Загиблі герої листопада: шість облич та історій

 

Колаж: Новинарня

Ця осінь стала для них останньою. Сум. Біль. Шість українських воїнів загинули в листопаді внаслідок бойових дій на східному фронті.

Похоронні сповіщення отримували родини на Харківщині, Донеччині, Київщині, Сумщині, двічі – на Волині.

Герман Бродніков. Геннадій Моторін. Юрій Хомік. Артем Соколов. Євген Коростельов. Олексій Капустян. З миром спочивайте. А тут – коли ще той мир настане… Адже, попри розведення військ, обстріли – рідше чи частіше, та все одно відбувалися на всіх трьох ділянках, які мали б стати “острівцями примирення”. Або поруч із ними. Станиця, Золоте, Богданівка. Що вже казати про інші відрізки лінії розмежування.

Загальна, офіційно оголошена кількість ворожих обстрілів за листопад – 362 – менша, ніж у жовтні, коли штаб ОС заявляв про 658 випадків “порушення режиму тиші”. У середньому 12 за добу (проти 21 минулого місяця). Одначе знову працювали важкі міномети, протитанкові ракетні комплекси, іноді – важка ствольна артилерія, навіть ударні безпілотники.

У листопаді внаслідок бойових дій було поранено і травмовано 40 українських воїнів (з них двоє померли в шпиталях). У жовтні, нагадаємо, таких було 27.

Без повідомлень про “двохсотих” і “трьохсотих” обійшлося лише десять діб.

Звітного місяця стало менше жертв ворожих снайперів: один (проти шести в жовтні). Четверо бійців загинули внаслідок обстрілів, ще один – від підриву.

Усі полеглі в останній місяць осені – військовослужбовці Збройних сил. Поміж них один офіцер, полковник, командир бригади.

По двоє загиблих – із 14-ї та 92-ї бригад, по одному – із “десятки” й 128-ї.

Відповідно, чотири бійці полягли на Донеччині, два – в Луганській області.

Герман. Геннадій. Юрій. Артем. Євген. Олексій. Наймолодшому із полеглих було 23, найстаршому – 56.

Зустрінемося з ними в місці світлім, місці квітучім, місці спокою, де нема ні недуги, ні скорботи, ні зітхання. А поки що – мстимося.

І запам’ятаймо імена та прекрасні обличчя шести героїв, які в листопаді померли за нас. Вічна пам’ять, слава героям.

1. Герман Бродніков “Фріц”

Герману Броднікову з 92-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені кошового отамана Івана Сірка було 23. Він народився 28 березня 1996 року в селі Клугино-Башкирівка, підпорядкованому Чугуївській міськраді. Саме там базується 92 омбр.

У 2015-му Герман закінчив Чугуєво-Бабчанський лісний коледж. Односельці згадують його як доброго, привітного й щирого хлопця, дуже працьовитого. Він завжди дуже допомагав матері й піклувався про сестру, як єдиний чоловік у сім’ї.

У квітні 2016 року Бродніков підписав контракт зі Збройними силами. Старший солдат, навідник ПКМ (кулемета Калашникова).

“Герман Бродніков «Фріц» — останній старожил нашого взводу зі старого колективу, решта порозбігалися хто де. Із Фріцом довелося бути і в Мар’їнці, і на околицях Авдіївки. Все було… В одній з останніх розмов він казав, що буде на контракті доки війна…” — написав у фейсбуці Андрій Чорний, побратим Германа по 2-го взводу 1-ї механізованої роти 1-го батальйону 92 омбр.

“Ми служили з Германом на одному опорнику… Він був дуже товариським, націоналістично налаштованим. Прихильник “Нацкорпусу”. Хотів наче в [полк НГУ] “Азов” піти, але обрав таки “домашню” бригаду ЗСУ”, – розповів “Новинарні” Андрій Чорний.

“У бойових діях Герман був дуже хвацьким. Ніколи не задкував.

Навіть там, де треба було іноді не стріляти, то провокував їх перший. Завжди насипав”, – з усмішкою згадує побратим.

Раніше Фріц був при Чорному на посаді гранатометника, працював з АГС, “але по факту і кулеметником теж”.

Невдовзі Герман сподівався одружитися: 18 жовтня кохана дівчина Ірина сказала йому “так”, і боєць планував одягнути їй на палець обручку під час наступної відпустки.

Не судилося.

7 листопада зведене відділення виконувало завдання із забезпечення підрозділу лісом-кругляком для інженерного обладнання позицій неподалік шахти “Бутівка” (а точніше – на позиції “Зеніт” поблизу Донецького аеропорту). Близько 12:20, коли військовослужбовці вивантажували деревину поблизу ВОПу, з ворожого боку пролунало два постріли з ПТРК.

Одна з протитанкових ракет влучила в автомобіль “Урал”, біля якого працювали воїни. Герман Бродніков загинув на місці. Ще троє бійців зазнали численних поранень (наступного дня один із них, Геннадій Моторін, помер в шпиталі).

Поховали Германа в рідній Башкирівці, що є частиною Чугуєва.

Залишилися мати, сестра й наречена.

2. Геннадій Моторін

37-річний солдат Геннадій Моторін був серед тих бійців 92 омбр, які отримали поранення 7 листопада на “Зеніті” під час розвантаження злощасного “Уралу”, підбитого ракетою російських найманців. Він був “найважчим”: опіки, множинні осколкові поранення, переломи кісток.

Медики боролися за життя воїна весь день і всю ніч, проте смерть виявилася сильнішою — 8 листопада Геннадій помер у шпиталі.

Моторін воював за свою малу батьківщину. Народився 8 січня 1982 року в Краматорську Донецької області.

“Завжди дуже веселий і добрий”, — кажуть про Гену родичі та друзі. “Своєю щирістю та відкритістю заряджав побратимів”, — підтверджують у бригаді.

Одружившись, Геннадій певний час прожив на Закарпатті. Там у нього народився син, якому нині 8 років. Проте шлюб не склався — і чоловік повернувся на рідну Донеччину, мешкав у селищі Софіївка під Краматорськом.

Контракт зі Збройними силами України підписав у лютому 2019 року. Служив на посаді сапера механізованого батальйону.

“Він був вірним другом, завжди міг підставити своє плече, дати потрібну пораду. Приймав бої під Авдіївкою, стояв поблизу шахти “Бутівка”, — розповів виданню “Східний проєкт” побратим загиблого Олександр Форгов.

Відомо також, що батько Геннадія помер дев’ять років тому, а мама – більше року назад. Він був найстаршим із чотирьох дітей у сім’ї.

Поховали загиблого бійця на Іванівському кладовищі Краматорська, поруч із могилами батьків.

Залишилися двоє сестер і брат.

3. Юрій Хомік

Солдат Юрій Хомік з Волині нещодавно відзначив своє 56-річчя. Він народився 1 листопада 1963 року в селі Зимне Володимир-Волинського району. Тож і служити пішов до 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, яка дислокується у Володимирі.

З початку війни це був другий похід Юрія у Збройні сили. На контракті він служив із 20 листопада 2017 року.

Односельці зізнаються, що для них рішення Хоміка “піти в АТО” стало певною несподіванкою. Але він на запитання “чому?” відповідав просто: “А хто ж воювати буде?”

Юрій був доброю й товариською людиною з великим почуттям обов’язку. Мав контузію, підлікувався — і повернувся на передову.

14 листопада солдат Хомік отримав смертельне кульове поранення внаслідок обстрілу позицій ЗСУ в Попаснянському районі на Луганщині. Бійця встигли доправити до лікарні міста Гірське, але під час здійснення реанімаційних заходів він помер.

Поховали Юрія в Зимному, поруч із могилою батька.

Залишилися мати і дочка.

4. Артем Соколов

Сержант 14-ї окремої механізованої бригади ЗСУ ім. князя Романа Артем Соколов загинув у Луганській області 16 листопада – через 10 днів після свого 32-го дня народження. Фатальним для воїна виявився постріл ворожого снайпера в районі селища Кримське.

Артем народився 6 листопада 1987 року в селі Сущани Кагарлицького району Київської області. У 2006-му закінчив у Ржищеві гуманітарний коледж (вчитель трудового навчання, креслення, фізкультури). Після строкової служби в армії працював водієм, охоронцем на приватних підприємствах у Києві. Із 2012 року – водій-експедитор, згод – менеджером з логістики в компанії з доставки води “Райське джерело”.

У 2015-2016 роках проходив службу в ЗСУ за мобілізацією, воював. Після ДМБ знову працював на “Райському джерелі”. Однак нещодавно повернувся в Збройні сили на контракт. Служив у 1-му мехбатальйоні 14 омбр.

Залишилися дружина і двоє дітей.

5. Євген Коростельов

Полковник Євген Коростельов – третій загиблий командир бригади від початку російсько-української війни (після Олександра Радієвського та Павла Півоваренка).

Під час поховання 20 листопада в рідних Сумах тіло офіцера везли на лафеті гармати – відповідно до нового церемоніалу, який передбачає такі почесті для загиблих кавалерів ордена Богдана Хмельницького. Коростельов мав двох “Богданів”: ІІІ ступеня – ще з липня 2015 року, ІІ ступеня – нагороджений посмертно, 19 листопада 2019-го. Цього дня командир 128 огшбр ЗСУ помер у лікарні Харкова після важкого поранення, отриманого 12 листопада на передовій, у районі Новотроїцького на Донеччині.

Євген Володимирович Коростельов – корінний сумчанин. Він народився 9 жовтня 1978 року, закінчив у Сумах школу і ракетно-артилерійський інститут. Після випуску з військового вишу став до лав 25-ї повітрянодесантної бригади на Дніпропетровщині як командир взводу і віддав “двадцять п’ятці” понад півтора десятки років життя. Станом на 2013-й був у бригаді командиром самохідного артилерійського дивізіону. Війну з Росією зустрів у званні полковника.

У червні-липні 2014-го артилерист Коростельов брав участь в операції з блокування та визволення Лисичанська й Сєвєродонецька на Луганщині: САДн під його командуванням підтримував вогнем парашутно-десантні підрозділи бригади та придані підрозділи інших частин.

Того ж року Коростельов воював у районах н.п. Рубіжне, Красний Лиман, Слов’янськ, Краматорськ, Дебальцеве, Шахтарськ, Вуглегірськ, Нижня Кринка.

Із січня по березень 2015-го Євген брав участь у боях біля Олександрівки, Авдіївки, Опитного, Водяного, опорного пункту “Зеніт”. Так, лише 22 січня ударами артилерії 25-ї бригади було знищено два ворожі танки, бойову машину піхоти, бронетранспортер та чотири протитанкові гармати з розрахунками та тягачами, чотири автомобілі та склади з артилерійськими боєприпасами в селищі Спартак, значну кількість особового складу російських окупантів та їхніх найманців. Під час бойових дій поблизу Спартака Коростельов отримав контузію.

“Він пройшов усі гарячі точки, які були в бригади, починаючи з першого застосування артилерії в Рубіжному… Завжди був попереду”, – пригадує Євгена командир бригадної артилерійської групи 25 опдбр Сергій Сорока. За словами побратимів, полковник Коростельов понад усе цінував людей, людські життя.

Надалі бойовий офіцер став начальником артилерії – заступником комбрига 25-ї повітрянодесантної бригади. А 128-му закарпатську гірсько-штурмову бригаду Євген Коростельов очолив буквально за місяць до загибелі.

10 листопада полковник під об’єктивами фронтових кореспондентів оглядав ввірену йому ділянку фронту в районі Богданівки і Петрівського після відведення військ. Через два дні під час перевірки сусідніх позицій та вивчення обстановки комбриг дістав поранення, яке стало фатальним.

За даними зі штабу ОС, стався підрив групи військових на міні. Відповідним є і характер поранень. Водночас дехто в бригаді вважає, що це міг бути й обстріл.

“У самій бригаді він побув практично тільки три тижні. Приїхав, оглядав ці позиції, і там сталася ця трагедія. Позиції насправді досить небезпечні, тому що це лінія фронту і там є місця, куди могла зайти ДРГ. Або це стара міна – ми цього не знаємо”, – сказала в коментарях журналістам пресофіцер ОК “Північ” Олена Мокренчук.

Водночас Євген Бондар, заступник командира 128-ї бригади, розповів таке: “Робочих версій у слідства дві – або вибух невідомого мінно-вибухового пристрою, або обстріл зі сторони противника. Тому що є розбіжності. Один чув звуки зі сторони противника, але характер отриманих поранень указує на дещо інше. Коли проведуть експертизу осколків і з’ясують, фрагменти якого це боєприпаса, тоді можна говорити предметніше”.

Бондар також визнає, що полковник Коростельов тому й загинув, що не ховався за спинами солдатів:

“Командирські, вольові якості він мав просто надзвичайні. Якщо він щось говорив – він сам показував приклад, робив це сам. Це був взірець офіцера Збройних сил України.

Дуже грамотний, дуже толковий як командир, і просто хороша людина”.

…Здавалося, 41-річний воїн виживе. Пресофіцери говорили про важкі поранення старшого з групи офіцерів, “але він живий”. У мережу злили фото з пошкодженою лівою ступнею і майже відірваною правою ногою, яка після вибуху трималася на чесному слові. Потім із ВМКЦ Північного регіону повідомляли навіть, що ногу вдалося врятувати. Однак 19 листопада полковник помер.

Похоронна процесія з труною на лафеті пройшла центральною вулицею Сум, Соборною. Далі – Кадетський корпус, колишнє училище та інститут артилерії, де свого часу навчався Євген. Містяни утворили “живий коридор” на честь полеглого земляка.

Поховали героя на Алеї Слави Центрального кладовища міста Суми.

Залишилися дочка, син та дружина, якій вручили другий орден Богдана Хмельницького, заслужений Євгеном ціною свого життя.

Футбольні ультрас в Ужгороді вшанували пам’ять загиблого командира 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ полковника Євгена Коростельова.

“Кров Героїв кличе до помсти” – банер із таким написом вивісили футбольні фанати в Ужгороді на матчі “Минай” – “Оболонь”, запаливши фаєри. На табло висвітилася чорно-біла світлина комбрига Коростельова.

6. Олексій Капустян “Капуста”

Олексієві Капустяну із 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ було 26 років. Він народився 18 жовтня 1993-го.

Позивний “Капуста”, або ж “Качан”, протягом довгих років війни багато разів ходив під смертю. Постійно намагався бути на самій передовій. Загинув він 29 листопада біля седа Водяне в Мар’їнському районі на Донеччині.

Олексій готував окоп на своєму опорному пункті, коли з боку ворога почався кулеметний обстріл. Капустян піднявся до свого кулемета і відкрив вогонь у відповідь. Снайпер окупантів цього й чекав: його постріл став для бійця смертельним, уразив серце.

За словами знайомих полеглого, Капустян був висококваліфікованим воїном, інструктором, володів різними видами зброї.

“Це був ідейний і хоробрий боєць. Він справді знав, що воює за Україну. Його не цікавили гроші, посади, кар’єра. Лишень Україна була в його душі. Він удень копав окопи, а вночі стояв на посту. Він не жалівся на побутові умови, а вперто воював, воював”, – написав про Капусту в ФБ воєнкор Михайло Ухман.

Ще навесні і влітку Капуста воював під Мар’їнкою в лавах 24-ї механізованої бригади імені короля Данила. Коли ж 24 омбр вивели на ротацію, а в Олексія закінчився контракт, він підписав новий контракт із ЗСУ та став до лав 8-го батальйону 10-ї бригади – щоб залишатися на передовій. Там же, в Мар’їнському районі.

“Ми разом служили у квітні, жили в одній кімнаті, разом заступали в “секрет” уночі. За цей місяць я зрозумів, що Капуста був дійсно хороший хлопець. Якщо він щось сказав – зробить, завжди казав те, що думав, був чесний. Був влучним стрільцем з СПГ і трохи мене навчив цієї справи. Готував смачний шашлик”, – розповів “Новинарні” побратим Олексія по “двадцять четвірці” Андрій Шелег.

На війні Капустян був із 2014 року. Контракти підписував кілька разів. Устиг послужити в 2-му окремому батальйоні територіальної оборони Рівненської області “Горинь”, 30-й і 24-й бригадах, 130-му окремому розвідувальному батальйоні.

“Він був справжнім Воїном, надійним побратимом, чуйним другом. Завжди дуже відстоював справедливість, мав тонке відчуття гумору, ніжно любив тварин, які жили разом з нами на ВОПі”, – згадує Віктор Сусак, який служив із Капустою в 30 омбр у 2015-2016 роках.

Родом Капустян із села Кринички Гощанського району Рівненської області.

Залишились мати і трирічна донька.

 

Вічна пам’ять полеглим воїнам України.

 

Звіт підготували: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій, Христина Горобець

Читайте про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
жовтень 2019
вересень 2019
серпень 2019
липень 2019
червень 2019
травень 2019
квітень 2019
березень 2019
лютий 2019
січень 2019
грудень 2018
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017

листопад 2017

жовтень 2017
вересень 2017

серпень 2017

липень 2017

червень 2017
травень 2017
квітень 2017

березень 2017

лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

Усі воїни, які загинули за Україну 2018 року: згадаймо обличчя

Воєнна історія 2018: згадати все

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: