Уже традиційно “Новинарня” подає текстову версію серпневого (від 4.08) інтерв’ю головного редактора Дмитра Лиховія з військовим і політичним аналітиком Євгеном Диким.
Розбираємо удари рашитів по логістиці українського півдня та загальний перехід Кремля до “тотальної війни на винищення”. Атаки українських дронів на РФ у повітрі й на морі. “Смертельне” попередження Москві на 24 серпня. Другий місяць українського наступу. Песимізм Бутусова. Плацдарми ЗСУ на лівобережжі Дніпра. Контрнаступ росіян на Лиманському напрямку та задіяння наших резервів і “старих” бригад замість новостворених. А також загрозу “Вагнера” для Польщі і (не)достатню реакцію НАТО та США. А ще – виклики нової складної зими та поради, як до цього підготуватися. Чимало питань узяті від наших постійних читачів і глядачів із фейсбуку.
Євген Дикий – ветеран АТО, колишній командир штурмової роти в батальйоні “Айдар”, публіцист, громадський діяч. Також він директор Національного антарктичного наукового центру, біолог, кандидат наук, університетський викладач (але зараз не про це).
У цій програмі Дикий був загалом оптимістичним і дав декілька сміливих прогнозів. Зокрема про те, що на Запорізькому напрямку ЗСУ вже виходять на другу лінію оборони росіян і пробиватимуть її приблизно стільки, як і першу – приблизно півтора місяці. Що ж, перевіримо в кінці вересня.
Ще один резонансний висновок Євгена: “Треба розуміти, що ми зараз єдина країна, зацікавлена в тому, щоб Третя світова почалась вже зараз. Тому що для нас вона фактично вже почалася. Нам гірше не буде. Більш масштабна війна, ніж уже ведеться на нашій території, нам все одно не загрожує. Тому для нас, так, перехід цієї війни у світову був би рятівним.
Але ж треба чудово розуміти, що це тільки виключно наш український інтерес. Решта світу хоче уникнути Третьої світової війни. І буде дуже старатися її уникнути, як це було і з Другою світовою”.
До речі, ще одна цікава історична паралель, яку ми тут підмічаємо: про наступ союзників після висадки в Нормандії 1944 року американська і британська преса попервах відгукувалася так само скептично, як і про Таврійський наступ ЗСУ влітку 2023-го: “надто повільно, неправильно, нічого не вийде…” А вийшло ж.
Відео:
– Напевно, головною подією кількох минулих тижнів були масовані обстріли портової та іншої логістичної аграрної інфраструктури України, після того як Росія вийшла із зернової угоди. Як на твою думку, цими ударами по Одещині та Миколаївщині чого хоче добитися Росія та чи вийде в неї це?
– Значною мірою вже вийшло, якщо почати з кінця.
Росіяни розуміють, що їх можуть дотиснути та що їм або доведеться повернутись до зернової угоди, або ця угода взагалі працюватиме без них, а хтось забезпечить коридор для проходження суден із зерном по Чорному морю.
Тож вони намагаються зробити так, щоб, у будь-якому випадку, ми фізично не могли виконати нашу частину цієї зернової угоди.
Вони й зараз бояться топити кораблі третіх країн. Думаю, швидше за все, вони і далі не ризикнуть це робити.
Але толку буде з того, якщо зернова ініціатива запрацює, але буде зруйнована вся інфраструктура для зберігання і відвантаження зерна в українських портах? Кораблі-то прийдуть, а з чого ми їм той хліб насиплемо?!
От, власне, росіяни поставили за мету знищити порти і зернові термінали. І я б сказав, що вони дуже близькі до її досягнення.
Тут треба відзначити, що ця логістична інфраструктура в нас не настільки велика й розгалужена, як енергетична.
Якщо минулої зими ворог бив нашу енергосистему, і він переконався, що енергосистему великої індустріальної країни не вийде рознести за місяць-два, то все ж таки зернова логістична інфраструктура набагато менша. У нас не так багато портів, а в портах не так багато великих елеваторів і перевалочних комплексів. Я б сказав, що зараз вже більше половини їх зруйновано, і, на жаль, процес триває.
Тобто ми цілком можемо опиниться в ситуації, коли буде зерно й кораблі, але Україна фізично не зможемо це зерно відвантажувати.
А взагалі, це частина загальної зміни ставлення Кремля до України в цій війні.
Це не тільки “зернова” історія. Це про те, що росіяни переходять до тотальної війни.
Вони починали цю війну в парадигмі, принаймні для “лохторату”, про “освобождєніє братского народа”, який потрапив під контроль піндосів (американців), рептилоїдів, жидомасонів тощо. Тепер ця парадигма забута остаточно. Ми вже всі “нацисти”, ми всі – “ворожий народ”, повністю всі 40 мільйонів, чи скільки нас насправді лишилось. І також фактично росіяни вже визнають, що у відносно близькій перспективі вони нас не захоплять. А отже, ці території і цей народ підлягають тотальному знищенню.
У публічному просторі це в них прозвучало як “потом восстановим”, “потом отстроим”. Але це в них уже озвучено прямим текстом: “а давайте знесемо всю Одесу”, “давайте знесемо весь Львів і Київ”, “потім відбудуємо”.
Це вже не територія, яку вони хочуть захопити і покористуватися. Це територія, яка підлягає руйнуванню.
Руйнування Преображенського собору МП в Одесі внаслідок ракетного обстрілу з Криму 23 липня 2023. Фото: тг-канал Володимира Зеленського
– Тобто ти маєш на увазі в контексті Одеси, що ракети прилетіли до міста і поруйнували історичний центр, бо це була сама така задумка, а не похибка?
– Ні, це не була задумка. Особливо із влучанням у їхній же москальський православний собор. Це ще точно не задумка, але питання в іншому. Питання в тому, як до цього ставитись.
Отакі супутні збитки не тільки стали для них прийнятними, а й у них постало пряме питання – а може, треба знести повністю ці міста. Й Одеса в цьому плані дуже показовою. Хай там бандерівський Львів. Хай там уже і Київ, який став бандерівським. У їхній парадигмі Одеса була “жемчужина у моря”, “столиця Новоросії”. А все, нема вже “столиці Новоросії”, а є вже просто одне з українських міст, яке теж підлягає знищенню.
– Що стосується логістичної частини. Ти звернув увагу на те, що знищена вже половина зернових терміналів на півдні, знищені порти…
– Не можна сказати, що знищений Одеський порт – він величезний. Але дуже багато знищено в Одеському порту. Є прильоти по Миколаївському порту. Є дуже серйозні прильоти по Рені, Ізмаїлу і Вилковому. По Чорноморську й Очакову. Тобто таких портів, куди б не прилітало, взагалі не лишилось.
Але тут треба дивитися насамперед на конкретні зернові термінали. Боюсь, що ще місяць такої кампанії – і їх може не лишитися.
Зруйнований зерновий термінал в Ізмаїлі після обстрілу 2 серпня 2023
Читайте також:
Атака на Ізмаїл: росіяни зруйнували будівлю Дунайського пароплавства та морвокзал
– В умовах, коли із Чорного моря був закритий вихід через Босфор, ми користувалися частково Дунаєм, частково залізницею. Зараз виходить так, що оскільки перекривають весь південний напрямок – фактично разом із Дунаєм, через розбиття терміналів, – все має піти через Західну Україну, через поїзди…
– …І там виникає польська проблема – ускладнений транзит через польський кордон. Тому що у поляків вибори, і їхніх фермерів накрутили на те, що ми для них страшні злі конкуренти.
Як наслідок, наскільки я знаю, вже навіть наші великі агрохолдинги менше засівають. Бо змирилися з тим фактом, що неможливо відвантажити на експорт стільки врожаю, скільки ми могли б отримати навіть в умовах війни, коли далеко не всі лани використовуються.
– Здавалося б, ми зараз перейшли на економічні, сільськогосподарські питання. Але ж ці проблеми є прямим наслідком ракетно-дронових ударів та воєнних злочинів москалів.
– І це не тільки наслідок. Це частина тотальної війни.
Адже податки з великого агробізнесу реально наповнювали наш бюджет. Тобто росіяни і тут хочуть позбавити нас однієї з ключових статей доходів. Це приблизно те саме, якби ми могли позбавити Росію експорту нафти.
У них нафта – в нас хліб. Це пряма аналогія.
– На твою думку, чи є якийсь розв’язок цієї проблеми?
– До повного знищення Чорноморського флоту Росії? Ні, немає. Над знищенням наразі працюємо.
– Переходимо до наступного блоку. Як саме ми працюємо над знищенням флоту Росії, і не тільки.
Останнім часом звучать питання: чи варто платити і державі, і благодійникам кілька мільйонів гривень за, наприклад, ударний безпілотник “Бобер”, щоб він розбив вікно в офісному центрі “Москва-сіті”? І чи варто ломитися в закриту Севастопольську бухту надводними дронами? Це запитання про співвідношення вкладених коштів і результату таких атак.
Щоправда, цю критичну логіку трохи поламали наступні події, зокрема ураження аж у Новоросійську великого десантного корабля “Оленегорський горняк”. Тобто в цьому випадку наш ударний надводний дрон подолав майже тисячу кілометрів і не просто “взяв участь”, як на Олімпіаді, а й переміг ВДК…
– Він по факту притопив це корито. Тут не можна не згадати старий радянський мультик – “як ви яхту назвете, так вона і попливе”. Він якось взагалі погано з морем асоціюється, хоча був зіркою Північного флоту РФ і звідти довкола всієї Європи, через Середземку, приперся до нас у Чорне море. Виходить, щоб тут помирати.
— Ну, він може стати в док на ремонт.
Пробоїна в корпусі ВДК “Оленегорский горняк” (після того, як його поставили в док)
— Ні, він із 1976 року і навряд чи піддається ремонту. Швидше за все, попиляють на метал.
Це, до речі, другий великий десантний корабель РФ, який ми потопили в цій війні. Перший – минулої весни в Бердянську влучанням “Точки-У” (ВДК “Саратов” – “Н”). Тепер – морським дроном української розробки.
Нагадаю, що морські дрони нам жоден із союзників не надавав. Все те, чим ми топимо Чорноморський флот, – це виключно власна розробка. Торік у серпні ми бачили першу демонстрацію першого покоління цих морських дронів, коли було шикарне шоу в Севастопольських бухтах і два кораблі отримали досить серйозні ушкодження. Так, вони не потонули, але їх ставили на ремонт достатньо надовго.
Далі росіяни закрили Севастопольські бухти боновими загородженнями. Але ж як тільки їхні кораблі виходять у море, там бонові загородження не поставиш. Там уже морські дрони треба тільки збивати. І вони намагаються їх збивати, але, як ми побачили, не завжди успішно.
До речі, за недостатньо підтвердженими даними, ніби зник із радарів і ніде більше не спостерігається ще й званий “заградітєльний катєр” (мається на увазі протидиверсійний катер П-349 “Суворовец” проєкту 21980 – “Н”). Який собою “заграділ” Новоросійську бухту.
– Питання все ж таки про доцільність значних витрат на дронову програму та її загальну результативність.
– А де ти бачиш значні?
– Ударний дрон коштує кілька мільйонів гривень. І якщо раніше всі раділи просто від того, що наші дрони долетіли до Підмосков’я, десь там повибухали, росіяни через це перелякалися, то тепер це звичне явище. Вибухи в столиці РФ та інших містах уже навряд чи справляють такий психологічний вплив, як спершу. А ось щодо ефективності ураження військових чи інфраструктурних цілей є сумніви.
– А от не погоджуюсь категорично.
По-перше, закінчимо з морем. Нагадаю, що на Чорному морі нещодавно була ще одна пригода. Російський корабель був уражений надводним дроном на значній віддалі від Криму (патрульний корабель проєкту 22160 “Сергей Котов” атакований за 370 км від Севастополя – “Н”). Так, він своїм ходом пішов до берега. Але чомусь він викликав терміново гелікоптер, щоб забрали “200-х” і “300-х”.
Тобто надводні дрони насправді дуже ефективна зброя. І якщо врахувати, скільки коштують навіть старі радянські бойові кораблі – десятки мільйонів доларів, то наші найдорожчі морські дрони, по-любому, коштують значно менше мільйона доларів кожен. Наскільки я знаю, там ідеться про пару сотень тисяч доларів.
А тепер повертаємося до літаючих дронів, зокрема до таких кумедних літаючих “Бобрів”, які в нас летять на тисячі кілометрів.
Прем’єр-міністр Денис Шмигаль оглядає ударний безпілотник “Бобер”на форумі 26 липня 2023. Фото: пресслужба Кабміну
По-перше, БПЛА “Бобер” коштує 104 тисячі доларів. У масштабах цієї війни це взагалі ні про що. Для порівняння – поцікався, скільки коштує один танк, одна БМП і скільки їх щодня витрачається на цій війні. І ти зрозумієш, що це взагалі не той масштаб, яким ти міряєш.
Вибач, найгаліміший радянський танк коштує порядку 2 мільйонів доларів. Випуск нового танка – це 5-7 мільйонів доларів. “Беха” коштує від “ляма” і більше, розумієш? А це розхідний матеріал. Їх на день обидві сторони можуть втрачати десятками. А ти порівнюєш з ударним дроном за 100 штук баксів, нібито це велика сума.
– Так, але його ще потрібно самим зробити. Ми ж їх не купуємо, а самі виготовляємо поштучно.
До речі, зроблю ще одне важливе зауваження: ми можемо вражати офісні центри, а також об’єкти міноборони РФ у центрі Москви, завдяки тому, що самі, руками наших майстрів, сконструювали та виготовили ці “бобри”, UJ-22 Airborne, і вони долетіли до цілі в Росії. Тоді як західні партнери не дають дозволу бити по Москві тією зброєю, яку надають вони.
– Так, для нас діє категорична заборона використовувати “за порєбріком” будь-що надане нашими союзниками. І російські добровольці двіжували в Бєлгородській області, а на одній фотографії в кадр потрапила бельгійська гвинтівка, нам союзники влаштували через неї великий скандал.
Тому, звичайно, ні про яку західну зброю далекої дії по Росії навіть мови нема. Тільки те, що самі склепали без жодної західної допомоги – тільки його ми маємо право використовувати по Оркостану.
Читайте також:
“Бобер” і Airborne: Кабмін показав дрони, якими атакували Москву
А щодо “розбитих вікон”. От чесно, просто вибісив ти мене.
Камон, один день цієї війни – це два мільярда гривень. Це відома цифра нашого Мінфіну. А тепер порахуй, який відсоток від 2 “ярдів” складають 4 мільйони за “Бобра”.
То якби навіть йшлося тільки про психологічний ефект. Сьогодні на війну витрачено з держбюджету 2 млрд, але із них саме про [ефект від витрати на ударний безпілотник] 4 млн гривень будуть не один тиждень шуміти медіа в купі країн світу.
І я категорично не погоджуюся з тим, що росіяни вже звикли і це на них не впливає. Коли в них був перший шок, коли їм уперше прилетіло – вони реагували: “О, ужас, як так в принципі може бути?!”. Але ж їм надалі пообіцяли, що тепер вживуть заходи, що воно вперше вдалося, тому що ніхто не чекав, що “хахли так могут”. А тепер працюватиме потужна ППО. І що? Проходять місяці – а немає обіцяного захисту. Прилітає навіть набагато точніше.
– І ЗРК “Панцирь” на даху міноборони Росії не збив “Бобра”, який влетів у сусідній будинок.
– Просто поруч. І навіть тупі кацапи це бачать. Тобто у них формується абсолютно чітке уявлення про те, наскільки вони захищені і наскільки правду їм говорять. А це дуже важливий момент у цій війні.
Ну, і там не тільки вибиті вікна. Там просто винесло офіс, і зовсім не випадковий.
До речі, тепер купа компаній з’їжджає з цієї будівлі і з цього району.
Руйнування в офісних будівлях ММБЦ “Москва-сіті” після атаки українських ударних дронів, 30 липня 2023. Фото: Getty Images/Global Images Ukraine
Читайте також:
ППО в Москві “подавила” ударні дрони так, що вони уразили групу міністерств РФ, розлетілися документи
Зверни увагу: після перших дронів, які просто падали десь у Підмосков’ї, цього не було. А тепер триває масовий виїзд бізнесу з центру Москви. Сусідство з російським урядовими будівлями стало вважатися небезпечним для бізнесу.
– Ти хочеш сказати, що квартал “Москва-Сіті” став Північною Салтівкою номер два?
– Саме так.
Якщо раніше в них було сприйняття: “Ох, як це престижно, ми біля Кремля”, то тепер у них сприйняття: “Блін, треба валити, ми біля Кремля, сюди стріляють”. Це принципова зміна.
Але не забуваємо, що це ще й були невипадкові об’єкти. Там сиділи мінцифра, мінкомсвязь, компанія, яка випускає один із дронів, тощо. Тобто вдарили, за їхньою термінологією, “по центрах прийняття рішень”. Нехай і по другорядних, але по компаніях та урядових установах, пов’язаних напряму з цією війною. Вибачте, але компанія, яка випускає бойові дрони, задіяні в цій війні, – це законна військова ціль.
І останній момент, щоб закрити цю тему. Ти чомусь так кажеш, ніби нічого не міняється. А зверни увагу, наскільки БПЛА вже по-іншому летять, порівняно з першими пусками.
Ми говоримо про несерійну продукцію. Фактично, про прототипи і перші малі серії, які вдосконалюються з урахуванням попередніх. Якщо перші дрони просто долітали до Подмосков’я, і це вже було велике щастя, що вони таку відстань здолали, то тепер ми говоримо вже про те, що, бачте, ми в центрі Москви на 50 метрів промахнулися. Ну, то це означає, що на третій раз воно прилететь із точністю плюс-мінус 5 метрів. Тобто щоразу відбувається вдосконалення цих виробів.
Нагадаю, що цій нашій індустрії – приблизно рік. Ми досі раніше ніколи цього не робили. І абсолютно очевидно, що в Москві є РЕБ (засоби радіоелектронної боротьби – “Н”). Швидше за все, він достатньо ефективно глушить GPS-сигнали. Тож приліт БПЛА відбувається по інерційній системі наведення. А інерційна система наведення трошки недосконала, вона поки що дає похибку плюс-мінус сотню метрів. Гадаю, далі буде влучніше.
До речі, у Новоросійську не лише морські дрони вразили ВДК. Там ще й безпілотник влучив у нафтовий термінал. Також були уражені нафтові термінали у Феодосії, у Козачій бухті в Севастополі. Отже, скоро Чорноморський флот Росії опиниться в ситуації, коли їм просто не буде де заправитись.
– Добре, ти зарядив мене оптимізмом. У цьому контексті я нагадаю, що за звітний період були дуже результативні обстріли – не дронами, а ракетами Storm Shadow – по арсеналах у центрі Криму, і Чонгарські мости так само грохнули.
Підсумовуючи. Ти бачив цей ролик, який показав, здається, навіть Генштаб ЗСУ – з анонсом обстрілу Москви дронами на 24 серпня? Що може бути? І чи варто їх накручувати саме на цю дату?
– Я не виключаю, що це може бути ІПСО і якраз саме на цю дату ми нічого не готуємо. А вони хай понапрягаються, хай “слоники побігають” (сміється).
– А я давно казав: припиняйте боятися оцих “датських” обстрілів. Тому що росіяни просто майже щодня стріляють, без жодної прив’язки до дат. Натомість це вже ми приурочуємо різні удари до річниць. І ось уже їм повідомили, що в День Незалежності 24.08 – ховайтеся, вам настане смерть, на Москву прилетять сотні “Бобрів”.
Питання тепер, коли саме настане 24 серпня. Це прогноз погоди: дощ буде, але не обов’язково в цьому місті і саме в цей день.
– Саме так. Рано чи пізно рій “Бобрів” до Москви долетить. А чи буде саме 24 серпня? Далеко не факт. Це цілком може бути і в інший день.
Поки що відбуваються випробування і вдосконалення виробів. А щоб запускати дрони масово, їх ще треба трохи допиляти. Саме в цей час десятки команд працюють на цією задачею – виправити недоліки та масштабувати виробництво.
– Тоді ще запитаю: чому ми досі не можемо зробити якогось свого “Ланцета” чи скопіювати “Шахеда”? Це успішно роблять росіяни, хоча вони й обмежені санкціями, а ми – ні.
– Це для мене велике запитання.
У нас є купа своїх варіантів дронів-камікадзе, але всі вони, здається, менш ефективні, ніж “Ланцет”. Цей БПЛА – штука проста, але дуже нас дістає. Мені нещодавно хлопець із фронту, артилерист, прямим текстом сказав: “Ланцетів” у них – як комарів на Дніпрі.
При цьому “Ланцет” – виріб серійний, його росіяни клепають у великих кількостях. Не в тих, про які вони розповідають у пропагандистських роликах. Але, на жаль, порядку тисячі штук на місяць вони дійсно досягнули. В цьому велика різниця.
У нас у цьому напрямку працюють багато різних команд, які готують різні моделі. Але жодна команда поки не перейшла межу від малосерійного виробництва до конвеєрного.
Таке враження, що
з кулібіними та едісонами в нас усе гаразд, а от з українським Генрі Фордом, який би налагодив виробництво, поки не складається.
Є велике сподівання, що, може, “Бобри” перші здолають, чи вже здолали, оцю межу між малими серіями і конвеєром.
А по малих дронах-камікадзе я, можливо, не повністю володію інформацією, але принаймні поки про жодний не чув, щоб він став на великий конвеєр.
– Наступний розділ – про фронт і наступ. Починаємо з Таврійського напрямку. За останні три тижні лінія фронту змінилася не дуже помітно. Речники Міністерства оборони і Генштабу розповідають про просування наших військ у масштабах сотень метрів, звільнено село Старомайорське на колишньому Времівському виступі.
Озвучу запитання з фейсбуку. Роксолана Авраменко: “Що Євген скаже на дуже песимістичну риторику Бутусова про те, що там пропало все, і ми нічого не накопали за цей час?”
– Я щиро поважаю пана Бутусова і завжди з повагою ставлюся до його оцінок і суджень. Ми далеко не завжди з ним співпадаємо, але це один із тих людей, за ким я визнаю право навіть на дуже радикальні судження. Він багато що бачив і знає. Але цей його текст у мене викликав велике запитання. Я б це списав на якусь персональну кризу – ми всі буваємо в депресняку, особливо коли вигрібаємо якісь дуже неприємні новини. Але, як мінімум, у будь-якому разі не варто було таке озвучувати. Адже
песимізм – це перший крок для поразки.
Тим більше, людина дійсно авторитетна, до якої дослухаються.
– Ми знаємо, що знання примножують скороботу.
– Це беззаперечно абсолютно. Коли ми говоримо про таку річ, як війна, в ній не можуть бути тільки хороші новини. Інформація про втрати, наприклад, дуже гнітить психологічно. І в цьому сенсі, дійсно, краще менше знати. Якщо тільки від твого знання не залежить ухвалення рішень.
Тому я в будь-якому разі вважаю помилкою публічне висловлення такого глибокого пессимізму.
А по-друге, мені все ж таки здається, що він не правий. Життя, звичайно, покаже.
Я не вважаю, що нам гарантована перемога в цьому наступі. До речі, як і те, що нам гарантована перемога взагалі. Це ми чомусь собі придумали, що вона гарантована, а це ще зовсім не так.
Але поки я, чесно кажучи, налаштований обережно оптимістично. Я бачу світло в кінці тунеля. Чи ми до нього доповземо – не факт, але воно реально є, і повземо ми явно в той бік.
– Друге запитання з фейсбуку. Олесь Щерба: “Чи є вже розуміння “найслабшої” ділянки на Південному фронті, бо очевидно, що дії біля села Роботине як напрямку головного удару йдуть украй важко?”
– Насправді за три тижні змінилось багато чого, але це не видно на карті.
Мапа DeepState
На початку серпня хтось із наших офіційних речників озвучив шикарну цифру – у наступі вже звільнено 241 кв. км.
Хоча не треба взагалі таке озвучувати. Тому що, якщо зводити до кілометрів, то будь-хто, хто не розуміє логіку війни, гуглить “площа окупованих території України” і ділить на цей 241 кілометр. І приходить до дуже неправильних висновків – за скільки років ми дійдемо до Криму.
А насправді відбулися абсолютно інші речі, ніж 241 квадратний кілометр. Відбулося практично повне знищення першої із трьох ліній оборони росіян. А оце вже зовсім інша розмова.
Фактично відбувся вихід на другу лінію росіян щонайменше в трьох районах, серед яких Старомайорське і Роботине. У цих трьох точках ми б’ємось уже об другу – головну – лінію оборони росіян. Так звану “лінію Суровікіна”. І ці лінії дуже відрізняються.
Мені вже ставили запитання, на яке я не зміг відповісти, – яка з цих ліній легша? На обох шалено важко, на обох пекло, але вони сильно відрізняються. Перша лінія – це, в першу чергу, все ж таки опорники – опорні пункти взводні, ротні і так далі. Вогневі точки розкидані пунктиром, але сотні кілометрів мінних полів. Це щось неймовірне. Так от, у деяких місцях їх здолали.
Бійці ЗСУ на захоплених позиціях росіян. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: “Новинарня“
А що стосується другої лінії, вона зовсім по-іншому облаштована. Там уже набагато менше мінних полів з одної простої причини. Вони (росіяни) не могли там все замінувати суцільно, бо не змогли б переміщатися між першою і другою своїми лініями. Їм треба було лишити собі коридори. Тому мінних полів там теж добіса, але це не суцільна вже полоса.
Натомість там укріплення. Це майже суцільна лінія із сотень кілометрів траншей із бетонованими дотами посеред них.
Тобто це вже навіть не Друга світова – це класика Першої світової.
…Але в будь-якому разі захищаються не траншеї – захищаються люди в цих траншеях.
І те, що ще відбулося за ці два місяці, – це перемелювання величезної кількості орків.
На жаль, відбулася також, звичайно, і втрата великої кількості наших захисників. Наступ – це завжди втрати,, втрати значні. Треба розуміти, що не тільки ми перемелюємо орків, а ми сточуємося так самою об їхню оборону. Хоча співвідношення поки дуже на нашу користь. Кожна наша людина – це безцінно, але якщо говорити саме в цифрах війни, то їхні втрати в 2-3 рази більші за наші. При тому, що ми в наступі, і це ніби суперечить військовій теорії…
І головне – власне, це вирішує, що буде далі.
Якщо минулого разу ми з тобою говорили, що я точно впевнений, що на другу лінію ми вийдемо, то – все, тепер це сталося, ми на неї вийшли. Тепер я практично впевнений, що ми її проб’ємо.
Читайте також:
Бути всередині наступу.
Репортаж про війну артрозвідки 47-ї бригади “Магура” на Мелітопольському напрямку
А вирішальним буде питання, скільки в росіян ще лишатиметься ресурсів на момент, коли ми другу лінію проб’ємо.
Третя лінія оборони, про яку запитують, – це, в принципі, більше лінія для забезпечення перших двох, а не для того, щоб на самій лінії стояти насмерть.
Тому фактично зараз на другій лінії вирішується доля цієї наступальної кампанії.
Але поняття “зараз” у даному випадку – це не день, не два і не тиждень.
Гадаю, що ми будемо проламувати другу лінію плюс-мінус стільки ж, скільки проламували першу. А першу проламали за півтора місяці.
Щонайменше стільки ж ми будемо битися на другій лінії, і от тільки тоді стане приблизно зрозуміло, чи вдалася наша наступальна компанія, чи ні.
– “Запитайте про це в кінці вересня” – десь так виходить?
– Грубо кажучи, так.
До речі, фактично так ставлять питання наші союзники – мовляв, коли підуть осінні дощі, які зупинять великі пересування, ось тоді ми подивимося, чого ви досягнули.
– І зі звітів Генштабу ЗСУ про знищену техніку росіян, і за оцінками незалежних експертів видно, що нам вдається контрбатарейна боротьба. Щодня – десятки уражених російських гармат, гаубиць та артустановок…
– Фактично наша артилерія значною мірою працює в режимі полювання на їхню (російську) артилерію. І це полювання вже дає дуже серйозні результати.
– Їхні обстріли стали рідшими? Якось на це не схоже, зі слів наших солдатів.
– Схоже. Просто ти ж не забувай, від якої планки вони опускаються.
Тому коли тобі кажуть, що дуже багато стріляюсь, – так. Але якщо минулого літа, наприклад, росіяни випускали 60 тисяч снарядів на день, то зараз – 10 тисяч снарядів на день. Різниця в шість разів.
Авжеж, 10 тисяч снарядів на день – це все одно дуже багато. Ми зараз піднялися до цифри 8 тисяч снарядів на день, і наші західні союзники просто хапаються за голову, де ж нам стільки напасти снарядів.
Читайте також:
Із початком наступу ЗСУ влаштували російській артилерії “геноцид”: як це відбувається
– Якраз питання на цю тему. Роман Солтисяк у фейсбуці: “Експерт Микола Белесков каже, що це може бути наш останній наступ зараз. Бо у світі просто немає стільки снарядів. Тобто темпи постачання артилерійського б/к після цього наступу скоротяться. Що нам тоді робити?”
– Я не згодний з оцінкою, що це може бути наш останній наступ, але проблема однозначно є.
Світ 30 років взагалі не вірив, що можлива така війна. Західний демократичний світ із моменту, як розвалився Радянський Союз, поставив крапку – вирішив, що все, світової війни не буде. І 30 років усі їхні армії заточувались під абсолютно іншого типу війни – у першу чергу, контр-партизанські, контр-терористичні, по типу в Афганістані, в Іраку. Грубо кажучи, колоніальні війни. Велику війну з технологічно розвиненою державою
в принципі вже вважали такою, що “never again”. І, відповідно, скорочували виробництво всього, багато що навіть знімали з виробництва.
Ми з цим зіткнулися зі “Стінгерами”. Ось ПЗРК “Стінгер” – настільки класна штука, вперше випробувана в Афганській війні проти радянських літаків. Вона нам зараз дуже помічна. Але ми зіткнулися з тим, що Штати їх, виявляється, не виробляють уже років 15. І коли постала задача спеціально для України зараз бігом “Стінегри” виробити, виявилося, що питання не в грошах. А треба з нуля налагоджувати всі ланцюжки і постачання,
поновлювати виробництво запчастин, які 15 років не випускаються. І навіть дійшло до того, що з пенсії викликали стареньких фахівців, які ще пам’ятають, як вони клепали ці “Стінгери”.
Подібна ситуація по артснарядах. Їх просто скорочували, різали на метал лінії їх випуску. Бо, в принципі, немає ринку, куди це виробляти?
І от ми зараз випускаємо 8 тисяч снарядів на день – це наш історичний максимум, у нас ще буквально місяць тому було 3-4 тисячі снарядів на день. Тоді як річна норма армії Франції – це 7 тисяч снарядів, і під таку річну норму їм виробляла старяди французька промисловість.
Звичайно, зараз весь Захід кинувся відновлювати виробничі потужності, в Штатах абсолютно прямо поставлена мета вийти на рівень виробництва снарядів часів “холодної війни”. Але так само пораховано, що в них на це поетапно піде три роки.
Зараз усі Штати виробляють 24 тисячі снарядів на місяць. І це вони вже ледь не подвоїли чи потроїли виробництво, порівняно з тим, що було пів року тому.
Але ще раз: у вся промисловість США за місяць виробляє снарядів на три дні роботи ЗСУ.
У Європі дуже схожа картина.
Хоча в них уже є програма – вони готові нам поставити мільйон снарядів. У ЄС вже ніби закінчили сварки, поділили між собою ці гроші. Кому там вони дістануться, тому що це багатомільярдний контракт. Снаряд коштує не одну тисячу доларів насправді.
Але знову ж таки, вони не можуть просто взяти і покласти нам мільйон снарядів. Його нема. Їх тільки починають знову ж таки виробляти.
Та насправді не треба думати, що наші союзники не розуміють проблеми і нічого не роблять з цим, крім збільшення виробничих потужностей. Лишились деякі достатньо великі запаси.
По-перше, лишились касетні боєприпаси. І те, що нарешті знято блок на постачання нам касетних боєприпасів, –
це принципово важливо. Не тільки тому, що касетні краще за прості. Але ще й тому, що касетні боєприпаси самі Штати вже не використовують, вони їм насправді не потрібні, а їх на складах – 3 мільйони. Це все-таки серйозно.
І є шанс, що дуже значна частина поїде до України.
Частина вже приїхала і працює.
От питання, власне, скільки ще війна триватиме, щоб вистачило запасів.
Але, крім того, лишаються два величезних склади снарядів, які називаються Японія та Південна Корея.
Обидві ці країни мають жорстку заборону на поставки зброї та боєприпасів у воюючі країни… Але США знайшли, як це обійти. Штати пішли шляхом так званих “кругових” угод. Тобто Японія і Корея продають снаряди Штатам, і ті снаряди в Україну не поїдуть. Але їх передають на склади американської армії, а ті американські снаряди, які там лежали, – йдуть в Україну.
Ну і, зрештою, є ще один ресурс. Це власне виробництво боєприпасів. І ми тільки зараз його нарешті налагоджуємо.
– Через півтора роки великої війни і через тридцять років залежності.
– Так. І ми стоїмо перед тими ж проблемами, що й західні союзники. Як знайти постачальників на всі комплектуючі і вже в підсумку на конвеєрі зібрати.
Власне, наскільки я розумію, прорив відбувся. Як нещодавно доповідав міністр з питань стратегічних галузей промисловості [Олександр Камишін], за минулий місяць ми виробили більше снарядів, ніж за весь 2022 рік.
– У минулій нашій програмі ти говорив про велику роль резервів для наступу – хто довше притримає резерви, той зможе ними підсилити війська у вирішальні моменти в потрібному місці. Із того, що я знаю, на Запорізькому напрямку, і на Куп’янському теж, уже відбулося значне підсилення новосформованих “бригад наступу” старими добрими бригадами ДШВ, морської піхоти, Сухопутних військ тощо. Вони меншою мірою навчалися за кордоном, у них переважно старі гармати і “бехи”, але саме вони повинні тепер виправляти становище, заміняти й допомагати тим, хто їхав на “Бредлі” з американськими гарматами. Чи є це вже задіянням тих резервів, про яке ти казав? І чи в нас не залишиться резервів після цього? Бо в липні ти говорив, що ми не задіяли ще половини всього, що було призначено для наступу.
– Ну, зараз половину вже точно задіяли. І трохи більше половини.
Ти абсолютно правильно зауважив про появу на фронті старих, потріпаних, але залатаних і поповнених бригад.
Але в той же час є цікавий момент, який потрапив у західну пресу. Був репортаж з однієї з наших новостворених бригад, де один батальйон уже воює на передовій близько місяця, а два інші батальйони тільки закінчують навчання і комплектацію в Польщі. І така бригада не одна.
Тобто насправді ті нові бригади, які зараз задіяні в наступі, – вони задіяні не повністю. А оскільки досі на полігонах стирчить і доукомплектовується частина батальйонів оцих нових бригад, тим часом задіяли старі бригади.
Боже збав, не в образу хлопцям старих бригад, вони якраз набагато більш навчені… Нових теж вчили, але все ж таки на війні найкраще навчає війна. А ці бригади вже таке пекло пройшло реально… Як казав колись мій тодішній командир [у батальйоні “Айдар”] “Зола” Ігор Лапін, “що таке каже професійний солдат? Три бої вижив – значить, солдат”. Так от бійці цих старих бригад пройшли не три бої, а 33 і більше.
З точки зору командування це виглядає як у тому мультику: “Хай пришлють кращих із кращих! – Кращі з кращих зализують рани”.
Оскільки доукомплектовуються ще всі наступальні нові підрозділи, а задіювати резерви треба було вже, то тому задіяли, скажімо, трохи перепочилі, трошки поповнені новобранцями оці старі бригади.
Читайте і дивіться:
Серебрянський ліс – наш. Бої підрозділу ДШВ ЗСУ, робота гармати Д-30 і кава на позиціях. ВІДЕО
– Тут дуже важливим фактором стала Слобожанщина. Річ у тімм, що була б наша воля, ми б собі воювали майже виключно на півдні. Для нас головний напрямок удару – Таврійський, тут ми секретів не розкриємо ніяких. Це очевидно всім. Але оскільки оркам це так само очевидно, то для них головне завдання – це щоб ми воювали не тільки на півдні. Їм треба відволікти десь наші сили. І от, власне, через це відбувається вся історія з їхнім наступом у районній лінії Сватове-Кремінна. Спроба їхнього удару на Куп’янськ, слава Богу, вже відбита, наразі спроба удару в бік Лиману.
Вони реалісти. Вони розуміють, що їх ніхто далеко не пропустить. Що не прорвуть вони там нашу лінію оборони. Але їхня задача – відтягнути туди достатню кількість наших сил, щоб ці сили не пішли на південь. І цю задачу вони виконали.
– Ти вважаєш, що вони насправді не планують і не можуть взяти Куп’янськ?
– Ні. Ну, бо хто їм це дасть?
Вони могли б взяти Куп’янськ, якби ми там лишили тільки ті сили, які стояли на цьому напрямку до того. І дуже довго ми намагались так зробити. Довго намагались не кидати туди резерви, а відбиватися тільки наявними силами.
Ну, закінчилось це в Надії. От коли вони взяли селище з чарівною назвою “Надія”, стало зрозуміло, що є реальна загроза прориву нашої оборони. І тоді було прийнято рішення все ж таки використати туди частину резервів, які готувалися для наступу. На жаль, цього орки добились.
Мапа DeepState
Але, відповідно, на цьому їхній наступ там захлинувся. Від Надії їх відбили.
Тепер вони наступають на Лиманському напрямку. Їх так само відіб’ють, але це означає, що і туди доведеться когось перекидати резерви.
Стільки нам це коштуватиме в контексті тих сил, які не доїдуть на Запорізький фронт, – це вже як вийде.
Поки що це за останні місяці це найбільш вдале, що вигадали орки, – оцей їхній зустрічний наступ на Слобожанському напрямку.
А рівно навпаки працює Бахмут.
Із військової точки зору росіянам уже не сильно є сенс його тримати, можна було б і відійти. Але ж він “священний Артьомовск”. Це єдина їхня перемога за останній рік, і так дуже сумнівна насправді, враховуючи її значення та ціну. Але ж у їхній пропаганді – “Артьомовск не бутерброд”, щоб його “віджати” ціною 10 місяців боїв і 100 тисяч втрат (за різними даними, з них від 20 до 40 тисяч тільки вбитими), – і через пару місяців його повернути.
– Ще одна їхня помилка – власне, перейменування міста в “Артемівськ”. Цим вони тільки більше сакралізували його.
– …Тому там наказ стояти насмерть, і тому туди відтягуються російські резерви.
Нам вигідніше за таких розкладів довше брати Бахмут. Там час працює на нас. А от на Слобожанщині – навпаки.
На Слобожанщині вони відтягують наші резерви, і це їм, на жаль, вдається.
– Херсонський напрямок. Питання від Олеся Щерби: “Які перспективи розвитку та збільшення плацдарму на лівобережжі Дніпра?”
– Поки погані, якщо чесно. Поки не вдається.
При тому, що, скажімо так, і земля вже висохла, і суто теоретично можна було б робити… Але, на жаль, теорія і практика – дуже різні речі. Все ж таки наразі там усе лишається в форматі невеликих груп наших, які закріпилися в районі Олешок і ще в кількох точках. У форматі наших ДРГ, які дуже активно курсують. Але так, щоб зайти, закріпитися і перевозити туди техніку – поки не вдається. Опір орків там дуже сильний. Вони дуже бояться реалізації сценарію на цьому напрямку, і тому активно йому запобігають.
– А плацдарм під мостом?
– Він недостатній для того, щоб туди можна було перекидати якісь великі з’єднання, техніку чергу.
Єдина користь, яку ми поки маємо з цього движняка, – це те, що ми з правого берега Дніпра на лівий регулярно артою виносимо ті їхні підрозділи, які вони туди підтягують, для того, щоб не дати нам висадитися на плацдарм.
– І їм Джарилгач “накрили” дуже непогано.
– Дуже непогано, так. Кінбурн виносимо постійно, а вони все одно знову туди пруться.
Читайте також:
Після рейду ЗСУ на лівий берег Дніпра російська група майора Томова знайшлася в полоні
– Якщо говорити про наслідки підриву Каховської ГЕС. Літо було спекотне, дно водосховища висохло. Чи збільшилась можливість наступати?
– Думаю, що ні, все ж таки. Мабуть, про висадку біля Енергодара треба забути.
Оцей величезний злочин росіян, ця найбільша екологічна катастрофа в Україні після Чорнобиля, яку вони спричинили, з військової точки зору дала їм те, що вони хотіли.
– А т, що нас час від часу лякають підривом на окупованій росіянами Запорізький АЕС – це про що?
– Тут я не бачу військового сенсу.
Але це не означає, що вони цього не зроблять. Ми говоримо про орків, в яких інколи дуже складні механізми прийняття рішень, незрозумілі для людей зі здоровою логікою.
Тому, звичайно, сказати, що вони її не підірвуть, я не готовий. Лише констатую той факт, що з точки зору зупинення нашого наступу підрив Запорізької АЕС їм нічого не дає.
– У міжнародному розділі в нас Білорусь і Польща. З одного боку, Пригожин із ПВК “Вагнер” вийшов у Білорусь. З іншого боку, попри придушений путч, “Вагнер” залишається активним інструментом путінської політики…
– Вибач, переб’ю, а путч не був придушений. Він якось ніби сам “злився”.
– …Мабуть, у цьому і є пояснення, чому “Вагнер” просто переїхав із Бахмутського на Білоруський напрямок. Тепер вони з Лукашенком погрожують “іти до Варшави”, поляки формують нові бригади, щоб їм опиратися, точаться розмови про захист Сувалківського коридору, на територію Польщі вже залітали гелікоптери…
Білоруські гелікоптери 1 серпня залетіли на 3 км на територію Польщі
Як ти оцінюєш оцю всю російську, вагнерівську, білоруську загрозу для Польщі? Чи справді там щось може бути, чи це просто така ІПСО, як шантаж країн ЄС нелегальними мігрантами перед вторгненням в Україну?
– Я гадаю, що нам не варто розкатувати губу.
Я розумію, що для нас найкращим сценарієм було б, аби “вагнери” таки ломонулися на Сувалківський коридор (між Білоруссю і Калінінградською областю РФ по території Польщі і Литви – “Н”), почалась велика війна між НАТО та Росією/Білоруссю, ця війна тривала б кілька днів, і, відповідно, разом із нею закінчилася б і наша війна.
Переможно, красиво, але давай не розкатувати губу – цього не буде.
Справа в тому, що принципове рішення вже озвучене. Держдеп США виступив з абсолютно чіткою, недвозначною заявою, що якщо “вагнери” перетнуть кордон країн НАТО, їх не сприйматимуть як частину збройних сил Російської Федерації. Тобто росіян чітко попередили, що варіант із “зеленими чоловічками” цього разу не пройде. Це одразу буде сприйматися саме як збройна агресія РФ, буде задіяна автоматом 5-та стаття НАТО і все, що з цим пов’язано. Росіян про це попередили, і це вирішує питання. Не полізуть вони на війну з НАТО.
Росія постійно блефує, постійно піднімає ставки. Росія постійно шантажує великою війною з НАТО, бо НАТО цієї війни не хоче. Але ж справа в тому, що сама Росія її насправді не хоче ще більше. Росія чудово знає, що від неї лишиться у випадку прямої війни з НАТО – в першу чергу, зі Сполученими Штатами.
“Вагнери”, до речі, це знають на власній шкурі. Пригадую, що цю історію, коли їх у Сирії якось злили”, коли, з невідомих причин, Кремль на запит американців відповів, що “наших там немає”. Єдиний у сучасній історії прямий бій між росіянами та американцями тривав приблизно годину. Результат – близько 200 загиблих “вагнерів”, нуль загиблих американців.
Читайте також:
СБУ встановила особи “вагнерівців”, які загинули в Сирії під Дейр-ез-Зором
Вони чудово це пам’ятають, тому, насправді, Росія категорично боїться війни з НАТО. А от піднімати ставки й імітувати, блефувати вони будуть до упору.
І от сюди лягають оці два білоруські гелікоптери.
Вони весь час будуть промацувати, вони весь час балансуватимуть на межі, гратимуться з “червоними лініями”, але не перетинатимуть їх.
Вони чудово розуміли, коли ці гелікоптери аж на цілих 3 кілометри залітали на польську територію, ні по кому не стріляли, провели в польському повітряному просторі десь 5 хвилин, що через це НАТО ще війну не почне. Тому що НАТО так само цю війну не хоче.
І от вони весь час будуть робити отакі от речі саме на межі, але не за межею.
– Питання від Дениса Беспалова з фейсбуку: “Чому поляки не зробили роботу над помилками після випадку з ракетою і не збили вертольоти?”
– Чому не спрацювало польське ППО… Я не знаю, як там розвивались події. Я абсолютно впевнений, що в будь-якому разі ці гелікоптери би не збивали.
Там можливі два різних сценарії. Сценарій перший – що польська ППО їх просто проґавила, а дізналася тільки, коли місцеві жителі почали викладати це відео, і тому був великий скандал.
А варіант другий – що ППО їх бачила, супроводжувала, але, звичайно, був політичний наказ ні в якому разі першими не стріляти.
Якщо друге, тоді все в порядку. Хоча, боюся, більше схоже на перше.
Це, чесно кажучи, трошки смішно читати наші наївні гарячі голови, які кричать, що поляки мали їх збити. Та ну, нічого подібного. Жодна відповідальна країна через кілька хвилин порушення повітряного простору на 3 км не збиває чужі гелікоптери.
– Туреччина з тобою не погодилася б.
– А Туреччина [24 листопада 2015 року поблизу сирійсько-турецького кордону] теж дуже не одразу збила той російський літак. Це був далеко не перший зальот. Вони N разів попереджали. Коли кацапи демонстративно проігнорили, їм нарешті показали – “ми не порожньо попереджаємо”. А тут це перший інцидент такого роду.
– Крім військової складової, тут що є політична складова. Редактор “Європейської правди” Сергій Сидоренко у своїй статті серйозно наїхав на американців за їхню дуже м’яку реакцію на такий зухвалий акт із перетином кордону…
– Тут я з ним згодний. НАТО продемонструвало слабкість, це правда.
Справа в тому, що з точки зору Альянсу, він продемонстрував виваженість. Але ж треба розуміти ментальність орків. Те, що для нормальних людей виглядає як виваженість і небажання через дрібничку починати світову війну, для орків сприймається як слабкість. Це треба розуміти.
У них психологія шпани. Як тільки відчуваєш слабкість – тисни. Ну, в якийсь момент вони дотиснуться.
Добрий приклад із турками та збитим Су-24. Росіяни тиснули, тиснули, їх по-людськи попереджали. Вони не чули. В якийсь момент терпець урувався, Ердоган наказав – тепер таки вже збити. Я гадаю, що те саме буде в результаті і в Європі.
Але є нюанс.
Мені дуже подобається анекдот про ментальність українців, знаєш, як один кум просив другого помогти теля забити на м’ясо. Каже до кума: ви потримайте за роги, а я оце його довбнею. Б’є раз – теля стоїть. Б’є вдруге – теля стоїть. Він ще замахується, а от той кум, що за роги тримає, повертається і каже: “Ну, як ви і втретє по мені попадете, їй-бо розсерджуся”.
Так от, власне, і Штатам вартувало б дуже чітко попередити, що є певна межа терпіння, що вони, як дорослі до витівок підлітка, до певної міри терплячі. Але в якийсь момент будуть жорстко бити по руках.
Свого часу вони зробили таке попередження з приводу ядерної зброї. Вони попередили росіян: якщо ви застосуєте ядерку, вибачте, але реакція буде найжорсткішою. І все, і де там той Медведєва із криками про “радіоактивний пєпел”?
А отут їм зараз такого попередження не дали. Так само, як їм не дали попередження, що вони останнім часом знахабніли настільки, що почали збивати американські безпілотники [Reaper].
Знову ж таки, розрахунок дуже правильний. З точки зору американського суспільства, безпілотник – це не машина з людиною. “Ріпери” коштують величезні гроші. Але з точки зору американського суспільства, це все одно просто залізяка, а не людина. Якби вони збили літак з пілотом, була абсолютно інша історія. А безпілотники їм ковтнули раз, ковтнули вдруге. І дарма.
Та, я гадаю, що все буде розвиватися природним шляхом. Вони (росіяни) борзітимуть і нахабнітимуть далі,
поки в якийсь момент дійсно не перейдуть ту межу, коли терпець США урветься і щось вони тоді “відгребуть”.
Причому, на жаль для нас, цілком пропорційно тому, яку саму межу вони порушать.
Це не означає, що обов’язково одразу вся потужна машина американської армії кинеться нищити Росію і на цьому закінчиться наша війна. Ні. Але якщо вони, наприклад, вже зіб’ють американський літак, то, швидше за все, Росія позбудеться кількох десятків своїх літаків на аеродромі.
– Це треба відзначити для адептів Третьої світової: через такі інциденти вона не почнеться. Як не сталося нічого після збиття турками російської “сушки”.
– Росіяни дали тоді “страшну” відповідь. Вони цілий туристичний сезон туркам зірвали, заборонили росіянам туди їхати. І перекрили імпорт помідорів.
…Треба розуміти, що ми зараз єдина країна, зацікавлена в тому, щоб Третя світова почалась вже зараз.
Тому що для нас вона фактично вже почалася. Нам гірше не буде. Більш масштабна війна, ніж уже ведеться на нашій території, нам все одно не загрожує.
Тому для нас, так, перехід цієї війни у світову був би рятівним.
Але ж треба чудово розуміти, що це тільки виключно наш український інтерес. Решта світу хоче уникнути Третьої світової війни. І буде дуже старатися її уникнути.
До речі, з Другою світовою було дуже схоже-її всіляко намагались уникнути, і вона сталася тільки тоді, коли деякі країни перейшли вже всі можливі межі.
Якщо ми вже історичний аспект трохи ковирнули, не можу не перекинути місток до попередньої теми про наш “повільний” наступ. Із дуже великою цікавістю прочитав нещодавно матеріал про те, як американська та британська преса висвітлювали наступ союзників у 1944 році. Коли висадилися в Нормандії, далі загальмували, а далі вперлися в жорстку німецьку оборону в Арденнах – один в один, як зараз західна преса висвітлює наш наступ. Теж “наступають повільно, не на те розраховували, там оборона ворога виявилася міцнішою, ніж очікувалося, ніфіга не вийде…” Реально писали так само “пропало все”. І як вони вже два місяці “ховають” наш наступ, виявляється, що в історії вже були нагоди, аби зрозуміти: наступ – це важка і довга робота, а не просто парадний марш.
– Останній розділ, стислий. Підготовка до зими. Анна Муха питає: “Як відбувається підготовка до зимового періоду, враховуючи заяви речника Повітряних сил Ігната про те, що обстріли можуть бути ще сильнішими, і це знову можуть бути удари по енергетиці?” Чого чекати від цієї зими, і що робити, щоб до цього підготуватися?
– Ну, я б не чекав нічого хорошого. Оскільки війна затягнулася, росіяни поставили за мету тотальне знищення, то зрозуміло…
Минулого року в нас було 100% енергосистеми, її розносили впродовж фактично цілої зими і знищили десь приблизно 70%. Ми витримали на тих 30%, що лишилось. Але ми за літо змогли відновити 20-25%. Тобто фактично ми вступаємо в нову зиму приблизно з половиною тієї енергосистеми, яка була минулого року. Тож цілком може бути, що її зможуть знищити практично всю. І що вже цієї зими росіяни таки на якийсь час доб’ються повних блекаутів, чого вони не змогли добитися минулого року. До цього треба бути морально і фізично готовими.
Я не сумніваюся, що наші Повітряні сили готуються максимально відбивати це. Але ми дуже велика країна.
З одного боку, це означає, що важко все одразу знищити. І минулої зими сама це нас рятувало. Але з іншого боку, це означає, що дуже важко все небо закрити. Не зможуть все перехоплювати, що летить. Багато що так і прилітатиме.
Ми зараз бачимо, як тільки вони змістили акцент із Києва на інші регіони країни, там зовсім інша ефективність протиповітряної оборони. І це не тому, що люди гірші, а тому, що їх просто фізично мало, а техніки в них ще менше. Столицю ще змогли якось достатньо надійно закрити, а по інших областях забезпечити це фізично неможливо.
Так що зарядні станції, генератори, “старлінки” – купуйте, поки ще не ажіотажний попит.
У мене і генератор з минулого року, і два Ecoflow, і я не збираюся їх нікуди віддавати. Вони собі стоять, чекають свого часу, так само, як “старлінк” на даху.
Тобто потрібно готуватися, запасатися. До речі, в Європі може бути нестача генераторів, зокрема б/ушних, бо торік ми вигребли їх величезну кількість.
– Тут я побуду оптимістом і згадаю, що ми вже навчені минулою зимою, в багатьох закладах у нас є генератори для автономного живлення, це враховують і оператори мобільного зв’язку. Тобто прилади стоять, чекають свого часу.
– Так, це вже є, і воно буде задіяно, тому вже трохи легше. Оце треба доповнювати, розвивати.
Дмитро Лиховій і Євген Дикий після інтерв’ю
А взагалі, тут є ще й такий, знаєш, загальний аспект, про що ти запитав, крім енергосистеми. Потрібно зрозуміти одну логіку цієї війни.
Не буде такого, що в якийсь момент відбувся перелам – і далі нам ставатиме все легше, легше, легше. Динаміка прямо протилежна. Нам ставатиме все важче, важче, важче, аж до моменту, коли ворог остаточно зламається,
і далі обвалом понеслося.
Тобто не буде поступового полегшення, навпаки. Найважче буде буквально перед самою перемогою.
Ця війна дуже схожа на Другу світову:
43-й рік був дуже важким, 44-й був значно важчим, а зима-весна 45-го були жахливими. Але так, це вже був фінал. Схожа динаміка буде й тут.
Чим ближче буде наша перемога, тим більшим буде опір орків. Це треба розуміти.
Вони не готові наперед змиритися з нашою перемогою і якось поступово іти на деескалацію, чи як би ми це назвали. Навпаки, вони тим більше у всі тяжкі йтимуть, щоб цієї перемоги не сталось. Аж поки вони не надламаються остаточно.
– Адже це війна на обопільне виснаження.
Останнє уточнення про підготовку до зими. Зараз рашисти вибивають портову інфраструктуру, логістичну, аграрну. Ми готуємося знову до протидії атакам на енергетичну інфраструктуру. А яка ще інфраструктура може потрапити під удар?
– Транспортна. Але тут нас рятує те, що вона в нас густа, дуже розгалужена. Вони (росіяни) трохи вже в цьому контексті пробували і розбились об те, що практично будь-який залізничний вузол у нас може тимчасово не працювати, але ми за цей час робимо купу варіантів об’їзду, поки це ремонтується. Тобто вони просто не встигали достатньо ефективно вищити нашу транспортну інфраструктуру. І думаю, що це не змінилося.
– Що ще? Мости? промисловість?
– Крупні мости не такі вже й у нас критичні. Навіть якщо, не дай Боже, вони розіб’ють мости на Дніпром (хоча це не така проста задача… згадай, як довго ми довбали нещасний Антонівський міст, причому зблизька) – у нас достатньо варіантів швидко налагодити сполучення баржами, лишаються греблі, які вони точно не розіб’ють.
Нагадаю, що для того, щоб підірвати Каховську греблю, їм довелось її замінувати лише з середини. Це був єдиний варіант її руйнування, бо вона базово, конструктивно розрахована на те, що поруч навіть ядерний удар може бути.
Тому сполучення через Дніпро вони не переб’ють.
Промисловість – так. Це мої припущення, я можу помилятись. Але все ж таки мені здається, що деякі великі заводи, особливо в Дніпрі, в Запоріжжі, може, і в Києві, росіяни спеціально не чіпали, бо дуже сподівались, що вони стануть їхніми.
Грубо кажучи, “Мотор Січ” їм потрібна була цілою, а не руїна “Мотор Січі”. Вона критично важлива для їхньої оборонної промисловості. І тому туди дуже довгий час туди взагалі нічого не летіло. Але боюсь, що вони остаточно змирились із тим, що їхнім тут уже більше нічого не стане. І в такому разі будуть розносити все, що зможуть.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
