СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
74219 +1061
Летальні випадки:
1764 +26
Одужали:
40613 +737
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 1081146 (+14140). Оновлено: 09:13 04.08.2020

Стабілізація на тлі потепління: як у Франції бачать вирішення конфлікту на сході України і чому Парижу важливий діалог з РФ

 

автор: Леся Шовкун
Париж – Київ

Початок лютого, а в Парижі вже буяє весна. На клумбах квітнуть примули, на деревах уздовж Єлисейських полів, заливаючись, виспівують шпаки.

Втім, нашу групу українських журналістів набагато більше цікавить не природне, а політичне потепління – у відносинах з Кремлем, на яке взяв і вже більш ніж півроку впевнено тримає курс президент Франції Еммануель Макрон.

Підстав для хвилювання через дрейф Єлисейського палацу в бік Кремля в офіційного Києва більш ніж достатньо. І не лише тому, що Франція разом із Німеччиною виступає посередником у переговорах України з російським агресором в рамках «Нормандської четвірки».

Після виходу Великої Британії саме ці дві держави залишаються головними центрами впливу в Євросоюзі. Досі на терезах впливовості певну перевагу мала Німеччина, виступаючи також головним союзником Києва в протистоянні з Кремлем. Попри співпрацю з Москвою в контексті «Північного потоку-2», в питаннях загальноєвропейської безпеки Ангела Меркель завжди вміла дотриматися жорсткої позиції на переговорах зі своїм старим знайомцем Володимиром Путіним.

Проте по завершенні каденції Меркель на посаді канцлера і її обіцяного відходу від великої політики у 2021 році головним полюсом впливу як у «нормандському форматі», так і взагалі в ЄС може стати саме Франція. Принаймні саме такими, як виглядає, є амбіції її президента Еммануеля Макрона. До слова, на початку 2022-го на його долю випаде щонайменше кілька місяців (а за умови повторного обрання президентом – і все півріччя) головування Франції в Раді ЄС. Першого з 2008 року, коли в розпал французького головування в ЄС тогочасний президент Ніколя Саркозі допомагав «зупиняти» російсько-грузинську війну.

За таких обставин для Києва особливо важливо «звірити політичні годинники» з Парижем. І в цьому сенсі поїздка авторки «Новинарні» та її колег до французької столиці, організована Департаментом зовнішніх зв’язків і преси Міністерства закордонних справ Франції, була безумовно корисною для кращого розуміння позиції, настроїв та віянь у владних коридорах по обидва боки Сени.

Забігаючи наперед: результати нашого спілкування з представниками французької дипломатії, виконавчої, законодавчої влади й обізнаними із ситуацією експертами підштовхують до деяких не надто приємних для України висновків.

Ти миротворець – і я миротворець, разом ми?..

Коли у квітні 2019 року, ще під час виборчої кампанії в Україні, кандидат у президенти Володимир Зеленський приїхав на своє перше рандеву до глави Французької Республіки, преса обох країн жваво взялася порівнювати його з Макроном. Обидва молоді (Зеленський народився в січні 1978-го, Макрон – на місяць раніше), завзяті й харизматичні, обидва позиціонують себе як «нові обличчя», що прийшли на зміну «старим» політикам.

Перша зустріч тоді ще кандидата в президенти України Володимира Зеленського і президента Франції Еммануеля Макрона в Парижі. Фото: Getty Images

Байдуже, що Макрон на шляху до Єлисейського палацу отримав відповідну освіту, встиг попрацювати на посадах радника президента, міністра економіки і фінансів, очолити власну партію тощо. Натомість Зеленський до свого походу в президенти з реальною, а не кіношною політикою стикався хіба що під час виступів на партійних корпоративах. Хай там як, джерела з обох сторін свідчили: український кандидат та французький президент одразу знайшли спільну мову.

Про те, що із Зеленським Макронові спілкуватися значно комфортніше, ніж із його попередником Петром Порошенком, обізнані із ситуацією експерти говорять і тепер. Хоча за вісім з гаком місяців перебування на цій посаді новий український президент проявив дещо більшу жорсткість, ніж можна було очікувати з огляду на його попередні «миротворчі» вислови (на кшталт «готовності стати перед Путіним на коліна»).

Читайте також:
“Антиукраїнський гумор Зеленського”: всі кпини в одній відеонарізці

За іронією долі, в цьому контексті Зеленський певною мірою повторив помилку такого ненависного йому попередника. Адже Порошенко, як запевняють наближені до нього джерела, свого часу також цілком щиро озвучував передвиборчу обіцянку завершити війну за місяць… доки не зіштовхнувся з певними реаліями вже як інавгурований президент.

Відповідальність за державу на президентському «місці сидіння» (а у випадку Зеленського – ще й тиск вуличних протестів проти ймовірної капітуляції) таки змінює уявлення про легкість політичного процесу. Тим паче в умовах захисту від гібридних атак настільки досвідченого й підлого агресора, як загартований школою КДБ Путін.

Втім, загальне налаштування Зеленського увійти в історію як президент-миротворець, схоже, залишається незмінним. І в цьому – ще одна його подібність із Макроном.

Звісно, у випадку останнього масштаби помітно більші. І французькі, й міжнародні оглядачі зауважують: у Макрона вочевидь є план щодо розвитку європейської безпеки і Європи загалом. Втілення якого потенційно має забезпечити йому провідну позицію на світовій арені й почесне місце в історичних підручниках. І відносини з Росією в цьому плані – один із ключових моментів.

Ядерна загроза, противаги до США та Китаю, Ле Пен – що спонукає Макрона до діалогу з Росією

Хоч би як нам це не подобалося, з точки зору інтересів Євросоюзу загалом та Франції зокрема міркування її лідера є цілком логічними й прагматичними. Прагнучи не допустити применшення ролі ЄС на тлі посилення позицій Китаю та традиційно недолюблюваних Парижем Сполучених Штатів, Макрон вважає за необхідне мати Росію як іще один центр протистояння щонайменше не серед ворогів. Особливо за умов припинення дії договору про контроль над ядерним озброєнням між США та РФ  та майбутнього завершення дії договору про заходи щодо подальшого скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь, термін якого вичерпується 5 лютого 2021 року.

Зауважимо, що після виходу Великої Британії Франція залишається єдиною ядерною державою Євросоюзу, при цьому скоротивши кількість боєголовок до 300. І на тому, що цей крок надає його державі право «вимагати від інших ядерних держав конкретних кроків до глобального роззброєння», президент Макрон прямо наголосив у своєму виступі перед французькими офіцерами минулої п’ятниці, 7 лютого.

Є у французького очільника і ще одна, більш «приземлена» причина для замирення з Кремлем: цілком природне для амбітного державного діяча бажання залишитися в президентському кріслі ще й на другий термін. І хоча до старту виборчої кампанії ще більш ніж півтора року, Макрон як далекоглядний політик не може не враховувати настрої потенційних виборців. Зокрема й тих, які на минулих виборах віддали свої голоси за відверто проросійську праву кандидатку Марі Ле Пен.

Читайте також:
Ле Пен вкотре балотуватиметься на пост президента Франції

Як відзначає директор центру «Росія/Нові незалежні держави» Французького інституту міжнародних відносин (IFRI) Татьяна Кастуєва-Жан, навіть проста зміна дискурсу у відносинах Парижа з Москвою – з протистояння до діалогу – для електорату Ле Пен є позитивом, здатним викликати певну симпатію до чинного господаря Єлисейського палацу.

Не зближення, а «зміна відносин»

Усі ці (втім, перелік не вичерпний) фактори вкупі й призвели до того, що з України може мати вигляд «проросійської політики Макрона». Втім, у кабінетах Набережної Орсе (тобто французького МЗС) та Єлисейського палацу для відповідного зовнішньополітичного вектора мають іншу дефініцію: не зближення, а «зміна відносин» з РФ.

