СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
1946510 +10282
Летальні випадки:
39786 +250
Одужали:
1482079 +6523
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 8942671 (+27278). Оновлено: 08:17 18.04.2021

“Головне – не втратити контакт із противником”. Велике інтерв’ю з комбригом 93 омбр Дмитром Брижинським перед новою ротацією

 

автор: Анастасія Федченко
з Дніпропетровської області
фото авторки / “Новинарня“,
пресслужби 93 омбр та з архіву героя

Якби мене попросили описати трьома словами навчання 93-ї бригади на полігонах перед новою ротацією, це було б “50 відтінків наступу”. “Холодноярці” вчилися відвойовувати захоплені території за різних погодних умов і з різною технікою, відпрацьовували мінну безпеку й антиснайпінг. Недарма цей підрозділ називають одним із найбільш боєздатних у Збройних силах: воїни 93 омбр пов’язують новий захíд у зону ООС насамперед з активними діями.

У великому інтерв’ю “Новинарні” перед відправкою на фронт командир бригади полковник Дмитро Брижинський розповів про бої минулих років та очікування від ротації-2021. Також у цій статті ви дізнаєтеся, причому до війни вагон метро, які проблеми залишаються в 93 омбр та як їх вирішують, чому досі не можна впоратися без волонтерів та як воно – робити якісні зміни у війську. Говорили також про молодих офіцерів і сержантів, про Майдан та боротьбу за голови людей на тимчасово окупованих територіях.

“У 93-й бригаді ніколи не було проблем із виявленням цілей і вогнем по них”

Комбриг Брижинський – високий, кремезний, говорить впевнено, сміється гучно. Має аналітичний склад розуму, а в питаннях ведення бойових дій намагається обходити гострі кути, зауважую я кілька разів під час розмови.

Комбриг 93 омбр “Холодний Яр” Дмитро Брижинський у робочому кабінеті в ППД бригади в селищі Черкаське. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Скажімо, відповідаючи на запитання, як воно – готуватися до нової ротації під час дії “всеосяжного” перемир’я, коли діє заборона на відкриття вогню, Брижинський починає з того, що військова безпека — це складова національної безпеки, тож дії армійців мають бути узгоджені не тільки з вищим військовим керівництвом, а й із роботою дипломатичного корпусу.

– Є ж поняття геополітики. Армія не може діяти всупереч курсу держави. Ми дотримуємося норм міжнародного права, на відміну від північного сусіда, якому чхати хотілося на все. А так не можна в сучасному світі. Ми маємо враховувати і те, що говорять наші міжнародні партнери.

Забороною стріляти дуже часто маніпулюють. Можна прицільно стріляти, а можна — неприцільно. Буває, люди роблять “простріли” — відкривають вогонь по зеленій зоні, щоб убезпечити себе.

Ми ж говоримо, що вогонь має бути ефективним. Не просто в той бік стріляти, а в ціль.

Якщо ми виявляємо ціль, ця ціль веде по нас вогонь і є реальна загроза, то ми відкриваємо вогонь, – пояснює Брижинський. – У 93-й бригаді з цим ніколи проблем не було. Якщо треба вражати цілі, ми їх вражаємо. Якщо бійці гинули від вогню ворожої артилерії, ми застосовували свою.

Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак і командувач ООС Володимир Кравченко із комбригом Дмитром Брижинським у штабі батальйону 93 омбр, 2020 рік

Комбриг наголошує: армія – це насамперед дисципліна, і переможе найбільш дисциплінований підрозділ.

– Багато хто начитається афоризмів на кшталт Сунь-дзи і думає, що осягнув військове мистецтво від “а” до “я”. Та ні! Це ж наука! І недарма війну називають театром бойових дій. Питають, хіба важко копати-стріляти? Неважко. Але застосовувати все в комплексі – важко. Потрібно прорахувати, де може бути менша кількість військ, а де – створити перевагу.

У “театрі” 93-ї бригади нині керує молодь, про яку Брижинський добре відгукується. Двоє командирів рот – із числа мобілізованих. Решта – “кадрові”, 21-22 роки.

– Вони вирішували вступати [до військових вишів], уже коли йшла війна. Розуміли, що готуються воювати. Це найсильніша мотивація.

Ми торік ухвалили кілька не дуже вдалих кадрових рішень, – визнає комбриг. – Потім побачили, що хлопці не тягнуть, запропонували їм трохи інші посади. А решта – молодці.

Офіцер стає авторитетом, коли він грамотний, сам володіє ситуацією на полі бою.

І комбати в нас молоді. “Стафф”, “Крот” – випускники 2016 року. Начальник штабу батальйону “Умка” – так само випускник 2016-го.

Комбриг Дмитро Брижинський із комбатом “Стаффом” біля Кримського, ротація 2020

– Як вони командують батальйонами?

– Впевнено, – сміється Брижинський. – Звісно, бувають проблеми, як у кожному колективі, вони теж вчаться. Тут важливо мати не тільки військову підготовку, а й розуміти проблеми особового складу, причому різновікового. У того з дружиною якась проблема, у того – діти, тóму – на навчання їхати, тóму – гроші потрібні на ремонт дому. І це все потрібно пов’язувати з виконанням бойових завдань. Коли ти розумітимеш це, тоді ухвалюватимеш швидкі і правильні рішення.

Думаю, їм важкувато, бо життєвого досвіду в них замало, але вони все це компенсують бойовою підготовкою і патріотизмом.

Недопрацювання командира
і готовність солдата загинути

Дмитро Брижинський під час інтерв’ю. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Кінець минулої ротації 93-ї бригади на фронті в районі біля Кримського припав на початок “додаткових заходів щодо посилення режиму припинення вогню”. Хоча і до нього не припиняли діяти Мінські домовленості, які забороняють наступальні дії. Водночас щодо покращення тактичного положення підрозділів ніхто не скасовував.

– Якщо ми пересуванням праворуч, ліворуч чи вперед убезпечуємо особовий склад і впевнені, що тут менше загроз, то чому не пересунутися? Будь-який командир повинен думати про те, як зазнати якомога менше втрат у будь-який доступний спосіб. Ми зобов’язані обирати кращу вогневу позицію, кращу конфігурацію бойових порядків, щоб солдату було безпечніше і комфортніше. І щоб у разі наступу супротивника в нас була перевага, – каже комбриг.

Дмитро Брижинський у Трьохізбенці з командувачем ОК “Схід” генерал-майором Олександром Нестеренком, 2020 рік

За його словами, ротацію-2020 можна було б назвати відмінною, якби не втрати. Рік тому, 6 березня, біля Кримського підірвався на міні командир взводу, який виконував обов’язки комроти, Дмитро Фірсов. Брижинський їздив на його поховання.

– Якщо відсторонено до цього підійти: їхала машина, підірвалась, загинула людина. До чого тут я? Війна йде. Але потім починаєш думати, що замало вимагаєш інженерної розвідки, що якби там пройшов сапер, людина вижила б. Якби сапери ходили цією дорогою, якби частіше я вимагав… І ти себе звинувачуєш у цьому: не допрацював. А якби допрацював, якби це було пріоритетом, трагедії не сталося б.

Таких пріоритетів у військових дуже багато. Ось 12 квітня загинув Леонід Скакуненко. Гранатомет прилетів в амбразуру, пів голови знесло. Скільки їм говорив: “Маскуйте, маскуйте”. Ти ж не зможеш перевірити кожну позицію, як замасковані. Треба скрупульозніше ставитися до того, як обладнані позиції.

Я рідним Фірсова тоді на похованні залишив візитку і сказав дзвонити в разі чого. Дзвонили. Особову справу кудись не туди відправили. Знайшли.

Важко втрачати бійців. До цього не можна звикнути. Але ми маємо розуміти, що військовий – це людина, яка готова загинути.

Військовослужбовець готовий загинути в ім’я того, щоб ви могли займатися тією справою, яка вам подобається: лікар – лікувати, вчитель – вчити. Зрештою, люди платять податки, щоб військові виконували свою роботу.

Бої під “Банею” як показник підготовки бригади

Комбриг Дмитро Брижинський, нагородження на День медика в Кримському, 2020 рік

Для 93-ї бригади минула ротація особливо пам’ятна боями в районі Новотошківського/Золотого (знаменитий опорник “Баня” був під контролем сусідів – 72-ї бригади, яка його спершу здобула, потім втратила і зрівняла з землею).

Читайте також:
“Стріляють з-за житлових будинків”: у мережі з’явилося відео бою на Луганщині

Тоді весь підрозділ “Холодний Яр” проявив себе підготовленим і зібраним.

– Мені навіть сподобалась ця ситуація, як би це не звучало. Адже побачив бригаду в цілому. Коли на окремих напрямках, які ми контролюємо, є покращення тактичного положення – це окремі підрозділи. А тут запрацювала вся бригада. Увесь план оборонного бою: висунули всі резерви, артилерія висунулася на свої позиції. Я стежив за реакцією ворога, не тільки за тим, що вони викладали на своїх пропагандистських ресурсах, а й зокрема за допомогою камер від фонду “Повернись живим”.

Для противника стало несподіванкою, що ми протягом пів години змогли привести у повну бойову готовність свої резерви і наносили вогневе ураження не тільки по тих підрозділах, які штурмували, а й по тих, що були в глибині.

Читайте також:
Бойовики “ЛНР” визнали, що виконували план наступу на ЗСУ під Золотим

У них ніби було бажання просуватися далі, але коли снаряди почали лягати безпосередньо в їхні бойові розрахунки, то в них запал дуже різко впав, – сміється полковник.

Комбриг Брижинський у Трьохізбенці, 2020 рік

Під час ротації біля Кримського розвідка “Холодного Яру” дістала підтвердження роботи снайперів ФСБ: спеціальне обмундирування, зброя, біноклі і навіть снайперські килимки, що є на озброєнні в російської армії.

– Це навіть більша перемога, ніж просування на 15-20-100 метрів, – вважає Брижинський.

Читайте також:
Позицію “Баня” в сірій зоні ЗСУ взяли недавно, тепер відійшли:
волонтер про причини і результати бою

“Слухаємо американців, які ми молодці,
але шукаємо недоліки і виправляємо їх”

Готуючись до нового виходу в район ООС, 93-тя бригада велику увагу приділяла наступальним діям, мінній безпеці, медичній, а також протиснайперській підготовці. Адже в умовах перемир’я саме ворожі снайпери вбивають найбільше українських військових.

– Антиснайпінг – це широка тема. Як боротися зі снайпером? Іншим снайпером. Але головне і найпростіше завдання солдата – перебувати нижче горизонту і замаскуватися. Або якщо потрібно рухатися, то робити це пригнувшись, іти зиґзаґами, щоб не дати супротивнику визначити точку прицілу, – пояснює Брижинський.

У процесі підготовки допомагали британські та американські партнери за програмою ORBITAL.

Дмитро Брижинський під час інтерв’ю. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

– Як відгукувалися про ваших бійців?

– Міжнародні партнери кажуть, ми добре підготовлені. Але ми критичні до себе, бачимо свої проблеми. Слухаємо, які ми молодці, але шукаємо недоліки і виправляємо їх. Якщо розслабитися, розвитку не буде, – із притиском говорить полковник.

Він називає таку міжнародну співпрацю “основою основ”, що допомагає українським воякам зрозуміти, як влаштовані армії країн-учасниць Північноатлантичного альянсу, зокрема й те, що їхні західні колеги чітко дотримуються військової дисципліни.

Під час навчань Combined Resolve XII у Німеччині 2019 року українські військові з “Холодного Яру” показали себе блискуче. Водночас побачили, що і в американській армії бувають проблеми із забезпеченням під час бойових дій – водою, харчуванням.

Читайте також:
“Не склалося на ґрунтових гірських дорогах”.
93-тя бригада закінчила навчання Combined Resolve у ФРН

Брижинський переконаний: спільні навчання дозволяють не тільки обмінюватися досвідом, а й наближають Україну до членства в НАТО.

– Ось навіть якщо взяти перехід на тактичні знаки країн НАТО. Кажуть: “Та, це не найважливіше”. Але суть у заміні образів. Для мене цей погон на грудях, а не на плечах такий уже рідний! Найважливіше – замінити образи, щоб була близька західна ідеологія, західні стандарти.

Погон-муфта на однострої полковника Брижинського і нарукавний знак з емблемою 93 омбр. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Це те саме, що й із перейменуванням вулиць. Декомунізація – одна з найпрогресивніших реформ, що були в Україні після відновлення Незалежності. Потрібно викидати старий мотлох, не варто забивати дурницями голову, розповідати, що ми 70 років кудись туди йшли. Та не туди ми йшли! Усе найгірше нам приніс Радянський Союз, усе! Усі біди від СРСР. Порахувати Голодомори, війни, колективізації. Усе звідти.

Читайте також:
“Бригада, що робить з людини Воїна”.
93 омбр представила гімн і відцуралася від спадку СРСР. ВІДЕО

Велике значення для армії має також сержантська реформа, переконаний Брижинський. Про допомогу в навчанні сержантів 93-тя бригада домовилися з 12-ю механізованою бригадою ЗС Великої Британії.

Дмитро Брижинський із комбригом 12-ї бригади Королівських ЗС

– Сержантський корпус дуже постраждав, фактично був знищений у довоєнний час. Функції сержантів переклали на офіцерів. Але сержант – це база. Він має відчувати, що він – начальник. Тоді й особовий склад це відчуватиме.

Зараз намагаємося створювати кращі умови для сержантів: гуртожитки поліпшеного типу. Таким чином військовослужбовець відчуватиме свою особливість, прагнутиме розвиватися по цій лінії. Він має відчувати, що його поважають і цінують.

Є в нас такі хлопці хороші! Їх не дуже багато. Зараз призивають [на контракт] тих, хто отримав сержантські звання ще на строковій службі. Ну вони не дотягують. А ті, що вже не рік і не два, а усвідомлено служать – ті монстри, молодці, – пояснює комбриг Брижинський.

Дмитро Брижинський на полігоні 93 омбр біля селища Черкаське

Службово-посадове житло, інші проблеми і “надбудови” війська

Будівництво гуртожитків поліпшеного типу на території ППД 93-ї бригади в смт Черкаське – частина програми з покращення умов проживання і служби в підрозділі. Зведено вже дві казарми, нині будується третя. Відремонтували спортзал. Частково потреби закриває держава. Однак і досі багато допомагають волонтери.

На восьмому році війни збирають гроші не тільки на дорогу оптику для бійців, а й на будівельні матеріали – мішки та скоби, особливо коли підрозділ виходить на передову. Запитую, чому так?

– ЗСУ настільки довго заганяли в яму. Не можна відбудувати за шість років те, що десятиліттями розбирали по цеглинках, – відповідає Дмитро Брижинський. – Коли я був начальником штабу, комбатом, старше керівництво намагалося нарощувати бойову підготовку. Але якщо тобі виділяють копійки, що ти наростиш? Проводились і навчання, і змагання. Але в цілому був занепад з окремими проблисками. Коли почалася війна, в пріоритеті стала зброя. Потім – відновлення техніки. Інфраструктура – вже далі. Скільки років ми жили в наметах, адже казарми розраховані на меншу кількість людей. Майже всі частини були кадровані, а зараз повний склад.

Комбриг Брижинський нагороджує бійців у ППД в Черкаському

– Які зараз проблеми є в 93-ї бригади?

– Все відносно. Якщо порівнювати бригаду з довоєнною, зараз вона краща, – обережно відповідає комбриг. Однак далі починає перераховувати: – Деякі бійці досі не отримали посвідчення учасника бойових дій. Ніби невелика проблема в масштабі бригади. Але якщо брати цю окрему людину, це і пільги, і відчуття, що про неї дбають. Чому не дали? Насамперед людський фактор: неправильно чи невчасно заповнені папери. А каміння куди летить? Нагору. “Придурки в цій армії, нічого не здатні зробити”. Почекайте! Звідки армія бере кадри? Із суспільства.

Була проблема з водопостачанням [військового містечка в Черкаському]. Зараз поставили помпи, нам їх допомогли придбати волонтерські організації – проблему вирішили, водою забезпечили. Тепер нарешті в селищі почав працювати стаціонарний водогін. Ми, зі свого боку, також докладали зусиль, щоб його побудували, зокрема, багато спілкувалися з головою Дніпропетровської ОДА щодо цього.

Читайте також:
Для мешканців військових містечок на Дніпропетровщині завершили будувати водогін

Досі є проблема в цілому в ЗСУ з житлом. Хоча казарми будуються. Але, на мою думку, в дорослої людини має бути особистий простір. Так, у нових гуртожитках по п’ять осіб у кімнаті, окрема кухня, санвузол. Але якщо ми говоримо про довгострокову перспективу, це має бути службово-посадове житло під головних сержантів, під командирів взводів, рот, батальйонів, їхніх заступників.

Якщо людина їхатиме з Черкаського, наприклад, у Гончарівське на вищу посаду, вона не боятиметься, що там немає житла, а знатиме, що є така сама квартира. А на його посаду прийде людина з іншої військової частини, і на неї так само чекає квартира чи кімната, – розповідає полковник Брижинський.

Дмитро Брижинський під час інтерв’ю. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Серед незакритих потреб він також вважає, що армії потрібні “надбудови” у вигляді військових судів та військової поліції.

– Вважаю, повинні бути військові суди. Вони мають розглядати правопорушення під іншим кутом, ніж цивільні.

У нас був випадок. Військовослужбовець відмовився виходити на чергування. Суддя каже: “А що тут такого? Наслідків не було”. Так це їх зараз не було! А за два дні буде бій, і такий же солдат, знаючи, що йому за це нічого не буде, залишить позицію, противник зайде в тил і знищить весь підрозділ.

Цивільний суддя не здатен передбачити наслідків бойових дій.

Чомусь у нас є господарські суди, а військових – нема. Хоча на армії тримається держава.

Якщо в офісі хтось увечері не вимкнув обігрівач і пішов додому – ну, згорів офіс, все. А якщо в армії боєць не закрив у буржуйці дверцята – вигорів весь бліндаж, загинули люди. Якщо цивільний забув зарядити вдома телефон – нічого страшного, зарядить у кафе. А в армії боєць не поміняв у рації батарейки – значить, не зміг викликати вчасно артилерійський вогонь, а це життя інших людей. Військовий не в тому місці ввімкнув телефон – туди прилетів пакет “Граду”.

“Якщо втратиш контакт із противником, не розумітимеш його сильні і слабкі сторони”

Полковник Брижинський – прихильник поступових кроків у поверненні окупованих РФ територій Донбасу до складу України.

– Ось кажуть: давайте наступати. А ви готові? Згадайте 2014 рік. Ми наступали. Противник не був настільки згрупований, як зараз, поки не зайшли росіяни. Зараз вони сформували 1-й і 2-й армійський корпуси, у них є чітка вертикаль.

Згадайте, скільки в 2014 році в нас людей вимагали повернути військових із фронту, припинити кровопролиття. А зараз щось змінилося? Люди готові в жертву віддати своїх дітей, чоловіків? Готові?!

Комбриг Брижинський із підлеглими, Новий 2020-й рік на передовій під час ротації на Луганщині

– Так а який тоді вихід?

– Комплексний. Армія повинна створити умови, щоб дипломати, міжнародні партнери знайшли важелі впливу на нашого агресора і поставили його в такі умови санкціями, різними перепонами, щоб йому було просто не вигідно продовжувати війну.

Те саме я говорю про ведення боїв на тактичному рівні. Я проти лобових атак. Потрібно виходити на комунікації, видавлювати, створювати незручні умови.

Це можна порівняти з вагоном метро.

Щоб у поїзді метро вийти з вагона, ви ж не влаштовуєте побоїще одразу? Ви потихеньку просуваєтесь до дверей, прагнете до цілі і зрештою перемагаєте (посміхається).

– Як ви ставитеся до ідеї введення миротворців в ОРДЛО?

– Це однозначно мають бути не росіяни і не білоруси, – каже комбриг і на якийсь час запислюється, підбираючи слова. – Але як військовий вважаю, що має бути так, як зараз: лінія зіткнення.

Якщо на лінію розмежування стануть миротворці, буде втрачено контакт із супротивником. Щойно ти його (контакт) втратиш, ти вже не відчуваєш і не розумієш ворога – чим він займається, який він, де його слабкі й сильні сторони, не знаєш, що йому спаде на думку.

Дмитро Брижинський під час інтерв’ю. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Ворога недооцінювати не можна, – вважає Брижинський. – Чітка вертикаль і постійна підтримка Росії роблять його досить сильним. Але в них (в ОРДЛО) немає майбутнього.

Вони бачать: їхня дорога веде в нікуди. Вони в ямі, відрізані від усього. Росія їх обманула, світле майбутнє не настало.

Водночас на окупованих територіях не бракує людей, які досі чекають на Україну, і нам потрібно боротися за їхні душі.

Ворог будь-якої пропаганди – освіта. Адже дітям, яким у 2014-му було 10, тепер уже 17, їм мізки промили. І потрібно боротися за них, щоб вони приїжджали вчитися й працювати до нас, а не пішли воювати проти нас.

Читайте таож:
“Не розказуємо пресі про наше просування, але воно є”.
Пресофіцерка 93 омбр Ірина Рибакова – про свою війну, багнюку і сльози

Брав “лікарняний” для участі в Майдані

У Дмитра Брижинського є своя історія з Майдану. У грудні 2013-му військовий, який служив на Чернігівщині, взяв лікарняний і поїхав до Києва, де вирувала Революція Гідності.

– Коли все починалося, ми в родині говорили, що це поворотний історичний момент, що ми – сучасники такої події. Діти ростуть, донькам 7 і 10 років. Виростуть і запитають: “Був Майдан. Що ви робили?” Ну і я поїхав.

По телевізору показують людей із прапорами. Заїжджаєш у Київ, а нема нічого. Десь один прапорець. А коли на Хрещатик дістався, тоді побачив людей зі стрічками, почув ці гасла: “Слава Україні! Героям слава!” Воно так “ух!”, відчуття, звісно, потужні.

Військовий Брижинський на київському Майдані, грудень 2013

А я ж військовий, мені категорично не можна. Переживав, камери в метро, як добиратися. Крім того, журналісти скрізь ходили. У мене є фото в масці, бо якби зняли портрет і хтось десь побачив, звільнили б одразу, не думали, – пригадує Брижинський.

Тоді він приєднався до “афганців”, чотири дні чергував на барикадах. Коли “лікарняний” закінчився, повернувся додому. Новини про перших загиблих на Майдані стали для нього шоком.

– Коли почалася активна фаза, в нас у підрозділі ніхто нічим не займався. Всі сиділи перед телевізором: “що буде далі?!” Всі розуміли, що так чи інакше, а нас це стосуватиметься. Ситуація виходила з-під контролю.

У нас навіть скандал був. Ми відвантажували танк у Київ на бронетанковий завод на ремонт, а приїхали люди з Чернігова, заблокували – мовляв, “танки йдуть на Київ”. Танк той таки повернули.

Я розумів, що навіть якщо нас залучатимуть до боротьби проти людей, я в цьому участі не братиму.

Дмитро Брижинський під час інтерв’ю. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Пам’ятаю, замполіти ходили з листом “таврувати ганьбою” мітингувальників, як ото зараз від Лукашенка в Білорусі ходять. Кажу: “Майоре, йди звідчи, не треба в батальйоні таке проводити”. Він пішов, більше до нас із таким не приходили, – пригадує офіцер.

Перше відкриття вогню і наука Михайла Драпатого

Дмитрові Брижинському – 40 (народився в місті Щорс, нині Сновськ, Чернігівської області 03.06.1980), а в армії він уже 23 роки. У 1997-му вступив до Харківського інституту танкових військ.

– Завжди мріяв бути військовим, “жертва пропаганди”, – сміється.

Починав службу з 1-ї окремої танкової бригади, куди прийшов у 2001-му. 12 березня 2014 року їх привели в бойову готовність. Батальйон, де 34-річний Дмитро був начальником штабу, почав формувати ротно-тактичну групу для прикриття державного кордону. За чутками, біля пункту пропуску “Сеньківка” російські війська готові були перетнути кордон і рухатися в бік Чернігова.

Дмитро Брижинський на Чернігівському напрямку, 2014 рік

Брижинський вважає, що формування Україною таких БТГр навесні 2014-го показало росіянам: не варто сподіватися на бліцкриг.

– Коли вони Крим “віджимали”, ми думали: “Як так, нас не приводять у бойову готовність? За Крим же треба воювати!” Коли почали відкривати цинки, пакувати стрічки, заряджати боєприпаси, тривога: “Війна…” Потім ейфорія: “Ми зараз їм покажемо!” А коли стали на кордоні, розмовляємо: “Якщо вони справді тут посунуть, що робити будемо?” Досвіду бойових дій немає. Але твердо вирішили стріляти. Та коли розвідка з’ясувала, що біля кордону нікого немає, нас повернули в ППД у Гончарівське. Почалися бригадні злагодження, вишкіл мобілізованих.

Дмитрп Брижинського призначили командувати батальйоном у 17-й навчальний полк. За півтора місяця на передову відправляли механізований батальйон, комбат Артур Костюченко захворів (він загине під Волновахою в лютому 2015-го). Дмитра викликав комбриг: “Поведеш батальйон в АТО?” – “Звісно, поведу”.

Дмитро Брижинський під час розвантаження техніки в Щасті, 2014

22 липня вони були поблизу Щастя. Там міняли 30-ту бригаду і блокували Луганськ із півночі.

– Біля села Стукалова Балка був опорний пункт, мені треба було його очолити. Я приїхав туди з резервною стрілецькою ротою. Розвантажились, але ж бойового досвіду немає. Ще біля Веселої Гори бачив, як наші артилеристи вели вогонь. Відчуття шоку. Вчора я в Чернігові, там тиша і спокій, а зараз – тут! А вже на опорному пункті чую: “бах-бах!” Не розумію, що відбувається. Ну, залишив хлопців розвантажувати машину, а сам піду по “зеленці” шукати старшого. І тут рука з бліндажа хапає мене – затягнули, кричать: “Чого ти ходиш? По нас стріляють!” І по хлопцях, які розвантажували машину, прилетіла міна, були поранені. Таке було знайомство з війною.

Ще був випадок, коли почався обстріл, ми з бійцем забігли в якесь укриття, ніби заховалися – попіднімали голови, а крізь жердини видно небо. Думаю: “та твою мать! оце заховався!” – сміється офіцер.

3 серпня екіпаж танка із рідного батальйону Брижинського підірвався на фугасі біля села Красний Яр. Дмитро добре знав загиблих – Андрія Мансурова, Андрія Плохого, Сергія Нагорного. 5 вересня біля Щастя загинув заступник комбата з морально-психологічного забезпечення майор Дмитро Степанченко.

– Це люди, з якими по десять років прослужив. Важко, звісно, прийняти це. Але це перелаштовує тебе на те, що йде війна, – глухим голосом говорить офіцер.

Розбита техніка окупантів після бою на Стукаловій Балці, 2014

Рішення про відкриття вогню давалося Брижинському непросто.

– Ти фактично даєш команду на вбивство. “Чорт”, – думаєш. А там же ще й місцеві. Ось іде двоє-троє людей у бік блокпосту з білими прапорами. І як оцінити, хто вони – цивільні чи військові? Або доповідають про рух. А там цивільні машини. Але ж і на цивільних, бувало, вони боєприпаси підвозили. І маєш вирішити, що робити.

Дмитро пробув із батальйоном на Луганщині близько місяця, поки його не змінив штатний комбат.

У 2015 Брижинського забрали в новостворене ОК “Північ”, старший офіцер управління оперативної підготовки оперативного управління. Відслужив рік, але не витримував роботи з паперами. Дізнався, що в одному з батальйонів 1 отбр потрібен командир – пішов просити, щоб туди призначили. Командувач натомість запропонував піти начальником штабу 58-ї бригади, якою тоді поставили керувати Михайла Драпатого.

Комбриг 93 омбр Дмитро Брижинський при всіх нагородах – з орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (указ президента від 17 травня 2019 року)

Брижинський зі сміхом згадує, як його випроваджували з ОК:

– Деякі офіцери питають: “А тебе за що?” – “Тобто “за що”?” – Ну виганяють туди? – Тобто “виганяють”? Це ж підвищення. Начальником штабу в бойову бригаду!

Брижинський із великою повагою ставиться до Драпатого – каже, той зумів зробити бригаду найкращою серед мотопіхотних.

– У нього дві такі риси: патріотизм зашкалює і людяність. Я від нього багато чого навчився. За рахунок того, що він такий, біля нього гуртувалося відповідне коло.

“Враження, наче й досі лейтенант”

Командиром 93-ї механізованої бригади Дмитра Брижинського призначили на початку 2019-го. Перша його ротація з підрозділом – в Авдіївці.

– 93-тю бригаду всі знають: добровольці, бої за аеропорт… Дещо двоїсте було відчуття. Сумнівався, справлюся чи ні. Крім того, усвідомлення шаленої відповідальності, що раптом навалилася. І гордість за довіру, що саме мені довірили 93-тю.

Дмитро Брижинський під час інтерв’ю. Фото: Анастасія Федченко, Новинарня

Брижинський радий, що пов’язав життя з армією – вона виросла за ці роки.

– І я радий, що військову справу почали сприймати серйозно і цивільні, і рядові, й офіцери. Що ми серйозно вчимося, що готуємося до війни. Сприйняття своєї роботи, своєї значимості, відчуття власної гідності виросло. Ми військові, ми робимо свою справу, і робимо її добре. Якби не армія, ми б у 2014-му не вистояли. Якби не ЗСУ, не регулярні підрозділи артилерії, не контрактники підготовлені. Самоповага за ці роки виросла. І важливо, що нам довіряють. Адже довіра до армії на найвищому рівні.

– Чи маєте бажання ставати на вищі посади, робити військову кар’єру далі?

– Я став командиром бригади, полковником, у принципі, всі свої кар’єрні амбіції задовольнив. Чи хочу стати генералом? Генералом бути важко. Ось я зараз комбриг, полковник, а враження, наче й досі лейтенант: так само з тебе вимагають, там само ти відповідаєш. Тільки там ти відповідав за три танки, а тут – за 303. Звісно, що став більш стійким, сформувався, а відчуття такі ж. Як переживав за взвод, так переживаю і за бригаду. І так само важко переживаю критику – максималіст по натурі.

Дмитро Брижинський на полігоні в Черкаському

Читайте також:
“Якщо буде новий 2014-й”: одкровення розвідника Проскуріна після звільнення з 93-ї бригади

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

3945
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: