Бойові втрати лютого: імена і фото восьми загиблих

оновлено

Після “найтихішого” місяця за весь час АТО/ООС – січня – із трьома бойовими втратами війна повернулася “на круги своя”. У лютому 2019 року підтверджені бойові втрати українських військ на східному фронті склали вісім осіб. При цьому під кінець місяця значно зросла і кількість обстрілів, повернулося застосування великого калібру і ствольної артилерії. У проміжку 20-25 лютого полягли чотири воїни…

За підрахунками “Новинарні“, в лютому зросло й число поранених – 35 (проти 28 в січні).

Після часткової ротації бригад на “передку” у мартирологу полеглих з’явилися нові назви бригад: двоє – з “королівської” 24-ї, по одному – з 10-ї, 54-ї, 93-ї механізованих, 57-ї мотопіхотної, 81-ї аеромобільної бригади. Приналежність ще одного загиблого наразі не з’ясована.

Усі українські воїни стали жертвами ворожих обстрілів. Із них троє полягли внаслідок роботи ворожих снайперів, ще один – був у вантажівці, яку підбили керованою ракетою.

П’ять жертв забрала війна на Донеччині, трьох – у Луганській області.

А запам’ятати потрібно насамперед імена й обличчя цих світлих хлопців – контрактників Збройних сил України. Минулий лютий став для них останнім. Вони загинули за нас, щоб ми зустріли свою весну.

Пом’янімо ж їх у місці світлім, місці квітучім, де праведники спочивають.

1. Сергій Гузенко “Шериф” (“Вовк”)

Старший сержант, головний сержант 1-ї роти 42-го окремого мотопіхотного батальйону “Рух опору” 57-ї окремої мотопіхотної бригади Сергій Гузенко народився 16 жовтня 1987 року в селі Павлівка Верхньорогачицького району Херсонської області.

Працював трактористом на фермерському господарстві, охоронцем-інкасатором тощо.

Із червня 2014-го по травень 2015-го проходив службу за мобілізацією, брав участь у боях за Іловайськ, Вуглегірськ, Дебальцеве. У грудні 2016-го підписав контракт із ЗСУ.
Коли в Україні було оголошено воєнний стан, Сергій знову пішов на фронт.

Він загинув на Донечині 4 лютого, рятуючи життя пораненого товариша. Сталося це надвечір поблизу селища Опитне (Ясинуватський район). Сергій прикривав тяжко пораненого Павла Пшеничного і побратимів, які витягали його з-під вогню, але сам отримав у груди снайперську кулю. Проникаюче наскрізне поранення грудної клітки з ураженням обох легень не залишило шансів на життя.

Зате 26-річний Паша, поранення якого лікарі також називали фактично несумісним із життям, вижив і зараз успішно проходить лікування.

“Побратим Сергій Гузенко… Поруч завжди, не тільки на фото… Між нами був договір. Якщо він одружиться першим, я був би свідком на весіллі. Якби одружувався першим я, то свідком мав би бути він. Не судилося”, — написав про загиблого товариша Артем Тригуб.

У Сергія залишилися батьки, двоє братів та цивільна дружина, яка невдовзі має народити їхнього первістка…

2. Ігор Наконечний “Замок”

8 лютого під час бойового чергування в районі Авдіївської промзони позивний “Замок” отримав смертельне поранення в голову: ворожий снайпер не схибив. Бійця евакуювали до лікарні Дніпра, але врятувати йому життя медики не змогли.

Ігор Наконечний народився 3 липня 1988 року в Шелудьківці Зміївського району Харківської області. Останнім часом разом із сім’єю жив у селищі Андріївка під Волновахою на Донеччині.

Токар за фахом, після початку російської агресії Ігор без вагань пішов на фронт. Проходив службу в 54-й, 72-й та 28-й бригадах, брав участь 4 боях за Широкине, Золоте, Волноваху.
Із січня 2018 року — старший солдат, навідник бойової машини 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр” ЗСУ. Захищав, зокрема, відому Авдіївську “промку”.

Побратими згадують Ігоря як життєрадісного та веселого. Він вів активний спосіб життя, займався спортом, завжди підтримував себе у чудовій фізичній формі.

За місяць до смерті, на Різдво, Ігор Наконечний під обстрілами бойовиків дав інтерв’ю “24-му каналу”. Розповів, що дуже хотів би додому, до родини, але військовий обов’язок закликав його повернутися на передову раніше.

Відео “24-го каналу”:

Поховали його в селі Бахчевик Волноваського району.

Залишилися дружина, дві доньки, батьки та сестри.

3. Руслан Кондратюк

Солдат, водій зенітно-артилерійського взводу 3-го окремого мотопіхотного батальйону “Воля” 24-ї омбр імені короля Данила Руслан Кондратюк народився 2 жовтня 1981 року в селі Війниця Млинівського району на Рівненщині.

Закінчив Мирогощанський аграрний коледж, отримавши фах механіка. Згодом працював на сільськогосподарському підприємстві в рідному селі.

У 2016 році підписав контракт на службу в Збройних силах, який потім продовжив. Із листопада 2018 року служив у 24-й “королівській” бригаді.

15 лютого близько 10:45 Руслан із побратимами повертався після виконання бойового завдання — військовослужбовці не допустили проходу ворогів у районі Мар’їнки (місто під Донецьком). По автомобілю ГАЗ-66, в якому вони їхали назад, бойовики відкрили вогонь з протитанкового ракетного комплексу.

Внаслідок влучання ПТКР у кабіну Руслан, який був за кермом, отримав несумісні з життям поранення. Помер дорогою до шпиталю міста Курахове.
Ще двоє поранених – старшина Антон Примушко і сержант Денис Шаповалов – вижили.

“Він був побратимом, на якого можна було покластися завжди і всюди. Завдяки своїй наполегливості й відповідальності, воїн вберіг чимало життів українських захисників. Його подвиг ми не забудемо”, — розповів командир батальйону майор Максим Гребеннік.

Поховали Руслана Кондратюка у Війниці.

Залишилися дружина, син і донька, батьки, сестра і бабуся.

4. Сергій Данілейченко

Старший солдат, старший механік-водій 1-ї роти 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ.

Сергій Данілейченко народився 25 грудня 1990 року в селі Вербовець Катеринопільського району Черкаської області. Батько трагічно загинув, коли хлопчикові було два роки, згодом Сергій втратив і матір. Після смерті бабусі 16-річний юнак залишився з двома старшими сестрами і братом.

Закінчивши 9-річну Вербовецьку школу, Сергій вступив до Тальянківського державного аграрного коледжу, здобув фах механіка.

У травні 2015 року був призваний до Збройних сил, згодом підписав контракт.

16 лютого 2019 року близько 23:00 окупанти обстріляли позиції 10 огшбр в районі селище Кримське Новоайдарського району Луганської області зі стрілецької зброї та міномета. Одна з ворожих куль обірвала життя Сергія.

Поховали його в рідному Вербовці. Попрощатися з 28-річним воїном прийшли не лише односельці, а й мешканці сусідніх сіл.

“Сергій був справжнім, сміливим чоловіком. Це велика втрата для нас усіх: для взводу, роти, батальйону, бригади… За час служби він отримав три нагороди. На жаль, ідуть найкращі. Нам його дуже не вистачатиме”, – сказав один із тринадцяти побратимів, які приїхали провести його в останню путь.

Залишилися сестри і брат.

5. Василь Богоносюк

Сусіди згадують його як палкого патріота. Після нападу Росії Василь пішов на фронт добровольцем, згодом чотири рази підписував контракт із ЗСУ. Віднедавна служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила — старший солдат, старший стрілець 3-го відділення 1-го взводу 2-ї роти мотопіхотного батальйону.

“Прийде, побуде місяць — і знову йде воювати…” – розповіла про загиблого Ольга Добровольська, голова Кривеньківської сільської ради, до якої належить село Васильків.

20 лютого близько 16:00, перебуваючи на спостережному посту взводного опорного пункту в районі Мар’їнки, 38-річний старший солдат Богоносюк помітив рух з боку противника. Він завчасно попередив своїх бойових побратимів і відкрив вогонь, змусивши ворога відступити.
Але під час зміни бойової позиції Василя підстрелив снайпер, який діяв під прикриттям двох автоматників — вони ще певний час не дозволяли відтягнути пораненого.

Відбивши атаку, побратими витягли бійця, надали йому першу медичну допомогу й евакуювали до центральної районної лікарні міста Курахове.

Лікарі до останнього боролася за життя воїна, двічі запускали серце після зупинки, але поранення виявилися несумісними з життям.

Василь Богоносюк народився 18 жовтня 1980 року на Прикарпатті. Мешкав у Василькові Чортківського району Тернопільської області. Приїхав туди ще юнаком на сезонні роботи, закохався в місцеву дівчину, одружився і залишився.

“Він не просто був нашим односельцем, він був для багатьох тут дорогою людиною. Завжди кожному любив допомогти. Мені дуже важко говорити про нього, бо він ще й мій недалекий сусід, але про нього можна тільки найкраще”, – каже Ольга Добровольська, голова Кривеньківської сільради, куди входить село Васильків.

