автори:
Дмитро Лиховій, Людмила Кліщук
фото: Олена Максименко та (архівні) з відкритих джерел і ФБ
Після звільнення з кремлівського полону Олег Сенцов живе таким активним життям, наче хоче надолужити п’ять з половиною років тюремної ізоляції, що спіткала його у 2014-2019-му. Хоча чому “наче”? Так воно і є.
Поки ми взяли в нього це інтерв’ю й готували його до друку, Сенцов уже встиг провести черговий етап кастингу до свого нового/старого фільму, тиждень походити на яхті біля берегів Туреччини й відзначити там своє 44-річчя, побувати на судах над активістами і в гостях в Едема Бекірова, на лінії адмінкордону з Кримом і в зоні ООС на Донбасі, поспілкуватися з обуреними військовими і зробити висновок: “ще одна спроба домовитися з Путіним приречена на невдачу, яка може повернутися не тільки розчаруванням, а й втратами”.
Коли запитувати Сенцова про політику, він говорить як політик: правильні проукраїнські речі, з толком і розстановкою – хоча переконує, що в політику йти не збирається. Олег уже знає, чиї ботоферми працюють проти нього в фейсбуці. І чому заангажовані соціологічні контори почали міряти його президентський рейтинг.
Ми зустрічаємося в піцерії на Печерську. Режисер, письменник і громадський діяч трохи спізнився, але в доброму гуморі: щойно стало відомо, що Мінкульт виділив на його фільм “Носоріг” 25 мільйонів із державного бюджету. Ще майже стільки ж, каже Олег, дає Європа.
Сенцов значно охочіше говорить про кіно і творчість, однак від наших запитань про війну та політику, кримські події 2014-го, Савченко, Афанасьєва, Цемаха тощо теж не закривається. За його словами, він не любить олігархічні ЗМІ, підтримує незалежні медіа, і тому після тривалої перерви погодився дати інтерв’ю саме “Новинарні“.
– Олеже, як на вас вплинув цей карантин? Для людини, яка провела більше п’яти років у тюрмі, нинішня ізоляція ніби не мала бути проблемою, але все-таки, мабуть, були якісь плани щодо роботи, поїздок…
– Люди, які не були у в’язниці, цього не зрозуміють, але для мене це справді було не складно. Я – та людина, яка завжди використовує з користю обставини, в яких опинилася. Саме обставини – не люблю вживати слово “проблеми”.
Пів року я волонтерив на МЗС – це було дуже виснажливо, бо я не відпочивав, постійно їздив, спілкувався. А карантин – це наче домашній арешт. Була можливість побути вдома з родиною, заспокоїтися, більше читати тощо.
– Вдалося більше часу присвятити творчості?
– Я п’ять років займався творчістю в ізоляції, написав чимало сценаріїв, оповідань. У мене велика пачка записів, і цього запасу вистачить років на три, щоб публікувати, а то й більше. Або й на п’ять.
Це не означає, що я не буду більше писати. Але зараз немає часу зосереджуватися на [літературній] творчості. Пройде час, буде сприятливий період – тоді. Творчість – це ж історія не про “замовлення”.
– Вас у ЗМІ представляють як “колишнього політв’язня Кремля”. Ви ж кажете, що “не хотіли б жити минулим”. То хто ви зараз за родом занять – громадський діяч, політик, кінорежисер, письменник, митець?
– Це те саме, коли я був у в’язниці, а всі казали – “режисер”. Режисура – це лише частина мого життя. Багато що мене цікавить. Тому коли запитують, як представити, кажу, що я просто Олег Сенцов.
– Які джерела ваших доходів? Чи велику частку із них складають гонорари за книги та фільми? І взагалі, чи можна в Україні письменнику вижити за рахунок гонорарів?
– Можна.
Коли я вийшов [із російського ув’язнення], то квартиру в Голосіївському районі мені подарував Фонд Пінчука на прохання Зеленського – це відома історія. Було ще 24 моряки, всім роздали квартири. Але закидають це тільки мені (сміється). Вважаю це адекватною підтримкою від держави за кошти олігархів, схема була нормальна.
Також я отримав певну суму за різні присуджені премії, призи.. Всі ці кошти теж віддали.
Отримав гонорав за “Номери” – фільм, який я знімав з Ахтемом Сеїтаблаєвим – та гонорар за дві книжки, які вийшли, коли я був у в’язниці.
Наразі я видав ще дві книги: “Маркетер” та роман “Другу також варто придбати”.
Зараз ми готуємо до видання двотомник: у ньому будуть щоденники голодування і тюремні оповідання. Це повинно вийти друком разом, бо пов’язано тематично.
