“Угруповання Тіхановського-Статкевича”: у Білорусі сімох активістів засудили до 4-7 років колонії за участь у протестах проти Лукашенка

У Білорусі Могилевський обласний суд виніс тюремні вироки сімом політичним в’язням режиму Олександра Лукашенка, яким присуджено терміни від 4 до 7 років ув’язнення за нібито участь в “організації масових заворушень”.

Про це повідомляє “Радыё Свабода“.

На закритому процесі Максима Вінярського, Дмитра Козлова, Павла Северинця, Павла Юхневича та Ірину Щасну суд визнав винними в “підготовці до участі в масових заворушеннях, які супроводжуються насильством над особистістю, погромами, підпалами, знищенням майна і збройним спротивом представникам влади” (ч. 1 і ч. 2 ст. 293 Кримінального кодексу Республіки Білорусь), Євгена Афнагеля – ще й у “фінансуванні та іншому матеріальному забезпеченні діяльності з підготовки осіб до участі у масових заворушеннях”, а Андрія Войнича – “в іншому матеріальному забезпеченні такої діяльності” (ч. 3 ст. 293 КК РБ).

У підсумку Северинця і Войнича засуджено до 7 років, а Юхневича, Вінярського та Козлова – до 5 років ув’язнення в колонії суворого режиму. Щасна отримала 4 роки ув’язнення в колонії загального режиму.

Справа розглядалася в закритому режимі під приводом того, що “матеріали справи становлять таємницю”. Офіційна преса Білорусі називає фігурантів цієї кримінальної справи “угрупованням Тіхановського-Статкевича”.

Павло Северинець – один із лідерів білоруської опозиції, засновник партії “Білоруська християнська демократія” – був затриманий ще 7 червня 2020 року (тобто за два місяці до скандальних виборів президента), коли він вертався додому з “Народного пікету свободи і солідарності” на підтримку арештованих блогера Сергія Тіхановського і політика Миколи Статкевича.

21 серпня Северинця мали звільнити після 75 діб адміністративного арешту. Однак слідчий комітет РБ заявив, що проти політика порушено кримінальну справу за підозрою у скоєнні злочину. Пізніше стало відомо, що йому було пред’явлено звинувачення в участі у заворушеннях та обрано запобіжний захід.

Павло Северинець. Фото: svaboda.org / Белапан

Блогера YouTube-каналу “Сірий кіт” Дмитра Козлова затримали 10 червня 2020 року й наступного дня заарештували на 20 діб. Проте 30 червня його не звільнили, як належало – натомість блогеру було висунуто обвинувачення в організації чи активній участі у “групових заходах, які грубо порушують громадський порядок”.

Андрій Войнич, Павло Юхневич та Євген Афнагель були затримані 25 вересня 2020 року. У жовтні їм інкримінували участь у заворушеннях. У лютому 2021 року координатора партії “Європейська Білорусь” Афнагеля також звинуватили у навчанні або підготовці осіб до участі в заворушеннях або у фінансуванні такої діяльності.

Блогерку Ірину Щасну затримали 18 листопада 2021 року. За словами правозахисників, співробітники МВС здійснили наліт на її квартиру, переодягнувшись у форму працівників ЖКГ.  27 листопада їй було пред’явлено звинувачення в участі у заворушеннях та обрано запобіжний захід.

Про затримання Максима Вінярського міністерство внутрішніх справ Білорусі оголосило 26 січня 2021 року. За словами правозахисників, його звинуватили в участі у заворушеннях.

Як писала “Новинарня“, 22 травня стало відомо, що в колонії міста Шклов у Білорусі помер політичний в’язень Вітольд Ашурок, засуджений у січні до 5 років позбавлення волі за участь в акціях протесту проти режиму Лукашенка. Рідним повідомили, що причиною смерті стала зупинка серця, хоча раніше проблем із серцем у 50-річного чоловіка не було.

Читайте також:
Лукашенко посадив у Мінську літак Ryanair Афіни-Вільнюс,
щоб арештувати опозиційного журналіста: різка реакція ЄС

Як писала “Новинарня“, після закінчення голосування на виборах президента Білорусі 9 серпня 2020 року в Мінську та інших містах почалися мітинги та сутички противників чинного глави держави Олександра Лукашенка з міліцією.

Противники Лукашенка заявили про грубу фальсифікацію та підробку результатів голосування і показали, що на багатьох дільницях насправді перемогла опозиціонерка Світлана Тіхановська (наприклад, у Бресті згодом у котельні виявили залишки спалених бюлетенів з голосами за Тіхановську).

Світлана Тіхановська подала в Центральну виборчу комісію скаргу з вимогою провести повторний підрахунок голосів, але сама під тиском влади виїхала до Литви. Згодом Литва визнала її, а не Лукашенка, обраним лідером.

У перші дні протестів силовики застосовували проти демонстрантів світлошумові гранати, кийки, сльозогінний газ, по-звірячому били громадян кийками, проводили масові затримання. З боку протестувальників сотні людей було поранено.
Опозиціонери спершу використовували “коктейлі Молотова”, спрямовані салютні установки, будували барикади й намагалися відбивати в міліції затриманих.

Точно відомо про трьох загиблих громадян у перші дні. Однак різні джерела інформують про більше число вбитих.
22 серпня в Мінську знайшли повішеним ще одного учасника акцій протесту.

Число затриманих у перші дні сягнуло 7 тисяч, потім перевищило 12 тисяч і більше. Надалі протести стали мирними.

Євросоюз не визнав результати виборів у Білорусі. Глави трьох прибалтійських країн і Польща висунули вимоги Лукашенку та запропонували посередництво в діалозі з опозицією.

10 серпня на великому заводі БМЗ у Гомельській області почався перший страйк через результати виборів. Протестувальники ініціювали загальнонаціональний страйк із 17 серпня. До нього приєднувалися великі підприємства, як-то МТЗ, БелАЗ, ринки, ЗМІ, театри тощо. Однак за короткий час режим Лукашенка придушив протести на підприємствах.

14 серпня ЦВК Білорусі офіційно назвала Лукашенка переможцем виборів (80,1% голосів).

Натомість соціологія згодом показувала перевагу Тіхановської у 2,5 раза.

16 серпня мітинг на підтримку Лукашенка в центрі Мінська зібрав переважно бюджетників – загалом 10-12 тисяч. Натомість Марш свободи, влаштований опозицією, став наймасовішою акцією в новітній історії Білорусі – близько 200 тисяч учасників.

На тлі цих виступів Лукашенко щонайменше двічі зідзвонювався з президентом РФ Путіним і говорив про можливу допомогу з боку Росії у протистоянні з опозицією.

Надалі традиційними стали великі марші протесту щонеділі. Такі маніфестації 23 серпня та 30 серпня зібрали, за оцінками опозиційних ЗМІ, по 200 тисяч учасників.
Марш 6 вересня охопив удвічі менше людей. Після нього знову відбулися масові затримання учасників та організаторів.
Під час маршу 13 вересня демонстранти в Мінську ходили в елітне селище Дрозди, де розташована одна з резиденцій Лукашенка та живуть багато високопоставлених чиновників. Були затримані сотні людей, силовики застосовували світлошумові гранати, а в Бресті – водомети.

14 вересня Лукашенко зустрівся з президентом РФ Путіним у Сочі та домовився про позику на $1,5 млрд.

Надалі щотижневі виступи проти Лукашенка продовжилися, але стали менш чисельними.
“Народний ультиматум” – виконати вимоги опозиції до 25 жовтня, інакше збереться загальнонаціональний страйк – не було реалізовано.

12 листопада в лікарні в Мінську помер активіст Роман Бондаренко, якого напередодні силовики в масках побили й викрали з так званої “площі Змін” (конфлікт стався навколо біло-червоно-білих стрічок на огорожі). Ця смерть спричинила нові акції протесту.

Читайте також:
У МВС Білорусі створили базу учасників акцій протесту