На численні прохання читачів подаємо текстову версію липневого інтерв’ю редактора “Новинарні“ Дмитра Лиховія з військовим і політичним аналітиком Євгеном Диким. Цього разу ми детально розібрали перший місяць очікуваного українського наступу та становище на різних ділянках фронту – від Серебрянського лісництва до Антонівського мосту. Обговорюємо і хороші, і погані новини.
Євген Дикий – ветеран АТО, колишній командир штурмової роти в батальйоні “Айдар”, публіцист, громадський активіст. Також він директор Національного антарктичного наукового центру, біолог, кандидат наук, університетський викладач (але зараз не про це).
“Звичайно, росіяни поламали нам “план А” тим, що підірвали Каховську ГЕС. Тобто все, що зараз відбувається у наступі – це, по-любому, вже за “планом Б”. Тому воно йде дуже важко”, – пояснює Дикий. І додає, що хоронити наступ 1.0 наразі не варто, адже “одна з наших надій пов’язана з тим, що ми вибиваємо їхні резерви”, і найбільш перспективна ситуація – в Бахмуті, де російське командування тримає 50 тисяч орків.
Проговорюємо також нові можливості для форсування Дніпра, які дає спекотне літо, висновки зі звільнення “азовців” із Туреччини, а також значення путчу Пригожина для Росії. Спойлер: очкується, що після Пригожина в РФ бунтуватимуть уже офіцери регулярної армії.
Відео:
– Під час нашої розмови у червні ти висловив думку, що через два тижні буде зрозуміло, яка перспектива наступу, що триває, яким він може бути за ступенем успішності. Ці два-три тижні вже минули. Що можеш сказати?
– …Скільки я з Аристовича приколювався, а сам такої ж помилки припустився. Не можна так запросто оперувати строками.
Якщо серйозно, я казав, що, на мою думку, за два-три тижні ми [на Запорізькому напрямку] вийдемо до другої лінії оборони ворога. І коли ми (ЗСУ) вийдемо до цієї другої лінії, яку називають “лінією Суровікіна”, тоді дуже багато стане зрозуміло. Але ми до неї за цей час і не вийшли. Оце, власне, перший момент, який не радує.
Але, чесно кажучи, і про поразку теж мови нема. Тобто не йдеться про те, що цей наш наступ уже захлинувся. Ні, він розвивається. Хоча вкрай повільно.
Цей повільний темп має дуже серйозні підстави. По-перше, ми розуміли, що буде дуже важко. Ні в кого у війську не було ілюзій, що станеться диво, як минулої осені на Харківщині: “ми прийдемо, і вони посипляться”. Але все одно деякі речі виявилися важчими, ніж ми очікували.
Все ж таки ми не очікували того, скільки всього вони (росіяни) намінували. Це просто взагалі зашкалює – сотні квадратних кілометрів мінних полів. І це справді дуже велика проблема.
– У нас є круті натовські машини для розмінування, саперні танки, інженерні машини розгородження тощо.
– Але їх дуже небагато на таку протяжність фронту. І до кожної з них доводиться ставитись не як до розхідного матеріалу, а як до дійсно цінного активу, майже як до “хаймарсів”. І проблема в тому, що вони горять легко. Влучання є, саперні танки від цього менш захищені, а росіяни свідомо полюють на ці машини розмінування.
По-друге, коли починався наступ, ми знали, що перевага ворога в небі – це дуже велика проблема. Але наскільки вона велика, все одно можеш відчути тільки тоді, коли вже опиняєшся під бомбардуванням. Тим більше, що ворожа авіація зараз – це вже не та авіація, яка прилітала бомбити Чернігівщину і Київщину. Пригадай, скільки їх тоді в нас збивали. А тепер ситуація інша, вони (росіяни) навчились. Вони перестали вважати нас легкою здобиччю та почали з нами воювати як із ворогом, який дуже добре захищається. Відповідно, вони стали небезпечнішими та навчилися бомбардувати із доволі великих відстаней. Якщо раніше вони прилітали на лінію фронту, то тепер роблять запускають плануючі бомби й ракети кілометрів за 20 до фронту. А в нас захист підрозділів наступу забезпечують переважно групи з переносними зенітними комплексами (ПЗРК) по типу “стінгерів”, “ігл” тощо. А в них усіх дальність – 4-5, максимум 7 кілометрів.
Такого роду речей вони, сволочі, за півтора року навчилися, на жаль, дуже багато.
І не забуваймо також про ключовий фактор, про який ми, звісно, знали. Це про загальну кількість [особового складу] росіян. Про те, що на територіях, які потрібно зараз звільнити, їх у два-три рази більше від загальної кількості на всю Україну, коли вони прийшли півтора роки тому.
І, звичайно, вони поламали нам “план А” тим, що підірвали Каховську ГЕС. Тобто все, що зараз відбувається – це, по-любому, вже за запасним “планом Б”. Тому воно йде дуже важко.
І з хороших новин – те, що ми при цьому намагаємося мінімізувати свої втрати. Все ж таки ми не робимо “м’ясних штурмів”. Втрати в нас у будь-якому разі є, вони дуже значні, це треба розуміти.
До речі, весь час, поки триватиме великий наступ, залишається актуальним донорство крові
– це один зі способів, як можна реально допомогти нашому наступу, нашим пораненим.
Але, все ж таки, наші втрати незрівнянно менші, аніж були минулого року під час першої спроби херсонського наступу в серпні. Тобто видно, що ми теж навчилися, все ж таки зробили правильні висновки з тих помилок, які були допущені минулого літа.
– А що ти парируєш на відео, яке викладав Бутусов, а потім видаляв, що фіксує масовий підрив наших солдатів із 47 омбр “Магура” на мінному полі?
Кадр відео
– На це немає нічого парирувати. Так само, як на ту розбомблену місяць тому колону з “леопардами” і “бредлі”.
Тут мене дивує Бутусов, бо він людина війни, і він має розуміти, що війна – це завжди помилки. Те, що він показував – це груба помилка. Як і розбита колона.
Ну, на жаль, не буває ідеальної армії. Навіть у наших союзників, де армії всуціль із професіоналів, які багато років тренуються, але коли доходить до реальної війни, все одно є і friendly fire, і заходи абсолютно не туди.
За великим рахунком, якщо утрирувати, то замість слова “помилки” в армії вживають слово, схоже на “проколи”…
– Я це називаю “пробої”.
– …О, “пробої”, шикарно, ще ближче до оригіналу. Так от, за великим рахунком, війна – це змагання “пробоїв”.
Перемагає не той, хто ідеальний, а той, хто допустив менше “пробоїв”, ніж ворог.
Те, що показував Бутусов, на жаль, страшна реальність. Такі помилки теж трапляються.
Але тут є нюанс. Так, це груба помилка. Але це не означає, що взагалі в нас така стратегія: тупо всі пошикувалися і всі пішли вперед на мінні поля.
Серед моїх особистих друзів вже є жертви такого роду помилок. Ну, і оскільки ми не називаємо, де і хто, то я скажу, що в деяких випадках, як це не страшно звучить, але вони самі реально були в цьому винні. Тобто це не обов’язково помилки командування. Це бувають і помилки бійців. Я знаю такі випадки.
Читайте також:
Представник 47-ї бригади Маркус записав звернення про реальне становище на Токмацькому напрямку: спростування щодо втрат
– Це тільки один випадок із тих “пробоїв”, що трапляються під час наступу, в якому беруть участь багато підрозділів зі слабкою координацією. А ще скільки випадків, які не стали надбанням громадськості – “френдлі фаєр”, підбиття “леопардів” “леопардами”, взяття нашими вже взятих раніше сіл із трагічними наслідками для інших підрозділів…
– …Це тільки пані Гуменюк, речниця південного командування, щиро вважає, що не треба повідомляти, що якесь село вже взяли, бо орки про це дізнаються. Іноді виходить, що орки-то знають, що село було їхнє – стало наше. А от наші знають не завжди.
Так, ти абсолютно правильно говориш про координацію. Але, знову ж таки, дивлячись із чим порівнювати. Якщо з тим, що було в нас минулого року, то зараз це вже координація рівня “бог”. А якщо порівнювати з тим, що насправді треба, то потрібно ще працювати. Особливо розвідці. Навіть бригадній, батальйонній, локальній. Бо буває, що розвідка чомусь надає інформацію, наприклад, про майже порожній опорник, де є тільки одне відділення піхоти без техніки. Хлопці висуваються їх вибивати, із відповідним розрахунком, а там зустрічає мінімум повний взвод, ще й із танчиком. Так само помилки в інформації, де вже розмінували, а де – ні.
Найжахливіше у всій цій історії, що ми вчимося по ходу. Як казав у 2014-му мій тодішній ротний в “Айдарі” Ігор Лапін “Зола”, “хто такий професійний солдат? – три бої вижив, уже солдат”. Коли доводиться ставати професійними солдатами в такий спосіб, це задорога плата.
– Ти вкотре згадав про те, що у росіян значна перевага в авіації. Я недавно чув версію одного з експертів про те, що, розуміючи ці об’єктивні реалії, наше командування намагається якось замістити брак авіації використанням Storm Shadow, інших ракет та артилерійських снарядів, які допомагають нам вибивати російські склади і тилові позиції. Наскільки це можливо порівнювати з ефективністю авіації противника?
– Це про дві різні історії. Їхня авіація насамперед заважає нашим наступаючим частинам. Дуже важко наступати бронетехнікою, ще й коли ти можеш це робити не всюди, а тільки там, де вже розмінували. І коли тут з’являється [ворожий] літачок, то ніякий Storm Shadow таку задачу не вирішує.
Арта – частково вирішує. Ми артою намагаємося рівно так само ловити їхню броню на пересуванні з другої лінії оборони на першу. І, до речі, досить ефективно ловимо.
У цьому якраз сенс постачання касетних боєприпасів, які анонсував Байден в якості цукерочки для підсолодження неприємного для нас вільнюського саміту.
Скажу цинічно: саміт не останній, а касетні снаряди потрібні нам на вчора. Вони якраз під знищення ворожої бронетехніки на відкритій місцевості. Це можна буде тепер робити в рази ефективніше.
Американські касетні боєприпаси для ЗСУ
Читайте також:
США вже передали Україні касетні боєприпаси, – Тарнавський
А що стосується “Шторм шедов”, то це якраз зброя, яку я назвав би практично ідеальною. Це чудові, дуже розумні ракети. Вони спеціально ще при конструюванні заточувалися на прорив радянської/російської ППО. Вони його чудово обходять і дуже точно приходять на ціль. У цих ракет є один недолік, але він дуже суттєвий: кожна ракета коштує 2 мільйони доларів. І з цього випливає, що нам їх дають точно не сотні, а дай Боже, якщо десятки.
– Ще один результат саміту у Вільнюсі – те, що французи дають нам 50 ракет SCALP, які є відповідником британської Storm Shadow. І озвучили кількість – 50.
– Гадаю, приблизно таку ж кількість нам перед тим дали британці.
Може, разом дійде до сотні одиниць. Тому використання “Шторм шедов”/”Скальп” – щоразу дуже складний вибір цілі. Це має бути тільки та ціль, яка реально коштує 2 мільйонів доларів. І це рішення про застосування приймається на рівні головнокомандувача.
Тому це абсолютно непорівнювано з масовою зброєю щоденного вжитку. “Шторм шедов” — це для чонгарських мостів, для Кримського мосту, інших стратегічних об’єктів.
Читайте також:
Із початком наступу ЗСУ влаштували російській артилерії “геноцид”: як це відбувається
– Повернімося до хороших новин і висновків, які в тебе є.
– Відбувається дивна річ, парадоксальна з точки зору військової стратегії. По-перше, ми продовжуємо наступати, просуваємося щодня. Цього не мало би бути, при тому співвідношенні ресурсів, яке склалося. Зокрема, при повному домінуванні ворога в небі, в 10+ разів. І за співвідношенням випущених снарядів на користь ворога (хоча ми можемо цілком справедливо стверджувати, що наша арта набагато професійніша і точніша).
Друга хороша новина – що ворожі втрати значно вищі за наші. Це знову-таки всупереч теорії. Адже зазвичай та сторона, що наступає, втрачає більше.
Це до питання, як вони (росіяни) воюють. Кількість у них переважає, а за якістю вони об’єктивно нам поступаються.
Причому тут ми маємо перевагу вже не за рахунок народного героїзму і партизанської війни, як це було в перші тижні війни. Зараз воюють дві регулярні армії, абсолютно класичними методами, як у Другу світову. І виходить, що ворог це робить гірше за нас.
І це, підкреслю, відбувається всупереч теорії. Ми знову робимо речі, які ніхто до нас не робив.
Зокрема,
одна з наших надій пов’язана з тим, що ми вибиваємо їхні резерви.
Оті, що з другої лінії весь час висуваються, щоб відсунути нас від першої. Людей вони стільки сюди нагнали, що люди закінчуються повільно. А от російська техніка закінчується вже набагато швидше, ніж їхня оборонка встигає її поновлювати. В них наразі темп – випускати приблизно до 20 нових танків за місяць. І до 70 танків вони здатні розконсервовувати, піднімати із складів. Ну, хай буде 100. Ну, а ми сотню одиниць бронетехніки спалюємо плюс-мінус за тиждень. І оцей дисбаланс дає нам шанс. Ми чим далі, тим більше виснажуємо їхню техніку.
Інша річ, що наша техніка – теж не з комп’ютерної гри, де можна зробити її вічною. На жаль, ми теж втрачаємо.
– Але в кожному новому пакеті нам американці постачають “бредлі” замість втрачених, я так розумію.
– Фактично, по кількості тих, що нам постачають у нових пакетах, можна приблизно зрозуміти, скільки ми їх у цей період втрачаємо. І, до речі, враховуючи масштаб бойових дій, ці цифри зовсім не величезні.
І маємо назвати одне слово, яке на фронті викликає буквально приступи злості – це “Ланцет”. Ударні російські БПЛА “Ланцет” реально дістали. Так, це зовсім не “вундервафля”, але, на жаль, росіянам дійсно вдалося зробити хоч одну ефективну зброю. Насправді дві. Ще крилаті бомби плануючі (маються на увазі коректовані авіабомби КАБ-500 на озброєнні ЗС Росії – “Н”). Слава богу, їх не так уже й багато. А “ланцетів” вони наштампували дуже багато, і ці дрони наразі є головною проблемою будь-якої нашої броні на позиціях.
– Якщо подивитися на карту DeepState за минулі три тижні, то звільнених населених пунктів на Таврійському напрямку за цей час – один.
– Тут є нюанс. На карті змін дійсно дуже мало. Один гарвардський політолог взяв калькулятор і визначив, що таким темпом ми, бачте, звільнимо Крим через 16 років. Для таких розумників наші британські союзники нещодавно порахували, що ми за 4 чи 5 перших тижнів наступу звільнили більше території, аніж Росія окупувала за попередні 6 місяців.
Читайте також:
Євген Дикий: Час говорити по-поганому,
або Чи хоче Захід, щоб останнім наказом для ЗСУ було їхнє інтернування в ЄС?
Але то таке. Насправді мені здається, що це трошки неправильний підхід – дивитись на лінійний кілометраж чи рахувати квадратні кілометри, як роблять наші речники (квадратних більше виходить).
Справа в тому, що на війні відстані нелінійні. Нещодавно хтось мені дуже радісно повідомив: “Ти знаєш, що наші стоять за 5 кілометрів від Донецька?!” – “Знаю, я там був у 2014 році, ми так само стояли за 5 кілометрів від Донецька”. На війні буває кілометр, який можна не пройти роками, або який можна прогризти за місяць. А далі за ним відкриваються порожні кілометри. Наприклад, коли наш “Айдар” у 2014 році взяв Щастя (місто на Луганщині – “Н”), ситуація була настільки мозаїчною, що ми одразу посунули умовну лінію фронту на 90 кілометрів. Або взяти “пригожинський марш” – згадаймо, вони за день пройшли 800 кілометрів вглиб Росії.
“Айдарівець” Євген Дикий у 2014 році
Тобто ті, хто міряє кілометрами, не розуміють, що всі війська сконцентровані в доволі-таки вузькій смузі. Далі за нею – порожній тил, а все відбувається на цій лінії. На ній можна штовхатися місяцями, а далі вона обвалюється, і за лічені дні йде звільнення величезних територій.
Тому, як на мене, краще акцентувати не на кілометражі, а на тому, скільки ворожих опорних пунктів взято. Ну, і те, що дійсно повідомляють – це скільки втрат у ворога за день. Тоді ми говоритимемо про відсоток знищеної першої лінії оборони і і кількість знищених резервів.
І ось у контексті знищення резервів дуже радує Бахмут.
У Бахмуті ми їх (росіян) зловили просто в пастку, можна сказати. В пастку їхньої пропаганди.
З військової точки зору їм вартувало б звідти відійти. Але ж поки що не відійдуть. Вони ще дуже далекі від чергового “непростого решения”. І це нам лише на користь.
Річ у тім, що Бахмут – особливо в тому стані, в якому він зараз – особливої військової цінності не становить. Це руїна. Власне, коли вони (росіяни) Бахмут у нас поквартально “віджимали”, вони тоді знищили фактично все перед собою. Але водночас у їхній пропаганді “освобождение Артемовска” – єдина перемога за останній рік. Попереднього разу відносно велике українське місто – Лисичанськ – росіяни взяли ще 7 липня 2022 року. І от нарешті вони взяли Бахмут, поклали на це 100 тисяч людей. Перемога, насправді, дуже відносна з військової точки зору. Але формально триколор стоїть, на карті написано – “Артемовск”. І через пару місяців після цього віддати його нам назад – це капець. Це просто повний пропагандистський провал. Тому вони його нам зараз не віддадуть.
Та я й не дуже хотів би, щоб ми його швидко взяли. Бо нам навіть краще, щоб росіяни подовше Бахмут тримали і кидали, кидали туди свої резерви. А ми будемо перемелювати.
Там наразі 50 тисяч орків – на одному Бахмуті. Я розумію, що орків загалом дуже багато. Але 50 тисяч – це і для них суттєва частина загального фронту.
У росіян, на наше щастя, починається “трішкін кафтан”: коли потрібно відрізати від одного рукава, щоб підшити другий. І якщо вони 50 тисяч зігнали на Бахмут, значить, десь вони їх взяли. І взяли вони їх не в Підмосков’ї – Пригожин показав, що там резервів немає. Вони їх узяли з якихось інших ділянок фронту.
Тому в цьому сенсі для нас Бахмут – знахідка. Хай вони тримають “Артемовск”, і чим більше ми їх там зв’яжемо, тим краще.
– Перемелювати їх там – це виснажливва робота, яка і з нашими втратами теж пов’язана.
– Це дуже важка робота. І для цієї роботи наразі, я б сказав, тільки закінчується підготовча фаза. Для того, щоб ця робота, щоб ця “м’ясорубка” з утилізації орків працювала на повну потужність, треба контролювати панівні висоти з двох боків від Бахмута. Під Кліщіївкою (з південного флангу – “Н”) ми їх уже взяли, закріпилися, а під Берхівкою (з північного) ми за них рубаємося.
Бахмутський напрямок. Мапа DeepState станом на 13 червня 2023
Заруба йде страшна, жорстка. При тому беруть не населені пункти. Якраз ні сама Кліщіївка, ні Берхівка з військової точки зору не цікаві. Кліщіївка – вона взагалі в низинці, прострілюється повністю. Боротьба йде за кожний метр навколо них. Під Берхівкою наші ще тільки в процесі просування.
Але цей процес триває. І коли з обох боків будуть повністю наші панівні висоти, тоді треба буде молитися, щоб не дай Боже їхні військові не умовили командирів “забити” на пропаганду і відступити (сміється).
– Але є й напрямки, де росіяни ведуть наступальні дії. Серебрянське лісництво, село Діброва.
– Там вони намагаються робити нам схожу штуку із відтягуванням резервів. Це лінія Сватове-Кремінна, Лиманський і Куп’янський напрямок.
Район Лиману і Кремінної на мапі DeepState, 17 липня 2023
Те, що відбувається там, багато кого дивує. Бо ніби ж вони в глухій обороні. Ніби ж для них головне, щоб ми “лінію Суровікіна” [на Запорізькому напрямку] ніяк не пропиляли. А вони чомусь намагаються нахабно наступати на Слобожанщині.
Про що мова? Вони (росіяни) не повні ідіоти. Вони добре розуміють, що про серйозний їхній наступ зараз не йдеться, у них і близько немає для цього ресурсів. І насправді їхня головна задача – утримати Південний фронт. Саме заради цього вони роблять локальний наступ на Слобожанщині, з тим, щоб ми відтяrнули сюди резерви.
Російська проблема – це те, що ми не просто наступаємо, а поки що наступаємо навіть не половиною тих сил,
які ми для цього наступу загалом підготували. Вони це насправді знають. І їхня задача – зробити так, щоб ми хоча б кілька бригад перекинули на Слобожанщину. Таким чином ці бригади не зможуть у потрібний момент піти на підсилення Запорізького напрямку.
Побачимо, наскільки це росіянам завдасться. Три тижні тому починали вони невдало. Спершу ЗСУ відбивали їх виключно тими силами, які там і до того стояли. Тобто резервів не потрібно було задіювати. Але за останні дні вони мали там певне просування. Боюсь, що доведеться таки дірку затикати. Тобто щось із резервів доведеться таки кидати туди.
Читайте також:
РФ зібрала понад 100 тисяч солдатів на Лимано-Куп’янському напрямку – це майже, як СРСР в Афганістан
– Одне місце на карті Таврійського напрямку, де точаться бої, я не можу не згадати – це Антонівський міст. Хоча наші офіційні особи намагалися максимально відтягнути оприлюднення цієї інформації, але, як кажуть, шила в мішку не сховаєш: наші підрозділи певний час утримували, чи й досі утримують плацдарм під мостом на іншому березі Дніпра…
– Утримують. Він зменшився.
– Як там ситуація?
– Там були фактично дві ділянки, район мосту і готель [під контролем ЗСУ]. Готель, на жаль, орки віджали, а з-під мосту так і не вибили. Як там хлопці тримаються під прицільним бомбардуванням, чесно, це за межами моєї уяви.
– Зокрема прилетів “Іскандер”, було влучання і руйнування цієї частини мосту.
– Думаю, тепер ніхто вже не заважає пояснити речі, про які нам було відомо ще до початку наступу. Справа в тому, що “планом А” було не проламувати три лінії оборони росіян на Запоріжжі, а лише зв’язати орків боями на цих лініях. А заходити, власне, з правого берегу Дніпра на лівий через плацдарм. І для того, щоб це не сталося, орки підірвали Каховську греблю.
Це як мінімум на місяць затягнуло всі події. Мінімум на місяць, а можливо, й більше.
Але є нюанс. Все ж таки літо достатньо спекотне, і потроху ґрунт всихає. У ґрунті лишились багато води, тому гусенична техніка поки що там не може пройти в принципі. Навіть колісна ще не проходить. Але здається,
якщо і далі стоятиме таке спекотне літо, за якийсь час ґрунт може просохнути, і ідея плацдарму на Лівому березі Дніпра знову оживе.
Судячи з усього, саме це є головним нічним кошмаром орків.
По тому, як вони рвонули греблю, загробили купу своєї техніки і трохи своїх людей, вони розуміють, що якщо ми там закріпимося, то в них недостатньо сил, щоб зупинити наступ саме із цього напрямку. Укріплення там нема.
Тобто якщо ми таки заходимо з правого берега на лівий, і вже не силами спецпризначенців, а великими силами на техніці, то ми фактично обходимо всю лінію Суровікіна, заходимо їй у тил, і тоді там валиться все. Тоді можна буде вважати, що наш наступ приречений на перемогу. Питання тільки буде, чи все одразу в них посиплеться, чи звільнимо Херсонщину і Запоріжжя, а за Маріуполь і Крим ще окремо доведеться повоювати.
Але висохне ґрунт достатньо чи не висохне – не беруся робити прогнози.
– Підсумовуючи цей блок питань. Від своїх друзів-військових, які перебувають на другій лінії на Таврійському напрямку, я почув таку версію на основі того, що вони бачать: у наступі наші війська вперлися в стіну, у величезні мінні поля, у потужну протидію російської авіації. Можливо, варто перенести основні зусилля вже на новий наступ – коли впаде листя, буде простіше бачити ворога, прийдуть додаткові озброєння? Приблизно про те саме пише і військовий експерт Костянтин Машовець зі своїм фірмовим песимістичним виразом обличчя: звісно, можна й далі намагатися пробити в лоб цю першу лінію оборони. Але чи такий план був у нашого командування на це літо? Чи не варто вигадати щось оригінальніше, ніж проламувати кожні 100 метрів по тижню з великими втратами? Відтак питання до тебе: чи вирішення цієї ситуації може бути відтерміноване на осінь?
– Я би все ж поки не заходив так далеко. Як казав Жванецький, “ви ще не відсиділи за прошлий раз”. Мені здається, що трохи зарано ховати оцей наш нинішній наступ.
Ідея про те, що краще звільняти по осені, погано корелює з погодою, бо в нас зазвичай осені дощові. Але бог із ними, тими з дощами. Наступ не зупинився навіть зараз. І задіяна, ще раз повторю, навіть не половина сил. Так, він іде дуже повільно – набагато повільніше, ніж усім би хотілося. Але, всупереч всьому, він поки йде. Тому давай не будемо загадувати про наступ 2.0, поки наступ 1.0 не закінчився.
– У мене складається враження, що в процесі цього наступу 1.0 триває підхід до тієї точки, коли переломним моментом може стати відсутність резервів. І нинішню ситуацію можна назвати війною за винищення резервів.
– Іде саме війна на виснаження. І одна з наших нечисленних переваг – це перевага по особовому складу.
Людей у нас наразі більше, і ми намагаємось цим скористатися. І так само намагаємось скористатися тим, що російська бронетехніка винищується швидше, аніж вони її поновлюють.
Власне, це одна з неостанніх причин, чому ми взагалі поперлися наступати зараз. Ми вже говорили, що таким є запит від наших дорогоцінних союзників. Але далеко не все заводиться до цього. Ще одним фактором є мобілізаційні можливості Росії.
Бійці 80 одшбр. Фото: Український свідок
Чомусь багато хто уявляє собі, що росіяни можуть мобілізувати стільки людей, скільки захочуть. Ну, в теорії, так, вони можуть і мільйон людей набрати, і два мільйони. Але питання – за який саме час? І чим їх озброїти, як навчити?
Ми вже побачили по минулій мобілізації (2022 року), яка в них пропускна спроможність. У спокійному режимі військового часу – близько 20 тисяч на місяць, десь стільки вони наразі відмобілізовують і поступово готують. Це суттєво менше, ніж ми за місяць вибиваємо. А коли вони спробували провести потужну одноразову мобілізацію, до чого ця хвиля призвела? Вони набрали 400 тисяч, і на цьому їхня система фактично колапсувала. Вона ледь-ледь перетравила цю кількість. Мінімум тисяч сто з них поїхали без жодної підготовки, майже не споряджені. Тепер ми оцінюємо, що пропускна здатність їхньої призовної системи – 200, максимум 250 тисяч одноразового набору із циклом підготовки десь чотири місяці.
Таким чином, наразі ми бачимо, що в РФ немає стратегічного резерву. Вони не можуть зараз когось із Росії докинути сюди на фронт, тому граються тими частинами, які є фактично в межах окупованих територій.
А ось восени вони здатні провести ще одну хвилю мобілізації, плюс-мінус, як минулого року. І навіть 200 тисяч свіжих мобіків однією хвилею – це страшно.
Це одна з причин, чому ми наступаємо вже зараз. Ми намагаємося встигнути до того, як вони ще раз проведуть масову мобілізацію.
Минулого року – не через наші помилки, не з нашої вини, а через те, як нам постачали зброю та техніку, – можна фактично сказати, що наші союзники дали оркам час на мобілізацію. Цього можна було уникнути, постачивши Україні наступальну зброю. І тоді б ми зараз говорили на зовсім інші теми. Але факт – росіянам дали час. І їхня минулорічна осіння мобілізація мінімум уже на рік затягнула цю війну. Мінімум.
Відповідно, наша задача – добитись максимального результату до того, як вони зможуть провести наступну мобілізацію.
– Як ти гадаєш, чи президент Туреччини Ердоган відпустив командирів “Азовсталі” з утримання на ексфільтрації за якимись україно-турецькими домовленостями, із присутністю інтересів Росії, чи на нього вплинули країни НАТО теж?
– Країни НАТО точно в це не втручались. Початково (під час виходу з “Азовсталі” у травні 2012 року – “Н”) це була фактично угода [про ексфільтрацію командирів оточеного українського гарнізону] між трьома президентами – Росії, Туреччини та України. Ясно, що ми давно хотіли їх повернути. Була б наша воля, ми б їх забрали одразу. Утім, умовою, на якій тоді наполягла Росія, було те, що вони фактично лишаються в полоні, але замість жахливого орківського полону сідають у комфортний та почесний полон в Ердогана до закінчення бойових дій. І хоча це юридично ніде не прописувалося, фактично їхній статус відповідав статусу інтернованих. Так, як, наприклад, підрозділи армії УНР після програної війни виходили на територію Польщі або Чехії. Тобто вони були в полоні, але не у ворогів, а у союзників.
Фактично, командири “Азову” були інтерновані, і дуже шкода, що тоді не вдалося домовитись, щоб весь гарнізон на таких умовах забрали. Але що змогли, те тоді виторгували.
Ця угода ніде не фіксувалася на папері. І те, що тепер Ердоган дозволив собі просто взяти її й обнулити – це однозначно не якась зміна відносин Ердогана з нами. Зараз просто два президенти, наш і турецький, домовилися між собою, що третього президента просто навіть не ставлять до відома.
Читайте також:
Комбриг “Азову” Денис Прокопенко “Редіс” зустрівся з підрозділом після повернення з полону
Тож насправді це слід розглядати як сигнал про зміну стосунків між Ердоганом та Путіним. Ердоган просто взяв і послав Путіну чіткий сигнал. Це означає, що Путін дуже його дістав, і йому таким чином робиться якесь там 558-ме останнє попередження. Думаю, що в Кремлі саме так це і потрактували. Тому з Кремля й була дуже стримана реакція. Навіть вічно бухий клоун Медведєв нічого такого не написав.
Повернення командирів “Азовсталі” з Туреччини в Україну із президентом Зеленським
А Реджеп Ердоган – він такий же, як Путін, тільки розумніший. Людина без етики та моралі в політиці. Цинічна авторитарна особина. Але, на відміну від Путіна, який уже просто поїхав дахом, цей розумний і лишається прагматиком, прораховує кожний крок. Саме через цю призму треба розглядати всю його поведінку.
І коли він зробив такий демонстративний жест із поверненням до України “азовців”, це означає, що в Москві почули сигнал і, швидше за все, наразі гарячково торгуються з Ердоганом із тих питань, які для Ердогана насправді важливі.
На наших хлопців йому абсолютно плювати. Швидше за все, останньою краплею стали погрози Росії вийти із зернової угоди. Вони просто дістали, що постійно цим шантажують. Минулого року вже таке пробували робити. Ердоган, треба віддати йому належне, реагував на Путіна так, як і треба реагувати: окей, ви виходите з зернової угоди – тоді ми будемо виконувати її самі, турецький флот продовжить охороняти зернові каравани. Тоді росіяни просто втерлися і повернулися до угоди. От краще б вони тоді з неї тоді вийшли – набагато більше зерновозів змогло б пройти. А так російські члени комісії всіляко гальмували проходження кожного судна.
Але тепер вони знову почали так само “бикувати”. І роздратування Ердогана закінчилося звільненням наших командирів “Азову”, що, звичайно, чудова новина.
Більше питань і відповідей про міжнародний блок (саміт НАТО, гарантії безпеки, поставки зброї)
– дивіться і слухайте в YouTube на нашому каналі
– Те, що закінчується вдало, називається державний переворот. Те, що невдало – путч. У Пригожина вийшов путч. Під час кількох попередніх записів наших розмов я дивився, скільки лишається часу до кінця, і думав, чи питати про ПВК “Вагнер” і Прогожина, чи не питати. І вирішував: та ну їх, тих “вагнерів”. Байдуже, що вони там у Росії роблять, і хто саме там наступає. Але тепер ситуація змінилася. Путч “Вагнера” актуалізував питання про його роль у російській армії та російській сучасній історії загалом. Для тебе який головний висновок із цього виступу? Чи справді він змінив ситуацію в Росії?
– Так.
На фронті він не змінив нічого, бо на той час “вагнери” вже вийшли в польові табори. І в якій якості вони повернуться на фронт, справді не так важливо… Путін навіть після путчу спересердя озвучив, скільки ж грошей вони в них тільки за останній рік угрохали (“Утримання всієї групи “Вагнер” повністю забезпечувалося державою… Лише з травня 22-го року по травень 23-го на грошове утримання і стимулюючі виплати держава заплатила компанії “Вагнер” 86 млрд 262 млн рублів (понад 1 млрд доларів)” – цитата Путіна на зустрічі з військовими в Кремлі 28 червня – “Н”)… Це ті самі “зелені чоловічки”. Одна зі структур, які формально не належать російській державі, але чомусь роблять те, що потрібно російській державі. І так само далі робитимуть, із Пригожиним чи без.
Після бунту “Вагнера” я бачу зміни не для фронту, а для Росії і її майбутнього. І тут, насправді, зміни можуть бути тектонічні…
Моя перша реакція на заколот була – “фальстарт”. Нічого в них не вийде, путч приречений. У моєму уявленні цей виступ мав би статися, коли б ми проломили фронт. Тоді було б яскраво видно на Росії військову катастрофу, на кшталт виведення військ із Херсона чи відступу з Харківщини. Тоді цей путч зовсім інакше зрезонував би і в армії, і в суспільстві РФ. А оскільки фронт ще дуже міцно тримається, здавалося, нічого з цього не буде.
Але через кілька годин я вже вважав інакше. Бо виявилося, що стійкість російської держави переоцінена. Виявилося, що російської державою по факту не існує. Там всередині вакуум. Як він співав Гребенщиков, “8200 верст пустоты”. Чи, як там казав колись один з ідеологів самодержавія Побєдоносцев, Росія – це “ледяная пустыня, по которой бродит лихой человек”. Так от, виявилося, що лихі люди можуть взяти і “побродити” по цій пустелі 800 км за день, і їх просто нема кому зупинити. Мільйонне місто Ростов-на-Дону зі штабом Південного військового округу “вагнерівці” взяли без бою за пів години. Колону на Москву вів полковник Уткін, позивний “Вагнер”, у якого в портфоліо щонайменше три успішних перевороти в африканських країнах. І виявилося, що на Росії це може працювати абсолютно так само. Як колись Маргарет Тетчер сказала про Радянський Союз – “це Нігерія під снігом”. Власне, мені тепер здається, що в нинішній Нігерії переворот зробити складніше. Бо в Росії посипалося все. Дійсно виявилося, що там порожнеча… Путіна немає кому захищати. Весь цей їхній каральний апарат, який вважався абсолютно непереможним, який десятиліттями пресував людей – а виявилося, що він весь заточений “на мирняк”. Тоді як маленька купка озброєних, рішучих людей спокійно так через коліно нагинає російську державу.
– Це через те, що Україна відтягує на себе російську армію?
– Гадаю, не тільки через це. Я не думаю, що суто фізично там не було достатньої кількості людей [для опору путчистам]. А в цих людей не було мотивації.
Ніхто з них не хотів помирати за Путіна. І це головне відкриття цього путчу.
Виявилося, що король голий. І від цього відкриття вже нікуди не подітись. Все. Пригожин вскрив цю істину. Роль хлопчика [із казки про голого короля] він зіграв.
Так, він чомусь, із невідомих мені причин, під вечір “злився”. Це відбулося, звісно, не через Лукашенка. Але щось у них сталося. Знайшли якісь аргументи, чому Пригожин сам зупинив свій пуч.
“Вагнерів” же не зупинили. Пригожин сам зупинився.
Так, саме цей путч не вистрілив. Не сталося того, на що я найбільше сподівався. Що на якийсь час у Росії встановиться двовладдя. Путін втече в Пітер і керуватиме з Пітера, Уткін візьме Москву, і вони почнуть міситися між собою. Тим часом чеченський “Ахмат” буде штурмувати Ростов-на-Дону, і, звичайно, кадировці будуть там знищені. Тому що в зіткненні “Ахмат” vs “Вагнера” я ставлю одразу 99:1 на “Вагнерів”. Але, здається, Кадиров розрахував так само, тому “Ахмат” так “поспішав” визволяти Ростов (сміється). Як вони то в заторах стояли, то дорогу не могли знайти.
Ватажок ПВК “Вагнер” Євген Пригожин у штабі ЮВО в Ростові-на-Дону вранці 24 червня 2023 року
До речі, за цей час встигли нормально підняться ростовські ДАІшники. Вони почали брати хабарі за те, щоб провести машини в об’їзд на виїзд із міста. Дрібний штрих, але він дуже багато говорить про стан Росії.
Путч схлинув. Але ти розумієш, що тепер діється? Що робиться в головах у західних аналітиків? Там зараз істерика. Вони всі ці роки взагалі не допускали варіанту, що а) Росія слабка; б) Росія може розвалитися. Тепер вони змушені визнати перше і допустити друге. І так, для них це революція, для них це ломка. Якщо ми чекаємо, коли ж РФ нарешті розвалиться, то для Заходу це кошмар. І ми з тобою вже говорили, що це один із факторів, який, власне, затримує допомогу Заходу нам – бо вони бояться розвалу Росії після поразки.
Тепер вони всерйоз починають прораховувати і цей варіант. Фаза заперечення вже пройшла, іде фаза прийняття. А далі вже піде розробка абсолютно конкретних сценаріїв, як вони будуть діяти в конкретних випадках. І такі перші голоси вже звучать.
Читайте також:
Путін хоче зберегти “Групу Вагнера” як єдину бойову одиницю, – ISW
Але головне – це зрушення самої Росії. От як ти думаєш, що тепер у голові в кожного російського губернатора, в кожного російського мера, в кожного військового, старшого від полковника? А в них тепер у голові одне: а як особисто я, Іванов-Петров-Сидоров, виживатиму, коли це все буде накриватись, коли піде колапс і повний бардак?
А від таких роздумів насправді один крок до формування різних заколотів. Можливо, навіть до сепаратизму – не етнічно-національного, а й, наприклад, російського уральського чи сибірського. Якийсь може починати замислюватись, як у хаосі нам тут зіграти свою гру.
Пом’янеш моє слово. За якийсь час ми побачимо вже бунти регулярних частин російської армії.
Епоха ПВК у Росії закінчується, це один із наслідків путчу.
До речі, нагадаю 2014-2015 року, коли президент Порошенко ліквідував добробати і змушував їх інтегруватися в ЗСУ або розпуститися. Як нуртували деякі патріотичні середовища, як “шоколадника” за це проклинали. А зараз ми на на прикладі “Вагнера” побачили, що було б з Україною, якби цього тоді не було зроблено. Бо добробати, інші партизанські формування, ПВК – це можуть бути разові рішення для якихось кризових, екстремальних ситуацій.
Я вважаю, що маю морально право так сказати, бо я сам із тих добробатів, з “Айдару”. Його повністю інтегрували в звичайну стройову частину ЗСУ. Лишилася тільки назва.
– І ДУК “Правий сектор” тепер механізована бригада ЗСУ.
– От-от. Суть держави в тому, що вона має монополію на насилля. Як тільки держава віддає монополію на насилля, вона перестає бути державою, а отже, вона перестає існувати. Вона претворюється на Сомалі.
Я раніше вже казав про Північний Кавказ, де я сам бачив, що така система польових командирів замість держави. І от за пригожинським путчем в онлайн-режимі слідкувала вся країна…
– Те, що стосується російського простору. Ти не вважаєш, що він настільки зачищений, що другий Пригожин там тепер просто не з’явиться?
– Такий, як Пригожин? Ні, час ПВК минув. Якщо в Африку замість “вагнерів” можна посилати “моцартів” та “бетховенів”, то на Росії вже такого не буде.
Але це може бути командир зовсім іншого типу. Лідер зовсім іншого середовища. Але він буде.
Зачитаю реакцію не кого-небудь, а дідуся Проханова. Оце глиба, оце матьора русско-мірська творюка, але не безталанна. Його вірш:
В Кремле розбилось голубое блюдце
и с колокольни колокол упал.
Зажглись над Русью люстры революций,
и начался кромешный русский балл.
Там будет кровь в озерах, как вода,
и упадут созвездья к горизонту.
Гремя огнем, пойдут на города
танкисты из восставших гарнизонов.
Власне, в даному випадку абсолютно згоден із його прогнозом.
Читайте також:
“Знімемося з позицій і підемо виручати Батю”: в армії РФ назріває бунт після звільнення низки високих командирів
Наступний етап – це “танкісти із повсталих гарнізонів”. Тобто регулярні частини, які будуть бунтувати, і вестиме вже їх не колишній полковник Уткін, а умовний Суровікін чи його наступник. От тоді буде по-справжньому цікаво.
Головне, що Пригожин виявив суть Росії – що колос не просто на глиняних ногах, а що ці глиняні ноги всохли і потріскались.
Тепер тільки вже питання часу. І я гадаю, не якогось дуже вже далекого.
Згадаю також Аркадія Бабченка, який вважає, що незворотний процес розвалу Росії запустив не Пригожин, а Путін – своєю ранковою промовою в день путчу. Коли він почав розповідати росіянам про “февраль 1917 года”, “удар в спину”, коли “страна воювала”. Такі пророцтва, якщо ти вже публічно озвучив, вони мають збутися.
– Тримаємо кулаки за розвал Росії і підтримуємо ЗСУ.
Читайте також:
Боєць “РДК” Ілля Богданов після рейду по Росії: Ми можемо опинитися поруч із “вагнерами” в наступній війні проти режиму Путіна
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