Напередодні саміту G7 Макрон зустрівся з президентом РФ Володимиром Путіним у своїй літній резиденції на півдні Франції. Фото: Alexei Druzhinin/AFP

Чітке оформлення ця політика отримала не так під час зустрічей Макрона з Путіним перед самітом G7 чи дописів на тему «віри в Європу від Лісабона до Владивостока» за прикладом генерала Шарля де Голля, як під час щорічного виступу президента перед французькими дипломатами 27 серпня 2019 року. На якій Макрон, серед іншого, заявив, що «Європа зникне», якщо не зможе переосмислити свою стратегію щодо РФ.

Як стверджують деякі французькі оглядачі, цей розворот у бік Росії став певним сюрпризом навіть для МЗС. У зовнішньополітичному відомстві, а також у міністерстві оборони Франції й досі залишається чимало посадовців, які не схвалюють стратегію зближення з Москвою. Втім, за умови, коли зовнішню політику повністю визначає президент (а в даному пункті ми продовжуємо аналогії з Україною), це вже не має особливого значення.

Читайте також:
Макрон не назвав Францію ні проросійською, ні антиросійською. А “проєвропейською”

Надія на Зе

Зрозуміло, що нас у цьому єлисейсько-кремлівському потеплінні турбує головне питання: чи готовий Париж, читай Макрон, пожертвувати інтересами України заради такого важливого для нього діалогу з Кремлем?

Усі наші співрозмовники в Парижі категорично запевнили: такого не станеться в жодному разі. Зокрема (але не тільки) й з тієї простої причини, що Франція є сумлінним членом Євросоюзу. А якби вибір «Росія чи Україна» раптом постав у Брюсселі, консенсус у цьому питанні був би неможливий.

Втім, коли питання, можливо, вирішального для твого входження в історію діалогу з Росією заходить у глухий кут через неможливість вирішити конфлікт РФ з Україною, мимоволі відчуєш роздратування.

Саме тому обрання президентом Володимира Зеленського, з його прагненням якнайшвидше досягнути миру, сповнило французьку владу надією на те, що ситуація нарешті зрушить з мертвої точки. Взаємна готовність нового українського очільника та президента держави-агресора до розмови укріпила ці сподівання ще більше. А розблокування «нормандського формату», який перебував в анабіозі з жовтня 2016 року, в Парижі однозначно вважають успішним кроком на шляху до розв’язання конфлікту.

Читайте також:
“Зради не сталося”. Все про саміт Н4: домовленості, цитати, реакція соцмереж

Учасники саміту “Нормандської четвірки” в Парижі, 9 грудня 2019 року

Коротко нагадаємо основні пункти підсумкового комюніке цієї зустрічі: продовження реалізації Мінських угод; всеохопне припинення вогню до кінця 2019 року; звільнення та обмін утримуваних осіб за принципом «всіх на всіх», починаючи з «усіх встановлених на всіх встановлених»; рішення Тристоронньої контактної групи в Мінську визначити нові пункти пропуску на лінії розмежування протягом 30 днів; розведення військ на ще трьох ділянках до кінця березня 2020-го; інкорпорація «формули Штайнмаєра» в українське законодавство; проведення наступної зустрічі лідерів Н4 через чотири місяці (від 9 грудня), а до того – співпраця на рівні глав МЗС і політичних радників.

Наразі від завершення паризького саміту Н4 минуло рівно два місяці. Які його результати бачимо ми? Фактично єдиний – обмін полоненими, який дійсно відбувся наприкінці грудня. Щоправда, Кремль і тут не втратив нагоди «прокинути» Україну, просто не визнавши наявності в ОРДЛО всіх незаконно утримуваних осіб. Втім, у цьому випадку можна говорити про бодай якесь виконання, на відміну від інших пунктів паризького комюніке.

Читайте також:
“Сепарам – воля”: кого Україна віддала ОРДЛО на великому обміні-2019. СПИСОК

Починаючи з встановлення «режиму тиші», про який немає й мови. Більше того: якщо січень 2019 року, ще за «президента війни» Порошенка, став «найтихшим» за кількістю жертв місяцем з початку війни (три бойові втрати), то в січні-2020 із «президентом миру» Зеленським – 11 загиблих. І лютий уже також збирає свій кривавий врожай…

Розведення сил – навіть те, яке вже відбулося раніше – також не особливо працює: неподалік від зони розведення поблизу Золотого тривають обстріли, один такий випадок уже трапився й біля Катеринівки.

Що вже й казати про не зафіксовану навіть у комюніке домовленість про розширення мандату Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ до режиму 24/7, тобто й на нічний час (а саме тоді й відбувається левова частка обстрілів з боку контрольованих Росією збройних формувань). Бойовики, як і раніше, просто не пускають контролерів СММ на свої позиції навіть удень, тож про нічний режим годі й мріяти.

Читайте також:
Росіяни не пускають патрулі СММ ОБСЄ на окуповану територію, – УС СЦКК

За таких умов проведення наступного саміту Н4 в Берліні взагалі залишається під питанням.

Що ж до Мінських угод, причому в другому їх варіанті, який передбачає повернення українським силам контролю над власним кордоном лише після проведення місцевих виборів в ОРДЛО, то очевидно, що для України їх реалізація взагалі неприйнятна.

І, до честі «Зе-Банкової», там це також усвідомлюють. Нібито. Принаймні, цитуючи президента,

«на проведення виборів без виведення російських військ згоди не буде за жодних умов».

Адже кого і як «обиратимуть» під дулами автоматів – здогадатися нескладно. При цьому пропозиції Зеленського щодо повернення до «Мінська-1», який передбачає відведення військ від лінії розмежування станом на 19 вересня 2014 року, Росія зі зрозумілих причин категорично відкидає.

Відкладемо наразі дискусію про те, чи була у тодішньої української влади можливість не підписувати такі дикі умови (нагадаємо, «Мінськ-2» був укладений під тиском подій у Дебальцеві), й поглянемо на ситуацію очима наших французьких посередників.

Хай буде «Мінськ» –  і жодної альтернативи

Здавалося б, за умов, коли жодна з двох сторін поступатися не збирається, а отже повне виконання Мінських угод неможливе в принципі, саме час запропонувати якусь розумну альтернативу.

Хіба (пофантазуємо) не красивим жестом із боку «миротворця» Макрона було б сприяння, а то й ініціатива укладення, скажімо, «Паризьких», або тепер уже хай і «Берлінських угод», у яких не було б настільки неприйнятних для української державності вимог?

Але ні. Наголошуючи на важливості досягнення миру, офіційні особи в Парижі чітко дають зрозуміти: альтернативи «Мінську» немає й бути не може.

«Франція розуміє українську позицію, яка полягає в тому, що спершу безпека, потім – вибори. Але наше завдання не звужується тільки до підтримки позиції України. Ми повинні знайти той шлях, який полягає між позицією України і позицією Росії. Щоб повернути і мир, і територіальну цілісність України», – наголошує джерело у французькій владі.

За словами нашого співрозмовника, питання безпеки і політичний процес мають іти в комплексі. «Очевидно, що стабілізації можна досягнути швидше, ніж політичного урегулювання всього конфлікту. І зрозуміло, що тільки стабілізації недостатньо. Бо наша мета – вирішення конфлікту загалом. Але

не можна досягнути прогресу на шляху до миру без етапу стабілізації»,

– додає посадовець.

Від різних джерел пролунали також запевнення в тому, що в паризьких владних коридорах добре усвідомлюють і логіку важливості для України «Мінська-1» із лінією розмежування вересня-2014, і небезпеку виборів під тиском зброї, і неприйнятність ведення переговорів із контрольованими Москвою «елдеенерівськими» маріонетками. Але, мовляв, нічого не вдієш – треба враховувати реальність: Мінські угоди підписані – а отже, їх треба виконувати. Сепаратистські угруповання воюють з українськими військами – а отже, у переговорах щодо мирного врегулювання доведеться вислухати і їхню позицію.

