Командир роти на Херсонському напрямку Роман Кулик: Якщо гине багато наших друзів, це значить, що в нас правильні друзі

 

автор: Дмитро Лиховій
головне фото/відео: “Новинарня

Ситуація на Херсонському, а віднедавна й Миколаївському напрямках насправді не зовсім така, як її уявляє пересічний український читач соцмереж та глядач національного телемарафону. Херсонських кавунів цього літа ми не отримаємо, і зі звільненням Херсона доведеться трохи зачекати. Розклади в тих місцях значно складніші.

Про це ми говорили з лейтенантом ЗСУ Романом Куликом “Вікінгом” під час його дводенної відпустки.

Він давній друг “Новинарні“, громадський активіст та начальник відділу правового забезпечення Українського інститутут національної пам’яті. Під час “першої кампанії”, у 2015-2016 рр., служив на посаді заступника командира батальйону по роботі з особовим складом у 55 оабр. А після повномасштабного вторгнення москалів став до лав територіальної оборони Києва і тепер командує ротою у 206-му батальйоні 241-ї бригади ТрО ЗСУ, яка воює на Південнобузькому напрямку.

Чим особлива війна на Херсонщині й Миколаївщині, як показують себе підрозділи тероборони на цьому напрямку, як вони озброєні та як взаємодіють із механізованими бригадами, яким був загиблий комбриг Віталій Гуляєв, скільки все це триватиме, чим завершиться та чому не слід впадати в розпач від нових втрат – про все це в інтерв’ю з Романом-“Вікінгом” у тексті й на відео.

Кулик – офіцер тверезомислячий, свідомий і патріотичний. Він не видає жодних військових таємниць та не розповідає нічого, що не було б уже оприлюднене в загальному доступі. Натомість його розповідь мала б остудити деякі гарячі голови, які прямо чи мимоволі закликають брати Херсон ось уже зараз будь-якою ціною. І сподіваємося, що контррозідка більше не відриватиме Романа від його безпосередньої роботи на передовій.

“Росіяни мають вогневу перевагу і фантастично закопуються”

– Якщо сприймати Херсонський напрямок через соцмережі, національний телемарафон тощо, то це суцільний позитив і оптимізм. Люди думають про контрнаступ, про поновлення постачання кавунів та обговорюють, коли ми звільнимо Херсон. Пам’ятаємо допис колишнього нардепа Віталія Купрія, який тепер радник командувача ТрО, про те, що ЗСУ вже нібито зайняли чотири вулиці в Херсоні. Багато хто сприйняв це як правду, хоча виявилося, що все не так.

Але на цьому напрямку у нас є успіхи у вигляді уражень “хаймерсами” Антонівського мосту, ураження дамби Каховської ГЕС. Є висновки аналітиків про те, що угрупування росіян на правому березі Дніпра може бути заблоковане через знищення переправ. Є деякі звільнені території, партизани, зрештою, є Чорнобаївка. Словом, є певні перемоги та оптимістичні прогнози щодо Херсонщини.

А я як сприймають Херсонський напрямок ті хто на ньому воює? Які в нас там перспективи? Чи справді ми можемо найближчим часом визволити Херсон, Херсонську область?

Відео:

– Це глобальне запитання. Давай його розіб’ємо на підпитання.

По-перше, у мене складається враження, що вся ця історія з тим, що на Херсонському напрямку ми можемо розвинути потужний наступ, почалася в результаті того, що потрібно було показати якесь місце на фронті на противагу втраченим позиціям на Донбасі.

Була якась пряма залежність: чим більше ми втрачали на Луганщині – Сєвєродонецьк, Лисичанськ, тим більше було розмов про те, що на Херсонщині і Миколаївщині ми вже “бліцкриг” якийсь проводимо. Тому, як мені здається, це почалося з інформаційної операції, яка передувала реальному розвитку подій.

Після допису Купрія почали очікувати від цього напрямку ще більше успіхів. А реальність трошки інша.

Так, дійсно, на цьому напрямку ми маємо якусь кількість відбитих сіл. Але за кожним із цих сіл стоять річки крові й поту солдатів ЗСУ. Звільнення кожного села давалося величезними зусиллями, які потім лягали в цю канву очікувань, що наступ розвивається, скоро візьмемо Херсон і решту.

Якщо брати по тих позиціях, куди приїхали ми під Миколаїв і згодом південніше, то там фактично мало що змінилося. Там були певні населені пункти, які ЗСУ втрачали, потім або відбивали, або намагалися відбити, зазнавали при цьому втрат. Зокрема йдеться і про Таврійське, і про сумнозвісну Олександрівку, які коштували 28-й механізованій бригаді великих втрат у техніці, в людях, взагалі в потенціалі продовжувати бойові дії в цьому районі.

Село Олександрівка

Повертаючись до глобального питання, як воно виглядає на місці і чи є в мене враження, що ми можемо найближчим часом відбити Херсон –

скажу чесно, на місці у мене такого враження немає. Від слова “взагалі”.

Це буде можливо, якщо ми наситимо 28-му, 59-ту, 61-шу бригади, ССО, інші підрозділи, які знаходяться там, технікою, приданими частинами, сучасним озброєнням, і головне – артилерія і ще раз артилерія. Тоді це дійсно буде можливо. Тому що просто людей вистачає.

Читайте також:
Дикий: як не потрапити в “херсонську пастку” та як сприймати новий наступ РФ замість нашого контрнаступу

В принципі, як і всюди на фронті, людей вистачає, які готові воювати. На певних ділянках, де ми зосереджуємо зусилля, ми можемо брати окремі села, вигинати трошки якісь ділянки фронту. Але що “от ми маємо достатню кількість вогневих засобів, щоб опрацювати певну ділянку фронту і її прорвати” – я цього на даному етапі не вбачаю. Все, що ми зараз там робимо, робиться руками, лопатами, старим озброєнням і невеличкими вкрапленнями сучасної техніки.

– Які “вкраплення” ти бачиш?

– Ну, наприклад М109 (самохідна артилерійська установка американського виробництва), які ми отримали від Норвегії, потрапили в тому числі і в 28-му бригаду.

І вони в 28 омбр працюють на якійсь межі можливостей, тому що їм треба відпрацьовувати майже за всю бригадну артилерійську групу. Але за рахунок того, що є боєприпаси, М109 можуть “маслати” в постійному режимі 24/7. Що вони і роблять. Це не секретна інформація – Генштаб і 28-ма бригада писали, що в них таке є.

САУ M109 у 28-й бригаді імені Лицарів Зимового походу. Кадр відео з ФБ 28 омбр

Зокрема, на нашому напрямку працювали М777 – причіпні американські гаубиці, які, до речі, з’явилися трошки раніше, ніж це було публічно озвучено. Коли написали, вони вже місяць працювали по росіянах у складі 406-ї артилерійської бригади імені Олексія Алмазова.

Читайте також:
Генштаб опублікував ефектні фото артилеристів із гаубицями М777

І вони, до речі, почали робити певний вплив на цьому напрямку. Раніше бригада ганяла на “гіацинтах”, які були вже в такому стані, що всі дивувалися, як вони взагалі їздять і стріляють. Ступінь зносу гармат був настільки сильним.

І велике щастя, що заїхали “777-мі” і “109-ті”. Насправді, на нашому відтинку це був справжній порятунок, тому що справи в певний момент були достатньо кепські. Росіяни мали абсолютну перевагу в артилерії. Вони мають перевагу і надалі. Я не думаю, що для когось це буде великим відкриттям.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

– Як перемагати в такій ситуації?

– Маючи більш високоточне озброєння в достатніх кількостях. Мова про “Хаймерси”, MLRS, М270 і решта.

Тому навряд чи можливий варіант масованого наступу, нашого пересування вперед у даний момент, на цьому етапі війни, коли ми вже закріпилися на якихось рубежах, а росіяни закопалися.

Закопуються вони фантастично. Буває, що в нас у плані облаштування позицій десь люди лінуються, недопрацьовують. А в росіян – їх там просто палками заганяють. І вони достатньо добре працюють над своїми інженерними спорудами. Їхні РОПи (ротно-опорні пункти – “Н”) з’являються буквально за кілька днів і розкопуються з шаленою швидкістю. Місцями вони це роблять лопатами, але значною мірою в них є інженерні війська, які постійно працюють на забезпечення решти військових частин.

Тому вибивати їх із таких позицій – достатньо складна задача, яка потребує хорошої взаємодії між артилерією, піхотою, механізованими частинами. І в першу чергу – наявності вогневих засобів та великого боєзапасу до них.

А коли замість нормальної артпідготовки туди летить буквально кілька десятків снарядів, такий наступ має небагато шансів на успіх.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

– Чи можна з цього зробити висновок, що на Херсонському напрямку війна набула позиційного характеру, коли сторони закопані і перекидуються артою?

– Так. Так і є насправді. І це ж не перший день, не тиждень. Приблизно ще з квітня місяця.

Це вже повноцінно нагадує колишній етап АТО/ООС, коли були чітко визначені лінії зіткнення, а сторони закопувалися, насичували позиції вогневими засобами, кулеметами, ПТРК, гранатометами і просто стріляли одне в одного.

