автор: Людмила Кліщук
Війна теж має правила. Якщо йдеться про міжнародний збройний конфлікт і якщо правила війни порушуються, слово має сказати міжнародна судова інстанція, покаравши порушника.
Українські правоохоронці і собі вже четвертий рік працюють із двома “специфічними” статтями Кримінального кодексу – ведення агресивної війни та порушення законів і звичаїв війни.
Між снарядом, що зруйнував сільську оселю під Попасною, і томом справи для Гааги може бути прямий зв’язок. За певних умов.
Чи є шанси в України дочекатися справедливого рішення міжнародних судових інстанцій та притягнути польових командирів “ДНР/ЛНР” і вище військове керівництво Росії до кримінальної відповідальності – аналізувала “Новинарня“.
В Україні був День Незалежності 24 серпня 2018 року. Надворі ледь світало, коли село Врубівка Попаснянського районуна Луганщині здригнулося: на околиці упав перший снаряд.
Дім Олійників після обстрілу
На вулиці Шкільній, 2 мешкала родина Олійників.
35-річний Андрій Олійник працював водієм у місцевому фермерському господарстві, дружина Людмила – продавцем у сільському магазині.
Жінка прокинулася в тривозі – за п’ять років війни уже розпізнавала за звуком, що падає щось “важке”. Людмила розбудила дітей і за звичкою втекла в іншу, більш захищену “глуху” кімнату.
За кілька секунд – пряме влучання: артилерійський снаряд 152-го калібру прилетів у їхню з чоловіком спальню, туди, де ще кілька секунд була Людмила.
Коли жінка повернулася в кімнату, де вже не було ні стін, ні даху, то побачила непритомного чоловіка Андрія, який стікав кров’ю: осколок перебив життєво важливу артерію.
Викликали швидку, повезли в лікарню в Лисичанськ. Утім, по дорозі Андрій Олійник помер.
Читайте також:
Артобстріли в День Незалежності: загинули цивільний у тиловій Врубівці
та український воїн
“Було пряме попадання в один приватний будинок. Постраждали дві родини, один чоловік загинув. Сумарно тоді було сім прильотів у Врубівку. Перший снаряд впав на краю села, решта – в центр. У двоповерхових будинках пошкоджено 32 квартири. Впало і в приватному секторі: п’ять будинків було із різними ураженнями – то вікно побите, то дах. Біля школи впали два снаряди, десять вікон їдальні вилетіли. Із сільського та районного бюджетів мешканцям виділили кошти на відновлення житла”, – пригадує День Незалежності 2018-го селищний голова Врубівки Віктор Кравець.
Наслідки обстрілу домівки Олійників:
За інформацією прес-центру Операції об’єднаних сил, 24 серпня 2018 року близько 5:10 з боку збройних формувань Росії з напрямку тимчасово окупованого Первомайська було здійснено обстріл із застосуванням артилерії калібру 152 мм, випущено сім активно-реактивних снарядів.
Тоді двоє дітей стали напівсиротами, Людмила Олійник – вдовою.
А ще – потерпілою у кримінальному провадженні за фактом ведення агресивної війни Російською Федерацією.
Тепер Людмила (та сотні, якщо не тисячі їй подібних громадян України) сподівається добитись, аби причетні до смерті її чоловіка понесли кримінальну відповідальність.
Людмила Олійник із донькою через кілька днів після обстрілу. Серпень 2018
Поки цивільні оговтуються від чергового обстрілу, оплакують вбитих та везуть в лікарні поранених, на місці обстрілу працює багато людей у камуфляжі: опитують, фіксують, фотографують, занотовують, збирають докази.
Серед них є і співробітники Управління з розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях.
Цей підрозділ створили наказом Генерального прокурора у квітні 2017 року (відкритим залишається питання, чому аж 2017-го).
Його співробітники, серед іншого, збирають інформацію як для вітчизняних судових інстанцій, так і для міжнародних, документуючи злочини військових РФ.
Так, прокурорсько-слідчі групи Управління із травня 2017 року відряджені у райони проведення АТО/ООС. До їх складу входять фахівці прокуратури, поліції та Служби безпеки України.
На плечах прокурорсько-слідчих груп – паперова робота. Співробітники складають протоколи огляду місця події, трупа, огляди зруйнованого цивільного житла тощо. Також фахівці оглядають уламки, віднаходять ті, які з маркуванням, складають їх у пакети. Із того моменту осколки перестають бути шматками металу, а стають речовими доказами у кримінальних провадженнях.
У якості спеціаліста задіюють артилериста, і він також каже своє слово: про характер розльоту осколків, напрямок, звідки прилетіло, аналізує місце, де снаряд впав тощо. Все це також потрапляє в матеріали справи.
Читайте також:
ГПУ оголосила підозру російському генералу за лютневий артобстріл Авдіївки
“Під час досудового розслідування здійснено біля 230 оглядів місця події, в ході яких процесуальним шляхом зафіксовані факти обстрілів цивільного населення, населених пунктів, промислових та інших об’єктів інфраструктури, вилучено боєприпаси (82, 120, 122, 152 мм) та їх фрагменти, які заборонені Мінськими домовленостями”, – відповіли у Генпрокуратурі на інформаційний запит “Новинарні” (інформація станом на початок березня 2019 року).
За даними ГПУ, скеровано понад 1200 запитів та доручень до оперативних підрозділів та силових відомств.
Також призначено 509 судових експертиз:
Попередньо, за результатами проведених експертиз, сума збитків унаслідок задокументованих обстрілів становить близько 24 млн грн. І це за неповні два роки.
Зараз профільне управління ГПУ розслідує 225 кримінальних проваджень різної категорії злочинів – усі вони стосуються збройної агресії Російської Федерації на Сході України.
До 2014 року дві статті Кримінального кодексу України – 437 (планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни) та 438 (порушення законів та звичаїв війни) – були “мертвими”. Однак після російського вторгнення, вони, на жаль, стали дуже актуальними для українських правоохоронців.
За словами експертів, в ідеалі стаття 437 повинна використовуватись для кримінальних проваджень проти російських високопосадовців, які планували й розв’язали війну в Україні, та військових командирів високих рангів, які цю війну ведуть.
Стаття 438 дає можливість притягнути до відповідальності за порушення міжнародного права, вчинені під час війни. Скажімо, застосування засобів війни, заборонених звичаєвим правом і такими міжнародними договорами, як Гаазька конвенція про невикористання куль, що легко розвертаються чи сплющуються в людському тілі. Забороненими методами є також катування військовополонених і цивільних осіб, невибіркові обстріли, свавільне позбавлення волі тощо.
Для розуміння пояснюємо читачам, що поняття “агресивна війна” у кримінальному праві – це коли одна держава застосовує власні збройні сили проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави чи народу.
“Оборонна війна” — це коли одна держава боронить свою територіальну цілісність і суверенітет від іншої держави. Оборонна війна є однією з причин, що виправдовують війну за критеріями “справедливої війни”.
Так, профільне Управління ГПУ розслідує одне масштабне кримінальне провадження: там і ведення агресивної війни, і порушення законів та звичаїв війни, і теракти, і захоплення заручників, і фінансування тероризму. Всі злодіяння, які натворила РФ в Україні.
Врубівка. 24 серпня 2018 року
У цьому кримінальному провадженні зібрані 36 “живих” епізодів. Їх об’єднали наприкінці 2017 року.
Слідство ведеться за фактом “застосування представниками влади і командуванням ЗС РФ засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, поєднані з умисними вбивствами”. Матеріали згодом будуть передані до міжнародних судових інстанцій.
У цьому кримінальному провадженні розслідуються зокрема такі епізоди:
Правоохоронці негласно кажуть: саме це кримінальне провадження, яке об’єднало в собі низку епізодів щодо злочинів російських окупаційних військ, стане ключовим для міжнародних судових інстанцій.
Разом із тим, повідомили нам у ГПУ, у червні 2018 року Управлінням із розслідування злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях, уже передано до Офісу прокурора Міжнародного кримінального суду інформацію щодо порушення РФ та її окупаційною адміністрацією норм міжнародного гуманітарного права. Йдеться про здійснення обстрілів мирного населення та цивільної інфраструктури.
Також на постійній основі до МЗС України надається інформація про встановлені слідчим шляхом докази фінансування Росією тероризму на території Донецької та Луганської областей – для використання її в Міжнародному суді ООН.
