У Білорусі в колонії помер політв’язень Вітольд Ашурок, засуджений за участь у протестах проти Лукашенка

Вітольд Ашурок. Фото: Ольга Биковська

У Білорусі в колонії міста Шклов помер політв’язень Вітольд Ашурок, засуджений до 5 років позбавлення волі за участь в акціях протесту проти режиму Олександра Лукашенка.

Про смерть активіста з посиланням на незалежні білоруські ЗМІ повідомляє “Радіо Свобода“.

Ашурку було 50 років. За даними видання “Наша Нива”, родичам повідомили, що причиною смерті стала зупинка серця. Водночас дружина політв’язня запевняє, що досі проблем із серцем у нього не було.

Це перша смерть у колонії засудженого за участь у масових акціях протесту після президентських виборів у серпні 2020 року.

З колонії активіст писав про те, що на одяг політичних ув’язнених там нашивають жовті бирки. “Тут не бракує «політичних». Так що немає причин сумувати. Тим більше, що адміністрація видала наказ, щоб на одязі були бирки жовтого кольору, тому політичних видно здалеку”, – писав Ашурок, зазначивши, що “досвід Другої світової війни буде дуже корисний у нашому середовищі”.

Впродовж останніх двох тижнів листів від Ашурка не надходило.

Вітольд Ашурок жив у селищі Березівка під містом Ліда. Був активістом опозиційної партії “Білоруський народний фронт”, намагався балотуватися в депутати, займався екологічними проблемами.

У день виборів президента Білорусі 9 серпня 2020 року брав участь у демонстрації в Ліді, під час якої був затриманий. Відбув адміністративний арешт, проте у вересні був затриманий знову і на свободу вже не вийшов – проти нього порушили кримінальну справу за звинуваченням у “порушенні громадського порядку” та “насильстві щодо міліціонерів”. Справу розглядали в закритому режимі.

Читайте також:
У Білорусі учасника акцій протесту засудили до п’яти років ув’язнення

Як інформувала “Новинарня“, після закінчення голосування на виборах президента Білорусі 9 серпня 2020 року в Мінську та інших містах почалися мітинги та сутички противників чинного глави держави Олександра Лукашенка з міліцією.

Противники Лукашенка заявили про грубу фальсифікацію та підробку результатів голосування і показали, що на багатьох дільницях насправді перемогла опозиціонерка Світлана Тіхановська (наприклад, у Бресті згодом у котельні виявили залишки спалених бюлетенів з голосами за Тіхановську).

Світлана Тіхановська подала в Центральну виборчу комісію скаргу з вимогою провести повторний підрахунок голосів, але сама під тиском влади виїхала до Литви. Згодом Литва визнала її, а не Лукашенка, обраним лідером.

У перші дні протестів силовики застосовували проти демонстрантів світлошумові гранати, кийки, сльозогінний газ, по-звірячому били громадян кийками, проводили масові затримання. З боку протестувальників сотні людей було поранено.
Опозиціонери спершу використовували “коктейлі Молотова”, спрямовані салютні установки, будували барикади й намагалися відбивати в міліції затриманих.

Точно відомо про трьох загиблих громадян у перші дні. Однак різні джерела інформують про більше число вбитих.
22 серпня в Мінську знайшли повішеним ще одного учасника акцій протесту.

Число затриманих у перші дні сягнуло 7 тисяч, потім перевищило 12 тисяч і більше. Надалі протести стали мирними.

Євросоюз не визнав результати виборів у Білорусі. Глави трьох прибалтійських країн і Польща висунули вимоги Лукашенку та запропонували посередництво в діалозі з опозицією.

10 серпня на великому заводі БМЗ у Гомельській області почався перший страйк через результати виборів. Протестувальники ініціювали загальнонаціональний страйк із 17 серпня. До нього приєднувалися великі підприємства, як-то МТЗ, БелАЗ, ринки, ЗМІ, театри тощо. Однак за короткий час режим Лукашенка придушив протести на підприємствах.

14 серпня ЦВК Білорусі офіційно назвала Лукашенка переможцем виборів (80,1% голосів).

Натомість соціологія згодом показувала перевагу Тіхановської у 2,5 раза.

16 серпня мітинг на підтримку Лукашенка в центрі Мінська зібрав переважно бюджетників – загалом 10-12 тисяч. Натомість Марш свободи, влаштований опозицією, став наймасовішою акцією в новітній історії Білорусі – близько 200 тисяч учасників.

На тлі цих виступів Лукашенко щонайменше двічі зідзвонювався з президентом РФ Путіним і говорив про можливу допомогу з боку Росії у протистоянні з опозицією.

Надалі традиційними стали великі марші протесту щонеділі. Такі маніфестації 23 серпня та 30 серпня зібрали, за оцінками опозиційних ЗМІ, по 200 тисяч учасників.
Марш 6 вересня охопив удвічі менше людей. Після нього знову відбулися масові затримання учасників та організаторів.
Під час маршу 13 вересня демонстранти в Мінську ходили в елітне селище Дрозди, де розташована одна з резиденцій Лукашенка та живуть багато високопоставлених чиновників. Були затримані сотні людей, силовики застосовували світлошумові гранати, а в Бресті – водомети.

14 вересня Лукашенко зустрівся з президентом РФ Путіним у Сочі та домовився про позику на $1,5 млрд.

Надалі щотижневі виступи проти Лукашенка продовжилися, але стали менш чисельними.
“Народний ультиматум” – виконати вимоги опозиції до 25 жовтня, інакше збереться загальнонаціональний страйк – не було реалізовано.

12 листопада в лікарні в Мінську помер активіст Роман Бондаренко, якого напередодні силовики в масках побили й викрали з так званої “площі Змін” (конфлікт стався навколо біло-червоно-білих стрічок на огорожі). Ця смерть спричинила нові акції протесту.

Читайте також:
У МВС Білорусі створили базу учасників акцій протесту

На Євробачення не допустили пісню від гурту з Білорусі, що висміює протести в країні