А завуч кривеньківської школи Лариса Боднар розповіла, як під час свого останнього приїзду додому, 15 січня, Василь прийшов на зустріч зі школярами і приніс їм у подарунок прапор своєї частини з підписами побратимів.

“Він говорив дуже мало… Сказав, любіть Україну, поважайте батьків і головне – будьте, діти, здоровими”, – згадує вчителька.

Поховали Василя Богоносюка у Василькові. У нього залишилися дружина, дві доньки, важкохвора мати та четверо сестер.

6. Євген Фурсов

43-річний Євген Фурсов став першим воїном із міста Дружківка, який поліг у боях за рідну Донеччину.

До війни він працював на Дружківському машинобудівному заводі (мав фах електрозварювальника). Восени 2018 року підписав контракт із ЗСУ.

Свого часу Євген проходив строкову службу в прикордонних військах, а контрактником пішов до 122-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ, який дислокується в Дружківці.

Загинув 23 лютого внаслідок прямого влучання ворожого снаряду на Маріупольському напрямку.

Командування батальйону попросило “до з’ясування” не уточнювати підрозділ і місце дислокації. Прес-центр ООС повідомляв про обстріли з ПТРК українських позицій, зокрема, поблизу села Чермалик з боку окупованого села Набережне (Новоазовський район).

Поховали Євгена Фурсова на центральній алеї кладовища Дружківки.

Залишилися дружина і 18-річна дочка.

7. Борис Борденюк

Боєць 54-ї окремої механізованої бригади Борис Борденюк лише кілька днів не дожив до свого 32-річчя. Він народився 28 лютого 1987 року, а загинув вранці 24 лютого 2019-го на Луганщині.

Борис мешкав разом із батьками в селі Благовіщенка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області. Після 9-го класу вступив у Мелітопольський ліцей залізничного транспорту, закінчивши який здобув фах “оператор поста централізації, складач потягів, регулювальник швидкості руху вагонів”.

Попрацювавши в залізничній галузі, у 2016 році підписав контракт на службу у Збройних силах.

Старший солдат, старший навідник 1-го мінометного відділення мінометної батареї 1-го батальйону 54 омбр.

24 лютого о 6:00 російсько-окупаційні війська обстріляли позиції ЗСУ біля села Катеринівка Попаснянського району Луганської області з озброєння БМП, ЗУ-23-2, випустили по них 20 мін 82 мм калібру. Один з осколків влучив Борденюку в голову.

Як пише у виданні “Цензор.нет” волонтер Ян Осока, один із братів Бориса трагічно загинув у 22-річному віці, а з через півроку загинув й інший, 25-річний брат. У передостанній день лютого мати поховала третього сина…

У загиблого залишилися дві сестри.

8. Олександр Меденцев

Ще один уродженець Донбасу, який поліг, захищаючи Донбас. Солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Загинув 25 лютого від кульового поранення у бою на Луганщині.

“…Близько 13.00 по взводному опорному пункту однієї з механізованих бригад, яка обороняє Попаснянський напрямок, ворог розпочав вогонь зі стрілецької зброї. Під прикриттям автоматного та кулеметного вогню противник намагався наблизитися до нашої позиції.
Заступник командира бойової машини – навідник-оператор солдат Олександр Медінцев відразу відкрив вогонь у відповідь. Ворог був зупинений та примушений відступити. Водночас ворожа куля обірвала життя нашого захисника”, – розповів на денному брифінгу 26 лютого представник прес-центру Об’єднаних сил від 26 лютого.

Зазначається, що за виявлену мужність солдат Медінцев посмертно поданий до нагородження.

За уточненими даними, які наводить співробітник “Книги пам’яті полеглих за Україну” Святослав Смук, правильне прізвище Олександра – Меденцев, він із 54-ї окремої механізованої бригади.

Олександр Миколайович Меденцев народився 28 жовтня 1985 року в місті Соледар Бахмутського району Донецької області.

Він загинув між позиціями ЗСУ та сепаратистів у районі села Новоолександрівка (Попаснянський район, Луганська область).

Лише через два дні, 27 лютого, командуванню бригади вдалося домовитися з сепаратистами про евакуацію. Тіло загиблого воїна українська сторона забрала в присутності представників Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ.

Поховали Олександра 1 березня у рідному Соледарі.

Залишилися батьки та сестра.

 

Слава героям. Вічна пам’ять загиблим.

Звіт підготували: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій

Фото на заставці – загиблий Сергій Данилейченко

Читайте також про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
січень 2018
грудень 2018
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017

листопад 2017

жовтень 2017
вересень 2017

серпень 2017

липень 2017

червень 2017
травень 2017
квітень 2017

березень 2017

лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: