Генерал Кривонос: За всю війну не загинув жоден мій підлеглий. Муженко сказав: “Значить, не воював”

“Нові генерали Українського війська”: шлях 49-річного Сергія Кривоноса – Сибір, спецназ, ВДВ, війна, створення ССО, немилість, знову війна, РНБО, знову немилість. Далі буде

 

автор: Людмила Кліщук
фото автора
та з особистого архіву Сергія Кривоноса

 

Високий кремезний чолов’яга в пікселі з погонами генерала міцно тисне руку. В його густій темній бороді проступає сивина. Ми заходимо в його просторий робочий кабінет у Раді нацбезпеки й оборони України.

Співрозмовник звертає увагу на мою вимову: запитує, звідки родом, де навчалася. Каже, що цікавиться регіональними видозмінами мови. Самого ж видає колоритний полтавський діалект.

Знайомтеся – заступник секретаря РНБО генерал-майор Сергій Кривонос та його історія: як прийшов у розвідку та служив у військах спецпризначення; як експериментував на перших керівних посадах та викладав в інертному військовому виші; як під час АТО обороняв Краматорський аеропорт та виводив з оточення людей; як створював Сили спеціальних операцій, маючи підтримку з-за океану та спротив начальства; які плани та опір має в Радбезі та чимало іншого. Зокрема, де він їв найсмачніший у своєму житті хліб та як пов’язана крадіжка яблук у чужому садку з професійним розвідником.

Дитинство в Сибіру і “правильна” бабця-офіцер

Сергій Григорович Кривонос народився в місті Кременчук Полтавської області 26 липня 1970 року.

Частина дитинства пройшла в Сибіру, в Ханти-Мансійському автономному окрузі – з першого по третій клас, оскільки батьки їздили туди на заробітки. Відтак, каже Кривонос, уже з дитинства він мав змогу побачити різницю між національними менталітетами: було видно, де живе українець, а де – росіянин.

Один із патчів-липучок нашивок на його камуфляжі – “Юган”. Уточнюю, чи це позивний і що він означає.

– Так. Це річка в Сибіру (річка Великий Юган у Сургутському районі ХМАО – “Н”). Там тривало моє дитинство.

Діди й баби Кривоноса були учасниками Другої світової – довколавоєнних розмов у родині вистачало.

– Моя бабуся по татовій лінії також воювала, була офіцером, а після війни народила купу дітей. Вона служила в зенітному жіночому полку – таких підрозділів чимало сформували у 1942 році наказом Сталіна. Саме жінки повністю воювали на цих зенітках, стріляли по німецьких літаках. Бабуся, в моєму розумінні, була правильна. Вона росіянка, народилася в Нижньому Новгороді, але більшу частину життя прожила в Україні. Я дуже добре пам’ятаю, як кілька разів, коли я був підлітком,

вона казала: «Москва – це не Русь, Москва – це мордва немита».

Уявіть: це казала член партії, фронтовичка! – пригадує 49-річний офіцер.

Строкова служба в розвідці: комроти драв нас, як сидорових кіз

У 1988 році Кривоноса призвали до радянської армії.

Сергій Кривонос (у центрі)

– Я ще в першому класі прийшов до тата на роботу і кажу: “Хочу бути офіцером”. Я до цього впевнено йшов. І тому, йдучи на строкову службу, ставий чіткий орієнтир: продовжити кар’єру у війську.

21 місяць строчки пролетів як один день, без розслабонів. Ми постійно були на полігоні: заняття-заняття-заняття.

Кривонос служив у Десні в окремому розвідувальному навчальному батальйоні. Каже, що  пощастило з командиром батальйону, а особливо – з командиром роти:

– Він драв нас як сидорових кіз! Але жодного разу не принизив людську гідність. Він навчав нас тому, щоб ми могли і навчати, і керувати, і виконувати завдання, і зберігати своє життя. Це було головне. Тому він нас не жалів.

І те, що було закладено на строковій службі, я проніс крізь все життя:

чим більше поту на полігоні – тим менше крові на полі бою.

Після “строчки” Кривонос у 1990 році вступив до Київського вищого загальновійськового командного училища. Через два роки, коли заклад розформували, продовжив навчання в Одеському інституті сухопутних військ.

Щодо розформування київського вишу: генерал вважає, що то була помилка:

– Це було одне з елітних училищ. Думаю, що розформували його з подачі тих же росіян, щоб не зберегти кастовість і якість підготовки, яка була в Київському ВОКУ.

Під час навчання в одеській “сухопутці” до генерала прийшло розуміння різниці між українським та російським військовим. Кривонос їхав з Одеси в Кременчук, коли у вагон підсіли російські вояки:

– Були п’яні гуляння, і шовінізм їх просто рвав.. Вони поводилися дуже некоректно й нахабно. Мені таке не сподобалось, військовий не повинен демонструвати таку поведінку. Не кажу, що армійці повинні бути монахами, але щоб аж так… Тому ще раз зрозумів, що таке російський менталітет.

1995 рік, літня відпустка у рідному місті Кременчук

Закінчив виш у червні 1994-го. Того ж року одружився.

Молодий офіцер у Криму: служба між двох морів

 

Кримський півострів. Три п’ятиповерхівки у вітряному степу, кілька казарм, два фанерно-цегляні гуртожитки. За 14 км – Чорне море, за 23 км – Азовське. Селище Первомайське Кіровського району, неподалік Феодосії, де дислокувалася 10-та бригада спецпризначення, до якої прийшов служити лейтенант Кривонос.

Аеродром під Кіровським, стрибки з лтака Ан-74, 1998 рік. Кривонос – у центрі

– Умови служби були спартанські. Взимку – постійна волога, вітер, мінус 5 у Криму відчувається як мінус 30 в Києві. Світла не було майже постійно, вода подавалася погодинно, взимку практично нічого не обігрівалося, ми оббивали вікна клейонкою. У мене дитина до п’яти років думала, що світло в хаті – це гасова лампа, а не електрика. Це місце досі називається Карагоз – “Чорна діра”.

Між двома морями, степом і Кримськими горами молодий офіцер Кривонос служив п’ять років. Починав у “бойовому” підрозділі, потім став командиром навчального взводу розвідників.

Після року на цій посаді Сергій разом зі своєю групою поїхали на змагання на першість ГУР МО з тактико-спеціальної підготовки серед українських спецпризначенців. Такі змагання називаються “Скачки”.

– На нас були мінімальні ставки, мовляв, приїхали з Криму, нічого не бачили. Вони ж не знали, що я в лісі виріс (сміється). А ми з семи команд посіли третє місце. – Кривонос показує чорно-білу світлину на телефоні. – Ось це я і моя група. Худі, як вобла! На той момент при зрості 1,90 я важив 62 кг. За півтора місяці підготовки й участі в змаганнях “пішло” 18 кіло.

Відразу після того, як призери повернулися в Первомайське з чотирма кубками і грамотами Кривоносу вручили погони старшого лейтенанта і поставили командувати ротою.

Командиром роти Сергій Кривонос був трохи менше трьох років. Вдячний своїм старшим товаришам та командирам, які допомагали професійно зростати: полковник Якубець, підполковники Шерстюк, Макогонов.

– Дуже цікава школа – ліпити з молодого “пластиліну”, який приходить до армії, те, що потрібно для Збройних сил. Відсів був дуже жорстким не лише серед солдат, а й серед офіцерів. Пам’ятаю, коли приїжджали 12-18 молодих лейтенантів, а через рік їх там залишалось 5-6. “Тікали”, тому що побутові умови були достатньо жорсткі. У війську залишались тільки фанати. І це, напевно, одна з причин того, чому в нас була сильна бригада – в ній служили ті, хто хотів чогось досягнути в армії, – каже Кривонос.

На посаді комроти він багато робив для якісної підготовки сержантського корпусу:

– Сержанти – це твої помічники. Це ті, хто працює, коли тебе немає і коли ти є. Сержанти – це потужні паровози, які штовхають оцей увесь військовий потяг в потрібному напрямку.

Київ, Ізяслав, кар’єрні сходинки розвідника

Надалі Кривонос став начальником штабу загону, а ще через рік, у 1999-му, почав навчання в академії в Києві.

– Захотілось чогось новенького. Бо я вважаю так: офіцер повинен переміщатися, а не служити від лейтенанта до полковника на одному місці.

Стрільба з РПГ під час служби

Тому поїхав на стажування у 8-му окрему бригаду спецпризначення, яка базувалася в Ізяславі на Хмельниччині.

Приязно відгукується про командира підрозділу Олександра Шелиха:

– Знаєте, що я найбільше ціную у своїх начальниках? Надання права самостійно діяти своїм підлеглим. У розвідці це дуже важливо. Мене завжди, ще з сержанта, привчали: сподівайся тільки сам на себе і на тих людей, яких ти підготував.

У розвідці ніхто не прийде тобі на допомогу зверху чи збоку, бо ти один в тилу ворога.

Цієї самостійності мене навчив полковник Шелих, ми з ним службу починали ще в Криму, я йому вдячний за всю науку.

За півроку, у січні 2002-го, Кривонос став заступником комбрига з бойової підготовки. Через шість років дослужився до заступника командира полку.

– За цей час мені декілька раз пропонували інші посади. Скажімо, начальника штабу президентського полку, потім – посаду командира президентського полку. Кажу – не моє це, не цікаво. “Та Київ, що ти!” – “Ні, – кажу, – тут я – цар і бог, а в Києві – ніхто”. Це по-перше. По-друге, не надто приваблювала специфіка придворного полку. При всій повазі до президентського полку, я знаю, що це важко фізично і морально, але не моє. Моє – розвідка. Я все життя – в розвідці, – заявляє генерал.

У 2004 році 8-й полк полк перемістився в Хмельницький. Там перший рік все довелося  створювати з нуля – військове містечко, де мала б дислокуватися потужна військова частина, було розграбоване.

– Усе було викопано, вивезено, розтрощено. Особливо на полігоні. Ні вікон, ні дахів – нічого не було! Простіше було створити з нуля: зводили стіни, клали дахи, будували каналізацію. Протягом року полком ми зробили сім дахів на боксах – це великий обсяг завдання, і Гордійчук (Ігор Гордійчук, нині – генерал-майор, начальник Київського ліцею ім. Богуна, герой АТО, Герой України – “Н”) все правильно організував. Кожен загін спецназу два дні займався бойовою підготовкою, інші дні – будівництвом. Протягом року ми практично все зробили.

Читайте також:
Начальник ліцею Богуна генерал Ігор Гордійчук:
Про війну з Росією замислився після приходу до влади Путіна

Як Ірак з Кривоноса “совок” вибивав

Сергій Кривонос в Іраку (ліворуч)

У 2003-2004 роках Сергій Кривонос “отримав таку чудову можливість – двічі злітав в Ірак”.

– Я та група моїх людей, чотири особи, охороняли там керівництво наших Збройних сил. Після тих поїздок у мені багато що ментально змінилося. Ірак, мабуть, допоміг вибити “совкове” сприйняття.

Кривонос побачив, як працюють американські “пси війни” – морпіхи, їхні “зелені берети”, як діють піхота, армійська авіація, як у військ США забезпечена логічника.

– Тому Ірак для мене був поштовхом, – каже офіцер.

8-й полк спецпризначення і його командир-експериментатор

У 8-му полку спеціального призначення Сергій Кривонос став командиром. Розповідає, що робив акцент на бойовій підготовці:

– Я постійно проводив навчання на незнайомих територіях. Жодного разу ми не прив’язувались до якогось клаптика землі. Адже єдине, що може врятувати життя – правильне орієнтування на місцевості. Тому компас і карта повинні постійно бути в командира будь-якої ланки.

У нас же є приклади вже зараз, в ході АТО/ООС,  коли люди не надто “дружать” з топографією і попадають або під так званий friendly fire, або заїжджають в полон до ворога. Топографія для розвідника – це основний предмет навчання і це дуже потрібно.

У полку Кривонос почав експериментувати.

– Навіть попри те, що підрозділ добре працював, мені хотілося вийти поза межі тієї програми, яка була придумана. Ми розробили нову програму підготовки, яка дозволила б у короткий термін підготувати підрозділ дуже ефективно. Бо найбільш ненавчена в Збройних силах людина – це командир взводу. Але він повинен сам навчати, коли ж його ще вчити? А та система підготовки, яка існувала на той момент, була недосконалою та провальною.

Тому полк розділили на навчальні групи, протягом трьох місяців розписали наряди.

– Ми спланували всі заняття для зведених груп: окремо розвідники, кулеметники, медики, розвідники-хіміки, спеціалісти мінної і підривної справи, окремо командири відділень. Плюс ще командири взводів – також окрема група.

Така підготовка, за словами Кривоноса, дала результат.

– Через три місяці командир взводу отримував підготовлену групу за єдиним стандартом та напрямком.

Те, що зараз пропрацьовують у ЗСУ за американською системою, ми починали робити ще в 2006-2007 роках.

І тому я кажу, що не треба чекати, коли тобі хтось щось скаже: експериментуй сам, пробуй.

Кривонос, командуючи полком, двічі виводив його в найкращі частини ЗСУ за підсумками року, виховав чимало вмілих і знаних командирів.

– Існуюча зараз еліта спецназу – це ті старші лейтенанти, які разом зі мною починали, коли я був майором та підполковником. Це величезна кількість людей, які вже досягли висот у керівництві полками.

У 2009 році, коли з пальним у ЗСУ було сутужно, загін спецпризначенців під час навчань під керівництвом Кривоноса здійснив 500-кілометровий марш та провів тактико-спеціальні навчання на території Чернівецької області вздовж державного кордону. Близько 40 машин пройшли із Хмельницького до Чернівців, Сторожинця і повернулися на базу. Небувала для того часу операція.

– У мене була така фішка, коли я служив заступником і командиром частини: найскладніші навчання, тренування або змагання “закручував” так, щоб фінал припадав на мій день народження. Коли навчання завершувалися, я збирав людей, дякував їм за чудовий подарунок, за те, що вони змогли гідно продемонструвати свої навички.

Викладач академії, де “з курсантів робили слухняне сіре стадо”

Прощання з прапором полку, 2009 рік

Із командира полку Кривонос пішов навчати: став начальником факультету аеромобільних військ та розвідки Львівської Академії сухопутних військ (2009-2010).

Чому покинув рідний 8-й полк? Бо, по-перше, було обмежене фінансування і бойової підготовки, і повсякденної діяльності полку та армії. Байдужість державного керівництва до проблем війська.

– Щоб вибити ресурс на пальне, потрібно було “домовлятися”. Ми самі скидалися коштами, щоб найняти літак і виконати програму стрибків із парашутом. Форму фактично не давали, вона була ніякою. Взуття, пайки ніякі. Пішов відтік контрактників. Були такі, що казали: “Я готовий служити, але в мене є родина, її треба годувати” – і йшли працювати в цивільне життя.

А зарплатня начальника факультету військового вишу була майже вдвічі вищою, ніж у командира полку.

– Коли я був командиром,  частина стала найкращим полком сухопутних військ. Наступного року найкращим військовим частинам треба було зустрічати президента. Пам’ятаю, як ми готувались до зустрічі пана Ющенка на полігоні. Три місяці готували той полігон. А йому було нецікавою. Він протягом 4 годин 20 хвилин на полігоні жодного разу мене не спитав банальне: як справи у полку? Той його брифінг на полігоні був для піару та в рамках боротьби з прем’єркою Тимошенко, – пригадує тодішній командир полку візит Верховного Головнокомандувача у військову частину.

Друга причина, чому покинув 8-й полк – потреба професійного росту. Тому коли запропонували йти викладати в “сухопутку” – погодився. Але цей досвід приніс більше розчарування.

– Найстрашніше, що побачив у академії – це система освіти. Ті конспекти, які написані 10 років тому, не хоче ніхто переписувати, і щось нове вводити.

На конфлікт із керівництвом інституту, каже Кривонос, він пішов через два тижні після призначення на посаду. Хотів змінити систему підготовки.

– На той момент академія була такою собі золотою кліткою з красивими лозунгами.  Пам’ятаю, як мені сказали: “Тобі що, більше всіх треба? Коси капусту та сиди мовчки”.

На конференції, яка стосувалася виховання лідерських якостей майбутніх командирів, Кривонос встав і сказав професорам, “що вони з курсантів роблять слухняне сіре стадо. Бо, на мою думку, є два золотих правила. Перше: курсант, який не ходить самовільно у відлучку, в майбутньому буде безініціативним безтолковим офіцером. Тому що самовільна відлучка у курсанта – це його спроможність самостійно планувати. Діяти в стик до ворога! Тому що в нього ворог – і патрульний, і черговий частини, і командир роти. Всі! Він повинен вирахувати, коли піти та як, щоб не попастися. Це розкішна школа. Друге правило: як у нас в розвідці кажуть, хто в дитинстві в чужому садку яблука не крав, тому розвідником не стати”.

Академія не хотіла змінюватися.

– Не прийшовся я до двору, – Кривонос перегортає цю сторінку своєї біографії.

Від спеців – у штаб ВДВ

Коли в розвідувальному управлінні штабу Командування Сухопутних військ з’явилася посада, Кривонос із задоволенням повернувся у спецназ – навіть на нижчу зарплату. Ще рік служив у КСВ.

– Там я провів цікаві заняття з командирами рот спецпризначення на стратегічних об’єктах держави. Тому що я побачив, що в певних частинах люди не розуміли реальності та масштабів об’єктів. Тиждень ми їздили по станціях, ГЕС, мостах, по залізничних станціях, заводах, аеродромах.

Далі було навчання в Національному університеті оборони імені Черняховського. Після переведення на “заочку” Кривоноса призначили начштабу Високомобільних десантних військ, станом на кінець 2012-го у ВДВ формували командування.

Російське вторгнення полковник Кривонос зустрів на посаді начальника штабу – першого заступника командувача ВДВ.

– Що вас тримало в армії в ті часи, коли військо просто “зливали”?

– Робота з людьми. Я передавав свій досвід і “закручував” людей так, що їм досі це потрібно. Служба в армії дуже цікава, якщо все правильно називати. Коли кажуть “немає спроможності” – це неправда. Насправді немає бажання. Тому що підготовку солдата можна організувати на 20 кв. метрах, навчивши його правильно і повзати, і стріляти, й долати перешкоди, і робити інженерні споруди. Головне – творчий підхід до процесу.

– Коли для вас прийшло усвідомлення, що війна з Росією є імовірною?

– Грудень 2013-го. А частини ВДВ і спецназу було піднято по тривозі 31 січня 2014 року й вирушили до адмінмежі з Кримом. Тоді ми вже чітко зрозуміли, що війна скоро буде.

Крим: десантники і спецназ були готові протидіяти

Кривонос не розуміє риторики “військо не було готове до відбиття агресії в Криму”.

– Війська були готові в тому обсязі, в якому їм ставили завдання. Але реалізація, виконання, подача результату була закритою. Якби ми працювали згідно з планом, розробленим попередньо Генштабом, то, думаю, на той момент війна з РФ могла б піти іншим шляхом або її не було б.

Мені важко оцінювати ситуацію з позиції начальника штабу ВДВ, бо я знав тільки ту інформацію, яка була в моєму розпорядженні. Але і ВДВ, і спецназ до цього були готові.

– До “цього” – це до вторгнення Росії і в Крим, і на східному кордоні?

– Я можу сказати про ту ділянку, на якій я був, та ті підрозділи, з якими працював. Якби 25-та і 79-та бригада в ході реалізації прописаного плану до кінця зайшли в Крим та інші роди військ – було б ефективніше.

Десантники і спецназ за наказом зайшли в Крим, і потім із Криму і вийшли. Зі зброєю.

– Ви говорите, “якби план було реалізовано”. То план був прописаний?

– План був прописаний, але він був не реалізований в повному обсязі. Таке рішення прийняло тодішнє керівництво ЗС.

Реалізація плану не пішла далі першого етапу, а їх усього було три.

Останній, третій етап, унеможливлював російську агресію в Криму. [Тодішній начальник Генштабу – головнокомандувач ЗСУ генерал-полковник Володимир] Замана зробив все для того, аби війська не зайшли на посилення в Крим таким чином.

– Якби тоді Крим врятували – вторгнення на Сході не почалося б?

– Звичайно, росіяни побачили б спроможність до опору і не полізли б далі. То було б не на їхню користь. Але вони зрозуміли, що ситуація достатньо розхитана.

А ситуація така була зроблена, в тому числі, й нашим парламентом. Перше – вони вбили великий клин у суспільство, прийнявши закон про мову (ідеться про рішення ВР 23.02.2014 скасувати закон “Колесніченка-Ківалова” “Про засади державної мовної політики”. Тоді це рішення парламенту заветував в.о. президента Турчинов – “Н”). Не треба було, на мою думку, того робити.

Друге: переслідування “беркутів”. Це варто було, на мою думку, зробити трішки пізніше.

Кривонос аналізує інформаційну складову російської агресії та констатує: за його спостереженнями, все почалося ще в 2004 році, після першого Майдану. Відтоді РФ лише підживлювала ситуацію, створюючи “щаблі”, які зробили можливим захоплення частини території вже у 2014 році.

АТО, початок: “Я приїжджав – брат від’їжджав, а мама постійно сходила з розуму”

Навесні 2014-го Кривонос як начальника штабу ВДВ в Дніпрі працював над мобілізацією 25-ї повітрянодесантної бригади, у Миколаєва мобілізовув 79-ту бригаду, в Херсонській області керував підрозділами ВДВ. 16 квітня вперше потрапив під Краматорськ.

На той час його молодший брат Станіслав уже брав участь у бойових діях. 5 травня Стас Кривонос отримав поранення під Семенівкою.

– З четвертого курсу інституту він пішов на строкову службу, потім – контрактником і прапорщиком до мене в полк. Йому не було солодко (сміється). У  2011 році він звільнився, але через півтора року знову призвався, пішов служити в спецназ внутрішніх військ. Прикриваючи відхід “Альфи” під Семенівкою, Станіслав замінив пораненого кулеметника, де потім снайпер його і підчепив, – розповідає Кривонос.

Після поранення Станіслав далі воював, отримував бойові травми. Але на цій війні ми з братом пліч-о-пліч не воювали ніколи. Я приїжджав – він від’їжджав, а мама постійно сходила з розуму, молилася то за одного сина, то за іншого.

Зараз 37-річний Станіслав – інвалід війни другої групи, але це, за словами Кривоноса-старшого, не заважає приносити чимало користі державі.

Краматорський аеропорт: історія операції “Кріт”, спеченого хліба та “міцного” сала

24 травня Кривонос десантувався в районі Краматорського аеродрому із завданням не допустити захоплення летовища противником та командувати цією операцією. Виконував 47 днів разом зі зведеними підрозділами 3-го і 8-го  полків спецпризначення, 25-ї і 95-ї бригад та авіаційної комендатури аеродрому.

– Нас було 182 чоловіки на периметр оборони 7 км, – пояснює Кривонос.

Противник не раз намагався прорвати оборону. Тому перше завдання, яке поставив Кривонос – інженерне обладнання аеродрому.

– Попередній керівник оборони практично нічого для цього не зробив, мало того, він ще й сепарам трактора віддав. Хоча за місяць тим трактором, поки він там керував, можна було нарити тунелі до самої Москви. Але ми, на жаль, трактора не мали. Було 18 лопат. Я сказав: “Починається операція «Кріт». І ми почали рити”.

Менше як за два тижні на  летовищі обладнали основні, запасні та обманні позиції. Організували розвідку, навчили десантників вести спостереження.

– Навіть під час оборони були постійні тренування. Все у нас було “тіп-топ”. Адже на війні солдат має три положення: він або відпочиває, або готується до бою, або воює. Вільного часу не повинно бути. Бо коли в нього появляється вільний час, починають з’являтися дурні думки. А дурні думки – це в армії дуже погано.

Противник намагався вибити українські підрозділи з летовища.

– Спочатку нам підірвали електричне забезпечення. А ті агрегати, які були на аеродромі, працювали на бензині, – каже Кривонос і вперше закурює. – Його було обмаль, а солярки безмежно багато. Але дизельних агрегатів не було. Попросив волонтерів – і на вертольоті нам доставили 4-кіловатний дизельок. Він витягнув нам всі мобільні телефони, радіостанції.

30 травня противник підірвав водопровід. Свердловини на аеродромі не було. Допомагали джерела. Потім бойовики підірвали й джерела. 19 днів оборонці летовища не мали доступу до води.

– Потім пішли дощі, і це вирішило питання. Але вода була в пожежних водоймищах, а це колишні резервуари, де колись зберігався авіаційний гас. Вода була з диким присмаком керосину, за консистенцією як тосол. Якщо хочеш пити, то на солдатську чашку кидаєш 5-6 ложок кави, перебиваєш керосиновий присмак. Але ж себе не надуриш – через пів години хоч запальничку до рота піднось.

Ось тому я кави не п’ю, бо в мене асоціація – присмак керосину в роті.

Але в чому був плюс керосину – ніхто ж не отруївся, бо він знезаражує воду.

На безіменному пальці правої руки Кривоноса не звичайна обручка, а масивний перстень. Подарунок дружини. На тильному боці прикраси викарбувана молитва

Військові думали, що летовище деблокують через два тижні. Останній вертоліт прилетів на аеродром 4 червня.

– Перед тим вертольоти збивали. Наприклад, збитий гелікоптер [генерал-майора НГУ Сергія] Кульчицького: знайшли останки і збирали людські тіла мої хлопці з 8-го полку. Я розумів, що далі не зможу забезпечити надійну охорону вертольотів, процес ускладнюється. Тому мені завезли, все що я просив: боєприпаси, продукти, інженерні засоби, щоб забезпечити надійну оборону – і сказав, щоб до мене більше нічого не прилітало, протримаємося.

Втім, через 14 днів оточення все ще тривало. Тоді Кривонос озвучив прохання скидати вантажі з висоти 7 км на парашутних платформах.

– Перше десантування було безтолкове, бо все “сіло” на стороні ворога, але ми повернули з боєм. Одні прикривали, вели бій – інші збирали під кулями вантажі. Все до останнього, і парашути теж, ризикуючи життям. Потужні в мене хлопці були. Решта вантажів у інші дні йшли вже в центр аеродрому».

Оточення вимагало економії і влучності.

– Зі стрілецьким запасом було все нормально: я вчив людей не стріляти в порожнечу й чорне небо, а відкривати вогонь тільки тоді, коли впевнений, що можеш вцілити. По БПЛА теж не стріляли, якщо не були впевнені, що дістануть. На аеродромі в нас були два міномети. Вони нас наче рятували, але мін було обмаль. Максимум – 62 штуки. Тому кожен боєприпас ішов конкретно в ціль.

Кривонос пригадує цікавий випадок під час другого десантування вантажів:

– Парашут при розкритті порвався і платформа гепнулась об землю. Побилося все – оптика, боєприпаси, консервні банки порепались… Але там були 3 трилітрові банки сала – вони навіть не тріснули.

– У нас постійно була червона риба: їли тричі на день або двічі, – посміхається Кривонос. І уточнює, що йдеться про звичну для армії того часу кільку в томатному соусі. – Після трьох днів такої “дієти” їсти її особливо вже не хочеться. Печенюшки “Комбат” були ще, галети такі, ми з них торти робили: шар печива – згущене молоко – шар печива – згущ… А потім хлопці кажуть: борошно є, давайте готувати лаваші, хліб. Я попросив, щоб нам скинули дріжджів пару пачок, і хлопці випекли хлібці. Це було 2 липня. Є навіть фотка, де я тримаю буханку хліба. Це найсмачніший хліб у моєму житті.

Коли Гіркін зі своїми головорізами відійшов із Крама, місто було зачищене підрозділами, які захищали аеродром.

– Ми провели за 47 днів 16 боїв. Пройшло близько 60 обстрілів. В мене було трьох контужених і один поранений – він отримав осколок міни в щелепу. Все, – підсумовує генерал оборону летовища, наголошуючи на відсутності загиблих. – Після Краматорського аеропорту, коли я доповів [начальнику Генштабу Віктору] Муженку, що втрат немає,

він відповів: “Втрат немає – значить не воював”.

Робота “по той бік”

Після Краматорського аеропорту Кривонос приймав та розміщав війська в районі аеродрому. Була створена окрема група, яка займалася пошуком і порятунком збитих льотчиків, виводила людей з оточення.

Цю сторінку біографії генерал намагається перегорнути поспіхом, але я все ж намагаюся розговорити:

– У мережі згадують, що ви “організовували партизанський рух” на окупованій території…

– Давайте про партизанський рух ми не будемо говорити. Я нічого не відповім. Ще не закінчилась війна.

– А як ви виводили людей з оточення?

– Наприклад, під Степанівкою потрапив у засідку й оточення зведений госпітальний загін. Ми їх вивели звідти, використовуючи один лише мобільний телефон і планшет. “Вели” їх не один десяток кілометрів, дистанційно. Я стежу на карті й кажу, коли їм звернути, умовно кажучи, наліво, пройти 300 метрів і звернути направо.

Була ситуація: лікаря і двох медсестер окремо виводили, і тільки на сьому добу ми змогли здійснити евакуацію. Вони сховалися на кладовищі, а там справа і зліва – сепарські блокпости. Потім наша група була направлена в той район, знайшла їх і евакуювала вертольотом.

Читайте також:
Специ ССО активно діють в окупації, – Луньов

– Із того, що оприлюднено у ЗМІ, ви берете відповідальність за ліквідацію вашими 16 підопічними 80 бойовиків під Первомайським.

– Неправильно. Я не керував діями спецназу біля Первомайського. Там працювали інші хлопці, мої колишні вихованці, випускники 8-го полку. Я знаю, як усе до останнього пострілу там відбувалося. На жаль, командир групи, який керував цим боєм, загинув через три місяці, у жовтні 2014-го – Дан Колісник. Це мій курсант, я був певний час керівником його дипломної роботи. Цінний хлопець.

Похорон Дана Колісника

От як написано, скільки людей вони положили – це правда. Працювали чисто специ.

– А що це був за бій?

– Засідка, проведена й реалізована правильно. На жаль, у цьому бою загинуло декілька наших військовослужбовців. Помилка стосувалася системи управління, та несвоєчасно прийшла евакуація, тому ці люди загинули. На жаль.

– За час АТО скільки ваших підлеглих загинуло? Чи гинули близькі друзі?

– У тих операціях, які планував я і якими керував

– у мене жодного вбитого немає.

У 2014, 2015, 2016, 2017 та 2018 роках. У минулому році я сім місяців провів на фронті, керував всіма діями Сил спецоперацій – і в мене жодного вбитого немає.

При цьому на цвинтарі Кривоноса – чимало друзів. Гинули близькі люди, яких знав десятки років. З особливим болем він згадує загибель у січні 2015-го під Маріуполем капітана 1 рангу Юрія Олефіренка командира 73-го морського центру спецпризначення ВМСУ.

Новостворені ССО й палиці в колесах

7 жовтня 2014 року Кривоноса призначили начальником Управління спеціальних операцій Генштабу ЗСУ. Новоспечений орган мав протоптувати перші стежки для створення окремого роду військ натовського зразка – Сил спеціальних операцій. Пророкували, що Кривонос очолить і ССО.

Але, за його словами, була протидія з боку Генерального штабу.

– Генерал Муженко хотів мати інші ССО. У січні 2015-го він казав мені: “Таких ССО, як ти хочеш, ніколи не буде”. Тоді я зрозумів, що стінку пробити не можу, і поміняв вектор впливу.

Він “пішов в обхід” і почав контактувати з натовськими колегами.

– Була проведена інформаційна операція, і напряму в адміністрацію президента України  прийшов відповідний лист (хитро усміхається – “Н”). Після цього мене викликало наше військове керівництво й неохоче сказало: “Роби все, що хотів”.

При цьому пан Сергій визнає: було зроблено все, щоб він не очолив Командування ССО. Протидія триває і в 2019-му.

– У 2016-му ми створювали навчально-тренувальний центр у Бердичеві. А у 2019 році всіх, хто створював центр, прибрали і поставили незрозуміло яких людей. Абсолютно “лівих пасажирів”, які толком ані військ, ані фронту не бачили. Попередників або звільнили, або відправили на іншу посаду.

Ігор Луньов (ліворуч) і Сергій Кривоніс

Причини? На жаль, керівник ССО [генерал-лейтенант Ігор Луньов] цінує відданість, а не професіоналізм. А всі ті люди були “людьми Кривоноса”, тому “токсичні”. Так само було і в Командуванні: зачистили людей, які зі мною працювали в 14-15-х роках в Управлінні.

– Яка різниця між “людьми Кривоноса” і “людьми Луньова”?

– Для мене – ніякої. Просто ці люди були професіоналами і мали свою точку зору. Тому їх усунули. А люди, які приймали такі кадрові рішення, не мали жодного відношення до Сил спецоперацій. Раніше вони не служили в ССО ні солдатами, ні офіцерами. Вони не з тієї вовчої зграї, якою є ССО. Їх не сприймають у наших організмах.

ССО тебе сприймають за єдиним показником: чи був ти в тій вовчій зграї, чи не був.

Якщо ти не служив, не стирав ноги, не розумієш, як витягувати солдата, як виконати завдання – то й поставити завдання своїм підлеглим ти також не зможеш. У ССО тебе сприймають тому, що ти рівний: коли спав разом з ними коло багаття, ділив з ними чашку чаю, останню цигарку на полігоні чи на фронті.

Знаєте, яке прізвисько дісталося  Командуванню Сил спецоперацій? “Байконур” – бо вони як ті космонавти, які літають над землею та не розуміють, що реально діється внизу.

Сергій Кривонос у зоні ООС із командувачем операції Сергієм Наєвим

– Як співпраця з Луньовим складалась?

– Це краще запитувати Ігоря Васильовича. На певних етапах я перестав бути потрібним для нього. Спочатку я створив навчально-тренувальний центр, потім 2017-2018 роки провів на фронті. Абсолютно не жалкую про це.  У 2018-му, коли я повернувся, Луньов написав мені досить критичну атестацію: що не відповідаю займаній посаді. Луньов сказав:

“Вам подобається воювати – воюйте, а тут ви не потрібні”. Це наче плювок свого роду був.

Кривонос зазначає, що хлопці, якими він керував, показали неабиякі результати на фронті, знищували цілі противника. Він скеровував подання на нагородження. Грошову винагороду за знищену ціль підлеглі отримали, а нагороду – ні, “бо працювали під керівництвом Кривоноса”.

Сам Кривонос має такі народи:

  • орден Богдана Хмельницького III ст. (вересень 2014)
  • медаль “За військову службу Україні” (липень 2018)
  • недержавну відзнаку “Народний герой України” (липень 2015)

– Що ви вважаєте своїм основним здобутком на посаді заступника командувача ССО? 

– По-перше, саме створення Сил спеціальних операцій, незважаючи на протидію шалену. Також – створення навчально-тренувального центру в Бердичеві. Ефективна робота на фронті у 2017-18 роках. Втрат немає, показники втрат з боку ворога достатньо великі.

– Якою була географія дій ваших підлеглих на фронті у 2017-18?

– Понад 400 кілометрів фронту, ми всюди працювали, – генерал знову посміхається в бороду.

Читайте також:
Просунулися на 1,2 км: ССО ЗСУ зачистили село на Донеччині

– Що ви не встигли реалізувати на посаді заступника командувача ССО?

– Наростити м’язи для навчально-тренувальної бази в Бердичеві – раз. По-друге, створення більш ефективної системи підготовки. Ще у 2015 році хотіли створити Центр виживання: це дуже потрібно, і цьому треба вчити не тільки спецназ. На жаль, не встиг це зробити.

– Доводилось чути про матеріальну скруту в навчальних центрах ССО. Це правда чи ні?

– Усе пізнається в порівнянні. Якщо поїхати в навчальний центр в Бердичеві, то він найкращий. Певні моменти, звісно, є, хочеться більшого… Але на хріна було будувати в Бердичеві великий стадіон для показника, якщо на полігоні людям немає де жити?!

– Опишіть у загальних рисах найбільш вдалі операції ССО.

– Давайте спецоперації взагалі не чіпати. Я під статтю попаду (сміється).

– Чи можна зараз вважати ССО остаточно сформованими?

– Ні.

– Скільки часу треба? Чого бракує?

– Бракує професіоналів на керівних посадах. Нижча ланка достатньо професійна. А верхня не подолала шлях від солдата, сержанта до офіцера ССО. Вони не розуміють один одного.

– Чи можна ССО ЗСУ вважати сумісними із НАТО? На скільки відсотків?

– Дуже багато нюансів. Наші партнери, коли дивилися за діями спеців на фронті, були вражені, наскільки близько ми підійшли до їх стандартів. Плюс одна з військових частин  уже пройшла сертифікацію в повному обсязі і може працювати в системі НАТО.

Читайте також:
ССО у 2020 році залучатимуть до Сил реагування НАТО

– Яке ваше ставлення до нової символіки ССО?

– Вовкулака – це була свого часу ідея пана Гайдукевича, і я, ще будучи в Генеральному штабі начальником Управління СО, підтримав цю ідею. Ми з ним пропрацьовували ці варіанти нової символіки. Довго обговорювали.

Вовкулака – бо вдень це людина, а вночі – вовк. Розвідники переважно працюють вночі. Ефективний та навчений

розвідник працює на рівні дикого хижака – без жодних моральних пересторог.

Є мета – виконати своє завдання та зберегти хлопців зі своєї зграї. Тому я підтримав вовкулаку стовідсотково. Як і дуже потужне гасло “Іду на ви” князя Святослава. Так само, як вовкулака, взяте з часів Київської Русі.

Читайте також:
“Вовкулака з золотими очима”: у Командуванні ССО показали новий нарукавний знак

– Яка тенденція щодо розвитку ССО зараз?

– Начальник Генерального штабу [генерал-лейтенант Руслан Хомчак] дуже підтримує розвиток ССО, розуміє їх важливість. І певні кроки він для цього вже зробив щодо покращення ситуації. Що стосується президента [Володимира Зеленського] – сподіваюсь, що він все розуміє. У мене немає контакту з президентом.

Життя з погонами генерала

У січні 2019 року малвоідома політична партія “Воїни АТО” несподівано висунула тоді ще полковника Сергія Кривоноса кандидатом у президенти України. Втім 6 березня він оголосив про зняття своєї кандидатури з виборів – фактично на користь Петра Порошенка. А 11 травня указом президента Порошенка Кривонос отримав звання генерал-майора.

– Я це звання міг отримати ще у 2014-му, 2015-му чи 2016 році, але генерал Муженко зробив усе, щоб посаду першого заступника командувача ССО скоротити і вона була не генеральською. Таке от “дрібне западло”, – ділиться генерал.

– Звання генерала було умовою вашого зняття з президентських виборів?

– Ні. Просто категорія посади – генеральська, тому й отримав звання.

– Якби ви знали, як надалі складеться політична ситуація в 2019 році, чи знімалися би із виборів?

– Знімався б.

– Коли ви востаннє спілкувалися з Порошенком?

– Десь на початку літа, коли мені було запропоновано йти до Верховної Ради по списку його партії [“Європейська солідарність”] у першій десятці. Я відмовився.

– Чому?

– Тому що все ж таки я більше військовий, ніж політик. Я розумію, що на даному етапі чистого військового вже немає, є військово-політичні нюанси, але йти у Верховну Раду… Ні. Політика – настільки брудна справа…

– Знімаючи свою кандидатуру з президентських виборів, ви заявили: “Вважаю сьогодні в тих умовах, яких знаходиться держава, недоцільним зміну Верховного Головнокомандувача ЗС України”. Але все ж зміна відбулася. Як ви ставитеся до нового державного і військового керівництва?

– Я не служу особистостям, а народу. Президент та Головнокомандувач у країні один. Тому під час війни будь-які намагання дискредитувати президента не сприяють стабілізації ситуації в країні і грають на руку росіянам.

– У своїй програмі передвиборчій ви говорили про узаконення приватних військових компаній. Обґрунтуйте.

ПВК потрібні для цієї держави, бо створюють безпеку суспільства. Україна має величезну кількість населення, яке пройшло війну і повернулося звідти, але не всі можуть адаптуватися до мирного життя. І не хочуть. То давайте надамо їм спроможність продовжувати займатись військовою справою, при цьому отримувати нормальні кошти і не становити небезпеку для держави.

Приватні військові компанії, скажімо, у США – це колишні військові, які не знайшли себе в цивільному житті. Це такий громовідвід військових спеціалістів. Розумієте, якщо ці люди будуть не зайняті, не визнані, не оцінені, не оплачені добре – вони почнуть шукати, або їх почнуть шукати і використовувати для дестабілізації ситуації в країні.

Тому, вважаю, варто дати їм змогу нормально працювати в ПВК і заробляти чисті, нормальні гроші.

“5 кроків” в РНБО і спроби позбутися генерала

12 березня 2019 року президент призначив Сергія Кривоноса на посаду заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони. Петро Порошенко прийняв це рішення на хвилі скандалу з “Укроборонпромом”: Олега Гладковського звільняють через звинувачення в корупції – його місце посів бойовий генерал. І пообіцяв боротися “з підлими щурами, які розкрадають армію”.

– Хто ці “щури”? Вони вже покарані?

– У процесі. Я надіслав багато запитів стосовно перевірки інформації по конкретних підприємствах. Ви знаєте, що певні люди затримані. Але ж у нас кримінальні справи “висять” не по одному року. Розсмоктуються, перекидаються… У нас мільйонерів випускають під заставу, яка для них – копійки, а військовим призначають такі застави, що не всі мільйонери спроможні це виплатити.

Це приниження військових, і це створено штучно й не без російського впливу, із завданням номер один – підірвати авторитет армії.

Зараз Кривонос каже, що чимало зусиль скеровує на реформування “Укроборонпрому”. Констатує, що співпраця з Айварасом Абромавичусом та його командою – досить плідна. Негативних моментів у концерні достатньо, тому і вдосконалювати все потрібно довго й уперто.

– Працюємо над проблемою імпортозаміщення, бо на кожному шурупі, патроні, який завозиться з-за закордону, хтось заробляє. Іноземні партнери готові надати нам інвестицій не на одну сотню мільйонів євро. Але поки що ці процеси штучно були загальмовані. Сподіваюся, що в найкоротші терміни ми зможемо це питання вирішити, а заплановані інвестиції підуть на нашу оборонку.

Читайте також:
Наступні “5 кроків”: Кривонос провів нараду РНБО з протидії агресії в інформаційній сфері

Головним завданням, яке Кривонос хоче реалізувати на посаді заступника секретаря РНБО – це його програма “П’ять кроків”.

– Серед завдань цієї програми – реалізація територіальної оборони, військово-патріотичного виховання, інформаційного спротиву населення і підготовка військового населення тощо.

Українська армія може програвати в певних моментах російській армії, тому що технічний потенціал у нас слабший. І в разі відкритої агресії у нас недостатньо сил та засобів, щоб довго вести війну. РФ може захопити певні території, а от контролювати їх буде проблематично. А програма “П’ять кроків” має зробити сильним український народ – саме українці мають протистояти агресору.

Генерал констатує: Росія потужно проводить інформаційну операцію проти нашої країни, суспільство розхитане. Наріжними каменями стали і Мінські домовленості, і формула Штайнмаєра, і низка законів, ухвалених Радою.

– Наступний етап – дискредитувати виконавчу і законодавчу владу та президента. Потім всьому світові заявити: бачите, ані народ, ані політичні сили в Україні не спроможні навести порядок, знімайте з нас санкції і прощайте нам, а вони хай далі самі себе розвалюють. Все просто: існує теорія керованого хаосу. Її реалізують російські спецслужби, використовуючи, в тому числі, міжнародні джерела та інформацію проти України.

Під час президентської кампанії, у квітні-травні, Сергій Кривонос за рішенням президента Порошенка також очолив Міжвідомчу комісію з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю (замість звільненого Гладковського-Свинарчука) і міжвідомчу робочу групу з підготовки пропозицій щодо зміцнення обороноздатності держави.

Ці посади він формально обіймав аж до 29 листопада, коли президент Зеленський своїм указом усунув Кривоноса з обох постів.

Генерал Кривонос різко відреагував на указ президента, назвавши керівників РНБО “посміховиськом з клоунами”.

Перед тим новий секретар Радбезу Олексій Данилов заявляв, що не бачить Сергія Кривоноса своїм заступником.

Генерал закидає Данилову, що того “в попередні п’ять років війни не було видно і чути ані на фронті, а ні в тилу”, і що це саме він “проштовхнув підписання указу” про усунення Кривоноса з двох важливих посад.

В РНБО назвали такі кадрові рішення “робочим процесом, який не має жодної політичної складової”.

– Чи комфортно вам працювати у двічі оновленій РНБО?

– Ні. Не комфортно, тому що я звик працювати значно ефективніше, а в цій бюрократичній системі зробили так, щоб я не міг проводити наради, писати листи. Все це зроблено штучно, щоб я звідси пішов.

– Які ваші амбіції щодо військової кар’єри?

– Я людина військова, війна в цій країні продовжується, і якщо потрібно – я буду захищати свою Батьківщину далі, там. Але на цій посаді я принесу набагато більше користі.

Кохана – у спецназі, донька – майбутній офіцер

На його робочому столі – подарунок матері: ікона, що пройшла з Кривоносом всі бойові дії на Донбасі. На іншому столі, біля дверей кабінету – великий металевий хрест, шолом та баскетбольний м’яч.

– Подарунок хлопців із 95-ї бригади, з якими був у оточенні, – розповідає генерал. – Цей хрест їх оберігав, і через два роки командир роти подарував цей оберіг мені.

Помаранчевий м’яч (справжній, американський) подарував тесть. Кривонос любить баскетбол і у вільну хвилину охоче кидає в кільце.

– А ще люблю ножі й сокири кидати. Дуже розслабляє та знімає напругу, – зізнається пан Сергій.

– Які ваші позавійськові хобі?

– Були і залишилось – історія та довідкова література історичного напрямку. На решту – полювання, рибалоловлю – немає часу.

Про родину Кривонос говорить неохоче, як будь-який розвідник, побоюючись за безпеку близьких йому людей.

Дружина в мене військова, офіцер. Познайомилися в Кременчуці. Вона була педагогом у четвертому поколінні. Потім пішла до армії, бо роботи не було за фахом. За її плечима – понад 50 стрибків з парашутом. Донька теж скоро буде лейтенантом, закінчує військовий вуз.

– Де ви мешкаєте?

– Моя службова квартира в Хмельницькому. У Києві я з 2011 року живу на зйомних. Держава не компенсовує.

– На чому ви їздите?

– На службовій машині. В мене немає своєї.

Декларація Кривоноса С. Г. за 2019 рік – тут.

– Яке ваше головне правило в житті?

–Роби те, що мусиш робити, а далі – як буде. Не дивлячись на протидію. Ти живеш один раз – і тобі відповідати перед Господом Богом і перед тими, хто тебе оточує.

Шарж: Юрій Журавель


Матеріал створено в рамках проєкту “Новинарні” і Мінінформполітики “Популяризація Збройних сил України”

Читайте в цій серії:
Командувач ДШВ “Женя-Війна” Мойсюк: На початку АТО нас на Донбасі зустрічали квітами

Командувач ДШВ (2015-2019) Михайло Забродський:
Потрібно готуватися до маневреної війни

Начальник ліцею Богуна генерал Ігор Гордійчук:
Про війну з Росією замислився після приходу до влади Путіна

Бойовий генерал Олег Мікац: 
Буває, приходиш після управління боєм – і далі воюєш уві сні

Командувач ОК “Захід” Олександр Павлюк:
Під Зеленопіллям було пекло, та я пишаюся бійцями

Герой України, генерал-десантник Андрій Ковальчук: 
Ми будемо наступати однозначно – це справа честі за всіх загиблих десантників

Начальник ГУ МПЗ ЗСУ генерал Олег Грунтковський:
Стандартний набір військового психолога включає шоколадку, цигарки, гарячий чай

Начальник НЦ “Десна” генерал Віктор Ніколюк:
На війні важливо залишитись людиною

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: