Пів “ні”: заборона проросійських партій не усуває кремлівських агентів із політики. Що робити?

автор: Наталія Лебідь

Про потребу заборони проросійських партій в Україні почали говорити ще у 2014-му. Знадобилися вісім років і одне повномасштабне вторгнення Росії, щоб заклик був почутий. Та й то – не відразу. Лише 20 березня Рада нацбезпеки ухвалила рішення призупинити діяльність “Опозиційної платформи – За життя”, “Опозиційного блоку”, Партії Шарія та інших, і ключовим тут було “призупинити”. Впровадити повну заборону – за поданням Міністерства юстиції – мав суд, і тут також не обійшлося без зволікань.

Півтора місяці Верховна Рада витратила на те, щоб ухвалити законопроєкт №7172-1, який усунув із процесу заборони партій Окружний адміністративний суд Києва. Той самий “суд Вовка“, що уславився корупційними скандалами і мав би бути ліквідований президентом Зеленським.

Проєкт №7172-1 дозволив скеровувати позови щодо заборони партій до іншого – Львівського – адмінсуду. Документ став повноцінним законом 3 травня, президент підписав його 14.05.2022. А 20 травня Мін’юст подав нарешті перший позов. Розгляд таких позовів, за новим законом, має тривати не довше двох місяців – від початку розгляду справи і до ухвалення судом рішення.

Станом на зараз у списку заборонених є вже 12 партій:

  • “Опозиційний блок”,
  • “Соціалісти”,
  • “Наші”,
  • “Держава”,
  • “Блок Володимира Сальдо”,
  • Партія справедливості та розвитку,
  • Соціалістична партія України,
  • “Ліва опозиція”,
  • Партія Шарія,
  • партія “Опозиційна платформа – За життя”,
  • “Русь єдина” (раніше ця структура називалася “Партія політики Путіна”),
  • Прогресивна соціалістична партія України.

Ще шість партій – на додачу до перерахованих – перебувають на стадії судового розгляду.

Заборона, таким чином, триває, проте є нюанси, які дозволяють говорити про те, що усунення з політичної мапи України проросійських партій – недостатня міра.

“Припинили? Ще чоГО!”

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель нагадує: в Україні є традиція, за якою майже кожна політична партія обростає кількома громадськими організаціями, часто – однойменними. Навіть якщо партія вже не діє, її “ГОшки2 все одно працюють, адже чинне законодавство не передбачає їхню ліквідацію разом із партією.

“Навіть після рішення РНБО про призупинення діяльності проросійських партій продовжують легально функціонувати їхні однойменні громадські організації. Це “Опозиційна платформа “За життя”, “Молодіжне крило ОПЗЖ”. Також існує громадська структура Медведчука “Український вибір – право народу”. Ми бачимо велику кількість усіляких жіночих, молодіжних об’єднань при “ОПЗЖ”, Партії Шарія. Якщо брати десяток проросійських партій, то в їхній орбіті — як мінімум півсотні громадських організацій», – каже Кошель в інтерв’ю виданню LB.ua.

Його пропозиція полягає в тому, щоб скласти перелік усіх існуючих ГО,

внести додаткові зміни до чинного законодавства та викосити сателітів Кремля до ноги.

А інакше, за словами голови КВУ, на нас очікуватиме “формат такої собі м’якої проросійськості”.

Реєстр зрадників

Якщо говорити про підстави для заборони партій, незле згадати про відповідальність конкретних осіб. Адже значною мірою “завдяки” цим людям отримали “бан” політичні сили, до яких вони належать.

Кримінальний кодекс України, доповнений статтею 111.1, забезпечить потрапляння за ґрати для багатьох таких персонажів, які проявилися після російської окупації.

Згідно з цією статтею, за колабораціонізм (а він трактується, зокрема, і як “добровільне заняття різного роду посад у незаконних органах влади”) можна саджати Галину Данильченко – депутатку міськради Мелітополя Запорізької області від партії “Опозиційний блок”. Її росіяни поставили “гауляйтеркою” відразу після того, як викрали законного мера Івана Федорова.

Ще в березні Офіс генпрокурора повідомив про підозру Данильченко у держзраді. Проте не ця підозра, а вибух авто, в якому, ймовірно, перебувала Євгенія Зайцева, племінниця зрадника України Євгена Балицького, змусив Данильченко попроситися у відставку. У відповідь окупанти пообіцяли здати її в СБУ. Такий “аргумент” виявився вагомим, тож Данильченко продовжила грати відведену їй роль.

Як і її зверхник Балицький – колишній нардеп від Партії регіонів і “Опоблоку”, до останнього часу – депутат облради від “Опозиційного блоку”, а тепер так званий “голова військово-цивільної адміністрації” Запорізької області під окупантами. Про підозру йому повідомили в травні. Втім, до нього ще треба дожити.

Трохи раніше почув про підозру Володимир Сальдо, колишній мер Херсона та колишній нардеп від Партії регіонів. Голова партії свого імені, що представлена в обласній раді, Сальдо пішов на співпрацю із загарбниками та був призначений ними “головою військово-цивільної адміністрації” Херсонської області. Після цього з ним сталася невелика прикрість – службовий автомобіль нібито вибухнув. На жаль, колаборант лишився живим. Проте дієвих херсонських партизанів навряд чи задовольнить такий проміжний результат.

Листівки від партизанів у Херсоні

Після того, як 24 червня в Херсоні підірвали автомобіль іншого посадовця-колаборанта – Дмитра Савлученка, котрий загинув на місці, в мережі стали жартувати про те, що тепер Сальдо і Стремоусов пересядуть на велосипеди.

Кирило Стремоусов є “заступником” Сальдо – на тій його посаді, яку дали окупанти. Але Стремоусов “не просто пішов добровільно працювати – він прийшов зі списками. Здаючи людей – колишніх політичних опонентів. Він прийшов сказати, шо цих людей треба заарештувати, розстріляти і вбити. Таку людину потрібно притягнути до максимальної міри покарання”, – говорить про Стремоусова керівник політико-правових програм ГО “Український центр суспільного розвитку” Ігор Рейтерович.

Стремоусову наразі вдається уникати розправи з боку українського руху опору, а ось “гауляйтеру” міста Енергодар Запорізької області Андрію Шевчику (депутат міськради від “ОПЗЖ”) пощастило менше. Голову колабораційної “адміністрації” підірвали в під’їзді будинку його матері. Щоправда, зрадник вижив. Але того здоров’я вже не має, тож відбув на лікування.

Напевне, найбільше серед “гауляйтерів” – якраз висуванців “Опозиційної платформи – За життя”.

Колабораційну адміністрацію у зруйнованому Маріуполі очолив депутат міської ради від “ОПЗЖ” Костянтин Іващенко, колишній гендиректор заводу “Азовзагальмаш”. ДБР і ОГП оголосили Іващенку підозру в державній зраді, а центр “Миротворець” назвав його коригувальником обстрілу критичної інфраструктури міста.

Міловським районом на окупованій території Луганщини і далі “керує” Олег Савченко, обраний 2020 року головою територіальної громади від “ОПЗЖ”.

Депутат райради від партії Рабіновича-Медведчука Петро Морозов поставлений бойовиками “ЛНР” на Сватівський район.

У числі осіб, які скоїли держзраду, а обиралися від “ОПЗЖ”, варто згадати і Володимира Бандуру – святогірського міського голову. Як уточнює генпрокуратура, Бандура і пропагував “рускій мір”, і тиснув руку військовослужбовцям РФ, які захопили місто. Він погодився обійняти посаду окупаційного “голови” Святогірська та записав відеозвернення, в якому звинуватив ЗСУ в навмисному підпалі скиту Святогірської лаври (хоча церкву підпалив черговий російський обстріл). Після цього з висуванцем “ОПЗЖ” зустрівся ватажок “ДНР” Денис Пушилін, заявивши, що з Бандурою вони були “давно на зв’язку”.

Пушилін і Бандура

Аналогічним шляхом пішов і один з перших колаборантів – голова Станично-Луганської селищної військово-цивільної адміністрації, позапартійний Альберт Зінченко. Вже 28 лютого він з’явився на відео разом із ватажком угрупування “ЛНР” Леонідом Пасічником, а згодом в коментарях російським ЗМІ заявив, що радий переходу території під контроль сепаратистів. Призначений головою ОВА Сергієм Гайдаєм, тепер Зінченко керує районом як представник бойовиків “ЛНР”.

Ігор Дзюба, який у різний час балотувався/обирався від КПУ, “Слуги народу”, а також як самовисуванець, залишився керувати при “ЛНР” Марківським районом окупованої Луганщини.

На співпрацю з окупантами погодився і мер Рубіжного, що на Луганщині, Сергій Хортів (раніше – прибічник ПР, “Опоблоку”, “ОПЗЖ”, а 2020 року обраний від партії “Наш край”, ще не забороненої). З початку масштабної агресії він зник з міста, але через певний час з’явився, вже на відео російських пропагандистів, та ще й разом із кадирівцями. Хортів розповідав про “геноцид” з боку української влади. Прикметно, що в антиукраїнській діяльності місцеві активісти звинувачували Хортіва ще у 2014 році, але кримінальних проваджень проти нього порушено не було.

Читайте також:
Ексмер Рубіжного здає окупантам проукраїнських активістів, – голова ОВА

Окупованим Новоайдарським районом “ЛНРівці” поставили керувати Володимира Подольського (обраний депутат Щастинського райради від партії “Наш край”), а Старобільським районом – Валерія Пахніца (Партія регіонів, колишній голова райдержадміністрації).

Представники “Нашого краю” стали “гауляйтерами” в Троїцькому районі (Сергій Токар) та в Білокуракинському районі тієї ж Луганщини (Ольга Кучерява). Всі вони мають підозри в державній зраді.

У зв’язку з цим не зовсім зрозуміло, чому “Наш край” досі відсутній у стоп-списку Києва.

Загалом повний перелік зрадників уклав рух “Чесно”. Його можна переглядати, обравши принципом навігації назву тієї чи іншої партії. І отримати додаткові докази того, що більшість колаборантів мають прописку в “ОПЗЖ” чи Партії регіонів.

Перелік таких осіб “Чесно” веде давно – з початку російсько-української війни 2014 року. Частина подібних персонажів – у “бігах”, частина – в Росії або на окупованій території. Але є і ті, хто цілком комфортно почувається в Україні, навіть за умов війни.

“Платформа” розкололася, присмак залишився

Ідеться про чинних нардепів з “ОПЗЖ”. У Верховній Раді зареєстрований законопроєкт №7424, який позбавляє народних депутатів із колишньої фракції “Опозиційна платформа – За життя” можливості брати участь у засіданнях, у парламентських слуханнях, у роботі тимчасових слідчих, спеціальних та лічильної комісій, а також в офіційних делегаціях від України. Словом, повністю залишає за бортом парламентського життя.

Ініціатор документу – нардеп від групи “За майбутнє” Тарас Батенко – називає колег із медведчуківської фракції “плямою”, якої ніяк не вдається позбутися. Але запропонований ним шлях – це також не вихід. Навіть якщо колишні депутати від “ОПЗЖ” не працюватимуть “під куполом”, їхній статус, привілеї та грошове утримання зберігатимуться.

Лідери “ОПЗЖ” Медведчук, Бойко і Льовочкін в День перемоги 9 травня 2021 року в центрі Києва

Офіційно фракція “ОПЗЖ” припинила існування аж 14 квітня – тоді, коли її склад став налічувати менше 17 народних депутатів. “Опозиційна платформа – За життя” трансформувалася у групу “Платформа за життя та мир”, куди увійшла більшість нардепів під проводом Юрія Бойка. Втім, частині “ОПЗЖ”, мабуть, не сподобався неймінг, а тому постала ще одна депутатська група – “Відновлення України”, співголовами якої стали нардепи Ігор Абрамович і Максим Єфімов.

Нині обидві половини екс-“ОПЗЖ” спокійно співіснують в Верховній Раді разом з іншими фракціями та депутатськими групами. Частина з них нещодавно навіть посприяла ратифікації Стамбульській конвенції. Усі колишні медведчукісти мають доступ до державної таємниці та можуть брати участь у закритих засіданнях Верховної Ради – принаймні, доки законопроєкт від Батенка не буде розглянутий та ухвалений. Окрім цього, жоден закон не позбавляє таких депутатів права знову балотуватися на виборах (від інших партій) або створювати нові політичні проєкти.

Зайве казати, що невирішеною залишається і проблема з представництвом ліквідованих партій у міських, районних та обласних радах.

Лише теоретично існує можливість відкликання місцевого депутата “за народною ініціативою”.

У 2015-му Верховна Рада разом з ухваленням нового виборчого законодавства змінила і процедуру відкликання депутатів місцевих рад. Виняткове право ініціювати таке відкликання отримали виборці, але саму процедуру законотворці зробили вкрай складною. Вона включала проведення зборів виборців, створення ініціативної групи, збирання підписів за відкликання, передання документів до ТВК, яка перевіряє дотримання вимог закону та ухвалює рішення.

Та якщо відкликання депутата-самовисуванця сільської чи селищної ради за результатами проходження всіх цих кіл пекла ще виглядало почасти реальним, то у випадку з депутатами будь-яких (від сільської до обласної) рад, висунутими партіями, всі зусилля могли виявитися марними з однієї причини: остаточне рішення мала ухвалити політична сила.

Що ж до депутата Верховної Ради, то 2001 року змінами до закону “Про статус народного депутата” остаточно скасовано механізм відкликання народних обранців. Парламентарії різних скликань обіцяли запровадити процедуру позбавлення недобросовісних обранців депутатських мандатів, проте одразу забували про це, отримавши депутатський статус.

Як діяти?

Таким чином, на сьогодні не існує можливості вивести зі складу Верховної Ради колишніх депутатів проросійської “ОПЗЖ”?

Про те, що це неможливо, говорить спікер парламенту Руслан Стефанчук. Він акцентує на тому, що в Конституції є чіткий список підстав позбавлення депутатського мандата. І те, що діяльність партії, до якої належить парламентар, заборонена судом, до таких підстав не належить.

“Мені здається, що найкращий варіант знищення проросійських фракцій і партій буде продемонстровано на наступних виборах, тому що саме народ дасть оцінку всім їм. Це буде законний спосіб, яким ми можемо очистити владу від прорашистських впливів”, – говорить голова ВР.

Верховна Рада часів воєнного стану. Ілюстративне фото

“Призупинення діяльності фракції не може бути підставою для позбавлення мандата. Навіть якщо “ОПЗЖ” ліквідована рішенням суду, то припинити повноваження нардепа також не можна”, – погоджується в коментарі “Новинарні” колишній заступник голови Центрвиборчкому Андрій Магера.

Щоправда, якщо депутат перебуватиме за кордоном понад 180 днів, його можна позбавити мандата, нагадує Магера.

А відтак варто слідкувати за переміщенням парламентарів, особливо від колишньої “ОПЗЖ”.

Читайте також:
За кордоном перебувають близько десяти депутатів із ОПЗЖ, – “Стефанчук”

Але і таке стеження, і раніше здійснені кроки, включно із ухваленням закону “Про заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму…”, є половинчастими заходами.

Нова партія, яка теоретично прихистить людей Медведчука та інших симпатиків Путіна, може не використовувати російську символіку, але просувати російські наративи. Обережно та завуальовано, що, називається, “тихою сапою”. Люстрація колишніх проросійських кадрів, хоча й також не є панацеєю, все ж допомогла б у цьому питанні.

Поки не прийнято радикальних рішень щодо тотальної люстрації абощо, варто не допускати повтору ситуації 2014 року, коли на уламках Партії регіонів виник “Опозиційний блок”, а далі – “ОПЗЖ” й “Наші”, зауважує професор політології Національного університету “Києво-Могилянська академія” Олексій Гарань. Він наголошує, що перефарбовані вороги цілком здатні наробити нової шкоди.

“Наприклад, закликати до нейтральності, поступок у питанні Донбасу та Криму заради миру. Це може робитися дуже хитро”, – попереджає Гарань.

Убезпечитися від цього на сто відсотків не можна, але вдатися до превентивних заходів – цілком. Навіть після перемоги України на полі бою вираховування ворога на інших фронтах залишатиметься актуальним завданням надовго.

Читайте також:
В Одесі затримали очільника “ОПЗЖ” у Маріупольській міськраді, якого підозрюють в колабораціонізмі


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".