Артилерія безпечно працює з-за спин піхоти, намагається вражати ворога на всю глибину його побудови.

Читайте також:
Росіяни розбили ракетами знаменитий Аджигольський маяк

“Всрата “лінія Сталіна” росіян біля Херсона: оборона чи наступ?

– У чому полягає специфіка Херсонського напрямку для бойових дій? Зокрема з урахуванням ландшафту, природних умов, забудови?

– Миколаївщина і Херсонщина – це суцільні мережа полів, зрошувальних каналів і невеличких, дуже рідких і маленьких посадок. По суті, це суцільні рівнини.

Як для наступу, це створює серйозні ускладнення. Тому що, просуваючись, ти розумієш, що тобі треба або канал перетнути, або покласти через нього якусь переправу, хоча там русла в більшості сухі, або його прорвати оперативно. Знову-таки, і ворог, і ми так само мінуємо мости, дороги через канали, які є ключовими логістичними вузлами.

Роман Кулик

Тому, в принципі, місцевість і для наступу достатньо складна, і для оборони є певні труднощі. Тут немає серйозної лісистості, як, наприклад, на Поліссі, Київщині, Чернігівщині. Партизанщину тут – все прострілюється, проглядається, знімається.

Застосовується максимально проста тактика – заняття посадок і місць за каналами, вривання під канали або в сам канал і вже вогневі позиції безпосередньо з траншей, невеликих складок рельєфу. Нічого більше там не придумаєш.

Противник переважно бачить нас, ми бачимо їх – в оптику, з дронів.

Якихось нормальних “зеленок” чи лісових масивів, де можна було б відносно безпечно закопати батальйон або бригаду, тут просто немає як явища.

Для нас це погано. Бо коли противник мав перевагу в повітрі, їм було достатньо легко відпрацьовувати своєю ударною авіацією з вертольотів, штурмовиків. Зараз ця перевага, слава Богу, нівельована, і вже достатньо рідко заходять їхні Мі й відпрацьовують НАРами по передньому краю. Здебільшого наша армійська авіація працює, і це радує.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

– В умовах такої позиційної війни з чого ведеться вогневе ураження?

– Крім артилерії, в механізованих підрозділах працюють танки, БМП, СПГ, ПТРК. Ну, беремо також великокаліберні кулемети – ДШК, “браунінги” зараз почали потроху видавати із західної допомоги. Все решта – це артилерія.

– А противник?

– Те саме, тільки в них набагато більше бронетехніки. Набагато більше. Там, де в нас стоїть механізована рота, у них це може бути батальйон. Російські розрахунки на техніці, і роботу свою вони роблять достатньо професійно. У них переважно БМП-3, танки, бронетранспортери – цього їм вистачає з головою. Коли стояв їхній десант, працювали з БМД дуже багато на нашому напрямку.

– Військовий аналітик Костянтин Машовець першим зробив кілька дописів із попередженнями про те, що відбувається масове перекидання особового складу, бронетехніки й артилерії ЗС РФ з інших напрямків на Херсонський. Що ти чув про це? Чи є в цьому загроза наступу?

– Чув, і ми це безпосередньо бачили. Дані розвідки підтверджують, що вони (росіяни) провели серйозне підсилення свого переднього краю за останні тижні. Це переважно піхота зайшла, яка почала активно закопуватися, укріпляти першу лінію.

Слова Машовця мені здаються абсолютно адекватними і такими, що відповідають ситуації.

Чим це загрожує нашій ділянці? Це очевидно. У нас до наступу і так постійно готувалися. І 28-ма механізована бригада, коли вона намагалася наступати, все одно одразу закопується, готується до можливої контратаки противника. Тому наступ росіян не буде ні для кого несподіванкою – до нього активно готуються, укріплюють позиції.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

Можу сказати про готовність 28 омбр імені Лицарів Зимового походу, до якої ми вже більше двох місяців прикомандировані. Із того часу в нас почалася достатньо інтенсивна бойова робота. Бо доти ми будували лінію оборони Миколаєва, періодично щось у нашу площину прилітало, але це були неприцільні обстріли.

А останні два місяці – це вже на порядок якісніший досвід і взаємодія, приклад того, як має працювати кадрова бойова частина. У 28-й бригаді, навіть коли вона втратила комбрига, система не “зазбоїла”. Заступник командира приступив до виконання обов’язків, так що не було зупинки навіть на годину.

Напевно, росіяни розраховували, що вони обезголовлять бригаду, фронт буде в роздраї, всі деморалізовані, кинуть зброю абощо. Але такого не було навіть за таких трагічних обставин.

