розмовляла: Людмила Кліщук
журналістка “Новинарні“
Генерал-лейтенант Руслан Хомчак “прогримів” на весь світ, коли президент РФ Путін на саміті G20 в Осаці згадав похід суден ВМС ЗСУ через Керченську протоку: “По-моєму, новопризначений начальник Генерального штабу української армії підтвердив, що це була провокація, організована Порошенком під час передвиборчої боротьби”.
У великому інтерв’ю “Новинарні” Хомчак, навпаки, назвав провокацією дії Росії на Азові, а Путіна – брехуном, який поширює “суцільні фальсифікації і фейки”.
“Був би позитив хіба що в тому, якби глави G20 дізналися, хто саме той начальник Генштабу в Україні. А так вони лише почули згадку про посаду”, – пожартував Руслан Хомчак під час нашої розмови в його офісі на Повітрофлотському.
Указ від 21 травня про його призначення начальником ГШ – головнокомандувачем ЗС України був третім кадровим рішенням нового президента України Володимира Зеленського, після взяття на себе обов’язків верховного головнокомандувача і відставки з Генштабу Віктора Муженка.
52-річний Хомчак − бойовий генерал, як і анонсував Зеленський. Перші генеральські щаблі Руслан Борисович пройшов у 2011 і 2013 роках, коли перебував на різних посадах у командуванні 6-го і 8-го армійських корпусів Сухопутних військ ЗСУ.
Військову кар’єру уродженець Львова почав із Московського загальновійськового училища. У 1988-1992 роках проходив службу в Групі радянських військ у Німеччині та Білоруському окрузі. Із 1993 року − в Збройних силах України.
Служив у 24-й львівській механізованій бригаді (спершу − дивізії) на посадах заступника начальників штабів батальйону, полку, заступника та командира мотострілецького батальйону, замкомполку.
У 2001 році закінчив із золотою медаллю Національну академію оборони України (оперативно-тактичний рівень). Був командиром 300-го механізованого полку, 72-ї окремої механізованої бригади.
У 2008 році, знову з золотою медаллю, завершив навчання на факультеті підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня НАОУ.
Із 2014 року генерал перебував на посаді командувача оперативного командування “Південь”, командував сектором “Б” в АТО. Із 2016 року – начальник штабу Сухопутних військ ЗСУ.
У серпні-жовтні 2016-го Хомчак був командувачем усіх сил АТО на Донбасі. Із лютого 2017 року до призначення НГШ обіймав посаду головного інспектора Міністерства оборони.
В інтерв’ю “Новинарні” Руслан Хомчак розповів про свої перші кадрові рішення в Генеральному штабі, знайомства із Зеленським та Коломойським, бачення реформ у Збройних силах, російську військову присутність на Донбасі, свою участь в Іловайській операції, про що говорять усяке, та навіть про майновий і сімейний стан.
Руслан і Людмила: начальник Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Хомчак під час інтерв’ю журналістці видання “Новинарня” Людмилі Кліщук. Фото: пресцентр ГШ ЗСУ
– Рік тому влітку одним із головних питань порядку денного було загострення на Азовському морі, посилення російської військової присутності там. Україна почала вдаватися до кроків у відповідь, але це закінчилося захопленням малих броньованих катерів “Нікополь”, “Бердянськ” і буксира “Яни Капу” росіянами в районі Керченської протоки. Чи триває процес створення бази ВМС України в Бердянську й Маріуполі?
– Триває в Бердянську. Звичайно, не такими темпами, як нам би хотілося. У Маріуполі − ні. Щодо Бердянська − рішення вже прийняте.
– Яким є зараз співвідношення сил на Азові?
– Співвідношенням сил, якщо ми говоримо про плавзасоби та кораблі, ми не можемо похвалитися. Але сьогодні ми і не ставимо собі завдання, що маємо панувати в Чорному й Азовському морях за кількістю кораблів. Ми, найперше, маємо забезпечити захист підводного прибережного морського простору, територіальних вод України та не допустити нападу противника на узбережжя.
– Після анексії Криму Україна фактично втратила флот. Як новий начальник Генштабу планує розвивати ВМС? Де брати кораблі? Чи можливі закупівлі б/у суден за кордоном?
– Триває навчання екіпажів для двох американських “Айлендів” (два патрульні б/у катери типу Island США передали Україні у вересні 2018 року – “Н”). Тривають переговори щодо ще трьох таких суден.
Читайте також:
Катер ВМСУ типу “Айленд” отримав ім’я “Слов’янськ” і пройшов у США ходове випробування. ВІДЕО
В Україні будують малі артилерійські катери, аналоги яких брали участь у проході через Керченську протоку та які, на жаль, ми не можемо поки що повернути.
Руслан Хомчак під час інтерв’ю виданню “Новинарня“. Фото: пресцентр ГШ ЗСУ
Процес будівництва флоту − довгий. Навіть процес будівництва корабля − це роки та фінанси. Чи готова країна в такому економічному стані сказати, що вона готова побудувати десять кораблів, десять корветів? Бюджет держави цього не дозволить.
Тому ми закінчуємо програму реформування озброєння військової техніки до 2020 року і працюємо над новою програмою розвитку та реформування після 2020 року. Ми працюємо над обрисом тих Збройних сил, які мають бути укомплектовані, навчені, забезпечені, мобільні, на новій техніці. У новій програмі ми це все покажемо, громадськість зможе з нею ознайомитися.
Але флот − це не тільки кораблі. Це й кадри, і база, і соціальні гарантії.
Зараз триває ремонт та будівництво Штабу Військово-морських сил в Одесі. Дай Бог, аби до кінця цього року ми завершили його, щоб наш флот мав свій штаб. (Зараз штаб ВМС ЗСУ дислокується тимчасово в штабі сухопутного ОК “Південь” – “Н”).
– Чи плануються нові походи суден ВМСУ через Керченську протоку?
– Конкретно в цю секунду − ні. А загалом − звичайно, плануємо. Бо Керченська протока − наша, як би росіяни не кричали, що вона їхня. У подальшому ми будемо планувати проходи через протоку. Але на цей момент ми такого не плануємо.
– Чи справді заступником НГШ може стати звільнений раніше з посади командувача ВМС ЗСУ Сергій Гайдук, який має близьких родичів у Криму?
– Я би не хотів говорити про те, що може бути в майбутньому. А у вас щодо нього є якісь застереження?
– Він має в очах громадськості дещо негативну репутацію…
– Якщо ви хочете поговорити про Гайдука − то давайте краще поговоримо про генерала Березовського, наприклад, який зрадив присязі та перейшов у 2014 році на бік окупанта.
Гайдук − не один. Чимало офіцерів, які вийшли з Кримського півострова та є зараз в Одесі − залишили шматок серця в Криму. Легко бути тим, хто судить. У Гайдука, якщо не помиляюся, син служить на материку, а дочка залишилася в Криму, бо заміжня.
Дискредитація генералів, офіцерів та командирів − це все елементи інформаційно-психологічної війни Росії проти України. Аби втратити управління, треба вибити віру підлеглих у свого командира. Обезголовлена армія та провокатор з натовпу − так робилася історія, на жаль. За виконаними справами, а не плітками, громадськість має давати оцінку посадовим особам та державним людям.
Руслан Хомчак. Фото: ФБ ГШ
– Як узагалі відбувається формування нової команди в ГШ? Якими були ваші основні кадрові рішення?
– Я готую лише пропозиції та подання. Бо та категорія осіб, яку я змінюю, погоджується з офісом президента та призначається наказом міністра оборони.
Так, я вже призначив першого заступника начальника Генерального штабу генерала-лейтенанта Сергія Корнійчука. Також призначений начальник Головного оперативного управління − це генерал-лейтенант Віктор Бокій. Полковник Олексій Таран призначений начальником Головного управління підготовки ЗСУ. Відбулося призначення генерал-лейтенанта Артура Артеменка на посаду керівника Об’єднаного оперативного штабу, він досвідчений офіцер, який свого часу був начальником Штабу Повітряних сил, керував кадрами у ГШ. Генерал-майор Ігор Лисенко призначений начальником Головного управління персоналу, генерал-майор Ігор Палагнюк − командувачем військ Оперативного командування “Південь”. Генерал-лейтенант Олег Вишнівський призначений командувачем Сил логістики – це нова структура, яку ми почали формувати згідно зі стандартами країн-партнерів.
– Чи плануються “ліфти” для бойових комбригів 2014-2015 років, як це анонсував новий президент?
– Комбриги 2014-2015 років уже генерали. Хто заслужив. Генерали Залужний, Мікац, Шаптала, Осипчук, Ніколюк, Грищенко, Ковальчук, Забродський, Содоль − це все комбриги тих років.
Уже є такі люди, що я готовий далі призначати, але їм потрібно ще здобути досвіду трохи. Бо “ліфт”, який виштовхує нагору − це не завжди добре, особливо у війську. Чому? Бо якщо ти десь “проскочив” якусь посаду і не розібрався прискіпливо у своїх обов’язках, заскочив вище, а посада, час та обов’язки не дають можливості з’ясувати неточності посадові – то це не надто добре.
Армія − це складний організм з умовами підвищеної небезпеки, оскільки ми маємо завжди справу зі зброєю, бойовою технікою тощо.
Начальник Генштабу Руслан Хомчак і президент Володимир Зеленський на Луганщині, 7 липня 2019. Фото: пресслужба НГ
– Після перемоги на президентських виборах Володимир Зеленський на запитання журналістів про те, хто очолить ГШ, відповів, що в його команди є домовленості з бойовими генералами. Коли ви вперше говорили про таке з Зеленським чи його представником?
– Моє знайомство з нинішнім президентом відбувалося у проміжок часу після його перемоги в другому турі за декілька днів до інавгурації.
Знаю, що розглядали на посаду начальника Генерального штабу чимало кандидатів: від майора до генералів.
Команда президента дуже демократично підійшла до цього процесу, але довіра надана мені.
– Хто був вашим конкурентом на посаду?
– До мене не доводили цю інформацію, чув лише чутки.
– Як відбувалася перша зустріч з майбутнім президентом?
– Знайомі надіслали мені повідомлення про те, чи я не проти приїхати та поспілкуватися. Я приїхав. Прийшов Володимир Олександрович, з ним були ще два чоловіки. Він мене запитав, якою мовою мені зручно розмовляти. Я відповів, що бажано − українською. Ми спілкувалися півтори години.
Розмова почалася із фрази приблизно такої: “Я вам нічого не пропоную, бо ще не уповноважений, просто хотілося б познайомитися та поговорити на кілька тем”. І ми спілкувалися.
Сам не до кінця зрозумів мету візиту. Вийшов і подумав: “Чого кликали? Просто поговорити?” (сміється − “Н”).
Президент Зеленський представив генерала Хомчака одним із перших своїх указів 21 квітня 2019. Фото: АП
– І потім був указ про призначення?
– Ні, потім ще запросили в адміністрацію, поговорили. Я бачив підписаний указ до його публікації на офіційному сайті глави держави.
– Скільки разів ви вже зустрічалися з верховним головнокомандувачем? Які завдання він перед вами ставив? Які враження від цих зустрічей?
– Більше десяти разів уже зустрічався з Володимиром Зеленським (інтерв’ю відбувалося 3 липня − “Н”). Раз − коли президент їздив у Станицю Луганську. Попереднього тижня він був у Генеральному штабі, я йому доповідав зміст відповідних документів. Напередодні він приїздив на меморіальні заходи з нагоди п’ятої річниці загибелі наших військовослужбовців з борту Іл-76, вшановував пам’ять.
Кілька разів мене викликали на наради в адміністрацію, скажімо, коли Тристороння контактна група їхала в Мінськ.
Кожен ранок я з ним спілкуюся: він мене викликає на зв’язок.
Обговорюємо ситуацію в зоні ООС, наприклад.