Читайте також:
“Шанс на обмін полоненими залишається, Росія повинна вплинути на сепаратистів”,
– посол Франції

«Очевидно, що в самому тексті Мінських угод є пункти, які не є визначеними, які заслуговують на уточнення, пояснення та деталізацію. Особливо це стосується послідовності дій. Потрібно, щоб експерти зібралися за столом та деталізували пункти. Але це не означає, що треба відмовитися від “Мінська”. Немає іншої можливості, окрім Мінських угод, адже вони були підписані Україною, і саме вони є основою», – підтверджує офіційну позицію Парижа посол Франції в Україні Етьєн де Понсен.

Етьєн де Понсен, посол Франції в Україні

А далі, кажуть французькі дипломати, можуть бути інтерпретації… Але щось змінювати в Мінських угодах можуть лише Україна і Росія разом – місія міжнародних посередників такої опції не передбачає.

Це стосується й пропозиції Києва щодо введення в ТКГ у Мінську вимушено переміщених осіб (адже вони також є представниками ОРДЛО) – почули, розуміють, але «щось вирішувати можуть лише сторони конфлікту».

Як зауважують експерти Французького інституту міжнародних відносин, у своєму намаганні одночасно захистити територіальну цілісність і суверенітет України та домогтися виконання Мінських домовленостей офіційний Париж не повною мірою усвідомлює реальні наслідки їх реалізації.

Проте виходити з Мінських угод в IFRI категорично не радять – «це буде вкрай негативно сприйнято в ЄС, і в підсумку Україна може залишитися сам на сам із агресором».

Читайте також:
Представник України в ТКГ заявляє, що Мінські угоди необхідно переглянути

Винен не Путін, а «насильницька українізація»?

Більше того – французькі посадовці нагадують, що самим лише поверненням контролю над кордоном справа не обмежується. І без вирішення питання про особливий статус, амністії, соціальної реінтеграції мешканців нині окупованих територій тощо конфлікт не припинити.

У цьому контексті спливає ще один цікавий і, м’яко кажучи, не надто приємний для України момент: дехто в Парижі вважає ледве не головною причиною конфлікту на сході соціально-економічні та «національні» чинники.

Йдеться про те, що після розпаду СРСР мешканці деяких територій не бачать своєї приналежності до певної країни, тобто в даному випадку – до України.

Ретранслюючи цю позицію без коментарів: Порошенко своєю політикою «армія, віра, мова», декомунізацією тощо відштовхнув Донбас. Як після такого повірити, що Україні потрібна ця територія разом з її мешканцями?

Тож від Зеленського тепер очікують щонайменше посилення позицій російської мови у відповідних регіонах, плюс до пропозицій щодо виведення їх з економічної скрути (виходить, Донбас уже не «годує Україну», як нам доводили протягом багатьох років?).

Читайте також:
П’ять років під окупацією “ЛНР”: інтерв’ю української активістки з “того боку”

Діти гинуть, санкції не працюють

А тепер – ложка меду. Від офіційних осіб ми отримали однозначне запевнення в тому, що Франція завжди підтримувала й підтримує продовження санкцій проти Росії – аж до повного виконання Мінських угод.

Про Крим, щоправда, наразі «не згадують» – мовляв, треба бути реалістами й насамперед вирішити проблему ОРДЛО. Адже в конфлікті на сході, на відміну від Криму, й досі гинуть люди.

Розбомблена вулиця в Широкиному. Фото: пресцентр штабу ООС

«Там гинуть діти!» – цю фразу Україна вже неодноразово чула в Мінську та на інших переговорних майданчиках як аргумент для виправдання позиції «краще поганий мир, ніж ніякого».

В цьому контексті доводиться визнати: хоч би як представники міжнародної спільноти запевняли Україну в захисті її територіальної цілісності, «вирішення» конфлікту шляхом замороження за прикладом Придністров’я або Абхазії вони вважатимуть хай яким, та все ж успіхом і в нашому випадку. На радість путінській Москві з її добре відкатаним сценарієм дестабілізації ситуації в сусідніх державах шляхом загарбання чужих територій.

«Росія захопила Україну, і ми вжили заходів. Ми на шляху вирішення заморожених конфліктів. Але якщо чекати рішення всіх заморожених конфліктів для того, щоб (почати) рухатися вперед, то можна чекати довго», – зауважив Еммануель Макрон в окремому коментарі журналістам  15 січня після щорічного звернення.

Та й у питанні санкцій не все так райдужно, як хотілося б Україні, принаймні у випадку присутності французького бізнесу в РФ.

«Для французьких підприємців чинні санкції – не проблема роботи з Росією, вони до них уже давно пристосувалися», – каже Татьяна Кастуєва-Жан, відзначаючи: єдиною проблемою для бізнесу в даній ситуації є те, що під санкціями набагато складніше отримувати фінансування від французьких банків на спільні з російськими партнерами проєкти.

Про хитрість і наївність

Зрештою, показовою в цьому сенсі стала нещодавня ситуація в Парламентській асамблеї Ради Європи, де «західна» частина ЄС включно з Францією майже одностайно проголосувала проти зняття санкцій з російської делегації. Пояснення у французької сторони вельми благородне: повернути Росію в ПАРЄ було необхідно з точки зору дотримання там прав людини.

До того ж тепер, зауважують наші паризькі співрозмовники, російська делегація постійно перебуває під вогнем критики. Ну так, де-факто ця критика не працює – зате який моральний тиск! Так, дивись, докори сумління колись та й замучать (табличка «сарказм»).

Показово, що зрештою путінський режим заввиграшки обвів своїх благородних критиків круг пальця, ініціювавши конституційну реформу, згідно з якою внутрішні закони РФ матимуть пріоритет над міжнародними.

Читайте також:
В ЄС розкритикували конституційну реформу Путіна

І хоча у своїх заявах про необхідність діалогу з Росією Макрон відзначає, що з боку Франції аж ніяк не йдеться про наївність у «російських питаннях», сподівання переконати в чомусь Путіна всупереч його намірам часом має саме такий вигляд.

Особливо через призму наміру французького президента поїхати в Москву на святкування 75-ї річниці Перемоги 9 травня.

Як припускають знавці французьких політичних розкладів, швидше за все, Макрон просто не усвідомлює (або не усвідомлював, коли погоджувався на цей візит) того особливого значення, яке має це свято для Володимира Путіна та проваджуваної ним політики.

Тоді як із бекграундом радянського й «пострадянського» досвіду поїздка очільника Французької Республіки на сакральне для Кремля дійство матиме особливо сюрреалістичний вигляд у той час, коли через цю путінську політику в Україні гинуть діти (!), а європейські лідери на чолі із самим Макроном жорстко критикують Путіна за спроби переписати історію Другої світової. Мимохіть (укотре) спадає на думку історична паралель з політикою «умиротворення агресора» наприкінці 1930-х…

Читайте також:
Росія постійно прагне переписати історію, – президент Литви

Коли діждемося Макрона?

«Лінія поведінки Президента Франції Еммануеля Макрона стосовно Кремля є повторенням помилок, які вже були допущені багатьма лідерами Заходу в минулому й зараз», – відзначали іще у вересні експерти британського Королівського інституту міжнародних справ Chatham House Джеймс Ніксі і Матьє Булег.

Втім, судячи з усього, у взаєминах зі «свящєнной дєржавой» та її очільником кожному іноземному лідеру належить набивати власні ґулі.