Тому, якщо росіяни спробують наступати, не думаю, що їм вдасться просунутись у бік Миколаєва. Там оборона ешелонована в кілька ліній, і на кожній даватимуть бій.

– Ти коментуєш насичення російських порядків на Херсонщині особовим складом як те, що вони можуть готувати наступ. А це не може означати, що, навпаки, вони збираються тримати оборону, тому що побачили, що ми двіжуємо, що ми, принаймні в інформаційному просторі, збираємося брати Херсон, тож вони хочуть лише посилити цей напрямок, щоб утримати ті рубежі, де вони зараз закопалися?

– Абсолютно. Я так і вважаю. Але це залежить від того, як ми будемо вибудовувати оборону.

Що я маю на увазі? Якщо в нас зараз стоїть на відтинку 50 км одна механізована бригада, плюс придані їй підрозділи, то це одна тактична ситуація, яку росіяни можуть розглядати, що в них вистачає або не вистачає сил атакувати. Тому вони завели піхоту, яка закопається там намертво, утикає все кулеметами, стрілецькою зброєю, протитанковими засобами, РПГ, і вони сидітимуть спокійно, знаючи, що будь-хто з боку 28-ї бригади не матиме серйозного успіху, тому що просто не вистачить металу, щоб продавити цю лінію.

Роман Кулик під час інтерв’ю в Києві. Фото: “Новинарня

З іншого боку, уявімо, що може відбуватися ротація. 28-ма механізована бригада виходить на відновлення, бо вона без перерв воює з початку війни. І заходить якась інша бригада, до прикладу, піхотна. Як це бувало і в попередні роки, новий підрозділ – в залежності від лідерського досвіду, від рівня організації, боєздатності – деякий час більш вразливий до можливих наступальних дій противника. І тоді, маючи багато піхоти, металу, артилерії, росіяни можуть спробувати десь на якихось напрямках і продавити.

Тому їхній потенціал там абсолютно може бути використаний як для закопування і створення якоїсь всратої “лінії Сталіна” на підступах до Херсона. Але якщо відбудуться зміни в нашому розпорядку, противник може використати це для свого наступу.

Читайте також:
“За те, що написав Купрій про чотири вулиці в Херсоні, я би дав лящів”:
Ілля Зелінський – про опір росіянам на півдні і правду на війні

Людяність комбрига Гуляєва

– Ти вже згадав про загибель Віталія Гуляєва, командира 28-ї бригади. Він загинув з кількома іншими командирами в Миколаєві. Знаю, що ти з ним спілкувався, знав його. Який це був командир? Як він воював на цьому напрямку?

– Прекрасний командир. Один із найкращих комбригів, яких я знаю. Я бачив Гуляєва безпосередньо під час виконання задач, під час бойового планування, під час нарад із командирами його батальйонів, інших підрозділів. Чудовий фахівець, професіонал своєї справи.

Роман Кулик із командиром 28-ї бригади Віталієм Гуляєвим

І що в ньому мені подобалося найбільше – це якась проста людяність. Як він спілкувався, наприклад, зі мною. Під час воєнного стану – ну, хто це такий, командир однієї з рот, яких у нього в бригаді десятки, а тим більше, з урахуванням приданих підрозділів. Але він спілкувався як з рівною людиною, зберігаючи витримку, повагу, рівень культури. Зараз цього в армії стало набагато більше, ніж раніше, але все одно часто можна побачити якусь зверхність, мат та інші “прєлєсті” від старшого начальника.

Натомість Гуляєв здебільшого поводився дуже коректно. А якщо дозволяв собі якісь міцні вислови, то це було тоді, коли він бачив малодушність, прояви низького морального стану абощо. Тоді він уже міг розігратися серйозно, і я декілька разів це бачив. Це було видовище достатньо підбадьорливе (посміхається).

Тож Гуляєв тримав бригаду в постійному тонусі.

Єдина інтенція, яка в нього була і про яку він постійно говорив, – це треба наступати-наступати-наступати.

Але наступати – не просто завалюючи росіян нашими бійцями, а проявляючи якусь кмітливість, креативність, пробувати наступати меншими силами, ніж у нас є, але намагатися хитрити, обставляти їх. Гуляєв чудово розумів, що просто масою росіян не продавиш. Треба намагатися їх обманювати, вмикати військові хитрощі. Треба бути розумнішим, більше працювати в полях, бути уважнішим до свого особового складу, щоб перемогти ворога за рахунок мотивації, невеликих вкраплень новітнього озброєння і вищого бойового духу.