Працюю з “Видавництвом Старого Лева”, адже воно – класне, люди – фахові й порядні, з ними комфортно працювати. Всі мої книги виходитимуть у цьому видавництві, мене поки все в них влаштовує, ми підписали угоду.
Збірник оповідань “Жизня” вийшов на п’яти мовах, і суми певні від цих виданих перекладів теж періодично заходять.
Можу сказати, що гонорари з видавництва книг – це мій основний та єдиний зараз дохід. Я можу за нього протримати себе та свою родину.
В мене не надто великі витрати, веду досить скромний спосіб життя. Мені вистачає. Але пам’ятаю і про те, що видавництво мені надало досить гарні умови співпраці, й поки що мої книги досить добре продаються.
– Ви почали говорити українською. Спочатку, коли вас звільнили, було достатньо критики…
– Про те, що Сенцов не вивчив української мови за п’ять років у тюрмі? (сміється).
– …що “нам підсовують рускоязичного патріота”, “троянський кінь” і все таке.
– Треба розуміти, що навіть у в’язниці нам не передавали, скажімо, листівки, які були підписані українською. Це було заборонено. Там не було умов вчити українську. Англійську – так.
– Але ви зараз розмовляєте українською і за останній час стали говорити значно краще.
– Я ще вчуся. Говоритиму добре тоді, коли говоритиму, як Вакарчук (сміється).
– Але все-таки. Що було причиною цього вибору мови? Так вимагає амплуа героя, за якого боролася вся Україна, і протокольні речі? Чи відбулося усвідомлення ідентичності й розуміння важливості ролі української мови для держави, незалежності?
– Бо зараз мова – це маркер. Багато моїх російськомовних друзів, у тому числі тих, які вийшли з тимчасово окупованого Криму, переходять на українську, бо це маркер. Якщо ти говориш українською – отже, ти за Україну. Це важливо. Державна мова – це те, що має об’єднувати нашу націю. Мова, державні атрибути, напрямок на поступову розбудову європейської держави та вихід з пострадянського простору.
Бо якби в нас були нормальні стосунки з Росією – не було б війни.
А зараз, якщо ти розмовляєш російською, ти підтримуєш ворога тим самим.
Гібридна війна триває через мову теж. Вони це використовують. І коли ти переходиш на українську – це як захист державності.
– Чи брали ви спеціальні уроки української?
– Я розумів [українську] добре завжди, але ніколи не спілкувався. Мій перший виступ був у Давосі (на “українському сніданку” на полях Всесвітнього економічного форуму 23 січня 2020 року – “Н”). Читаю українською новини, пишу українською, почав потроху вести фейсбук українською. Моя асистентка перевіряє мої дописи на помилки, потім вказує мені на них, і я сам їх потім редагую, цим самим вчуся.
– Про мову і державність ви говорите фактично як політик. Або як людина, яка вчиться бути політиком. От наприклад, у фейсбуці ви пишете, що переглянули “Картковий будинок”…
– І трохи потролив сивочолого гетьмана? (Посміхається). Коли критика колишнього президента сприймається як образа почуттів віруючих – це неможливо. Порошенко зробив хороші речі, але є і те, що не зробив. Те ж саме, і про Зеленського. Але я об’єктивно все оцінюю…
– Питання про інше. Ви пишете у ФБ, що за “ступенем забрудненості” українська політика попереду планети всієї. Чи ви теоретично думаєте про свій похід у політику, у представницьку, виконавчу чи законодавчу владу, на якусь посаду?
– Не збираюся йти на жодні чиновницькі посади, не буду створювати жодних політичних партій. Зараз я роблю кіно, маю письменницьку та громадську діяльність, зосереджуюся на відстоюванні полонених та державницьких інтересів України.
Я говорю так, як це є. Комусь це не подобається. Бо коли ти у в’язниці – ти дуже зручний. Коли ти мертвий герой – ти взагалі дуже зручний…
– Якби ви померли у в’язниці, багато хто зрадів би.
– Та взагалі! (Сміється).
– А так казали: “Надія Савченко номер два”. Хоча ви не стали другою Савченко, це радує.
– Я сподівався, що вона (Савченко) прийде, почне цю систему ламати, але цього не сталося.
– Ви із Савченко не спілкувалися після звільнення?
– Один раз телефоном.
– Про що?
– Це було дуже класно (пожвавлюється). Після звільнення пройшло, можливо, кілька тижнів, я їхав на інтерв’ю, прийшло повідомлення від Саші Кольченка про те, що Надія хоче зі мною спілкуватися.
Вона запитала як справи, привітала зі звільненням. Сказала мені: “Олег, не зроби помилки, яку зробила я, не наступи на ті самі граблі, що наступила я”. Я відповів, що постараюся цього не зробити.
– А що вона мала на увазі?
– Не знаю. А потім каже: “А хочеш дати інтерв’ю Шарію?” (сміється). Спочатку вона каже – “не наступи на граблі”, а потім “а дай інтерв’ю Шарію?” Ну що це таке?!
До речі, коли ми робили першу пресконференцію після звільнення, мені скинули посилання на один із випусків Шарія – він про мене досить нормально говорив. Моя риторика тоді підходила під Зеленського – що “треба вести переговори, але не поступатися інтересами”… Незрозуміло було, в яку сторону я хитнуся. Потім у Львові через два тижні була презентація моєї книги “Маркетер”, до мене підійшов хлопчик і попросив автограф для Шарія. Я підписав. Він про це потім писав допис у ФБ, здається.
– Було видно, що Шарій вас промацує, хоче якось використати?
– Так.
– Але повернімося до питання про політику. Які мають бути умови, щоб Олег Сенцов приєднався до політичної партії?
– Навіщо? Вони без мене не впораються?
От ми вибрали Порошенка – і він мав все змінити? До цього був Ющенко. Ось Зеленський. Нічого не змінить? “О, зараз прийде Сенцов – все змінить!”
Це наша проблема: ми думаємо, що прийде месія, який усе змінить. Але кожен має робити все на рівні себе, своєї родини, роботи, країни, громади. Я роблю для цього все, що в моїх силах. Якщо кожен так буде робити – це буде нормально.
Спілкувався недавно з Олександром Солонтаєм (засновник ВМГО “Фундація регіональних ініціатив”, колишній голова партії “Сила людей”, громадський діяч, експерт – “Н”), він знається на темі місцевих громад. Говорить про те, що люди не готові брати відповідальність за себе. Ось, є їхня квартира – і далі, за під’їзд чи прибудинкову територію, люди вже не хочуть нести відповідальність.
– За результатами соціологічного дослідження компанії “СОЦИС”, проведеного в червні, йдеться, що колишній політв’язень Олег Сенцов має президентський рейтинг 2,2%, стільки людей за нього готові зараз проголосувати. Це багато чи мало? Відчуваєте довіру?
– Це дуже мало.
– Насправді це досить непоганий президентський рейтинг для людини, яка спростовує наміри балотуватися.
– Я завжди заявляю, що не збираюся нікуди йти, а вони все ставлять і ставлять мене в рейтинги (сміється).
Читайте також:
Соціологи показали нові президентські і партійні рейтинги з Сенцовим і Зеркаль
– Коментатори на вашій ФБ-сторінці мають ознаки ботів і ботоферм, які працюють проти вас цілеспрямовано. Видно, що вони “гасять” згадки про вас і на інших сторінках, формують негативну громадську думку. Ви відчуваєте, що проти потенційного політика Сенцова працюють уже зараз?
– Думаю, вони бачать рейтинги. Рейтинг довіри, скажімо. Там я другий чи третій: Зеленський, Разумков, Сенцов. І це є прблемою для них, вони працюють на те, щоб знизити рівень цієї довіри.
– “Вони” – це хто?
– “Мочать” і порошенківські, і зеленськівські, і шаріївські, російські – з трьох боків. Я вже до цього звик.
– Чому ви не відповідаєте в коментах?
– Вести діалог у коментарях у фейсбуці неможливо. Там шквал, твій голос просто потоне (хапається за голову).
– Які вам ближчі політичні ідеї, політичні сили, групи?
– Вони від громадських поглядів ніяк не відрізняються.
– Українська державність?
– Так.
– Але ж їх виражають певні політичні сили.
– Розумію, що це якісь загальні речі. Але для мене це головне. Решта – зайве.
Політика для мене брудна річ. Гасла й лозунги використовуються для певних цілей. Це все заплямовує, а я в це щиро вірю, бо це гасла Майдану. Всі, хто пройшов через нього, нестимуть ці цінності через все своє життя.
– Зараз вас часто можна побачити на правозахисних акціях, біля судів, у справі Шеремета і т. ін. У 2014 році ви були “автомайданівцем”, брали участь у Революції Гідності в Києві. Вам не здається, що в Зеленського проступають деякі риси режиму Януковича, що є паралелі з поліцейською державою в Росії чи Білорусі і Майдан у якійсь формі може повторитися?
– На щастя, ні. Влада Януковича – це була бандитська влада, яка повністю захопила країну. Це була організована злочинна група. Пам’ятаю, як вони прийшли до влади, віддали Крим “макіївським” і почали витягувати всі гроші до копійки. Пам’ятаю це дуже добре, то був якийсь жах – захоплення Криму донбаськими (посланцями Партії регіонів із Донеччини – “Н”).
Влада Порошенка була іншою, хоча я її й не застав – друзі розповідали. Влада Зеленського зовсім інша – він не зламав систему глибинно, не зробив правової держави, верховенства права. Це ті самі глибинні речі, які ми не могли зробити за часів Порошенка. Але система корупції, яка існувала, зруйнована.
Олег Сенцов на громадських акціях та зустрічах. Фотогалерея:
Відбулася не децентралізація, а локалізація. Є групи впливу – ті ж самі силовики, СБУшники, колишні “регіонали”, проросійські сили, олігархічні, сили Порошенка. Він (Зеленський) має багато важелів впливу, але не може ними користуватися – йому не вистачає сили натиснути на них. Він не контролює так, як контролювала держава за Порошенка чи Януковича. Речі, які відбуваються, відбуваються під впливом локальних сил.
Проблема Зеленського – не в тому, що він робить поліцейську державу,
а в неконтрольованості цих процесів.
– Як, на вашу думку, витримати баланс між боротьбою за демократію всередині держави з урахуванням зовнішньої загрози з боку РФ? Ми бачимо, що здобуття свободи у 2014 році обернулося політичною турбулентністю і втратою Криму й Донбасу…
– Це окремі речі, хоч вони й впливають одне на одного. Є зовнішна агресія Росії, яка виявилася в окупації Криму та Донбасу, і є проросійські сили всередині країни. Це одна сторона.
Інша – стара система, яку ми успадкували ще з часів президентства Кравчука, Кучми, Януковича. Вона нікуди не зникла. Це наша deep state – корумпована, пострадянська, з дуже глибоким корінням. Це наша інша проблема.
Боротися з цим треба. Якщо не переможемо – України не буде.
Головна проблема одна – немає верховенства права. Поки в Україні не буде зроблено незалежного, чесного та справедливого суду – не буде нічого. Це як будувати будинок на болоті. Фундамент – це верховенство права, з цього починається держава.
Зовнішнє – це теж проблема, бо ми воюємо з Путіним. Я завжди це казав: нам із ним потрібно боротися, а не домовлятися. З ним неможливо домовитися, це людина має собі за ціль знищити Україну, а нас зробити рабами. Боротьбу треба вести, поки не віддадуть нам окуповані території. За часів Порошенка вона велася, але не думаю, що все робилося так, як треба.
За часів Зеленського вона припинилася, ми хочемо якогось примирення, і це грає на руку самого ворога…
Читайте також:
Революція Гідності перетворилася на контрреволюцію ненависті, – Сенцов
– Кримські події 2014-го. Яку саме діяльність ви вели у Криму навесні 2014-го? Який це був опір? Чому запитуємо, бо Жемчугов, Сизонович, військові ССО – після їх звільнення з полону ОРДЛО виявилося, що вони вели реальну партизанську, підривну діяльність на окупованій території, і ця діяльність була значно серйознішою, ніж про них говорили під час їхнього перебування за ґратами.
– Те, за що мене засудили, не мало за собою об’єктивного підґрунтя, але вони розуміли, що я ворог і ніс їм велику шкоду. Вони почали під мене рити та змінювали показання, щоб зробити мене головою тієї так званої “терористичної групи”. Це була одна історія, вона не мала відношення до правди.
До Криму я приїхав одразу з Майдану. 28 лютого виїхав із Києва, 1 березня прибув на півострів і почав проводити якусь роботу. Я навів контакт із кримським майданом, почав промацувати ґрунт: хто за нас, хто проти.
Ситуація почала дуже швидко розвиватися. Я комунікував з усіма, хто за Україну: починаючи з антифашистів, радикалів, ультрасів і закінчуючи військовими й журналістами, з Меджлісом і кримськими татарами.
Ми робили все для спротиву. Спочатку це були акції якісь – вшанування памяті Шевченка, автопробіг тощо.
Потім, коли ми зрозуміли, що це не працює, відбувся фейковий референдум, затримали людей.
Черниш уже зник, заарештували Льошу Гриценка, дівчат з “Автомайдану”, Реуцький пропав.
Тоді ми зрозуміли, що треба робити якесь підпілля – спілкувався з усіма, хто може та хоче це робити. В тому числі з групою Афанасьєва.
Я попередив, що ми не будемо робити речі, пов’язані з кровопролиттям.
Згодом Чернія затримали, він вказав на своїх друзів (яких намагався долучити до підривів – “Н”), але вони виявилися із [проросійської] “самооборони”, їх відпустили. Давай шукати інших, затримали Гену [Афанасьєва], він “здав” мене та Кольченка.
Я знав, що нас шукають. Всіх, кого міг попередити – попередив, Сергацкову в тому числі. Коли я відправив їй смску про те, що мене затримали, вона була готова до цього.
Я не шпигун і не диверсант, я людина, яка може чинити спротив, але бути більш у темряві та неофіційно. Мені це вдавалося.
Коли мене затримали, після прямих показань Афанасьєва, вони аж тоді зрозуміли, кого затримали. Але я нічого не розповідав. Почали мене до тієї справи (про підпал російських установ – “Н”) підштовхувати, але я нікого не здавав та нічого не підтверджував.
– З Геннадієм Афанасьєвим спілкувалися після повернення?
– Ні. Радий, що він зрозумів свою помилку, переступив через себе, ризикував. Для мене він себе виправдав. Але надалі підтримувати зв’язок, спілкуватися – вже не можу. Бажаю йому всього найкращого та не тримаю на нього жодного зла.
– Він казав, що “здав” вас під тортурами.
– Між тим, коли мені подзвонили і сказали, що Афанасьєв заарештований, і тим, як він почав телефонувати й запрошувати на зустріч, минула година-півтори.
Тому не варто мені розповідати, що Афанасьєв здався під катуванням.
Ніхто не витримає довгих катувань, так. Якби мене катували місяць, я б теж все підписав.
Я набагато більше знаю про цю справу, ніж інші, але не хочу нікого поливати брудом. Я радий, що він (Афанасьєв) “хроманув”, потім випрямився, молодець, хай щастить.
Читайте також новину червня 2016 року:
Як Солошенко й Афанасьєв поверталися в Україну. Подробиці від Геращенко. ФОТО
– Чи проводила СБУ після вашого звільнення з ув’язнення перевірку на предмет залученості вас ФСБ?
– Зі мною – ні. Але перевіряли людину, яка мене знала там, за ґратами.
Вони не проводили пряму перевірку мене, а проводили перевірку довкола мене. Це нормально, це їхня робота.
– У якому стані ваша справа в ЄСПЛ? Коли може бути рішення?
– Там все стартувало ще в 2015 році. Три справи були об’єднані в одну: незаконний арешт, катування, незаконний вирок. Ще рік тому, навесні 2019-го, суд пішов до нарадчої кімнати, щоб винести рішення. Коли буде рішення – невідомо, хоча в моєї справи є пріоритет, бо йдеться про катування.
– У 2018 році ви голодували в колонії “Білий ведмідь” з вимогою звільнити 64 українських політв’язнів в Росії. Привернули увагу світу до цієї проблеми, частина політв’язнів була звільнена разом із вами, більшість – залишається. Як ви долучаєтеся до боротьби за їхнє звільнення? Коли може відбутися цей обмін? Якою ціною?
– Кожен раз, коли є нагода – я артикулюю тему полонених, пишу про когось окремого, щоб звернути увагу. Намагаюся, щоб тема залишалася в інформаційному просторі. Доти, доки в Росії залишається хоч один ув’язнений, я буду про це говорити.
Що я ще можу зробити? Ми можемо тиснути на нашу владу, на американців, на європейців, щоб вони про це не забували.
Вплив Росії в країнах Європи дуже сильний – половина ватників, там використовують місцевих націоналістів, щоб вкидати ось ці ідеї про “велику Росію” і “дружбу” в суспільство.
Треба пам’ятати, що полонені – це важіль впливу на Путіна.
Чому звільнили моряків та мене?
Щоб прибрати з інформаційного поля найбільш токсичних для Путіна полонених,
щоб ця тема трішки зійшла.
Зеленський показав, що він може домовлятися з Путіним, Європа задовольнилася. Все. Зараз немає таких медійних “зеків”, нема що взяти з України.
– Чотири роки тому ви написали в листі з якутської тюрми: “Не треба нас витягувати за будь-яку ціну – перемога від цього не наблизиться. Використовувати нас як зброю проти ворога – так. Знайте, що ми не слабке ваше місце. Якщо нам судилося стати цвяхами в кришку труни тирана, то я хотів би бути таким цвяхом. Просто знайте, що цей цвях не зігнеться“…
– О, був в ударі, коли це писав, пробиває інколи на пафос (посміхається).
– Сильні рядки. Але потім був обмін із Цемахом, свідком у справі МН17. Вас звільнили, його віддали Росії.
Перед тим, щоб узяти Цемаха в полон, українські спецслужби проводили операцію на окупованій території. Коли Цемаха виводили з ОРДО, загинув розвідник Олександр Колодяжний, а Дмитро Гержан із позивним “Тритон” втратив ногу. Знаємо, що ви зустрічалися з “Тритоном”. Про що була розмова, як ви на нього вийшли?
– Зустрічався з Тритоном, з їхнім командиром, він мені все розповів. Він же дав телефон Тритона.
Цю спецоперацію робило ГУР. Але щоб пройти туди (на окуповану територію – “Н“), їм потрібна була допомога розвідників, які працюють там, це була спільна операція.
Я розмовляв також із ГУРівцями, які були задіяні під час цієї спецоперації. Не можу все розповідати, бо це діючі спецпризначенці, які досі виконують завдання в районі проведення ОС. Але я дуже занурився в цю історію.
Для мене ця історія дуже важлива. Я детально знаю, хто куди став, хто на що наступив, хто як ішов. Історія трагічна. Колодяжний загинув трагічно. Бачив відео, де поранених витягають…
– Коли відбулися ці ваші зустрічі з розвідниками?
– Ось цього року, коли я останні два місяці почав їздити на фронт… Знайти цих людей – не проблема. У липні буде річниця загибелі Колодяжного, хочу поїхати в Дніпро, зустрітися з його сином.
– Чи не маєте відчуття провини від того, що сталося?
– Це війна. Тритон розуміє, що це була помилка. Хлопці – геройські. Я коли йшов на зустріч, трохи боявся, але Тритон мене нормально сприйняв.
Тритон, до речі, дуже хоче повернутися в армію, хоча це неможливо, але він думає над цим.
Він досі не отримав інвалідність, не може отримати пенсію, збирає досі довідки… Кажу: давай допоможу. Він каже: та я якось сам, але таких, як я, багато є.
– Збиття “Боїнга” рейсу МН17 в небі над Донбасом. Яка, на вашу думку, вага Цемаха в цій справі?
– Думаю так: що якшо він щось знав і міг дати конкретні свідчення, його давно б уже вбили. Росіяни “зачистили” всіх, хто міг щось знати. Тому якщо він і був свідком, то не ключовим і не важливим.
Читайте також:
Фігуранта справи MH17 Цемаха оголосили в розшук
Навіщо Путіну “беркутівці“, за великим рахунком (ідеться про обмін у грудні 2019 року – “Н”)? Щоб в Україні був кіпіш. Так само і з Цемахом – Путіну потрібен кіпіш з приводу обміну Цемаха, йому важлива дестабілізація в Україні.
Путін же спить і бачить, як націоналісти виносять Зеленського з Банкової,
а на його місце приходить Бойко чи Медведчук.
Ось його план: він хоче мати президентом України не Зеленського, а Медведчука.
– Ви відвідуєте район ООС, хоча й не любите це афішувати. Допомагали армії матеріально. Як до вашої присутності ставляться військові? Чому вас тягне на фронт, і чи тягне насправді?
– З одного боку, це зайвий піар. Але я дуже вдячний хлопцям, бо поки я відпочивав у в’язниці – вони працювали, і зараз працюють.
Ставляться до моїх візитів нормально. Уявіть: сидиш-сидиш в окопі – і опа! – Сенцов іде.
Відвідую розвідувальні підрозділи, антиснайперські. Знаю, що ці люди працюють – роблять “мінус”. Все.
– Що ви для себе привозите з цих поїздок?
– Що в нас є класні люди, які нас захищають.
Читайте також:
Сенцов із Жаданом приїхали на лінію зіткнення
– У грудні ви стали на облік у військкоматі в Києві. Так мало хто робить, коли міняє місце проживання. Президент не робив, наприклад. Після того армія якось нагадувала вам про себе –скажімо, навчаннями тероборони чи резервістів?..
– Так, вони (у військкоматі) згадували.
Але якщо щось таке почнеться – я сам поїду на самий передок, я не буду в теробороні. Маю вже чимало людей на фронті з різних підрозділів, які візьмуть мене під своє крило.
– Вода в Крим і загроза російського вторгнення з півдня, про які зараз говорять. Ваша оцінка цієї загрози?
– У Росії завжди були плани окупації Криму. У 2014 році Путін обрав один із них. Щодо реалізації інших планів – питання відкрите.
Я вважаю, що зараз він не піде на це. Бо це погано вплине на нього. Зараз Путін відпрацьовує план політичного, гібридного захоплення України. А для протидії військовим планам у нас є Генштаб.
– Хочемо запитати ще про мистецьке, ви в такій показовій футболці (із зображенням носорога – символ однойменного фільму, задуманого Сенцовим – “Н”)…
– Так, сьогодні, до речі (інтерв’ю відбувалося 9 липня – “Н”), за “Носорога” проголосували [на Раді державної підтримки кінематографії]. Всі розуміють, що Сенцов має знімати, і шукають рішення, як йому дати грошей.
Ми хочемо зробити якісне кіно. У 2013 році я передбачав менший бюджет. Після того змінилося умови, інфляція, долар уже не по 8, подорожчали послуги. Я вже не початківець. Тож тепер я взяв більше, щоб зробити нормальне кіно.
– Який загальний бюджет вашої стрічки?
– 1,6 млн євро. Пів мільйона євро ми вже знайшли за кордоном. Україна дає 25 млн грн – це 50 відсотків. Ще буде шматок, який ми сподіваємося отримати в “Єврімаж” (Eurimages – європейський фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату – “Н”). Загалом десь 90% у нас уже є, 10% ще знайдемо.
Читайте також:
Фільм Сенцова “Носоріг” отримає ₴25 мільйонів із бюджету
– На вересень 2020-го ви анонсували початок зйомок цієї кримінальної драми про 1990 роки. Цей фільм був задуманий ще до вашого арешту. Чи не застаріла тема, чи, можливо, тепер ви бачите її по-іншому?
– Я до нього не охолов. Це рефлексія за 90-ми. Тематично це кримінальна драма, бандитизм, але там змальовуються більш глибинні речі – про людину, про наше суспільство…
Зйомки мають стартувати 1 жовтня. У нас обмаль часу. Ми дуже чекали на це рішення щодо фінансування, бо готуємося, але не можемо дати стовідсотковий старт. Тепер починаємо працювати наповну.
– Кілька місяців тому ви оголошували кастинг серед УБД на роль головного героя у фільмі “Носоріг”. Чи визначилися вже з актором?
– Кастинг триває. Ось із вами переговорю – і йду знову на кастинг, тут поруч. Можливо, шукатимемо головного героя безпосередньо до старту зйомок, бо це важливий герой. Ми шукаємо і серед спортсменів, і серед військових. Це має бути людина, яка пройшла через щось, це мають бути очі, за якими є щось.
Роль першого плану гратиме не професіонал, другого плану – професійний актор, епізоди – ноу профі. Це зробить фільм більш реалістичним. Це я робив у “Гамері”, це буде і в “Носорозі”.
– Якщо в жовтні стартують зйомки – коли очікувати в прокаті?
– Ну, з початку зйомок до прем’єри проходить традиційно рік. Але хтось знімає, щоб зняти прем’єру, а я знімаю, бо хочу це зняти. Це потреба. Все інше – зайве.
– Чи дивилися ви вже фільми, зняті в Україні після 2014 року про ці події – “Черкаси”, “Кіборги”, “Наші котики”, “Позивний Бандерас”, “Іловайськ”, інші? Ваші враження?
– “Котиків” дивився, дуже сміливий проєкт, бо зняли комедію про війну, яка триває. Але зробили дуже класно.
Бачив “Донбас” Лозниці, там є якісь речі суперечливі, але фільм класний, дуже зайшов.
“Кіборгів” ще не бачив.
– Фільм “Черкаси” радимо, якраз на тему кримських подій 2014 року.
– А ми, до речі, “Черкаси” (тральщик ВМСУ, який опинився в облозі російських окупантів – “Н”) підтримували з берега тоді. Ми приїздили, вмикали їм гімн, намагалися щось передати, піднімали прапори з берега.
Фільм не бачив, але знаю про ці події з берега.
– То ви, виходить, один із прототипів групи підтримки “Черкас”.
– (Киває) …Так, які були на березі й допомагали. Був момент, коли я послав групу, щось передати, а її заблокували, шини прокололи, вікна в машині побили… Ми розблоковували…
– Мабуть, у вас будуть деякі зауваження щодо зображення історичної правди в “Черкасах”. Чи немає у вас бажання зробити своє кіно про ці події?
– Знаєте, я і дивитися не поспішаю, і важко знімати, писати про це, бо я був очевидцем, це мені болить. Може, через деякий час, коли історія охолоне трохи, зараз – ні.
– Коли ви перебували в ув’язненні, була небачена солідарність митців на вашу підтримку: вистава “Номери”, фільм “Номери”, знятий без вас, вийшло кілька ваших книжок, їх переклади, вам присуджували премії в Україні і за кордоном. Чи не відчували ви певне перебільшення ваших творчих талантів, пов’язане з ув’язненням? Адже до цього фільм “Гамер” (2011) був помітним явищем, але не таким легендарним, як виглядає тепер все, до чого причетний Сенцов.
– Мені це дуже не подобається. Я не хочу лізти вперед інших, ногами в кватирку, штовхатися ліктями, бо я Сенцов. Ні. Я це не полюбляю, я хочу, щоб мене оцінювали за творчість.
– Шевченківська премія, на вашу думку, була присуджена вам більше за політичну позицію чи за художню цінність кіно?
– Суміш. Але зараз я би дуже хотів, щоб це все відійшло. Хочу, щоб залишилася тільки творчість і оцінювали тільки її.
Якщо брати якихось інших авторів – то особа автора завжди менша, ніж його творчість. Ми памятаємо фільми, книги, але не завжди пам’ятаємо автора книги чи режисера. А в мене зараз навпаки: є ось така особистість, яку всі знають, і ось така (наближає вказівний і великий пальці – “Н”) творчість. Це неправильно.
– Вам не здається, що саме в цьому контексті оцінка вашої творчості дещо переоцінена?
– Не знаю. Я перший критик того, що створюю. Мені майже нічого не подобається з того, що роблю, але продовжую це робити, бо хочу це зробити. Не для слави, премій чи грошей.
Зараз це, з одного боку, допомагає, з іншого – заважає. Бо ти не можеш отримати 100% відверту оцінку.
Але склалося як склалося. Я не йду нікуди з творчості.
– Кого зі світових зірок ви хотіли б зняти в якихось наступних проєктах?
– Я не знімаю зірок. Я знімаю людей, які дійсно підходять на ту чи іншу роль.
– У вересні вийде ваш двотомник. Про що він?
– Щоденник голодування та тюремні оповідання. 7 вересня на річницю звільнення він вийде.
У Львові на Книжковому форумі хочемо презентувати, але побачимо, чи складеться все, як задумано.
При ближчому знайомстві Олег Сенцов залишив враження про себе як про щиру, пряму, загалом позитивну людину, яка може відкритися під час інтерв’ю, коли в питаннях менше банальщини і витягування на філософію.
Певна “забронзовілість” і втома від спілкування з медійниками відчуваються в Олегові зовсім трохи.
Але Олег пожвавлюється і викладає все як на духу, коли відчуває знання теми, близькість поглядів, цікаву йому постановку питання.
У розмові вловлюємо деякі шматки тексту – зокрема, ті, що стосуються політичних поглядів, ставлення до Росії, мовної, кримської проблематики, – які вже доводилося чути в інтерв’ю Сенцова іншим ЗМІ.
Складається вражання, що колись він таки прийде в політику – бо вже тепер може говорити як правильний, проукраїнський політик. Власне, Сенцов цього й сам не виключає. Зараз він громадський діяч і митець, що буде далі – побачимо.
…Ближче до кінця інтерв’ю на терасу піцерії “Іль моліно” на Печерську, де ми сидимо й говоримо, заходить нардеп від “Слуги народу” Микола Тищенко. Із реакції цього “селебріті” за сусіднім столом, за спиною в нашого співрозмовника – Тищенко впізнав Сенцова і був би дуже не проти заприязнитися. Інші клієнти й персонал ресторану досі чи то не впізнавали Олега, чи не подавали виду.
– Вас часто впізнають на вулиці, підходять, фотографуються?
– По-різному буває.
– А ось сидить народний депутат, він вас впізнав.
– Де?!
Олег зацікавлено обертається. Бачить Тищенка, який дивиться на нього. Підводиться, підходить: “Мої вітання, пане депутат!”
Нардеп (потенційний кандидат у мери Києва) просто сяє, тисне руку. Тищенко починає розповідати, що відкрив тут неподалік громадську приймальню, а Сенцова він шанує, дякує йому за героїзм…
По Олегові видно, що він звик до такого і йому подобається захоплена реакція публіки. Співрозмовники вирішують обмінятися телефонами. “А як вас звати?” – запитує Сенцов, записуючи контакт.
– Ваша донька закінчила школу цьогоріч, у Києві. Як вона складає ЗНО? Ким планує стати, чи радилася щодо майбутньої професії?
– Сьогодні останнє ЗНО з історії України. Хоче займатися дизайном, зараз обираємо вуз.
Учора консультувалися з однією відомою стилісткою, яка радила нам, яким шляхом краще йти. Зараз обираємо між двох вузів, де буде найкраще.
– Чи залишилися у вас друзі в Криму? Чи виходили ви на контакт із ними після звільнення з полону?
– Виходив. Там залишилося кілька друзів, які не змогли вийти [з Криму на підконтрольну Україні територію] через сімейні обставини: дитина маленька, жінка проти… Але усвідомлюю ризики цього спілкування. Чимало друзів виїхали. А хто не виїхав – Мордор поглинув.
Читайте також:
“Відпочивати в Криму – як у крові купатися”. Як живе і що думає політв’язень Балух після звільнення
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!