загинув 2 березня. Під Авдіївкою від кулі ворожого снайпера.

Він народився 22 квітня 1984 року в селі Чорна Окнянського району, що неподалік кордону з Молдовою. Жив у місті Южне на Одещині.

Працював на сільськогосподарських та рибгоспівських підприємствах, на будівництві в різних областях, зокрема на Донеччині.

У лютому 2016 року вступив на військову службу за контрактом до ЗСУ. Служив командиром відділення взводу спецпідготовки “Марусині ведмеді” у 199-му навчальному центрі ВДВ, після чого вирушив на фронт в район Горлівки.

Отримав контузію, повернувся на передову і залишався там після закінчення терміну контракту.

Похований у рідному селі Чорна.

Залишились дружина і 3-річний син, мати, дві сестри й брат.

Читайте також:
Перемир’я в АТО суттєво зменшують число втрат.
ВЕЛИКА ІНФОГРАФІКА 2017-2018

2. Владислав Козченко

Це не дитяче фото. Владик і виглядав молодим. І був таким. Назавжди 20-річний.

Козченко Владислав Ігорович, солдат, стрілець-снайпер десантно-штурмового взводу 95 одшбр 6 березня отримав осколкове проникаюче поранення в шию в районі все тієї ж промзони міста Авдіївка Донецької області. Перша жертва “повного весняного перемир’я”.

Народився Влад 10 квітня 1997 року в Полтаві.

Займався тайським боксом. З дитинства прагнув стати військовим, десантником – тренувався у полтавському клубі юних десантників “Гвардія” на базі СПТУ № 23, у центрі виживання та спецпідготовки “Seal”, здійснив 16 стрибків із парашутом, підкорював Говерлу.
Після 9 класів гімназії навчався в аграрно-економічному коледжі (фах – юрист).

У червні 2016 року вступив на військову службу за контрактом. Пішов у 95-ту житомирську десантну бригаду – щоб підтримати родину, в якій мама сама виховувала двох дітей, його і брата. Закінчити навчання планував після війни.
Через низький зріст (165 см) хлопець обманув комісію, яка приймала в десантники, і став навшпиньки.

В останню путь на центральному кладовищі Полтави Влада Козченка проводжала юна дівчина з чорною пов’язкою на голові – його наречена.

Могила хлопця – 18-та за ліком на Алеї Героїв на центральному міському кладовищі Полтави. Він – наймолодший у цьому скорботному ряду.

3. Іван Рященко “Скіф”

“Дружина казала – він себе знайшов на війні”, – розповів побратим по бліндажу “Чапай”, у день народження якого загинув Іван Рященко.

Це сталося ввечері 8 березня. Фатальним для Івана став ворожий кулеметний обстріл біля смт Луганське на Світлодарській дузі.

Молодший сержант, командир БМП — командир відділення із 2-го механізованого батальйону 54-ї- окремої механізованої бригади ЗСУ.

“Веселий, безвідмовний, справжній мужик, улюблений роздовбай, символ нашої роти, пробивний, світла людина, яких можна на пальцях порахувати” – відгукуються про 34-річного Скіфа колеги по роті.

Жартівник Рященко був одним із тих військових, яких наприкінці грудня 2017 року записали працівники фонду “Повернись живим” для відеосюжету “ЗСУ проти хейтерів”: Іван на камеру давав дотепні оцінки коментарям скептиків у “Фейсбуці” щодо армії та війни.

Народився Іван 24 березня 1983 року в місті Вільногірськ Дніпропетровської області. Зовсім малим втратив матір, мешкав і виховувався у бабусі в селі Вишневе П’ятихатського району.

У Саксаганському ПТУ №77 здобув професії тракториста та водія. Працював у Вільногірську на гірничо-металургійному комбінаті, на склозаводі.

По війні взяв позивний “Скіф”, бо захоплювався історією й особливо скіфською добою.

