автор: Наталія Найдюк
з Чернігова
фото надані пресслужбою Чернігівської МВА
На підлозі – гирі, на столі – шахова дошка з фігурами, прапор бригади і “танчик”, на стіні – карта, на тумбі – булава. Так сьогодні виглядає цивільний кабінет бойового офіцера, колишнього комбрига 93 омбр та 58 омпбр Дмитра Брижинського. Він усе життя в армії, під час АТО й ООС – на позиціях або за пультом управління боєм. У лютому-березні 2022 року керував обороною Чернігова, потім воював під Бахмутом. Але в лютому 2023-го несподівано очолив міську військову адміністрацію Чернігова, яку утворив президент Зеленський після відсторонення через суд неугодного мера Атрошенка.
“У мене склалося враження, що тут була створена суто комерційна структура , яка працює тільки тоді, коли бачить особисту вигоду”, – каже полковник Брижинський про міськраду.
Це його друге велике інтерв’ю “Новинарні“. Попереднього разу, навесні 2021 року, Брижинський очолював 93-тю бригаду “Холодний яр”, збирався на нову ротацію в ООС та стверджував: “Головне – не втратити контакт із противником”.
Тепер ми говоримо про бойовий шлях Дмитра Брижинського 2022 року, окупацію росіянами його рідного дому на Чернігівщині, вивчення чеченського досвіду бойових дій, “реформи” в бригаді на Бахмутському напрямку, політичні амбіції і як це взагалі – військовій людині працювати на цивільній чиновницькій роботі.
А ще полковник нагадує, що напередодні повномасштабного вторгнення росіян на Півночі України, як і на Півдні, чомусь не були втілені плани щодо виведення наших військ до кордону – а Брижинський бачив цей документ на власні очі.
– Дмитре, ви очолили МВА в Чернігові через рік після того, як керували обороною міста від повномасштабного вторгнення росіян. Доти ви командували 93-ю механізованою бригадою “Холодний яр”. Як ви з комбрига перейшли на вищий рівень?
Наталія найдюк і Дмитро Брижинський під час інтерв’ю
– Я здав 93-тю бригаду в січні 2022 року, за місяць до вторгнення. Тоді мене призначили начальником управління підготовки оперативного командування “Північ”. Зрештою я став т.в.о. командувача ОК. Справа в тому, що генерал-майор Віктор Ніколюк тоді керував новоствореним угрупованням “Сіверськ”, перебував в іншому населеному пункті. А я залишався у Чернігові.
– Як до війни готувалися військові?
– По воєнній науці: якщо суміжна держава проводить навчання з того боку кордону, ми маємо паралельно проводити зі свого. Це військові заходи безпеки, щоб ми також були розгорнуті. Бо плани в сусіда можуть бути різні.
Тоді ми проводили в межах усієї країни командно-штабні навчання “Заметіль-2022”. У Чернігові створили угруповання військ і визначили комплект військ, які будуть захищати північ: 58-ма мотопіхотна бригада та 1-ша танкова бригада. Їх вивели в райони навчань, вони стояли в таборах. Було розгорнуто пункт управління на базі ОК “Північ”. Звідти управляли і відслідковували, що відбувається на кордоні.
– Але вздовж самого кордону українських військ розгорнуто не було, так?
– Планом навчань передбачалося 23 лютого розпочати так звані демонстративні дії вздовж лінії кордону. Я чітко це пам’ятаю, бачив записи. Тобто військові частини, які брали участь у навчаннях, мали вийти на свої рубежі [біля північного кордону з РФ], як ми це робили у 2014 році.
Але не всі підрозділи своєчасно вийшли на визначені рубежі.
– Чому?
– Це питання, на яке я не маю відповіді. Так було не тільки на півночі, а й на півдні. З усім цим треба буде розбиратися після війни.
– Як для вас почалося 24 лютого?
– О 4:20 прийшло смс від оперативного чергового, що на прикордонний загін у Дніпровському скинули ВОГи (постріли гранатометні – “Н”). Я подумав, що почалися провокації, бо ВОГи – це щось слабеньке. А потім зідзвонилися з командиром батальйону на Харківському напрямку. Він розповів, що Харків уже обстрілюють “Градами”. Тоді я зрозумів: таке буде і в нас.
Дмитро Брижинський (праворуч) з оборонцями. Архівне фото
Приїхав у штаб ОК. Оперативному черговому поставив завдання привести частини гарнізону в повну бойову готовність. Видав інші розпорядження. На сьому ранку прибули всі командири в/ч, силових структур для уточнення завдань – що і як ми будемо робимо, як оборонятимемося.
– Де була ваша родина?
– Удома. В мене дружина і дві доньки, тоді їм було 15 і 19 років. Зі Сновська приїхала мама з племінниками, тато залишився вдома і потрапив в окупацію.
Мої рідні були тут (у Чернігові – “Н”) два тижні. Боявся самих їх відправляти. А з іншого боку, ситуація змінювалася щогодини, дороги прострілювалися. Коли все трохи стабілізувалася, стало зрозуміло, де ворог, де наші, знайомий запропонував забрати. Кажу, давай, бо по місту почали сильно гатити. І так вони поїхали в центр України, встигли до підриву моста (підрив 23 березня 2022 року автомобільного моста через Десну значно обмежив транспортне сполучення Чернігова з південним напрямком, зокрема з Києвом – “Н”).
– Ви багато разів були у бойових відрядженнях на сході України. Чим бої в районі Чернігова відрізнялися?
– Було напруження, бо це рідна земля. Розумієш, що рідний дім у Сновську вже окупований. Це трохи напружувало й іноді виводило з рівноваги. Але ж під час управління підрозділом це відходило на другий план: видаляєш емоції і робиш своє.
– Чи вистачало людей для оборони?
– Коли перед війною проводили нараду, багато керівників запевняли, що спроможні виставити до 500-600 чоловік. В мене ці документи збереглися. А коли почалися бойові дії, я телефоную, а вони: “Ми в евакуації”.
А потім – одна військова частини не дає обіцяних 40 людей, так само друга, третя… І так відкриваєш бойовий порядок, а війська немає…
Думаю, час розставить усе на свої місця, і ми дізнаємося, хто насправді захищав Чернігів, і як.
Ми вигнали ворога завдяки хлопцям-добровольцям із 21-го окремого стрілецького батальйону 119-ї бригади ТрО, завдяки прикордонникам, Нацгвардії, 58-й бригаді, 1-й танковій – без них було б тяжко. Артилерія, танки завдали найбільших втрат противнику.
Оточений Чернігів під обстрілами, березень 2022. Фото AFP
– Як взагалі планували оборону?
– Це наука, яку вивчають у військових освітніх закладах, нічого особливого. Свого часу читав книгу “Бій у місті” – там все чітко розписано, як будується оборона. Також цікавився, як у Чечні розбили Майкопську бригаду РФ.
Зрозумів, як бійці Ічкерії побудували свою оборону.
Головні в цьому були дві речі. Перша – визначити бойовий порядок: розповісти, хто і за яку ділянку відповідає, щоб кожний знав місце своєї роботи. Друга – налагодити систему вогню: хто й куди стріляє.
Звісно, мало знати, як і кого поставити на певну місцевість. Потрібно, щоб усе це працювало.
– Після звільнення Чернігівщини ви поїхали на іншу ділянку фронту.
– Так, тоді була інформація, що противник намагатиметься оволодіти Кривим Рогом, розвиватиме наступ на правому березі Дніпра. Тому у травні головнокомандувач ЗСУ генерал Залужний на прохання генерала Драпатого вирішив відправити мене на допомогу для організації оборони Кривого Рогу. Так він мене призначив на посаду начальника штабу ОК “Південь”.
Дмитро Брижинський. Архівне фото
– Як саме ви допомагали?
– Організація роботи в ОК “Південь” була незадовільна. Багато командирів не знали, скільки в них людей, де вони. Існували проблеми із застосування сил спеціальних операцій: там було багато підрозділів, але вони діяли неорганізовано і роззосереджено. Тодішні командири ставили хлопцям задачі, як у радянські часи: просунутися на глибину 100-200 км. Це нереально. Ми збирали таких горе-керівників, пояснювали, що так не можна. Треба зменшувати задачі до глибини просування військової розвідки і чітко їх визначати.
Зрештою ми з генералом Драпатим змінили деяких командирів. Чітко сформулювали перші завдання: дезорганізувати логістичне забезпечення противника. Для цього треба було взяти кожну дорогу під контроль і створити такі умови, щоб ворог не зміг підвозити боєприпаси й організовувати свою логістику. Це вийшло. І в подальшому ми побачили там успіх: противник відійшов.
– Ви надалі очолили 58-му окрему мотопіхотну бригаду імені гетьмана Івана Виговського, якою раніше командував Михайло Драпатий…
– Так, 17 травня об 11-й годині на зв’язок мене викликав головнокомандувач генерал Залужний. Сказав їхати в Бахмут “надати допомогу 58-й бригаді”. Через дві години я отримав виписку, що призначений її командиром. А вже о 23-й годині був на місці.
Читайте також:
У бою з “вагнерівцями” загинув воїн 58 омпбр, редактор InfoCar Микола Рачок
– У чому там була проблема, що виникла потреба “надавати допомогу”?
– Солдати, сержанти 58-ї бригади героїчно себе проявили і під час оборони Чернігова, і біля Бахмута. Але штаб бригади діяв некоректно і неорганізовано. Коли я прибув у 58-му бригаду, там навіть карти не було!!! Був якийсь огризок із намальованими олівцем рисочками. Питаю, де знаходяться опорні пункти, де підрозділи стоять? Мені відповідають: “Десь отут”. Ну, що це таке?
15-й батальйон тоді втратив Попасну. І противник почав розвивати наступ від містечка в бік Соледара. Ця ділянка була без підрозділів. І якби ворог там наростив зусилля, то він би ще в травні оточив Соледар і вийшов на північ Бахмута. У підрозділах на позиціях було 10% особового складу, по 40-50 людей. Жодної бронетехніки не було. В подальшому ми цю бронетехніку витягували з Конотопа, Шостки, де її тоді залишила бригада.
Комбриг Дмитро Брижинський із танкістами. Архівне фото
– А чому її там залишили?
– У керівництва бригади тоді було таке бачення: техніка – це труна на колесах. Я пояснював: не треба ставити її, умовно, біля крайнього окопа, треба застосовувати із глибини. Така ж ситуація з протитанковими засобами: ракети в одному місці, пускові – в іншому. Це все питання до організації роботи штабу. Тоді ми прийняли кадрові рішення, треба було їх навчати і переконувати, щоби вони максимально підтримували піхотинців, який в окопі знаходяться. Всі служби мають працювати на них, бо піхотинці несуть всі тяготи служби.
– Тобто піхота була фактично сам на сам із ворогом?
– Так. Тоді було [на ходу] тільки чотири танки, решта – несправні. Я наказав формувати з танкового батальйонц стрілецьку роту, щоб підтримували піхоту з гранатометів, якщо не можуть відремонтувати танки. Через тиждень приїхали специ ремонтного полку, почали працювати самі танкісти. І так понад десять танків повернулися в стрій та змогли підтримувати піхоту.
Таке ж рішення ухвалював по протиповітряній обороні і по інших підрозділах. Звісно, були невдоволені. Але мене туди прислали змінити ситуацію. І я це робив.
Читайте також:
Командир 58-ї бригади Дмитро “Кащей” Кащенко став Героєм України
До речі, цього тижня я знайшов відео з аналізом боїв, який робили ПВК “Вагнер” на Бахмутському напрямку. Самі “вагнери” кажуть, що в травні 2022-го біля населеного пункту Пилипчатине [Соледарської громади] вони зустріли вперше організовану багатоешелоновануоборону на тому напрямку, зі взводними опорними пунктами. Тож ми все зробили правильно.
– Військові під вашим керівництвом досягали успіхів. Ви реалізовували себе на фронті. Як так взагалі сталося, що ви змінили військовий штаб на цивільний кабінет?
– Коли ми були на Бахмутському напрямку, до нас часто приїжджав голова Чернігівської ОВА В’ячеслав Чаус зі своїм заступником Дмитром Синенком. Привозили транспорт, провізію. Восени 2022-го 58-ма бригада виконала задачу і вийшла на відновлення. Моє завдання там закінчилося, тому мене призначили у відділ організації взаємодії в Командування Сухопутних військ. Тобто надавати допомогу кільком командирам бригади, узгоджувати їхні дії. Це була робота в Києві.
Коли про це дізнався В’ячеслав Чаус, то запросив мене в Чернігівську ОВА – бути його радником та очолити координаційний штаб.
Розумієте, хоча військові адміністрації й утворили, але там залишилися працювати ті самі цивільні люди. Військових, які розбираються в тонкощах, що могли б підготувати область до можливого повторного наступу, не було. Власне, я мав стати такою сполучною ланкою між цивільними, військовими, силовиками та державними структурами. Я погодився. Це більш державний рівень. Ти розумієш, що можеш принести більше користі для загалу, а не для окремого напрямку.
– Не шкодуєте?
– Навпаки, зараз бачу, що правильно все зробив.
З лютого 2023 року я очолюю міську військову адміністрацію. Постійно маю контакти з керівниками міської влади і бачу: поняття і розуміння викликів війни в багатьох досі немає.
До цього часу в місті немає плану цивільного захисту. Його мали ввести в дію 24 лютого 2022-го.
І так виникає ще багато питань: чому не було евакуації населення, організованого підвезення води, їжі… Можливо, таких втрат вдалося б уникнути.
Зараз багато керівників натягують на себе шапку героя і розказують, як вони захищали Чернігів. Але ми ж знаємо, як це було. Зараз воно недоречно, але пройде час, і розкажемо, хто й що робив насправді.
Дмитро Брижинський на ветеранському турнірі “Північний форпост” у Чернігові, жовтень 2023
– Чим ви зараз на практиці займаєтеся в МВА, при тому, що працює і міська рада?
– Примушуємо міську раду працювати на оборону, а не дивитися на ситуацію в країні так, як до війни. Це важко. Вони тільки місяць тому призначили начальника управління цивільного захисту і розширили штат. Це вже досягнення. Вони зрозуміли, що треба це робити. Так само міська рада почала витрачати кошти на допомогу військовим. І зараз це мільйони гривень, а не пару сотень [тисяч], як було раніше.
Читайте також:
Суд у Львові на рік позбавив посади мера Чернігова Атрошенка
– Які ваші враження від роботи міської ради, процесів всередині?
– Не буду факти викладати, але в мене склалося враження, що тут створена суто комерційна структура , яка працює тільки тоді, коли бачить особисту вигоду. Про населення думають, тільки якщо це піар-акція.
Кажуть, місто змінилося за час керування окремих посадових осіб. Але воно змінилося на двох бульварах, а зайдіть у двори – там та сама радянщина, ті ж майданчики, сквери…
– Як ви взагалі взаємодієте з апаратом, в.о. мера?
– Спочатку було складно. Керівництво міської ради не визнавало військової адміністрації. Їм було важко сприйняти, що з’явиться хтось, хто буде дотичним до їхніх процесів і вимагатиме роз’яснень, куди витрачають гроші.
Дмитро Брижинський – голова МВА
Зараз ми послідовно дійшли до того, що міська рада, її керівництво погодилися і змирилися, що треба виконувати розпорядження начальника МВА і погоджувати з ним рішення. Це сталося завдяки тому, що було внесено зміни в регламенти міської ради та виконавчого комітету. Останній документ – це спільне розпорядження, яке ми нещодавно підписали з паном Ломако (Олександр Ломако – секретар міськради, в.о. міського голови Чернігова – “Н”), де чітко визначені повноваження і порядок їх реалізації.
– Як на практиці працює цей регламент?
– Нас підключили в загальну мережу документообігу. Ми отримуємо проєкти рішень, погоджуємо їх або ні. Без нашого погодження вони (проєкти рішень) не мають виходити на виконком.
Хоча різне буває. Нещодавно ми заблокували рішення міської ради про виділення землі під будівництво багатоповерхівок, бо там земля промислового призначення. А міська рада дала дозвіл на будівництво. Це суперечить закону.
– Що ви думаєте про видатки міського бюджету Чернігова?
– Міська рада не хоче відкривати нам усі карти. Нещодавно ми попросили у фінансового управління надати інформацію про резерв коштів. Відповідь була: у нас нічого немає, дефіцит. А через два дні подають на затвердження документ, і ми бачимо, що прописують 20 млн грн резерву фінансового управління на іншу економічну діяльність.
Я попередив начальника відділу: якщо так триватиме й надалі, ми будемо змушені фінансову діяльність перекласти на МВА. Ми маємо контролювати, щоб усі кошти витрачалися раціонально, особливо враховуючи війну.
– Що ви думаєте про те, що держава в центрі хоче забирати в місцевих бюджетів “військове” ПДФО?
– Це результат діяльності місцевих князьків по всій державі. Іде постійна маніпуляція про знищення місцевого самоврядування. Але ж зараз війна, стоїть питання існування держави, а не окремого “князівства”. Всі ці корупційні питання в Сумах, Полтаві, Чернігові… Звісно, все це призвело до таких результатів.
Читайте також:
Рада не підтримала закон про передачу ПДФО від місцевих рад на військо
– Яке найнагальніше питання зараз у місті?
– Опалювальний сезон. З одного боку, були питання по ТЕЦ. Зараз поступово ситуація виходить із глухого кута через долучення ОВА до цих процесів. Фірма “ТехНова”, яка орендувала ТЕЦ, не побажала продовжувати договір оренди і постачати тепло. Тому створили КП “Теплокомуненерго”, яке займатиметься ТЕЦ і подаватиме тепло в місто.
Хоча сама ТЕЦ – то радянщина, там ані в модернізацію, ані в поліпшення умов за роки оренди не вклали ні копійки.
З іншого боку, гостро стоїть питання щодо захисту критичної інфраструктури від обстрілів. Ідеться не тільки про об’єкти подачі тепла, а й газорозподільні станції, пункти водоканалу. Наразі ми визначаємо об’єкти, які треба “укрити” фізично, де посилити ППО…
Ворог посилив ударні БПЛА, наростив виробництво, закупку. Тому ці атаки можуть бути сильнішими, ніж торік. Зрозуміло, що держава цим займається, місцеве самоврядування долучилося, але кожен громадянин має бути хоча б морально готовим до цього, бо питання безпеки залишається відкритим.
– Поговоримо про воєнний злочин РФ 19 серпня у Чернігові, коли внаслідок ракетного удару по драмтеатру в центрі міста загинуло семеро людей та понад двісті отримали поранення. Де ви були в момент вибуху? Чи знали ви про захід, присвячений розробці дронів, який тоді проходив у театрі?
– Про захід в такому форматі, як він проводився, я не знав до трагедії.
Центральна площа і обласний драмтеатр у Чернігові після обстрілу 19 серпня 2023. Фото: Стас Козлюк / “Новинарня“
Я був удома. Почувши вибух, почав їхати на площу. Всюди затори, довелося виїхати на тротуар, паркуватися за кілометр, бігти. Треба було організувати евакуацію людей. Ми переживали, що буде повторний удар, і тоді жертв було б ще більше. Патрульні не могли доїхати через затори, тому так само всі прибігли і в ручному режимі виганяли людей з площі. Потім Нацгвардія долучилася, ми виставили оточення.
– Як ви ставитеся до того, що ОВА дозволила провести фактично військовий захід у центрі міста з попередніми анонсами?
– Зараз триває слідство. Наскільки мені відомо, ніхто за дозволом не звертався. Ця організація (ГО “Центр підтримки аеророзвідки” Марії Берлінської, яка проводила виставку “Люті пташки” – “Н”) направила лист в ОВА, що буде проведено захід. Тобто поставили перед фактом. У листі було написано, що це буде зібрання волонтерів і представників бізнесу. Про те, що будуть дрони, військові – про це ніхто не казав.
Я знаю, що після трагедії на Валу минулого вересня (коли на виставці спрацював гранатомет – “Н”) заборонено проводити будь-які заходи із залученням військової техніки, зброї. А тут були дрони. Якби ця інформація була озвучена, ніхто би дозволу не надав.
Читайте також:
“Люди загинули, бо дехто захотів красивої картинки”:
Євген Дикий про безпекові уроки Чернігова
– Які висновки після цієї трагедії?
– Як кажуть, про пожежного згадують під час пожежі, а про МВА під час обстрілів… Зараз люди відповідальніше ставляться до таких заходів. Більшість організаторів зрозуміли, що хтось більше має інформації про безпекову ситуацію, яку не можна виносити на загал.
– Ви все свідоме життя в армії, в середовищі, де немає демократії, де світ будується за принципом: накази не обговорюють, а виконують. Як даєте раду незгідним підлеглим, коли ваші розпорядження не виконують?
– Нехай колеги на це питання відповідь дають (сміється).
Представниця його пресслужби Брижинського, яка є військовослужбовицею, відповідає: “Загалом стиль управління залишився військовим, а вони (працівники міськради) цього не можуть сприйняти. Тому іноді Дмитро підлаштовується під цивільних людей, шукає підхід. І воно якось посередині поки що – між традиційним військовим і демократичним”.
Далі говорить Дмитро Брижинський:
– Військова структура вичавлює тих, хто не хоче підкорятися. Тому там залишаються люди, яким комфортно працювати за чіткими правилами, графіком, у певних межах. А тут я побачив, що багато цивільних не сприймають ці межі. Я думаю, ця історія тягнеться з 1990-х, коли людей залишили сам на сам із проблемами й бідністю, адже всі заощадження зникли. Тому в людей сформувалися погляди: сам працюю, сам визначаю правила, не довіряю державі.
У цивільному житті люди мають багато прав. Але в умовах війни принципи військового управління доречні. Вони передбачають чітке визначення задач, строки виконання, відповідальних осіб. А в цивільному житті, на жаль, часто ховаються від відповідальності.
– Що ви маєте на увазі?
– Я спочатку не розумів, чому у військових і цивільних непорозуміння, кожен по-своєму бачить ситуацію. Для себе я розібрався з цим. Військовий, будь-який командир, одноосібно приймає рішення і несе за нього відповідальність. А у цивільних, я бачу це в міськраді, керівники ховаються за колективним прийняттям рішення. А потім пальцями тицяють одне на одного, мовляв, я тут ні до чого, це рішення міської ради чи виконкому.
– Чи з’явилися у вас нові звички в цивільному житті?
– Ні, все так само. Я веду записи під час розмов, зустрічей, як це було раніше. У мене все записано, тому неможливо маніпулювати чи вводити в оману.
Ще під час навчання запам’ятав вислів: найтупіший олівець гостріший за будь-яку пам’ять.
А з нового… Хіба “кока-коли” менше п’ю, бо на сході зловживав цим, як енергетиком (сміється).
Дмитро Брижинський під час інтерв’ю “Новинарні“
– Чи часто зараз бачитеся з побратимами, про що вони розповідають?
– Вживу часто бачитися не вдається, вони воюють. З деякими командирами спілкуємося телефоном. Минулого тижня комбат з 58-ї бригади приїжджав…
Воюють… Важко… Сучасна зброя допомагає, але це інша війна, ніж була в ООС чи АТО. Зараз залучені всі засоби ураження. Є питання по ППО, РЕБ. На деякий напрямках важко вдень працювати, бо ворог використовує ударні БПЛА… Тільки завдяки тому, що партнери надали техніку з якісними тепловізорами, можна вночі евакуювати поранених, просунутися вперед.
Можна сказати, на фронті зараз іде боротьба РЕБ: хто зможе завадити літати ворожим дронам і дозволить працювати своїм – той матиме перевагу.
Звісно, спілкування з військовими мені ближче і зрозуміліше. Але зараз я більш корисний тут.
– Чи маєте ви політичні амбіції? Наприклад, чи будете балотуватися на мера після перемоги?
– Ні! Абсолютно не маю такого бажання. Це середовище не для мене – маніпуляції, обман… Люди при владі не служать народу, як це має бути, вони захищають свої інтереси.
Ті, хто пов’язує себе зі служінням (військові, лікарі), думають про когось, а не про себе. А бізнесмени опікуються своєю справою. Це не є погано, але при владі таких людей не має бути. Вони завжди захищатимуть інтереси свого бізнесу, а не людей.
Фотогалерея з інтер’єром кабінету Брижинського в МВА:
– Дмитре, ви з відзнакою закінчили Харківський інститут танкових військ, завжди хотіли стати військовим. Якою виявилася реальність, коли ви на початку 2000-х після навчання пішли служити?
– Я прослужив у Гончарівському 15 років. Став командиром батальйону. За цей час у нас було лише дві-три практичні вправи з водіння танка. А потім у 2010-му бригаду переозброїли новенькими “Булатами”. Вони проходили військове випробування, і ми, контрактники, могли підняти свій рівень керування ними. Та все одно армія занепадала. Єдине, за рахунок чого ми виїжджали, – підготовко-зборові заходи, їх тоді проводив командир 8-й армійського корпусу Сухопутних військ генерал Віктор Муженко. Там ми відпрацьовували наземне та підводне водіння, стрільбу тощо. За рахунок цього підтримували рівень підготовки офіцерів. Зрештою, потім ці офіцери змогли навчити особовий склад, коли почалася війна у 2014 році.
– Яким вам запам’ятався початок війни у 2014-му?
– Коли почалися події в Криму, я гостював у батьків. По тривозі прибув у Гончарівське. Ми тоді з труднощами, але отримали зброю, почали завантажувати танки боєприпасами. Очікували, що сценарій буде, як потім сталося у 2022-му: російські війська зайдуть із півночі. Тому наша задача була утримувати Чернігів.
– Чому зброю дали з труднощами? І які загалом настрої були в армії тоді?
– Різні настрої. Коли я прийшов до чергового частини, щоб отримати зброю, там був офіцер 8-го армійського корпусу. Він казав: “це не наша війна”, все само вирішиться, і так нам зброї не дали. Я був шокований. Подзвонив товаришу, який тоді служив у Командуванні Сухопутних військ, пояснив ситуацію. Він здивувався: “Як так, ви у нас уже два дні маєте мобілізаційні заходи виконувати”. Отак нам тільки після дзвінка зброю видали.
Дмитро Брижинський. Архівне фото
Потім ми два місяці стояли на північному кордоні. А вже влітку я на два місяці поїхав на Луганщину в зону проведення АТО, тоді в статусі командира механізованого батальйону 1-ї танкової бригади. Потім був офіцером штабу ОК “Північ”. У той час я вже переїхав до Чернігова. Згодом став начальником штабу 58-ї бригади, по пів року проводив на сході. А навесні 2019-го став командиром 93 омбр “Холодний Яр”.
– Ви першим, ще в час ООС – у жовтні 2021 року, застосували “Байрактар”, якому після початку великої війни навіть пісні присвячують. Як це було?
– Ці ударні БПЛА ми прийняли на озброєння у 2021 році. Спочатку вони виконували розвідку, вели чергування. А восени 2021-го ворог часто обстрілював Гранітне (село у Волноваському районі Донецької області на тодішній межі з ОРДО – “Н”). Ми не могли нічим дістати гармату. І так одного дня застосували ракету мінімальної потужності.
Дмитро Брижинський
Це було в плані емоцій, наче футбольний матч: дивимося на монітор, ракета летить, відстань зменшується, зменшується і потім – бах! ціль ліквідовано! Ну, і реакція у всіх відповідна.
Читайте також:
“Війна закінчиться найближчим часом. Крим сам до нас попроситься”.
Бої і прогнози на два роки командира 14 омбр Олександра Охріменка
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