Помітив, що дуже близько до серця та щиро сприймає Володимир Олександрович втрати на війні.
НГШ Руслан Хомчак (у центрі), командувач ОС Олександр Сирський і президент Володимир Зеленський із делегацією Євросоюзу в Станиці Луганській 7 липня 2019. Фото: пресцентр Генштабу
– Хто є військовими радниками президента Зеленського і чи контактують вони з вами?
– Не готовий сказати. Зі мною не контактують.
У нас радників країн-партнерів, скажімо, є чимало, які з нами працюють на постійній основі.
Генерал Руслан Хомчак, мер Дніпра Борис Філатов та голова ДніпрОДА Ігор Коломойський. Архівне фото
– Однією з підстав для вашого призначення на ГШ називали ваш можливий зв’язок з олігархом Ігорем Коломойським, із яким також пов’язують частину команди Зеленського. Чи знайомі ви особисто з Ігорем Коломойським? Які відносини з ним?
– Знайомий. Я на той час був командувачем оперативного командування “Південь” у Дніпропетровську. Командування відповідало, без перебільшення, за пів країни. І тоді ж у 2014 році Коломойський був призначений на посаду голови Дніпропетровської ОДА.
Ми з ним працювали місяців десять. Я працював тоді загалом з 11 головами ОДА з різних областей Південного Сходу, від Одеської області до Сумської включно. З Дніпропетровською областю взаємодіяли більш тісно, бо вона була сусіднім регіоном з Донеччиною, де тривала війна. Ну а Дніпро було основним містом, куди ми перебазовували армійську авіацію, скажімо.
Тоді обласна державна адміністрація, як і волонтери, дуже потужно допомагала армії. Бо ви пам’ятаєте рівень забезпечення армії 2014 року. Відтак із Коломойським у нас були службові відносини.
– Чи були у вас розмови після призначення з Муженком? Чи вводив він вас у курс справ? Які ваші стосунки з колишнім НГШ?
– Я прийняв посаду, він здав, ми про це доповіли міністру оборони, і Віктор Миколайович пішов у відпустку, оскільки він багато років не був у відпустці.
Представлення начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенанта Руслана Хомчака в ГШ 23 травня 2019. Фото: МОУ
– Який зараз статус Муженка в армії?
– Він − у розпорядженні міністра оборони.
Читайте також:
Хомчак скасував помилкове розпорядження про опитування військових щодо переговорів з ОРДЛО
– Ви вже майже півтора місяця на посаді НГШ, отримали першу зарплату. Яка зарплатня в начальника Генштабу? Які доплати і за що саме?
– У загальному, та зарплата, яку я отримав, на тисячі дві більша від тієї, яку я отримував на попередній посаді. Але має бути більша. Більше нічого не отримував. Вам суму назвати?
– Так.
– Ну, скажімо, набагато менше, ніж у заступників командувача Національної гвардії, щоб ви розуміли. Але ж ми не за гроші служимо…
– Судячи з декларації, у вас чималі заощадження – 50 тисяч доларів готівкою, 10 тисяч євро, “Ленд Крузер”, доходи від відчуження нерухомого майна, кредитні лінії. Це показник, що військова служба, особливо на вищих посадах, у нас справді стала високооплачуваною?
– Ці заощадження з’явилися не протягом одного року мого перебування на вищій посаді. Я в армії прослужив 35 років, служив у чотирьох країнах, не прогулював гроші. Завжди можна заощадити.
Головне − я не сирота. У мене сестра в Канаді живе, яка інколи допомагала. Не можу сказати, що в армії можна стати мільйонером. Перше авто я собі придбав, коли служив лейтенантом у Німеччині. То була “Волга”.
Якщо жити заощадливо − то вони (гроші − “Н”) будуть. Я не скажу, що це великий матеріальний ресурс. Дехто отримує більшу зарплатню, ніж я маю заощаджень.
Руслан Хомчак під час інтерв’ю виданню “Новинарня“. Фото: пресцентр ГШ ЗСУ
– Розкажіть про вашу родину.
Я − офіційно розлучений. Батьки живуть у Львові. Багато міст України змінив під час служби, рідні з розумінням ставляться до того, що я життя присвятив армії.
– Що би ви хотіли змінити в армії вже у 2019 році? Що, на вашу думку, є найбільш недосконалим у ЗСУ?
– Найскладніше те, що в армію не стоїть черга. Причина − комплексна: економіка, ставлення суспільства тощо.
От чому хлопці не хочуть йти служити в армію? Чому я з народження мріяв стати генералом і все для того робив, а чому нині такого нема? От це страшно. Це − моє завдання: аби в молоді загорілися очі та з’явилася амбітна мета в житті.
А моє основне завдання як начальника Генштабу − це, звичайно, бойова готовність війська, виконання завдань. Якщо знають, що в держави сильна армія − не кожен ризикне загрожувати таким країнам.
– Багато говорять про віддавна запланований перехід ЗСУ на стандарти НАТО до 2020 року. Поясніть простим людям: про які саме стандарти НАТО йдеться? Чи реально це виконати до 2020 року?
– Перехід до стандартів НАТО втілюється. Зараз, скажімо, йде активний процес трансформації системи управління Генштабу ЗСУ до стандартів НАТО.
Що таке стандарти? Оскільки ми хочемо бути в системі колективної безпеки − ми маємо бути сумісними з країнами-партнерами. Ми маємо працювати однією мовою, за одними спроможностями, за прописаними єдиними правилами. Якщо взвод підготовлений до виконання завдань, то його зрозуміє армія кожної країни-партнерки, він говоритиме однією військовою мовою та зрозумілими для всіх поняттями. Але основний стандарт НАТО – людина та цінність її життя, і вже навколо цього все будується.
Руслан Хомчак під час інтерв’ю виданню “Новинарня“. Фото: пресцентр ГШ ЗСУ
– Нещодавно відбулися обшуки ДБР в Головному управлінні розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. Його керівник генерал Марченко заявляв, що робота управління через слідчі дії заблокована. Бірюков писав, що під загрозою пошив зимової форми для ЗСУ. Наскільки критична зараз ситуація? Чи є привід військовим хвилюватися?
– Це хоч і не є компетенцією Генерального штабу, але я можу вас запевнити, що військовим немає чого хвилюватися, бо міністр оборони вживає всіх заходів для стабілізації ситуації.
– Чи можна говорити, що в червні почалося загострення бойових дій у зоні ООС? Якщо так – чим ви це пояснюєте?
– Та ні. Кількість обстрілів зростає і зменшується. Але щоб було загострення, яке загрожує кардинальній зміні обстановки − такого не було.
Читайте також:
“Як у Чечні”. Бойовики накрили околиці Мар’їнки з установки “Змій Горинич”
– Попередня влада – зокрема секретар РНБО, начальник Генштабу – регулярно змальовували картину воєнної загрози Україні з боку РФ, на зустрічах зі ЗМІ окреслювали карту потенційного нападу ЗС Росії з чотирьох сторін, включно з Кримом, Білоруссю, Придністров’ям. Як бачить потенційну загрозу новий НГШ? Загроза повномасштабної агресії РФ проти України за попередні три роки – знизилася, залишається та сама, зросла?
– Загроза є. Один із варіантів, який ми розглядаємо − це те, про що ви говорите. Вони менш ймовірні, але вони існують. Ми, звісно, плануємо протидію.
– Які сили загрожують Україні на кордонах з РФ?
– Великі. У нас таких сил нема. Але маємо розуміти також і те, що РФ не стягне всі свої сили проти нас, бо вони жахливо бояться й не хочуть, аби європейські принципи життя та цивілізація “йшли” на схід.
– Як на шостому році війни виглядає ситуація з присутністю кадрових російських військових в “ДНР/ЛНР”?
– Командування − повністю з Росії. Всі рішення повністю узгоджуються з Кремлем. Структура розроблена під російську армію. Всі рішення приймаються у РФ, техніка, боєприпаси і тактика − російські.