Тому що якого хріна росіяни сюди приперлися? Вони як загарбники поводяться. Рано чи пізно в них просто не вистачить наступального потенціалу – психологічного, я маю на увазі. А в нас має вистачити. Ми маємо їх пересилити в цьому плані.

– Оптиміст. Це добре.

– Просто не всі доживуть до того часу, коли ми пересилимо, більше того – мало хто доживе (сміється).

Читайте також:
На Миколаївщині загинув командир 28-ї бригади ЗСУ Віталій Гуляєв

“Підрозділи ТрО досі стають донорами для лінійних бригад”

– Ти командир підрозділу територіальної оборони, який приданий до лінійної бригади Сухопутних військ. Як відбувається ця співпраця, при тому що ТрО – це окремий рід сил ЗСУ? Як взагалі ваш батальйон ТрО почувається в таких умовах?

– Давай почнемо з початку, з лютого-березня, як воно розвивалося. Коли всіх набрали в київську бригаду ТрО і виставили на рубежі оборони Києва.

Тоді від людини вимагалося небагато – щоб вона вміла хоча б базово тримати автомат, вирити собі окоп, могла взяти одного “джавеліна” і з автомата херячити все, що до неї рухається. І цю задачу ТрО на перших етапах виконала достатньо непогано, допомогла 72-ій та іншим кадровим бригадам утримати Київ і область. Тероборона була на страховці і постійно займала рубежі, забезпечувала якісь сектори, де могли працювати лінійні бойові бригади.

Роман Кулик із побратимами в ТрО Києва, березень 2022. Фото з ФБ

І потім постало питання, що далі з цією ТрО робити. Наш приклад був достатньо цікавий. Спочатку з нас хотіли сформувати ротну тактичну групу. По інших частинах ТрО так і робили: РТГр, у яких є стрільці, протитанкісти, снайпери, кулеметники тощо, висувалися на якийсь напрямок, передавалися якимсь частинам ЗСУ і далі працювали в їхніх інтересах. А в нас склалося так, що весь батальйон за наказом головнокомандувача був відправлений під Миколаїв. І там виконував задачі вже під командуванням сектору оборони Миколаєва.

А як відбувається передання підрозділів ТрО іншим лінійним бригадам ЗСУ? Це достатньо просто: тому що цим бригадам місцями не вистачає піхоти, яка могла б закопатися, закріпити за собою певний рубіж і вивільнити сили 28-ї, 93-ї чи іншої кадрової бригади ЗСУ для проведення наступу або для більш складних маневрів. Цю функцію додаткової “піхоти, що закопалася”, часто покладають на придані підрозділи ТрО.

Когось десь там “утюжать” вертольоти?.. Ну, то вони всюди “утюжать”. На це скаржитись трошки дивно. Немає засобів, щоб збивати? Н, то їх всюди мало. Немає озброєння? Так у багатьох бригадах зараз “максими” подіставали. Навіть “ДПха” є в ходу подекуди. Ну, “браунінги” зараз почали приходити від американців.

Це не те, що саме ТрО якась попущена. Просто такий стан ЗСУ був. Я вже мовчу про те, що тероборона за своїм призначенням і не повинна була мати якогось важкого озброєння взагалі.

– Що у вас зараз є важче за АК?

– Наприклад, у мене по штату в роті є дев’ять кулеметників. Як ти думаєш, які в них кулемети?

– ПКМ?

РПК (ручний кулемет Калашникова)! В мене в роті є і ПКМ, але вони були роздобуті різними сторонніми каналами, не те, що приїхали і сказали: “От, вам треба – беріть, хлопці!” Воно інакше відбувалося. А ПКМ нам по штату не положені взагалі. Так само, як РПГ в стрілецьких ротах ТрО не мають бути, але вони там є.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

Підрозділи ТрО були підсилені більше, ніж це мало б бути в них по штату. Але недостатньо, щоб вести якийсь загальновійськовий бій. І чекати, що зараз ТрО перетворять на повноцінні механізовані війська, я не став би. Тому що потреба механізованих бригад у бронетехніці колосальна – треба тисячі БТР, броньованих машин західних, про які ми постійно говоримо і просимо для якогось наступу. До ТрО це нескоро дійде.

В принципі, я цього і не чекаю. І налаштовую: “Хлопці, ми не будемо ганяти на “абрамсах” найближчим часом, можете на це навіть не розраховувати. Наша задача трошки інша”.

Інша річ, що для виконання наших задач нам треба трошки більше озброєння, якщо нас висувають на першу лінію. Наприклад, за 3 км від тебе працює БМП. А в тебе немає з чого по ній ударити, хіба один “фагот” всратий, в якому ракету ніхто не перевіряв, чи вона долетить. У таких моментах нам потрібне підсилення, більша кількість вогневих засобів для дальнього ураження бронетехніки противника – щоб вони не могли без відповіді спокійно “насипати” й потім відходять з вогневих позицій до своїх капонірів.