Читайте також:
Справа щодо фінансування тероризму Росією буде непростою для Гааги, – Зеркаль
Україна подає до суду ООН в Гаазі 90 кг доказів проти Росії
Судова система України не стоїть осторонь: у нас вже є обвинувальні вироки за ведення агресивної війни. Українським правоохоронцям вдається встановити осіб, які брали участь у веденні агресивної війни чи порушенні законів та звичаїв війни, затримати їх, сформувати томи матеріалів кримінального провадження, довести справу до суду.
Втім, проросійські бойовики не сидять в українських в’язницях. Чому?
Знайомтеся: Віталій Несвицький, 53 роки.
Віталій Несвицький
У травні 2014 року в Донецьку він став бойовиком – вступив до лав новоспеченої “ДНР”. Із травня по серпень обіймав посаду командира взводу в НЗФ. Займався спорудженням і укріпленням блокпостів, обладнанням вогневих позицій тощо. У серпні вступив до батальйону “Оплот”.
“Як безпосередній співвиконавець забезпечував вчинення та особисто вчиняв акти застосування збройної сили проти держави України при веденні невстановленими представниками влади РФ та іншими громадянами РФ агресивної війни проти України”, – прописано в обвинувальному вироку Несвицькому.
19 липня 2015 року військовослужбовці 28-ї механізованої бригади ЗСУ затримали Несвицького під Красногорівкою. 27 січня 2017 року для бойовика прозвучав вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області – 10 років позбавлення волі. Його визнали винним у незаконному поводженні зі зброєю, сприянні діяльності терористичної організації (“джентльменський набір” кожного затриманого бойовика) та – увага, найважча стаття – веденні агресивної війни.
Ще один персонаж із цього ж ряду – Сергій Пилипенко, позивний “Крутий”.
Сергій Пилипенко після затримання
Колишній шахтар, Пилипенко приєднався до “ДНР” і з серпня 2014-го по 2015-й рік був “вертухаєм” у захопленому донецькому СБУ, де “на підвалі” тримали українських військових та цивільних. Слідство називає це – “охороняв та здійснював заходи фізичного впливу”
Військових, яких катував Крутий і йому подібні, було 29 осіб, ще один волонтер. Всі вони вже під час судового розгляду впізнали у Пилипенкові свого кривдника із “підвалу”.
“Шляхом систематичного застосування до кожного з них психічного насильства, яке виражалося у погрозах вбивством, інших дій, які створювали загрозу здоров’ю, залякував їх та ображав з особливою зухвалістю та жорстокістю, користуючись беззахисним станом полонених та відсутністю можливості до самозахисту. Здійснюючи конвоювання українських військовополонених у порушення вимог статей 13 і 14 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949, застосовував до них фізичне насильство”, – прописано у вироку Пилипенку та конкретизовано дати, коли він катував українських полонених бійців.
Його затримали 2 лютого 2017 року під час перетину лінії розмежування – нахабний екс-шахтар їздив на підконтрольну українській владі територію за пенсією. Йому повідомили про підозру в участі у терористичній організації (ч. 1 ст. 258-3), пособництві у веденні агресивної війни проти України (ч. 2 ст. 437) та порушенні законів і звичаїв війни (ч. 1 ст. 438 КК України), арештували.
1 червня 2017 року колегія суддів Слов’янського міськрайонного суду Донецької області засудила Пилипенка до 10 років і 1 місяця позбавлення волі з конфіскацією майна. Вину у скоєному перед судом Пилипенко визнав.
Цей вирок був перший в Україні за обвинуваченням у порушенні законів та звичаїв ведення війни з моменту початку збройної агресії РФ проти України. Та й, здається, за всю історію незалежності держави.
Втім, не всі судді були згодні із таким вироком – Любов Мірошніченко із колегії суддів скористалася правом окремої думки. Суддя наголошувала на тому, що Пилипенко мав бути виправданий за статтею 437 ККУ, оскільки, на її думку, сторона обвинувачення не надала суду достатніх доказів та обґрунтувань, що Крутий був пособником під час ведення агресивної війни проти України.
А далі розпочинається кримінально-процесуальна українська “родзинка”: ні Несвицький, ні Пилипенко не сидять ті терміни, які їм “дав” суд, в українських в’язницях. Бо їх заявили на “великий обмін”. Відтак 27 грудня 2017 року зловмисники вийшли з-за ґрат українських тюрем.
Опинившись знову в ОРДО, Невицький став “зіркою” російських пропагандистських телеканалів, де розповідає про звірства українських військових та силовиків.
Аналогічна історія з Пилипенком. Коли він перебрався по той бік лінії розмежування, в Макіївку, його одразу ж знайшли пропагандистські російські ЗМІ, пишуть із ним інтерв’ю та оформляють це у зворушливі лонгріди.
Пилипенко після обміну з онучками
Сергій Пилипенко тепер… погрожує українським правоохоронцям позовом до європейських судових інстанцій.
Коментар юриста
Якщо говорити про міжнародне право, то воно не визначає процедури обміну заручниками та полоненими. Тоді як Мінські домовленості натомість надають формулу обміну “всіх на всіх”.
“Слід уважно дотримуватися вимог міжнародного права під час імплементації цих угод, зокрема у частині, що передбачає амністію осіб, які брали участь у конфлікті в окремих районах Донецької і Луганської областей. Амністія не може застосовуватися до осіб, які вчинили міжнародні злочини: геноцид, злочини проти людяності і воєнні злочини”, – каже юристка міжнародної правозахисної групи Global Rights Compliance Анна Микитенко.
“Надання амністій таким особам буде порушенням Конвенції про запобігання злочину геноциду і покарання за нього та Женевських конвенцій 1949 року”, – наголошує правозахисниця.
За словами експертів, кримінальне переслідування воєнних злочинів на національному рівні ускладнюють такі моменти, як відсутність доступу до окупованих територій, брак ресурсів для всебічних розслідувань, недостатній рівень підготовки юристів з міжнародного права. Зрештою, все це – прецедент для правників і правозахисників.
Звісно, і Пилипенко, і Несвицький – найменші гвинтики у величезному механізмі, який веде війну проти України. Головні злочини в агресивній війні чинять високі начальники з Москви у шкіряних кріслах та при погонах та кадрові російські військові, які перебувають у Ростовській області РФ і безпосередньо у Луганську й Донецьку, курируючи бойовиків.
Але українські правоохоронні органи відкривають кримінальні провадження і щодо таких – у режимі in absentia, тобто без присутності підозрюваного чи обвинуваченого. У такому ж заочному форматі тривають і судові розгляди таких матеріалів.
Ігор Турченюк
Одна із таких справ, яку військові прокурори нещодавно скерували на розгляд до Солом’янського районного суду міста Києва, стосується заступника командувача військ Південного військового округу Збройних сил РФ генерал-лейтенанта Ігоря Турченюка.
Його обвинувачують у тому, що вчинив пособництво у веденні агресивної війни проти України, сприяв безперешкодному вторгненню ЗС РФ для військової окупації півострова Крим та за низкою інших статей Кримінального кодексу України.
Втім, такі кримінальні провадження виглядають радше як політичний тиск на державу-агресора, аніж як спосіб кримінального переслідування конкретної особи, причетної до вчинення злочину. Адже генерал Турченюк не є затриманим і не перебуває на лаві підсудних.
А останній конкретний резонансний випадок, коли у ЗМІ проговорювалася стаття 437 ККУ – планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни – стосується подій 25 листопада 2018 року, коли українські моряки ВМС ЗСУ були обстріляні й потрапили у полон до російських силовиків під час другого азовського рейду.
Український моряк у полоні ФСБ РФ
За кілька місяців слідчі СБУ спільно з військовою прокуратурою оголосили заочні підозри військовим ЗС РФ та російським прикордонникам, які віддавали й виконували накази щодо нападу на наших моряків. Зокрема, “найвищі” підозри повідомлені командувачу Південного військового округу ЗС РФ Олександру Дворнікову і командувачу Чорноморського флоту Олександру Моісєєву.
Поки триває слідство, Управління верховного комісара ООН з прав людини у доповіді про ситуацію в Україні наголосило на тому, що 24 українських моряків, яких захопила РФ, “можна вважати військовополоненими та такими, що перебувають під захистом відповідно до Третьої Женевської конвенції”. У ній йдеться, нагадаємо, про поводження саме з військовополоненими.
Читайте також:
Адвокати військовополонених моряків готують перший пакет документів для подачі скарг до ЄСПЛ
Загалом, за інформацією Генпрокуратури, станом на кінець лютого 2019 року було складено 16 повідомлень про підозру 14 особам за вчинення низки злочинів, серед яких – “ведення агресивної війни” та “порушення законів і звичаїв війни”. Такі підозри, кажуть в ГПУ, юридично підтверджують факт порушення норм міжнародного гуманітарного права Збройними силами Російської Федерації.
Від початку збройної агресії РФ в Україні говорять про Гаагу як про панацею для покарання винних в анексії Криму та окупації Донбасу. Що ж таке “Гаазький трибунал”, він же Міжнародний кримінальний суд, що від нього можна очікувати та коли?
Міжнародний кримінальний суд у Гаазі
Про створення Міжнародного кримінального суду теоретично домовилися ще у 1937 році на конференції в Женеві під егідою Ліги націй. Але зтого часу питання на кількадесят років “замерзло” із різних причин. Актуалізувалася проблема знову після громадянської війни у Югославії (1991 рік) та геноциду в Руанді (1994).
У 1998 році представники 120 держав світу зібралися на конференцію в Римі, аби підписати міжнародний договір – правову основу для створення постійно діючого кримінального суду.
Римський статут набрав чинності у 2002 році, після того як його ратифікували 60 держав. Відтак було утворено МКС.
Країни стають державами-учасниками суду після ратифікації Римського статуту.
У 2000 році Україна підписала Римський статут Міжнародного кримінального суду, але досі не ратифікувала його.
“У 2001 році Конституційний Суд України за зверненнями президента Леоніда Кучми постановив, що повна ратифікація буде неконституційною. Президент Кучма стверджував, що принцип комплементарності, який за певних обставин дозволяє МКС здійснювати юрисдикцію щодо суверенної території України, суперечить статті 124 Конституції України у частині, яка стверджує, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та забороняє делегування і привласнення цих функцій”, –розповідає юристка-міжнародниця Анна Микитенко.
Міжнародний кримінальний суд розслідує злочини проти людяності, воєнні злочини, геноцид та військову агресію.
Приймати справи до розгляду суд може лише тоді, коли:
Саме таким шляхом “вибіркового визнання” і пішла Україна. 25 лютого 2014 року, після кривавих подій у центрі Києва, Верховна Рада прийняла заяву, якою визнала юрисдикцію Міжнародного кримінального суду щодо подій, що відбувалися в Україні в період з 21 листопада 2013-го по 22 лютого 2014 року. Після анексії РФ Криму та початку війни на Донбасі була прийнята друга заява, якою юрисдикція суду була поширена на події з 20 лютого 2014 року по теперішній час.
Ці заяви Верховної Ради означають, що, хоча Україна не долучилась до країн-учасниць Міжнародного кримінального суду, він може розслідувати міжнародні злочини, вчинені на території України, починаючи з 21 листопада 2013 року.
Станом на зараз ситуація в Україні перебуває на стадії попереднього аналізу МКС. Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду досліджує факти та вирішує питання, чи є підстави та чи достатньо інформації для відкриття розслідування по заявлених злочинах.
Росія тим часом себе намагається убезпечити. Після визнання МКС ситуації в Криму та Севастополі рівнозначною міжнародному збройному конфлікту між Росією та Україною президент РФ Путін у 2016 році розпорядився вивести Росію з-під юрисдикції суду.
“Така заява Росії не скасовує можливості переслідування її політиків і високопосадовців у МКС. Наприклад, суд зараз розслідує ситуацію Грузії, а саме – злочини, ймовірно вчинені РФ під час конфлікту навколо Південної Осетії у 2008 році, і російські збройні сили є однією зі сторін, що підозрюється у вчиненні злочинів.
Так само, якщо прокурор МКС вирішить, що існує достатньо підстав для відкриття розслідування щодо ситуації в Україні, то цілком можливо, що воно стосуватиметься представників саме російської сторони. Це можливо, оскільки Грузія ратифікувала Римський статут, а Україна подала заяву, якою визнає юрисдикцію Суду стосовно подій на Майдані, у Криму та на Донбасі. І ратифікація, і подання такої заяви є передумовою для ініціювання розслідування прокурором МКС. Розслідування стосуватиметься всіх злочинів і осіб, які їх імовірно вчинили, а не лише громадян держав, які ратифікували статут або подали заяву”, – пояснює наша експертка Анна Микитенко.
На підставі заяв, які Україна подала до МКС, прокурор цього суду вже декілька років розглядає ситуацію в нашій країні на відповідність трьом критеріям, необхідним для відкриття повного розслідування, а саме: юрисдикція, прийнятність і інтереси правосуддя.
Читайте також:
“За розумні часові рамки”. У Гаагу скерували четверте повідомлення щодо злочинів в Україні
“Питання, чи можна притягнути до відповідальності представників РФ і самопроголошених “республік” – це саме питання юрисдикції. Досвід Грузії вказує на те, що прокурор МКС вважає, що іноземні громадяни також можуть бути притягнені до відповідальності за вчинення злочинів на території держави, на яку поширюється юрисдикція Суду, навіть якщо вони є громадянами держави, яка не ратифікувала Римський статут”, – коментує Микитенко.
З точки зору практики, слід зазначити, що якщо прокурор МКС розпочне повне розслідування ситуації в Україні, яке призведе до визначення підозрюваних з числа посадовців Росії, “ЛНР” і “ДНР”, то процес розшуку та затримання підозрюваних не буде простим. МКС не має власної поліції та розраховує на підтримку держав-учасниць Римського статуту для затримання осіб, підозрюваних у вчиненні міжнародних злочинів.
“Це означає, що може пройти декілька років між оголошенням особи у розшук та її появою в Суді”, – каже Микитенко.
За її словами, це однак не означає, що особи, винні у вчиненні злочинів в Україні, не будуть притягнуті до відповідальності.
Радован Караджич
Є багато прикладів, коли правосуддя наставало зі значною затримкою, але все-таки ж таки наставало.
Радован Караджич, колишній президент Республіки Сербської в Боснії, був у розшуку 13 років до того, як його в липні 2008-го заарештували в Белграді за підозрою у вчиненні геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів.
У березні 2016-го МКС засудив Караджича за ці злочини до 40 років позбавлення волі.
І ось днями, 20 березня 2019 року, суд ООН у Гаазі після апеляції посилив покарання старому Караджичу до довічного ув’язнення.
Чому Україна не поспішає ратифіковувати Римський статут – відомо: є ризик, що і українські військовослужбовці будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. Бо ніхто не може із впевненістю сказати, що за п’ять років збройного конфлікту жоден снаряд, випущений з боку ЗСУ, не влучив у цивільну інфраструктуру чи житло мешканців поблизу лінії зіткнення, не забрав бодай одного людського життя.
І принаймні Слідчий комітет Росії “пачками” порушує кримінальні справи проти українських військовиків, від начальника Генштабу Муженка до комбатів – нібито за обстріли на Донбасі.
Ратифікація Римського статуту Україною, за оптимістичними прогнозами, може відбутися влітку 2019 року – після того, як набере чинності ч. 6 ст. 124 Конституції України.
Новація зумовлена прийняттям ще в червні 2016 року закону “Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)“. Закріплено можливість визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду, і ця норма набирає чинності через три роки з дня, наступного за днем опублікування закону.
До цього часу, кажуть експерти, парламент зобов’язаний гармонізувати національне кримінальне законодавство із нормами міжнародного права.
Юристка міжнародної правозахисної групи Global Rights Compliance Анна Микитенко зауважує, що кримінальне процесуальне законодавство і теперішньому форматі не надає можливості ефективно взаємодіяти з Міжнародним кримінальним судом, і це стане особливо гострою проблемою, якщо прокурор МКС вирішить відкрити повне розслідування ситуації в Україні.
Читайте також:
Бо буде пізно. ЄС закликає Україну ратифікувати Римський статут 2019 року
Наразі кримінальному і кримінальному процесуальному праву України бракує низки ключових положень, наявних у міжнародному кримінальному праві. Це не дозволяє Україні повноцінно та всебічно розслідувати та здійснювати кримінальне переслідування багатьох діянь, вчинених протягом останніх п’яти років. Зокрема, досі не криміналізовано злочини проти людяності. Воєнними злочинами вважаються лише порушення законів і звичаїв війни, передбачених міжнародними договорами, а не договірним і звичаєвим правом, як у більшості держав. Санкції багатьох статей КК не передбачають достатнього покарання за злочини такої природи.
Позитивною новиною, за словами фахівців, у цій ситуації є те, що Верховна Рада одержала законопроекти, покликані вирішити ці проблеми. Зокрема, йдеться про проект змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права № 9438 і проект змін щодо співробітництва з Міжнародним кримінальним судом № 7179.
Ситуацією із Кримом та Донбасом в Україні займається також Європейський суд із прав людини у Страсбурзі. Якщо МКС – світовий кримінальний суд, то ЄСПЛ – міжнародний судовий орган європейського рівня. Його юрисдикція поширюється на ті держави-члени Ради Європи, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.
ЄСПЛ розглядає справи, пов’язані з порушеннями положень цієї Конвенції, зокрема й порушення права на життя – на підставі заяв як від держав, так і окремих осіб. І тут ситуація краща, адже Україна має багаторічний досвід співробітництва з ЄСПЛ і досить швидко адаптується до вимог Євросуду.
Читайте також:
В ЄСПЛ уже майже 4,5 тисячі скарг на Україну через Крим і Донбас
“Порушення прав людини під час Майдану, злочини, вчинені під час конфлікту у Криму та на Донбасі, перебувають на вивченні к прокурора МКС, так і на розгляді ЄСПЛ. При цьому, якщо прокурор МКС дійде висновку, що є підстави для відкриття повного розслідування і відбудеться судовий розгляд, то МКС може вирішити, чи несуть відповідальність особи – представники Росії (військовослужбовці, високопосадовці, політики тощо) за ці злочини. ЄСПЛ, у свою чергу, вирішить, чи порушила держава Росія положення Конвенції про захист прав людини… Такі рішення є настільки різними за своєю природою, що не можна сказати, яке з них буде сильнішим”, – зауважує Анна Микитенко.
Однак, можна сказати, що рішення ЄСПЛ, імовірно, буде прийняте швидше. Досвід МКС показує, що попереднє вивчення ситуації в Україні триватиме ще не менше року. Якщо за результатами цього вивчення буде відкрито повне розслідування, воно триватиме близько трьох років, так само – наступний судовий розгляд. Загалом, з огляду на інші справи МКС, є підстави говорити про “традиційний” проміжок часу – сім-вісім років – до винесення вироку судом у Гаазі.
Рішення ж ЄСПЛ, за оцінками експертів, можна чекати в наступні п’ять років.
Тож Україна має запастися добрячою дозою терпіння та чекати спершу навіть не рішень Гааги, а завершення збройного конфлікту. Про таку послідовність: спершу – кінець війни, потім – Гаага – ще 2016 року говорив і міністр юстиції Павло Петренко.
До прикладу, Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії завершив свою роботу 21 грудня 2017 року. А розпочав ще – у 1993-му. За час його роботи були висунуті звинувачення щодо 161 особи, 90 з них засуджені. Розгляди тривали понад 20 років, за час судових процесів допитали близько п’яти тисяч людей.
Вдова Людмила Олійник із Врубівки продовжує торгувати у сільському магазинчику. За кілька місяців після втрати житла держава, коштами районного та сільського бюджетів, придбала їй новий дах над головою. До квартири родина без батька переселилася наприкінці 2018 року.
Розбомблену хату відбудовувати було дорожче. Руїною він стоїть посеред села – як ще одне нагадування про збройну агресію РФ, яка триває.
Донька загиблого Андрія Олійника після обстрілу біля вирви у дворі
Людмила самотужки виховує двох неповнолітніх дітей. Несе в собі трохи злості та багато болю від втрати чоловіка. Але не очікує “високої справедливості” – побачити на лаві підсудних того, хто віддавав наказ або випускав по її домівці “заборонений Мінськими домовленостями” 152-й калібр. Але раптом?..
використані фото: ФБ Ірина Крамаренко, прес-центр Операції об’єднаних сил, “Новинарня“
Читайте також:
Прокурор МКС у Гаазі: Із 14 липня 2014 року на сході України почався міжнародний збройний конфлікт
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
