“За те, що написав Купрій про чотири вулиці в Херсоні, я би дав лящів”: Ілля Зелінський – про опір росіянам на півдні і правду на війні

 

автор: Іван Антипенко
із Миколаївської області
фото з архіву Іллі Зелінського

Ілля Зелінський – ультрас МФК “Миколаїв”, голова громадського формування “Бузький Гард”, учасник війни на Донбасі у 2014-2015 роках у складі батальйону “Азов”. Як і вісім років тому, тепер Ілля знову захищає Україну зі зброєю в руках, вже на рідній Миколаївщині.

Разом із товаришами, які відчували високу ймовірність вторгнення Росії, вони з перших днів включилися в оборону Миколаєва: допомагали налагодити координацію між військовими, цивільними, теробороною, вели розвідку і виявляли ворожі ДРГ, зачищали околиці міста від росіян після успішної роботи ЗСУ.

Наразі кістяк громадського формування Зелінського увійшов до складу ротно-тактичної групи батальйону 126-ї одеської окремої бригади тероборони і виконує завдання на Херсонському напрямку.

В інтерв’ю “Новинарні” Ілля розповів про ситуацію в Миколаєві, опір окупантам з перших днів і нині.

З міркувань безпеки ми не деталізуємо характер нинішньої діяльності нашого співрозмовника у війську.

“У перші дні війни керівництво поліції двічі покидало Миколаївську область” 

– Ілле, у 2020 році ти казав в інетерв’ю, що “нам треба не втрачати запалу, який був з самого початку, бо незрозуміло, що буде завтра і, можливо, нам знову доведеться робити ту саму справу”. Ти знав, що буде війна?

– Багато хто здогадувався, що Донбасом це не закінчиться. Для Росії Донецьк і Луганськ – не самоціль, ми це розуміли. Вони хотіли “нагнути” нашу державу за допомогою цих квазіформувань. Але зовнішньополітичний курс України не змінився, мир на їхніх умовах теж не вдалося нав’ятазати. І політичним шляхом вони не змогли привести до влади своїх людей.

Ілля Зелінський: стрілецька підготовка, щоб “не раіржавіти”

– Як саме ти готувався до війни? Що ви робили всічні-лютому цього року?

– Намагалися співпрацювати з теробороною як громадське формування “Бузький Гард”, проводили вишколи, стрілецькі змагання, періодично тренувалися, щоб не “ржавіти”. Ще раніше за допомогою місцевої адмінстрації співпрацювали з колишніми військовими, навчали їх приватній охороні та додатковим навичкам, щоб вони змогли знайти роботу.

Так зберігся певний бойовий кістяк, кілька десятків людей. І в лютому ми зустрічалися з цими людьми, обговорювали наші дії в разі вторгнення. Хтось не вірив, хтось сказав, що в будь-якому разі буде з нами.

Ілля Зелінський

– І сталося 24 лютого…

– За добу до цього в мене була інформація, що точно щось станеться, тільки не ясно, що і з якого боку, а, можливо, з усіх боків одночасно. О 5-й ранку в мене розривався телефон, як розривалися ракети, які почали прилітати по частинах ЗСУ.

Так, я хвилювався, але з пантелику мене це не збило. Вийшли на зв’язок, зібралися зі зброєю, в мене екіпірування було ще з 2014 року, у хлопців теж.

Хлопці з “Бузького Гарду”

Ми дивилися на новини з Херсона, трохи були шоковані, що ворог просувається так швидко. Ми розуміли: якщо вони не отримають там потужний супротив, через кілька годин вони будуть у Миколаєві.

Тим часом частина компетентних органів, поліції зокрема, покинула місто. Можливо, вони не отримали чітких наказів, не знали, що робити.

Але керівництво поліції двічі покидало область за перші дні війни.

Ми увійшли в комунікацію з ТрО. Вони дещо не встигали і фактично не були готові мобілізаційно. Ми почали працювати з цивільним населенням, щоб подолати паніку, закликали приєднуватися до нас людей зі зброєю, робити “коктейлі Молотова” всіх, хто готовий захищати місто.

Ми не були військовою юридичною структурою, тому мали розв’язані руки і робили все так, як вважали за потрібне, не чекаючи наказу згори.

– Із владою ви комунікували?

– Так, почали за тиждень до цього, домовилися, що надамо їм свої програми для підготовки людей, щоб побудувати структуру тероборони. А вже з 24-го числа хтось із наших спостерігав за аеропортом – очікували висадки десанту, хтось виїжджав на околиці міста. Ми як місцеві знали локації і дороги.

Поки формувалися ДФТГ (добровільні формування територіальних громад – Авт.) при теробороні, вибудовувалася комунікація з військовою адміністрацією, ми виконували широкий спектр завдань: від збереження життя легітимної влади до укріплення будівель, розвідки і протидиверсійної роботи.

Читайте також:
Херсонщина: чому все пішло не так. Прем’єра YouTube “Новинарні”

Російський сценарій був розрахований так, що їхні війська зустрінуть як союзні. Якщо впаде центральна влада, поставлять свого, який схвалить “зачистку націоналістів”.

Ілля Зелінський

­– Місцеві проросійські діячі якось проявили себе в цей час?

– Мені здається, вони вирішили перечекати. Але коли побачили, що росіян зустрічають наші військові, бліцкриг до Миколаєві не вдався і почалася велика війна, то вони не вилізли. Тим більше, центральна і місцева влада збереглися, не було ознак, що можна її захопити в цей час.

– Але на територію міста росіяни таки зайшли.

– Так, на деяких ділянках, більше на околицях. І зустріли сильний опір ЗСУ. Тоді вже і нам централізовано видали зброю, боєкомплект. Переважно стрілецьку, потім дали ще кілька ПТУРів.

Нам не довелося вступати в контактні піхотні бої. Працювала артилерія, ССО, ми проводили зачистку. Ловили ворожі ДРГ, які спочатку їхали з колонами росіян, потім просто легковими авто заїжджали в місто.

Зібрали багато документів росіян, їхні карти, розрахунки артилеристів, записні книжки розвідників, у яких були українські номери телефонів, трофейна зброя і російський “Тигр”. Потім нас залучали на розвідку і зачистку сіл.

Ілля Зелінський (ліворуч) біля знищеної російської бронетехніки

“У Миколаївській ОДА загинули дев’ять наших хлопців”

А 29 березня стався ракетний удар по Миколаївській ОДА. Там загинуло дев’ять наших хлопців.

– Після цього у вашій групі ще були втрати?

– На щастя, ні. Під час нещодавнього виїзду по хлопцях відпрацював танк. Снаряд упав поруч – пощастило, що був лише один поранений. Машину побило осколками. Сім кілометрів хлопці їхали на самих дисках.

Читайте також:
Росія планувала взяти Миколаїв за сценарієм Маріуполя, – генерал Марченко

– На твою думку, що дозволило втримати Миколаїв?

– Це багатоскладовий фактор, у якому всі елементи важливі. В перші дні збереглася влада і координація. Безумовно ­– військові частини. На них все трималося, жодну ворожу колону вони не пустили в місто. Ну, і громадянська позиція. У нас було трохи часу і люди зрозуміли, що відбувається. Почали долучатися до ТрО, волонтерити, взяли зброю і щось робили.

І така ж ситуація в області. Вознесенськ, Баштанка – я був впевнений у них, адже це завжди були проукраїнські міста з міцною ветеранською спільнотою.

Ілля Зелінський (праворуч) із побратимами

– Тобі доводилося спілкуватися з полоненими росіянами?

– Так. Всі вони говорили, що не знають, куди йдуть, про навчання, що не хочуть воювати тощо. Але в нас були історії, як вони катували і ґвалтували цивільних у Баштанському районі. Це ж вони точно робили навмисно. Тому в казки про “навчання” я вже не вірю. Добре, що полонені є, це обмінний фонд.

“Окуповані території самі себе не звільнять”

– Війна затягується. На твою думку, як місто пристосовується до обстрілів? Чи можна до цього звикнути?

– Днями по Миколаєву знову прилетіли ворожі ракети. Я бачив наслідки, але також бачу, що люди звикають до цієї реальності, це особливість психіки.

Є інша сторона, яка зупинятися не бажає. Хочемо ми чи ні. У нас немає вибору, окрім як захищатися. Хочеш вижити – мусиш пристосуватися до нової реальності.

Ілля Зелінський в аеропорту Миколаєва

– Як гадаєш, чи готовий Миколаїв до нових спроб ворожого наступу?

– Новий наступ можливий в будь-який момент. Які б не були в нас рубежі, тактика росіян не змінюється – закидувати м’ясом, кількістю техніки, артилерією.

Місто, звичайно, готується, але все залежатиме від засобів, які в нас є і будуть. По факту можна захопити все, якщо йти по трупах, як це було в Маріуполі. Тому нам слід розраховувати на допомогу союзників, які надаватимуть нам артилерію.

А чоловікам  треба готуватися до того, що війна їх може зачепити. Не вийде просто відсидітися.

Треба не гаяти час і готуватися до того, що доведеться боронити своє місто, свої домівки.

Якщо всі зроблять правильні висновки, це підвищить шанси відбивати ворожі атаки або наступати і повертати тимчасово окуповані території. Самі себе вони не звільнять. Досвід оборони Миколаєва показав, що це можливо, особливо, якщо ворог тебе недооцінює.

– Ти трохи бачиш ситуацію на Південному напярмку. Як ти ставишся до того, що її як завгодно коментують усі, хто хоче, зокрема з’являються такі повідомлення, як від екснардепа Віталія Купрія (народний депутат-мажоритарник у 2014-2019 рр., який входив до Блоку Порошенка та партії “УКРОП”, у 2022 році позиціонується як радник командувача Сил ТрО – “Н”), що “ЗСУ вже зайняли чотири вулиці в Херсоні”?

– За таке точно має бути якесь покарання.

Якщо ми кажемо, що треба підбадьорювати людей, це не означає, що їх треба взагалі обманювати.

Це ж не просто фріки роблять, а люди, наближені до влади.

Мені солдат зі Сходу каже: правда, що звільнили село N, в мене там родичі? Я кажу – ні. В якому він стані може бути? Йому з одного боку росіяни закидають про те, що їх кинула Україна, а з тилу наші роблять такі вкиди.

А за те, що написав Купрій, я би просто дав лящів.

Є ще є [радник голови Херсонської ОВА] Сергій Хлань, який пише, що ми на підстпуах до Чорнобаївки… Так, ЗСУ рубається в цьому районі, веде ініціативу. Це факт. Але це, по-перше, робить не він, по-друге, навіщо приписувати те, чого ще нема? Адже населення може сприймати чужий інформаційний ресурс з більшою довірою, ніж власний, якщо ми будемо брехати. Це треба припиняти. Не така страшна правда, щоб її приховувати.

– Тим більше, перемога – це не “чотири вулиці в Херсоні”.

– Так. Перемога – це вихід на державний кордон на всіх окупованих територія, включно з Донецьком, Луганськом і Кримом. Будь-який заморожений конфлікт продовжиться.

Я бачив мирний Маріуполь, жив у ньому, воював на його околицях. І я бачу, чим це закінчилося. Так само ми можемо сидіти зараз у Миколаєві, а через кілька років ворог вирішить стерти його з лиця землі.

Тому коли ми знатимемо, що все під контролем, діють сучасні оборонні системи, ППО, – тоді ми можемо говорити, що щось закінчилося.

Читайте також:
Третій похід на одну війну Андрія Кобзаря – артилериста на САУ, ультраса й інженера Київводоканалу

“Хочу, щоб бойові дії в Херсоні нарешті настали”

– У своїх дописах ти часто приділяєш увагу історії, розвінчуєш російські наративи. Як гадаєш, що ми маємо робити в медійному, культурному плані, щоб зменшити вплив російського інформаційного простору на людей?

­– Не треба факти викреслювати з історії. На них треба дивитися крізь власну призму, а не нав’язану нам Росією.

Наприклад, не писати про заснування Одеси як виключну заслугу імперських російських діячів, а говорити, що велику роль у цьому зіграло чорноморське козацтво: Головатий, Чепіга, інші наші люди. Це наш, український погляд на історію, який ми повинні донести світу. Зараз для цього слушний момент, бо на нас усі дивляться.

Фанати МФК “Миколаїв” із футболістами

Уривок інтерв’ю Іллі Зелінського “Поганки”
для проєкту “Ультрас. Шлях до волі”

– Уперше прийшов на трибуну в 14 років… Миколаївські ультрас завжди позиціонували себе як українські націоналісти. Ми і Сімферополь робили свої банери з Бандерою — нас так виховували старші, зокрема Федір Грек. Заряди про “жовто-блакитні кольори” лунали ще з того моменту, як я з’явився на секторі…

21 лютого 2014 року ми знесли одного Леніна з постаменту, розбили його. Люди побачили, що в Миколаєві існує організований проукраїнський рух. Наступного дня почали валити великого Леніна на центральній площі. Антимайдан теж зібрав багато людей. Площа розділилася на два табори. Ультрас виступили рушійною силою, яка розігнала сепарів. Нас закидали бруківкою, не давали техніці під’їхати під пам’ятник, цілий день були зіткнення… Ми обійшли кордон, розігнали тітушню і звалили Леніна.

7 квітня з хлопцями прорвали оточення і рознесли табір проросійських сил біля пам’ятника радянським десантникам — за аналогією до одеського Куликового поля. Так завдяки ультрасам закінчився масовий сепаратистський рух у Миколаєві. А 2 травня поїхали в Одесу…

…Далі 2014 року був вишкіл в “Азові”, заїзди в села на околицях Маріуполя, коли постійної лінії фронту ще не існувало. Взимку 2015-го — участь у Широкинській операції. Ми тоді повинні були брати село Октябр. Зайняли Павлопіль, закріпилися в будинках. Третя сотня була в Комінтерновому, друга — заїхала в Широкине. Потім нас попросили залишити ці населені пункти, Турчинов приїжджав… Нас перевели на пару днів у Лебединське. Ми робили вилазки в Саханку, Водяне. Були обстріли. Сектор М тоді гудів нормально… Вночі сепари зайшли в село. Друга сотня Кірта закріпилась на Маяку та висотах. Наша задача була зайняти нижні будинки. Це був справжній бій у міських умовах: перебіжки між будинками, ти стріляєш, по тобі вогонь…

– Бачиш, як вийшло: ти миколаївський ультрас, який багато разів рубався з херсонськими, мав оцей дух суперництва. А тепер ти борешся за Херсон і навіть з херсонцями в одній команді.

– В часи активної футбольно-хуліганської двіжухи, коли ми їхали в Херсон, то знали, що почнеться якийсь екшн. А зараз це має інший контекст. Це будуть дійсно бойові дії. І я хочу, щоб вони нарешті настали. Я хочу побачити Херсон не у стрічці фейсбуку, а дійти туди, звільнити і допомагати всім, хто залишився в ньому, боротися з цим злом.

Ілля Зелінський

Читайте також:
Щоденні обстріли, солона вода і войовничий характер: блог із прифронтового Миколаєва


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест із вартими уваги статтями "Новинарні".