Командувач Морської піхоти Юрій Содоль: Ступінь подвигу підлеглого визначає його командир

Проект “Нові генерали Українського війська”.
Той, що пройшов через артилерію, десант і Дебальцеве до “солдатського” берета кольору морської хвилі

автор: Людмила Кліщук
з Миколаєва
фото автора та з архіву Юрія Содоля

Командувач Морської піхоти ВМС Збройних сил України Юрій Содоль – перший герой серії “Нові генерали Українського війська”, яка сьогодні стартує в “Новинарні“.

Ми розмовляли з 47-річним військовим у штабі Корпусу морської піхоти в Миколаєві, коли він був генерал-майором (отримав це звання в серпні 2015-го, коли ще був десантником). Але відучора Юрій Іванович – уже генерал-лейтенант, відповідно до “святкового” указу президента.

– Чаю-кави? – пропонує мені командувач морпіхів.

– Ні, дякую, – чемно відмовляюся.

– В оселі ворога не п’єте і не їсте? – запитує з іронічною усмішкою генерал, і я вже не можу відмовитись.

У кабінеті з мінімалістичним інтер’єром ми починаємо говорити про життєвий шлях офіцера. Як, навчаючись на артилериста, Содоль опинився у десанті, а потім – морській піхоті. Як здобував право носити берет морпіха пліч-о-пліч із простими солдатами. Про військові операції на Сході України, нові структури у ВМСУ, звання та нагороди, родину і ще багато чого.

Все починалося з “арти”

На книжковій полиці стоїть у рамці фото старшого чоловіка, схожого на Юрія Содоля.

Іван Содоль, батько

“Мій покійний батько дуже хотів, щоб я став генералом. Бо в нього свого часу не склалося мати це звання. Він уболівав за мене. Батько також військовий, який був та залишається для мене авторитетом на все життя. Він багато чому навчив: і у військовому, і в сімейному житті”, – каже Содоль.

Народився майбутній генерал у Чугуєві на Харківщині. Поруч із будинком, де жив малий Юра, був будинок, де також мешкали військові. Тому, каже, все це наклало відбиток на вибір майбутнього: армія без альтернатив.

У 1988 році Юрій закінчив школу і вступив до Сумського вищого артилерійського командного училища. Бо батько – артилерист, дід – артилерист, тесть – артилерист.

Після вишу – служба на Дніпропетровщині в артилерійському полку.

Содоля підвищили, призначили начальником штабу артилерійської бригади. Іще рік служби. Рік потому почався плавний перехід з артилерії у десантні війська, яким Содоль присвятив левову частку своєї служби у війську. У 2003 році він став командиром бригадно-артилерійської групи у 25-й окремій повітрянодесантній бригаді ЗСУ.

“Цікаво та символічно, що 15 червня 2003 року – день мого прибуття в десантну бригаду, і через чотири роки, 15 червня 2007-го мене призначили командиром цієї бригади”, – каже офіцер.

Командиром 25 опдбр полковник Юрій Содоль служив із 2007-го по 2015-й. На цій посаді брав участь у антитерористичній операції.

“Пройшли до Слов’янська 22 км пішки”

Коли починаємо говорити про бойові дії на Донбасі, участь у них десантника Содоля та вдалі військові операції – генерал пожвавлюється та з якимсь дитячим захватом, і водночас гордістю командира, пригадує: бригада стояла у 17 містах Східної України разом із іншими підрозділами, вибивши незаконні збройні формування.

Крим. Напередодні війни

При цьому військову агресію РФ 25-та бригада ВДВ ЗСУ відчула ще в березні 2014 року, в Криму, у селі Перевальне.

Із січня по березень 2014-го особовий склад розвідувальної десантної роти 25 опдбр проводив розвідку та утримував позиції поблизу пункту постійної дислокації 36-ї окремої бригади берегової охорони у Перевальному. Особовий склад був заблокований російськими десантниками. Та розвідники вийшли з півострова без втрат, із бойовою технікою та озброєнням.

А потім був Донбас.

“Ми готові були вести бойові дії будь-де, але не на території власної держави. Коли перед тобою стоїть озброєна особа – то сумнівів немає, стріляти у відповідь чи ні. А коли перед тобою діти та жінки – то це інша ситуація”, – каже Юрій Содоль.

Весна 2014

Перший серйозний бій “двадцять п’ятки” був за Рубіжне.

“Далі був штурм Ямполя – там ми зіткнулися із досить професійним обладнанням опорного пункту. Відчувалося, що там стоять досить добре підготовлені військові. Я знайшов цю побудову потім у відкритих джерелах [в інтернеті]. Аналогічні опорники будувалися під час війни в Афганістані: був такий собі Ахмад Шах Масуд, якого ще називали “Панджшерський Лев”. Це один із досить грамотних польових командирів – його нікому не вдалося взяти в полон. Саме він у Панджшерській ущелині під час тодішніх подій зробив аналогічний опорний пункт – шахтарі та “місцеві повстанці”, погодьтеся, того не могли знати та, відповідно, побудувати”, – ділиться знаннями екс-командир 25-ї бригади.

То були перші бої – але не перші втрати особового складу. Перша смерть була на блокпосту під Слов’янськом, коли загинув солдат-розвідник.

Далі – звільнення Красного Лиману силами трьох бригад: 25-ї, 95-ї та 79-ї. Всі – десантні.

…Содоль ігнорує дзвінки численних телефонів, просить помічників залишили документи на столі та припрошує кожного брати цукерки й печиво.

Розповідає далі, як його десантура пішки ходила в села на Донбасі, встановлюючи там синьо-жовтий прапор.

“Брали Миколаївку. Вийшли на околиці населеного пункту, стали там. Муженко дзвонить: “Дві доби на відпочинок маєте”. Ми почали одразу ж прати свій одяг та приводити себе в порядок – бо йшли влітку, спека, всі брудні. Потім він дзвонить і каже: “Чуєш, там поруч є таке село: Високо-Іванівка? Сходіть, подивіться, що там робиться”. А в нас весь одяг випраний (сміється – “Н”). Але зібралося нас зо 30 людей, взяли із собою запас зброї, без техніки – пішки. Приходимо – а в селі немає нікого. Каже Муженко: “Йдіть далі”. Ми пішли – і в наступному селі немає бойовиків. Він сказав іти до наступного села – пішли далі”.

Так пройшли кілька населених пунктів. Потім була Семенівка, далі – Слов’янськ.

“Дзвоню і кажу: “Ми тут стоїмо – і перед нами написано “Слов’янськ”. Це той самий Слов’янськ?”. НГШ відповів, що так, і сказав іти далі вперед. Ми 22 кілометри пройшли і зайшли в Слов’янськ. Кілька днів зачищали місто. Із одного приміщення два дні вивозили боєприпаси – 10 вантажівок. У мене потім ще довго не йшло із голови риторичне запитання: коли, як та хто їх туди завіз?”

Саме під час заходу в Слов’янськ виникла ситуація, яку згадував Содоль на початку розмови: дорогу українським військовим перекрив натовп із жінок, дітей та літніх людей, у яких за спинами стояли цивільні зі зброєю.

У Слов’янську. 7 травня 2014

Після Слов’янська було звільнення Краматорська – штурмували аеродром, бо українські військові там були заблоковані. Розблокували летовище, на якому півтори сотні бійців сиділи в облозі, не дали зайти на територію бойовикам.

  …Події 14 червня 2014 року генерал-майор майже обходить у розмові – коли російські найманці ПВК “Вагнера” збили борт Іл-76, який заходив на посадку в Луганський аеропорт. На борту літака перебували 40 десантників 25-ї бригади та 9 членів екіпажу. То був обстріл із російської ПЗРК “Ігла”. Загинули всі.