– Що сталося з вісьмома старшинами 53 омбр, які заїхали в полон “ДНР”? Як можна не помітити низку блокпостів і КПВВ на п’ятому році війни, не почути постріли?
– Може таке бути. Якби це була акція спланована, ми би вже стовідсотково побачили на каналах противника хлопців, які би розказували, як все кепсько в армії України.
Читайте також:
Зеленському доповіли про полонених з 53 омбр: держзрада відсутня
– Давайте трохи повернемося в минуле. У перший рік АТО. Якими були ваші, як командувача сектору “Б”, стосунки з добровольчими батальйонами на фронті? Бо пишуть, що ви нібито відмовлялися видавати зброю “Айдару”. Розкажіть, що було насправді.
– Навесні 2014 року не повинні були Донецька та Луганська області формувати батальйони територіальної оборони. Але потім у Києві прийняли рішення, що Луганська область таки буде формувати батальйон тероборони, було призначено командира − він зараз народний депутат, ви знаєте його ім’я (Сергій Мельничук – “Н”). Я отримав команду, що до ранку маю забезпечити Луганщину зброєю та спорядженням. Я пішов на порушення, але виконав наказ: забрав у 92-ї бригади зі складу спорядження, ми почали формувати батальйон тероборони.
Руслан Хомчак після виходу з Іловайська на пресконференції в Києві, вересень 2014. Кадр відео
У батальйон [“Айдар”] ішли, на жаль, у тому числі й ті, хто не мав права йти у Збройні сили. Є критерії, за якими можна зараховувати у список батальйону. Серед бажаючих були особи без громадянства, громадяни інших держав, кілька разів судимі тощо. От їм не можна було видавати зброю. Моя позиція була незмінною: якщо ми створюємо збройне формування − то лише в межах законодавства.
Бо люблять казати, що “війна все спише”. Нічого вона не спише.
Тоді ж мені подзвонив командир батальйону з вимогою, аби я таки видав зброю тим, кому, згідно з законом, не мав права видавати. Я відповів, що не робитиму цього.
Тоді він (Мельничук) заявив, що “оголошує мені війну”. Вранці у ЗМІ з’явилася інформація про те, що я “зрадник”, що не даю зброю та змушую йти людей воювати голіруч.
Я видав наказ про те, що доки не буде сформований батальйон та не пройде елементарне злагодження, а люди просто не навчаться стріляти, грубо кажучи, я їм заборонив самовільно брати участь у якихось бойових діях. Бо по секторах теж є командири − і має бути все під єдиним замислом та керованим.
Із всього контексту було вирвано лише моє “забороняю брати участь у бойових діях” та знову відправлено у ЗМІ.
Через незначний час цей підрозділ у мене забрали, бо я відмовився формувати батальйон усупереч чинному законодавству.
Досі в цьому батальйоні “висить” дві тисячі одиниць зброї, і ніхто не може пояснити, де вона зникла.
А вона десь “гуляє” по країні.
Відзначу, що батальйон виконав чудово чимало завдань в АТО, а я з ними знову зустрівся у 2015 році на Широкому Лані, коли все ж таки почав формувати з них військовий підрозділ.
Читайте також:
Як виглядало пекло. “Іловайський котел” у спогадах бійців
– Не можу не запитати вас про Іловайськ. Після призначення на пост начальника ГШ у мережі з’явилося чимало критичних коментарів щодо вашої участі в операції під Іловайськом − нібито ви відмовлялися йти в бій, тікали, і те, що військо потрапило в оточення – то, зокрема, ваша провина. З іншого боку, кажуть, ви дали викривальні свідчення слідчим у цій справі. Які судові перспективи розслідування Іловайської трагедії? Ваше місце в цьому розслідуванні?
– П’ять років буде з моменту подій під Іловайськом, і протягом цих п’яти років з’являється багато різної брехні, яка виключає попередню. Спостерігаю за цим. Одразу після виходу з оточення я дав свідчення слідчій групі − вони збирали інформацію по “гарячих слідах”. Після того через кілька днів мене запросили у слідчу комісію Верховної Ради. Там все теж розповів. Чекаємо.
Знаю, що триває розслідування тієї кримінальної справи, вона − таємна. Я погоджуюся з тим, що бій є таємним до того моменту, поки ти приймаєш рішення напередодні. А коли він триває чи завершився − немає вже нічого таємного. Але все ж справа кримінальна − під грифом “таємно”. Тому не можу вам чогось розповідати. А уривками говорити − справа невдячна, тому хай розповість у визначений час той, хто ставив гриф.
Тепер ми зустрічаємося з тими, хто був під Іловайськом. Тоді я не міг знати всіх, хто там воював. Бо уявіть собі масштаби: там були задіяні кілька добровольчих батальйонів та військових підрозділів.
Місяць тому я приїхав у Чернівці на кладовище на річницю смерті мого командира та побачив на одному з надгробків дату смерті: 29 серпня 2014 року. То був вихід з Іловайська. Військовослужбовець батальйону “Донбас”. На надгробку він був зображений у повний зріст. Я його впізнав − бачив в оточенні, але навіть не знав його імені.
Вихід з Іловайська. Кадр відео Ростислава Шапошникова
– Якщо відкинути емоції та політичні нашарування − що відбулося під Іловайськом? Що було там із вами?
– Іловайськ − це місце, де ворог отримав суттєві втрати та зрозумів, що просто так Україною він не піде.
Я дав команду виходу по-бойовому. Ми здійснювали вихід, марш двома колонами з передбаченням вступу в бій. За добу були поставлені завдання, які мали спланувати всі командири у своїй зоні відповідальності. Звичайно, то був ризик. Ми навіть не могли зрозуміти, скільки зайшло росіян, бо всі мої запити “наверх” були проігноровані.
Відчувалося безсилля, коли ти не можеш врятувати життя людям, з якими воюєш: коли обстрілювали авто, марковані Червоним Хрестом, і ми не могли поранених вивезти.
Раджу прочитати книжку-двотомник Романа Зіненка “Хроніка Іловайської трагедії”. Це − свідчення учасників тих подій, без художнього оформлення. Він і мене просив, аби я дав свідчення, але я відмовив: поки написано “таємно” на кримінальній справі, наголошую, я не можу говорити.
Але протягом п’яти років мої свідчення залишилися незмінними. Я вийшов у групі з іще 14 військовими. Моя група винесла на руках тяжкопораненого бійця, якому в Естонії рятували руку.
Начальник Генштабу ЗСУ Руслан Хомчак. Фото: МОУ
– Крізь призму війни на Донбасі − чого вас не навчили у військовому виші?
– Коли цивільні люди з дітьми, українці, кидаються під авто і кажуть, що не пропустять.
Чи коли 93-тя бригада в березні заходила в Станицю Луганську, а залізничники на кожному переїзді закидали ешелони пляшками з запалювальними сумішами та казали: “Ми чекаємо іншу армію”.
Чи коли ДАІ на Луганщині та Донеччині виводили колони наших військових зумисне до бойовиків − так було з розвідротою 25-ї бригади, їх завели на галявину, яка була оточена бойовиками Гіркіна.
От це зрада. Я цього не міг зрозуміти. Бо я − військова людина, і війна має відбуватися за своїми правилами та законами.
А те, що відбувається на Донбасі − гібридна війна, вона не має законів тих, яким нас навчали.
Прикро було розуміти, що під Іловайськом ми брали в полон росіян та відправляли в Київ як докази іноземного вторгнення − але війни ніхто не оголошував, і сьогодні ще в когось вистачає нахабства заявляти про, нібито, незаконне застосування армії у 2014 році.
Є багато явищ, які війна сама придумала, на жаль.
Читайте також:
Іловайська одіссея Валерія Маринця: “Якби не домовляння про зелений коридор, ми ще б довго трималися”
Армія укомплектована на 90%, бойові частини не скорочуватимуть, – Хомчак
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
