“До вторгнення готувалися з січня”. Прокурори САП сформували гранатометний взвод ТрО

 

автори: Леся Шовкун,
Дмитро Лиховій

фото: Дмитра Лиховія та надані героями матеріалу

Робота українських антикорупційних органів, зокрема Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, завжди була в центрі уваги Євросоюзу. А після нашої перемоги у визвольній війні проти російських загарбників, коли Україна стане кандидатом на вступ до ЄС, діяльність САП стане затребуваною ще більше. До того ж вливання в післявоєнну економіку великої кількості грошей саме по собі означає додаткові корупційні ризики.

Втім, усе це буде потім. А поки що антикорупційним прокурорам не до розгляду нових справ. Адже попри те, що в умовах воєнного стану вони “заброньовані” за САП, тобто мобілізації не підлягають, значна частина співробітників відмовилася від “броні”, взяла в руки зброю і пішла захищати державу від російських загарбників.

Новинарня” побувала на позиціях гранатометного взводу 128-го батальйону 112-ї бригади Територіальної оборони міста Києва Збройних сил України, в якому служать 15 прокурорів САП.

А командиром у них – сам виконувач обов’язків антикорупційного прокурора, “кіборг” Максим Грищук.

“До кінця думав, що Росія блефує.
Але до евакуації САП ми готувалися”

Максим Грищук. Фото: Новинарня

Максим Олександрович родом із Тернополя. Свого часу він разом із Назаром Холодницьким вийшов у фінал конкурсу на посаду очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Очоливши САП, Холодницький сам запропонував колишньому конкуренту позицію свого першого заступника. А після його відставки влітку 2020 року Грищук став в.о. керівника відомства.

У столичну тероборону очільник САП прийшов 25 лютого. Напередодні, в перший день повномасштабного вторгнення Росії, було ніколи – допомагав вивозити матеріали САП у безпечне місце. “Ми в той день ще й працювати намагалися. Але була команда на евакуацію”, – каже “Прокурор”.

Цей позивний Грищук отримав ще у 2014-му – під час так званої АТО, яку постійно називає “першою кампанією”. Тоді він сам прийшов у військкомат Львова, де працював прокурором, – попри те, що не лише не служив “строчку”, а й навіть не мав військової кафедри.

Було це ще 1 березня – коли активно тривала окупація Криму. Але про мобілізацію тоді ще не йшлося, і добровольців (Грищук такий виявився вже п’ятим) відправили додому: чекати на повістку в разі необхідності.

Втім, повістка все не приходила. Тому вже влітку, коли бойові дії на сході розгорталися все серйозніше, йому довелося “штурмувати” військкомат іще раз. На цей раз успішно: невдовзі прокурора мобілізували. Він потрапив у 80-ту аеромобільну бригаду, і ще через якийсь час разом із побратимами поїхав на фронт.

Максим Грищук у ДАПі

До того воєнного досвіду, який Грищук – єдиний з усіх, хто нині тримає оборону Києва у взводі антикорупційних прокурорів, – отримав у 2014-2015 роках, ми під час інтерв’ю повертаємося не раз.

Максим зізнається: попри те, що план дій для САП на випадок “великої війни” підготував заздалегідь, все ж по-справжньому не вірив у те, що Росія саме зараз попреться на Україну всією своєю потугою.

“Чесно скажу – я до кінця думав, що це все-таки блеф і “велика гра”. Але ми працювали за сценарієм “вірити у краще, проте готуватися до гіршого”. Тож мали сценарій, алгоритм дій на випадок вторгнення. Це як пожежна безпека: пожежі може й не статися, але план евакуації необхідний. На випадок, якщо все-таки станеться”.

Як випливає зі слів наших співрозмовників, українська влада все ж таки врахувала попередження західних союзників про наміри РФ розпочати “велику війну”. І поки “на люди” президент Зеленський закликав світові ЗМІ “не роздувати паніку”, в державних органах тривала підготовка до можливого вторгнення.

“САП готували до евакуації заздалегідь. Про якісь конкретні дати не йшлося, але готуватися ми почали щонайменше з січня – після Нового року. Усі речові докази були підготовлені до надійного зберігання, матеріали складені. І 24 лютого ми просто винесли їх до машин, завантажили й відправили”, – підтверджує Максим Кравченко – ще один відомий антикорупційний прокурор, який нині служить у ТрО.

Максим Кравченко. Фото: Новинарня

Сам він прийшов у тероборону 28 лютого – після того, як відвантажили матеріали САП для евакуації в одну із західних областей і відправили туди ту групу прокурорів, яка евакуювалася, щоб працювати далі. Ще хтось вивіз сім’ї в безпечне місце і повернувся до Києва, щоб приєднатися до лав тероборони слідом за своїм очільником.

“Ми тут ніби військові, але нам складно оцінити, як було б із субординацією за інших умов. Бо ж Максим Олександрович, який тут командир – він і в САП наш керівник. Але я скажімо, хоч і начальник відділу – тут зі своїми підлеглими абсолютно на рівних. Ми всі – рядові солдати”, – розповідає Кравченко.

Вони й справді всі “рядові” – як виявилося, попри наявність у декого з прокурорів-бійців навіть кількох вищих освіт, військової кафедри у “прокурорських” вишах вони здебільшого не проходили. Тож на звання офіцера претендувати не може навіть найдосвідченіший у військовій справі Грищук. Він служить у званні сержанта (попередній ступінь, “молодший сержант”, пройшов ще у квітні 2015-го).

Читайте також:
Голова Патрульної поліції “кіборг” Жуков – про дії в разі вторгнення РФ:
Тільки боротися і палити всю нечисть, яка спробує захопити Україну

Від хлопця в джинсах із барсеткою – до воїна із “західним” гранатометом

Саме “кіборг” Грищук для своїх підлеглих став не лише командиром, а й головним учителем військової справи. Прокурори зізнаються, що спершу було непросто. Адже більшість із них на початку навіть автомат не вміла правильно тримати. Хоч тут стали в пригоді ще шкільні уроки ДПЮ.

Гранатометний взвод прокурорів САП у теробороні Києва

“Ті навички дуже згодилися: виявилося, що руки пам’ятають оце “заповнити магазин, скласти-розкласти”, на рівні рефлексів”, – каже Максим Кравченко.

Окрім того, в червні 2021 року співробітники антикорупційної прокуратури дуже завбачливо влаштували собі корпоративні навчання зі стрільб на полігоні. Втім, більшість навичок усе одно набувають шляхом постійних тренувань.

“Це все поступово відбувається – так само як, наприклад, вчитися водити авто, – змальовує процес опанування військової науки Прокурор. – Спочатку теорія: дали автомат в руки, навчили його правильно тримати, заряджати, розряджати, чистити. Наступний етап – стрільби. Навчилися правильно прицілюватися, стріляти, влучати.

Звісно, опанували навички першої медичної допомоги – це дуже важливо. Потроху вималювалася якась військова структура.

А вже далі й однострої “освоїли”. Бо це ми тепер такі красиві, а в перші дні були переважно в цивільному. Хоч це як мінімум небезпечно, бо так і ДРГ ходять – можуть свої ж із диверсантами сплутати. Але я й сам ходив у джинсах і своєму синьому пуховику, ще з ДАПу. А збоку на поясі – ще радянського зразка брезентовий патронташ на чотири магазини. Такий собі “хлопець із 90-х”: кросівки, джинси, “калашников” наперевіс і барсетка”, – сміється Грищук.

Максим Грищук. Фото: Новинарня

“Піксель” і зброю отримали від держави. Всім іншим – від засобів захисту до різного типу рацій, тепловізорів, коптерів тощо – забезпечили волонтери (у цьому сенсі з “прокурорським” взводом працюють передусім авторка “НовинарніКатерина Петренко і суддя Вищого антикорупційного суду Віра Михайленко).

“Ми не чекаємо, поки влада нам видасть усе готове, а співпрацюємо з різними фондами.

Державі зараз теж непросто, тому треба їй допомагати, а не вимагати”,

– вважає Грищук.

І, звісно, за понад місяць тренувань гранатометний взвод прокурорів освоїв власне самі гранатомети. А їх, кажуть, у них тепер вистачає. Всяких.

