Вісім загиблих героїв березня: ІМЕНА, ФОТО

 

“Голосуйте, ми прикриємо!” – не просто пропагандистське гасло. Щоб українці в тилу безтурботно займалися виборами, протягом березня вісім воїнів віддали свої життя. Вони закрили нас собою – і ми агітували, полемізували, віддавали голоси.

Вісім загиблих – такі бойові втрати першого місяця весни. Власне, стільки ж, як і в лютому. І це – попри оголошене з 8 березня “весняне перемир’я”.

Крім того, 32 бійці зазнали поранення (у лютому – 35, у січні – 28).

13 днів у місяці обходилися як без бойових загиблих, так і без жодного пораненого.

Серед полеглих – по двоє із 54-ї, 93-ї механізованих бригад та 80-ї десантно-штурмової, по одному – із 79-ї одшбр і 24-ї механізованої.

Шість воїнів віддали свої життя в Донецькій області (Авдіївка – 2, Новомихайлівське, Лебединське, Водяне, Широкине), двоє – на Луганщині (хутір Вільний – 2).

Дмом наймолодшим – 19 і 20 років. Найстаршому – 48.

Згадаймо їхні імена. Запам’ятаймо їхні обличчя. Вони померли за нас. Щоб ми жили, щоб перемогли, щоб не зрадили їх.

1. Богдан Гаврилів

Прикарпатець Богдан Миронович Гаврилів загинув 4 березня під час ранкового обстрілу позицій ЗСУ в районі села Лебединське (Волноваський район Донецької області, Приазовський напрямок). Ворог понад три з половиною години вів вогонь з артилерії 122-го калібру, озброєння танка, міномета калібру 120 мм, протитанкового ракетного комплексу. 19-річний воїн Богдан отримав важку мінно-вибухову травму, несумісну з життям.

Ссолдат, розвідник-далекомірник 1-го батальйону 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Гаврилів народився 20 квітня 1999 року в Калуші на Івано-Франківщині, мешкав там на житломасиві Підгірки.

Хлопець закінчив Калуське ВПУ-7. Займався боксом. Пішов на контракт до Збройних сил.

Похований у Калуші. Залишились батьки.

2. Руслан Слісаренко

Солдат, гранатометник 54-ї окремої механізованій бригади Збройних сил України Руслан Слісаренко народився у місті Деражня Хмельницької області 9 жовтня 1981 року. Жив у селі Іванівці Барського району Вінницької області. На службу за контрактом до ЗСУ був призваний 2016 року.

Загинув 16 березня внаслідок обстрілу біля хутора Вільний, що входить до складу міста Золоте (Попаснянський район Луганської області). Під час виконання бойового завдання воїн отримав осколкове поранення в голову.

Залишились батьки, дружина Юлія і двоє синів – 13-річний Назар та 12-річний Владислав.

3. Віктор Грабар

Військовослужбовець зі складу 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ, солдат-навідник Віктор Грабар народився 15 травня 1990 року в селі Шевченківське Синельниківського району на Дніпропетровщині.

Надвечір 17 березня російсько-окупаційні війська відкрили щільний вогонь із різних видів озброєння по взводному опорному пункту бригади, що обороняється поблизу села Водяне на Приазов’ї.
Під прикриттям мінометного та гранатометного вогню ворог намагався просунутися вперед. Це своєчасно помітили молодші сержанти Віктор Тимошенко і Сергій Мироненко та солдат Віктор Грабар. Бійці ЗСУ відкрили вогонь у відповідь, і агресори відступила.
Прикриваючи відступ, окупанти застосували міномети. Внаслідок розриву міни українські захисники отримали поранення. Для Грабара воно виявилося несумісним з життям.

Віктор проходив службу за контрактом у 17-й окремій радіолокаційній роті (місто Дніпро) 164 РТБр на посаді водія-електрика РЛС. Був відряджений на фронт до 79 одшбр.

Похований у Дніпрі на Краснопільському кладовищі. Залишились батьки і сестра.

4. Євген Керечанин

Боєць 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Євген Керечанин народився 7 травня 1998 року в селі Деркачівка Недригайлівського району на Сумщині в родині селян. Після закінчення школи, у 2013 році, вступив до ДПТНЗ “Недригайлівське ВПУ”, де здобув спеціальності слюсаря з ремонту автомобілів, електрогазозварника, водія категорії Е.

У 2016 році Євген, якому лише виповнилося 18, був прийнятий на службу за контрактом. Загинув 20-річним.

…Задля наближення до наших позицій, близько 10-ї години ранку 18 березня противник почав обстріл із великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї, намагаючись зайти у фланг взводного опорного пункту 54 омбр. Перебуваючи на спостережному посту, солдат Євген Керечанин відкрив вогонь у відповідь з кулемета. Влучними пострілами він примусив противника зупинитися та відступити.
“Водночас під прикриттям кулемета діяв ворожий снайпер, внаслідок обстрілу якого Євген отримав поранення, несумісне з життям. За проявлену мужність солдата Євгена Керечанина подано до нагородження посмертно”, — йшлося в повідомленні прес-центру ОС.