Із червня 2015-го протягом року проходив службу за мобілізацією у 28 омбр (реактивний артилерійський дивізіон, 1-й механізований батальйон). У вересні 2016-го підписав контракт, у складі 54 омбр воював на Світлодарській дузі, у Троїцькому, промзоні Авдіївки.

У лютому 2018-го дістав контузію, а загинув через чотири дні після того, як повернувся на передову.

Залишились дружина, маленький син та двоє синів дружини від попереднього шлюбу.

Похований у Вишневому.

4. Юрій Луговський “Баррет”

У ніч на 9 березня, приблизно о 2:15, загинув легендарний розвідник, снайпер полку “Азов” Національної гвардії Юрій Луговський, позивний “Баррет” – заступник командира розвідвзводу 1-го “азовського” батальйону особливого призначення.

Тієї ночі біля села Водяне під Маріуполем відбувався груповий снайперський бій. Обидві сторони були оснащені тепловізорами і телевізійними прицілами. Баррет перший виявив виявив противника і не схибив. Помітив він і другого ворога з пари снайперів. А постріл противника пролунав раніше. І став фатальним для Луговського.

Йому було лише 23. Юрій народився 5 червня 1994 року в Червонограді Львівської області. Малим прислуговував у храмі. Вчився на столяра, працював за фахом.

Був активістом УНСО, навчався військовій справі сам та навчав інших. Брав участь у Революції гідності.

На фронт пішов добровольцем у 2014-му – батальйон “Донбас”. Узяв позивний на честь конструктора американської снайперської гвинтівки.
20-річним пройшов бої за Іловайськ. У лютому 2015-го перейшов до полку “Азов”, захищав Широкине і Маріуполь.

“Один із найкращих розвідників “Азову”. Баррет постійно десь ходив з своєю групою у “сірій зоні”. Мінував, щось вистежував, лежав днями в “льожках”, повертався з трофеями…
Про Баррета ходил легенди навіть в полку, серед своїх.  Про результати, про операції. В секторі його групу знали всі”, – писав у “Фейсбуці” волонтер Роман Сініцин.

“Я не знаю, в що вірив Юра. У рай, чи в Валхаллу, чи в ще щось…. Але він уже там, де краще. А в пеклі – десятки відправлених Юрою туди ворогів. В тому числі в прямому ефірі раша-тв”, – додав Роман.

Є відео, на якому зафіксовано, як у Широкиному в квітні 2015-го український снайпер – це був Баррет – убив російського найманця “ДНР” із міста Зеленоград просто перед телекамерою каналу “Рен ТВ”.

На День добровольця, 14 березня, Баррет мав бути нагороджений іменною вогнепальною зброєю.

Прощання з другом Барретом 11 березня на базі полку “Азов” НГУ в Урзуфі стало взірцем почестей, які слід віддавати полеглим героям війни за Україну – із прапорами, смолоскипами, салютом з автоматів, багатократним “Помстимося!” та “Слава!” на шикуванні.

Поховали Юрія 12 березня на Алеї героїв Червоноградського цвинтаря в селі Бендюга.

Залишилась мати — психолог у реабілітаційному центрі бійців АТО, волонтер.

5. Олександр Швець

11 березня, близько 11:00 під Маріуполем загинув 46-річний Олександр Швець – молодший сержант, військовослужбовець 36-го окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ (в/ч А2802).

Навідник мінометного взводу помер від множинних осколкових поранень в результаті підриву на невстановленому вибуховому пристрої під час виконання бойового завдання із перевезення майна та повернення до підрозділу, розповів речник МОУ. Швець був водієм тієї вантажівки, що підірвалася.

Олександр Васильович народився 26 червня 1971 року в Олександрії Кіровоградської області.
Навчався у школі №2 ім. Горького. Закінчив ПТУ №17 за фахом “слюсар зі складання металевих конструкцій” та “налагоджувальник холодноштампувального устаткування”. Продовжив навчання в Олександрійському індустріальному технікумі (технік-технолог з обробки металів різанням).
Працював слюсаpeм-складальником мeталоконстpукцiй, майстром з виробничого навчання у рідному ПТУ, з 2013 року — у ТОВ ЗПТУ “Віра-Сервіс Інтермаш”.

У 2015 році був призваний до ЗСУ за мобілізацією. Наступного року уклав з армією контракт.

Залишились мати, дружина та дорослий син.

Посада – навідник другого мінометного взводу мінометної батареї батальойону морської піхоти .

Олександр був водієм автомобіля, що перевозило майно та поверталося до підрозділу. Внаслідок підриву міни, отримав несумісні з життям травми.

Похований на військовому кладовищі Олександрії.

Залишились мати, дружина та діти.

6. Марк Гудзовський “Упрямий”

Старший солдат 3-ї роти 1-го батальйону особливого призначення ОЗСпП “Азов” Нацгвардії Марк Гудзовський у ніч на 9 березня брав участь у бою біля Водяного, в якому загинув Баррет.

Нацгвардійці допомагали морпіхам, 20-річний Упрямий був у групі “азовців” кулеметником. Після смерті Баррета він продовжив бій. А наступної ночі (близько 1:00 10 березня) протистояння поновилося. І стало фатальним для Марка.
Куля снайпера влучила йому в лоб і вийшла через потилицю, спричинивши розтрощення головного мозку 3-го ступеня.

Гудзовський переніс операцію у 61-му військово-мобільному шпиталі в Маріуполі, згодом у критичному стані гелікоптером був доправлений до рідного Дніпра. Лікарі казали, що шансів вижити майже немає.

Марк помер у реанімації відділення політравми лікарні ім. Мечникова, не виходячи з коми, в День добровольця – 14 березня.

Народився хлопець у Дніпрі 21 травня 1997 року.
Захоплювався футболом, бодибілдингом, комп’ютерними технологіями. По закінченні школи навчався на економічному факультеті Українського державного хіміко-технологічного університету (УДХТУ) за спеціальністю “фінанси”. Але вже 18-річним пішов добровольцем на фронт. Приєднався до полку “Азов” у серпні 2015-го.
Згодом поновився в університеті, перейшовши на заочну форму навчання.

Залишились батьки та дві сестри.

Похований на Краснопільському кладовищі Дніпра – саме там найбільше могил полеглих героїв АТО.

7. Сергій Ковнацький

Старший солдат, військовослужбовець 1-го десантно-штурмового батальйону 95 одшбр Сергій Ковнацький загинув уранці 25 березня від поранення в голову кулею снайпера під час бойового чергування на позиції “Шахта Бутівка” під Донецьком.

Воїнові було лише 22.

Сергій народився 27 серпня 1995 року в селі Ясенівка Пулинського (колишній Червоноармійський) району Житомирської області. Мешкав у смт Пулини.

Грав у футбол за місцеву команду. 2013 року закінчив професійний ліцей, де здобув професії тракториста-машиніста сільськогоспвиробництва, слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування, водія автотранспортних засобів.

У квітні 2016-го вступив до ЗСУ на військову службу за контрактом – пішов у десантники.

Із грудня 2017-го Сергій перебував зі своєю бригадою на передовій. Після закінчення контракту в травні збирався одружитись.

Похований у селищі Пулини.

Залишились наречена, батько – також учасник бойових дій, мати, брат і сестра.

8. Андрій Кривич “Діллі”

19-річний доброволець тактичної групи “Сапсан” ДУК “Правий сектор” Андрій Кривич “Діллі” загинув 27 березня о 20:40 внаслідок поранення в голову кулею снайпера на спостережному посту на Світлодарській дузі.

Народився 24 січня 1999 року в Конотопі на Сумщині. Із 2016-го – в Навчально-науковому інституті педагогіки і психології Сумського педуніверситету; мріяв стати військовим психологом.

Вступив до конотопської філії організації “Права молодь”, проходив вишколи з тактичної підготовки, медицини, топографії та володіння зброєю. На останньому зимовому вишколі в Черкасах був молодшим інструктором з тактики бою та партизанського руху.

Наприкінці 2017 року приєднався до Добровольчого українського корпусу. У січні 2018-го перевівся на заочну форму навчання, щоб поїхати на передову. Під час своєї другої ротації на Світлодарці (Бахмутський район) займався аеророзвідкою.

Залишились батьки, рідні сестра й брат, а також брат і сестра по батьку.

Похований у місті Конотопі на Вирівському кладовищі.

9. Віктор Максимов

33-річний Віктор Максимов загинув за тиждень до Воскресіння Христового.

Він народився 9 травня 1984 року в селі Раївка Дніпропетровської області, мешкав у місті Дніпро.

Здобув вищу освіту, працював у правоохоронних органах.

Учасник АТО ще з весни 2014 року. По завершенні терміну мобілізації продовжив службу у військах протиповітряної оборони. У вересні 2017 року перевівся до 93-ї окремої механізованої бригади, підписавши контракт на півроку.
Солдат. Служив механіком-водієм, електриком відділення командно-штабних машин взводу управління розвідувальної роти 93 омбр.

За десять днів до загибелі, 20 березня 2018-го, Віктор саме продовжив свій контракт.

30 березня Віктор Максимов разом з іще трьома товаришами по службі підірвався на невідомому вибуховому пристрої на Донеччині (зона відповідальності бригади – Новотроїцьке-Гранітне). Його поранення виявилися несумісні з життям, решта бійців вижили.

“У підрозділі, де служив загиблий воїн, згадують Віктора як справжнього чоловіка, людину безстрашну, у той же час доброзичливу й веселу. Він будував плани на літо, сумував за дружиною та маленькою дочкою. Проте планам не судилося збутися…” – зазначає прес-служба 93 омбр, висловлюючи щире співчуття рідним та близьким загиблого воїна.

Залишилися дружина і донька.


Віктор Шамчук “Шама”

Імовірно, небойова втрата.

47-річний Віктор Шамчук із 30-ї механізованої бригади загинув пізно ввечері 28 березня у зоні відповідальності ОТУ “Донецьк”, в районі Мар’їнки.

Старший солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор.

Народився 16 липня 1970 року. Мешкав у селі Драбово-Барятинське Драбівського району Черкаської області. На контракті в ЗСУ – із липня 2017 року.

Обставини загибелі “Шами” залишаються нез’ясованими.

Як повідомили “Новинарні” у відділенні по роботі з особовим складом 30 омбр, з цього приводу триває службове розслідування, допити та збір свідчень.
Зокрема, з’ясовується, чи боєць загинув від кулі, чи від уламків гранати/міни.

Відсутність Шамчука була виявлена напередодні, 27 березня. Мертвим його знайшли через добу з іншого боку лінії розмежування. Тіло забрала група “Евакуація 200”, доправила в морг.

Сепаратистські джерела заявили, нібито український “розвідник” був “у складі ДРГ” – що вочевидь неправда – і підірвався на мінному полі біля села Луганське (Мар’їнський район). Бойовики оголошували про двох загиблих, що також не підтверджується.

За підсумками 28 березня штаб АТО і речник Міноборони заявляли про відсутність бойових втрат серед українських військ, але йшлося про зниклого військового.

Новинарня” надішле запит до Міноборони з приводу цього випадку та результатів розслідування.


Фото на заставці: загиблий Андрій Кривич

Огляд підготував Дмитро Лиховій

Читайте також про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017

листопад 2017

жовтень 2017
вересень 2017

серпень 2017

липень 2017

червень 2017
травень 2017
квітень 2017

березень 2017

лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

 

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна