“Приватні бліндажі”. Чому в ЗСУ досі купують будматеріали коштом бійців і волонтерів

Нещодавно при виході на ротацію одна з бригад ЗСУ намагалася продати своїм змінникам на передовій… бліндажі та окопи.
“Новинарня” розібралася, як таке можливо

автор: Валерія Бурлакова

Тези щодо забезпеченої абсолютно всім необхідним української армії лунають з вуст держслужбовців із завидною регулярністю. То міністр оборони зазначить, що волонтери тепер потрібні ЗСУ передусім для надання дорадчої допомоги. То радник-помічник вкотре розповість про бійців на передовій, які харчуються йогуртами, ківі та виноградом.

Втім, на кожну добру новину про “нову армію” припадає не один десяток постів у соцмережах волонтерів та військових – постів “старого зразка”, де йдеться про незакриті потреби ЗСУ в багатьох елементарних речах.

Зокрема, “речі першої необхідності”, що постачаються на передову волонтерами – матеріали для обладнання укріплень. Хоча держава для армії їх теж нібито закуповує.

“Купіть бліндаж”

Цієї зими 93-тя окрема механізована бригада з Дніпропетровщини не тільки приготувалася отримати почесне найменування “Холодний Яр”, а й нарешті вийшла на чергову ротацію в зону бойових дій. На Донбасі “холодноярці” поміняли одеситів із 28 омбр.
Однак цього разу звична військова перезмінка ледь не завершилася скандалом.

Легендарний медик із позивним “Степанівна”, Народний герой України Євдокія Попович на своїй сторінці у Facebook розгублено повідомила: бійці 28-ї бригади вимагають гроші в тих, хто відтепер займатиме їхні позиції. Гроші за ремонт – адже, за словами одеситів, позиції вони облаштовували власним коштом.
З огляду на це, Степанівна попросила відгукнутися волонтерів, які допомогали одеситам зокрема із будівельними матеріалами.

Степанівна, Євдокія Попович

За день чи два “мама Пісок” пост видалила, не бажаючи зайвого розголосу.

Але на той час у соцмережах, звісно, вже встигли жваво обговорити рівень патріотизму вояків, які наважилися вимагати гроші в тих, хто заступив на їхні позиції.

Утім, здається, коментатори так і не зацікавилися насправді тим, чому на четвертий рік війни бойові позиції приводилися до ладу за особисті гроші військових та волонтерів.

Хоча був подібний дзвіночок далеко не першим. Раніше, наприклад, один з окремих розвідбатів звинувачували у тому, що виходячи на ротацію хлопці відривали та забирали із собою на “велику землю” навіть банальні дошки.

Чи відбувалося б таке, якби необхідне для ВОПів, РОПів, бліндажів та спостережних пунктів, як і належить, видавала в повному обсязі держава – питання риторичне.

Металеві скоби, мішки, поліетилен, лопати – про все це бійці просять волонтерів. А ще про цвяхи, труби, електричний кабель, будінструменти тощо. Фото з ФБ

“Все робимо за свої гроші”

На нових місцях 93 омбр обживається дотепер. І хоча з моменту фактичного заїзду, який уже точно мав би дати командуванню уявлення про потреби бійців, минуло вже близько місяця, офіційної видачі необхідних матеріалів бійці не помітили досі.

“Ми все робимо за свої гроші. Та й не тільки ми, – констатує один з бійців 93-ї бригади. Зважаючи на можливі наслідки критики командування для військовослужбовця, він ділиться спостереженнями анонімно. – На інших позиціях хлопці також щось купують самі, щось просять придбати родичів або волонтерів. Адже навіть якщо плівку колись дійсно привезуть та офіційно видаватимуть – невідомо, коли це станеться. А вода на голову ллється вже зараз!”

“Для того, щоб отримати все необхідне офіційно, хтось має підняти дупу та все потрібне замовити. Потім – отримати. Потім – доставити бійцям. Коли цього не стається, в нас прийнято знизувати плечима та зітхати: «Це ж армія…» Однак насправді за кожним негараздом стоїть цілком конкретна людина, яка не виконує конкретні власні обов’язки”, – розмірковує військовий.

“У нашій бригаді, наприклад, є жінка, коханка одного із заступників комбрига, і, в теорії, за забезпечення тут відповідає саме вона. Але на практиці все виглядає інакше. Пацани приходять до неї та кажуть, наприклад, що їм потрібна буржуйка. Вона відповідає, що їй це байдуже, та скеровує їх до іншої людини, яка нібито завідує буржуйками…. Але тій людині теж насправді все байдуже”, – пояснює боєць.

Не байдуже традиційно лише тим, хто без цієї буржуйки просто змерзне. А також тим відчайдухам, які досі активно допомагають армії.

“Збираємося в чергову поїздку до військових, які нещодавно зайшли на передову і облаштовують позиції”, – просить про фінансову підтримку Інна Резник.
На Схід жінка збирається саме до 93-ї бригади, у складі якої ще навесні 2015 року легалізувалася окрема добровольча чота “Карпатська Січ”.

І додає список першочергових потреб давно вже офіційних бійців.

У переліку – здебільшого те, чим військових має повністю забезпечувати держава. Це і цвяхи, і плівка, і лопати, і скоби, і  мішки, і буржуйки, і елементарні медикаменти…

“Сьогодні я якраз купив мішки для 93-ї. Для восьмої роти, – розповідає “Новинарні” миколаївський волонтер Сергій Резніченко. – А днями ми відправляли їм плівку”.

Сергій Резніченко

Волонтер зазначає: серед вкрай необхідних бійцям речей є такі, офіційне забезпечення якими чомусь досі не передбачене. Це, зокрема, бензопили.
А відсутність іншого будівельного реманенту – це передусім наслідок поганої роботи командирів та тиловиків.

“Багатьом з них простіше подзвонити волонтерам, аніж подати заявку на лопати, наприклад, – пояснює Сергій. – Такою ж може бути ситуація з чим завгодно – хоча б з аптечками. Аптечки у волонтерів просять у той час, коли вони є на складах. Просто заявку на отримання ніхто не подавав”.

Тим більше, що волонтери простих бійців пожаліють – та відправлять усе швидко. Від держави ж належного можна чекати цілу вічність.

“… Але 93 омбр півроку була в ППД (пункті постійної дислокації). Потрібно було думати головою завчасно: що є, чого немає… А тепер їм доводиться навіть буржуйки відправляти”, – коментує волонтер.

“За власні гроші я мішки вже не купую. І так вже у боргах… – зізнається Резніченко. – Цього разу людина дала гроші – я пішов, купив. Але люди самі ледь кінці з кінцями зводять, і грошей на армію вже майже не дають. У спілкуванні з військовими я все частіше ставлю питання так: не хочете відправляти заявки – купуйте за свої”.

Піч-буржуйка в бліндажі ЗСУ

З одного боку, Сергій Резніченко має рацію. З іншого – далеко не завжди пересічні бійці, від яких забезпечення підрозділів фактично не залежить, мають достатньо сміливості аби піти на відкритий конфлікт із власним командуванням. Адже загрожує це десятками можливих неприємностей.

Варто відзначити і те, що, на жаль, дуже часто особовий склад не має жодної інформації про те, що саме держава закуповує для свого війська. Не завжди цікавиться питанням навіть і офіцерський склад.

“Особисто я навіть не знав, що ми на таке маємо право подавати заявки, – зізнається у відповідь на запитання про видачу плівки та мішків молодший лейтенант із 56-ї бригади. – Натомість нас завжди просять підключати знайомих волонтерів…”

Також, як ми вже згадували, не завжди в бійців є можливість чекати, поки хтось почне ворушитися: адже “вода на голову капає вже зараз”. У підсумку – матеріали купують військові або небайдужі до їхньої долі громадяни.

Така ситуація – чи не всюди. Адже опитувати волонтерів, які, на відміну від військових, мають змогу прямо говорити про незакриті потреби бійців, можна вічно. І, на жаль, кожен з них лише підтверджує поширеність проблеми.

Оксана Бикова

“І скоби, і мішки, і цвяхи, і ще купа всього потрібна…” – окреслює будівельні потреби своїх підопічних з числа вояків ЗСУ відомий волонтер Оксана Бикова.

“Мішки у мене просять тисячами, – не дивує головний редактор “Українського тижня» Дмитро Крапивенко. Армії він допомогає від початку війни та досі. – Хоч не питай – просто бери й вези, бо це великий дефіцит. Особливо за сезоном: білі мішки на зиму, зелені – на літо”.

Дмитро Крапивенко

“І це не прохання окремих ВОПів. Просити про допомогу не цураються замкомбати і замкомбриги. Не менший дефіцит – залізні скоби…” – додає журналіст, який допомагає Збройним силам.

“По мірі наявності”

На численні запитання щодо забезпечення Збройних сил будівельними матеріалами “Новинарні” відповіли як представники Командування Сухопутних військ, так і, “у межах своєї компетенції”, представники Міністерства оборони. На жаль, жодна з відповідей не виявилася вичерпною.

Так, у Міноборони констатували лише те, якими документами регламентується видача будівельних матеріалів, та… несподівано додали трохи наукової фантастики.

А саме – повідомили, що фортифікаційні споруди поділяються на два типи, і що, крім польових фортифікацій, трапляються ще й “довгострокові фортифікаційні споруди”, які зводяться для тривалого бойового застосування та “обладнуються системами енерго- та водопостачання, каналізації, вентиляції” (імовірно, на Донбасі потреби в таких просто немає).

“Сухопутка” розповіла більше.

У відповідь на запит “Новинарні” в прес-центрі Командування Сухопутних військ ЗСУ зазначили, що до переліку будівельних матеріалів, які використовуються для обладнання укріплень та закуповуються за державний кошт, відносяться:

• лісоматеріал,
• цвяхи,
• скоби будівельні,
• плівка поліетиленова,
• дріт в’язальний,
• руберойд,
• мішки поліетиленові,
• фанера,
• геотекстиль.
• Також закуповуються залізобетонні плити та фундаментні блоки.

“Усі зазначені матеріали отримуються військовими частинами та підрозділами під час виконання ними завдань у районі проведення АТО”, – зазначили в “сухопутці”.

Але водночас у КСВ підкреслили: відбувається все це по мірі наявності матеріалів “на відповідних складах, базах, арсеналах”, а також “на підставі обґрунтованих заявок командирів і підрозділів, під виконання визначених завдань”.

Навіть за відсутності прямої відповіді, з цих слів можна зробити висновок, що мінімуму будматеріалів, який могла б мати у своєму розпорядженні будь-яка бригада постійно (і який можна було б використовувати перший час під чергового виходу у зону АТО), в Збройних силах України не передбачено.

Також прес-центр “сухопутки” не зміг відповісти на питання щодо реального обсягу забезпечення бойових підрозділів будматеріалами – хоча б у минулому році.

Відмову пояснили просто: “Зазначена інформація не належить до компетенції командування Сухопутних військ Збройних сил України”.

Читайте також:
“Ще старі не доїли”. Кому в ЗСУ видають нові сухпаї
та який стосунок до армійської каші має “Опоблок”

Дефіцитні мішки – це захист бійців від куль і осколків. Фото: ФБ 72 омбр

ОНОВЛЕНО. Вже за декілька годин після публікації цієї статті Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних сил України пролило світло на ситуацію із бригадою, яка “продавала” обладнані за власний кошт бліндажі (28 омбр), та бригадою, яка наразі обживається на позиціях з активною допомогою волонтерів (93 омбр).

“Від 28 та 93 ОМБр заявок на отримання будівельних матеріалів до Центрального управління інженерного забезпечення Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ не надходило, – проінформували “Новинарню” у відповіді на поданий раніше запит. – Забезпечення здійснюється відповідно до заявок відділу оперативного забезпечення штабу АТО“.

Водночас, як відзначили представники КЕУ ЗСУ, загалом протягом 2017 року задіяні до виконання завдань у зоні АТО військові частини та підрозділи офіційно отримали від держави 488 950 будівельних мішків.

Радянських полковників не посунеш,
планування неправильне

Як розповіли “Новинарні” представники Нацгвардії, у структурі МВС для проведення необхідних закупівель достатньо “доброї волі командування”.

Військова частина НГУ може дозволити собі самостійно оголосити тендер та в необхідні терміни, в межах свого бюджету, знайти постачальника й отримати необхідне.

На порядок складніше все в підлеглих Міністерства оборони. Навіть якщо командування бригади або батальйону підготувало всі необхідні папери, варто нагадати: матеріали видаються “по мірі наявності”. За умови ж їхньої відсутності буде проведено закупівлю.

Централізовано укладання договорів проводить Центральне управління інженерного забезпечення Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ.

Децентралізований варіант розвитку подій нібито також існує. Втім, ним передбачена не закупівля необхідного безпосередньо військовою частиною, а закупівля матеріалів військовими частинами інженерних військ Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ.

Простими словами усю складність процесу “Новинарні” пояснила одна з героїнь документального фільму “Невидимий батальйон” майор запасу Оксана Якубова. Нині жінка повернулася на роботу до Міністерства фінансів, але ще рік тому Оксана Петрівна займала посаду заступника комбата в 1-му батальйоні 54 омбр.

Оксана Якубова

Необхідна кількість матеріалів у наявності на складах – як виявляється, утопія. “У Головному інженерному управлінні сидять радянські полковники. Їх не посунеш. Довоєнні норми досі не можуть змінити, – пояснює Якубова. – Планування невірне! Якщо робити «по уму», розхідних матеріалів можна було б заздалегідь закуповувати більше… Але цього не робиться. Крім того, коли придбане – яка бригада «розумніша», та вчасно покладе заявку і все забере”.

Проведення ж тендеру – процедура в армії надзвичайно складна та довготривала. Незважаючи на те, що теоретично тендер мав би проводитись щоразу, як заявку на необхідні матеріали подає той чи інший підрозділ, направду в одному тендері нерідко об’єднуються пачки заявок, які протягом певного періоду збиралися на чиємусь столі. Хоча і сам шлях кожного папірця на стіл – вже непростий.

“У ЗСУ закупівля за тендером відбувається так: батальйон подає заявку бригаді, бригада – оперативному командуванню, оперативне командування – «сухопутці», «сухопутка» – Генштабу і так далі… – перелічує Оксана Петрівна. – Слово «заявка» в армії – це вже розстріл мозку. А заявки потрібні на все. На набої, на форму, навіть на папір… Майже всі закупівлі проводяться централізовано”.

Універсальна зеленка

Поки забезпечена всім суто на папері УПА – “Українська паперова армія” – продовжує звітувати про свої успіхи, бійці на передовій продовжують свою боротьбу з окупантами. Не зупиняє їх (хоча, звісно, вже неабияк дратує) ані необхідність самим закуповувати те, що їм винна держава. Ані притаманний нашій армії театр абсурду – коли, наприклад, заявки доводиться подавати на матеріали, які ти сам щойно привіз. Ані те, що інколи “брильянтовий зелений” у нібито вже не радянському війську використовується не тільки для лікування усіх хвороб, а й виправлення помилок природи під час облаштування позицій…

Кому пощастить – волонтери привезуть лінолеум. Фото: ФБ Віолетта Бородіна

“Матеріали, які відправляють волонтери – навіть бажаючи допомогти конкретним бійцям – йдуть на батальйон у цілому. Потім від кожного підрозділу подається заявка. І якщо цьому твоєму підрозділу матеріали дадуть (адже потрібні вони всім) – ти отримуєш те, що сам діставав”, – розповідає військовий із 46-го окремого батальйоні спецпризначення ЗСУ.

“Від держави, наскільки особисто я розумію, ми отримуємо тільки колоди…” – каже він.

Відмінний погляд на ситуацію, щоправда, має начальник інженерної служби цього ж батальйону “Донбас-Україна”.

“Всі матеріали за заявками дають. І вони є. Просто бувають затримки”, – констатує старший лейтенант Олександр Зарицький. Залежить термін видачі як від конкретних матеріалів (так, наприклад, часто затримується ліс), так і від обставин.
За словами начальника служби, трапляються затримки у забезпеченні, зокрема, під час передислокацій та виходів на нові позиції. Але саме для таких випадків у 46 обспп “завжди є запас волонтерської допомоги”.

А затримки в офіційному постачанні, за словами Зарицького, спричинені не дефіцитом матеріалів і не байдужістю груп оперативного забезпечення ОТУ. Це відбувається передусім через потребу провести заявку через велику кількість інстанцій.

“Нам будівельні матеріали видають! – хизуються у 24-й окремій механізованій бригаді, яка якраз зайнята облаштуванням нових позицій. – Мішки та скоби – точно. Але у смішній кількості – на всі позиції цього, на жаль, не вистачає. Реально мало… Крім того, наскільки ми зрозуміли, будівельні мішки держава закуповує виключно білі. Влітку нам їх доводиться фарбувати зеленкою…”

Читайте також:
Трагедія у бліндажі під Зайцевим: чому “ожив” офіційно “загиблий” АТОвець