Євген Дикий: У Росії лишається військово-технічного ресурсу максимум на рік війни

 

Поки ми призвичаюємося до того, що велика війна стає “ультрамарафоном”, виявляється, що Росія до “забігу” на таку дистанцію не готова. Людський ресурс у неї величезний, це безперечно. Однак бракує техніки, щоб посадити на неї новобранців. Бракує систем ППО для захисту ключових міст. Бракує снарядів і танків навіть не “бездонних” арсеналах часів Холодної війни. Тому російська армія все частіше “пропускає” удари. Тому Путін (або його двійник?) змушений принижуватися на зустрічах із Кум Чен Ином, випрошучи боєприпаси.

Це – один із висновків традиційної щомісячної зустрічі у форматі “Дикий і Лиховій”.

Війну та навколовійськову політику коментують і дискутують:
Євген Дикий – військовий і політичний аналітик, ветеран АТО, колишній командир штурмової роти у батальйоні “Айдар” зразка 2014-2015 років, громадський діяч;
Дмитро Лиховій – журналіст, головний редактор “Новинарні“.

У цьому інтерв’ю обговорюємо також такі питання, як:

  • вирішальна битва за Токмак, що триває;
  • чому росіяни зупинилися під Куп’янськом;
  • заочна дискусія з Бутусовим щодо тактики Третьої штурмової бригади;
  • удари ракет по кораблях у Севастополі завдяки “голлівудським” операціям ГУР МОУ;
  • Байден почав міняти думку щодо бажаного підсумку війни.

Відеоверсія інтерв’ю:

Події місяця

– Від нашої попередньої зустрічі минуло чимало часу. Тоді ми підбивали певні підсумки за півтора року повномасштабного вторгнення. Із того часу було звільнено село Роботине на Запорізькому напрямку, але загалом наступ сповільнився. Водночас ЗСУ зайшли до Опитного на південь від Авдіївки, вибили росіян з Андріївки і Кліщіївки під Бахмутом. Росіяни продовжили ракетні й дронові удари по сільськогосподарській і портовій інфраструктурі на Дунаї, в Одеській області. Україна вражала дронами й ракетами різні цілі на території Росії та в Криму. Наші війська взяли під контроль так звані “вишки Бойка”. А також поцілили – питання тільки, чим саме – в доках у Севастополі в підводний човен “Ростов-на-Дону” та великий десантний корабель “Мінськ”…

– …Уже не питання чим. Ракетами Storm Shadow. Це доведено.

– Ок. Також наші надводні дрони пошкодили ще кілька російських суден, від “Тунца” до “Самума”.

– …”Тунець” просто потоплений.

– І з того, що я перерахував, на твою думку, яка подія найсуттєвіша?

– Якщо шукати одну подію, то найсуттєвіша, звичайно, – це удар по Севастополю. Але це якщо зводити вибір до однієї події.

А якщо визначати, що важливіше з точки зору нашої загальної перемоги, то це не якась одна подія, а оті затяжні, важкі боїв, які ведуться на так званій “лінії Суровікіна”. Власне, битва за Токмак.

Я давно вже кажу, що фактично з моменту, як ми залишили за спиною село Роботине, – почалася велика тривала битва за Токмак.

– Тепер вже й британська розвідка це озвучила.

– …Не пройшло і місяця, як британські аналітики дійшли до того, що було очевидно будь-кому з нас, хто реально пов’язаний із фронтом (посміхається).

Саме битва за Токмак була визначальною весь цей місяць, і, думаю, вона буде головною і в наступний місяць. Адже від її завершення (яке може бути 50 на 50 насправді) дуже значною мірою залежить доля наступальної компанії цього року.

Тому що якщо ми беремо Токмак – це один розклад. Тоді далі, навіть попри осінні дощі, ми з дуже великою ймовірністю звільняємо Бердянськ, Мелітополь, виходимо до Азовського моря.

Але я наполягаю на слові “якщо”. Бо якщо ми його не беремо, то з інших напрямків прорвати цю оборону і прорватися до Азовського моря в нас обмаль шансів. Хіба десант на лівий берег [Херсонської області] з правого, що є вкрай складною операцією.

Наразі росіяни це розуміють не гірше, ніж ми з тобою. Тому вони на Токмак кинули всі свої резерви. Вони туди зараз стягнули все живе, що в них лишилося. Як мінімум подвоїли, якщо не потроїли, кількість орків саме на цій ділянці фронту.

Укріплення російської армії (червоні і помаранчеві лінії на карті) на південь від села Роботине

Напрямок Роботине-Токмак, мапа DeepState станом на 19 вересня 2023

Це дуже жорстка заруба, і вона вже вплинула на інші ділянки фронту.

Зокрема на напрямок Куп’янськ-Лиман. Там улітку починався дуже потужний російський наступ, стримати його було проблемно. Тому довелося туди відривати резерви – ті, що готувались для наступу [на Таврійському напрямку]. Ні для кого вже не секрет, що частина тих бригад, які мали проривати “лінію Суровікіна”, на жаль, туди не доїхали, а навпаки, самі закопалися в обороні на Слобожанщині. Бо зупинити 100-тисячне угрупування росіян – це неабияка задача.

Так от, очікувалася дуже жорстка битва за Куп’янськ. Вона розпочиналася, а наразі вже ослабла. Це не означає, що там фронт заспокоївся – там жорсткі бої. Але ці бої меншої інтенсивності, ніж були місяць тому, і ніж намічалися.

Тому що оркам таки довелося частину сил вже звідти бігом перекидати під Токмак. І це дуже вплинуло на їхні наступальні можливості під Куп’янськом.

Читайте також:
Новостворена 32-га механізована бригада ЗСУ та її поет-гранатометник у боях під Куп’янськом. ВІДЕО

Блискучий удар по Севастополю: разом із Storm Shadow використали кілька ракет-обманок. Та вишки Бойка

– Давай детальніше по Севастополю. Що це було? Крім того, що ти сказав про застосування ракет Storm Shadow.

– Це була дійсно  дуже красива операція. Наскільки мені відомо, бойових Storm Shadow (або їхньої французької версії Scalp, вони ідентичні) використали рівно два. Дві ракети на два кораблі, обидва – знищені. І ВДК “Мінськ”, і підводний човен “Ростов-на-Дону”. А повідомлення москалів про те, що летіло близько десяти крилатих ракет, – то це якраз правильна тактика застосування Storm Shadow. Коли разом випускається кілька спеціально зроблених під Storm Shadow дешевих ракет-обманок. Які мають відволікати на себе ворожу ППО, а тоді в їхній тіні заходить реальна бойова ракета. І результат – 100%.

Руйнування підводного човна “Ростов-на-Дону”

– А поясни, чому тільки зараз ми дістали ракетами Storm Shadow Севастополь? Якщо подивитися на карту, то це виходить трохи більша дистанція, ніж, як доі вважалося, може досягнути ця ракета.

– Storm Shadow – це ракета повітряного базування. Має значення, звідки ти рахуєш відстані. [Чи з підконтрольної території України, чи далі.] От куди ризикнув долетіти льотчик на Су-24, щоб її запустити, – звідти й треба рахувати відстань. Можливо (але це тільки моє припущення), над морем запускали.

І от це може бути напряму пов’язане з іще одною подією. З “вишками Бойка”.

У нас була трошки крива інформація, що ми їх “взяли під контроль”. Це виглядало так, ніби ми їх зайняли. Але їх не треба займати. Їх неможливо втримувати ні нам, ні оркам. Тому що їхня авіація нікуди не ділась. Але проблема в тому, що до того росіяни їх вважали реально своїми. Вони не тримали на цих газодобувних платформах залогу, але гуляли там, як у себе вдома, встановлювали різне обладнання, використовували як свою передову базу, влаштовували там дозаправку гелікоптерів. Там стояли цистерни з пальним, були задля гелікоптерів. І там, що важливо, там стояла російська РЛС (радіолокаційна станція) останнього покоління, яка фактично контролювала все до Одеси. Оце нам найбільше заважало. І тоді, власне, ГУР провів цю операцію.

Читайте також:
Розвідка оприлюднила унікальні кадри таємної спецоперації на “вишках Бойка”. ФОТО

Взагалі ГУРівські операції на цій війні – прото голлівудські. Хоча загалом ця війна, знаєш, така дуже не кіношна, вона жахлива і страшна. Але, чесно кажучи, я дуже сподіваюся, що колись після війни режисери художнього кіно знімуть яскравий пригодницький серіал саме про операції Головного управління розвідки МОУ. Ця частина війни тягне навіть на голлівудський блокбастер.

І зокрема “вишки Бойка” абсолютно в цьому стилі. Хлопці згуляли туди. Хлопці зняли ціленькою РЛС останнього покоління. Привезли на берег. Її вже і наші фахівці, і союзники розібрали по гвинтику й докладно вивчають. А це дуже важливо, адже це дуже важливий крок для того, щоб робити зброю, яка такі РЛС буде обходити. Щоб ця РЛС була проти них сліпа. Все, маємо екземпляр, готовенький.

Заодно, в якості бонусу, хлопці забрали весь російський б/к. От тільки що цистерни з пальним не забрали, а просто спалили.

– Вони на гумових човнах туди ходили.

– Так, тому цистерни нереально було забрати. А боєкомплект навіть завантажили в ці човни.

На зворотному шляху їх таки орки “викупили”. Мабуть, коли побачили дим від цистерн. Вислали ж тоді “Сушку” в гонитву за ними. І в результаті хлопці з ПЗРК ще й підбили цю “Сушку”. Це вже взагалі просто вищий пілотаж.

На цьому пригодницькі моменти не закінчилися. Один із бійців випав за борт і 14 годин тримався на плаву в морі. Зрештою його знайшли і забрали. Це до питання, що ГУРівці навіть за одним своїм хлопцем ганяли цілу рятувальну групу вночі, можливо, під ворожим вогнем.

“Вишки Бойка” на карті

Боєць ГУР МОУ на платформі “Таврида”. Кадр відео

 

Це просто… Вибачте мене, отут хай мені хтось скаже, що НАТО воює краще за нас!

– Ти згадав про РЛС на вишках. А якщо пригадати ще ЗРК С-400 “Тріумф” на території Криму, який знищили теж у цей період, – це теж прислужилося для проходу ракет на Севастополь?

– Швидше за все, так. Після знищення РЛС на “вишках Бойка” і ось цього комплексу С-400 “Тріумф” під Євпаторією у протиповітряній обороні москалів відкрилася настільки велика дірка, що, швидше за все, наші літаки зі Storm Shadow ризикнули підлетіти саме з моря. І результат ми вже побачили.

Але тут ми бачимо одразу комбінацію всього. Якщо кораблі ми знищили чудовими британськими ракетами Storm Shade або їхньою французькою версією Scalp, то “Тріумф” був знищений модернізованою версією ракети “Нептун”. Тією самою протикорабельною ракетою, яка навесні 2022 року підпалила крейсер “Москва”. Але тепер зробили її нову модифікацію – вже для ударів по наземних цілях. І виявилося, що ця наша українська розробка чудово долає російську ППО.

Власне, С-400 “Тріумф” — це останнє слово в російському ППО. Ну, і “упс”.

А крім того, там були ще задіяні нашої ж, української розробки, повітряні дрони, які, швидше за все, відволікали на себе увагу. Хоча, може, і не тільки.

– До речі, і “Москву” теж так уразили. “Байрактаром” відволікали ППО.

– Ну, і “Байрактаром” теж наводили ракети, так.

– Ще запитання про Севастополь. Чи можна це масштабувати і чи чекати повторів? Чи росіяни вже будуть до такого готові?

– Судячи з того, що одразу три великі десантні кораблі, тобто такі ж, як знищений “Мінськ”, після цього знялися з Севастополя і пішли аж в Азовське море, росіяни вважають, що це масштабується. Тобто вони бачать, що їм немає чим закрити дірку в ППО.

Читайте також:
Ракети прилетіли під час наради керівного складу Чорноморського флоту: у Севастополі успішно провели операцію “Крабова ловушка”

– Що нам це дає? Буде менше обстрілів?

– Ну, наприклад, підводний човен, який ми знищили, – це один з основних носіїв ракет “Калібр”. Ще кілька носіїв лишилось, але за ними полюють наші морські дрони.

І тут, можна сказати, точиться конкуренція. Це окрема цікава історія, що морські дрони в нас розвивають одночасно три структури. Є морські дрони ГУРівські, є морські дрони СБУшні, і є морські дрони Військово-Морських сил ЗСУ. При тому це все різні моделі, вони замовляють у різних компаній. Є плюси, є мінуси в кожній моделі, жодна не є ідеальною. Відбувається дійсно здорова конкуренція – структури контактують, взаємодіють.

Під час останніх атак на російській кораблі були задіяні і точно і ГУРівські, і СБУшні. Можливо, ВМС теж, але про це точно не відомо.

– Є окрема бригада морських дронів.

– Це ВМС. А лінійку дронів типу “Морський малюк” (Sea Baby) – це СБУ розвиває. Лінійку дронів “Магура” розвиває ГУР.

Дрон “Морський малюк”. Фото: СБУ

ГУР, крім “Магури”, розвиває ще деякі. Але це я вже не можу говорити.

Битва за Токмак: у кого першого закінчаться резерви

– Добре, побачимо невдовзі, як вони працюють. Із Севастополем закінчили, повертаємося до Токмака.

Я заготував твою цитату з нашої попередньої зустрічі в серпні. Ти казав: “І от що я точно ризикну спрогнозувати – це те, що до нашої наступної зустрічі (в середині вересня) буде точитися шалена страшна битва за Токмак. І вона може стати вирішальною для всієї і цієї кампанії”. Ця битва вже триває? Тобі в коментарях трохи закидали, що може ще не початися битва за сам Токмак, що нам не треба місто брати – достатньо оточити…

– …У моєму розумінні, битва за Токмак – це не битва на вулицях Токмака. Власне, нам треба пройти Токмак. Коли він залишиться за спиною – все, відкривається оперативний простор на Азов, на Мелітополь, на Бердянськ. А як саме ЗСУ братимуть Токмак – я передбачати не беруся, “в Залужного” не граюся. Залиште військовому командуванню вирішувати, як саме Токмак брати.

Я поясню зараз, який триває етап. От усе, що зараз відбувається в районі від Роботиного на південь, – це битва за Токмак.

– Нещодавно вийшла велика стаття американських аналітиків Майкла Коффмана і Роба Лі на сайті War on the Rocks про аналіз літньої частини українського наступу. У них міститься така сентенція, як “розтягування сил” ворога: “Дивлячись на стан наступу сьогодні, рішення України розтягнути російські сили і поступово просуватися невеликими підрозділами зіграло їй на користь”. Чи погоджуєшся ти з висновком, що з червня ЗСУ “мацали” багатосотківометровий фронт, “намацали” три точки: Роботине (під Оріховом), Старомайорське (район Великої Новосілки) і, як не дивно, Бахмут. І це тепер ключові напрямки для подальшого наступу? Також ці аналітики пишуть, що партнерам слід менше критикувати ЗСУ, нібито вони наступають “не так”, наступають взводами, а не батальйонами, натомість давати більше далекобійних ракет, авіацію, щоб цей наступ підтримати.

Читайте також:
Рішення України розтягнути сили РФ у процесі наступу було правильним. А от Захід повинен врахувати свої помилки, – американські аналітики

– Я б не зводив тільки до цих трьох точок. Але абсолютно правильні висновки цих аналітиків. Я дуже радий, що на Заході нарешті такі голоси зазвучали.

За останній місяць, на мою думку, взагалі відбувся певний перелам саме в тому, як висвітлюється наша війна, наш наступ у західних медіа.

Раніше ми з тобою докладно обговорювали весь отой хор, який “поховав” наш наступ ще на першому його тижні.

– Рахував темп у кілометрах за годину.

– От-от. Цей хор ще не заткнувся насправді. Такі голоси і далі звучать. Але вони нарешті перестали бути мейнстрімом. А чим далі, тим більше пробиваються голоси військових аналітиків, які абсолютно по-іншому оцінюють ситуацію. І які нарешті ставлять питання про те, а чи могла бути в нас взагалі інша тактика та стратегія за тих ресурсів, які вони нам дали? А нагадаю, що нам для контролю над небом не дали жодного літака, нам дали смішну кількість засобів ППО тактичного рівня для прикриття наступаючих частин, нам бронетехніки наобіцяли із розрахунку на дві американські дивізії – а реально на початок наступу встигло доїхати приблизно на одну американську бригаду. І ось із таким ресурсом фактично в нас був вибір: або скласти лапки і не наступати, або наступати так, як ми це зараз робимо. Тобто таким, скажемо, несподіваним чином: гібридно комбінувати окремі практики загального армійського наступу, окремі практики – фактично напівпартизанські.

Те, що ми змушені наступати взводами і ротами, – це ж не просто так. Це єдиний спосіб, який невілює перевагу росіян у повітрі. Бо як тільки ми збираємося хоча б в БТГр – батальйонно-тактичну групу (я мовчу про бригадну групу, як від нас цього хотіли деякі теоретики), тоді перевага росіян у небі в 10-12 разів стає просто смертельною.
Вони просто налітають, нищать усе, а “гради” “заполіровують”.

А от коли ми воюємо взводами чи ротами, навіть у москалів не напасешся авіації на кожний взвод. І саме тому ми так наступаємо. Тож і західні аналітики приходять до висновку, що з наявними ресурсами, які нам дали, це вимушена практика.

Ключові два месиджі. Перше – що в тих умовах, які склалися, українці наступають дуже навіть успішно. Друге – наскільки ці успіхи скромні, визначається матеріальним постачанням. І не в Києві, а у Вашингтоні.

А з приводу точок наступу – справа в тому, що ми по всьому фронту практикуємо розтягування їхніх (росіян) ресурсів.

Власне, на що ми зараз сподіваємся? І що вирішується по всьому фронту в цілому?

При відсутності контролю неба, при тому, що на початок наступу в них ще й була перевага по артилерії в рази. До речі, ми зараз близькі вже до паритету по арті. Але не тому, що нам щось сильно довезли, а тому, що ми дуже багато їхнього знищили і продовжуємо знищити. По броні ми близькі до паритету з тієї ж причини. Виключно через те, що ми підтримуємо дуже високий темп знищення російської броні.

А найбільшим успіхом цього наступу є співвідношення втрат. Воно в два-три рази на нашу користь. Це при тому, що ми в наступі, а орки – в обороні.

Блакитним позначено ділянки українського просування в наступі

Весь фронт є взаємопов’язаним, бо не така велика проблема – перекинути частини зі Слобожанщини на Херсонщину чи на Запоріжжя. У межах цієї системи перетікає одна та сама кількість людей. І фактично

весь наш розрахунок базується на одному – що їхні (росіян) резерви закінчаться швидше за наші. І в них уже реально з резервами проблема.

Як свідчення – те, що вони були змушені призупинити наступ на Куп’янськ і забрати звідти деякі дуже боєздатні частини. Забрати їх саме на Токмак. Те, що вони змушені частково оголити лівий берег Дніпра, який для них є критично важливим. Але вони 76-ту псковську десантну перекинули теж з спершу під Роботине. А тепер те, що від неї лишилося, відступає під Токмак.

Власне, це показник. У них по людських ресурсах уже починається те, що російською називається “трішкин кафтан” – щоб підшити до правого рукава, потрібно відрізати від лівого, більш нема де взяти.

Це стало помітно ще під час пригожинського недопутчу, коли полковник Уткін, земля йому скловатою, 800 кілометрів проїхав у бік Москви, і по дорозі не було жодної боєздатної частини, яку могли б вивести йому навперейми.

Тобто в росіян реально глибинних резервів немає – вони перекидають в межах того, що є на окупованих територіях.

І от фактично зараз стоїть питання – в кого першого закінчаться резерви? Бо в нас вони теж, м’яко кажучи, не безмежні.

І в цьому сенсі оця тактика – покусувати їх у різних місцях, змушувати їх весь час маневрувати, перекидати резерви з точки на точку – це дійсно дуже мудро. Це найкраще, що ми вигадали в цю літню кампанію.

Тому це не про три точки, це більше точок.

Співвідношення воюючих сторін

– Тут я хотів би зробити трошки “офтоп” про деякі цифри, які, на мою думку, некоректно висвітлюються в медіа.

420 тисяч орків – це чисельність окупаційного контингенту, за даними ГУР. І мільйон – чисельність Сил оборони України, яка включає 800 тисяч ЗСУ і 200 тисяч інших формувань.

Оці цифри дуже часто згадують поруч. І виникає логічне питання, а чого ж ми тоді росіян просто копняками не винесемо, якщо нас у два з половиною рази більше?

А це абсолютно некоректне порівняння. Справа в тому, що це зовсім різні цифри. 420 тисяч – це практично кількість орків на фронті і в ближніх тилах. І я не впевнений, чи кримські тилові частини РФ тут враховані. А крім цього, в них є весь тил до Уралу й далі. І, наприклад, поранені орки не рахуються, бо їх одразу вивозять.

А наш мільйон осіб – це всі разом. І ті, хто на фронті, і ті, хто забезпечує північний кордон, і ті, що забезпечують усю логістику, всю військову медицину. Інші силовики, крім ЗСУ. Зрештою, всі ті, хто поранений і лікується. Ще не списані із війська, а вважаються такими, що поновляться і повернуться в стрій.

Тобто насправді на фронті українців далеко не мільйон.

Тому ці цифри ні в якому разі не можна порівнювати. Не буду казати зайвого, але, якщо брати просто по фронту, то співвідношення навіть не один до одного.

“Небезпеку корейського варіанту ми вже пропетляли”

– Згадаю ще висновок двох розумних американських аналітиків: “Наступ України не закінчився і не провалився. Перспективи України залежать від того, наскільки добре західні країни забезпечать українські військові зусилля восени, замінять втрачене обладнання та забезпечать необхідними засобами — перш за все, артилерійськими боєприпасами… Зусилля Заходу мають бути спрямовані на припущення, що війна триватиме й наступного року, збалансовуючи довгострокові програми переходу, такі як передача F-16 і розширене навчання підрозділів. Поєднуючи це із задоволенням більш нагальних потреб України… Захід мав би бути більш критичним до себе, щоб не упускати важливі моменти ухвалення рішень, які мають великий вплив на хід війни”. Мені здається, логічно люди висловилися. Майже як наше командування.

– Абсолютно логічно. Я б сказав, що навіть привіт від Капітана Очевидність. Але те, що для нас Капітан Очевидність, на жаль, на Заході тільки починають завчати. Тому зараз маємо дякувати кожному такому голосу, який нарешті ламає старе ставлення.

Але мені здається, що в цьому сенсі ми проїхали вже точку неповернення.

Питання про те, що нам цієї осені почнуть викручувати руки і саджати за стіл перемовин про так званий “корейський варіант“, – я боюсь помилитись, але, здається, що все, ми вже це проїхали. Цю небезпеку ми вже пропетляли.

– Як це може проявитися в ресурсній підтримці України?

– У межах того розкладу, який є наразі, є ніби певні сигнали, що союзники можуть збільшити нам допомогу. Зокрема, F-16 – це такий сигнальчик, щоб подолано ще одну червону лінію.

Байден досі все намагається примусити Росію зрозуміти, що війна програна і слід піти на переговори. А росіяни все не примушуються і не примушуються. І нарешті почав звучати хор голосів, що не можливо росіян змусити до здорового глузду – їх можливо тільки перемогти. “Ну, дайте вже нарешті українцям стільки, скільки їм треба зброї, саме щоб перемогти”.

Бо досі нам абсолютно свідомо не давали те, завдяки чому ми перемогли б. Нам давали, щоб Росія в ході війни отямилася. Але тепер звучать голоси, які, я сподіваюся, в певний момент стануть основною точкою зору:

“ну, якщо росіяни настільки не готові взятися за розум, значить, їх треба перемагати”.

Оце розуміння недоговороздатності Росії – воно, здається, на Заході поступово визріває. Тобто нам можуть допомогу реально навіть збільшити.

“На Заході навчали не тому”

— Щодо західної допомоги через навчання військових ЗСУ. Тренування за кордоном тривають і надалі. І здається, з огляду на особливості наступу на Запорізькому напрямку – взводами, з одном-двома танками – партнери вже зрозуміли, що…

— Досі вони навчали ЗСУ не тому (посміхається).

— Так, якби наші втілювали тактику наступу бригадами, пішли б “по-машинному” через мінні поля, цей наступ захлинувся б у перші три дні.

— Ну, власне, це було. Давай по-чесному. [47-ма окрема механізована бригада] “Магура” почала спершу наступати так, як вчили за кордоном. Страшні втрати за перші три дні, після чого перебудувалися вже на оцю напівпартизанську тактику – і за весь наступний місяць втрат було стільки, скільки за перші три дні. Тобто в десять разів одразу втрати зменшились.

Читайте також:
Бути всередині наступу. Репортаж про війну артрозвідки 47-ї бригади “Магура” на Мелітопольському напрямку

А потім була ще історія на Слобожанщині, куди довелося кинути одну зі свіжих бригад із західного полігону.
Її готували до наступу, а довелося, навпаки, стримувати орківський наступ під Куп’янськом. І виявилося, що оборонятися їх не вчили. І командуванню довелося терміново робити мікс – перемішувати зі старими частинами, які ніколи не вчилися в НАТО, але які воюють із минулого року й тримали оборону до цього великого наступу. Перемішали 50 на 50, і в результаті вийшла боєздатна лінія фронту.

Фото: телеграм Володимир Зеленський

Ти сказав про наступ взводом з одним-двома танчиками, то я ще додам. Навіть цей наступ відбувається не так, що попереду один-два танчика, а за ними піхота. Навпаки – спершу повзе піхота, а ззаду в ролі снайперської гвинтівки, можна сказати, повзе танчик. Командир взводу викликає по рації танкіста: “У нас там попереду кулеметне гніздо сильно заважає, погаси”. Отак і доводиться воювати.

– Виходить, що “леопарди” є, вони працюють, але працюють не зовсім так, або зовсім не так, як це очікували напочатку.

“Хай би щодо Артьомовска їхні пропагандони перемогли їхніх військових”

Переходимо трохи північніше – під Бахмут. Як говорить Інститут вивчення війни, росіяни перекидають “відносно елітні” підрозділи ВДВ  після втрати Кліщіївки під Токмак. Ось мені тут логічний зв’язок неочевидний. Якщо для них такі дорогі Бахмут і Кліщіївка, то чому вони там не тримаються до кінця?

– Я дуже боюсь, що в них таки переможе військова логіка.

Справа в тому, що з точки зору військової логіки росіянам зараз треба було б Бахмут нам просто здати. Залишити його під три чорти, а всі ці сили кинути на південь.

Але поки ми дуже добре грали на тому, що в них не завжди військова логіка є панівною. А що частину завдань вони нарізають із міркувань політичних. І Бахмут – це саме така історія.

Для нас він “фортеця Бахмут”. Але ми все ж таки тверезі. Ми тримали фортецю Бахмут десять місяців. Далі те місце, де колись був Бахмут, довелось таки лишити оркам. Відступити. І трагедії не сталося. Ми вимотали їх там по-страшному і відійшли на наступну лінію оборони. Ось це наш варіант Бахмута.

А російське бачення – це “священний Артьомовск”, за який вони воювали десять місяців, за який вони поклали,
за різними оцінками, від 20 до 40 тисяч тільки вбитими. А загалом 100 тисяч разом із пораненими й покаліченими. І після цього взяти й повернути Артьомовск “хахлам”… Ну, з військової точки зору це для них так само не було б трагедією. А от із політичної – це просто величезний ляпас по морді їм. І вони цього дуже не хочуть. У них саме політичний наказ в Артьомовску “стоять насмерть”.

І нам це насправді дуже допомогло у фазі попередніх боїв на півдні. Бо Бахмут “зв’язав” 50 тисяч орків. Поки вони тримали не настільки вже й потрібно місто, ми тим часом ламали “лінію Суровікіна”.

І я дуже боюсь, що зараз таки російські генерали дослухаються і скажуть: та ну нафіг той “священний Артьомовск”, нам потрібні всі люди на Токмаку, інакше катастрофа. Я дуже боюсь, що в них таки переможе військова логіка.

– Тобто за цією логікою ми наблизилися до повернення Бахмута?

– До повернення Бахмута або стирання з карти Артемівська.

Так, наблизились, але це за військовою логікою. Наразі я не знаю, хто в них переможе – військові чи пропагандони. Я сподіваюсь, що знову переможуть хоча б на якийсь час пропагандисти, це нам було б на користь.

І повторю те, що я вже не раз казав: нам зараз не так важливо Бахмут взяти, як нам важливо ще якийсь час його брати.

– Цьому передує взяття українськими військами Андріївки на південному фланзі Бахмута – від якої взагалі нічого не залишилося. Там просто хати зрівняли з землею. Не тільки хати, а й дерева.

Село Андріївка на південь від Бахмута, яку деокупували ЗСУ

– Та, до речі, в тих краях навіть багато лісопосадок уже просто в принципі не існує. Рівний пейзаж і тільки корчі стирчать.

– Маленьке село на 50 хат росіяни тримали зусильними бригади з приданими підрозділами, із 10-ю бригадою спецназу, з “Еспаньйолою”, з “Ахматом”. Наступним було взяття Кліщіївки.

– Із півдня. Лишається північ, де поки під контролем росіян Соледар.

– Є такий висновок, що звільнення Андріївки і Кліщіївки відкрило шлях до звільнення Бахмута. І другий висновок – зокрема про це Юрій Бутусов писав – про те, що треба врахувати дослід 3-ї штурмової бригади ЗСУ, як вона взяла Андріївку, при тому що російські сили були там переважаючими.

– Ну, Бутусов насправді майже такий самий “пікейний бронежилет”, як і ми. Але він принаймні безпосередньо близьким до військових і тому вважає, що він має право давати поради по тактиці й стратегії. Я вважаю, що я такого права не маю. Вважаю, що ті командири батальйонів, рот, взводів, які там є, – вони не потребують наших із тобою мудрувань про те, як саме їм це робити.

– Я поважаю Бутусова як людину, наближену до безпосередніх військових командирів середнього і нижчого рівня, тому я процитую його допис, що стосується Андрівки: “Втрати росіян в рази вищі. Чому? 3-тя штурмова не проводила «м‘ясні штурми», а навпаки, створювала перевагу у маневрі вогнем, постійно покращувала ситуаційну обізнаність, ретельно будувала взаємодію та злагодженість, перегравала противника у тактиці та швидкості ухвалення рішень. Головним принципом було уникнути значних жертв особового складу та зберігати високий темп втрат противника…”

– Слухай, от можна далі не цитувати, якщо ти не хочеш, щоб я матюкався. Тому що коли цивільна, блін, людина починає розповідати про… як, ще раз, там це називається? “Покращував ситуаційну обізнаність”?.. “Булшіт” – це найбільш делікатне, що я можу сказати. Всі ці теоретичні слова із військових “какодємій”. Що в даному разі це означає?..

– Якщо ми застосуємо розумну тактику там, де є загроза втратити багато людей, – такого штурму краще уникнути.

– Так на такому рівні, повір, це знає там кожна людина там. І розумник Бутусов, який цитує фрази із підручника для офіцерів, нічим не поможе. Кожний солдат, бляха, знає, що є варіант бігти в лоб на ворожий вогонь, а є варіант так це не робити, а робити якось трошки інакше. Вибач, отут мене рве! Я, сука, [у 2014 році] був цією штурмовою піхотою, і якби мені хтось тоді почав отак розказувати, я б просто прикладом заткнув, чесно. Я все-таки десяток населених пунктів звільняв, я їх саме штурмував. І тому я знаю, куди можна запхати отакі поради.

“Умнічання” Бутусова не вплинуть на те, хто як воює. Звісно, є “м’ясники”, їх так і називають в армії, є “жуковщина“. Це те ж слово, яке я чув від хлопців звідти напряму. А від того, що Бутусов це розумно написав, на жаль, конкретний дебіл-комбриг чи дебіл-комбат не схаменеться. То для кого ці струшування повітря?..

Читайте також:
“Втрачай 100 метрів території, але збережи людей. Щоб було кому звільнити ще 200 метрів”.
Моральний кодекс командира роти Романа Кулика в обороні й наступі

– Підсумовуючи цей розділ – щодо наступальних дій. Яка, на твою думку, часова межа наступу-2023? Чи він закінчиться, і доведеться готувати новий наступного року – після зимової паузи, знову в тому числі за допомогою заходу? Чи буде це одна суцільна наступальна операція, розтягнута в часі?

– Ще недавно я був переконаний, що осінні дощі по-любому зупинять просування. Зараз я вже до кінця в цьому не переконаний. Зокрема, дуже багато залежить від того, де саме нас ці дощі застануть. Якщо вже за Токмаком, то, я гадаю, навіть коли литиме, все одно просування продовжиться. А якщо на нинішній добре окопаній ворожій лінії – тоді гірше.

І багато залежить від того, як відбуватиметься постачання нам ресурсів та як відбуватиметься наша додаткова мобілізація. Це теж дуже важливий фактор наступу, про який чомусь дуже мало говорять. Тобто якщо в нас буде можливість регулярно хоча б перекривати всі втрати по людях – що залежить від нас, і по техніці – що залежить від союзників. От якщо буде регулярне поповнення, хоча б підтримання на тому рівні, на якому ми зараз (я вже мовчу про можливість наростити потенціал), – то, в принципі, я гадаю, що наступ, так чи інакше, може, десь повільніше, але триватиме весь зимовий період.

Однак для цього потрібно роз’язати багато наших проблем із мобілізацією та ротацією військових-“півторарічників”, які воюють із зими 2022 року.

(Цю частину розмови з Євгеном Диким читайте в окремому матеріалі “Новинарні“).

Терміни війни на виснаження: можливості Росії переоцінені

– Як ти гадаєш, у кого більше шансів у війні на виснаження, якщо ми говоримо, що ця війна з “марафону” стає “ультрамарафоном”?

– Ми боремося з Росією не тільки в фізичному сенсі, а боремся і з російськими наративами. І в нашій свідомості, і в свідомості західних суспільств. І ми з тобою не раз говорили, що інколи російські наративи деякі так заходять на Заході, що ми на Західному фронті програємо більше, ніж на Східному. Так от, зараз про один із таких російських наративів, який є дуже живучим. На Заході поділяється майже всіма, і в Україні він поділяється більшістю.

Це переконання глибоке в тому, що у випадку, якщо війна затягується, якщо війна переходить у війну на виснаження ресурсів, то Росія просто приречена на перемогу. Що війна на виснаження вигідна виключно РФ, тому що вона велика і в неї багато ресурсів.

– Це те, що називається: поки товстий схудне, худий здохне.

– Так. Рік тому я вважав так само. Я дуже сподівався, що ми проскочимо, що все ж таки нам вдасться перемогти в межах року.

А цей рік відкрив те, що король – не просто голий, він взагалі з просвічуючою дупою бігає.

Виявилось, що насправді це блеф. Оце черговий російський блеф. Так само, як був блеф про “непереможну другу армію світу”. Пригадуємо, які були прогнози на початку “СВО”, коли 180 тисяч орків збиралися окупувати всю Україну, і весь світ вважав, що вони гарантовано це зроблять. А насправді ми самі бачимо, що вони спромоглися окупувати від сили 20% території, і тільки тому, що ми зробили низку фатальних помилок на початку війни.

Насправді дві армії виявилися співмірними фактично.

– Абсолютно. Навіть наша на той момент імпровізована, напівпартизанська армія виявилася кращою.

А наступний рік виявив, що ресурс гарматного м’яса в росіян є, це незаперечно. Ми тоді минулої осені проговорювали, що вони дуже грамотно випустили з Росії всіх тих, хто міг протидіяти мобілізації, а лишилось слухняне бидло, яке тяпне водочки, по повістці піде, нікуди не дінеться.

Приймаємо це як даність, але ділимо на пропускну здатність їхньої мобілізаційної системи. Тобто не вважаємо, що якщо в них є мільйони баранів, які готові йти на заклання, то це не означає, що вони всі ці мільйони можуть одночасно виставити на фронт,

У них 200-250 тисяч – це можливість одноразової мобілізації. І приблизно такі цикли мобілізації займають від 4 до 6 місяців.

Два чи три рази на рік вони здатні набрати по чверть мільйона людей – це теж дефіга, але це зовсім не те саме, що 10 мільйонів одночасно. Принципова різниця.

Окей, цей ресурс у них є. Але для того, щоб це гарматне м’ясце структурувати, вже треба сержантський склад,
треба офіцерський склад. А от тут в Росії запасу нема, як виявилось.

Ми вже зараз бачимо в них на фронті курсантів 2-го, 3-го курсів. Таке востаннє робили в Другу світову війну, коли недоучених курсантів кидали одразу на офіцерські посади – командувати взводами, ротами, бо більш нема кому.

Так, у нас було рівно те саме на початку великої війни. Це публічно не озвучувалось, але всі, хто були на фронті, бачили там наших курсантів. Зараз у нас цього немає. Зараз у нас курсанти нормально навчаються і чекають повного завершення офіцерського курсу.

А от у росіян це зараз є. Це щодо браку людей.

Але виявилось, що по залізу в них ситуація набагато гірша, ніж по м’ясу.

І оце стало навіть і для мене таким, скажемо, шокуючим відкриттям. Позитивно шокуючим.

Почнемо з ППО. Ми буквально нещодавно бачили такі яскраві ознаки того, що з ППО в них проблеми. Я навіть не про те, що вона, ця протиповітряна оборона, виявилась якісно поганою, що вони пропускають наші дрони на Москву і на Севастополь. Але ми зараз не про якість, ми про кількість. Вони нещодавно знали єдиний дивізіон С-300 із Курильських островів. Уперше з 1945 року, коли росіяни віджали в Японії Курильські острови, вони залишають їх не прикритими з неба. Ці С-300 поїхали або до нас на фронт, або прикривати Москву.

Далі ми бачимо ЗРК “Панцирь-С1”, якими вони обставили Москву. Вони роблять ці кумедні пірамідки, на верх яких ставляться ці “Панцирі”. Це така дешева російська пародія на німецькі зенітні башти часів Другої світової. З точки зору ресурсів цікаво інше. На багатьох фотографіях ці комплекси – в арктичному виконанні. Тобто вони знімають ППО з Крайньої Півночі. А Арктика – це, між іншим, стратегічні ядерні об’єкти, порт Мурманськ, полігон Нова Земля. А вони знімають звідти ЗРК ППО і везуть, щоб прикрити одну Москву. Це дуже показово.

У першу чергу все вирішується на землі і на фронті. А подивимося, що в них по танках. В них наразі випускається до 20 танків нових на місяць і знімається з консервацією до 50 танків зі складів. Багато хто вважає, що якщо на складах заявлено певну кількість танків, то в них сіли – й поїхали. Це зовсім не так. Танки зі складів тривалого зберігання потребують від місяця і більше роботи для їх відновлення. Тобто їх треба звідти привезти на завод, там їх мають дуже потужно обслужити, замінити ряд механізмів, і вже тоді воно їде та стріляє. Так от, у них пропускна здатність їхніх заводів – це 50 танків з консервації плюс до 20 нових. Здавалося б, дофіга – 70 танків на місяць поповнення. Але справа в тому, що знищуємо наразі порядку 200 їхніх танків на місяць. І от 70 танків приїде нових замість приблизно 200 знищених. Тобто тане, тане, тане – різниця росте.

І те, що ця різниця росте, вже видно із супутникових знімків. Справа в тому, що оці великі стратегічні склади зберігання – вони ж під відкритим небом. Там стоять тисячі танків часів Холодної війни. І найпростіший аналіз супутникових даних показує, що 40% танків із цих складів вже знято.

Тобто за півтора роки цієї війни Росія витратила, по-перше, ті танки, які були в строю на початок війни, плюс 40% резервів запасів. Це фантастичні цифри.

Ситуація по артилерії. Наші захисники блискуче засвоїли мистецтво полювання за їхньою артою. Контрбатарейна боротьба. Отут уже явна перевага в нас. Причому не за рахунок кількості, а виключно за рахунок якості. Наші захисники навчилися стріляти на порядок точніше, ніж орки. А тут точність — це все.

Працює українська артилерія . Фото: Олег Петрасюк / ФБ Генштаб ЗСУ

Так от, наші захисники зараз виносять інколи до десятка артсистем росіян за день. Тобто реально 200-300 за місяць. Це фантастичні цифри.

І я оперую не цифрами нашого Генштабу. При всій повазі до Генштабу, але завжди кожна сторона перебільшує втрати ворога. Нема жодних підстав вважати, що ми, українці, є унікальним винятком за всю історію людства.

Я, коли роблю власний аналіз, не спираюсь на дані нашого Генштабу. Я опираюсь виключно на Oryx та інших незалежних спостерігачів, які вважають достовірними тільки ті втрати, які чітко підтверджені по фото і відео. Ми добре знаємо, що ця цифра занижена, тому що не все потрапляє на фото і відео. Свого часу по Київщині, коли ми змогли реально порахувати всю знищену російську техніку і співставити з підтвердженими даними Oryx, вийшло, що по різних типах техніки коефіцієнт треба множити на 1,5-1,8.

Але я навіть не множу. Я беру оріксівські цифри за базу. Тому що краще ми применшимо ворожі втрати, аніж перебільшимо. Так от, російська оборонна промисловість виробляє до десяти нових САУ за місяць – а ми нищимо порядку десятка артсистем за день (і самохідні, і буксирувані). Буксирувані вони нові не роблять взагалі. Вони їх знімають зі складів консервації. Тут ситуація дуже схожа на ситуацію з танками – вже чи не половина виїхала зі складів.

Це по залізу. Тепер по б/к. Якщо нікому ні про що не говорили крики їхніх “воєнкорів” про “снарядний голод” –
тому що дай нам Боже такий “голод”… Але от зустріч товарища Пу з товарищем Ином – вона остаточно поставила крапку, що в росіян дійсно шалена проблема з боєкомплектом.

Вони нібито зараз випускають, за різними даними західних розвідок, 2 мільйони снарядів на рік. Але в більш надійних джерелах звучало, що це вони планують збільшити до 2 мільйонів на рік за наступні кілька років. Тобто зараз цифра суттєво менша – десь порядка мільйона на рік.

Я розумію, що, наприклад, нам весь Євросоюз намагається зібрати мільйон снарядів на цей рік. А росіяни мінімум мільйон вже випускають, а можливо, до двох. Але ж подивимось на те, як вони їх витрачають.

Вони вже витратили порядка 12 мільйонів снарядів за ці півтора роки. Співставляємо цифру виробництва, навіть максимального, і цифру витрат – і бачимо, що в них криза. І от, щоб точно не було питань, наскільки глибока ця криза, ми можемо просто подивитись на те, як Путін, чи його двійник, танцював Кім Чен Ином.

Володимир Путін і Кім Чен Ин на Далекому Сході РФ, 13 вересня 2023. Фото: АР

Абсолютно очевидно, кому це потрібніше. Росіяни настільки перед ним (лідером КНДР) прогинались, що це просто було любо-дорого подивитись.

Ця ситуація взагалі дуже показова. Путін летів через всю Росію, щоб зустрітися з Ином, який, так і бути, погодився проїхати на своєму бронепотязі до найближчого російського міста Владивостока кілька годин потягом.
Йому там влаштовували і балетний спектакль, і космодром, коротше, його кружили і танцювали… Тобто навіть не приховували, наскільки їм зараз потрібні корейські запаси.

Це показник того, як деградувала технологічна Росія за час путінського правління.

От Путін позіціонує нинішню Росію як реінкарнацію СРСР. Але ця імперія зла принаймні реально сама себе забезпечувала зброєю, і сателітам насипала дуже щедро. Поки економіка якраз на цьому і не колапсувала, але це вже інше. Але уявити собі, що генсек ЦК КПСС випрошує снаряди у генсека ЦК Трудової партії Кореї – це прозвучало б як дурний анекдот в радянські часи.

Тобто насправді путінська Росія – це не реінкарнація СРСР. Це дуже деградована пародія на СРСР.

Ну, і очевидно, наскільки дійсно гостра потреба в б/к, якщо вони готові брати корейське. Тоді як по Пхеньяну їздять вантажівки на дровах. Ця країна в 2020 році влаштувала зразково-показову стрілянину по безлюдному південнокорейському острівцю – було випущено 2400 снарядів, і з них до острівця долетіли 400. І з них розірвалося приблизно 80. Елементарна ерифметика показує, що це не випадковість. Бо якщо в тебе вантажівки на дровах, то вибач, ти й такі снаряди клепаєш за радянською ліцензією.

То якщо КНДР дасть Росії, припустимо, мільйон снарядів – розірветься від 30 до 40 тисяч. Ну, це ніби теж багато, але насправді це на три дні війни росіянам.

А при тому я б хотів подивитись, як тремтячими руками російські гармаші заряджатимуть ці снаряди! Бо це буде ще та “корейська рулетка” – де воно вибухне, чи не прямо в гарматі.

Але абсолютно інша історія, якщо корейські снаряди – це буде як “білоруські устриці”. Так, якщо насправді під виглядом Кореї товариш Сі змінив свою позицію і готовий відкрити склади Путіну – це міняє весь перебіг цієї війни. Але міняє по-різному, тому що участь Китаю тоді поміняє і позицію Заходу.

Я поки цей варіант вважаю вкрай малоймовірним. По-перше, тоді Путіну не треба було б аж настільки прогинатися і танцювати перед Кім Чен Ином, тому що фактично тоді б вирішував не він. А по-друге, “білоруські креветки” стали можливими, тому що насправді Захід не хотів дотримання введених тоді через окупацію Криму санкцій. Він формально санкції проти РФ запровадив, але в реальності вони не дотримувались. Всіх влаштовував варіант, що товар через Білорусь іде. Just business. А тут і інша ситуація. Що стосується китайських поставок – це реальна червона лінія, яку накреслив Білий дім Сі Цзиньпіну. І, звичайно ж, західні розвідки одразу будуть знати, як би Корея не била себе п’яткою в груди. Якщо на фронт поїдуть не корейські снаряди, а китайські, це буде відомо в межах місяця. І матиме дуже серйозні наслідки, великі, геополітичні.

Тому поки я не бачу підстав вважати, що товариш Сі вже дозрів відкривати свої склади для товариша Пу. Схоже, що все ж таки, це жест відчаю – Росія хапається за [Північну] Корею, бо більше ніхто не готовий постачати.

Отак ми повертаємося до висновку, наскільки насправді Росія “готова” до війни на виснаження ресурсів. У неї є гарматне м’ясо і нафтові гроші (хай менші, ніж до війни, але все одно достатні). Але проблема в тому, що на війні не все купується за гроші.

Це те саме, коли західні медіа кричали про наш наступ – мовляв, вони стільки грошей туди вклали, а де результат? Ніби наші бійці мають пачками баксів розганяти орків. Але воюють не напряму гроші – воює те, у що вони вкладені. І виявляється, що навіть за всі свої нафтові бакси Росія дуже багато що зараз купити не може.
Бо ті, в кого це є, не готові їм це продавати. А ті, хто готовий, – в них такого просто нема.

Я б сказав зараз, що якщо тільки не зміниться позиція Китаю, то – при всіх намаганнях російського воєнпрому – все ж таки в них залишається реального військово-технічного ресурсу десь на рік війни. За умови, що збережеться нинішній рівень допомоги Заходу Україні.

Я зараз навіть не розглядаю позитивний сценарій, що нам нарешті насипають більше, ніж давали до цього.

– А рік, до речі, – це горизонт можливого повернення Трампа до влади в Америці.

– Так, але ці історії з Сі і Трампом я поки виношу за дужки. Є ще багато факторів, які за цей рік можуть хитнути ситуацію в той чи інший бік. Однак станом на зараз виглядає саме так.

Якщо для нас збережуть нинішній рівень підтримки, якщо ми зможемо проводити свою мобілізацію –

у Росії лишається військово-технічного ресурсу максимум на вік війни.

І виглядає так, що росіяни це розуміють. Тому й відбуваються оці істеричні жести з Кореєю.

Можливо, навіть року в них нема насправді. Інакше вони так не поспішали б. От вони реально бачать кризу, вони бачать, що на їхніх “бездонних” складах днище вже просвічує – і звідси такі “тєлодвіженія”.

Тому ми прощаємся з іще одним наративом російської пропаганди – про те, що Росія нібито готова до війни на виснаження ресурсів.

Виявилось, що вона до цього не готова. Так само, як не був готовий Захід. Але все ж таки в цілому у Заходу ресурсів більше.

Дмитро Лиховій і Євген Дикий після інтерв’ю

Читайте також:
Важка техніка ЗСУ перетнула “лінію Суровікіна” на Запоріжжі, – OSINT-аналітики


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.