“Дебальцеве взяли завдяки розвідці дружини шуряка, а в Жданівці жив тесть”

“Потім ми пішли на Дебальцеве – взяли Дебальцеве. Була досить цікава ситуація: там жив брат моєї дружини (шуряк – “Н”). І його дружина, як особа, яка не викликає жодних підозр, пішла, подивилася, де сидять бойовики, розвідала все, розповіла. А далі – слово за нашою артилерією. Дебальцеве ми взяли за чотири години силами 200 десантників. Потім зачистили місто, поставили блокпости”, – захоплено розповідає Юрій Содоль.

Далі “двадцять п’ятка” взяла курс на Вуглегірськ. Місто, пригадує командир, взяли досить швидко. Було багато полонених з боку бойовиків, вилучили чимало зброї. Потім кілька днів ішли в напрямку Єнакієвого, зачищали села, без втрат.

“Повеселилися трохи”,

– грайливо каже тодішній комбриг.

Згодом військові 25 опдбр відійшли до Дебальцевого, оскільки їм поставили іншу задачу: пройти рейдом у напрямку Жданівки. Зайняли і її, але ціною втрати одного бійця.

“Жданівку взяли досить швидко, бо я там одружувався, і там мешкає мій тесть – місто знаю, як свої п’ять пальців. Плюс розвіддані і уст однокласниць та подруг дружини також допомогли, – розповідає, усміхаючись, генерал-майор. – Наше положення було настільки вигідним, що ми тримали під контролем дорогу зі Сватового на Харцизьк і з Харцизька на Донецьк. Тобто шлях постачання боєприпасів та особового складу з РФ. Ми не давали їм переміщатися, 35 діб простояли там, між ними та нами було 600 метрів – називали це “дорогою життя”. До нас нею постачали продовольство та боєприпаси, ми нею – полонених з боку ворога та наших поранених”.

Одного разу, пригадує, взяли в полон заступника голови “верховного совєта “ДНР” та ще якихось псевдопосадовців псевдореспубліки. Ті самі приїхали на блокпост до українських бійців – бо наші не вивішували прапор у надії, що хтось трапиться. І здобич сама прийшла до рук.

…Почало даватися взнаки тривале перебування бригади в боях: “сипалася” техніка, і особовий склад відчував на собі інтенсивність бойових дій. “Двадцять п’ятку” в жовтні вивели з району Дебальцевого без втрат. Забезпечили вхід 128-ї бригади на їхню позицію, передали їм зону відповідальності. 

25 опдбр відновлювала боєздатність у пункт постійної дислокації – селищі Гвардійське у Дніпропетровській області.

Втрати бригади протягом лютого-жовтня 2014 року були величезні: 123 військовослужбовці лише загиблими.

“Якщо присвоїли генерала – значить, усе робив правильно, читав правильні книжки”

У січні 2015 року Юрія Содоля призначили першим заступником командувача Десантно-штурмових військ.

“Протягом 2015 року в Житомирі я був 59 діб із 365-ти, решта – в АТО, виконання бойових завдань. В тім числі – пекельний Донецький аеропорт, забезпечення та вихід 128-ї бригади тощо”, – розповідає генерал.

Звання “генерал-майор” Содолю присвоїли 23 серпня 2015-го.

Запитую, які привілеї дає звання генерала та як офіцер “зустрів” таке підвищення.

“Та нічого особливого в цьому немає. Хоча, як то кажуть, кожен солдат мріє стати генералом. Якось все випадково вийшло: я навіть не мріяв про це, просто так склалося життя. Але, як кажуть в армії,

ступінь подвигу підлеглого визначає його командир.

Якщо присвоїли – отже, все робив правильно. Але це нічого не міняє. Ну, по телефону прикольно відповідати: “Генерал-майор Содоль слухає”. Та й все”, – каже він.

Відучора Юрій Іванович каже у слухавку: “Генерал-лейтенант слухає“.

Щоб командувати правильно, генерал Содоль і досі читає фахової лідератури. Любов до книг він проніс крізь життя ще із дитинства. Тоді був шанувальником пригод, творчості Джека Лондона і Александра Дюма. А коли пов’язав життя із військом, література в книжковій шафі набула військово-професійного спрямування.  

“Із книг я черпаю бойовий досвід різних країн світу із конкретними прикладами бойових операцій. Це потім можна застосувати в нашій реальності. Читаю зараз те, що з’являється в тому числі в нашого противника”, – показує командувач російські мілітарні книжки.

“…Коли ще був курсантом, то читав книгу про бойові дії в Афгані. Вичитав там кілька артилерійських прийомів. Ті правила стрільби почали застосовуватися у ЗСУ лише у 2017 чи 2018 році. А я їх застосував ще у 2014-му – не буду казати, про що йде мова, але ефект був вражаючий”, – хвалиться Содоль.

Другий випадок застосування теорії на практиці був у 2015 році під Донецьким аеропортом.

“А ще те, що ми 35 діб сиділи і нас не могли взяти – це теж застосований бойовий досвід інших країн світу, який був проаналізований та адаптований під наші реалії. Тому нас не вирахували, і ми вийшли без втрат. Книги варто читати – бо історія триває по спіралі”, – повчає Содоль.

Юрій Содоль (другий ліворуч) на нараді з начальником Генштабу ЗСУ Віктором Муженком

“Якщо у зверненні згадую військове звання – хорошого не чекайте”

6 березня 2018 року Юрія Содоля призначили на посаду командувача Морської піхоти України.

Ігор Воронченко і Юрій Содоль на церемонії представлення КМП

Він почав керувати новим органом військового управління ВМСУ, адже в ході реформи вітчизняного флоту відбувся поділ на морське командування та командування морської піхоти.

На новій управлінській посаді у Миколаєві Юрій Іванович зберігає демократичний стиль управління, але, кажуть підлеглі, водночас є вимогливим.

“Керувати мені комфортно, досить непоганий колектив зібрався: я розумію їх, вони – мене. Говорю до всіх по імені чи імені та по батькові. Якщо переходжу на військове звання, то вони знають, що нічого хорошого чекати не варто”, – сміється генерал.

Юрій Содоль на території Командування МП

Більше морпіхів, більше бригад

Зона відповідальності морської піхоти України – від румунського кордону до східних рубежів. Військові частини морських піхотинців простягнулися від Маріуполя до Болграда, від Азовського моря й до Дунаю. Це і Бердянськ, і Миколаїв, і Дачне, і Білгород-Дністровський, і Сарата. 

“Протягом дня на вертольоті не облетиш”, – каже задеркувато генерал Содоль. І додає, що багатьом відомо: зараз активно триває створення другої бригади морської піхоти.

Читайте також:
Командувач КМП ВМСУ Юрій Содоль:
Плануємо збільшити число бригад морпіхів

КМП Юрій Содоль має в підпорядкуванні дві бригади морської піхоти, 406-ту артилерійську бригаду, 32-й реактивно-артилерійський полк, два окремі батальйони.

У 2019 році нова 35-та бригада (ППД – село Дачне на Одещині) почне виконувати бойові завдання у складі Об’єднаних сил. Вже призначений її командир, заступники, командири підрозділів, набирається особовий склад. До складу 35 обрмп увійшли три окремі батальйони: 88-й, 18-й та 137-й.

При цьому Содоль робить ексклюзивний анонс: у 2019 році створять ще дві бригади МП. Втім, деталей поки не розголошує.

“Морська піхота – це наступальний рід військ. Не оборонний, а наступальний. Переважна тематика підготовки на наступний рік – наступальна тактика. Тим паче, нас стає більше”, – каже командувач “воїнів трьох стихій” – так ще називають морських піхотинців, які діють на суші, в повітрі, на воді.

“Так, кістяк наш – це 36-та бригада морської піхоти, яка зібрана, в тому числі, із тих хлопців, які залишилися вірними присязі та вийшли із Криму. Вони – наша базова частина”, – підкреслює генерал Содоль.

У зв’язку із загостренням на Азові, морпіхи, як і всі українські армійці, переведені на казармений стан.