5. Сергій Валах (“Борода”)

20 березня внаслідок підриву на міні загинув воїн 93 омбр “Холодний Яр” Сергій Валах, позивний “Борода”. Це сталося в районі міста Авдіївка на Донеччині.

“Того вечора екіпаж бойової машини старшого солдата Валаха відправився придушити вогонь знахабнілого ворога. Дорогою бойова машина наїхала на міну“, – розповіли у 93-й бригаді.

34-річний Борода прийняв на себе головний удар від вибуху, отримав тотальні опіки 4-го ступеня, не сумісні з життям. Двоє інших членів екіпажу теж отримали опіки різного ступеню тяжкості, проте лишилися живі.

Валах народився у Дніпрі 17 грудня 1984 року. Пішов до ЗСУ в першу хвилю мобілізації – навесні 2014-го.

Коли полеглого ховали на Краснопільському цвинтарі міста Дніпро, був сильний вітер, дощ переходив у сніг.

Вдома у Сергія лишились батько, 15-річний син та вагітна кохана дівчина.

6. Максим Сирін (“Шалений”)

Максим Сирін народився 23 липня 1982 року, мешкав і жив на Луганщині, у смт Станиця Луганська.

Служив у 93-й окремій механізованії бригаді ЗСУ “Холодний Яр” із серпня 2017 року, а до цього – в пожежній частині.

“На жарт «пожежник» він дуже ображався, казав, що пожежник – це той, хто підпалює, а пожежний – той, хто гасить”, – згадує товариша Ігор із позивним «Сталкер». – Він був живчиком, бігав. Навіть коли на минулій ротації у Гранітному ушкодив ногу, ми казали йому їхати на госпіталь, а він відмовився: «Само загоїться». Лагодив усе – машини, техніку. Навіть якщо чогось не знав, міг швидко розібратися”.

21 березня під Авдіївкою ворог під прикриттям вогню здійснив спробу вийти у смугу забезпечення. Це помітив солдат Максим Сирін, який на той час перебував на взводному опорному пункті. Він відкрив вогонь у відповідь, притиснув ворожу групу до землі та змусив противника відступити.
Свій відхід противник прикривав вогнем великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Одна з куль обірвала життя Максима.

“…Трагедія сталась ввечері. Між холодноярцями та російськими окупантами зав’язався стрілецький бій, у якому Максима і дістала ворожа куля. Наскрізне поранення голови не лишило Шаленому жодних шансів, життя воїна обірвалось на полі бою”, — писали побратими із 93 омбр у Facebook.

“З такими людьми приємно служити. Шкода, що їх мало. Війна забирає кращих, це не просто слова. На жаль, йдуть ті, хто найбільше любить свою справу. Адже Максим – важко-не важко – йшов уперед і не зупинявся”, – згадує побратим полеглого “Фанат”.

Похований у різному смт Станиця Луганська.

У загиблого Максима залишилися батьки, дружина Юлія і двоє дітей.

За виявлену мужність солдата Сиріна подано до нагородження (посмертно).

7. Володимир Маркевич

Володимир Маркевич — старший сержант, старший бойовий медик зі складу 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила Збройних сил України — народився 5 лютого 1971 року, був мешканцем смт Старий Розділ на Львівщині.

Поліг 22 березня у районі села Новомихайлівка, Мар’їнський район Донецької області.

“Будучи старшим бойовим медиком, він перебував на спостережному посту переднього краю лінії розмежування, як на найбільш небезпечній ділянці батальйонного району оборони, де його допомога могла бути необхідною бійцям будь-якої миті. В цей час російські найманці здійснили три постріли з новітньої снайперської гвинтівки калібру 12,7 мм, одна з куль якої пробила захисну стінку укриття і смертельно поранила нашого захисника”, – ідеться в повідомленні на ФБ-сторінці 24 омбр.

На службі в “королівській” бригаді Володимир Маркевич перебував з квітня 2018 року.

“Завжди готовий прийти на допомогу, сміливий та щирий – таким Володимир Михайлович залишиться в нашій пам’яті. Спочивай з миром, друже!” – написали побратими із 24 омбр.

Маркевич близько 20 років жив у Білорусі, мав там сім’ю, однак розлучився з дружиною. Після розлучення останніми роками мешкав у Старому Роздолі, працював фельдшером.

Залишилися батьки, сестра і 22-річний син Кирило.

8. Дмитро Костенюк

Дмитро Костенюк народився 8 жовтня 1989 року в Чернівцях. Був військовослужбовцем батальйонної тактичної групи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ.

Загинув 29 березня в районі селища Широкине на Азовському узбережжі внаслідок смертельних осколкових поранень, яких зазнав під час обстрілу опорного пункту зі 120-мм мінометів із боку окупованого селища Саханка.

Залишилися син і дочка.

 

Слава героям. Вічна пам’ять загиблим.

 

Звіт підготували: Христина Горобець, Дмитро Лиховій, Людмила Кліщук

Фото на заставці – загиблий Євген Керичанин

 

Читайте також про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
лютий 2019
січень 2019
грудень 2019
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017

листопад 2017

жовтень 2017
вересень 2017

серпень 2017

липень 2017

червень 2017
травень 2017
квітень 2017

березень 2017

лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: