Чи має рацію Зеленський, коли каже, що ми на останньому етапі війни? Чи мають перспективу російські наступальні дії в районі Авдіївки? Чи стане на осінню паузу великий наступ ЗС України на півдні? Чи правда, що українські війська зараз вистрілюють за день більше снарядів, ніж росіяни? Якщо так, то чому Путін лякає Америку “війною на виснаження”? На який період Другої світової війни схоже нинішнє становище Росії? А як на наше становище вплине війна ХАМАСу проти Ізраїлю? В чому ми помилилися з “сепарами”? Та як і навіщо Україна має готуватися до перемоги Трампа у США у 2024 році?
Про все це йдеться в новому випуску проєкту “Новинарні” в жанрі пояснювальної журналістики “Дикий і Лиховій”.
Війну та навколовоєнну політику в жовтні 2023 року аналізують військовий і політичний експерт, ветеран АТО Євген Дикий та головний редактор “Новинарні” Дмитро Лиховій.
Відео версія інтерв’ю:
– Зараз у всіх на вустах Ізраїль, але мені здається, що починати з нього – нечесно по відношенню до наших воїнів. Та й ми самі ображаємося, коли світові ЗМІ ігнорують нашу війну.
– Ну, насправді є певні закони медіаполя: людям, які особисто до чогось не дотичні, просто набридає читати або бачити одне й те саме. А ми говоримо про те, що Ізраїль цими днями пережив і наше 24 лютого, і мав свою Бучу – відповідно, це потрапило в центр медійної уваги. Минулої весни так само висвітлювали події в Україні. Але зберігати увагу на одному рівні півтора року, звичайно, неможливо.
– У нас тут все одно свій “Ізраїль”, власна “свята земля”. Тим більше, що в останні дні на тлі деякої оперативної рутини загострилася ситуація на східному напрямку. По-перше, навколо Авдіївки, коли Генеральний штаб ЗСУ підтвердив, що ворог силами трьох батальйонів намагався влаштувати масований наступ, були тривалі обстріли і більше ста бойових зіткнень за добу по лінії фронту. При цьому заступник командира полку “Азов” Богдан Кротевич “Тавр” написав, що “по всьому східному фронту противник перейшов в активні наступальні дії”. У зв’язку з цим запитання. Чи бачиш ти справді якісну зміну картини на фронті і, можливо, якусь спробу останньої атаки русні перед сезоном дощів і багна, коли просування вперед стає менш реальним? Чи це все ж таки більш локальні наступальні дії, які сьогодні почалися, а наступного тижня їх уже не буде?
Євген Дикий під час інтерв’ю
– Тут фактично два запитання, тож і відповідей дві. Чи бачу я якісь принципові зміни на фронті? Ні, не бачу. А от чи схоже це дійсно на останню спробу росіян перед затяжними осінніми дощами якось покращити свої позиції, на яких, можливо, навіть зимувати доведеться?..
Слово “остання” у твоєму запитанні мені дуже подобається. І не тому, що так би хотілося, а тому, що я бачу певні реальні підстави для того, щоб їхня спроба була остання.
Можливо, так, це остання чи передостання спроба РФ, для якої вони довго збирали сили.
Я погоджуюся з Тавром, що йдеться не про локальні зіткнення під Авдіївкою. Якщо там реально сили тільки трьох батальйонів [ЗС РФ], тоді немає про що говорити. Але насправді, здається, там їх набагато більше.
По всьому східному фронту противник перейшов в активні наступальні дії, зараз ваша підтримка особливо потрібна українським солдатам .
— Bohdan Krotevych (@BohdanKrotevych) October 10, 2023
Нагадаю, що приблизно впродовж місяця було не так затишшя, як відсутність активних штурмових дій на Слобожанщині. І це було абсолютно невипадково. Перед тим ворогам довелося забрати звідти найбільш боєздатні частини.
Такими в “другій армії світу” виявились так звані “армійські корпуси ЛНР”. Це значною мірою наші колишні співгромадяни, які вже вісім років проти нас воюють, і вони дуже мотивовані, тому що знають, що для нас вони не військовополонені, а кримінальні злочинці, на відміну від громадян Росії. І так само вони знають, що для Росії вони в кращому разі громадяни другого сорту, а той узагалі не факт, що громадяни.
Так от, виявляється, що наступ на Слобожанщині тримався значною мірою на них. Але як тільки їх звідти забрали і перекинули на південь тримати “лінію Суровікіна”, яка тріщить, то наступ РФ на Куп’янському і Лиманському напрямку на місяць повністю заглох.
Але цей місяць орки не сиділи просто так, вони перекидали туди так звану 25-ту армію.
Читайте також:
Під Лиманом розгортається свіжосформована 25-та армія РФ: чи варто цього боятися?
Чого я кажу “так звану”? Тому що 25-та загальновійськова армія РФ – це новостворене, абсолютно нове з’єднання, яке укомплектоване майже виключно “мобіками”. І зібрало воно приблизно 60% своєї “штатки”. За планом вона мала бути доформована тільки до кінця жовтня і десь у грудні вступити в бої. В реальності ж їх уже з вересня почали по мірі формування кидати на Слобожанщину.
Так росіяни логічно вирішили, що поновили чисельність, може, навіть трохи наростили, і тепер вони мають поперти знову. І вони знову поперли.
До речі, російські воєнкори приписують собі успіхи саме на Луганщині. Аж ніяк не під Авдіївкою. Бід Авдіївкою все, на що вони зараз претендують (інтерв’ю записувалося 11 жовтня – “Н”), – це просування на 200 метрів.
Місто Авдіївка на мапі DeepState. Пунктиром показані зміни за час жовтневого наступу РФ: чорним – “сіра зона”, червоним – нові позиції російських військ
Враховуючи, що таке Авдіївська промзона і як вона захищена, я не розумію, чому вони так вперто довбуться об Авдіївську промку ще з 2014 року. Якщо порахувати, скільки вони там втратили сил за всі ці роки, то, я думаю, вийде не менш епічна історія, ніж із Бахмутом.
– Авдіївка перебуває у “кліщах”, але логістичні шляхи постачання не перебиті, вони навіть не під вогневим контролем. Напевне, мета росіян – продовжувати замикати ці “кліщі”.
– Ну, вони не можуть їх замкнути з 2014 року. І я маю підстави вважати, що це не вдасться і тепер. Адже Авдіївка – це насправді дуже добре місце для оборони, природний укріпрайон. І я дуже сподіваюсь, що ми місто утримаємо.
– Авдіївку називають “ключем до Донецька”, адже вона розташована близько до обласного центру. Виходить, росіянам треба взяти її хоча б для того, щоб відсунути нас від Донецька?
– Якщо так, то можливо. Але чи воно вартує аж таких надзусиль?
Тому, в принципі, мені здається, що нічого принципово нового там не відбувається. Хоча росіяни і підкинули туди свіжих сил.
– Я процитую висновок американського Інституту вивчення війни: “Успішне оточення Авдіївки, одного з найбільш укріплених районів лінії фронту в Донецькій області, ймовірно, вимагатиме більше сил, ніж Росія зараз виділяє для зусиль на лінії Авдіївка-Донецьк”.
Читайте також:
Початок нової битви за Авдіївку: що відбувається навколо міста, яке називають “ключем до Донецька”
– От власне.
При цьому для росіян тривають великі проблеми на Півдні. Вони перекинули на Запорізький напрямок чотири повітряно-десантні дивізії, що дуже показово. З одного боку, це, звичайно, дуже додає роботи нашим захисникам. Десантура — давно вже не еліта, ці частини теж розбавлені “мобіками”, але все ж таки в них найвищий відсоток контрактників, і базово це найбільш професійні з усіх російських частин. Але з іншого боку, якщо Росія чотири дивізії ВДВ кидає в якості простої піхоти тримати оборону в окопах – оце показник, що в них величезна проблема з резервами. Не з глобальними стратегічними резервами, а з тими, які просто тут і зараз можна направити в бій. Закінчується саме особовий склад.
Запорізький напрямок на мапі DeepState станом на 12 жовтня 2023
Зрозуміло, що вони дуже бояться прориву “лінії Суровікіна”.
Із новин на цьому напрямку я ще звернув би увагу на евакуацію ФСБшників із Токмака. Виїхали співробітники ФСБ – забрали родини, забрали архіви, обіцяли повернутися. Але в питаннях щодо “плавучості судна” я цим трюмним пацюкам довіряю.
Якщо трюмні пацюки починають з “Титаніка” тікати – значить, що знають.
Я думаю, що в цьому сенсі ФСБшники не просто так із Токмака виїжджають. Значить, у них як мінімум є сильні сумніви, чи стримає їхня армія наш наступ, чи ні.
І абсолютно логічно, що зараз саме час для того, щоб відволікти українські сили з Півдня і змусити нас перекинути максимум резервів на інші ділянки. Звідси й поновлення наступу на Слобожанщині, задуманий тільки для цього. Не такі наївні їхні генерали, щоб вважати, що ми їм віддамо Куп’янськ і Лиман.
Куп’янський напрямок на мапі DeepState станом на 12 жовтня 2023
Але через кількісну перевагу РФ туди (на Слобожанщину) поїхали наші резерви та, зокрема, навіть деякі новостворені бригади. Замість прориву на Півдні їх – декого просто з бундесверівських полігонів – перекинули стримувати навалу на Слобожанщині. Там “бригадам наступу” довелося закопатися в окопах.
Тепер росіяни роблять ще одну – на моє припущення, в цьому календарному році останню – спробу перехопити ініціативу і змусити нас до оборони, щоб ми нарешті припинили наступи. Це відбувається не по всьому фронту, але по значній його частині.
– Тобто оця активізація ЗС Росії, яка почалася 9 жовтня, це все-таки ще одна їхня спроба відволікти українські резерви.
– Так, у даному випадку – щоб відволікти резерви в критичний для Південного напрямку момент.
Бо вони на що сподіваються? Що скоро підуть сильні дощі, і якщо ми до того Токмак не візьмемо, то значить, цього року вже його не візьмемо. Для цього їм треба саме зараз терміново відволікти те, що в нас лишилося з ресурсів.
Росіяни переконані, що коли підуть затяжні дощі, то ми далі вже не просуватимемось. Хоча в мене особисто немає такого переконання. Бо на Півдні України набагато краще дренований ґрунт, він швидше сохне, там багато зрошувальних каналів. Це трохи інші умови, ніж на Донбасі чи на Харківщині.
А враховуючи ще й те, що в нас – через перевагу ворога в повітрі – дуже своєрідна тактика наступу… Ми наступаємо фактично голою піхотою. Броня використовується як транспорт до місця бою і для евакуації поранених. Танки — це такі собі “снайперки”, які ззаду супроводжують.
Strv. 122, шведська версія танка Leopard 2A5, вже на Лиманському напрямку. Фото: Роман Чоп / тг War Chronicles
— І москалі почали так само робити.
— Так, вони в нас навчилися, на жаль.
Але я до того, що якщо так використовувати техніку й особовий склад, то в такому разі дощі і багно — набагато менша перешкода для наступальних дій.
Тобто я не поділяю в переконання орків, що затяжні дощі — це “вирок” для нашого наступу на 2023 рік. Але, звичайно, важче стане.
– Тобто ти залишаєш ще певну ймовірність того, що наступ 2023 року продовжиться і буде результативним.
– Так. Навіть якщо його доведеться перервати на час затяжних дощів, то як тільки потім вимерзне – по зимі для техніки наступати ненабагато гірше, ніж по літу.
І якщо ми вже цю тему зачепили, то давай нагадаємо нашим глядачам і читачам про потреби військових. Те, що було потрібно раніше, – джипи, дрони, турнікети, аптечки, – це все нікуди не зникає. Його так само треба збирати у великій кількості. Так само потрібна донорська кров. А тепер до цього ще додається термобілизна, теплі речі, окопні свічки, звичайні і хімічні грілки, пічки для тих ділянок фронту, де ми в обороні. Тобто тепер варто знову заморочитися ще й тим, щоб нашим хлопцям і дівчатам було хоч трошки тепліше й сухіше. Хоча Міністерство оборони робить у цьому плані набагато більше, все одно всього не вистачає.
– Президент Володимир Зеленський дав інтерв’ю румунському виданню “Digi24” і трохи несподівано відповів на запитання, коли закінчиться війна в Україні. Це питання ставлять, здається, всім військовим експертам та військовим, і це просто вже поганий тон. Тому що відповіді на це немає. Але Зеленський відповів, що зараз уже йде “остання частина війни. Це не її середина”.
Він також розповів, що перший період війни – окупація територій російською армією, потім – зупинка наступу РФ та перехоплення ініціативи Збройними силами України. “Я думаю, що ми в останній частині. У нас багато страхів – гроші, зброя. Але ми в останній частині, найважчій”, – сказав Зеленський.
Багато хто зробив висновок, що Зеленський, можливо, трохи відірвався від реалій. Хоча, з іншого боку, остання частина війни може тривати дуже довго.
– От, ти зняв із язика.
Фото: ФБ Генеральних штаб ЗСУ
– Хай там як. Чи не здається тобі, що наше керівництво занадто оптимістично налаштоване? І взагалі, як цей висновок Зеленського впливає на відповідь на традиційне запитання, “на якій хвилині гри ми перебуваємо” – за аналогією до футбольного матчу?
– Щодо налаштування Зеленського, відповідь залежить від того, що мається на увазі під останньою фазою війни. Якщо йдеться про те, що ця фаза ще й коротка, – тоді це відрив від реальності. Але в мене нема підстав так вважати.
А от якщо говорити саме про фази війни, не уточнюючи тривалість кожної частини, то я, швидше, погоджуюся з тим, що нинішня фаза або остання, або передостання.
Але, якщо вже нам дали такий привід, давай пригадаємо, на які фази можна точніше поділити цю війну.
Я б трошки інакше поділив, ніж у цитаті Зеленського.
Перша фаза – “фаза СВО”, оголошеної Росією, від 24 лютого до 4 квітня 2020 року. Вона включає “жест доброї волі”, тобто втечу орків з Півночі України.
“Спеціальна військова операція”, коли орки взагалі не думали, що ув’язалися в справжню війну – от яскравий приклад недооцінки ворога.
Далі почалася друга, як на мене, найжахливіша, найстрашніша фаза цієї війни. Це фаза вже повноцінної війни, коли орки збагнули, що це війна, вирішили з нами воювати по-дорослому і пішли “віджимати” Донбас. Було жахливе літо 2022 року на Донбасі, вогневий вал російської артилерії, 60 тисяч снарядів на день, який просто зносив міста під нуль, і коли все, що ми могли – це зі страшними втратами максимально довго триматися і відповзати по метру.
У мене було два піки втрат друзів, саме особисто моїх, за війну. Перші двоє моїх друзів загинули в першу ніч, 25 лютого. Тоді ми всі тоді хапали автомати, де могли дістати, починали воювати в цивільному, ішли на Ірпінь і т.д. Другий пік втрат моїх друзів – це літо минулого року, червень-липень. Вони загинули від арти на Донбасі, під цими страшними обстрілами.
Україна витримала і цю фазу. Фактично, ця фаза для РФ “збійнула” на Лисичанську. 7 липня вони взяли Лисичанськ – і на цьому їхнє просування зупинилося. Після Лисичанська росіяни “здохли”.
Далі були серпень, вересень, жовтень – на той момент абсолютно переломна фаза. Коли ми перехопили ініціативу, коли ми їх громили, звільняли “планово” Херсонщину і “позапланово” Харківщину. Коли сталося “харківське диво”.
Тоді якраз було дуже багато ілюзій з приводу того, що кінець війни вже не за горами, ось-ось ми їх доб’ємо. Я і досі вважаю, що шанс на це був. На жаль, наші союзники тоді ледь-ледь розкачувалися, що саме і як нам надавати. Зброї і техніки тоді доїхало дуже мало. Таким чином, оркам дали час на мобілізацію.
От, власне, я відлічував би наступну фазу війни від їхньої мобілізації. Тому що після наших успішних наступів, коли в росіян реально хиталося все, для нас світло в кінці туннеля було вже дуже добре видно, Буданов уже обіцяв ледь не шашлики в Криму, і насправді це не була неадекватна оцінка ситуації.
Тоді лишалася інтрига, чи піде Путін на загальну мобілізацію. Той контингент ми добили б. Але Путін таки пішов на мобілізацію.
Провели вони її косо-криво – так, що наша мобілізація, при всіх її перекосах, на цьому тлі виглядає як добре відпрацьований процес. Але при тому росіяни все одно нагребли 400 тисяч “гарматного м’яса”. Вони пішли навіть на те, щоб частину цього “м’яса” досипати на фронт просто з військкоматів, без тренувальних таборів, без злагодження. Їх одразу косили. “Мобіки” вересня- жовтня – це, вважай, були смертники практично поголівно. Але це нас затримало. І їхня осіння мобілізація 2022 року подовжила цю війну більш ніж на рік.
Тоді почалася наступна фаза. Фактично цю фазу умовно можна назвати “Бахмутська”. Десять місяців боїв за Бахмут – це була її квінтесенція. І десь приблизно після заняття орками Бахмута, на якому вони абсолютно так само здохли і видихлися, як перед тим на Лисичанську, їхній наступальний потенціал зійшов на нуль.
А з нашого боку паралельно йшла інша фаза – підготовка до потужного наступу. Відбулася мобілізація додаткової великої кількості людей, багато хто з них поїхав на західні полігони. Відбувалося злагодження на рівні бригад. Створювалися “бригади наступу”, і не тільки під ініціативою МВС, а й нові бригади ЗСУ, які одразу заточувалися саме під наступ.
Наступна фаза війни – оцей наш наступ. Але ця фаза пішла не так, як ми сподівалися, давай будемо відвертими.
Хоча вже на момент, коли наступ реально починався, ілюзій майже не було.
Тобто взимку і навесні ілюзії були – що от, коли ми зберемся в цей наступ, то орки посипляться. Але станом на червень, коли наступ реально почався, ілюзії вже не було. Тому і великим сюрпризом це не стало.
Читайте також:
Євген Дикий: Все, що зараз відбувається з наступом, – це вже запасний “план Б”
Оскільки дуже довго в цей наступ збиралися. Оскільки дуже довго і дуже дозовно отримували техніку. В результаті орки за дев’ять місяців встигли так окопатися, що прорвати це – надзадача. Так звана “лінія Суровікіна” – комплекс із трьох ліній оборони з небаченими в історії з часів Другої світової мінними полями, із достатньою кількістю “м’яса”, яку там посадили.
Останній шанс на швидкий наступ для нас було втрачено 6 червня 2023 року, коли орки підірвали Каховську ГЕС.
Доти лишався шанс все ж таки не ламати “лінію Суровікіна”, а зайти на плацдарм на лівий берег Дніпра. Та коли вони грохнули греблю, цей шанс обнулився. Далі лишалося тільки одне – повільно, зубами прогризати оцю страшну лінію оборони.
Тобто пішов наш наступ, щодо якого вже ні в кого ілюзій не було, крім західного медіаполя. Ну, чи також і в декого в Україні. Частково через абсолютне невігластво, і частково свідомо накручувалися надмірні очікування.
І от, власне, наступна фаза нашої війни – вона триває. Чим вона закінчиться – побачимо. Ми ще не можемо судити про її фінальний результат. Він дуже залежить від того, чи, грубо кажучи, до нашої з тобою наступної зустрічі (через три-чотири тижні – “Н”) візьмуть ЗСУ Токмак. Від цього залежить, власне, зимова частина кампанії – з якими намірами, з якими можливостями ми будемо в неї входити.
– Ти кажеш, що нинішній етап наступу міг скластися інакше, якби замість спроб прориву “лінії Соровікіна” відбулася висадка на лівому березі в Херсонській області. Після того, як спала велика повінь, пов’язана з підривом греблі Каховської ГЕС, Дніпро біля Херсона повернувся в колишнє русло, а водосховище – дуже зміліло, і там уже береги заліснюються.
– Так, там “зеленка” пішла…
На колишньому дні Каховського водосховища подекуди вже росте молодий ліс із верб і тополь
– І питання якраз не з галузі біології, а з військової справи. Чи може повернутися сценарій висадки і розгортання бойових дій із форсуванням Дніпра? Уже в тих умовах, які склалися через 4-5 місяців після підриву росіянам дамби.
– Ну, бачиш, поки досі так і не склались. Над цим дуже старанно працювали, але поки все-таки не вдається там.
– А може бути теоретично?
– Теоретично може бути.
– Москалі це враховують в сенсі створення оборонних ліній?
– Так, там теж накопано, але неспівставно з “лінією Суровікіна”. Хоча за 20 кілометрів від власне берегової лінії на Херсонщині в них далі вже є укріпрайони. Чому аж за 20 кілометрів? Тому що все, що ближче, виносить наша арта з правого берега. Тому вони відповзли туди, куди принаймні ствольна артилерія не дістає. І там вони окопані.
– Повертаючись до того, яка зараз фаза війни.
– Не беруся точно прогнозувати, остання чи передостання. І я точно не готовий проводити аналогії з хронометражем футбольного матчу.
Я зараз навіть не про етичну сторону – а ми вже не раз говорили, наскільки недоречно порівнювати війну зі спортом. З іншого боку, це буває зручно для наочності.
Але ключова відмінність тут інша. У футбольного матчу є фіксований час. І ти відлічуєш залишок хвилин до відомої наперед межі. А у війни такого немає.
Грубо кажучи, [можна було б порівнювати,] якби у футбол грали не з обмеженим таймінгом, а, наприклад, до 20 голів.
Або якби йшлося про боксерський поєдинок із необмеженою кількістю раундів. А спільне [у війни і боксерського поєдинку] те, що бувають перемоги нокаутом, а бувають – вимучені за очками. Оце якраз більше нагадує.
Але якщо говорити про порівняння, в мене більше історичні паралелі спрацьовують.
І в мене зараз є стійке відчуття 1944 року…
– 1944 року на Східному фронті чи взагалі у Другій світовій війні? Бо у 44-му році вже була висадка союзників у Нормандії.
– Ні, на жаль, для нас ніхто другий фронт не відкриє, – сміється. – Це та реальність, у якій ми живемо. Не буде нам такого щастя, щоб фіни вирішили помститися за Карелію або японці висадилися у Владивостоку.
Я маю на увазі навіть не так конкретний фронт, як те, що рашка зараз [за своїм становищем у війні] – це Рейх 44-го року.
Росія зараз – як Рейх 44-го, і, до речі, в них навіть уже був свій відповідник Липневої змови.
“Недопутч “Вагнера” – аналогія з Липневою змовою 1944 року в Рейху. Ну, щоправда, який Рейх, такий і Штауффенберг, – сміється. – Я не знаю, хто ще персонально стояв за цим путчем (крім Євгена Пригожина та інших керівників ПВК “Вагнер” – “Н”). Але це були люди, які хотіли закінчити війну, поки її ще можна закінчити на якихось умовах і на якихось домовленостях. А не чекати повного краху Рейху.
Проте так само, як у Рейху, заколот не вдався. Головний путчист фактично повторив долю Штауффенберга (був страчений – “Н”), хоча в російському варіанті це вийшло трошки гібридно: Пригожину спершу дали втекти, навіть дали гарантії безпеки, щоб через два місяці бахнути його в літаку.
Чому я говорю про цю паралель. Бо [у Другій світовій війні] не було так, щоб у 1943 році, наприклад, стався перелам, і далі ставало легше, легше, легше. Ні, після переламу в 43-му червоній армії далі було важче. А весна 45-го взагалі була просто жахливою.
Приблизно так буде й тут. Чим ближче Рейх до свого краху, тим сильніший його опір.
Росія не змириться просто так зі своїм крахом. Вони зараз мобілізують всі свої можливості. Мобілізують реальну економіку. Намагаються реанімувати свій оборонпром.
Так і німці у 1944-му почали обстрілювати Лондон свіжонаклепаними ракетами “Фау-2” – це мені нагадує російську “шахедну” кампанію.
Я вже бачив, до речі, нову “Херань” (“Герань-2” – російське втілення ударного БПЛА “Shahed-131” – “Н”) – вона вже реальна “Херань” [російського виробництва], там уже кирилиця всередині, і навіть частина деталей уже російські, а не завезені.
Але, з моєї точки зору, це рівно настільки допоможе Росії, наскільки допомогли “Фау-2” Німеччині. Але ж “Фау-2” і дошкулили [західним союзниками] дуже сильно. Тоді вони ледь не до початку 1945-го відчували шалений пресинг і величезні втрати. Їм стало легше тільки навесні 45-го, а радянській армії – тільки 9 травня. Тоді як ще в перші дні травня ішли такі страшні бої за Берлін, співставні зі Сталінградом.
У нас схожа динаміка. Рейх буде опиратись і пручатись до кінця. І тому кожний наступний етап буде важчим.
– Ми в минулій розмові достатньо часу приділили розбору війни на виснаження, в якій, не твою думку, Росія виявилася не такою потужною, як здавалося, а навпаки. Але нещодавно Путін виступив із довгою програмною промовою на валдайському збіговиську, і він там говорив якраз про війну на виснаження, лякаючи нею Захід. Мовляв, це американці таку війну не винесуть, Україна використовує більше снарядів, ніж виробляють США, тощо. Твій коментар з цього приводу? Адже нам і в коментарях до відео пишуть: важливо не тільки те, як надовго вистачить ресурсу РФ, – насамперед важливо, скільки ресурсів лишається в України – і щодо особового складу, і зброї та боєкомплекту.
Фото: ФБ Генеральних штаб ЗСУ
– Я думаю, що в Путіна хріново з арифметикою.
Наразі російський оборонпром виготовляє 1 мільйон 100 тисяч снарядів на рік. Це може здатися просто овердофіга, тому що ЄС ледь-ледь спромігся на цей рік законтрактувати 1 мільйон снарядів для України. Слава Богу, Штати дають більше.
Але співставимо це з іншою цифрою. Скільки росіяни вже вистріляли. Так от, вони вистріляли вже 12 мільйонів. І вони планують збільшити обсяги виробництва з тим, щоб через три роки вийти на 2 мільйони снарядів на рік. Як в анекдоті: “у-у-у, які ми оптимісти”.
Але навіть так явно їхні рахуби не сходяться.
А проблема в тому, що воювати по-іншому (ніж із використанням великої кількості снарядів – “Н”) вони не вміють. Як тільки в них почала зменшуватися кількість власних снарядів – пригадуємо ці істерики російських “воєнкорів” про снарядний голод. Це було тоді, коли вони вистрілювали за день від 10 до 20 тисяч снарядів.
От ми зараз вистрілюємо 8 тисяч на день, і це наша максимальна взагалі кількість за всю цю війну.
І ми про “голод” не кричимо – ми просто говоримо: збережіть нам нинішній рівень постачання, аби він тільки не переривався.
– Деякі коментатори припускають, що російська активізація на фронті стала можлива завдяки тому, що до них уже доїхали північнокорейські снаряди, які просив у Кіма Путін. Це може бути?
– Це може бути. Ну, можливо, ще не доїхали, але точно доїдуть. Тому що принаймні велике скупчення залізничних вагонів на корейсько-російському кордоні вже було зафіксоване супутниками.
Але, знову ж таки, що це міняє? Ну, скільки може Ин відсипати товаришу Пу? Ну, може мільйон снарядів, якщо брати по максимуму. І то з них не розривається приблизно кожний третій.
Поки що дуже важливо, де саме побачили ці вагони. Слава Богу, на 99% можна стверджувати, що це саме північнокорейські поставки, а не замасковані під них китайські.
Читайте також:
КНДР уже перекинула до Росії понад тисячу контейнерів зі зброєю, – РБ США
Мені здається, що якраз те, що Путін отак наполегливо й публічно штовхає цю тезу – нібито Росії вигідна війна на виснаження, – це якраз показник моєї правоти. Тобто росіянам треба, щоб у світі терміново повірили в їхній блеф.
Це з тієї ж серії, як вони на початку нашого наступу активно “качали” тезу про нібито “бойову нічию”, про те, що “обидві сторони вичерпали наступальний потенціал”, і якийсь час це на Заході дуже заходило. Аж поки ми не залишили за спиною першу лінію оборони. І до західних медіа прийшло розуміння, що це не “бойова нічия” – а просто, виявляється, Україні дуже не додають зброї. Але вона все одно повільно хилить у правильну сторону.
Мені здається, що зараз повторюється така сама історія. На тлі того, скільки реально ресурсів лишилося в рашки.
Не мені одному очевидно, що в росіян наразі стратегія – дочекатися Трампа.
І, судячи з усього, наші західні союзники почали теж робити з цього правильні висновки.
– Які саме?
– Такі, що росіян треба дотиснути в найближчий рік. І для цього потрібно надати нам відповідний ресурс.
– І тут з’являється пропозиція адміністрації Байдена надати Україні “єдиний великий пакет” на 100 мільярдів. Вона може означати, що американці, по-перше, хочуть перестрахуватися на випадок саботажу радикальних республіканців, а по-друге, можуть трохи прискорити цей процес.
– Так, і саме в цьому місці Путін видає свій показовий блеф – що росіянам війна на виснаження вигідніща, що вони тут готові зиму зимувати, ніч сповнена жахів і так далі.
– Якщо російська мобілізація минулої осені, як ти кажеш, затягнула тривалість війни на рік, то на скільки затягне цьогорічна? Хоча, дехто каже, що РФ може відкласти реальну мобілізацію на весну 2024-го, на період після виборів Путіна…
– Ну, чесно кажучи, про перенесення мобілізації в Росії на весну я не чув. До цього розповідали про прив’язку до осінніх виборів… Аде враховуючи, як проходять “вибори” в Росії, – а це суто формальність, “процедура радше бюрократична, ніж демократична”, – я не думаю, що в них є потреба відтерміновувати мобілізацію. Більше того, я поки не бачив спростування інформації про наказ Шойгу від вересня цього року про набір 200 тисяч “мобіків”.
І цифра 200 тисяч для мене виглядає дуже реалістичною. Бо коли вони минулого року хапонули 400-450 тисяч, система [рекрутування до ЗС РФ] фактично колапсувала. Вона подавилася, можна сказати, цією людською масою.
Мобілізовані в Росії
За оцінками зокрема наших ГУРівців, у роcіян реальна пропускна здатність мобілізаційної системи – не плутати із загальним моберезервом – це якраз десь 200-250 тисяч. От скільки можна нагребти й обробити, завезти на полігони, одягнути, нагодувати, структурувати в підрозділи і т.д. Цикл від роздачі повісток до появи цих “мобіків” на фронті – по-нормальному пів року, по прискореному – чотири місяці.
Я сумніваюсь, якщо чесно, що вони могли б перенести свою нову мобілізацію на весну. Це було б дуже ризиковано для них. Справа в тому, що в Росії зараз гостра криза на фронті, в тому числі і людських резервів. Нагадаю, вони чотири повітряно-десантні дивізії змусили закопатися зі звичайною піхотою й відбивати наш наступ. А злі язики на кшталт Купера стверджують, що з тих чотирьох дивізій двох уже нема. За місяць боїв.
І охорону російських стратегічних аеродромів теж відправили на фронт. Це показник, що окупантам тут бракує людей. Тому логічно виглядає, що вони чим швидше мають набрати нові 200 тисяч.
І тут мушу сказати, що, на жаль, на їхню мобілізацію ми змушені відповідати нашою мобілізацією. Альтернативи просто немає. Деякі речі компенсуються лише кількістю, ні як інакше. Арифметику не обдуриш.
Це якщо говорити про найближчі місяці. А в межах року – я б сказав, що
їхнім (Росії) слабким місцем якраз є не м’ясо. Їхнім слабким місцем є залізо.
От техніку вони не можуть поновлювати таким темпом, як можуть набирати по 200 тисяч “мобіків” кожні чотири місяці. Залізо в них тане швидко, але дуже повільно поновлюється.
Це ніби контрастує з тим, скільки вони в РФ продовжують клепати. Скільки вони наклепали цих грьобаних “ланцетів”, які вже дуже дістали наших захисників на позиціях, якщо чесно.
А ні, а насправді не контрастує. (…) “Ланцети” й “орлани” – реальна російська розробка. На “шахеди” вони отримали ліцензію від Ірану. Але навіть їхній прорив по дронах (який у них стався, а в нас поки не стався) став можливий завдяки тому, що безпілотники можна клепати повністю за рахунок компонентів із цивільного ринку. Крім вибухівки, решта компонентів там, включно з усією електронікою — це товари подвійного призначення. Тобто тут росіяни знайшли можливість обходити санкції і через треті країни закуповувати такі компоненти.
Та зовсім інша історія – техніка, що повністю залежить від військових технологій. Наприклад, банальні підшипники для танків. Головки наведення вже не для “шахедів”, а для ракет. Їх уже не склепаєш із побутових процесорів. А ось по військових технологіях легко проконтролювати поставки, тож тут санкції працюють. А продукцію прямого військового призначення до РФ не постачає ніхто, крім Білорусі, Північної Кореї та Ірану.
Шкода, що по дронах росіяни вже здійснили перехід до масового конвеєрного виробництва. На відміну від нас. Я недавно дізнався, що в Україні вже понад 200 різних компаній роблять дрони, і стало сумно насправді… Хай би їх було 20, а моделей дронів було обрано п’ять, але щоб ці п’ять стояли на конвеєрі. А коли в нас 200 компаній роблять 200 моделей дронів, і кожної з них доїжджає 50 штук… Ну, так собі ситуація.
Але я все ж про те, що навіть найкращі дрони не заміняють ні класичну арту, ні танки. І виявилося, що ось по цьому в росіян провал. Що саме цього ресурсу, на мою думку, їм може катастрофічно не вистачити вже в наступному році.
Читайте також:
Євген Дикий: У Росії лишається військово-технічного ресурсу максимум на рік війни
– Пропоную перейти до останнього розділу – Ізраїлю. У наших попередніх програмах ти неодноразово закликав звертатися до досвіду Ізраїлю в його підготовці до війни, у військовому виробництві, в опиранні на свої можливості тощо. Але 7 жовтня стався неочікуваний для ізраїльської розвитки напад ХАМАСу з великою кількістю жертв (станом на 16 жовтня – більше 1400). Як це взагалі стало можливо в Ізраїлі? І генеральне питання: уроки й наслідки війни в Ізраїлі для України.
– Серед уроків є позитивний, є негативний.
Власне, для мене теж шок, як у них це могло статись настільки несподівано.
Я не знаю, яка там насправді історія цього грандіозного “самопровалу”. Чи це була помилка спецслужб, і вони не відстежили. Чи спецслужби відстежили, а політики не повірили.
Можливо, ця історія схожа на нашу, коли нас попереджали, ми бачили стрілочки на картах, але ми хотіли шашликів. Так от, може, Бібі Нетаньяху теж хотів шашликів. І, може, він дуже покладався на свої домовленості з Путіним та здоровий глузд, як і в нас сильно покладалися.
Може, в Ізраїлі теж недопрацювали. Хоча як Моссад, наприклад, міг аж таке недопрацювати, мені важко збагнути.
Або є проміжний варіант – коли вони все бачили, але неправильно потрактували. Тоді це може бути також варіант, схожий на наш…
– Так, наскільки відомо, багато хто з нашого військового командування вважав, що напад Росії відбуватиметься лише на Донбасі.
– Але в будь-якому разі, важко збагнути, як в Ізраїлі проспали підготовку для нападу ХАМАСу такої кількості людей. Проспали повністю. А вони ж (палестинці) проводили масштабні навчання, навіть будували макети ізраїльських кібуців і в них відпрацьовували операцію.
Та навряд чи зараз варто витрачати час на пошук винних. В Ізраїлі буде дуже докладний “розбір польотів” після закінчення бойових дій. Суспільство не спустить це просто так.
І от коли ми дізнаємося про результати, треба буде ще раз нагадати, що
в нас теж ця робота відкладена на після перемоги. І після перемоги має бути пророблена дуже детально.
Щодо Ізраїлю, ми однозначно не будемо вестися на абсолютно дебільну конспірологію. Бо я вже бачив у мережі деякі мудрування наших діячів, що насправді Ізраїль усе знав, але спеціально допустив, бла-бла-бла. Це маячня. Треба абсолютно не розуміти, що таке ізраїльське суспільство. Там ніхто ніколи не допустив би смерть тисяч своїх співгромадян заради будь-якої політичної мети. В них там завжди перша політична мета – зберегти життя кожного єврея, і тільки потім на цьому вибудовується все решта.
У нас з ізраїльською війною багато паралелей. В тому числі з роздачею автоматів, коли відкривали склади, і туди прибігали не тільки резервісти, а й прості громадяни, які отримували зброю. Це мені дуже нагадує 24 лютого в Києві. Я сам тоді в такій черзі стояв під поліцейським главком.
А вже на другий день в Ізраїлі пішло планове розгортання – у свої частини з усім спорядженням приїхало 60 тисяч резервістів, на третій день уже було 150 тисяч резервістів, наразі вже 400 тисяч. Повністю призвані, без хаосу й бардака.
Оце мобілізаційна система! Вони не у військкомати бігли. Вони не просто приписані до абстрактного мобрезерву, як, грубо кажучи, ми з тобою. Вони наперед приписані до конкретної частини, на конкретну посаду. Вони знають, куди їм належить приїхати – не обов’язково навіть у пункт дислокації, а вже в точку розгортання.
У нас була така система мобілізації в середовищі ветеранів “Айдару”. Був свій телеграм-канал, який називався “Зола шухер”. і по якому йшли наші внутрішні, на кілька десятків бійців, команди, де збиратися. А в Ізраїлі таке є на державному рівні, на сотні тисяч людей.
Знову ж таки, в них удома зберігається все, що потрібно. Резервіст не має спершу кудись їхати і довго чекати, щоб щось отримати. А він відкрив шафу, перевдягнувся з цивільного у військове, дістав свою штатну гвинтівку і поїхав працювати. Ось тут у них можна і треба повчитися.
– Як щодо наслідків для нашої війни, для геополітичної ситуації?
– Є короткострокові, є довгострокові. Короткострокові – більше негативні.
Як це спрацювало в медіаполі? Якщо навіть у нас в Україні, де не припиняється своя війна, в інформаційному полі на кілька днів топ-темою всюди був саме Ізраїль, і тільки потім згадували про наш фронт… Я не скажу, що це правильно. Але це неминуче і природньо. Адже набридає весь час торочити одне й те саме. Україна й так довго протрималася на перших шпальтах світових медіа. А на других-третіх шпальтах тримаємося півтора року.
Ясно, що увага до нас поступово згасає, і певний час перші шпальти будуть зайняті Ізраїлем.
Так само виникає – чи може виникнути – певна конкуренція за американську допомогу. Не так за фінансову, адже грошей там насправді вистачає. А ось пряма конкуренція за зброю та бойову техніку може виникнути.
Хоча поки що Ізраїль стверджує, що з усієї американської допомоги їм потрібні тільки снаряди. При тому ці снаряди вже лежать на складах американської армії на території Ізраїлю. Ці снаряди зараз дійсно потрібні ізраїльтянам, тож до нас вони не поїдуть. (А для нас було кілька поставок некасетних снарядів США саме з території Ізраїлю.) Але насправді для нас це не критично, бо ми й так зараз отримуємо переважно касетні снаряди, а їх все одно везуть через Атлантику.
Як буде змінюватися ситуація надалі зі збройною допомогою? Ще побачимо. Адже найважча частина цієї війни – вона попереду. Ізраїльтяни швидко закінчили операцію з викидання ХАМАСу зі своєї території та її зачистки. Але тепер вони стоять перед критичною необхідністю заходити власне в Сектор Гази. А я не бачу для них зараз інших варіантів, ніж окупація смуги Шази і повна ліквідація там угруповання ХАМАС.
Сектор Гази на мапі Ізраїлю
А ця операція з військової точки зору є вкрай складною. Сектор Гази – це територія з населенням більше 2 мільйонів. Як півтори Естонії.
Саме з цієї точки зору варто оцінювати і ХАМАС.
Часто неправильна термінологія вводить це в оману. Ще Конфуцій колись наполягав, що речі мають називатися правильними іменами, інакше це закінчується занепадом царств.
Нас свого часу дуже підвело те, що ми здуру запустили в обіг термін “сепари” стосовно тих, хто воював проти нас в АТО. Хоча там були російські війська і їхні колаборанти. Та ми самі занизили рівень цього конфлікту і певною мірою самі його доместикували.
– Можу згадати, як уже навіть в лютому 2022 року ветерани АТО/ООС в Бучі вже палили колону російської техніки, але все ще називали окупантів “сепарами”.
– Отож, так ми вкотре нагадали цю неправильну термінологію.
Те саме з називанням ХАМАСу терористами. Вони терористи в тому сенсі, що абсолютно не визнають законів війни і творять повний безмір. Але, все ж таки, з військової точки зору терористи – це переважно якесь підпільне угрупування, яке десь ховається, робить бомбочки, десь когось підірве чи підстрелить. А в ХАМАСу є цілком повноцінна невелика армія. Це угрупування, яке вже багато років є владою на території з таким населенням, що всього в 3-4 рази менше за населення Ізраїлю. Вони збирають податки, плюс качають купу грошей з міжнародної допомоги, мають своє оборонне виробництво, і вони мають армію – дуже високомотивовану й фанатичну, яка переважно складається з підлітків і молоді. А відомо, що таке підліткові жорстокість і фанатизм, коли їх із дитини виховують… Взагалі дуже важко воювати з ворогом, який глибоко переконаний, що тільки ти його вб’єш, він одразу потрапить в рай.
А ще треба врахувати, що Сектор Гази – це суцільний урбан. Майже суцільна міська забудова. А що стається з армією, яка входить в чужий урбан, – це можна пригадати, наприклад, із Грозного. От ЦАХАЛу зараз треба взяти 20 грозних.
Сектор Гази
І це ми говоримо тільки про південний фронт, у Газі. А тим часом є ще північ. На півночі ще не воюють. Там поки прикордонні перестрілки, в стилі нашого АТО після 2015 року. Але там в Ізраїлю довжелезний кордон із Ліваном та Сирією – значно довший, ніж кордон із Сектором Гази. І Хезболла є набагато потужнішою за ХАМАС. Це повноцінна армія, в якої є все, крім своєї авіації. Вони контролюють повністю державу Ліван, абсолютно співставну з державою Ізраїль за масштабом і ресурсами. І вони абсолютно вдома в асадівській Сирії, бо фактично вони були однією з тих сил, хто разом із москалями та Іраном допомогли Асаду утримати владу.
А за їхньою спиною в цій же Сирії, не прямо на кордоні, але зовсім недалеко, стоїть Корпус вартових ісламської революції в Ірані. Це абсолютно повноцінна армія, яка має навіть авіацію свою.
І Хезболла чітко попередила, що вони не втручаються, поки Ізраїль воює на своїй визнаній території. Та як тільки ЦАХАЛ переходить з межу Сектором Гази – вони вписуються і вступають у війну.
Тобто з високою ймовірністю ЦАХАЛу доведеться ввести війну на два фронти. І Північний фронт може бути не менш тяжким, аніж південний.
І от питання стоїть у залежності від того, наскільки затягнеться ця війна. Це по-любому не кілька днів. Це в кращому разі кілька тижнів, в гіршому – кілька місяців. Але точно не роки, бо там масштаб країн не дозволяє…
Була Війна на виснаження 1967-1970 років між Ізраїлем і Єгиптом, але це була війна саме низької інтенсивності. Регулярні сутички, але не більше того. Власне, термін “війна на виснаження” звідти пішов.
– Отже, йдеться про те, що ця війна в Ізраїлі в будь-якому разі може бути значно тривалішою, ніж багато хто прогнозував, маючи на увазі, що операція ЦАХАЛу обмежиться звичними ракетно-бомбовими ударами та руйнівними обстрілами.
– Я не знаю, хто таке може прогнозувати. Бо я бачу нинішні настрої ізраїльського суспільства. І я не знаю, ким має бути той ізраїльський політик, який зараз скаже – “ні, ми не маємо йти далі”. Там дуже свіжий гострий біль, і там немає жодного наміру заморожувати конфлікт по лінії фронту. Після того, що сталося, вони прагнуть ліквідувати ХАМАС, щоб не співіснувати з ним поруч та не чекати нових нападів.
Так от, якщо війна буде затягуватися, виникне питання, чи не потрібна буде Ізраїлю значно більша американська допомога. І чи не виникне в такому разі вже пряма конкуренція.
Ізраїльські військові. Фото: пресслужба ЦАХАЛ
Звичайно, ми можемо сказати, що в Дядька Сема в закромах така величезна кількість усього, що вистачить і на ізраїльську війну, і на нашу. Ми мали б рацію. Але ж є ще нюанс. Десь там на обрії маячить Китай. І американська армія вже офіційно поставила собі за мету бути готовою до потенційної війни з Китаєм. Через це вони зараз дуже уважно рахують, а що ж у них на складах лишається. Конкретно через призму можливої війни з КНР.
Тому, якщо війна на Близькому Сході стане довготривалою, може бути пряма конкуренція за зброю – кому дістанеться кожний конкретний “Бредлі”?
Ну, до цього ще не дійшло. Наразі, навпаки, є дуже гарна спроба адміністрації Байдена зав’язати в один пакет допомогу Україні та допомогу Ізраїлю. Якщо це вдасться, це буде дійсно блискучий хід, який дозволить обнулити спроби трампістів торпедувати допомогу Україні. Адж проти допомоги Ізраїлю жодний навіть упоротий трампіст не виступає. Навпаки, вони дуже проізраїльські.
А от чи вони не захочуть у Конгресі розбити цей пакет на два окремих, я не знаю. Попередня спроба Байдена ув’язати в пакет допомогу Україні і Тайваню була розбита. Хоча, все ж таки,
прив’язка України до війни в Ізраїлі набагато ближча – через одного й того самого ворога.
Всі розуміють несамостійність ХАМАСу та Хезболли. Всі розуміють, що за ними стоїть Ісламська Республіка Іран, плюс у них чудові стосунки з Росією.
А, відповідно, Росія та Іран є військовими союзниками. Іран – одна з трьох країн світу, які офіційно постачають зброю Росії. Ще дві – це окупована Білорусь і Північна Корея.
Тому тут є все-таки шанс, що оцей байденівський фінт зі спільним пакетом допомоги вдасться, і тоді це нам дуже піде на користь.
Але слідкуємо за руками дуже уважно. Бо, звичайно, в Конгресі зараз із трампістами вкрай важко. І я не заздрю нашій амбасадорці Оксані Маркаровій, якій доводиться ледь не з кожним конгресменом персонально працювати. І все одно не відомо, чи дасть це результат.
– Якщо короткотривалі наслідки ізраїльської війни для нас переважно негативні, то що ти маєш на увазі під довготривалими – позитивними для нас?
– Те, що остаточно вималювалось, що є нова Вісь зла. І що ця нова Вісь зла нелокально вирішує проблему з Україною.
Для багатьох на Заході ми досі – колишня російська колонія, яка чомусь відірвалася. Відмахається колонія від метрополії – ну, молодці, люблять свободу. Не відмахається – забере її метрополія назад, це сумно, але, значить, це їхня традиційна сфера впливу. Тоді як напад ХАМАС на Ізраїль ламає цю картину повністю. Напад на Ізраїль остаточно вимальовує, що є Вісь зла, яка протистоїть всьому колективному західному демократичному світу: ХАМАС, Іран, Росія, КНДР.
І ось оце в трошки віддаленій перспективі, ніж найближчий місяць, коли все інформполе заповнено Ізраїлем, може дати нам дуже серйозні переваги.
Задача дійсно вкрай ускладнилася. Хоча все ж таки мій прогноз помірно позитивний.
– На чому він базується?
– Є одна крайність – це трампісти, які взагалі вважають, що Україні треба припинити військову допомогу. Саме військову, не про фінансову. А друга крайність – це американські військові, які нарешті почали на повний голос ставити питання, що військові допомогу треба значно посилити. Мовляв, один раз насипати цим українцям все, що вони просять, і після цього дивитися, добре вони воюють чи ні.
Я даю десь по 5% [імовірності] за обидва крайні варіанти. І даю 90% за те, що після довгих розмов і компромісів буде збережено приблизно нинішній рівень підтримки ще на наступний рік.
Ми наразі не готові опинитися без цієї допомоги. І те, що станеться через рік, коли, можливо, таки оберуть Трама, трохи напружує. Штати зараз у такій нестабільній ситуації. “Пощастило” ж нам так, що наша війна припала на найглибшу політичну кризу в наших союзників із ХІХ століття. Ну, от, на жаль, так співпало. Чи не співпало насправді, а це був один із факторів, прорахований нашими ворогами.
Так чи інакше, припустимо, що президентом США обирають Трампа, і припустимо, що він дійсно має важелі одразу закрити нам вентиль. У такому разі в нас відтепер майже з гарантією є цілий рік.
За цей рік ми маємо підготуватися до моменту, коли, можливо, оберуть Трампа.
Знову-таки, маємо готуватися до найгіршого з варіантів, а якщо він не станеться – будемо потім приємно здивовані.
Набагато гірше буде, якщо ми знову повторимо свою помилку, як із великою війною, в яку просто не хотіли повірити і тому не готувалися. Тому давайте краще вже зараз планувати важчий сценарій.
Насправді за рік можна стати незалежними принаймні по найбільш критичних оборонних товарах. Далеко не по всіх. Але по снарядах можна вийти на мінімальну незалежність. Наклепати різних своїх “вундерваффе”. Просто це треба робити набагато системніше, ніж зараз. Має стояти саме мета, чітко окреслена, скільки й чого ми маємо самі виробляти за рік. І під цю мету має прогинатися все, і мають прогинатися всі.
Плюс варто підстрахуватися і на випадок, якщо вже цього року Конгрес грошей не дасть. А в нас є власні ресурси. Не будувати нові клумби-розв’язки, як у Києві на Контрактовій, а використовувати ці гроші на оборону.
У бюджеті 2023 року ми маємо припинити гратися в таку децентралізацію.
Децентралізація – дуже класна штука, я за неї. В мирний, вибачте, час. Бо поняття війна і децентралізація – вони по своїй суті протилежні.
Війна – це завжди концентрація всього, і не тільки абстрактних владних повноважень. Це має бути і концентрація ресурсів в одних руках – власне, в тих руках, які відповідають за оборону України.
У перший день після скасування воєнного стану слід одразу поновити децентралізацію. Але до кінця воєнного стану – я категорично наполягаю. Бо війна – найбільш централізований процес, який тільки може бути.
Поки що зробили перший обережний крок – забрали в місцевої влади військовий ПДФО. Тобто те, що на неї абсолютно незаслужено звалилося, а тільки з податків військовослужбовців. І місцева влада на цьому почала жирувати.
– Це лише проєкт, закон з цього приводу досі не ухвалений.
– Його слід ухвалити. Тільки щоб ніхто не перекрутив: я не за те, щоб ми закривали школи чи лікарні. Має працювати вся інфраструктура – але саме працювати. А от без ремонту вони, вибачте, поживуть. Видатки на її розвиток – давайте все-таки після війни. Під час війни єдиний розвиток, який має бути, – це розвиток оборонної промисловості.
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