“Тут також спершу починали з теорії – різні види гранатометів, їх особливості тощо. Потім перейшли до практики, – розповідає командир взводу. – На практиці спершу послухали, як він бабахає. Зрозуміли, що голосно (сміється). Навчилися для початку стріляти з РПГ-7. А потім уже й з інших, від західних партнерів”.

Відео – навчальні стрільби прокурорів з РПГ-7:

Бійці розповідають, що дехто їздив тренуватися ще й на симуляторах. Втім, комп’ютерна модель і реальна зброя – це дуже різні речі. Бо реальні боєприпаси поводяться геть інакше, ніж кнопка на тренажері.

“Треба ще потренуватися працювати у двійках-трійках з гранатометами, робити засідки. Бо тактика тероборони в боротьбі з колонами – це тактика мобільних груп і “дрібних порізів”. Група на дві-три людини підійшла, вдарила, спалила одну одиницю – і швидко відійшла. І так постійно. Щоб розірвати колону, а далі вже їх можна добивати, що там залишилося”, – розмірковує комвзводу.

Читайте також:
Київська тероборона. Війна у Голосіївському лісі

“Ворога треба вбивати в першому бою: далі він стане набагато небезпечнішим”

Максим Грищук. Фото: Новинарня

Позиції прокурорів розташовані на підступах до Києва із Броварського напрямку. Тож на першому тижні, коли орки ще сунули на столицю з подвійним завзяттям, приходу ворога тут чекали буквально із дня на день.

“Десь 2-го чи 3 березня у нас була інформація, що боєзіткнення відбудеться за 10-12 годин: противник рухається до ваших позицій, готуйтеся. А ми ж перший тиждень організовувалися, готувалися – і фактично не спали, максимум 2-3 години на день. Добре, кажу: якщо через 10-12 годин, то я – спати. А то “вдруг война, а я уставший”, – сміється командир Грищук. – Ліг спати, чудово виспався. А як прокинулося, то виявилося, що 72-га бригада їм там уже добре дала люлєй, тому підхід до нас відтягується вже на 24 години. Ну, а далі вже було ясно, що нікуди вони поки що тут не пройдуть”.

Тож поки що найбільш небезпечне завдання, яке виконували прокурори на своїй позиції – це виявляти ймовірних російських диверсантів.

“Чесно кажучи, особисто нам таких не траплялояся. Підозрілі люди ходять, але це переважно місцеві алкоголіки, наркомани… Ну, це на початку. Бо тепер вони вже сидять удома й не висовуються. Ще б пак, уся тероборона Києва з наркоманами воює!” – посміхається Максим Олександрович.

Вогнева точка на позиціях ТрО під Києвом. Фото: Новинарня

Той факт, що завдяки фаховим діям ЗСУ “на нулі” в “неотесаних” війною бійців тероборони був час на підготовку – це насправді велике везіння, визнають співрозмовники “Новинарні“.

“Ми б, звісно, дали бій навіть у перші дні. Але це обернулося б дуже великими втратами. Хлопці ж іще геть необстріляні були…” – визнає сержант Грищук.

І переказує військову науку, отриману на початку власного воєнного досвіду: “Ворога треба вбивати в першому ж бою. Бо якщо він виживе, то надалі буде вже “обстріляний”. А ворог із досвідом набагато небезпечніший.

Недарма ж є приказка, що “за одного битого двох небитих дають”.
Битий – значить, досвідчений.

Якщо ти перший бій пережив – оцей сплеск адреналіну, коли руки трусяться, патрон не можеш загнати, тебе калатає – то твоя нервова система вже навчилася з цим справлятися. І в другому бою вже буде набагато легше”.

Відео – Грищук на вогневій точці:

Читайте також:
“Які кіборги? Прості хлопці, що хотіли жити”. Оборонець ДАПу Віталій Горкун – майданівець, ультрас, новий “коп” та заступник мера

“Вбити людину здатний далеко не кожен. Навіть якщо ця людина москаль”

Максим Кравченко з побратимом

Попри те, що російські війська вимушено відійшли з Київщини й Чернігівщини, у столичній теробороні віри ворогу не йме ніхто. І на той випадок, якщо (“коли” – виправляє кремезний боєць в однострої, проходячи повз стіл у їдальні, де ми розмовляємо) рашисти повернуться, тут іще краще будуть готові дати їм гідну відсіч.

“Ми готуємося до цього щодня. Вже й не віриться, що в перші дні в автоматі “заплутувалися” – тепер це все відточено до такого автоматизму, що готовність миттєва. Хоча стріляти по мішені й бути готовим, скажімо так, заподіяти шкоду життю іншої особи – це різні речі… Особисто я про це дуже довго думав. Бо звик же мислити юридичними термінами…

Але прийшов до того, що це – необхідність. Бо то в термінології прокурора чи судді є поняття заподіяння смерті іншій особі, тобто вбивство. А тут – війна. І це не вбивство, а знищення ворога“, – розмірковує прокурор Кравченко.

Його бойовий побратим, головний спеціаліст у САП Олександр Скорик, налаштований ще більш рішуче:

“Чи готовий я знищувати ворога, якщо доведеться вступити в бій? Безумовно! Я був готовий з першого дня. Просто тепер розумію, наскільки менше тоді вмів. Тепер і знаю, й умію набагато більше. Пощади їм від мене не буде жодної! Після того, що вони роблять із нашими людьми на Київщині, в Маріуполі… Ми тепер просто зобов’язані стояти до кінця. До перемоги”.

Олександр Скорик. Фото: Новинарня

Дехто з тероборонівців зізнається, що тепер уже навіть боїться: а раптом ворог втече остаточно, і їхня мрія “завалити” хоч одного москаля, щоб помститися за закатованих українців, так і залишиться нездійсненою…

Досвідчений кіборг Грищук на такі “страхи” реагує стримано.

“Насправді позбавити когось життя дуже непросто. Більшість із тих, хто зараз мріє порішити москаля, ніколи не брали участі в бойових діях. Вони не знають, що це таке: взяти і вбити людину. Як це, коли мусиш запакувати в чорний пакет тіло твого товариша, з яким ти вчора пив чай. Як сказати родичам, що вбили їхнього чоловіка, сина, батька…

Насправді в бою дуже невеликий відсоток солдатів здатні отак просто натиснути на гашетку і вбити противника. Тих, хто без жодних проблем убиває людей, суто виконуючи свою роботу, у всіх воюючих підрозділах загалом є приблизно 2%. А решті це дається набагато важче. В окремих людей навіть палець німіє в таких випадках, просто не дотискає.

Тому я скептично ставлюся до цього загального пафосу про “треба мочити москалів”. Треба. Але далеко не кожен здатний на це не лише на словах”, – наголошує Прокурор.

Максим Грищук. Фото: Новинарня

Сам він з 2014 року поховав уже не одного товариша. Але досі пам’ятає ту першу звістку, яка змусила його усвідомити реальність війни:

“Я пам’ятаю, ми тоді їхали з полігону на Львівщині. І по радіо передають, що загинув Віктор Гурняк. Це мій друг по “Пласту” – ходили разом у гори, їздили на табори… У 2014-му він пішов добровольцем в “Айдар”. Вони вже з літа були дуже активно задіяні на фронті, коли ми ще тільки навчання проходили. А в жовтні Віктор загинув…

Я спершу сподівався, що то якась помилка. Та виявилося, що правда. І тоді якось в одну мить розумієш, що одна справа бачити війну “з телевізора”, коли вбивають людей, яких ти особисто не знаєш, – і зовсім інше, коли вбивають твого друга. Бо насправді війна – тут. Це дуже “приземляє”.

Потім звикаєш. У листопаді ми зайшли в АТО, в грудні почалися перші втрати… А в січні під час боїв за Донецький аеропорт уже купа хлопців полягло. Ти сьогодні з ними разом їси, п’єш чай, жартуєш – а завтра їх уже нема. І зрештою виникає якась “булька” апатії – ти розумієш, що не можна впускати в себе ці хвилювання, треба “заморозитися”. Бо якщо почнеш впадати в сентименти, то втратиш пильність і сам можеш стати наступним “200-м”. Ця захисна реакція необхідна, щоб воювати. Бо на війні вбиваєш або ти, або тебе”, – наголошує очільник САП.

У Донецькому аеропорту він провів трохи більше двох тижнів, з 6 по 23 січня 2015 року. Вийшов уже тоді, коли завершилися останні бої за термінал.

За посадою Максим був “номером обслуги АГС”, але де-факто виконував обов’язки коригувальника артилерії й командира взводу. Розповідає, що на війні надзвичайно корисними виявилися навички, здобуті у “Пласті”: вміння орієнтуватися за картами і на місцевості, витривалість, швидкість ухвалення рішень тощо. Тож сподівається, що надалі пластунами ставатиме все більше юних українців.

Читайте також:
У мережу виклали малюнки з порадами розвідникам,
які створив у ДАПі загиблий “кіборг”-пластун

Прокурор воює – САП працює

Позиції “прокурорського” взводу ТрО. Фото: Новинарня

А поки приблизно чверть антикорупційних прокурорів пішла на фронт (окрім наших знайомих із київської ТрО, є ще ті, хто приєднався до різних підрозділів Збройних сил), а ще частина зголосилася збирати докази воєнних злочинів Росії для Міжнародного кримінального суду, САП і далі продовжує працювати в нових умовах.

“Ми постійно на зв’язку з прокурорами, з детективами, робота йде. Всі питання, які стосуються нагальних речей – таких як продовження строків, закінчення (за можливості) досудового слідства або направлення справ до суду – все це відбувається відповідно до чинного законодавства. Вищий антикорупційний суд працює, звітує про проведення більше 70 засідань від початку вторгнення”, – розповідає Максим Кравченко.

За словами прокурорів, розглянуті судом питання – це передусім перерахування внесених фігурантами розслідувань застав на рахунок ЗСУ. І це переважно власна ініціатива самих фігурантів.

“Наприклад, у нас є застава в розмірі 10 мільйонів гривень – він просить зменшити її до 2 мільйонів, а 8 мільйонів перерахувати на Збройні сили.

Ми не заперечуємо”, – пояснює Максим Грищук.

За його словами, судячи з офіційної інформації, таким чином рахунок ЗСУ поповнився вже більш ніж на 100 мільйонів гривень.

А от усі розгляди справ по суті доводиться переносити. Адже зібрати повноцінне засідання суду навіть у режимі онлайн за нинішніх умов неможливо. Бо для цього всі його учасники – судді, прокурори, адвокати й обвинувачені – мають принаймні включитися в один і той самий час. Причому не з будь-якого місця, а з приміщення суду за місцем перебування. Що, звісно, нереально, коли хтось воює, хтось виїхав з України, з кимось немає зв’язку… а хтось і зумисне користується цією ситуацією, щоб уникати засідань.

“Основне наше завдання на зараз – зберегти всі наші напрацювання й матеріали. Щоб після завершення воєнної кампанії продовжити роботу. Звісно, коли це буде – спрогнозувати наразі неможливо. Але

після перемоги ми обов’язково доведемо всі справи до кінця”,

– запевняє солдат-прокурор Кравченко, який постійно на зв’язку зі своїми співробітниками.

Максим Кравченко

Це саме його відділ веде близько пів сотні резонансних справ: “бурштинових” екснардепів Максима Полякова і Борислава Розенблата, колишньої голови НАЗК Наталії Корчак, батька й сина Гладковських, ексголови Держаудитслужби Лідії Гаврилової, екснардепів Валерія Іщенка (закупівлі метизів “Укрзалізницею”) і Дмитра Крючкова (колишній голова правління “Енергомережі”), міського голови Одеси Геннадія Труханова (до речі, цікаво, як це впливає на його зацікавленість у перемозі України) та багато інших.

Скажімо, 24 лютого мали завершити справу про махінації із закупівлями електрообладнання “Укрзалізницею”, через які державі було завдано збитків на 10 мільйонів гривень.

А ще на цей же день, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, було призначено засідання суду щодо обрання запобіжного заходу для “слуги народу” Сергія Кузьміних.

“Ми так і не встигли розглянути йому запобіжний захід. Було призначено чотири засідання, але всі були зірвані стороною захисту: то вони хворіли, то були позбавлені можливості користуватися телефонами, бо вони зламалися, то ще щось. І саме на 24 лютого було призначено засідання з приводом Кузьміних. На той час, наскільки нам відомо, він перебував у Житомирі, за місцем проживання. Зрозуміло, що засідання не відбулося… Можна сказати, панові депутату пощастило. Але коли всі ці події завершаться, ми обов’язково повернемося до цієї справи”, – запевняє прокурор Кравченко.

Розповідає й про суть цієї резонансної “передвоєнної” справи. Народний депутат Кузьміних, який очолює підкомітет Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування, вирішив збагатитися на закупівлях медобладнання. Як представник Житомирщини, він, серед іншого, опікувався медзакладами області щодо забезпечення їх медобладнанням.

“Погорів” нардеп на закупівлі трьох лотів: столів для лапароскопії та апаратів УЗД і МРТ.

“Він хотів, щоб йому заплатили 30% від вартості контракту – це було б близько 12,5 мільйона гривень. Але встиг отримати лише частину (558 тис. грн – “Н“) – за тією угодою, де вже відбулося фактичне перерахування коштів від бюджетної установи до переможця торгів. Із цих 1,8 мільйона сам переможець торгів мав вирахувати 30% і занести Кузьміних як плату за “допомогу”. Хоч насправді якби не той корупційний зиск, на який розраховував нардеп, то ніякої “допомоги” й не знадобилося б – усе відбувалося за умовами торгів, на загальних конкурсних засадах”, – пояснює Кравченко.

Корупційну схему було розкрито завдяки роботі агентів.

“Власне, це була спецоперація, про суть якої суспільство скоро дізнається. Ми просто не дійшли до розгляду матеріалів по суті, тому ця інформація ще не оприлюднена”, – каже прокурор.

Про те, що нардеп – брат знаменитого комбата-“кіборга” Олега Кузьміних, у САП дізналися тільки після того, як повідомили йому про підозру. Бо сам екскомбат до цієї справи геть не причетний, тож окремо його особою прокуратура не цікавилася.

Читайте також:
НАБУ і САП спрямували до суду справу про мільйонні розкрадання на будівництві бліндажів

“Зараз головне – перемога. А з корупціонерами боротимемось потім”

У тому, що по завершенні війни, коли Україні надходитимуть величезні кошти на відбудову, діяльність антикорупційних органів буде особливо на часі, прокурори САП не мають жодних сумнівів. І запевняють: щойно буде така можливість, готові повернутися до роботи з подвійним ентузіазмом.

Вочевидь, не бракує підстав для розслідувань і зараз. Адже ні для кого не секрет, що навіть у найважчі воєнні часи завжди знаходяться люди, які користуються складною ситуацією передусім для власної наживи.

На запитання, чи не варто такі випадки все ж виявляти й чинити зі злочинцями за законами воєнного часу, бойовий в.о. керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури посміхається. І вкотре згадує події “першої кампанії”:

“Пам’ятаю, 9 січня 2015-го в ДАПі. Надворі мороз, я тільки прийшов з посту й маю дві години погрітися. І там уже Микола Коханівський сидить – він тоді був комбатом Добровольчого батальйону ОУН. А це ж такий палкий революціонер! Йому дуже підходить його позивний “Буревій”.

Він, зрозуміло, знав, що я прокурор, я знав, що він – Коханівський. А крім мене в аеропорту ще був Сашка Мамалуй, відомий харківський суддя (зараз він десь у розвідці служить). То в нас постійна дискусія була: революціонери проти прокурорів і суддів.

І от усі дві години, поки я грівся, ми з Коханівським активно сперечалися на тему тих самих “законів воєнного часу”. Він каже, що треба “революційний трибунал і всіх розстрілювати”. А я йому: ну, це ж ХІХ століття, зараз інші часи, інші підходи. “Ні, всіх розстрілять!”

При цьому впродовж суперечки ми ще й постійно по раціях “відгавкувалися” – бо там то обстріл, то сепари лізуть, то волонтери про щось запитують… Це збоку мало дуже цікаво виглядати. Зрештою, так кожен при своїй думці й залишився. Але гаряча була дискусія!”

Відео – прокурори відпрацьовують відхід у парах із неперервним вогнем:

Та позаяк трибунали з розстрілами таки залишилися десь у минулих сторіччях, а нормальні судові процеси наразі “заморожені”, поки що “скарбничка” матеріалів САП поповнюється переважно справами про спроби дачі високопосадовцями чоловічої статі хабарів за “непомітний” виїзд з України.

Все інше – потім. Після перемоги.

