автор: Наталія Найдюк
з Чернігівської області
фото автора
На Житомирщині зима 2023 року звела в одну палату військового госпіталю Руслана Суміна та Сергія Довбиша. Перший проходив реабілітацію після важкого поранення й ампутації стопи, другий – лікувався. Чоловіки одразу порозумілися, адже спільних тем було чимало: служба, Чернігівщина, спорт. Обидва воювали ще в часи АТО, демобілізувалися, а після 24 лютого 2022 року знову взяли до рук зброю. Сергій ділився з Русланом, як до повномасштабки розвивав ветеранський рух, започаткував федерацію спорту ветеранів у Чернігівській області. Тільки от змагань провести не встиг. Роз’їжджаючись по домівках, чоловіки пообіцяли один одному, що ще обов’язково зустрінуться на ветеранських заходах.
Минуло дев’ять місяців. І ось на початку жовтня в Чернігові відбулися змагання ветеранів із пораненнями “Північний форпост”. Довбиш – співорганізатор, Сумін – один з учасників. Такі собі Invictus Games – “Ігри нескорених”, але вдома і за українські гроші.
Як усе було та що це значило – в репортажі “Новинарні”.
В одному з фітнес-клубів Чернігова опівдні збираються ветерани війни. Цього дня, 1 жовтня, вперше святкують Покрову і День захисників та захисниць за новим календарем. Люди вітають одне одного, обіймаються. Учасники проходять реєстрацію. Серед уболівальників – дружини та подруги, діти, друзі, побратими, які ще лікують свої травми або проходять реабілітацію.
Учасники змагань “Північний форпост” у Чернігові
Цього заходу чекали давно. Організатори планували його в значно більшому масштабі на одному зі стадіонів Чернігова. Але після відомих подій “Північний форпост” з міркувань безпеки проводять камерно у фітнес-клубі, де безкоштовно тренується частина ветеранів.
Слоган “Північний форпост” – на футболках учасників, плакатах, дипломах та медалях, які за кілька годин одягнуть переможці. Організатори заходу – федерація спорту ветеранів війни в Чернігівській області, яку заснував та очолює Сергій Довбиш, та ветеранський простір “Серцевір” на чолі з Вікторією Калмиковою.
Участь у відкритті турніру беруть командувач ОК “Північ” генерал-майор Дмитро Красильников та голова Чернігівської МВА, колишній комбриг “холодноярців” Дмитро Брижинський.
Сергій Довбиш (ліворуч) із найстаршим учасником змагань “Північний форпост”
“Сьогодні ми проводимо змагання для ветеранів, які зазнали поранень під час бойових дій. Тут хлопці з різними травмами: від контузій до важких поранень з ампутацією. На жаль, кількість травмованих зростає щодня. Військові повертаються додому. І на сьогодні держава не дуже готова, щоб зустріти їх і підтримати. Тому ми, ветерани, вирішили своїми силами проводити заходи, націлені на поліпшення ментального та фізичного здоров’я”, – розповідає співорганізатор турніру Сергій Довбиш.
“Через спорт хлопці найбільш ефективно можуть повертатися до соціуму. Бо коли вони залишаються на самоті, маємо ефект уповільненої бомби: рано чи пізно нервова система руйнується, і вони роблять речі, які б нам не хотілося бачити”, – пояснює Довбиш.
Із 2019 року Сергій докладає чимало зусиль, щоб створити умови для реабілітації ветеранів через спорт у Чернігівській області. А навесні цього року він сам пробіг марафон у Лондоні.
Голова Чернігівської МВА Дмитро Брижинський, очільниця ветеранського простору “Серцевір” Вікторія Калмикова та командувач ОК “Північ” Дмитро Красильников. Фото з ФБ “Серцевір”
Керівниця ветеранського простору “Серцевір” Вікторія Калмикова зауважує, що спорт та адреналін змагань сприятливо впливають на ветеранів – як і розуміння, що про них піклуються.
На участь у турнірі “Північний форпост-2023” зареєструвалося 29 ветеранів, цього разу – тільки чоловіки. Найстаршому з ветеранів – 67 років. Вони приїхали з різних областей України. Для когось це були чергові змагання, а хтось прийшов спробувати свої сили на публічному турнірі вперше.
Ветерани в Чернігові змагалися в чотирьох видах: жим лежачи на прямій дошці (за хвилину піднімали штангу вагою 60 кг), веслування на тренажерах, піднімання гирі та ейрбайк.
Учасники змагань “Північний форпост” у Чернігові
Дехто брав участь в усіх заходах, хтось обирав те, що йому більше до вподоби.
Євген Смага
Євген Смага, який втратив на фронті ліву ногу, родом із Чернігова. На початку березня 2022 року долучився до захисту рідного міста. Уже 14 березня отримав поранення біля села Новоселівка, що на околиці обласного центру. Тоді у бліндаж прилетіла міна калібру 120 мм. Із п’яти військових вижили Євген та ще один побратим. Обидва мають ампутації.
“Мій побратим втратив ліву кінцівку, зараз він у Німеччині на протезуванні. Я вже маю протез, він звичайний, для повсякденного життя. Сподіваюся, що зможу отримати і спортивний, адже беру участь у різних змаганнях”, – розказує Євген.
Уже 15 жовтня він планує поїхати до Іспанії, де разом з іншими встановлюватиме рекорд з перетягування фур. У складі вісімки ветеранів йому треба протягнути чотири вантажівки вагою близько 32 тонни.
Євген Смага серед учасників змагань “Північний форпост”
До спорту ветеранів чоловік вирішив долучитися, перебуваючи в протезному центрі в Києві. Тоді ж знайшов контакти однодумців у Чернігові. Зараз тренується три-чотири рази на тиждень. “Північний форпост” – це його шості змагання.
Руслан Сумін
Боєць ДШВ Руслан Сумін про ветеранський спорт у Чернігові дізнався в палаті військового госпіталю від Сергія Довбиша взимку 2023-го. Чоловік родом із містечка Козелець на Чернігівщині, але тривалий час живе з родиною в Київській області. У 2014-2015 роках Руслан воював на сході України у складі 13-го мотопіхотного батальйону “Чернігів-1”. Був у гарячих точках під Дебальцевим, Вуглегірськом, Оріховим, Луганським аеропортом. Після демобілізації будував цивільне життя, доки повномасштабна війна не змусила знову взяти до рук зброю. На великій війні Руслан воював у складі 71-ї окремої єгерської бригади.
“18 квітня ми потрапили у важку засідку на Ізюмському напрямку. Йшли забирати своїх убитих і самі попали під обстріл. Я отримав мінно-вибухову травму. Це було дуже важко… Мені ампутувати праву стопу, бо турнікет тримався шість із половиною годин – це стільки часу знадобилося, щоби довезти мене до Харкова. Інша нога була без турнікета дві години, я втратив багато крові. Зараз практично не відчуваю її. Лікарі кажуть, знадобиться не менше семи років, аби повернути чутливість”, – розповідає Руслан.
Чоловік зараз ходить на звичайному протезі. Щоби пристосувати спортивний, потрібно робити реампутацію ноги на 18 сантиметрів вище, ніж це є зараз. Поки ветеран не планує цього робити.
Руслан Сумін під час змагань
“На жаль, така війна у нас, що дуже багато травмованих. Я в Києві займаюся бразильським джиу-джитсу. Наша група – там майже всі з ампутаціями. Ще хожу в зал, там роблю акцент на жим лежачи. У нас немає “концептів” для веслування та ейрбайка. Тому тут займатимуся на цих тренажерах уперше. Але і в цьому є плюс: спробувати нове”, – розповідає ветеран.
“Я кожному військовому, який отримав поранення або має психологічні розлади, контузію,
рекомендую не закриватися в собі і бути серед своїх.
Спортивне середовище сприяє цьому. Спорт мотивує: ти хочеш далі розвиватися, мати кращий результат. Взагалі, цей турнір не стільки про змагання, як про спілкування, нові знайомства, адреналін та емоції”, – вважає Руслан Сумін.
І додає, що спорт – це краще, ніж наркотики чи алкоголь. Фізичні вправи реабілітують і душу, і тіло. Адже й на протезі можна виглядати струнким та підтягнутим.
Минула година від початку змагань. За цей час майже всі учасники виконали жим штанги лежачи. Аж тут до спортклубу під’їхав автобус, з якого вийшли чоловіки у військовій формі. Виявилося, вони перебували в санаторії на реабілітації, й один із її заходів – екскурсія до Чернігова. Ветерани гуляли центром стародавнього міста, слухали про його історію. А потім хтось з організаторів поїздки розповів про змагання. Вирішили подивитися. Так ще кілька людей долучилися до “Північного форпосту”.
Антон Дромбінський
Серед них – стрілець 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ імені Чорних запорожців Антон Дромбінський. Хлопець живе в Києві, намагався призватися з перших днів повномасштабної війни, але в ТЦК були довжелезні черги. Тож до війська потрапив у липні 2022-го.
Антон захоплюється науками – соціологією, психологією, філософією. І до військової справи підійшов з наукової точки зору: посилено вивчав тактичну медицину. Бригада Антона стояла біля Курахового, на захисті Вугледара, коли 23 лютого 2023 року хлопець отримав поранення ока.
“Я перебував в укритті – це напівпідвал недобудованої дачі. Відбувався обстріл. І повітряні потоки спрацювали так, що булижник прилетів мені в око”, – пригадує Дромбінський.
Фотогалерея:
Далі був довгий шлях пошуку свого лікаря. У хлопця за оком помітили уламок розміром 10 на 15 мм. Зберегти орган, хай і без функції зору, та дістати осколок в Україні можуть лише деякі хірурги в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені Філатова. Але Антон потрапив до них запізно.
“Ми приїхали у Чернігів на екскурсію, місто дуже сподобалося. Заїхали подивитися на змагання ветеранів, а нам одразу кажуть – перевдягайтеся. Дали футболки. І от я серед учасників”, – посміхається Антон.
До поранення хлопець не надто захоплювався спортом – каже, що не любить терпіти навантаження. Але зараз це допомагає тримати себе у фізичній та емоційній формі.
Медалі турніру “Північний форпост”
На цих неочікуваних для себе змаганнях Дромбінський посів третє місце у змаганні на байку та друге – у веслуванні у своїй категорії учасників. Отримав дві медалі.
Руслан Плющ (праворуч) серед глядачів змагань “Північний форпост”
На лавці у першому ряду серед глядачів сидить чоловік у цивільному і спостерігає за дійством. Він має поранення ноги. Це Руслан Плющ, старший сержант 21-го окремого стрілецького батальйону. Чоловік торік спершу захищав Чернігівщину, а восени поїхав під Бахмут. Там був поранений і досі лікується. Зараз на Руслановій нозі апарат Ілізарова – відрощує кістку.
“Тут сьогодні змагаються мої побратими, командири. Я прийшов побачитися з усіма і вболівати за них. Молодці, що організували цей захід, такого зараз не вистачає. Можливо, коли одужаю і буде можливість, теж долучуся до спорту”, – міркує поранений.
Біля Руслана – 10-класниця Маргарита Вовченко. Дівчина знає тут багатьох ветеранів: торік вони стояли в її селі Количівка, що на трасі Чернігів-Київ.
Маргарита Вовченко серед глядачів турніру “Північний форпост”
“Я тут знаю Сергія, Славіка, “Афганця”… Вони обороняли мою Количівку, і село в окупацію не потрапило. Я приїхала, щоб підтримати захисників, із якими знайома. Тут зараз такі емоції вирують, подивіться на них: вони всі типу змагаються, але насправді, вони – разом, єдині”, – пояснює Маргарита.
Школярка є також волонтеркою. “Торік було страшно, не вірилося, що така війна почалася. Ми з сусідкою пекли для хлопців пиріжки, робили чай, а батьки розвозили то все на блокпости. Коли нам у село дали газ, то перше, що я зробила, – насмажила млинців і занесла нашим військовим”, – каже дівчина.
Валерій Вовк (з книгою в руках) читає побратимам вірші
Найстарший з учасників, 67-річний Валерій Вовк, читає вірші побратимам і так само змагається.
Також на тренажерах із веслування та ейрбайку випробовує свої можливості історик Сергій Лепявко, який у складі 21-й батальйону брав участь у боях за село Лукашівка на Чернігівщині.
Читайте також:
Російська біда Лукашівки: 160 убитих корів, сплюндроване село та штаб росіян у місцевій столітній церкві
Сергій Лепявко брав участь у боях за Лукашівку
“Я спортом не займаюся регулярно. А ці змагання – не так про результати, як про участь. Тут така прекрасна атмосфера, ніхто нікого ні до чого не примушує. От якби захотів, то міг би зупинитися в будь-який момент на тренажері. І так само будь-хто інший. Такі заходи – про атмосферу, і цим вони прекрасні”, – пояснює Лепявко.
Змагання тривали близько чотирьох годин – у дружній атмосфері, але активні, адреналінові, виснажливі. Нарешті настав час нагородження. Багато учасників отримали по кілька медалей за різні види змагань.
Читайте також:
Ігри нескорених-2023: Україна показала найкращий результат за історію. Скільки медалей вдалося здобути
Серед нагороджених – Сергій Півторацький. Чоловік втратив ногу на сході України ще в 2020-му. Прийшов на “Форпост” із дружиною та сином. Це його треті змагання.
Сергій Півторацький серед призерів змагань “Північний форпост”
Дружина ветерана Тетяна каже, що такі зустрічі надважливі для психологічної реабілітації військових.
“Уже десятий рік іде війна, а буває, йдеш – і на тебе досі озираються. А тут всі свої, тут немає кордонів, обмежень. Тут хлопці розуміють стани одне одного. Сергій до спорту повернувся з часом. Військові, які тільки недавно отримали поранення, пройшли через ампутації, потребують часу, щоби змиритися з думкою, що тепер вони інакші. І це важко буває перебороти. Таке краще проходити в колі своїх”, – констатує жінка пораненого ветерана.
Медалі роздані, дипломи та подарунки вручені. Після спільної вечері військові роз’їжджаються по домівках щасливі і стомлені.
Призери змагань “Північний форпост” у Чернігові
“Північний форпост” показав: цілком можливо проводити такі ветеранські заходи з ініціативи на місцях, не чекаючи програм центральної та навіть регіональної влади.
Було б бажання, а обійтися можна мінімальними витратами – якщо залучити меценатів. Так, із проводенням змагань у Чернігові допомогла мережа фітнес-клубів “Х-лайн”, яка безкоштовно тренує ветеранів, надає тренерів, приміщення і тренажери. Вечерю подарувало “Сільпо”, медалі – “Серцевір”, інші подарунки – від спортивних магазинів, футболки – від швейної фабрики.
Суспільство розуміє, як важливо підтримувати та соціалізувати ветеранів.
Читайте також:
Фартовий “Інтелігент”: як харків’янин вижив у полоні і повернувся до життя завдяки ветеранському бізнесу
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
