Загиблі серпня 2021: дев’ять облич героїв

 

Цього року ми усвідомили, що святкуємо 30-річчя не просто Незалежності, а її відновлення. Адже наша державність не впала з неба – вона стоїть на кістках Героїв, які принесли себе в жертву в багатосотлітній війні за Україну.

Ця війна триває, не спиняючись ні на хвилину. Поки ми в тилу готувалися, будували дороги і сцени, святкували з парадами, маршами й концертами, на Східному фронті протягом серпня загинули в бойових діях дев’ять українських воїнів.

Ярослав Семеняка, Сумщина. Олексій Кайданович, Житомирщина. Артем Мазур, Кіровоградщина. Василь Островський і Роман Задорожний, Львівщина. Юрій Михайлов, Миколаївщина. Олександр Аксьонов, Київщина. Вячеслав Пітько, Дніпропетровщина. Андрій Вискребець, Запоріжжя.

Кров цих солдатів випила українська земля, щоб прорости травою для коней тих, хто стане на їхні місця. Тому що Україна продовжує війну за свою незалежність, національну ідентичність і територіальну цілісність.  Смерть лицарів має буде відімщена. А російські окупанти мають бути вигнані з нашої землі.

У місяці, що минув, ворог (за офіційними зведеннями) вчинив 182 обстріли по позиціях Збройних сил України на Донбасі. Ще 17 разів лінію розмежування перетинали російські безпілотники.

Поранення і бойові травмування отримали 27 військових Об’єднаних сил.

Серед дев’яти загиблих – четверо впали від куль снайперів. Одразу троє полягли від обстрілів протитанковими керованими ракетами ЗС РФ.

Вісім солдатів та сержантів, один офіцер. Зовсім молодий, 21-річний, щойно з Академії…

Четверо полеглих – із розвідувальних батальйонів. По двоє – з 24-ї і 28-ї механізованих бригад, ще один із 58-ї мотопіхотної.

Більшість втрат (п’ять) – із району Мар’їнки, що під Донецьком.

Дякуємо вам, хлопці. Пам’ять про вас збережемо навіки. Ваша жертва не буде марною.

1. Ярослав Семеняка

Ярослав Семеняка народився 1 жовтня 1989 року в селі Калинівка Конотопського району на Сумщині.

Односельчани про хлопця згадують тільки найкраще. Кажуть, родина дуже хороша, працьовита.

Контракт зі Збройними силами чоловік підписав у червні 2020 року. Молодший сержант, військовослужбовець 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.

“Якось вони поїхали на полігон на злагодження. А в них такий підрозділ – забезпечення. Там постійно машини, бруд… І їх усіх вишикували біля машини й кажуть: Яська став у яму – і ми стоїмо. А він каже: «Не хвилюйтеся, я в чоботях!» А там бруд квакає… а він сказав, що все нормально. Він із такого виходив”, — переказує спогад побратимів речник обласного військкомату Олександр Бондаренко.

“Ярослав — найоптимістичніша людина у світі. Це наша паличка-виручалочка. Чесно кажучи, я і зараз не можу в це повірити. Він їхав, аби допомагати людям. Сам сказав, що хто, як не він? Він — генератор позитиву, щоб не сталося, якої запари не було, то Ярослав це все вирішував: словами, діями всім. Він – найкращий”, — каже товаришка воїна по службі Людмила Донцова.

Того дня, 7 серпня, Ярослав також допомагав людям – працював на автокрані, відновлюючи пошкоджену цивільну інфраструктуру поблизу села Піски на Донеччині.

Але російські найманці прицільно влучили в автокран із протитанкового ракетного комплексу…

Поховали Ярослава Семеняку на рідній Сумщині, в селі Підлипному.

Залишилися дружина і батьки.

2. Олексій Кайданович “Кардан”

30-річний Олексій був досвідченим воїном. У 2014-му брав участь у боях за Іловайськ – на той час у складі 30-ї окремої механізованої бригади. З 2017-го служив у 54-му окремому розвідбатальйоні. Старший солдат.

Народився 9 січня 1991 року в селі Федорівка Новоград-Волинського району Житомирської області. Відслуживши строкову, працював водієм у Новограді-Волинському.

Льоша з дитинства мріяв стати шофером. Згодом пішов служити в Збройні сили. Повернувшись, працював на різних роботах, а потім пішов на контракт. Він завжди дуже турбувався про своїх рідних, друзів, дружину”, – розповіла хрещена мати бійця Алла Осадчук.

Олексій загинув за два тижні до кінця ротації – наприкінці місяця він разом із батальйоном мав повернутися в Новоград.

Але 10 серпня близько 14:15 російсько-терористичні війська обстріляли мікроавтобус наших військових біля Мар’їнки з протитанкового ракетного комплексу. Кайданович, який був за кермом, отримав тяжкі поранення.

“Я про трагедію дізнався в той же ж день від колег. Вони мені зателефонували ввечері й сказали, що Кайдановича більше немає. Я запитав, як це сталося, і вони розповіли, що він поїхав на пост, щоб замінити там людей… і так трапилося, що прилетіла ракета”, – каже кум і побратим загиблого воїна Вадим Завітов.

Від отриманих уражень Кардан помер у шпиталі через кілька годин.

“Наш батальйон втратив мужнього воїна з неоціненним досвідом участі у російсько-українській війні у гарячих точках. Ми завжди відчували його потужну підтримку, щирість та доброту. Олексій був прикладом мужності та честі для кожного солдата в батальйоні”, – написала у фейсбуці волонтерка Маргарита Самойлова.

Поховали Олексія Кайдановича в рідній Федорівці.

Залишилися батьки, брат і сестра, дружина, донька та 6-річний син.

3. Артем Мазур

Лише три місяці тому 26-річний боєць зіграв весілля зі своєю коханою дівчиною. А пізно ввечері 16 серпня під час бойового чергування на взводному опорному пункті в районі Новомихайлівки на Донеччині в нього влучив ворожий снайпер… Прицільний постріл не залишив Артему Мазуру шансів на життя.

Він був заступником командира бойової машиниом – навідник-оператор 1-го механізованого відділення 3-го механізованого батальйону 28 омбр імені Лицарів Зимового походу. Старший солдат.

Народився 28 березня 1995 року на Кіровоградщині, мешкав у селі Веселе Олександрійського району. У своєї матері Артем був єдиною дитиною, але має зведених сестру та брата, який також служить у зоні проведення операції Об’єднаних сил.

Закінчивши професійно-технічне училище за фахом “електрогазозварювальник”, Артем Мазур у лютому 2017 року підписав контракт на службу в ЗСУ.

Похований у рідному Веселому.

Залишилися молода дружина, мати і зведені брат та сестра.

4. Василь Островський

Василь Островський нещодавно відзначив 41-річчя. Він народився 21 липня 1980 в селі Сороки-Львівські. Мешкав у Львові.

У 2014 році був мобілізований. Після демобілізації підписав контракт на службу в ЗСУ, потім – ще один. Із 2018 року служив у 24-й окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Старший солдат, командир мотопіхотного відділення.

Побратими розповідають про нього як про чудового друга, сміливого, порядного, працьовитого та кваліфікованого військовослужбовця – справжнього воїна, який завжди проявляв розумну ініціативу й був надійною підтримкою для своїх командирів та товаришів.

Рано-вранці 19 серпня Василь перебував на бойовому чергуванні поблизу населеного пункту Новоолександрівка, коли в нього поцілив ворожий снайпер.

Поховали бійця в рідному селі.

Залишилися батьки, дружина і маленький син.

Читайте також:
Шлях звільнення Донбасу всіяний народними меморіалами загиблим воїнам. ВІДЕО

5. Юрій Михайлов

Юркові був лише 21. Він народився 14 лютого 2000 року в Миколаєві. Ріс сиротою – хлопця виховувала бабуся. Завжди був серйозним, рішучим, займався спортом. І мріяв про військову кар’єру.

Свою мрію Юра реалізував: закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. У червні цього року отримав диплом, погони офіцера – і фактично одразу пішов на фронт. Став командиром взводу 28 омбр імені Лицарів Зимового Походу.

“Я знав його до служби. З першого дня знайомства він мені видався відповідальним. Відразу рішучий і готовий до бою був”, – пригадує заступник командира роти 28-ї бригади Олег Штурипіта.

Юний лейтеннант загинув 22 серпня близько 15:15, діставши смертельне кульове поранення під час обстрілу позиції ЗСУ поблизу Мар’їнки на Донеччині.

Поховали юнака на Алеї слави цвинтаря в Миколаєві.

Залишилася бабуся.

6. Олександр Аксьонов

Олександр Аксьонов народився 22 вересня 1982 року в Борисполі на Київщині.

На війні – з 2018 року. Молодший сержант, командир відділення снайперів взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону.

Був прикомандирований до 28-ї окремої механізованої бригади, яка стримує ворога в районі Мар’їнки на Донеччині (оператор 1-го відділення радіорозвідки взводу радіорозвідки розвідувальної роти).

“Він був воїном від Бога, надійним товаришем. Ніколи не підводив, ані в бою, ані у відпустці. Це непоправна втрата для нашого взводу”, – сказав на похороні безпосередній командир Олександра, який був поряд із ним в останньому бою.

Куля ворожого снайпера обірвала життя Сашка 23 серпня, в День Державного Прапора.

Поховали воїна на Алеї Героїв Рогозівського кладовища в Борисполі.

Залишилася мати.

7. Вячеслав Пітько

48-річний В’ячеслав Павлович Пітько із міста Кам’янське, що на Дніпропетровщині, був досвідченим воїном.

Він народився 22 грудня 1972 року. Працював на підприємстві “Дніпроазот”.

На війні – з 2014-го. Черговий контракт підписав у липні 2019 року. Старший сержант, командир відділення 74-го окремого розвідбатальйону.

“Добрий, чуйний, веселий, душа компанії, завжди був готовий допомогти, щиро піклувався про побратимів” – перелічувати всі ті позитивні відгуки, які ”Новинарня” почула про В’ячеслава від його друзів та товаришів по службі, можна дуже довго.

Після перемоги він мріяв зайнятися сільським господарством, планував збудувати теплицю й вирощувати овочі…

Але війна справді забирає найкращих. Старшого сержанта Пітька вона забрала в День Незалежності. Близько сьомої вечора окупанти неподалік Донецька відкрили вогонь з автоматів по позиціях ЗСУ, поранивши двох наших бійців. На жаль, для В’ячеслава рани виявилися несумісними з життям: куля пробила бронежилет збоку, прошила внутрішні органи і вийшла наскрізь.

Але навіть у той момент Палич не думав про себе і закликав побратимів: “До бою!” Помер уже під час евакуації – сильна крововтрата й тяжке ураження печінки не залишили шансів на виживання…

Поховали В’ячеслава Пітька на Алеї Слави військового кладовища в Кам’янському

Залишилися мати, брат, дружина й 11-річна донька.

Читайте також:
“Війна забирає найкращих – це 100% про нього”.
Яким був Вячеслав Пітько, що загинув на День Незалежності поблизу Донецька

8. Андрій Вискребець

Андрій Вискребець народився 28 квітня 1982 року в Запоріжжі. Закінчив місцевий будівельний технікум і працював за фахом, аж доки почалася російська агресія на сході.

У березні 2015 року його мобілізували. Тоді запоріжанин потрапив у 26-ту артбригаду, з якою виконував бойові завдання на передовій (зокрема біля Пісок). А після закінчення терміну мобілізації вирішив залишитися у війську й уклав трирічний контракт службу в ЗСУ. Відвоювавши три роки у складі 55-ї артбригади “Запорізька Січ” (старший навідник), Андрій продовжив контракт, на цей раз прийшов 74-й окремий розвідувальний батальйон. Cтарший солдат, оператор протитанкового взводу вогневої підтримки.

“Він був вродженим розвідником: усім цікавився, швидко схоплював суть справи. Сумлінний, чесний, ніколи до нього не було жодних зауважень…” – каже побратим Олександр Ковбаса.
Ще один товариш загиблого, заступник командира в/ч 1035 з морально-психологічного забезпечення Едуард Коровник розповідає, що Андрій був дуже позитивною людиною. “Ми проживаємо в одному місті, і я з ним спілкувався буквально кожен вечір. Він дуже любив свою сім’ю. Дочку дуже любив. У нього на першому місці завжди була сім’я, діти”, – згадує Коровник.

27 серпня старший солдат Вискребець виконував бойове завдання в районі селища Славне на Донеччині, коли його “дістав” ворожий снайпер. Пострілом у голову… Сталося це на тій самій позиції, де за кілька днів до того був убитий В’ячеслав Пітько.

Поховали воїна в Запоріжжі. Залишилися дружина, двоє дітей та сестра.

9. Роман Задорожний

Романові Задорожному було 27. Він народився 9 червня 1994 року в селищі Добротвір Червоноградського району Львівської області.

На передову російсько-української війни пішов фактично з перших її днів. Старший солдат, заступник командира бойової машини 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Короля Данила.

Побратими розповідають про нього як палкого патріота України й дуже сміливого, відповідального, порядного, працьовитого і кваліфікованого військовослужбовця, який постійно проявляв розумну ініціативу і на якого завжди могли покластися як товариші, так і командири.

30 серпня, коли старший солдат Задорожний ніс бойове чергування поблизу селища Новозванівка на Луганщині, бойовики обстріляли позиції Збройних сил з ручних протитанкових гранатометів та кулеметів різного калібру. Від обстрілу загорілася суха трава. Роман разом із побратимами почав гасити вогонь, щоб зупинити його подальше поширення – і саме в той момент його накрило вибухом протитанкової ракети.

Під час евакуації боєць помер від отриманих поранень.

Залишилася мама, кохана дівчина і син.

 

Нагадаємо також, що 29 серпня, в День пам’яті загиблих захисників України, помер підполковник-спецпризначенець Герой України Олександр Петраківський, який був прикутий до ліжка після важкого поранення в голову, отриманого в бою ще в липні 2014 року.

 

Загиблі в серпні 2021

Вічна пам’ять полеглим.

Над матеріалом працювали: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій

Читайте про кожного загиблого в попередні місяці
(історії й портрети):
липень 2021
червень 2021
травень 2021
квітень 2021
березень 2021
лютий 2021
січень 2021
грудень 2020
листопад 2020
жовтень 2020
вересень 2020
серпень 2020
липень 2020
червень 2020
травень 2020
квітень 2020
березень 2020
лютий 2020
січень 2020
грудень 2019
листопад 2019
жовтень 2019
вересень 2019
серпень 2019
липень 2019
червень 2019
травень 2019
квітень 2019
березень 2019
лютий 2019
січень 2019
грудень 2018
листопад 2018
жовтень 2018
вересень 2018
серпень 2018
липень 2018
червень 2018
травень 2018
квітень 2018
березень 2018
лютий 2018
січень 2018
грудень 2017

листопад 2017

жовтень 2017
вересень 2017

серпень 2017

липень 2017

червень 2017
травень 2017
квітень 2017

березень 2017

лютий 2017
січень 2017
грудень 2016
листопад 2016

Усі загиблі на Донбасі 2020 року: згадаймо їхні імена й обличчя


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.