“Безперечно, внутрішня “війна” також дуже важлива. Але зараз це вторинне. Бо головне – зберегти державу й перемогти в цій війні.

Якщо буде держава – буде й робота.
А без держави наша антикорупційна діяльність нікому не потрібна”,

– підкреслює Максим Грищук.

Читайте також:
“Гімнюки”: Венедіктова розбереться з прокурорами, які хотіли втекти з України за хабар

“У нас дуже вигідні стартові позиції. Головне – максимально їх використати”

“Антикорупційний” боєць ТрО і пес Патрон. Фото: Новинарня

Щодо того, чим і коли завершиться ця війна, прогнози у воюючих прокурорів оптимістичні.

“Визнаю: мало хто думав, що ця війна буде аж такою безжальною до мирного населення. Хоча якщо згадати досвід участі Росії у воєнних кампаніях останнього часу – то в них завжди найбільше потерпає саме цивільне населення. Абхазія, Чечня, Сирія… Ще недавно ми були в шоці від того, що вони залишили від Алеппо. А тепер ми бачимо те саме в Маріуполі, Волновасі, передмістях Києва… Але я все одно оптиміст”, – каже Максим Кравченко.

До слова, він із Запорізької області, і його мати нині опинилася на тимчасово окупованій території.

“Звісно, як і кожна людина, я все-таки сподіваюся на те, що все завершиться якнайшвидше. І при цьому чудово розумію дві речі. По-перше, завершення це буде в результаті переговорів, які приведуть до підписання якогось конкретного документа.

А от як довго цей переговорний процес триватиме і що саме буде в підсумковому документі – залежить від того, яку наступальну позицію матиме Росія. Тобто передусім від дій ЗСУ та інших сил оборони.

Одне знаю точно: якби ми готові були виконати ті “хотєлки” Москви, які вона висуває на переговорах – то по всій Україні не стояли б такі величезні черги охочих записатися в тероборону”, – наголошує боєць.

А комвзводу Максим Грищук радить фейсбучним “експертам” не розганяти “зраду” щоразу, коли до них долинають якісь новини з переговорів.

“Ми ж не володіємо тією інформацією, яка є у нашої переговорної групи. Є оперативні дані нашої розвідки, розвідок союзних держав, аналітичних центрів. Усе це має узагальнюватися, і вже на основі цієї інформації ухвалюються ті рішення, які до нас доходять після переговорів. А нам, я думаю, озвучують далеко не все.

Не те щоб у мене була безумовна довіра до того, що відбувається на переговорах. Але є розуміння того, як це все відбувається і як формуються ті компромісні рішення. Це ж як гра у шахи. Кожна сторона намагається з мінімальними для себе втратами отримати максимальну вигоду. Не домовились – відтягнули час. За який фронт динамічно перегрупувався, ситуація змінилася – знов по-новій домовляються.

Як на шаховій дошці: в тебе є конкретний набір фігур, який залежно від ходу гри змінюється, і диспозиція їх змінюється. Тому ти щоразу маєш виходити з того, що маєш на даний момент. І збоку, не знаючи всіх цих моментів, просто неможливо об’єктивно оцінити, “зрада” там чи “перемога”, – переконаний Грищук.

Хоч зброї у прокурорів-тероборонців тепер вистачає, приготовлені на початку “бандерівські смузі” про всяк випадок також залишаються “на озброєнні”

Прокурор визнає, що війна може затягнутися. Але переконаний: “У кінцевому результаті ми, без сумнівів, переможемо. У нас зараз дуже вигідні стартові позиції, і треба їх максимально використати”.

“Я вірю, що в нас у Генштабі є талановиті керівники, які розуміють обстановку. Частину хлопців, які зараз там керують, я чудово знаю, бо воював із ними у 2014-2015 роках. Вони толкові керівники.

Згадайте, як дехто не вірив, що ми взагалі будемо чинити спротив. І коли виявилося, що не просто чинимо, а й конкретно навалюємо “другій армії світу”, – з нами почали розмовляти зовсім інакше. Тепер на Заході точно немає думки, що ми щось здамо. А сильного – підтримують”, – наголошує воїн антикорупційного й антиросійського фронтів.

Читайте також:
Добровольці тероборони: що каже “взвод УНСО” у бригаді Київської області


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".