Володимир В’ятрович: Я в’їзний до Польщі. То був піар влади

 

Інтерв’ю з директором Українського інституту нацпам’яті про те, чому з офіційного календаря має зникнути 22 червня, чи в’їзний він до Польщі та які загалом здобутки УІНП

автор: Ліна Тесленко

Мій покійний батько Леонід Степанович Кушнір народився 8 травня 1935 року. Дитина війни, він втратив свого батька під час кровопролитного форсування Дніпра – в жорстокій і бездарній операції радянського командування. Він виріс і вже у зрілому віці, міняючи паспорт, переписав дату свого народження на 9 травня.
Ця дата в країні, де Перемога у війні була зведена в культ державної релігії, для багатьох була священною. Чи не тому так непросто в Україні відбувається “ломка” стереотипів і відхід від міфологічного минулого?

Про дати, які мають зникнути з українського державного календаря, декомунізацію, зацікавлення суспільства українською історією та взаємини з Польщею ми говоримо з директором Українського інституту національної пам’яті Володимирем В’ятровичем.
Інтерв’ю відбулося напередодні 22 червня – дати початку Другої світової війни для СРСР. Але не для України.

“22 червня почався лише один з етапів Другої світової – зіткнення нацизму й комунізму”

  • Пане Володимире, на календарі – 22 червня, день початку Великої Вітчизняної війни для СРСР. Проте ми намагаємося відмовлятися від самого терміну “Велика Вітчизняна”. Як сьогодні нам розуміти цю дату?

– Ми ще в 2015 році пропонували скасувати указ президента, згідно з яким 22 червня є офіційною датою в державному календарі – Днем скорботи і вшанування пам’яті жертв війни. Адже насправді говорити про 22 червня як якийсь день, що має відзначатися на державному рівні, недоречно. Таким чином ми підтримуємо міф, ніби в цей день почалася Друга світова війна.

Але ми прекрасно знаємо, що Друга світова почалася для України та українців 1 вересня 1939 року. Вже в перший день війни бомбардували Львів, а українці опинилися в епіцентрі цього протистояння – хтось воював у польській армії, хтось у радянській, хтось у якихось формуваннях при німецькій армії, хтось у лавах Організації українських націоналістів піднімав антипольське повстання.

22 червня почався лише один з етапів цієї війни – зіткнення між нацистським Третім рейхом і Радянським Союзом, які до того, між іншим, були союзниками.

Так, історики мають пам’ятати цю дату, але відзначати її на державному рівні недоречно. Тому що це реанімує ті радянські міфи про Велику Вітчизняну війну, під впливом яких ми жили багато років.

  • Тобто наполягатимете, щоб ця дата взагалі зникла з офіційного календаря України?

– Так. Я переконаний, що вшановувати жертв цієї війни треба 8 травня, в День пам’яті і примирення, як це робить весь світ.
Можна і 1 вересня – в день початку Другої світової.

“Держава не повинна підтримувати 9 травня”

  • Цьогоріч і 8-ме, і 9 травня минули на диво спокійно – не було тих кривавих зіткнень, як у минулі роки. На вашу думку, це поліція добре підготувалася чи все таки свідомість людей змінюється?

– Восьме травня, відколи воно було запроваджено (спочатку в 2013 році – на громадському рівні, а з 2014-го – на державному) завжди минало спокійно. Вважаю, що це і є головним аргументом, чому офіційні заходи мають зміститися саме на цю дату.

Що стосується 9 травня, то так, цього року воно відбулося відносно спокійніше, хоча вочевидь не обійшлося без якихось політичних спекуляцій. І треба віддати належне поліції, яка справді активно працювала, упереджаючи можливі провокації, наприклад, з використанням комуністичної символіки.

9 травня 2018 на каналі “Інтер”

Але все одно 9 травня сповна було використано проросійськими медіа в Україні – такими, як “Інтер”, та різними проросійськими силами, які проводили акції на кшталт “Безсмертний полк”, аби інтегрувати Україну в російське інформаційне поле.

Читайте також:
“Інтер” таки показав проросійський концерт 9 травня

Розумієте, яких би зусиль не докладали Українська держава чи громадськість, нам не вдасться переформатувати 9 травня, бо воно залишиться традиційним радянським святом. І ті люди, які пройшли через цю війну та хочуть зберігати такий формат свята, мають на це право.

Але це не повинна підтримувати держава. Тому ми наполегливо рекомендуємо і вже досить довго дискутуємо з адміністрацією президента про необхідність перенесення державних заходів із 9 травня на 8-ме.

Читайте також:
УІНП скоригував новий проект календаря державних свят
за відгуками громадськості

У нашому законопроекті про державний календар йдеться зокрема і про перенесення вихідного з 9-го на 8 травня саме для того, щоб підкреслити значимість нового формату і нових підходів у вшануванні жертв війни.

Водночас ми не забираємо з календаря 9 травня як День перемоги над нацизмом. Ця дата є важливою передусім для самих учасників тієї війни.
Але я переконаний, що для них не є принципово, вихідний це день чи ні. Оскільки це люди поважного віку, й формат робочого дня їм не завадить зустрітися, згадати минуле і бойових друзів.

Президент Петро Порошенко з ветеранами в Парку Слави 9 травня 2018. Фото: прес-служба президента

Водночас перенесення вихідного певним чином дозволить деполітизувати 9 травня – це те, чого насправді прагнуть багато учасників тієї війни. Тому що більшості з них однозначно не подобаються ті політичні шоу, які розгортаються довкола Дня перемоги.

“Справа з демонтажем герба СРСР зі щита
Батьківщини-матері повністю заглохла”

  • Один із найвідоміших в Україні пам’ятників подіям тієї війни – це Батьківщина-мати над музеєм на схилі Дніпра у Києві. Але на щиті скульптури досі є герб СРСР. Ви вже порушували питання декомунізації пам’ятника, однак за два роки нічого не змінилося. Чи є для цього технічні можливості?

– Справді, є юридична необхідність демонтувати цей герб або принаймні закрити його. Бо це є грубим порушенням чинного в Україні закону. І в 2015 році справді робилися практичні кроки в цьому напрямку: було навіть створено робочу групу при Міністерстві культури, до якої входили зокрема інженери з Інститут електрозварювання Патона, було виділене фінансування на підрахунок того, скільки це буде коштувати.

Зараз ця справа повністю заглохла. Більше того, від Національного музею Другої світової війни лунає ініціатива: а давайте збережемо цей радянський герб, бо то історія.

У даному випадку ми не повинні обговорювати, чи підлягає демонтажу цей радянський герб, ми можемо тільки обговорювати, яким чином його краще прибрати: зрізавши чи наклавши якийсь шар, щоб прикрити його, – це вже питання до фахівців.

Мені здається, що Міністерству культури варто було б більше приділити уваги цьому об’єкту, зважаючи на те, що цей об’єкт є частиною Національного музею історії України в Другій світовій війні, який відвідує багато людей і де проходять заходи державного рівня.

Читайте також:
Балкон на щиті “Батьківщини-матері” відкрився для екскурсій. ВІДЕО

Щит Батьківщини-матері. Вид згори

  • Що, на вашу думку, має бути на місці того герба?

– Нічого не потрібно! Я не підтримую ідею якоїсь українізації об’єкта – встановлення тризуба абощо. Це буде штучно і недоречно. Бо цей об’єкт все одно залишиться пам’ятником радянської епохи, зразком радянської монументальної скульптури – і нехай.
Тільки треба привести скульптуру у відповідність із українським законодавством, усунувши радянську символіку з її елементу.

Читайте також:
В’ятрович – Мінкульту Нищука: Питання лише в тому,
як саме усунути герб СРСР зі щита Батьківщини-матері

  • На теренах України – багато монументів повоєнного періоду, ті ж пам’ятники невідомому солдату. І на всіх згадується Велика Вітчизняна, присутня інша комуністична символіка. Як бути з цими об’єктами?

– По-перше, пам’ятники, які пов’язані з Другою світовою війною, потрапляють під винятки закону про декомунізацію.
По-друге, більшість із них є братськими могилами, тому ні про який демонтаж не може йтися.
По-третє, закон чітко прописує: сама по собі зірка не є комуністичною символікою, відповідно, не підпадає під заборону, і сама назва Велика Вітчизняна не прописана в цьому законі – це радше історична помилка, яку варто виправляти. Але це не означає, що ми закликаємо демонтовувати ці пам’ятники або замальовувати чи затирати зображені на них символи.

“Дніпропетровська область буде
Січеславською, Щорса слід усунути”

  • Коли ми вже заговорили про декомунізацію, як виглядає цей процес у цифрах?

– За період декомунізації, яка почалася в 2015 році, було перейменовано 987 населених пунктів, майже 52 тисячі вулиць, демонтовано майже 2,5 тисячі пам’ятників вождям комуністичного режиму, з яких майже тисяча – пам’ятники Леніну.

Що лишилося зробити? Близько 10 населених пунктів, які мали завуальовані комуністичні назви (умовно кажучи, якісь “Петрівки”, названі на честь діячів комуністичного режиму). Лишилися старі назви двох областей, бо це передбачає іншу процедуру перейменування – внесення змін до Конституції. Буквально цього тижня на комітеті ВР розглядади проект постанови про перейменування Дніпропетровської області в Січеславську і Кіровоградської – в Кропивницьку (рішення комітету були позитивні, запущено процес відповідних змін до Конституції, де згадані ці області – “Н”).

Лишився також неперейменованим Кіровоградський район – він випадково випав із попередніх голосувань.

Коли ми це зробимо, можна буде говорити про те, що принаймні в контексті позбавлення топоніміки від радянського минулого роботу виконано – за винятком окремих населених пунктів і вулиць, щодо яких іще тривають дискусії, такі навіть у Києві є.

Читайте також:
Декомунізація в Україні фактично завершена,
– В’ятрович (лютий 2018)

Лишаються “хвости” по пам’ятниках і чи не найбільше цих «хвостів» – у Києві. Найпоказовішим і демонстративним порушенням закону є історія з пам’ятником комдиву Миколі Щорсу.

з подивом дізнався про заяву міського голови Віталія Кличка, який не хоче прибирати цей пам’ятник, бо він, мовляв, йому дуже подобається і є одним із найкрасивіших у Європі. Не буду сперечатися щодо естетичних смаків пана мера – може, з висоти боксерського рингу саме так виглядають найкращі пам’ятники в Європі. Але знову ж таки, тут ми не маємо дискутувати – треба його демонтувати чи ні – цього вимагає закон. Все, крапка! Тому треба думати, яким чином його усунути з публічного простору.

Щорс під захистом поліції, 2016 рік

Наша пропозиція – перевезти його на територію Національного експоцентру (ВДНГ), де буде створено музей радянської скульптури. Нині ж його перебування на одній із центральних вулиць міста є неприпустимим, бо є порушенням закону.

Те ж саме стосується й скульптурної композиції під аркою Дружби народів – вона має бути демонтована. В Києві ще є над чим працювати…

Читайте також:
Недекомунізованому коню Щорса відпиляли ногу

  • Що має бути на місці Щорса?

То вже має вирішувати громада міста. Були пропозиції щодо встановлення на цьому місці пам’ятника Петлюрі. Зрештою, сенс у цьому є, бо саме там починається вулиця Петлюри… Але це має бути обговорено громадськістю.

Узагалі, будь-які пропозиції щодо нових назв чи нових пам’ятників – це компетенція місцевих громад. І ми вважаємо це дуже важливим, бо декомунізація – це не тільки позбавлення символіки, це позбавлення певних комуністичних практик. А вони як раз полягали в тому, що ніхто нікого не питав, як назвати те чи інше місто або вулицю, кому встановлювати пам’ятник, ці речі насильно нав’язували. Ми не хочемо проводити декомунізацію комуністичними методами.

“За Кіровоград на етикетках подавайте до суду”

  • Чи є вживання старих назв в офіційному обігу порушенням закону? Днями купила морозиво відомої торгової марки, стала читати упаковку, а там – “адреса потужностей виробництва: м. Кіровоград”. Чи порушує виробник законодавство?

– Безперечно, це є порушення закону. Бо використання старої назви може бути трактоване як пропаганда комуністичного режиму. І ця назва була чітко пов’язана з ним, тому її використання є абсолютно недоречним.

Закон передбачав певний перехідний період для торгових марок, юридичних осіб, але він давно сплив. Тому є підстави говорити про відповідальність за поширення інформації, яка суперечить закону.

  • Як у такому випадку вплинути на виробника?

Подавати в суд. Це може зробити як юридична, так і фізична особа.

“Законопроект про зміни календаря свят
завис у Кабміні”

  • Цього року ми вперше відзначали 2 травня в форматі робочого дня. І ніякої трагедії, як бачимо, не сталося…

– Точніше не відзначали (сміється). Це взагалі було одне з найдивніших свят у офіційному календарі. Бо воно не мало за собою ніякої ідеологічної основи. Що сталося 2 травня? Що ми цього дня відзначаємо, що потрібен аж вихідний? Ніхто не міг пояснити. Ми пропонували скасувати його вже давно в рамках нашого законопроекту про зміни до державного календаря. На жаль, цей законопроект досі “висить” і не пройшов затвердження в Кабміні.

Володимир В’ятрович із дружиною Яриною Ясиневич і сином Юрком

  • Але ж ви там зазіхнули, як багато хто вважає, на святе – Жіночий день?

– Так, ми пропонуємо скасувати вихідний 8 березня і взагалі його переформатувати. Говорити не про Міжнародний жіночий день, як це було в радянській традиції, а про День боротьби за права жінок, як це є у світовій практиці.

Річ у тому, що це свято дедалі більше комерціалізується, а традиція дарувати презенти і подарунки жінкам стала певною повинністю, а не приємністю. Це більше привід випити за жінок, ніж зосередити увагу на їхніх правах.

А чи будемо мати вихідний 8 березня наступного року – це вже залежить від депутатів. Судячи з популістських заяв навіть тих нардепів, які в цілому є прихильниками декомунізації, я не впевнений, чи вдасться скасувати його до наступного року.

“Відзначати сторіччя заколоту
– якось нелогічно”

– Якщо говорити про відзначення роковин, пов’язаних із сторіччям Української революції, то ми як Інститут національної пам’яті вважали за необхідне відзначати річниці створення різних державних інституцій. Скажімо, сторіччя створення парламенту, уряду, дипломатичної служби, проголошення української незалежності, створення університетів, збройних сил тощо.

Читайте також:
100 років незалежності: як рекламувала себе УНР. ІНФОГРАФІКА, МАПИ

У цьому контексті відзначали і сторіччя тих інституцій, які були створені і за доби гетьманату – приміром, державної служби, а незабаром відзначатимемо ювілей Академії наук.

Водночас вважаємо недоречним говорити про відзначення сторіччя гетьманату, оскільки ця форма державності постала внаслідок перевороту проти попередньої форми української державності.

Відзначати сторіччя заколоту – якось нелогічно чи не так? Тут не йдеться про якусь зневагу або недостатню шану до постаті Павла Скоропадського.

Але так само ми не будемо відзначати і сторіччя перевороту, після якого до влади прийшла Директорія, повставши проти гетьмана.

Вважаємо, що з висоти цього століття, яке минуло, маємо вшановувати всіх тих осіб, які боролися за незалежну Україну, навіть попри те що між ними була незгода чи ворожнеча. А отже, маємо з однаковою повагою ставитися і до Симона Петлюри, і до Павла Скоропадського, і до Михайла Грушевського, не зважаючи на їхні помилки й суперечності між собою. Адже це люди, які закладали основи української державності.

І я втішений, що в Києві є вулиці і Петлюри, і Скоропадського, і Грушевського, і ніякого конфлікту в цьому немає.

Читайте також:
“Україна без Криму – це як тіло без ніг”. Два ювілеї гетьмана Скоропадського

“Здається, ми зуміли зробити історію цікавою”

  • Інститут нацпам’яті, який ви очолюєте з 2014 року, досить молодий. Проте різні джерела по-різному рахують його вік. То скільки років УІНП?

– Інститут було створено у 2007 році, він існував під керівництвом Ігоря Юхновського як центральний орган виконавчої влади до 2010 року.

Потім ми стали свідками спроби ліквідації інституту: його очолив ставленик Комуністичної партії Валерій Солдатенко. Статус центрального органу виконавчої влади скасували і надали досить дивної форми у вигляді науково-дослідної установи при Кабінеті Міністрів України.

Ніхто толком не розумів – що це? Тут навіть якісь дисертації захищали. Тобто це було якесь напівнаукове-напівполітичне утворення, яке виконувало певне політичне замовлення.

Сам Солдатенко як директор інституту почав порушувати питання, що не можна говорити про Голодомор як геноцид, попри існування чинного на той момент закону про Голодомор.

Володимир В’ятрович очима співробітників. Дружній шарж на день народження 7 червня

Усе це припинилося у 2014 році після падіння режиму Януковича і його втечі до Росії. Я був призначений директором інституту в березні 2014-го, ще кілька місяців інститут існував у статусі науково-дослідної установи при Кабміні. Потім я запустив процес реорганізації і вже 2015 року повернув попередній статус центрального органу виконавчої влади.

Тобто можна говорити про десять років існування інституту з певними метаморфозами та паузами в його роботі.

  • Чи багато співробітників на сьогодні у вашому інституті?

– На сьогодні в штаті інституту – близько 40 співробітників разом із технічним персоналом.

  • Часто УІНП та В’ятровича критикують за те, що вони займаються лише перейменуваннями і поваленням пам’ятників. Що ви вважаєте основними досягненнями свого колективу за понад чотири роки роботи?

Вважаю, що одним із найбільших досягнень колективу є процес декомунізації, який нам удалося запустити в Україні, та відкриття архівів КДБ – це ще один із законів, які було ухвалено в 2015 році за прикладом законів, які діють в інших країнах Східної Європи. Зараз в Україні є просто безпрецедентно необмежений доступ до архівів КДБ.

Володимир В’ятрович не фестивалі “Історія.UA” 2017 року з редактором “Новинарні” Дмитром Лиховієм

Інший наш надзвичайно важливий здобуток – це інформаційно-просвітницька робота щодо української історії. Вона виливається в різні форми: це і видання книг, і вуличні виставки, це фестиваль “Історія.ua” з популяризації української минувшини, який ми тільки започаткували.

Мені здається, що ми зуміли зробити історію цікавою. Зуміли запустити масштабні суспільні дискусії довкола українського минулого, і в цьому відіграла свою роль і та ж таки декомунізація. Бо громадські обговорення щодо нових назв, постатей (кого вшановувати, а кого ні) спричиняли палкі обговорення й бажання докопатися до глибин навіть серед тих, хто досі історією не дуже й цікавився.

У цьому свою роль відіграють і наші вуличні виставки – це новий формат, започаткований інститутом. Зараз на Хрещатику триває виставка про українців, які пройшли через нацистські концтабори, там же була виставка про сторіччя Української революції, незабаром будемо робити виставку про історію українського герба – тризуба.

Читайте також:
На Хрещатику відкрилася виставка УІНП “Воїни. Історія українського війська”

Виставка УІНП “100 років боротьби: Українська революція 1917-1921”
поїде в усі регіони. ФОТОРЕПОРТАЖ

Також видаємо різні книги. Один із важливих проектів для нас, який стосується вже наших днів, а не далекого минулого, – ц е проект “Усна історія Майдану”. Ми записали понад 1300 інтерв’ю учасників Майдану по всій Україні. Видали про це вже три книжки. Далі на основі цієї величезної бази інтерв’ю будемо створювати сайт, аби ці свідчення були доступні всім.

Так само в рамках проекту “Усна історія україно-російської війни” видали вже три книжки спогадів учасників цієї війни та будемо продовжувати публікувати їх у майбутньому.

Читайте також:
УІНП доводить цифрами: декомунізація не є “бандеризацією”

“Правління Януковича показало,
як можна далеко провалитися в минуле”

  • У Вікіпедії написано, що інститутів національної пам’яті в світі всього два – в Україні та Польщі. Це справді так?

– Ні, неправда. Під такою точнісінько, як у нас, назвою діє інститут в Словаччині, під схожими назвами є в Румунії, Чехії (там він називається Інститут досліджень тоталітарного режиму), у країнах Балтії.

Такі інституції – це особливість посткомуністичних країн. Нічого не чув про такі заклади у Франції, Великій Британії чи в іншій країні, яка не була під комуністичним гнітом. Бо саме комуністичний режим докладав зусиль для стирання того, що ми називаємо національною пам’яттю. І щоб говорити про її відновлення, потрібні зусилля на державному рівні. Саме це й робиться в країнах Європи.

І добре, що Україна врешті решт почала їх наздоганяти, бо без подолання тоталітарного минулого є загроза їхніх рецидивів. Що власне й сталося в тій же Росії чи Білорусі. Та й правління Януковича наочно показало, як можна далеко провалитися в минуле, якщо ми його не переосмислимо.

  • З якими з цих інститутів співпрацюєте?

– Із самого початку ми мали активну співпрацю з польським Інститутом національної пам’яті, реалізували низку спільних проектів. Одним із них був українсько-польський форум істориків, де обговорювали дуже важливі питання україно-польського конфлікту.
На жаль, зараз цей форум призупинений через ухвалення нового польського закону про Інститут національної пам’яті, який, по суті, робить неможливим дискусії довкола питань україно-польського конфлікту на території Польщі. Ми запрошуємо колег сюди, в Україну, тут ми гарантуємо можливість нормальної дискусії.

Читайте також:
Закон про “бандеризм”: УІНП не бачить можливості проводити
форуми істориків у Польщі

Так само співпрацюємо з іншими інституціями, зокрема, через Платформу європейської пам’яті та сумління (Platform of European Memory and Conscience). Це велика конфедерація державних і громадських організацій, які досліджують діяльність і злочини тоталітарних режимів у Європі в XX столітті.

Раз на рік відбуваються зустрічі, обмін досвідом. Приміром, у 2016 році засідання цієї європейської платформи відбувалося в Україні напередодні чергових роковин Голодомору, була конференція, а потім її учасники брали участь у пам’ятних заходах з ушанування жертв геноциду.

“Я в’їзний до Польщі.
І Шереметі заборону скасували”

  • У липні виповниться 75 років Волинської трагедії. Слід знову чекати чергової хвилі ненависті і звинувачень з боку наших сусідів-поляків?

– На жаль, думаю, що так. Знову будуть якісь провокації і політичні заяви, буде черговий сплеск політизації історії. Єдине, на що хочеться сподіватися: не буде ухвалено якихось чергових документів, які погрішать українсько- польські стосунки.

Втім, маємо надію на певне заспокоєння цього загострення – маю на увазі заяви нового міністра закордонних справ пана Чапутовича, який, на відміну від свого попередника, робить чіткі проукраїнські заяви. Він навіть заявив про необхідність перегляду закону про польський Інститут національної пам’яті. Якщо це станеться, ми зможемо повернутися до можливості відновлення діалогу.

  • То ви Польщі персона нон-грата чи ні?

– Та ні! Це був політичний піар попереднього міністра закордонних справ пана Ващиковського, який собі намагався таким чином заробити якісь політичні дивіденди. А може, навіть врятувати свою посаду.

Ващиковський як міністр закордонних справ міг запровадити заборону лише на терен Євросоюзу, а заборона виключно на терени Польщі – компетенція МВС країни. І Святослав Шеремета (секретар Державної міжвідомчої комісії України у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції, пам’яті учасників жертв війни та політичних репресій – “Н”), наприклад, дізнався про свою заборону при поїздці в Німеччину.

Я після скандалу в Польщі не був, але без проблем відвідував ЄС.

Крім того, кілька тижнів тому заборону [на в’їзд] скасували і Шереметі.

Читайте також:
“Чорний список” у дії: Польща не пустила в країну Святослава Шеремету.
МЗС викликає посла Пєкла

  • А як щодо в’їзду до Росії?

– Там, швидше за все, що так (заборона діє – “Н”) – повідомлення про це було в ЗМІ. Але перевіряти фізично цей факт я не пробував.

Сталося це ще в 2008 році. Чому я удостоївся такої честі? Один із російських політиків тоді пояснив: “потому что помагает Ющенко оболванивать украинский народ”.
Передусім це помста за мою діяльність з відкриття архівів КДБ та участь в активних дискусіях з російськими істориками щодо радянського минулого.

Те, що відбувається в Росії зараз, – це повна реабілітація і реанімація всього радянського, а ті зворотні процеси, які запущені в Україні, дуже шкодять російським намаганням повернутися в минуле.

  • Чи є надія повернути в Україну з Росії архіви, які там залишилися?

– Тільки тоді, коли в Росії поміняється влада. А доти говорити про повернення української спадщини не доводиться.

Треба розуміти, що теперішня російська влада не допускає до своїх архівів не тільки українських істориків, а закордонних дослідників узагалі та й російських теж.

Читайте також:
Путін=Сталін. Через “Деклярацію” ОУН 1945 року Росія закрила доступ
до всього онлайн-архіву українського визвольного руху

“Ми могли б знайти ще живих
виконавців політичних репресій”

  • На нещодавній конференції “Штучні голоди в Україні в XX столітті”, яку проводив ваш інститут, прозвучала ініціатива від Левка Лук’яненка щодо поновлення суду над організаторами Голодомору. Адже попередня справа була закрита з огляду на смерть підсудних. Нам дійсно потрібен ще один процес?

– Вважаю, що справа, яка була відкрита СБУ, проведене слідство та результат цієї справи і постанова суду, в якій кваліфіковано цей злочин як геноцид проти українців, – цієї роботи цілком достатньою. Відповідно, не бачу потреби поновлювати суд. Це лише поставить під сумнів результати попереднього процесу, але не дасть нічого нового.

Ми чудово розуміємо, що притягнути до відповідальності тих людей, які організували цей страшний злочин, все одно не вдасться, бо вони мертві. Але водночас сам по собі суд був важливим, аби констатувати організований характер цього злочину і дати йому юридичну характеристику як геноциду.

Мені здається, що замість того, аби ставити під сумнів результати цього суду, варто було б закцентувати на якихось інших злочинах радянської системи проти українців. Маю на увазі депортації, які вчинялися в Україні, нищення української еліти, репресії проти українських дисидентів аж до кінця 80-х – початку 90-х років. У ході цих розслідувань ми могли б знайти ще якихось живих виконавців тих чи інших політичних репресій проти учасників українського визвольного руху.

  • І вони могли б дати важливі свідчення, яких ми не знайдемо навіть в архівах, чи не так?

– Абсолютно. Попри те, що українські архіви і матеріали КДБ в Україні відкриті, там відбувалися системні знищення, тож дуже багато матеріалів у цих архівах безслідно зникли.

Відтак мені здається, що важливіше орієнтуватися на міжнародний рівень та намагатися ініціювати від імені держави ідею створення міжнародного трибуналу щодо засудження комунізму як такого. Зараз обставини для цього є сприятливими, бо є бажання запускати такі процеси у балтійських країнах, в Польщі, в інших пострадянських країнах Східної Європи.

усі фото: ФБ Володимир В’ятрович

Читайте також:
“Володар історії”. Після розкриття правди про 28 панфіловців
Путін підпорядкував Росархів лише собі

УІНП готує настільну гру про УПА. ФОТО

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

 

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

 

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

- реклама -

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: