автор: Леся Шовкун
відео: “Новинарня“, монтаж: Анна Клименко
Про це розмовляємо з військово-політичним аналітиком, ветераном АТО, колишнім штурмовиком батальйону “Айдар” зразка 2014-2015 років Євгеном Диким.
Повна відеоверсія інтерв’ю
– Минулого місяця росіяни мали помітні успіхи в просуванні на захід на Авдіївському напрямку. 24 лютого ми говорили про те, що ось-ось окупанти візьмуть Ласточкине — а відтоді вони встигли окупувати не лише Ласточкине, а й іще кілька сіл у районах Новомихайлівки та Роботиного, наступали й наступають у районі Бахмута, Часового Яру тощо. Чи можна вважати, що це була “перша серія” їхнього масштабного наступу, який анонсували на першу половину 2024 року? І чи можна сказати станом на зараз, що ця спроба захлинулася?
– Я б сказав, що цей масштабний наступ у них насправді почався одразу, як тільки захлинувся наш минулорічний масштабний наступ. Фактично, восени ми помінялися з ними місцями. Десь по вересень включно ще наступали ми, бодай на якихось ділянках.
А щойно ми видихлись, одразу — вже в жовтні — почався той самий їхній наступ, продовження якого ми спостерігаємо і зараз. Тобто це один потужний “зимовий” наступ, який дійсно поступово видихається, але саме видихається, а ще не видихся.
Але до наступної нашої зустрічі, думаю, він таки видихнеться. Ще раз нагадаю прогноз керівника ГУР Кирила Буданова, з яким я абсолютно згодний: що наступального потенціалу того угрупування, яке наповзає на нас зараз, вистачить максимум до середини квітня. І в даному разі це не якісь “два-три тижні” Арестовича: це елементарний підрахунок їхніх втрат і їхнього поповнення.
Із поповненням у них наразі дуже погано. Із втратами, дякувати нашим захисникам і захисницям, в них усе так, як нам треба. Вони продовжують повзти далі за цією своєю умовно новою тактикою дрібних “м’ясних штурмиків”. Тобто людей вони не жаліють так само, як і раніше, але вже не женуть ці хвилі натовпом, а вони проповзають групами, розміром максимум до двох відділень — до 10-20 бійців.
Але так повсюди, по всій лінії фронту. Я б це назвав тактикою наповзання тарганів. Ці таргани наповзають, їх дуже непогано каблуком чавлять, але коли їх повзе аж настільки багато, а наших захисників, на жаль, дуже мало, то в результаті таргани проповзають, проповзають і проповзають. Тобто фронт усе ще прогинається. Стабілізувати ще не вдалося, попри деякі публічні заяви. Просто якщо місяць тому він прогинався швидко, то зараз, порівняно з тією ситуацією, стало краще. Але “стало краще” і “фронт стабілізований” — це все-таки різні речі.
Я розумію, що військові речники мають нас заспокоювати. Але коли вони говорять усі ці “ситуація контрольована”, “стабілізована” тощо, то це, на жаль, має і негативні наслідки теж. З одного боку, людям стає спокійніше, вони не кидаються на чемодани виїздити. Адже просто зараз загрози окупації (обстріли — то інше) для жодного з великих міст України і справді немає.
Але коли ми постійно на цьому зупиняємося, то по факту певним чином вводимо в оману. Бо ніхто ж не каже, що так буде завжди. А в людей складається саме таке враження. Якщо ж дивитись, наприклад, на карту DeepState, то буде зрозуміло, що фронт усе ще прогинається. Тільки тепер — значно повільніше.
Це тому, що вороги потроху закінчуються, про що ми вже говорили. Наступальний потенціал отого угрупування, що зараз повзе, вичерпується… Та хто сказав, що потім йому на заміну не пришлють нове, значно численніше?
– І до якого рівня вони можуть так повзти? Деякі західні експерти “малюють” приблизні межі, що складаються з природних перешкод і тих ліній інженерно-фортифікаційних споруд, будівництво яких триває…
– Якщо узагальнювати, то я б сказав, що вони можуть доповзти до тих третіх ліній оборони, які зараз будують обласні військові адміністрації. Бо це дійсно фундаментальні укріплення, які будують звичайні цивільні будівельники: з купою бетону, металу. І ці укріплення тому угрупованню, яке воює проти нас зараз, прорвати точно не вистачить сил.
Будівництво фортифікаційних споруд
От тільки ці мої прогнози дуже відносні. Бо я зараз прив’язуюсь до того, де яка фортифікація. “На нулі” все дуже погано, десь за 5 кілометрів і далі значно краще, бо ІФС будують інженерні війська. А там, у глибині, де будують обладміністрації, там узагалі все капітально.
Але ж є одна проблема: жодна фортифікація сама себе не боронить. І ми можемо набудувати величезну лінію Суровікіна, яка, варто визнати, дійсно була дуже потужною. До речі, визнаю свою помилку — я посміювався з їхніх “зубів дракона”, а вони в комбінації з усім іншим виявилися справді ефективними. Але скільки б траншей ми не накопали й “зубів дракона” не насипали, є нюанс: лінія Суровікіна вистояла ще й тому, що на неї завезли 450 тисяч мобіків.
От 450 тисяч мобіків плюс фортифікація — це працює. А коли в нас на “нулях” зону відповідальності батальйону інколи може тримати одне відділення — тобто десяток людей, навіть не взвод!.. Я взагалі не знаю, як вони тримаються.
Так, не завжди аж так все погано. Але загалом з людьми дуже й дуже складно. Тим паче, зараз нарешті командування більш-менш налагодило систему ротації. Порівняно з тим, коли деякі бригади в Авдіївці сиділи по два роки без ротації, це дійсно дуже значний прогрес.
Але рішення, чи виводити бригаду, ухвалюється по тому, скільки там людей лишається. І при цьому, наприклад, 40% комплектації — це вважається нормально. Коли впаде нижче 30% — ну, тоді, мабуть, будемо виводити на оновлення. Але ж у це число рахують штаб, логістичні служби, ремонтники, кухарі. Тобто в бригаді “на нулі” може не бути нікого, але сидить штаб, служби забезпечення, арта (яка саме сидить і не стріляє, бо не має снарядів) — і 40% особового складу номінально є, тож ніяких тобі ротацій, тримай позиції, виконуй задачі.
Таким чином, зараз виникає страшне замкнене коло. Одна з причин демотивації людей мобілізовуватися — і це з тих причин, які я вважаю дійсно вагомими, — бажання служити на тій позиції, яка відповідає їхнім умінням. А коли людина дізнається, що з нею підпишуть контракт як із ремонтником техніки, а завтра скажуть, що “в нас нема бійців, на тобі “весло” (поширена серед військових назва автомата АК-74 з дерев’яним прикладом — “Н”) в зуби і йди вперед”… Або “ти артилерист? Чудово! Ну, ти ж розумієш, що снарядів зараз нема і коли з’являться — невідомо. Так що теж давай “весло” в зуби — і вперед!”…
Піхотинці 24 омбр на Донеччині. Фото: Олена Максименко / Новинарня
І пояснення тут дуже просте: є зона відповідальності бригади, яку треба тримати, на неї пруть орки, а в тебе нікого не лишилось, крім кухарів, ремонтників і арти без снарядів. У цій ситуації поганий комбриг від хорошого відрізняється хіба тим, що перший просто пошле своїх кухарів, а другий піде на позиції разом із ними. Але послати їх уперед доведеться й поганому, і хорошому — бо інших людей у нього нема.
– І який вихід? Бо ти фактично сам демотивуєш людей, які переконаються: о, ми ж казали, що так воно є, і власне цього й боїмося.
– От я ж і кажу, що це замкнене коло: чим менше людей мобілізується, тим більше виникає таких ситуацій, коли треба воювати кухарям і ремонтникам. Якби був повний комплект їхньої бригади, не виникало б такої потреби. Виходить, що ті, хто бояться мобілізації, самі створюють ситуацію, яка далі посилює цей страх. Такий собі Уробос, який жере свій хвіст. І це страшно.
Читайте також:
“Маршрутка” на війну й назад. Як в умовах кадрового голоду воює на Донеччині піхота 24-ї бригади
– Закон про мобілізацію, який нібито вже ось-ось має бути винесений на друге читання в парламенті, може якось покращити цю ситуацію?
– Якщо чесно, то він і так був слабенький, а після того, як у нього повносили всю цю купу правок… Чесно кажучи вже майже байдуже, ухвалять його чи ні. Не зовсім байдуже тільки з одної причини: там усе-таки є норма про 36 місяців служби. Яка, відповідно, стосується захисту тих, хто зараз нас із вами захищає. І це єдине, заради чого, на мою думку, цей закон все ж таки треба ухвалювати — бо він дає оцей гарантований дембель.
А норм, які б посилювали відповідальність за ухиляння, в ньому й раніше був мізер, а зараз і те вичистили. Так що це буде закон не про мобілізацію, а про демобілізацію наших захисників. І це вже дуже багато, бо вони на це заслужили.
Проте закону про мобілізацію в нас просто немає. Я розумію, що ця тема вже всіх дістала, що про це так не хочеться слухати і читати. І що я цією темою всіх задовбав. А вже як мене самого це дістало Інколи відчуваєш себе проповідником, який от ходить і закликає: “Покайтеся!”, “Покайтеся!”.
Грішники й далі не каються, він давно всіх задовбав всі в кращому разі відмахуються. Але що він ще може сказати, поки вони не покаялись? Така сама історія виходить і в мене з мобілізацією. Повірте, я б і сам не хотів знов і знов про це говорити.
Але це критична, ключова проблема, від якої зараз залежить, чи в принципі існуватиме наша країна.
І ця проблема не вирішується весь той час, який ми тут про неї говоримо — а це мінімум пів року, якщо не більше. І впродовж усіх цих пів року захисників і захисниць у нас ставало все менше, армія тане. Хтось вибував через поранення, хтось гинув. У когось просто здавало здоров’я, люди просто зношувались.
Поповнення є — це неправда, що його зовсім немає. Але це поповнення не покриває навіть втрати на даний момент. Не кажучи вже про якесь посилення.
Тобто ситуація така: на фронті весь цей час ставало все гірше, а в тилу нічого не мінялося. Точніше, змінилося на гірше: коли ми тільки починали цю тему, ще не було очевидно, наскільки потужною є антимобілізаційна кампанія. Зараз це видно.
І вона вже не тільки в телеграм-каналах, а давно вихлюпнулася на вулиці. Мало того, що її організатори спокійно ходять по вулицях зі своїми “бандами” — за цей час стався Космач, з’явилися бойові гуцули з сокирами. А тепер уже почалося й перекривання трас.
Не в Росії. Не в країні-агресорі баби перекривають траси, щоб не мобілізовували їхніх чоловіків. У Путіна такої проблеми нема. А вона виникає в нас. І де — на Закарпатті!
Ну звісно, ці тупі кури певні, що росіяни їх не окупують — бо Закарпаття обіцяне Орбану. І їх влаштовує, що в останній момент, коли ми програємо війну, до них зайде красива, акуратна угорська армія й візьме їх під захист. Тому так, для них ворогами є ТЦК, а не москалі, яких, як вони думають, там не буде. Той варіант, що москалі можуть “киданути Орбана”, в їхні тупі голови навіть просто не приходить.
Наголошую: я не маю на увазі все Закарпаття — я знаю звідти чудових людей, які весь цей час героїчно воюють. Але тих жінок, перекривали трасу [Київ — Чоп], щоб не мобілізували їхніх чоловіків, я інакше, ніж тупими курками, назвати не можу. І їхня поведінка жодним чином не кидає тінь на тих закарпатців, які чесно виконують свій обов’язок як громадяни України. Вони з різних світів, хоч і з однієї області.
Читайте також:
Сержант Бірчак: “Що, гуцульчики мої рідні, вОйни настрашилися? Діди в могилах не обертаються?”
– Президент Зеленський каже, що росіяни за кілька місяців готують великий (контр)наступ, західні медіа пишуть, що він може відбутися наприкінці травня — на початку літа. А новий командувач Сухопутних військ Олександр Павлюк нещодавно попередив, що вони створюють угруповання чисельністю до 100 тисяч нових військових, також на початок літа. Тут може йтися передусім про поповнення вичерпаних сил, але в будь-якому разі, перспектива їхнього наступу зі свіжими силами для нас не дуже оптимістична. Що ми зможемо цьому протиставити?
– Нічого. Точніше, нікого. А ця загроза абсолютно реальна — єдине, що я не згодний із термінами. Ми вже говорили про те, що ці повзучі тарганчики видихнуться у квітні. А нова велика хвиля мобілізації у них починається лише зараз. Вони ж її було поставили на паузу…
До речі, маю розвіяти деякі міфи, які є в нашому інформаційному просторі: нібито теракт у Росії стався тому, що Кремлю був потрібен привід для мобілізації. Та я вас прошу!
Путіну не потрібні ніякі приводи для мобілізації — в нього з цим проблем немає.
Це не в нього тупі кури траси перекривають. Там усе, що хотіло втекти, втекло ще у 2022-му році, а всі решта випивають свої 100 грамів і слухняно йдуть за повісткою у військкомат.
Але все ж вони зробили паузу в активній мобілізації на час того кумедного дійства, яке в них називалося “виборами”. Не хотіли “омрачать”. Здавалося, б навіщо вони їм узагалі здалися, якщо й так зрозуміло, кого “оберуть” президентом?
А насправді це був такий собі ритуал, майже релігійний, який дійсно для них був важливим: народ мав “присягнути на вірність” государю. І він присягнув (жодних серйозних спроб якогось опору, які б зіпсували це свято “єдіновластія”, в Росії не було). Тобто ритуал відбувся, клятва вірності государю принесена — а тепер, товариші вірнопіддані, відпрацьовуйте свою вірність: ідіть і помирайте.
Фото: ТГ-канал Мариуполь сейчас
І от вони зараз знову масово підуть помирати. Але ж це процес. Наказ Шойгу про набір 300 тисяч нових мобіків уже виклали в мережу. До речі, ця цифра дуже логічна. Згадаймо, як минулого разу, восени 2022-го, вони в такій ситуації захапали 450 тисяч мобілізованих нараз. І тоді система колапсувала, не витримуючи такого напливу. А от 300 тисяч — це якраз схоже на реальну цифру їхньої максимальної здатності переварити таку навалу за один раз.
Так от, ці три сотні тисяч зараз будуть збирати. Поки їх зберуть, одягнуть-підготують і вони приїдуть сюди, це точно не буде один місяць. Я б сказав, що від початку роздачі повісток до їхнього потрапляння на фронт треба додавати 4-6 місяців. Тобто це, грубо кажучи, кінець липня–вересень. Такий люфт у нас є.
Ну, а далі всі 300 тисяч нових мобіків припруться сюди. І ким ми їх зустрінемо — це вже залежить від того, що ми весь цей час будемо робити. Власне, ми вже втрачаємо унікальне вікно можливостей. З квітня по умовно кінець липня у нас буде мінімум три місяці, коли наявні орки вже видихлися, а нові ще не готові. Можна було б переходити в наступ і дуже серйозно їх громити, переламувати хід війни на свою користь…
А тупо нема кому. Дай Боже, щоб вистачило людей хоча б далі тримати оцю тонку червону лінію. А ті, хто її тримає зараз, 300 тисяч нового угрупування просто фізично не втримають.
– Що нема кому — це зрозуміло. А є чим? Ми ж завжди говоримо про те, що люди і боєприпаси — це дві необхідні складові. Що тобі відомо про ситуацію з постачанням Україні снарядів, які для нас зараз усюди збирає Чехія? Чи є якісь перспективи на, твоїми словами, “Західному фронті”?
– На “Західному фронті”, на щастя, не без змін. Більше того — зміни дуже серйозні. Двигуном цих змін, у першу чергу, став президент Чехії Петер Павел. Але він, на щастя, не поодинокий. Він просто чудово зініціював, а далі змодерував цей процес. Але до нього доручились майже всі європейці. Європа прокинулась.
Отут треба віддати належне Трампу: він розбудив Європу. Путін не зміг її розбудити — а Трамп зміг. Він прихитрився вилити таке відро крижаної води в теплу ванну, в якій європейці сиділи останні 30 років, що й надалі “не помічати” ситуації стало неможливо.
Тепер Європа терміново вкладається у, насамперед, власну безпеку. Але, на щастя, вона переважно розуміє, що це ми їм даємо час у неї вкластися. Бо в нинішньому своєму стані зустріти росіян вони не готові, а ми зараз відтягуємо на себе спільного ворога. І тому вони готові інвестувати якщо не в нашу перемогу, то як мінімум, у те, щоб ми вистояли.
Та є інше питання: що їм є інвестувати. А з цим якраз великі проблеми. Тому що гроші грошима, але ж вони конвертуються в “залізо” автоматично — зброю ще треба виготовити.
Тому Петер Павел розіграв абсолютно блискучу комбінацію, шукаючи нам боєприпаси далеко за межами Європи. Причому він мовчить про те, де саме, і це дуже правильно. Бо, на жаль, у Росії є дуже багато важелів тиску на країни на країни так званого глобального Півдня і “третього світу”. Великі калібри, як і великі гроші, люблять тишу.
Тож уже зрозуміло, що “чеські кнедлики” до нас уже скоро доїдуть, або частково вже навіть доїхали. Бо на фронті справді з цим стало краще. 155-го калібру як не було, так нема, але з радянським 152-м і зі 120-м уже значно краще.
Артилерист із 17-ї бригади. Архівне фото
А Павел, як відомо, знайшов нам близько мільйона снарядів. Якщо вистрілювати по 5 тисяч на день — це вже непоганий для нас норматив. Бо на піку наступу минулого року ми лупили 7-8 тисяч на день і почувалися дуже комфортно, адже наша арта набагато точніша, ніж у росіян. Ділимо мільйон на 5 тисяч — це 200 днів. Тобто лише ця партія, знайдена Павелом, має забезпечити нашу арту більш ніж на пів року.
Але хоч би якими важливими були снаряди, у нас усе-таки і при їх дефіциті зараз є чим воювати. Немає ким.
– Ти вже сказав, що ухвалення законопроєкту про мобілізацію в його нинішньому вигляді нам у цьому не допоможе. Тобто виходу немає?..
– Ну, я особисто бачу два варіанти. Один більш реальний, другий хороший. Хорошим варіантом, звичайно, було б, якби все, що ми на цю тему тут говоримо, просто було почуто. І ті, від кого залежать рішення, чітко зрозуміли, що вже досить гратися, бо скоро прийде нова хвиля російських мобіків, які просто прорвуть лінію фронту, і всім нам буде дуже непереливки.
Насправді час уже втрачено — саме цивільною владою, бо військові все добре розуміють. Якби мобілізаційні зміни були ухвалені давно — та хоч би, наприклад, у грудні 2023-го, — ми б цілком могли скористатися згаданим “вікном можливостей” для нашого наступу. Ну, це вже все, забули. Але якби зрушити це питання бодай зараз, до наступної нашої зустрічі у квітні, то залишилася б можливість бодай набрати і підготувати людей до наступного орківського наступу.
Тоді б ми зустріли ворога не просто порожніми укріпленнями, а укріпленнями, в яких сиділи б підготовані бійці. І їхній новий наступ там би й захлинувся, і 300 тисяч лягли б у нашу землю, як і їхні попередники.
Але, боюся, цей “хороший” сценарій абсолютно нереалістичний. Бо з того, що робиться у владі стосовно мобілізації, боюся, в реальності сценарій буде інший: почнеться новий орківський наступ, фронт обвалиться, буде взято якесь із великих українських міст. Спеціально не кажу назву, щоб не наврочити — тому що варіанти можливі різні.
І от коли росіяни прорвуть фронт і візьмуть якесь наше велике місто — тоді знову буде, як у 2022-му. Коли ми по 23 лютого включно ні чорта не робили, щоб підготуватися до війни, а збиралися смажити шашлики. А потім 24-го — ух, які всі герої виявилися. І героїзмом людей затикали дірку, якою просто не мало бути. Так от, буде те саме.
Коли фронт провалиться і якесь наше місто буде тікати перед орками, тоді наша влада різко прокинеться. І за одну ніч вони наголосують законів, які зараз не можуть обговорити впродовж пів року. І знову з’являться черги у військкоматах, і так далі. Але ж ціна знову буде дуже висока.
Таке враження, що ми інакше не вчимося.
Читайте також:
Ні справедливості, ні мобілізації: аналіз кастрованого законопроєкту від Євгена Дикого
Перше засідання оновленої РНБО після кадрових змін. Зліва праворуч: секретар РНБО Олександр Литвиненко, його попередник на цій посаді Олексій Данілов, перший заступник секретаря Руслан Хомчак. Фото: ОП
– Днями президент звільнив з посади секретаря РНБО Олексія Данілова, який дуже довго обіймав цю посаду, і призначив на його місце колишнього голову Служби зовнішньої розвитки Олександра Литвиненка. А ЗСР, своєю чергою, очолив колишній заступник Кирила Буданова в ГУР Олег Іващенко. Як ти прокоментуєш ці кадрові зміни?
– Насамперед скажу, що до ситуації на фронті це не має жодного сосунку. Щодо РНБО не коментуватиму, бо у війні вона нічого не вирішує. Можливо, за нового керівника щось зміниться.
А от щодо Служби зовнішньої розвідки, скажу так: найбільш ефективна з наших спецслужб, тобто ГУР, фактично бере під свій контроль і під своє управління набагато менш, на жаль, ефективну ЗСР.
Служба зовнішньої розвідки в цю війну виявилася дуже неефективною. Тепер, коли туди поставили одного із заступників Буданова, є принаймні сподівання, що там теж з’явиться той драйв, яким вирізняється ГУР. Бо раніше не останні офіцери Головного управління розвідки у приватних розмовах, розповідаючи, наприклад, про здорову конкуренцію між ГУР та СБУ, одразу кривилися, якщо заходила мова про СЗР, яка відповідає за дипломатичну розвідку. І цитували фразу з “Гри престолів”: “Те, що мертве, померти не може”.
Сподіваюся, тепер щось зміниться. Жаргонна Служби зовнішньої розвитки — “Ліс” (через розташування однієї з, так би мовити, штаб-квартир), а ГУР — це, як відомо, “Острів”.
Так от, тепер можна дійсно сказати, що щось у “Лісі” здохло. Думаю, там будуть великі зміни, і щиро бажаю новому керівникові успіху. Думаю, що “островитянин” у тому “Лісі” нарешті хорошого “шороху” наведе.
– Ще одна тема березня — рейд РДК та інших російських добровольців на прикордонні області РФ. Саме з ним, зокрема, пов’язують те, що в останні кілька тижнів росіяни просто люто тероризують українське прикордоння на Сумщині. І вже лунають заяви про те, що ось-ось буде наступ і на Суми…
– Що стосується наступу на Суми, то тут я беру на себе відповідальність заспокоїти і сказати, якщо це і буде, то точно не зараз. Цілком можливо, що потенційно це одна з цілей того наступного наступу після їхньої мобілізації. Але зараз — їм зараз просто фізично немає ким туди наступати.
І, власне, саме рейд РДК та інших це яскраво й продемонстрував. Що росіянам не те що немає ким на Суми йти — в них настільки погано з резервами, що тупо немає сил навіть викинути купку добровольців із кількох прикордонних сіл.
Інша річ, що сподіватися на “великий визвольний похід на Москву”, на жаль, підстав немає. Справа в тому, що наші західні союзники дуже жорстко забороняють Збройним силам України переходити кордон Російської Федерації.
Саме тому ми змушені обмежуватися форматом цих гібридних операцій, які роблять російські громадяни, що воюють на нашому боці. Бо їм ніякий Байден не може заборонити повернутися до себе додому.
Російські добровольці під час рейду “на батьківщину”. Фото з ТГ-каналу легіону “Свобода Росії”
Але ж їх — менше трьох батальйонів. Тож те, що можна зробити силою парочки батальйонів, вони роблять, і роблять чудово. Але без масової підтримки населення і без масового переходу російських частин на їхній бік далеко вони зайти не можуть. А цього поки абсолютно не спостерігається
Ще одна причина, чому вони не можуть зайти далеко — це, будемо чесними, той факт, що вони працюють під нашою артилерійською парасолькою. Якщо звернути увагу, як розташовані райони, звільнені в результаті цього рейду, то всі вони розташовані в прикордонній смузі. Ця ситуація аналогічна нашому плацдарму на правому березі Дніпра.
З одного боку, виникла хоч якась територія Росії вільна від Путіна. Але, на жаль, це навіть не хоч один районний центр, не кажучи вже про обласний. Якби вони взяли хоча б Грайворон, підняли прапор РДК над районною адміністрацією, оголосили там створення цивільної адміністрації вільної від Путіна Росії — це могло б дуже серйозні наслідки мати.
Але, на жаль, навіть цього не буде. Просто тому, що в них немає достатньо людей, а ми не можемо перейти слідом за ними і надати пряму підтримку саме там.
Читайте також:
Боєць “РДК” Ілля Богданов після рейду по Росії: Ми можемо опинитися поруч із “вагнерами” в наступній війні проти режиму Путіна
– Як випливає з нещодавньої статті у Financial Times, наші союзники не лише забороняють українським військам переходити кордон РФ, а й просять не бити по російських НПЗ. Хоча завдяки цим атакам Україна, якщо вірити оцінкам Bloomberg, “поклала” до 15% всієї нафтопереробки Росії. Чи можемо в цьому контексті говорити про новий етап розвитку українських ударних дронів, які вже прицільно добивають на більш як 1000 км?
– Так, наше дроноробство дуже просунулося і продовжує просуватися. Щоправда, зараз виникла нова проблема, і вона дуже суттєва. Раніше ми говорили, що ключова проблема полягає в тому, як масштабувати виробництво, коли є добіса дрібних “кулібіних” і немає Генрі Форда, який би їм зібрав конвеєр. Слава Богу, чимало підприємств уже змогли здолати цей бар’єр і в нас з’явилося саме великосерійне виробництво. Але далі сталося от що.
Якщо ти пригадуєш, керівництво країни прямо заявляло: виробляйте все що тільки можна виробити для фронту — будь-яка зброя, будь-яка техніка, боєприпаси. Ми все викупимо, бо фронт “з’їсть” усе.
І от виробництво оборонної продукції за минулий рік збільшується втричі, цього року очікується зростання ще в шість разів. Але раптом усе це стає на паузу… бо в держави немає грошей. Вони просто не чекали, що виробники так швидко встигнуть зорієнтуватися і стільки зробити.
А тепер уявіть себе на місці виробників, які вклали свої гроші, набрали кредитів, масштабували виробництво — і тепер вони підвішені, бо держзамовлення немає через брак коштів у держави. Хоч насправді в нас їх до біса, але треба класти плиточки, клумбочки, місточки, а не підтримувати оборонну промисловість.
Це, власне, теж питання мобілізації. Адже
мобілізовувати треба не тільки людей, а й фінанси.
От тільки політичної волі робити це, як виглядає, рівно стільки ж, стільки з мобілізацією людей. Ніхто не підвищує акцизи, військовий збір, досі не створено оборонний фонд. Замість цього різні оборонні закупівлі розкидані по відомствах, а виробництво стоїть на паузі, бо ніхто не збирається залучати кошти для цих закупівель.
Це такий ступінь безвідповідальності, що я навіть не знаю, як це назвати. В медицині, здається, немає такого діагнозу як “імпотенція з летальним результатом”. Але те, що я зараз бачу в нашому тиловому житті і, зокрема, в державному управлінні — це саме воно. Імпотенція, яка може закінчитись летальним результатом для цієї країни.
Але є й позитиви. Зараз у контексті “полювання” на російські НПЗ всюди фігурує назва дрона “Лють” (більш вживана назва – “Лютий” – “Н”), про який майже нічого не відомо. Так склалося, що я про нього знаю якщо не все, то дуже багато. І обіцяю, що після війни це буде дуже цікава розмова. Зараз більше ні слова не скажу, бо я насправді щасливий, що з цим дроном сталася унікальна для нашого інфопростору історія, коли про нього дійсно не знають. А чим менше поки про нього знають, тим краще він прилітає.
Власне, за останні пів року у нас є два стратегічні успіхи, і обидва дуже потужні: це фактично нейтралізація Чорноморського флоту РФ і ця історія з дальніми ударами по території Росії, зокрема саме по НПЗ та нафтових терміналах.
Пожежа на Куйбишевському НПЗ в Росії після влучання українського дрона
Ми намацали слабке місце Росії. Нас часто вводить в оману притча про Давида і Голіафа, коли Давид зробив пращу, взяв камінця, розкрутив — і велетенський Голіаф уже лежить. На жаль, у реальному житті так не буває. І якщо ти Давид, а проти тебе Голіаф, то єдине, що нормально спрацьовує, — це тактика тисячі порізів. Це здоровило має стекти кров’ю. Це єдине, що справді працює.
І ми цими ударами вже дістали якщо не до артерії, то як мінімум до дуже серйозної вени. Ні для кого не секрет, яку величезну роль для Росії відіграють нафта й газ — це взагалі екзистенційні речі для нинішньої Рашки, якою вона є. Ми ж воюємо проти божевільної бензоколонки. Бо все, що росіяни роблять руками, ніхто у світі не купує — воно ж криве все. А от природні копалини, якими природа щедро наділила насправді не росіян, а вже знищені ними народи Півночі і Сибіру, — зовсім інша річ.
Цей загарбаний росіянами скарб — єдине стабільне джерело валюти для їхнього бюджету. Але якщо нафти й газу в них повно, то система переробки й транспортування дуже вразлива. А це ж, до всього, ще й джерело пального для їхньої армії.
Росія — величезна по території країна. Для ведення воєнних дій на їхній території, коли туди заходять на конях чи танках, — це безумовна перевага. А от коли йдеться про прикриття системами ППО — картина абсолютно інша. У них вистачило ППО на те, щоб дуже щільно обнести лінію фронту і більш-менш зробити кільце довкола Москви. І то задля цього вони мусили забрати ППО з Арктики, з Далекого Сходу, Курилів.
Але чим прикривати пару десятків НПЗ, плюс іще десятків ключових оборонних заводів? А немає чим.
Тож тепер питання тільки в тому, щоб чим швидше наклепати побільше цих дронів і завалювати ними Рашку. Як ми бачимо з їхньої істеричної реакції, це реально дає ефект.
Читайте також:
Українські виробники можуть щомісяця виготовляти близько 150 тисяч дронів. До кінця року планують вийти на позначку 2 млн одиниць
– До речі, про істеричну реакцію. Після останніх масових ракетних ударів РФ дехто в Україні почав заводити мову про те, що, може, й справді не варто бити по їхніх НПЗ, бо вони занадто розізлились, нам же буде гірше… Що ти на це відповіси?
– Вони не просто розізлились — вони злякались. Оце критично. Ми дійсно знайшли їхнє слабке місце.
Звідси й ці закиди через американців щодо “не бити по НПЗ”. Насправді ж не залежать ціни на бензин в Америці від того, що ми знищимо черговий російський НПЗ. Але в росіян там агентура дуже серйозна.
Втім, ми на це дали просто блискучу відповідь. Коли буквально через день після публічної дискусії про те, що про це думають наші союзники, бахнули їхній наступний НПЗ. Думаю, цим знято всі питання.
І це абсолютно правильна відповідь. Це адекватна, суб’єктна поведінка. Бо це, вибачте, нам треба виграти цю війну, а не Штатам.
– Як на твою думку, чому вони саме зараз почали бити по нашій енергетиці — коли зима, якої ми так з цієї точки зору боялися, вже минула? Раніше не встигли, чи це дійсно така спонтанна “відповідь” на атаки по НПЗ?
– Почнемо з того, що вони накопичували ракети для цих ударів довше, ніж ми били по НПЗ. Це суттєвий момент: вони готувалися саме до масованих ударів, причому задовго.
І однаково по чомусь би вдарили. Інша річ, що це могло б бути не по енергетиці. Але все одно по нас.
Щодо “чому не били взимку”. Минулої зими в них була абсолютно чітка стратегія, яка ґрунтувалася на повному нерозумінні української ментальності. Вони судили по собі, тому щиро себе переконали, що якщо в нас буде холодна, голодна зима без світла й без тепла, то ми почнемо плакати й побіжимо до нашої влади з криками: “швидше капітулюйте, бо ми так не витримаємо”.
Ця стратегія спрацювала, я б сказав, із точністю до навпаки. Мало що нас усіх так об’єднувало, як ті удари минулої зими. Ну, а росіяни, на жаль, усе ж таки не повні ідіоти. І зуміли проаналізувати свої помилки. Тому побачивши, що це так не працює, цієї зими вони нашу енергетику майже не чіпали. Натомість основні удари були по оборонних підприємствах.
Вони повірили в нашу оборонну промисловість і зрозуміли, що ми дійсно можемо багато чого випускати. Тож абсолютно логічно спробували цьому перешкодити. На жаль, ці спроби часто були небезуспішними й дуже болючими…
Та зараз склалася інша ситуація. Вони готували наступну масову кампанію, але їм довелося почати її швидше, ніж планувалося. Бо
цими ударами по НПЗ ми поставили Путіна в дуже незручне становище.
Вони, наприклад, змогли у своєму інформаційному просторі значно приглушити згадки про рейд РДК, але приховати, як по всій країні палають нафтопереробні заводи й нафтобази, було неможливо. І, звичайно, навіть у тупих москаликів виникає логічне запитання, як це на третій рік війни не тільки їхні війська ще не в Києві, а й навіть їхнє ППО не здатне прикрити навіть їх там у тилу.
Тут іще треба розуміти російську ментальність. Росіяни історично завжди пробачали своїм царям, тиранам, диктаторам будь-яку жорстокість, будь-які злочини. Але слабкість вони не пробачали ніколи. А удари по НПЗ показали саме слабкість режиму.
Тому їм терміново треба було для свого інфопростору показати, як вони нас “тупо розкатали”. Не даремно ж спершу була спроба зробити демонстративний масований удар по Києву. Але все розбилося об “Петріоти”, все збили.
І тоді на другий день вони здійснили масштабний удар по енергетиці — потужніший за будь-які минулої зими. При цьому все не по Києву, а по тих областях, де на жаль, вони знають про слабкості ППО.
Наслідки удару російських ракет по ДніпроГЕС, 22 березня 2024 року
Наслідки цих ударів дійсно дуже серйозні, тільки тут уже вони дещо спізнилися. По всій країні стабільний “плюс” по температурах, опалення в більшості міст України й так збиралися відключати. Тому ефект частково нівелюється.
Ну, а ще вони запізнилися глобально, адже в нас тепер є єдина енергосистема з ЄС. Саме тому, попри серйозний удар по генерації, світло в більшості областях є або його вдається швидко повернути після нетривалих відключень.
– Ще однією резонансною темою березня став теракт у підмосковному концертному залі “Крокус сіті хол”. Ти вже згадав про те, що багато хто вважає його зумисне організованим путінською владою для “закручування гайок”, оголошення якоїсь тотальної мобілізації тощо. Оскільки ти з цим не згоден, то як на твою думку, хто й навіщо тоді його організував?
– Щодо мобілізації — причина безумовно не в цьому, бо, як я вже казав, їм не треба для цього нічого організовувати. Але це не означає, що Кремль тут узагалі ні до чого. Просто міркування можуть бути зовсім інші. За великим рахунком, наразі є три версії. Одразу кажу, я не знаю, яка з них правильна. Більше того, я навіть не знаю, чи одна з цих трьох правильна. Але кожна з них може мати під собою підстави.
Найменш імовірно для мене виглядає, що це дійсно “просто” теракт “Ісламської держави”, який суто випадково збігся в часі. От він довго назрівав, потім він стався, а далі Кремль терміново шукав, на кого це повісити. І, зрозуміло, що перше бажання було повісити на нас. Це абсолютно очевидно.
Нагадаю, що на ніч після теракту була анонсована промова Путіна, а потім її раптом не сталося. Думаю, я навіть знаю, чому: бо до нього встиг виступити Блінкен. І заява Блінкена була абсолютно однозначною: мовляв, ми точно знаємо, що Україна до цього не причетна, вам ніхто не повірить. Тому виступ Пуйла довелося перенести.
Зрештою, того, що на цю божевільну країну-терориста напав інший божевільний терорист, справді виключати не можна. Бодай тому, що соціальна база для ісламського тероризму в Росії дуже потужна. І в першу чергу це якраз оті абсолютно безправні, пригнічені роботяги-нелегали з країн колишньої Радянської Середньої Азії. Тобто Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан. Оці “Равшан і Джамшут” в РФ, без перебільшення, на становищі рабів, об них буквально всі там витирають ноги. Але вони все одно лишаються, тому що навіть ті копійки, які вони в Москві заробляють, — це на порядки вище, ніж вони можуть заробити в себе вдома.
Але ж ненависть до цієї навколишньої “еліти” назріває. А тим часом з’являються мусульманські проповідники, які “дають шлях”, які кажуть, що насправді не обов’язково це так спокійно терпіти…
Тобто в принципі, це не виключено. Але в цю версію не лягає два моменти. По-перше, те, що чомусь саме в “Крокус сіті холі” півтора року тому проводили контртерористичні навчання російські силовики.
Збіг? Ну, буває, звичайно. Та є ще одна, серйозніша річ: це взагалі не лягає в усю історію стосунків Росії та ІДІЛ. З одного боку, Росія та ІДІЛ офіційно позиціонуються як вороги. У Сирії вони на різних сторонах. Тому що ІДІЛ там дійсно воював проти режиму Башара Асада, а російська армія Асада врятувала.
Але ж, якщо розбиратися в ситуації докладніше, там є нюанс. Росіяни практично не брали участі в боях проти ІДІЛ. Проти ІДІЛівців воювали американці та підтримувані американцями курди. А тим часом російська армія воювала проти демократичної сирійської прозахідної опозиції. В них дуже чітке було розділення.
І взагалі, давно спостерігали взагалі контакти між російськими спецслужбами й ІДІЛ. Зрештою, навіть засновниками ІДІЛ були два колишні керівники іракських спецслужб часів Саддама Хусейна. А це була фактично філія КГБ, або щонайменше дуже близький союзник. І той самий молодий КГБшник Вова Путін цілком міг напряму зустрічатися з тими самими майбутніми засновниками ІДІЛ. Вони крутилися в одних колах.
Досить лише сказати, що коли свого часу молоді російські мусульмани виїздили до “Аль-Каїди”, ФСБ їх ловило, як тільки могло. А коли почали досить масово виїздити до ІДІЛ, то взагалі жодних перешкод не чинилось. “Заплющували очі”. І, зверніть увагу: досі жодного теракту ІДІЛ проти Росії та росіян ніколи не було. Чому ж раптом саме зараз? Тому з ІДІЛом в мене велике питання.
Концертний зал “Крокус сіті хол” під Москвою горить після нападу терористів
Друга версія, яка з’явилася, до речі, в російських пабліках, проіснувала дуже недовго і її миттєво стерли. Але вона якраз дуже цікава. Згідно з цією версією, теракт був організований “контуженими СВОшниками”, можливо, навіть “вагнерами”. Яких просто дістало те, що поки вони на фронті воюють, у Москві “мажори” гуляють.
На користь цієї версії може свідчити те, що терористи діяли дуже професійно. За 15 хвилин проникнути в приміщення — в якому, до речі, саме в той день чомусь не працювали рамки металошукачів. Розстріляти 40 людей, підпалити приміщення і спокійно поїхати — ну, мені це у версію “Равшана-Джамшута” погано лягає. А от у версію “вагнерівців” — легко.
І цю версію для Кремля озвучити було б найстрашніше. Визнати, що півтори сотні людей “посеред Москви” поклали “герої СВО” — це найгірше, що для них може бути політично. Тому вони почали озвучувати всі ці версії про “руку Києва”, “візитку Буданова” тощо. Але Блінкен перебив.
Ну і, нарешті, є третя версія — на мою думку, найбільш ймовірна. Що це спільна операція ІДІЛ та російських спецслужб. Тобто російські спецслужби “попросили” ІДІЛ організувати цей і, можливо, ще низку наступних терактів.
Чому? Думаю, всі пам’ятають, як Путін йшов до влади. Для того, щоб виграти вибори, йому було абсолютно нормально підірвати кілька житлових будинків, вбити 300 своїх громадян, а готові були вбити й більше. Тобто для них в принципі терор проти свого населення — це абсолютно робочий політичний інструмент. Який у разі потреби “витягається на стіл” і використовується.
Звісно, виникає логічне питання: якщо це не для “підкріплення мобілізації”, то для чого?
Справа в тому, що, крім внутрішньої російської політики, є ще зовнішня. І в такому разі, якщо цей теракт був проведений ІДІЛ на прохання Кремля, його можна назвати “Операція “Емпатія”.
Зверніть увагу, яка на нього реакція в західних медіа. У їхніх очах теракт у “Крокус сіті холі” поставив Росію в один ряд із Францією, Штатами тощо, тобто із західними країнами, які постраждали від ісламського тероризму. В яких ісламський тероризм це починаючи з 2001 року, тобто вже майже чверть століття, залишається страшилкою номер один.
Це те, чого вони постійно бояться, на чому грають усі їхні ультраправі. І це той страх, який живе у кожній західній людині. На відміну від страху перед Росією, який поділяють далеко не всі. Бо Росія далеко і поки що воює у своїх колишніх колоніях, а не на Заході. А ісламський тероризм воює там.
І от Росія стає в один ряд із ними. Така сама жертва. А це викликає природну емпатію.
У західних людей не виникає емпатії стосовно жертв у Маріупольському драмтеатрі — бо вони не здатні себе уявити в такій ситуації, коли їхнє місто в облозі, йде війна і на них скидають авіабомбу. А от ситуацію, що вони пішли на концерт у звичайному мирному місті, а там раптом вигулькнули терористи з криком “Аллаху акбар” і перетворили концерт на бійню — це вони собі дуже легко уявляють.
Тому ці москвичі для них зараз близькі. На відміну, на жаль, від нас.
І ця хвиля емпатії настільки потужна, що навіть кільком депутатам Бундестагу довелося робити спеціальну заяву, що “будь ласка, не переводьте це в політичну площину”. Що може бути шкода конкретних жертв теракту, але від цього сама Росія не перестала бути державою-терористом. Той факт, що в німецькому Бундестазі доводиться робити таку заяву, свідчить про успішність операції в “Крокусі”.
Ну і, зрештою, від цієї емпатії буквально один крок до запитання, “проти кого дружимо”.
Путін посилає Заходу потужний сигнал: “у нас є спільний небезпечний ворог, давайте знов контактувати, давайте знов якось між собою домовлятися, щось вирішувати проти спільного ворога”. Ну й, відповідно, дайте нам тут українцями якось самим порозбиратися або примусьте їх нарешті до перемир’я.
Звісно, те, що ця версія дуже логічна, не означає, що вона обов’язково правильна. Але ймовірність цього дуже висока.
Читайте також:
Після “Крокуса”: патріарх Кирил очолив собор, який постановив, що вся територія України має увійти до зони “виняткового впливу Росії”
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
