автор: Іван Антипенко
із Миколаєва
фото автора
Я приїхав сюди у травні на кілька днів, але залишився майже два тижні. Хотів бути на Півдні, ближче до рідного Херсона. Це два обласні центри в Україні, розташовані найближче один до одного.
Не можу сказати, що я колись любив Миколаїв. Так уже повелося: миколаївці не дуже прихильні до Херсона, а херсонці – до Миколаєва. В багатьох сферах відчувалася змагальність. Футбольні фанати могли б вам розказати багато історій з цього приводу.
Проте сьогодні Миколаїв – справжній форпост українського спротиву Росії на Півдні. Миколаїв вистояв і тримається. Тут люди знають справжню ціну води, де купити фанеру і що робити, якщо окупант знову спробує захопити їхні домівки. І я надзвичайно вдячний їм за це.
Між робочими поїздками до військових і волонтерів та підготовкою матеріалів я мав нагоду погуляти центральними вулицями, скуштувати чотири види борщу в різних закладах (виявилося, найдешевший зі столовки був не гірший за версію з ресторану), відчути зворушливий запах акації, як у дитинстві, а також зробити серію знімків, за яку мене ледь не забрали до поліцейського відділку. Тож нижче будуть мої враження про те, як живе Миколаїв в умовах війни.
Відстань від Миколаєва до Херсона і позначення окупованих (рожеве) та звільнених (зелене) територій станом на 9 червня 2022
Перше, що впало в око, – мало людей і машин. Після 18-ї місто майже завмирає. Зачиняються магазини й кафе, не ходить транспорт, у вікнах – темінь.
На вулицях багато поліції, зокрема й херсонської.
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Не знаю, чому, але херсонські патрульні, які траплялися на блокпостах, поводилися спокійніше і ввічливіше, ніж миколаївські. Кажуть, херсонські відібрали частину роботи у місцевих, тому останні незадоволені.
Одного дня відбувся неприємний діалог із поліцейськими у центрі міста. Я йшов із другом, тримаючи камеру в руках. Під’їхали патрульні, почалася стандартна процедура з питаннями: “хто? що робите? навіщо знімаєте?”
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Усе це зрозуміло в наших умовах. Всі документи й акредитації пред’явили на їхній запит. Але за стилем спілкування я відчув, що до нас дорвалися гопники з автоматами, а не представники держави. Почали погрожувати покласти на підлогу, відвезти до відділку “до вияснєнія”.
У будівлі Миколаївської ОДА. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Друг – військовий, але був не по формі. У нього виривали сумку з рук і порвали її. Після чого гигикали: “так шо, тобі нову сумку купить?” Але один із патрульних згадав мого товариша (перетиналися по службі у перші дні війни), і нас не стали затримувати.
Зруйнована будівля Миколаївської ОдА. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Ідучи центром, натрапляєш на наслідки ракетних ударів росіян: зруйнована будівля ОДА, готель, торговий центр.
Найбільше руйнувань у Корабельному, Інгульському районах і на околицях. Тут постійні “прильоти”. Чи не щодня мер Олександр Сєнкевич повідомляє про жертви внаслідок артилерійських обстрілів.
Зруйновані будинки Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Місцева влада рекомендує мешканцям виїхати зі східних мікрорайонів Миколаєва, однак чимало містян лишаються там жити.
У Миколаєві зруйновані сотні житлових будинків і квартир, постраждали школи, лікарні, АЗС, промислові об’єкти, складські приміщення та інше господарство. Нещодавно окупанти знищили зерновий термінал.
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Дуже багато роботи у працівників ДСНС, вибухотехніків, лікарів. Вони 24/7 чергують на своїх постах: ліквідовують наслідки артобстрілів, проводять розмінування і зачистку території, рятують людей з-під завалів, надають медичну допомогу постраждалим.
Новий архітектурний стиль Миколаєва – фанерний модернізм. Навіть заклади, які працюють, зашили свої вітрини, щоб хоч якось захиститися від уламків під час можливих обстрілів.
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Багато кафе, аптек, сервісів, господарчих магазинів не працюють. Але чимало й відкриті, працюють ринки. Дефіциту я не відчув. Окрім палива, втім як і всюди.
Із 24 травня у місті дозволили продавати пиво й вино у будні. Раніше можна було тільки у вихідні.
І якраз в одну суботу я вперше побачив п’яних на вулиці. В неділю – ще кілька компаній. Їх одразу помічаєш на тлі зосереджених, серйозних облич, які прямують у своїх справах.
Але з-під прилавку, звичайно, алкоголь продавали і під час заборони.
На набережній річки Південний Буг у Миколаєві. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Місяць Миколаїв жив без централізованого водопостачання через пошкоджений унаслідок обстрілів водогін р. Дніпро–Миколаїв. Більша його частина розташована в окупованій частині Херсонської області, тож усунути пошкодження було неможливо. До Миколаєва везли воду з Одеси, рили нові свердловини, почали брати воду з Південного Бугу.
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Із 13 травня вода у кранах є, але вода технічна: солона і гидка, навіть овочі помити не годиться. Питну люди беруть зі свердловин і купують у пляшках. Також воду возять по місту в цистернах. Цим займаються і волонтери, і місцева влада.
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
До речі, про волонтерів. Містяни згуртувалися у низку волонтерських центрів і груп. У Будинку офіцерів флоту (ДОФ) миколаївці збирають одяг, медикаменти, їжу, воду та інше для військових і цивільних, які постраждали від війни, в т. ч. для переселенців із Херсонщини. Люди тут привітні і завжди готові відгукнутися на запит, якщо це в їхніх силах.
Детальніше про цей центр можна почитати в нашому репортажі.
Фотогалерея (гортайте):
У місті дуже багато військових. Так було і до великої війни, адже в Миколаєві постійно дислокуються кілька бригад ЗСУ. А сьогодні люди у формі – повсюди. Вони носяться на джипах і пікапах, бусах і вантажівках, обідають у кафе, скупляються в магазинах.
Від багатьох місцевих почув думку, що з військовими поряд вони почувають себе безпечніше. Поки вони тут – росіяни не зайдуть. А в тому, що такі спроби ще будуть, тут переконані. І готуються. Довкола чимало укріплень і наших сил.
На вулицях Миколаєва. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Ще одна урбаністична “фішка” перших днів війни – автомобільні шини на вулицях. Влада закликала миколаївців стягувати їх на перехрестя, щоб у випадку вторгнення підпалювати їх, закидати на ворожу техніку разом із “коктейлями Молотова” і таким чином чинити масовий спротив. Але до цього не дійшло.
Окупанти вже заходили на територію міста в березні, однак були відкинуті силами оборони міста. Та й сама ініціатива з шинами була радше психологічною, щоб умотивувати та зайняти чимось людей перед реальною загрозою.
Попри всі негаразди, у місті зустрічаєш приємні, спокійні моменти, як люди живуть життя. Грають у баскетбол, катаються на великах, вигулюють собак, п’ють каву на лавках у парку, зустрічають захід сонця на набережній.
Гравці в баскетбол на спортмайданчику в Миколаєві. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Це та нитка нормальності, за яку тримаються люди у вирі страшних новин про війну і важких випробувань, які лягли на прифронтовий Миколаїв.
На набережній Південного Бугу в Миколаєві. Фото: Іван Антипенко / “Новинарня“
Читайте також:
Оператор 73-го центру ССО розповів про зачистку аеропорту Миколаєва від росіян. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