Президент Франці Еммануель Макрон, президент Росії Володимир Путін та канцлер ФРН Ангела Меркель у Гамбурзі 8 липня 2017 р. Фото: Reuters

Здавалося б, після безпардонного втручання Росії у французькі вибори (звісно ж, не на користь Макрона), зливу спрямованих проти нього фейків із лайнометів на кшталт Russia Today, викриття табору з підготовки кілерів ГРУ у Французьких Альпах та інших подібних «заслуг» Кремля надія на можливість продуктивного діалогу з РФ є більш ніж примарною.

Проте в цьому випадку, схоже, свідомий розрахунок французького президента спрямований на умиротворення противника саме з огляду на його небезпечність.

Читайте також:
Російську шпигунську базу в Альпах відвідували також Петров і Боширов

На тлі цього візиту, від якого Макрон вочевидь відмовлятися не збирається, досить неприємно виглядає відсутність якоїсь визначеності щодо дати його відвідання України.

Принципова згода Єлисейського палацу на приїзд до Києва є, підготовку до нього в українському МЗС уже анонсували, проте коли саме чекати високого гостя на київських пагорбах – невідомо. На запитання, чи планується візит Макрона бодай до кінця 2020 року, французькі можновладці лише дипломатично усміхаються.

Далека війна в Україні
напротивагу близьким мігрантам із Сирії

«Я вже неодноразово передавала президенту прохання здійснити візит в Україну, проте у відповідь отримувала лише відписки», – зізнається голова парламентської групи дружби Україна-Франція Валерія Фор-Мунтян.

Під час нашого спілкування вона скаржиться, що французьке суспільство, м’яко кажучи, мало цікавиться українською тематикою.

Власне, більшість французів і гадки не мають, що в Україні досі триває війна (й навіть гинуть діти!). Значно більше їх хвилює проблема мігрантів, загроза тероризму з Близького сходу та власні пенсії і страйки… І це цілком природно. Особливо за умов, коли Україна й сама не надто намагається або, на відміну від багатомільйонних вливань у російську пропаганду, банально не має ресурсу привернути увагу французької преси.

«Що б могло зацікавити французький бізнес і широкий загал? Можливо, інвестиції в аграрний сектор, практична співпраця на місцях, культура…» – перелічує сфери можливого інтересу пані Валерія. Що ж стосується Донбасу, то, за її словами, найбільше в контексті подій на сході України французів могла б стурбувати проблема екології.

Читайте також:
Спалені легені Донбасу. Яких збитків завдає війна заповідним землям

А загрозою з боку РФ і війною в далекій для них Україні широкі верстви, на відміну від французької влади, точно не цікавляться. Навіть якщо ця війна гібридна й спрямована не лише на українські, а й безпосередньо на європейські терени.

Тож на вирішенні саме російсько-українського конфлікту Еммануель Макрон особливих балів у французького виборця, швидше за все, не заробить. Зрозуміло, що за таких обставин не варто відкидати ймовірність зупинки французького посередництва вже на умовному етапі «стабілізації»…

До слова, усі наші співбесідники з кола наближених до влади наголошували на зацікавленості в Україні не лише з точки зору конфлікту й «проблемної території», а й у контексті торговельного партнерства, співпраці в ІТ-секторі та інших сферах.

«Не думайте, що ми переймаємось тільки війною – ми хочемо співпрацювати з успішною і квітучою Україною!» – це майже стандартна фраза від французьких дипломатів.

Не хочеться завершувати банальною фразою про втому від війни, але з пісні слів не викинеш. Зрештою, ми завжди знали, що сподіватися належить передусім на самих себе. І на наше небайдуже громадянське суспільство, яке не забуватиме окреслювати «червоні лінії» для Зеленського напередодні майбутніх переговорів у будь-яких форматах.

Поїздка групи українських журналістів у Париж була організована Департаментом зовнішніх зв’язків та преси МЗС Франції за підтримки посольства Франції в Україні

Читайте також:
“Ніякої федерації і конфедерації”: Кучма розповів про побоювання щодо “нормандської четвірки”

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

9
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: