автор: Мирослава Ільтьо
із Запорізької області
фото автора
“Сили оборони України продовжують ведення наступальної операції на Бахмутському, Мелітопольському та Бердянському напрямках. На напрямках Мала Токмачка–Вербове, Новоданилівка–Роботине мали успіх, закріплюються на досягнутих рубежах”. За цим сухим звітом Генерального штабу, поширеним уранці 20 липня, – кров і піт піхоти, артилерії, аеро- та артрозвідників, танкістів, механіків, водіїів та воїнів ЗСУ багатьох інших спеціальностей.
Безпосереднім свідком цих подій у Запорізькій області напередодні стала журналістка “Новинарні“. Довелося пройти знищеними посадками майже до самого “нуля”, побачити багато “хороших русскіх”, пережити обстріл російським танком та оцінити переваги захопленого російського бліндажа, який тепер править за штаб підрозділу 47 омбр “Магура” ЗСУ. І, звісно, головне – познайомитися з чудовими хлопцями, які несуть цей наступ на своїх плечах.
“Везти по трасі чи над посадкою?” – уточнює водій Євген із позивним “Ткач”. Командир підрозділу артилерійської розвідки Джим відповідає: “Так, щоб заїхали туди й назад повернулися. Давай понад посадкою”.
Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Я їду в напрямку передової з бійцями бригади “Магура”. По дорозі нам то ліворуч, то праворуч трапляються спалені машини. Фото на швидкості крізь відкрите вікно вдаються через раз. Із кожним кілометром вглиб запорізьких степів дивним чином загострюються всі чуття, найперше – слух і зір. Помічаю вдалині щось величеньке, що нависає в небі над посадкою. Військові підтверджують, що це ворожий дрон.
На місці, де висаджуємося, ще місяць тому була лінія фронту. Наступ на напрямку Токмака не стоїть на місці.
“Це був їхній укріп, там стояла арта, бачиш – випалено”, – показує командир підрозділу з позивним Апостол.
Побиті авто. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Знищена техніка. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Водій від’їжджає. До потрібної посадки ще йти близько двох кілометрів. Весь час чути віддалений свист снарядів. На горизонті раз-по-раз з’являються хмари диму. Рухаємося з дистанцією 25 метрів, тримаючись поближче до “зеленки”. На відкритому відтинку дороги прискорюємося, адже нас видно, як на долоні. Дрон чатує. Ближче до укріплення коптер узагалі зависає над нашими головами. Його мотор видає бридкий звук, схожий на дзижчання бензопили. Кожен із нас перечікує біля дерева, під яке встиг присісти. Дерева біля лінії фронту здебільшого понівечені, надламані й посічені уламками. На деяких гілках висять протипіхотні міни-“монки”.
Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Заміновано. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
В одну зі схованок на мою руку спускається лісовий павучок, а біля ноги помічаю розбите пташине яйце; на якусь мить відволікаюся від думок, що мені на голову може впасти граната – і думаю про те, скільки пташиних гнізд винищив тут вогонь війни.
Проте падальникам є чим частуватися – ворожих муміфікованих трупів, які ще не встигли перетворитися на скелети, а вигрівають нутрощі під запорізьким сонцем, не злічити.
Рештки російських окупантів та їхнє сміття. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Рештки російських окупантів та їхнє сміття. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Рештки російських окупантів та їхнє сміття. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Рештки російських окупантів та їхнє сміття. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Рештки російських окупантів та їхнє сміття. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Зустрічаємо їх у посадках та в заростях високої амброзії – це рештки людської подоби, звалені на купу й змішані з екіпіровкою, гіллям та сміттям. Взуття, підсумки, бронежилети, каски і харч з російськими етикетками розкидані повсюдно.
Поміж кущів звалище протитанкових мін – їх зібрали наші сапери під час розмінування території.
Протитанкові міни. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
На цю лінію Росія спершу закинула “мобіків”. На їхнє місце прийшли регулярні мотопіхотні підрозділи. А коли і їх українській армії вдалося вибити, посадки зайняли елітні морпіхи.
“Це не була передова лінія. Два місяці тому, як ми приїхали сюди, це вже п’ять кілометрів майже, пройдені боєм. Десь вдалося проскочити технікою, але все одно мінні поля й ці укріплення відіграли свою роль. Якими силами й ціною ці п’ять кілометрів нам далися”, – говорить командир взводу з позивним “Апостол”.
Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Апостолу лише 26 років. Повномасштабне вторгнення застало хлопця курсантом у Харкові. Тоді студенти були на обороні міста, пізніше розподілилися в частини. У зв’язку з активними бойовими діями випусилися офіцераи достроково, після трьох з половиною курсів. Апостол пішов у радіолокаційну розвідку Повітряних сил у Старокостянтинові. Пізніше перевівся до новоствореної 47-ї окремої механізованої бригади “Магура”. Потрапив в артилерію. Чи не одразу запропонували посаду командира взводу артрозвідки. А ще через трохи – ротним. Апостол сформував підрозділ артрозвідки, його технічну базу. Було спершу семеро людей, коли передавав Джиму – теперішньому командиру роти – налічувалося майже вісімдесят.
Апостол зізнається, що на посаді комроти відчув вигорання через великий об’єм роботи й відповідальності. Повернувся на ту посаду, де комфортно – знову став командиром взводу. Запровадив правила, дотримання яких легше контролювати з меншою групою людей.
Апостол (з автоматом) намагається збити безпілотник. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
“У нас не той підрозділ, що виїжджає, працює й повертається, – пояснює Апостол. – Це системне ведення в інтересах бригади – цілодобово. Зберегти життя піхотинцям – пріоритет. Якщо треба просидіти безвилазно тиждень, то, думаю, тиждень мої хлопці просидять. Коли тільки формував і впахував сам, якось просидів на спостережному пункті два тижні”.
Артрозвідник каже, що залежно від комплексу, яким управляють, достатньо й трьох людей: пілот, який керуватиме засобом, декодувач, який шукатиме на карті координати й передаватиме на артилерію, і зв’язківець.
З досвіду Апостола, ворог намагається якомога швидше переміститися на світанку та коли сутеніє. В цей час його і намагаються підловити. Адже окупанти добре опанували маскування, працюють із закритих охоронюваних позицій, удень суттєво менше переміщаються, глибоко й акуратно окопуються.
“Перед наступом проводиться артпідготовка, що руйнує окопи і бліндажі, які поставлені ворогом. І та ворожа позицію, яку зайняв, з якої вибив окупанта, опиняється під шалени вогнем – її кошмарять, криють, бо знають ціль. Вся ця позиція з відомими ворогу координатами, тож вони криють її всім, що є в арсеналі. І тоді геть не важливо, що заходиш у високу посадку. Важко маскуватися, важко підійти до неї. Важко там закріплятися. Коли ти вже облаштувався, перекопався і знаєш, що десь можна сховатися – це інші умови протистояння. Але на це треба час, якого на фронті завжди нестача”, – пояснює Апостол.
Підрозділу, який залишається на захопленій позиції, потрібно також організувати всю логістику, щоб для нього прийшла зміна. “Перші дві-три доби піхота просто вимучує потом і кров’ю той клаптик”, – каже Апостол.
“Тут бої відбувалися просто ніч у ніч! Посадку за посадкою відбивали. Тут, у цьому місці, вже особливої стратегії не було. Просто відпрацьовувала артилерія. Ти ж бачила, поки ми йшли – артилерія відпрацювала, знищила майже кожну посадку”, – тлумачить тутешні реалії Апостол.
Розмова з командиром взводу могла б тривати ще, однак ворожий дрон дав спокій, між нами знову утворилася дистанція, і продовжився шлях до спостережного пункту. Це місце, де працює підрозділ Апостола, або точка вильоту.
Вхід у захоплений російський бліндаж. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Захоплений російський бліндаж, до якого спускаюся сходами з чорнозему, збудований добротно. Із двома входами-виходами. Копали технікою на глибину більшу від людського зросту. Стіни обшиті дубовими дошками. На даху металеві профілі, інше залізо, на яке щільно вкладені мішки з землею. Кімната для штабу – зі столом, над ним стелаж із шести полиць для техніки та простір для сну. Просторий спальний відсік може вмістити ще трьох-чотирьох людей. На стінах – гвіздки для амуніції та полички.
Авторка в захопленому російському бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
У захопленому російському бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
У захопленому російському бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Роман Теплий захопленому російському бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
У коридорі можна розминутися удвох. Тут на полиці ще стоять кілька трофейних пляшок з олією “Волшебний край”, зробленою в Ростовській області. Наші бійці кажуть, що, крім олії, в таких пляшках була російська сеча – окупанти до вітру не ходили, відливали просто в бліндажі. Вочевидь, боялися висунутися назовні.
Трофейна олія у захопленому російському бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Записи окупантів у захопленому російському бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Відступаючи, росіяни залишили всередині гори сміття, серед якого був зошит із записами з основ топографії та нотатками про переміщення української армії. Запис “У хохлов активность ночью” міг зробити хтось із російських командирів.
Ще два тижні тому москалі були тут. Відвойований, прибраний та освоєний ворожий бліндаж тепер став робочим місцем для бійців ЗСУ.
Російський мотлох. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Російський мотлох. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Російський мотлох. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Російський мотлох. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Читайте також:
“На Таврійському напрямку ЗСУ зіткнулися з найбільшими сучасними мінними полями в історії”:
Костенко пояснив несподівану проблему
Тепер цей бліндаж від нових позицій ворога відділяє одна посадка, яка за 500 метрів, а за 800 метрів поки що – окопи й такі ж надійні бліндажі російської армії.
Застаю артрозвідників за роботою. Один тримає планшет, інший керує джойстиками на пристрої, третій пропонує нам каву. У нього й допитуюся.
Сергій “Товстий” у бліндажі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Сергієві з позивним “Товстий” – 32. Родом із села Колодяжне Житомирської області. “Працював на фірмі, – з усмішкою зітхає й протяжно: – Головним був у гаражі. Ой, уже й забув, що таке та робота. Відповідав за склад, техніку. Фірма невеличка, людей десь п’ятдесят працювало”. Хтось із гурту каже: “Він начальник АТП”. Мені чується “АТБ” – сміємося.
Сергія із запорізьких окопів чекає восьмирічна донька. Перед новим роком від двічі пройшов навчання в Німеччині – і одразу в “Магуру”. Воює серед тих, хто забезпечує ураження ворожої техніки, прикриває піхоту, коригує артилерію.
“Вражає, так? – Сергій знову звертає мою увагу на те, як усе облаштовано всередині російського бліндажу. – Ще пів року тому вони звели такі укріплення, а деякі ще раніше. А далі (на наступних лініях оборони – “Н”) – там ще крепше. Тупо бліндажі залиті бетоном. Вони неабияк закріпилися. Ніхто ж не хоче помирати. І жарти про “мобіків” геть не смішні, бо виживші “мобіки” вчаться воювати. Тому так важко туди зайти”.
“Тут піхота виконує взагалі адську роботу. А техніка ролі тут не грає. ПТУРу або 152-му снаряду байдуже, чи радянська, чи американська техніка. Дуже часто без різниці. “Леопарди” витримували три-чотири постріли з “Корнета”, – пояснює Сергій, маючи на увазі російський ПТРК.
“Ми вклинюємось, а клин іноді недостатньо широкий, щоб могла переміститися техніка. І через це всі проблеми. Ми не можемо через це пересунути її. І ті місця, де ми могли б зробити якісь вогневі [позиції], в них уже нанесені [на мапи]. А місця перекатів ми не можемо зробити, бо дуже багато поміновано, і ми не знаємо, де ті міни”, – пояснює Сергій.
За його словами, в наступі артилерії важче – доводиться переміщувати її під вогнем, по мінних полях. Тоді як у тих, хто обороняється (а на Запорізькому напрямку це росіяни), гаубиці й танки вже на позиціях.
Дорога з російським мотлохом на узбіччі. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
“Ми не можемо арту підсунути. Бо, знову ж таки, бригада вклинилася на своїй ділянці на 3-4-5 кілометрів. Арті, щоб розвернутися, треба більше. Тож ми, як і раніше, цілимо – десь до 15 км, ворог – приблизно на 20-25 кілометрів”.
Товстий звертає мою увагу на невеличку штуковину на стіні. Пояснює – це “вичислювач” ворожих крил. Дистанція дії – 7 кілометрів. Частоти – від 400 до 900. Кожен БПЛА працює на своїй частоті. Щоб вичислити частоту, треба впіймати сигнал. Вираховують, який сигнал іде від того дрону на пульт – і пристрій його показує, чи це Zala, чи “Орлан” абощо.
Штуковина. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Читайте також:
“Спали на трупах росіян у їхніх траншеях”: Маркус розповів про ще одну добу штурмів і руху вперед. ВІДЕО
“Я вас дуже прошу, не ступайте ніде, крім стежки. Бо я за вас уже хвилююся. Тримайтеся поближче дерев”, – напучує в дорогу Сергій.
Дотримуємося дистанції і по черзі з хлопцями рушаємо після взаємних подяк і обміну звичним “бережіться”. Їх обстріл може настигнути в посадці, нас – дорогою з неї.
“На Мирославу беерка не виписана, та ми її спасемо!” – жартують командири.
Назустріч нам дорогою, що пролягає в низині, рухається підрозділ піхоти. Чоловіки несуть на собі б/к, великі баули та рюкзаки, наперевіс автомати і втому на обличчі – спека своє бере.
Я намагаюся вловити погляди зустрічних, щоб просто в очі сказати своє “дякую” і побажати Божого захисту.
Єдиний момент за цілісінький день, коли доводиться опанувати емоції. За усмішкою для піхотинців – важкі думки, щоб усі до одного повернулися неушкодженими. Живими.
Озираюся: вервечка воїнів по одному зникає за прорідженими безверхими деревами, що колись були пишнолистим узліссям.
“Приклад, як ходити не треба! Зазвичай ми самі шукаємо такі групи, розумієш?” – переконливо звучить командирський голос звіддалік. Свист снарядів звучить як фон ледве не всю дорогу.
Аж раптом – зовсім інший звук. За метрів сто попереду здіймається хмара диму у два людських зрости.
“В окоп! Бігом!” – кричать одночасно старші.
Виявляється, орієнтуватися в незнайомій місцевості просто. Небезпека акумулює всі спостережні ресурси – одразу побачила, куди бігти. Спускаюся в окоп перша. Але і в ньому затримуватися не можна.
Командири рушають до виходу, я ще хочу сфотографувати підарське печиво.
“Мирославо, біжи!” – наказ криком.
Звук і тиск такі, ніби це літак, і він ось-ось приземлиться не на посадкову смугу, а мені на спину. Ноги несуть самі, але за інерцією розвертаюся й фотографую “приліт” без зупинки ні на секунду.
Той самий “приліт” від танка. Напрямок наступу 47 омбр “Магура” у Запорізькій області. Фото: Мирослава Ільтьо / “Новинарня“
Водій авто на ходу відчиняє передні та задні двері. Після мене до салону застрибують командири. Мчимо на всіх кінських силах, аж здіймається курява.
Працював танк. “Було два постріли – буде третій”, – не встигає сказати Апостол, як у відповідь йому: “Не каркай!”
Перше влучання – метрів за сто від нас, друге – за тридцять. В той окоп.
“Вчасно звалили”, – кажу. “Та, ти звалювала й фоткала, оце вже журналістське нутро”, – сміються хлопці.
“Коли тут уже дорога буде нормальна дорога? – експресивно, жартівливо-обурливо б’є по рулю Ткач і не вгаває: – Джим, де музика? Чому ми без музики?”
За мить із динаміків лунає бадьоре: “За волю, за долю вперед йдемо на чорних номерах“.
“Навіть для кіно надто символічний момент”, – думаю про себе.
Фотогалерея:
* * *
Знайомство з аеророзвідниками, їхньою медротою та досвідами війни й Запорізького контрнаступу – у наступних матеріалах Мирослави Ільтьо в “Новинарні“.
Читайте також:
Євген Дикий: Все, що зараз відбувається з наступом, – це вже запасний “план Б”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
