“Відпочивати в Криму – як у крові купатися”. Як живе і що думає політв’язень Балух після звільнення

автор: Леся Шовкун

З дня на день очікуємо великого обміну ув’язненими й заручниками з ОРДЛО. А як почуваються і чим займаються ті, кого звільнили з російського полону під час попереднього обміну, 7 вересня?

Тоді, нагадаємо, в Україну з незаконного ув’язнення в РФ повернулися 24 військовополонені моряки (яких Росія й без усіляких обмінів була зобов’язана відпустити за рішенням міжнародного трибуналу) та 11 політв’язнів – Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Роман Сущенко, Євген Панов, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Павло Гриб, Олексій Сизонович, Артур Панов, Едем Бекіров та Володимир Балух.

Неповних чотири місяці, які минули з часу їх повернення, – надто малий термін, щоб повернутися до бодай трохи «звичайного» ритму життя після кількох років перебування у ворожих застінках та пережитих там катувань. Можливо, трохи легше адаптуватися тим, хто одразу опинився вдома, в колі люблячої сім’ї. Але в декого з колишніх політв’язнів російський агресор відібрав не лише здоров’я, а й дім.

Саме до таких екс-бранців кремлівського режиму належить 48-річний кримський фермер Володимир Балух, якого окупанти ув’язнили за те, що вивісив на своєму будинку прапор України і послідовно притримувався проукраїнської позиції.

Поспілкувавшись із паном Володимиром, ми зайвий раз переконалися в тому, наскільки це глибоко патріотичний чоловік.

Про те, як йому ведеться після звільнення з полону, про політичну ситуацію в Україні й про українців, які й далі їздять у Крим на відпочинок – в інтерв’ю «Новинарні» з Володимиром Балухом.

«Україна йде у фарватері кремлівської політики»

З Володимиром Балухом я познайомилася 7 листопада – на зустрічі колишніх політв’язнів РФ з іноземними дипломатами у посольстві Польщі в Києві. Тоді  Володимир зізнався, що почувається «дуже невизначено» – сім’я далеко, жити ніде (на той час він мешкав у готелі «Дніпро»), роботи, а отже й засобів до існування, наразі немає… Єдине, про що Балух говорив переконано: у політику йти не збирається.

Втім, як людина небайдужа, пан Володимир у будь-якому разі не зміг би залишатися осторонь політичних процесів. Особливо коли йдеться про відносини з державою-агресором, яка поламала йому життя. Тож активна участь Балуха у заходах «Руху опору капітуляції» була цілком природною. Особливо проникливим був його виступ на вічі «Червоні лінії» перед самітом «нормандської четвірки» в Парижі.

«Ми платили і будемо платити ціну за нашу свободу. У нас є ядро, здатне переламати хребет цьому недолугому сусідові, який вважає себе кращим за нас. У Нормандії, домовляючись про обмін полоненими, я хочу, щоб президент Зеленський мене почув: зраджуючи Україну, зливаючи Україну Путіну, він, зокрема, зраджує тих хлопців, які зараз за Україну страждають. Ні їм, ні нам свобода такою ціною не потрібна», – наголосив Балух, говорячи про тих українців, які досі залишаються в полоні.

Володимир Балух під час віча на Майдані. Фото з ФБ

Запитую в пана Володимира, як він оцінює результат «нормандських переговорів», від яких багато хто чекав гіршого. Але ж нібито й капітуляції не сталося, і, головне – може відбутися таке довгоочікуване звільнення наших заручників з ОРДЛО…

Балух оптимізму не поділяє:

– Щодо звільнення наших – ну ми ж знаємо, з ким маємо справу. Тому доти, доки не відбувся обмін, стверджувати щось напевне було б ризиковано.

А щодо переговорів у Парижі, то моє особисте враження таке: Україна іде у фарватері кремлівської політики.

Свідченням цього є, наприклад, узгоджений після «нормандського формату» контракт щодо [транзиту російського] газу. Звісно, я не є великим фахівцем у газових контрактах. Але мені здається, що в України були всі можливості наполягати на більш вигідних для себе умовах.

Читайте також:
“Зійшлися посередині”. Директор Нафтогазу пояснив суть компромісу з РФ
щодо газового транзиту

– Є версія, що на певні поступки українська сторона пішла саме заради звільнення наших полонених…

– Я думаю, що якби обмін відбувся на кілька тижнів пізніше, полонені не дуже образилися б на державу за таке затягування, з огляду на обставини. Україна повинна була більш твердо стояти на своїх умовах, адже ми мали козирі!

Звичайно, якщо наші хлопці повернуться додому – це однозначний позитив, і всі ми будемо цьому дуже раді. Це справді те питання, де ціна взагалі не стоїть.

Але усвідомлювати, що ми не використали ті потужні важелі впливу, які в нас були… Прикро.

Розумієте, це ж чистої води кіднепінг – торгівля людьми заради якихось преференцій.

І треба обов’язково це озвучувати для міжнародної спільноти. Треба показувати світові ці схеми, розкривати їх! Саме про це мав говорити президент України – відкрито, не боячись.

Ми ж не купуємо, не продаємо полонених – це озвучується як обмін. А насправді відбувається торгівля людьми, тобто злочин.

Читайте також:
Україна та ОРДЛО домовилися про обмін 29 грудня, – росЗМІ

І поки така політика подвійних стандартів – що у міжнародній політиці, що в розмові з власним народом – не припиниться, я позитивно оцінити діяльність цієї влади не зможу.

Підсумовуючи: позитивних емоцій зустріч у нормандському форматі в мене не викликає. А викликає великі застереження. І розуміння того, що зараз суспільству треба бути в найвищому ступені зосередженості й прискіпливості, спостерігаючи за діями влади. Це як тоді, коли маєш справу з шахраєм: треба дуже уважно стежити за його руками.

– Ваше скептичне ставлення до нинішньої влади було помітне ще під час зустрічі з Володимиром Зеленським біля літака після повернення з Росії…

– Я цього й не приховую. Вся політика нинішньої влади просякнута реваншизмом. Ті, хто втратив свої позиції після Революції гідності, зараз їх собі потроху повертають. Дуже боляче бачити, що підвалини, закладені Революцією гідності, розмиваються численними діями на кожному напрямі – нібито дрібними, але ж їх багато.

Володимир Зеленський та Володимир Балух після його повернення з російського полону в аеропорту “Бориспіль”. Фото: Ростислав Лабенський/24 канал

Чого варте саме повернення Андрія Портнова! Це ж ганьба!

І суспільство тепер розгублене… Бо багато хто сподівався на нову владу. Але ті, хто сподівався, розраховували ж на інше.

Не знаю, чи станеться взагалі таке хоч коли-небудь, щоб наше суспільство усвідомило, що популізм іще ніколи нікому не дав покращення. Що купуючись на всякі привабливі обіцянки, воно потім отримує зовсім інше.

«Власниками землі повинні бути люди, які на ній живуть»

Під час розмови пан Володимир неодноразово повертається до теми, яка, відчувається, особливо йому болить: впроваджуваної чинною владою земельної реформи.

– Мене дуже турбує ситуація з ринком землі – саме те, яким чином вони намагаються його впровадити в Україні. Власне, я вважаю, що під час війни продавати землю – це взагалі злочин.

Під час війни за землю треба воювати, а не продавати її!

Особливо таким мародерським чином.

– Тобто ви категорично проти ринку землі?

– Ні, я зовсім не проти ринку землі як такого. Але дуже важливо, як саме він працює.

Як на мене, товаром має бути не земля, а право на її користування. Насправді на землю ніхто не має власності. Люди помирають, змінюються покоління, змінюються держави — а земля залишається.

Система повинна бути такою, щоб власниками землі були люди, які на ній живуть. Має бути створений земельний банк…

Знаєте, коли я почув ту цифру, яку озвучила влада – що в одні руки може бути продано до 200 тисяч гектарів – то був просто шокований. Це якась неймовірна цифра!

До нас у Крим 1999 року приїздили американські фермери з досвідом створення обслуговуючих кооперативів, які все життя на землі пропрацювали. Вони розповідали, що в залежності від штату, там такі ліміти становлять від 200 до 400 гектарів. Не тисяч!

І взагалі, дивлячись на те, якими підкилимними іграми й навіть, я б сказав, рейдерськими атаками намагаються протиснути цей закон – складається враження, що вони вже комусь пообіцяли продати землю, і тепер будь-яким чином намагаються ці обіцянки реалізувати.

– Ви маєте на увазі когось із «домашніх» олігархів чи потенційних покупців із-за кордону?

– А це насправді не має жодного значення. Я нещодавно повернувся з Латвії, спілкувався там із селянами на цю тему. У них якраз багато землі купили закордонні власники, і люди цим незадоволені. Але там є чіткі важелі, які запобігають мародерству на землі, недбайливому її використанню. Наприклад, дуже жорсткі вимоги до сівозміни, то того, в якому стані земля тощо. Закон встановив чіткі запобіжники – і саме таким повинен бути ринок землі. А коли у нас збираються продавати по 200 тисяч гектарів родючих земель в одні руки, то це ж шахрайська схема!

Я розумію, що ця реформа не буде завершена в такому вигляді, як її проштовхують – люди просто не дозволять. Але самі підвалини, які вона закладає, можуть бути дуже плачевними для України.

Володимир Балух на форумі Руху опору капітуляції. Фото: Ганна Велігдан, Новинарня

Враження від подорожі Латвією: «особливі» свині, «ЄСівські» кооперативи і ніякого російського газу

У Латвію всі 11 політв’язнів, звільнених 7 вересня, їздили на двотижневе оздоровлення та реабілітацію. Втім, самим лише лікуванням у Юрмалі перебування в дружній країні не обмежилося. Гості зустрічалися з головою Сейму, іншими політиками та громадськими діячами, і, звичайно, з представниками української діаспори в Латвії, яка дуже підтримувала їх під час ув’язнення і продовжує проводити акції на підтримку тих українців, які ще залишаються в полоні.

А у Володимира Балуха – як господарника, орієнтованого на роботу на землі – була ще й окрема програма.

Латвійські українці запам’ятали, як у своїх листах з російської колонії кримський фермер цікавився сільським господарством їхньої країни. Зокрема, запитував про особливу латвійську породу свиней, які нагулюють особливо смачне багатошарове сало.

А тому організували йому кількаденну поїздку по фермах та хуторах Лієлвардського краю.

Фрагмент про свиней із листа Володимира Балуха до української активістки в Латвії Тетяни Лазди. Фото: Укрінформ

Запитую, чи вдалося йому побачити «тих самих» свиней?

– Свиню побачив, навіть сфотографувався з нею, – сміється Володимир. –  Мене запевнили, що це саме та порода, але «розтину» я не бачив, тому гарантувати не можу.

Загалом, у них там все трохи інакше структуровано, хоча й схоже на те, як в Україні. Так само у людей скуповують свиней, потім туші обробляють. А сало – коптять. І продають там же одразу в спеціальних магазинчиках. Вони не щодня працюють, це ж сільська місцевість.

Те саме фото з “особливою” латвійською свинею. Фото із соцмереж

Узагалі, Латвія не дуже густо населений регіон. Мені цікаво було подивитися саме як їхні хутори облаштовані.

Я побував на господарстві, яке входить до найбільшого в Латвії сільгоспкооперативу, ознайомився з механізмом його роботи.

Землевласник, вступаючи до кооперативу, купує квоту, потім виплачує десять років. Там зведене потужне зерносховище із сушаркою – до речі, проєктувала його українська фірма. Учасники кооперативу висушують і зберігають зерно в тому зерносховищі. На території є залізнична колія, якою зерно просто звідти вивозиться в порти чи куди там іще на продаж. І саме кооператив займається забезпеченням паливом, добривами, а також реалізацією продукту. Тобто фермеру не потрібно стежити за цінами й перейматися тим, коли вони вищі – його про це повідомляє кооператив, а він уже сам вирішує, в який момент продавати.

Звичайно, в Латвії, є значна перевага – більшу частину затрат на будівництво й облаштування кооперативу їм оплачує Євросоюз. Тому фермерам це не накладно.

Балух (другий ліворуч) на фермі в Латвії. Фото з ФБ

А особливо мені сподобалося, що вони не користуються російським газом. На хуторах люди надають перевагу дровам. А фермери, у яких я був у гостях – українсько-голландське подружжя – узагалі користуються дизельним паливом. Правда, сушарка, про яку я згадував, працює на газу. Але вони використовують скраплений – не російський – газ.

Бо в людей є усвідомлення того, як важливо бути незалежними від Росії, в тому числі й у питанні енергоносіїв.

Фото із соцмереж

«Квартира від Фонду Пінчука хороша, а от роботи немає»

Усе господарство фермера Балуха залишилося в Криму, тож попри прагнення до роботи на землі, принаймні поки що він змушений жити в місті. Зате – у власній квартирі. Її Балуху придбав Фонд Віктора Пінчука – як і ще чотирьом експолітв’язням, котрі через окупацію Криму та окремих регіонів Донецької і Луганської областей залишилися без житла (Сенцову, Кольченку, Сизоновичу та Артуру Панову).

– Це квартира, вже цілком пристосована до життя: три кімнати, є облаштована кухня, два ліжка… Особливої обстановки поки що немає, але жити можна, – розповідає Володимир.

Обіцяні державою 100 тисяч гривень грошової допомоги теж, каже, отримав невдовзі після звільнення. А от із роботою, яка дозволила б себе забезпечувати, поки що не складається.

Наприкінці листопада українська омбудсман Людмила Денісова повідомила, що Микола Карпюк та Володимир Балух як представники новоствореного Українського центру запобігання катуванням працюватимуть в її офісі: Карпюка призначено членом Експертної ради при Уповноваженому ВР з прав людини, а Балух увійшов до Координаційної ради з питань реалізації національного превентивного механізму при Уповноваженому.
Однак про зарплату за цю діяльність не йдеться.

– Під час нашої минулої розмови ви розповіли, що сподіваєтеся знайти роботу за своїм фахом інженера-механіка, в секторі реальної економіки. І, за вашими словами, вже мали конкретні пропозиції, які планували з кимось обговорити…

– Поки що це питання відклалося на наступний рік. Якщо чесно, воно й не могло бути вирішене зараз, бо я маю дуже багато запрошень на різні заходи, виступи тощо. Хлопців треба звільняти! І важливо про це говорити на різних майданчиках.

Тому я поки що не усвідомлюю, як вийти з цього напруженого режиму, щоб зайнятися працевлаштуванням.

«Головне – забрати з Криму сина»

– Із ким ви зустрічатимете Новий рік і наступні свята?

– Новий рік – із друзями. А на Різдво, дуже сподіваюся, приїде сестричка.

– Ваша сім’я залишається в Криму?..

– Насправді найбільше питання зараз полягає в тому, яким чином забрати звідти сина з його родиною. Він цього дуже хоче. Але є велика перепона: у нього контракт із винзаводом, який триватиме ще два роки. І якщо цей контракт розірвати раніше, це означатиме не лише фінансові збитки, а передусім — дуже значні іміджеві втрати. Син робить хороші колекційні вина, возить їх на виставки за кордон… А в цій галузі хороших виноробів добре знають.

– А як же санкції?

– А це питання, як ті санкції працюють, що вина з кримських винзаводів їздять на міжнародні виставки…

Хай там як, я чекати два роки не хочу — треба робити якісь кроки. На жаль, оформити всі документи на переїзд теж не так і просто — наша державна політика в цьому питанні насправді досить недолуга. Але ми над цим працюватимемо.

Володимир Балух на своїй землі в Криму до ув’язнення

«Купатися  зараз у Криму — це те саме, що купатися в крові»

– Ви не можете повернутися у свій рідний Крим, ваш син із родиною мріє звідти виїхати, попри престижну роботу… А тим часом в Україні досі залишається чимало людей, які залюбки їздять відпочивати на окупований півострів. Що б ви сказали таким людям?

– (з болем) Коли їм уже так приспічило… я б їм порадив спершу подумати про те, якою кров’ю це полито. Скільки людей уже загинуло і щодня гине у війні, яка прийшла з Криму на схід…

Я просто не уявляю, як цього можна не розуміти… якщо є хоч якась крапля самосвідомості, совісті.

Голодуючий Володимир Балух у суді в Сімферополі, червень 2018 року. Фото: ФБ Ірина Геращенка

Я, ще живучи в Криму, після анексії й до арешту (в грудні 2016 року. – «Н») жодного разу на морі не був. Хоча я море дуже люблю, дуже. Але

в мене було таке стійке враження, що я зараз приїду й буду в крові купатися.

У крові, розумієте?!

За те кримське море заплачено кров’ю. Ну має ж бути в людини якесь почуття гідності!..

Читайте також:
Балух розповів про те, як його катували в Росії

Виконали вимоги: політв’язень Балух припинив голодування