“Війна забирає найкращих – це 100% про нього”. Яким був Вячеслав Пітько, що загинув на День Незалежності поблизу Донецька

автор: Анастасія Федченко
з Донецької області
фото авторки та надані підрозділом

Близько сьомої вечора в День Незалежності, 24 серпня, російські окупанти неподалік Донецька відкрили вогонь з автоматів по позиціях ЗС України. Двоє бійців дістали поранення, один невдовзі помер від важких ран. Його ім’я Вячеслав Пітько. Він із Кам’янського на Дніпропетровщині. Йому тепер назавжди 48.

Уранці 25 серпня на стіні пам’яті підрозділу з’явився свіжий портрет. А побратими Вячеслава Павловича розповіли “Новинарні“, яким він був.

Портрет Пітька на стіні пам’яті підрозділу

Душа компанії Слава

Бійці батальйону з огляду на специфіку своєї роботи закривають обличчя.

Голос Сергія тремтить, коли він розказує, що був поруч із Вячеславом у той фатальний момент. Вони виконували бойове завдання. А російські окупанти відкрили вогонь зі стрілецької зброї. Один боєць був поранений у кисть, зараз він у шпиталі. Другому куля пробила бронежилет збоку, прошила внутрішні органи і вийшла з броніка.

Сергій

Тим другим був старший сержант Вячеслав Пітько.

– Почули якийсь шум, а потім одразу почалися постріли з боку противника. Це був не снайпер. Це були автоматичні постріли, – розповідає Сергій.

Коли Слава дістав поранення, почав говорити: “До бою!” і повзти по окопу. Намагався врятуватися. Загинув уже в ході евакуації.

Як згодом пояснить командир, медик у розмові з ним констатував: велика крововтрата, поранена печінка, тож у Пітька не було шансів вижити.

Вячеслав Пітько

– Хлопці бойові, надійні, у колективі їх поважали, на них можна було розраховувати, – згадує Сергій пораненого й загиблого.

Вячеслав Пітько, каже побратим, був на війні сім років. Познайомилися вони вже в підрозділі, були близькими друзями.

– Він був добрий, чуйний, завжди про побратимів піклувався. Про таких, як він, кажуть “душа компанії”.

“Передчуття якесь було… Вони в День Незалежності завжди намагаються підступ вчинити”

Іще важче підбирати слова другові Пітька на ім’я Олексій. Він теж приховує обличчя за балаклавою, голос глухий.

– Ми з Павловичем разом служили, дружили. Я його називав Павлович, бо він був старший, і якось так повелося. Він не хотів, щоб я його за позивним кликав. Палич, Палич.

Олексій

Не заприязнитися з Пітьком шансів майже не було.

– Людина з великої літери. Завжди допомагав. Усім. Кожному, хто до нього звертався, він усім допомагав. Кажуть, війна забирає найкращих. Це про нього. Сто відсотків, – переконує Олексій. І продовжує: – Він не любив говорити про сім’ю. А мріями ділився. Мріяв після цієї ротації зайнятися сільським господарством. Тепличку хотів собі зробити. Огірочки вирощувати, помідорчики. Такий хазяйновитий.

Олексій на День Незалежності був на іншій позиції. Вони з Паличем востаннє бачилися тижнів зо три тому, а по телефону тут говорити телефоном. Що Слава загинув, друг дізнався майже одразу.

– Дуже важко було повірити. Передчуття якесь було в мене… Свято, День Незалежності. Вони завжди намагаються підступ якийсь вчинити.

Побратим

Не міг повірити і командир Вячеслава. Почув доповідь.

– Та ну як так? Та це неможливо! – каже теж тихо, теж якось розгублено.

За його словами, Вячеслав Пітько був тим, на кого можна було покластися беззастережно: дуже надійний і добросовісний.

…Після того, як я запостила фото загиблого Вячеслава у себе в фейсбуці, мені написав один доброволець: “О, я його знав із 2015 року. Дуже веселий, ініціативний, ліз у будь-який п***рез”.

У Вячеслава Пітька залишилися дружина та 11-річна донька.

В’ячеслав Пітько з дочкою

Ховатимуть воїна в його рідному Кам’янському 27 серпня на Алеї Слави військового цвинтаря по вулиці Весняній.

P.S. Представники військової частини, де служив Вячеслав Пітько, просять не називати номер їхнього підрозділу, його специфіку та посаду загиблого.

Читайте також:
На Донеччині загинув 38-річний боєць 131-го розвідбату Олександр Аксьонов