Цього не вистачає, так. Але що зробиш. В ЗСУ зараз інші пріоритети – озброєння іде насамперед у частини, які стримують ворога на Донеччині. І я розумію цей пріоритет. Врешті, командуванню видніше, яким частинам треба додавати більше.

Тому якось так. Я з цього приводу особливо не парюсь. Хоча, звісно, там, де є можливість, пишеться заявка на довидачу. Це само собою.

– Що стосується виїзду батальйону ТрО на підсилення.

– У нас поїхав весь батальйон. У інших підрозділів ТрО це здебільшого були зведені ротно-тактичні групи, які потрапили або на схід, або під Харків, або на Південний напрямок. Так чи інакше, батальйони бригад тероборони почали використовувати для підсилення фронту. Тому що кадрові бригади були виснажені першими місяцями війни.

В той же час підрозділи ТрО і досі стають певними донорами для лінійних бригад. Оскільки в теробороні опинилося багато військовослужбовців із досвідом, учасників бойових дій, їх час від часу перетягують у кадрові частини. І це нормальний процес.

– Перетягують взводами, відділеннями чи конкретними людьми?

– Конкретними людьми. Переходити взводами і відділеннями, за наказом із підписом Залужного – таке везіння було на початку війни, в перші місяці два-три. Якщо була така потреба, синергія, відповідні зв’язки.

Але є й інші ситуації, коли збирали “солянки”, відряджали зведені загони, які брали участь в штурмових діях. Але через те, що в них не було злагодження, вони один одного толком не знали, подібні наступи зазнавали місцями прикрих невдач – саме через брак взаємодії, злагодженості, недостатнього обміну інформацією, нестачі розвідданих і т.д.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

Мені здається, що зараз обрали більш-менш оптимальний варіант використання тероборони, коли роти і батальйони ТрО стоять у порядках механізованих або десантних бригад і тримають ті чи інші рубежі.

Так, раніше траплялися експерименти, коли цілими батальйонами ТрО тримала 7-10 км фронту. Бували прикрі невдачі – їх продавлювали на цих напрямках. Наскільки я бачу, ці експерименти вже закінчилися. Зараз підрозділи ТрО стоять в порядках кадрових бригад. І це добре, тому що їх підпирають частини з набагато більш якісними вогневими засобами.

Зараз, наприклад, в інтересах ТрО можуть працювати бронегрупи їм придані, танки, БМП,

які будуть на районі зосередження, а за потреби, за наказу командира батальйону чи роти, – висуватись на рубіж, відпрацьовувати по цілях або стримувати наступ, знищувати живу силу і техніку ворога на якійсь ділянці фронту.

І, відповідно, є можливість попрацювати особовому складу ТрО з більш досвідченими кадровими військовими, набратися якогось досвіду.

“Ти сам станеш кадровим військовим за кілька місяців. А якщо не станеш, то загинеш”

– Ви зараз на першій лінії чи на другій?

– На першій.

– На Донбасі, на Запорізькому напрямку були випадки, коли підрозділи ТрО в скрутних обставинах залишали позиції, записували відеозвернення і розповідали, як їх кинули, виставили “з автоматами на танки” тощо. Наскільки зараз ситуація виправилася? Чи Херсонський напрямок є якимось особливим, що там не чути про подібні демарші?

– Подібні випадки були на Донбасі здебільшого. Там більший рівень інтенсивності обстрілів. Тому я можу зрозуміти, що в людей траплялися психози і різке падіння бойового духу – перебувати постійно під обстрілом касетними боєприпасами, “піонами” і ще бозна чим, що є в росіян. Але все одно ці відеозвернення були абсолютно ідіотичні й капітулянтські.

У нас такого немає. Я думаю, якби таке трапилося, з такими людьми була б швидка розмова. Їм би в доступній формі пояснили, що так робити не варто, і назад в окоп.

Розмови про те, що “когось не так використовують” – ну, так, вони періодично трапляються. Пам’ятаю, кілька разів до мене один боєць підходив і казав: “От, ми тут стоїмо, ми тільки з кулеметами і гранатометами… А що ми можемо зробити, як почнуть наступать росіяни? Командування чинить неправильно, що ми тут…” Хлопака, який не має ніякого військового досвіду, ніде не служив, – думає, що він знає краще, ніж командувач сектору, офіцери Генштабу чи командир бригади.

Такі розмови іноді бувають, але я всім пояснюю, що командуванню треба заткнути цю ділянку зараз. Є, до прикладу, загрозливий напрямок. І просто нікого більше немає, щоб його прикрити. Ну, немає ж десять додаткових бригад ЗСУ, які перекриють цю лінію фронту і будуть “запаковані” з ПНБ (приладами нічного бачення) ходити різати росіян ночами і днями, як термінатори. А є ти, айтішник Рома, є ти, інженер Олекса, є прості хлопці, які опинилися тут. Ви прийшли з власної волі.

Роман Кулик із побратимами на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

Коли ми приїхали в Миколаїв, я своїм хлопцям сказав: змиріться, що ваше життя закінчилося, яким ви його знали. Тепер ви тут, в ЗСУ. І таке от ваше життя – кочівне, з відчуттям загрози своєму життю і можливістю загинути будь-коли – воно триватиме довго. Більше того, і загине хтось, мабуть. Багато хто. Просто змиріться з цим. Не треба себе накручувати і постійно чогось боятися. Інакше, якщо ви зараз впадете духом, почнете говорити, що хочете додомцю, на Київ – ну, то прийдуть інші. Які теж або будуть воювати, або не будуть. Як наслідок, ворог тут може захопити ще один обласний центр, може захопити ще кілька, може захопити всю Україну. І вам просто не буде куди вертатися. Тому немає смислу навіть нити, піддаватися глибоким рефлексіям. Якщо ти тут – ти воюєш. Якщо не хочеш воювати – Бог тобі суддя, значить, у тебе совісті нема.

Знаєш, люди якось дуже швидко забувають, що коли [росіяни] наступали на Київ і артилерія херячила по місту, все здавалося настільки апокаліптичним, що люди вже були готові “пан або пропав” – от зараз ми вже тут, станемо, візьмемо до рук зброю і будемо готові вмирати на вулицях власного міста. А потім, коли воно відсунулося і в Києві вже нібито нормальне життя, комусь починає здаватися, що можна все-таки вертатися, “ми ж не професійні військові, ми ж не кадрові…”

Так а кадрові військові вже загинули в більшій мірі, або поранені! І що? Де держава набере кадрових військових? Так ти сам станеш кадровим за кілька місяців! А якщо не станеш, то ти загинеш. Ти загинеш, твій товариш загине, якщо ти будеш лінуватися, не будеш тренуватися і займатися собою. Якщо тобі не достатньо цього для мотивації – ну, ок, роби, як хочеш. І це треба вдовблювати всім, тому що інакше не буде.

Тому моральний дух в нас у підрозділі високий. Хоча, звісно, в людей відчувається певний сум за домом.

– Пару місяців тому ти бідкався, що на Миколаївщині немає часу для навчання тих, хто недостатньо вишколений, немає місця для полігону. Як у вас зараз із цим?

– Зараз взагалі вже немає полігонів як таких. Ми стріляли десь місяці два тому, лише коли пристрілювали свої гвинтівки для марксменів. І ще коли готували штурмові підрозділи у складі рот, які могли б залучатися безпосередньо до проведення наступальних дій. І все.

Відірвати на полігон цілий взвод – це вже апріорі неможливо. Ти ж не залишиш на позиції дві-три людини спостерігати. Можуть бути нехороші наслідки. Тому навчання проводиться безпосередньо на місцях.

“Хіба має значення, скільки триватиме війна? Головне, щоб ми не прогнулися”

– Мені як медійнику завжди цікаве сприйняття подій у тилу тими, хто служить і воює. Існує уявлення, що хлопці із загостреним почуттям справедливості повернуться з передової і наведуть порядок. В тебе особисто є час стежити за інформаційним порядком денним у тилу? Чи є тут “зрада”?

– Я мало за чим слідкую. Слідкую насамперед за тим, що має відношення до війни. А на всі ці срачі в фейсбуці глибоко все одно. Заздрю тим людям, які мають час на всю цю фігню.

Роман Кулик на Південнобузькому напрямку. Фото з ФБ

– А немає думки – “люди, чим ви займаєтеся? давайте, донатьте на армію!”

– Та ні. А сенс? Це вже скоро пів року триває. За пів року люди звикають до чого завгодно. Це нормальні процеси. Так само нормально, що в Києві люди гуляють собі в парку, відпочивають, про щось спілкуються. Напевно, і про війну в тому числі. Хай при цьому обговорюють що завгодно, аби при цьому не втрачали головного розуміння. Мене їхнє звичайне життя радує, що воно взагалі хоч десь є.

– Про що ви говорите на передовій?

– Не про те, що пишуть у соцмережах. Переважно обговорюємо нове озброєння, що нам може перепасти. Як там “хаймерси” відпрацювали. Оленівку обговорювали, знищення наших полонених росіянами. Такі речі, які безпосередньо стосуються нас. Обстріли Миколаєва, навколишніх сіл. Це якраз у топі.

Читайте також:
Еспресо зі склом. Як живе і бореться Миколаїв під обстрілами

– Крім озброєння, вам чого не вистачає?

– Жінок. Жартую (сміється).

– У вас є жінки в підрозділі?

– Так, у нас є одна жінка, дуже толкова.

– Волонтери допомагають?

– Авжеж.

Та всього завжди не вистачає, завжди в чомусь є потреба. Але ми не голі-босі. Їжа є, вода є, боєприпаси для того озброєння, яке в нас, є.

Хотілося б, щоб до нас позаїжджали БМП, хоча б два. Щоб ми на них сіли і почали херячити русню. Хотілося б мінометів 120-міліметрових. Хотілося б багато чого. Але що толку? Воюватимемо тим, що є.

Роман Кулик під час інтерв’ю в Києві. Фото: “Новинарня

– Чи в правильному напрямку розвивається ситуація в Україні?

– Як тобі сказати… Очевидно, якщо говорити про якісь політичні речі, то мені багато чого не подобається. І те, що зараз мало хто з військових критикує президента, – це не його заслуга. Це часу просто немає. І не хочеться підривати якусь національну єдність.

Загалом, магістральне відчуття, що все більш-менш нормально. Враховуючи те, що в нас було сім-вісім місяців тому, коли ми чекали поставок зброї. А зараз їдеш у районі ведення бойових дій, гоп – американська САУ приїхала. І ти такий: “Ок, норм”. Приїжджаєш у зворотному напрямку – о, 777-ма американська гаубиця. Коли ти бачиш ці речі, то розумієш, що зрушення відбуваються. Не так швидко, як хотілося б, і кожен день оплачується кров’ю, щоб ми виграли ще трохи часу, щоб наростили свої спроможності і мали можливість ефективніше відбивати наступ противника та пробували наступати.

Загалом, непогано справляємося. Ну, а те, що з нашого середовища загинули десятки людей – так на те воно і наше середовище – активне, яке було завжди в перших рядах, воювало, і в громадському секторі, і в політиці, і на фронті.

Якщо гине багато наших друзів – це ознака того, що в нас із тобою якісні друзі.

Що вони в самому пеклі виконують важкі бойові завдання, ризикують собою, щоб убити якомога більше росіян.

Не потрібно розводити з цього приводу трагедій і депресій. Треба просто конвертувати це все в спокійну лють. Ця лють має постійно підтримувати тебе у важкі часи. Ти повинен пам’ятати, що за тобою стоять сотні й тисячі людей, які загинули, щоб ти міг продовжувати цю боротьбу.

Засунь собі в одне місце всі капітулянтські настрої і роби свою роботу. Бо інакше – заради чого це все було?

– Твоє відчуття, скільки це триватиме? Коли і чим закінчиться?

– Я певен, що закінчиться воно нашою перемогою. Але під перемогою кожен уявляє собі щось своє.

Для таких, як ми, перемога – це вбити всіх росіян, які прийшли на територію України. Знищити їх усіх. Оце те, що я прагну.

Ясно, що це буде не в такому об’ємі, як мені хочеться. Може, трохи в менших об’ємах…

Звісно, не всім перемога може сподобатися в тій формі, в якій вона в нас буде. Але я вважаю, що рано чи пізно ми виб’ємо їх із території України. І тих людей, які їх підтримували, також.

У нас АТО/ООС зайняло вісім років фактично. Так само ця велика війна, як я її називаю, може зайняти рік, два. Та хіба це має значення, скільки вона займе часу? Головне, щоб ми не прогнулися, щоб депресивні настрої не стали домінуючими і щоб ми змогли воювати стільки, скільки буде треба.

P. S. Перші втрати

Того дня, коли відбувалося це інтерв’ю, Роман на запитання про втрати в його підрозділі відповів: “Безпосередньо в нас у роті загиблих, слава Богу, не було. Тільки поранені і контужені”.

Станом на 23 серпня в Куликовій роті вже є перший полеглий – пастор і “кіборг” Олег Марінченко. Крім того, в ці самі дні на сусідніх позиціях загинули ще два бійці 206-го бату – активіст ГО “Справа громад” Юрій Каракай і Денис Куликов.

“Це вже не контратаки. На півдні русня почала серйозні штурмові дії”, – розповів Роман.

Читайте також:
На Миколаївщині ворог має успіх у наступі на село Благодатне, – ГШ


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".