“Ми готові до дій в максимально короткі строки, завдання у нас є. Які? А хай це буде несподіванкою для Російської Федерації”, – інтригує командувач.

За його словами, матеріально-технічне забезпечення морської піхоти із кожним роком покращується, що є додатковою мотивацією йти служити саме в цей рід військ.

“У Дачному будується база за стандартами НАТО, там плануються гуртожитки для військовослужбовців із зонами відпочинку та дитячими майданчиками, із фізкультурно-оздоровчим комплексом та інше. Навіть плануємо ввести посаду – командир військової бази, який забезпечуватиме повсякденне життя бази та її побутові проблеми. Ідею підтримує і командувач Військово-морських сил. Це буде перша частина в ЗСУ із такою посадою”, – каже Содоль.

“Лечу і думаю: коли ж він розкриється?”

Звісно, що Юрій Содоль усе це говорить як патріот морської піхоти. Хоча ще рік тому був десантником.

Чи важко було офіцеру ДШВ перепрофілюватися у морського піхотинця? Виявляється, “не дуже, оскільки є багато спільних завдань, які виконують ДШВ та морська піхота”. Втім, наголошує Содоль, треба було підтягнути теоретичну базу, бо морпіхи діють не лише на землі в і небі, а ще й на морі. А спільність ще й у тому, що в кожному батальйоні одна рота є десантно-штурмовою.

“Я коли потрапив у десантні війська, вже у зрілому віці, моя дружина каже: “Що, другу молодість переживаєш?” Я їй: “А чом би й ні?” Коли командир перший ступає із літака в безодню, стрибаючи із парашутом, та робить все пліч-о-пліч із військовими – то у підлеглих потім відповідне ставлення до цього командира. І це класно”, – не приховує Содоль.

Зараз на рахунку генерал-лейтенанта 96 стрибків. Але, каже він, не варто зі стрибка робити щось “надприродне” і “героїчне”.

“Стрибок із парашутом – це спосіб доставки військовослужбовця до місця виконання завдання. Все. Хтось їде, хтось йде, хтось пливе, а хтось летить. Із наступного року, до слова, вся морська піхота також стрибатиме”, – заявляє командувач.

Сам він уперше стрибнув у 32 роки.

“Та пройшов підготовку, як всі. Бо небо не ділить на полковника, майора, сержанта, солдата. Кажуть: стрибай. Вистрибнув. Лечу і думаю: коли ж він розкриється? Три секунди пройшло – розкрився, нормальок, живемо далі”, – посміхається Содоль.

“У кожному стрибку є своя доля кайфу, у цих трьох секундах вільного падіння”, – додає він.

Розбили носа, поставили бланш – але берет морської піхоти генерал виборов

Нове оригінальне випробування чекало Содоля вже у віці 47 років, на посаді командувача морпіхів, вже з генеральськими погонами. Він проходив 8,5-кілометрову смугу перешкод, щоб вибороти право носити тоді ще чорний берет морського піхотинця.

Фотогалерея випробування генерала на берет:

Юрій Содоль - здача на берет 1 Юрій Содоль - здача на берет 2 Юрій Содоль - здача на берет 3 Юрій Содоль - здача на берет 4 Юрій Содоль - смуга морпіха _4 Юрій Содоль - смуга морпіха _ Юрій Содоль - смуга морпіха _6 Юрій Содоль - здача на берет 6 Юрій Содоль - здача на берет 7
<
>

Визнає: було важкувато.

Читайте також:
Командувач морської піхоти пройшов 8-км смугу випробувань
разом із підлеглими. ФОТО

“Традиція придумана не мною, і не я її буду скасовувати. Не важливо, якого кольору берет – важливо, аби його не давали кому попало. До мене підійшли, сказали, що варто пройти цю процедуру. Запитав про що мова, сказали – “легка прогулянка”. Ну, якщо треба – то пройдемо. Пішов я, начальник штабу, начальник логістики. Я сформував команду із командування морської піхоти, які доти не служили в морській піхоті, як і я. І ми пішли першими”.

Це було 8 травня 2018 року, в селі Ставки на Херсонщині. За 3 кілометри до межі окупованого Криму.

“Кажу: пацани, ми ж команда, облажатися не можемо. Тягнемо одне одного, але маємо пройти цю смугу”, – пригадує командувач.

Ці 8,5 кілометри морпіхи долають, постійно біжучи. Боєць має бути у повному спорядженні: бронежилет, шолом, саперна лопатка, протигаз, зброя. Одна із перших перешкод на смузі – у воді, тож весь подальший шлях мусиш долати мокрим. Якщо хочеш отримати берет. Одне з останніх випробувань – штурмувати гору та винести на неї прапор морської піхоти.  

“Ми піднялися – а на горі вісім підготовлених свіжих морпіхів підкачаних, там на нас чекала бійка. В деяких тих хлопців біцепси, як у мене – нога. Після третього удару зрозумів, що треба давати здачі. Розбили мені носа, набили бланш – нормально. Дмитро Євгенійович, мій нинішній заступник, вручив мені берет – все просто та прозаїчно. Всі проходять крізь це”, – розповідає генерал.

Над робочим місцем – клятва морського піхотинця в рамці

Читайте також:
Кольору морської хвилі: морпіхи ВМСУ отримали нову символіку.
ФОТОРЕПОРТАЖ

“Бунт з приводу кольору берета вщух днів за десять”

За два тижні морпіхи отримали берети кольору морської хвилі – замість чорних. Це було іще одне, вже ментальне, випробування новоспеченого командувача МП. Адже саме морські піхотинці найдовше опиралися “ребрендингу” та зміні кольору берета. Не бажали зраджувати традиційному чорному. Бунтували цілими підрозділами, відмовлялися в присутності президента України.

Бунтівники в чорних беретах

“Історія рухається. Якщо наші діди-прадіди їздили на конях – то нам і досі їздити на конях також? У кінцевому результаті я та командувач ВМС особисто із ними говорили. Пояснили, що вони самі пишуть свою історію, своїми вчинками, а не хтось замість них. І ніхто не каже, що треба викинути чорний берет. Вони все зрозуміли. Тривало все днів десять – потім все затихло, нові берети прийняли”, – пояснює Содоль.

Читайте також:
Слідами скандалу з беретами морпіхів: хто винен і що робити

“Розумієте, головне ж не форма, а внутрішній стержень. Якщо ти відданий своєму роду війська та живеш за принципом: “Моя військова частина має бути найкращою на світі” і йдеш по життю із девізом “Вірний завжди”, то варто залишатися вірним завжди в усіх випадках”, – каже командувач.

“Мені дуже подобається морська піхота, її дух, ідея та оця притамання лише морським піхотинцям нормальна безбашеність”.

“Я хочу бачити лише мотивованих людей у морській піхоті, бо головне – це люди. Весь особовий склад пишається можливістю служити в цьому роді військ. Випадкові люди тут не затримуються, тому що треба бути фанатиком цієї справи”, – каже командувач.

За його словами, 579 морських піхотинців України вийшли із Криму. Зараз із них у строю – 244 військовослужбовці. Багато особового складу звільнилося у минулому році із різних причин: втома, проблеми в родині тощо, визнає командувач.

За його словами, із початку 2014 року загинули 36 морпіхів, цього року – 11.

Читайте також:
Під Маріуполем загинув морпіх Сергій Платонов із 36-ї бригади

Під Водяним героїчно загинув 20-річний морпіх із Чернігівщини
Максим Авдієнко

На Донеччині отримала поранення 20-річна дівчина-морпіх

“Ми за них помстимося”, – наголошує командувач.

Щоб знати правду про військову частину, приходить туди вночі. Живе за стіною кабінету

У кімнаті офіцера на полиці лежать як пам’ять чотири берети всіх кольорів, що він носив протягом кар’єри.

Усі попередні берети генерала Содоля

П’ятий – кольору морської хвилі – у шафі з одягом, уже вицвілий від сонця.

Командувач морської піхоти України, попри високе генеральське звання, не має квартири в Миколаєві. Його житло – кімнатка за стіною робочого кабінету.

Показує, але просить не фотографувати. Інтер’єр: диван, холодильник, шафа. На стіні – великий прапор українського флот, який висів ще у Командуванні ВМС ЗСУ в Севастополі.

“Найкраща система – це відсутність системи. Оскільки я живу поруч зі своїм робочим кабінетом, то ніхто не знає, де я з’явлюся і коли. Тому я можу вночі приїхати у військову частину, можу на вечерю приїхати, подивитися, як солдатів годують. Тому мене завжди чекають”, – сміється Содоль.

“Старші офіцери мене завжди вчили: хочеш дізнатися правду про військову частину – прийди вночі. Роблю саме так”, – додає він.

“Дружина військового, мама військового – відчайдушна жінка”

Юрій Содоль за час служби має чимало відомчих та державних нагород. Серед них – орден “За мужність” ІІІ ступеня та орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

“Як-то кажуть, добре слово і кішці приємне. Якщо тебе нагороджують державною нагородою, це все-таки стимулює і зобов’язує відповідно: якщо дали орден “За мужність”, то ти маєш бути мужнім… Але якби не дали, то це нічого не поміняло б. Зрештою, ми служимо не за нагороду, а за Батьківщину, за сім’ю, яка в тебе за спиною, за друзів”, – каже генерал.

Щоправда, вирватися до родини вдається максимум на два дні раз на два місяці.

Дружина Тетяна Віталіївна – за 500 км у Дніпропетровській області, вчителька фізики та інформатики у школі.

“Дуже люблю дружину, вона в мене дуже відчайдушна жінка, донька офіцера. Погодилася вийти за мене на десятий день після знайомства. Ми щасливі: виховуємо двох синів, 1994-го та 2003 року народження. Старший син у війську, я з ним рідко перетинаюся – як не він в ООС, то я”, – визнає Содоль.

Старший служить у десантно-штурмових військах, у бригаді, яку свого часу очолював батько – 25-й. Військовий виш не закінчував, пішов у ЗСУ після кафедри.

“Молодший син – 186 см зросту, старший – 184 см, я – 182, нижчий за них”, – посміхається генерал.

Дружина переживає за обох рідних армійців. “Досить мудра жінка. Як-то кажуть, коли в тилу порядок – то й воювати легше. Майже все життя вона мене чекає – то зі служби, то із війни, то із полігону”, – каже Юрій Іванович.

Молодший син Содоля після школи також планує йти військовими стежками – мріє про військову академію в Одесі.

“Зараз поки вирішує, що обрати: факультет розвідників, десантників чи морську піхоту. Мама сказала, що ми всі у неї божевільні”, – регоче генерал-лейтенант.

І філософськи додає про військовий фах: “Ми живемо на податки, які платять громадяни у мирний час для того, аби у воєнний час ми їх захистили”.

“План – створити з морської піхоти ВМСУ маленький прототип американської”

“Мені в грудні буде 48 років. Скільки мені залишилося служити? Теоретично – до 60, але я не знаю, чи служитиму так довго. Мій заступник та мій начальник штабу можуть спокійно мене замінити на цій посаді. Свою зміну я вже собі підготував, бо життя командирське – як зебра: смуга біла, смуга чорна”, – розповідає генерал.

Про плани на майбутнє Юрій Содоль говорить з іскрою в очах.

“Мені дуже до душі структура морської піхоти інших країн світу, зокрема США. Тому в мене є амбітний план: створити із морської піхоти України нехай маленький, але прототип американської. Аби вона була боєздатною, функціональною, готовою до бою та дій миттєво. От якщо у нас буде така морська піхота – тоді й можна йти на пенсію спокійно”, – каже Содоль.

А через шість місяців генерал-лейтенант поїде виконувати завдання у район проведення Операції об’єднаних сил.

Читайте також:
Волонтери подарували морпіхам під Маріуполем двох борсуків
як символ підрозділу. ВІДЕО

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: