“Більше правди. Рожеві шмарклі не наближають перемогу”. Велике інтерв’ю з важко пораненою Андріаною Сусак

автор: Анастасія Федченко
фото авторки та з архіву Андріани Сусак

Кінець листопада 2022-го. Херсон уже звільнено. Але більша частина області – під окупацією, триває активна фаза протистояння з росіянами. Дорогою біля села Львове Бериславського району, вздовж правого берегу Дніпра, рухається позашляховик ЗСУ. Шлях проторований. Операторка безпілотника має підтвердити знайдені раніше ворожі цілі, після чого по окупантах на лівобережжі відпрацюють наші мінометники. Операторка сидить на передньому пасажирському сидінні, і раптом їй спадає на думку: “Зараз ще бракувало підірватися”. Буквально за мить лунає вибух – спрацьовує протитанкова міна. Пасажирку й водія викидає через бічні двері, і це дивовижно, ніби їх хтось відчинив. Жінці щастить: побратими, які прибули на допомогу, не стали її піднімати. А для її поламаного хребта такий рух став би фатальним.

Поранена – сержант Андріана Сусак, позивний “Малиш”. Того дня лікарі казали, що вона не доживе до ранку. Однак нині жінка однією рукою вправно водить візок (інша досі не зрослася), заново вчиться ходити і жартує, що має “власний” “Абрамс”.

Учасниця бойових дій ще з часів АТО, розвідниця штурмової групи батальйону “Айдар” у 2014-2015 роках, голова ГО “Жіночий ветеранський рух”, із 2022 року – оператор з озброєння спецпідрозділу ЗСУ, Малиш дала “Новинарні” відверте розлоге інтерв’ю. Розповіла про свою велику війну, поранення й лікування, комплекс “поганої мами”, чому не потрібно з кожної праски говорити про контрнаступ, своє майбутнє повернення на фронт та напрямок після перемоги.

Міна під Малишем та сім наступних операцій

– Я перенесла вже сім операцій, але це навіть замало з такою складною травмою, як у мене. Мені склали хребет і двічі переробляли нижню щелепу, зламану в двох місцях, – розповідає Андріана Сусак.

На час розмови на її правиці ще був апарат зовнішньої фіксації. Андріана напівлежить в окремій палаті, і так худорлява й невисока, а нині здається зовсім маленькою.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

– Рука не зрослася за п’ять місяців ні на грам, і кістка тисне на нерв та м’яз. А я вже звикла спати з цією штукою, це моя маленька лялічка.

Жінка зі зворушливою ніжністю торкається апарату зовнішньої фіксації. Після операції вона напише в соцмережі: “…Як мінімум сім нових дірок в організмі, 70-й левел болю… Три кращих хірурги неймовірної клініки… потерпали після виходу з наркозу, бо мої питання наступні: “Чому я заїхала в реанімацію в трусах, а виїхала без? Чому жир викачували з стегна, а не з живота? Чому 10 см нерву можна було зробити, а грудь – ні, що, жаль було?..” З цілого в мене поки ніс, грудь і ліва рука майже без вен. Ну, і сексуальні панчохи, на які я заслужила”.

Протитанкова міна розірвалась фактично під Андріаною. Водій відбувся подряпиною на губі. А в Андріани, крім переламаного хребта, було поламано шість ребер, вирваний трицепс на правій руці, забій спинного мозку, саме через це – глибокий парапарез (параліч м’язів), який фактично знерухомив ноги.

Андріана Сусак в авто

– Мені пощастило, що їхала “медичка” дружнього підрозділу, вони надали першу допомогу. Побратим був при тямі, зателефонував командиру, і той приїхав із твердими ношами.

Бійчиню швидко відвезли в Херсон, звідти – в Миколаїв, а там укололи надмірну дозу наркотичних знеболювальних.




– Вважали, що я в комі і до ранку не доживу. Але командир сказав, що я говорила та що коми бути не може. Зранку 2 грудня мене забрали “вертушкою” в Одесу. Я пам’ятаю, як мене вантажили у “вертушку”. І в Одесі вже мене відкачували, переливали кров. Подруга Люба Шипович викликала Курільця (Ігор Курілець – відомий український нейрохірург – “Н”), і добре, що він складав мені хребет, бо він найкращий в Україні. У нас досвід війни, а в нього – досвід нас складати. Він подарував мені шанс мріяти про те, що я нормально житиму і зможу служити далі, – розповідає сержант Сусак.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

У реанімації вона була тиждень. Коли прийшла до тями, кричала медсестрі, що хоче курити. Як побачила праву руку, почала говорити, що затримається в лікарні хіба до Різдва, а потім повернеться на службу.

Її прийшов навідати чоловік – теж військовий, і Малиш почала переконувати, що не образиться на нього, якщо він одружиться з іншою, адже не хоче бути тягарем. Вона пригадує це з посмішкою.

Читайте новину за 3 грудня 2022:
Важко поранена голова “Жіночого ветеранського руху” Андріана Сусак. Потрібна підтримка

9 грудня, на день народження, їй зробили подарунок – відправили в палату. Поранена попросила сестру, яка була поруч, помити голову.

– Там кров, бруд, волосся стирчить в усі боки, здається, що там щось лазить. Сестра почала мити голову, а там – рани. І мені зробили ще шість швів на голові. Волосся вилазить, я посивіла, але це мене хвилює найменше – пофарбуюся, – посміхається жінка. – Два місяці в Одесі я звикала до того, що все болить, і це різні види болю: гострий, пульсуючий, ще якийсь, то до того, що не можу їсти, бо щелепа в гумках, то до трубочок, які звідусіль стирчать, то мені з легень викачували воду. У мене падав тиск 50 на 30, забирали в реанімацію.

Андріана Сусак у шпиталі

Та “вишенькою на торті” стала алергія на антибіотики, без яких неможливо обійтися, адже відкриті рани, і з якими неможливо, бо все свербить так, що можна збожеволіти.

Зрештою антибіотики скасували, кілька разів робили плазмаферез – чищення крові.

– Але вижила – і це головне, – резюмує військова.

Новину з таким заголовком вона подарувала нам ще 9 грудня.

Наприкінці січня Сусак приїхала до Києва. Її взяла на лікування коштом закладу приватна клініка в центрі столиці. Тут чи не одразу зробили укол блокатора у спинний мозок, адже

в Андріани почався панічний біль:
щоразу, як відчинялися двері або був схожий звук, жінці здавалося – то тріщить її хребет.

Неправильно складена щелепа запалилася, довелось переробляти операцію й видаляти зуби. Якби не це, Андріана могла би просто втратити нижню щелепу.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

– За 20 днів мені поставили 140 крапельниць антибіотику, знову почалась реакція організму на антибіотик, погіршилися показники крові, вона була, як в онкохворих. Мене ізолювали в окрему палату, куди навіть сестру не пускали. Потім антибіотик скасували, зате врятували щелепу. Та найбільше мене бісить, що це затяглося так довго, – зізнається Малиш. – До мене приходять командири, бажають одужувати. Говорять: “Заспокойся, війни на всіх вистачить”. А мене ця фраза дуже дратує. Я хочу до дитини, яку не бачила з серпня, і на полігон – бігати й ставати сильнішою. У мене в хребті вісім титанових пластин. Тому я – не десантниця. Але все інше робити можу, стріляти так точно.

Читайте також:
“І ніхто не підійшов до мене непритомного!” Вісім поранень штаб-сержанта Панди із 30-ї бригади

Небезпека в Києві і “жіночий” гранатомет на 50 кг

– Я знала, що велика війна буде. Підсвідомо мені хотілося повернутися в 2014 рік. Але не на фронт, хоча я і почувалася винною, що пішла звідти. А саме в ті відчуття, – розповідає Андріана Сусак. – Чоловік же не вірив у напад. Торік на 14 лютого я попросила в чоловіка бронік і розгрузку. Почала витягати рюкзак, перевіряти, що там. Хоча перед вторгненням просила чоловіка не підписувати [новий] контракт. Кажу: син тебе не бачить зовсім, та й я зі своїм активізмом… То малий чекає на вихідних під Могилянкою, поки мама вчиться, то до Залужного йде ввечері, дивиться мультики, командир його пригощає цукерками, а він показує на карті: “Мамо, то звідти москалі будуть нападати?” Чоловік звільнився, знайшов цивільну роботу і… почалася війна.

Андріана Сусак і головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний

Чотири дні вони воювали в Києві.

Оцінюючи той час, Сусак відзначає, що людям безконтрольно роздали забагато зброї. Через відсутність координації були випадки “дружнього вогню”, під який потрапив і їхній знайомий – на жаль, із фатальними наслідками. Бійцям із ТрО ввижалися диверсанти за кожним рогом.

– У мене є друг, Костя Фартушний – танкіст із 92-ї бригади, зараз теж поранений. Ми з 14-го року дружимо. Зустрілись якось у Харкові, і він так спокійно говорить: “Коли я те все побачив, зайшов у квартиру і чотири дні не виходив, поки всі заспокоїлись, і потім уже пішов на полювання”, – із посмішкою розповідає Андріана. – Навіщо ці всі блокпости? Після тих наших чотирьох днів я зайшла в квартиру на Святошині, відчинила вікно, а десь на вулиці не замовкає кулеметна черга. У Києві було страшно.

Андріана Сусак із захисниками України, 8 березня 2022

Відтак Малиш перейшла в інший підрозділ, із яким працювала на білоруському кордоні. Там було чимале скупчення російської техніки, але бракувало зброї великої дальності, щоб її “дістати”. Група фактично просто пильнувала ситуацію. “Хоч Полісся побачила”, – посміхається Сусак.

Аби перейти в цей підрозділ, Андріана на полігоні тренувалася так, що ноги були всі в синцях. Каже, потрібно було втричі більше, ніж у 2014-му, доводити, що жінка може стати частиною групи.

– Американський гранатомет, яким я володію, Mk-19, важить кілограмів 50, плюс боєкомплект. “Стінгер”, теж “мій” – приблизно 15 кіло, хоч я його ще ні разу не застосовувала. А я дуже вперта: все сама, беру, тягну, надриваю спину. Звісно, якісь нормативи не виконувала. Інколи так важко, що аж ригати хочеться. Але і в хлопців так само. Головне – бажання, – наголошує Сусак.

Андріана Сусак

– І всі знали, що я буду в бойовому підрозділі і буду на ротаціях. Але всі докази залишаються на полігоні. А в бойових умовах усі рівні, всі виконують наказ. У нас під час бою ніхто нічого не обговорює. А вже після бою всі мають право обговорити на рівних, щоб виправити помилки і не допустити їх надалі.

Кількість жінок у війську зросла, але некритично, відзначає Андріана. Більшість дівчат, як і раніше, – медики, займаються зв’язком. На передовій, у піхоті, їх мало.

– Оля [Сімонова], яка загинула. – Голос сержанта Сусак тремтить, коли вона перелічує знайомих жінок у піхоті. – І ще одна дівчинка, яка ніби в полоні. Бо з’явилися документи про полон. Але ніби й бачили, як вона загинула.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

Читайте також:
“Мені 24, і все, що я вмію, – воювати”. Бойовий шлях Каті, старшого медика роти 14 омбр

Харківська офензива, марш-кидок у США та “Абрамс” для Андріани

Опісля була Харківщина. Про контрнаступ тоді ще не йшлося, а потрібно було, як каже військова, “розм’якшувати лінію фронту” – завдавати точкових, але болісних ударів по скупченнях техніки, складах із боєприпасами.

Андріана Сусак

– У нас були знайомі в 92-й [механізованій] бригаді, в “Кракені” (розвідувально-диверсійний підрозділ Головного управління розвідки МОУ – “Н”), причому ті, з ким воювали в 14-му. І таке враження, ніби знову в Щасті Луганської області.

Ми довго “розм’якшували” Кутузівку (звільнена українськими військами 28.04.2022 – “Н”). Знайшли місцевого, який втік від російської окупації через корівник, ущент розбитий снарядами, корови валялись мертві. Цей чоловік раз на два-три дні дзвонив своєму родичу. Родич після розмови вимикав телефон, витягав батарею і закопував його. Так по телефону передавав дані.

Завдяки цим людям ми знали, де штаб у росіян, де вони харчувались, де жили. Перевірили все коптером і відтоді спостерігали за допомогою “пташки”. Хлопці, які штурмували, набрали там хороших трофеїв.

Андріана Сусак з квадрокоптером

І коли вже всі підрозділи, що були у звільнених Балаклії й Ізюмі, пофотографувалися біля стел, навіть коли депутати теж наробили селфі, приїжджаєш і дивишся на розбитий склад, береш якийсь сувенір і думаєш: “Це ми зробили”, – посміхається військова.

Після Харківської офензиви четверо українських учасниць бойових дій, і серед них Андріана, з’їздили у США – проводили адвокаційну кампанію.

Андріана Сусак (ліворуч), Дар’я Зубенко, Іванна Чобанюк та Ярина Чорногуз у Пентагоні, вересень 2022

Що згодом американці нададуть “Абрамси”, тоді не вірив ніхто. “Тільки я одна вірила”, – посміхається Сусак.

Читайте також:
Українські жінки-військові з’їздили до Вашингтона – просували постачання зброї

Вона возила з собою 30 монет, зроблених із підбитого російського танка.

– На них було написано “Kharkiv Counteroffensive”. Дарувала їх конгресменам, одну – ведучому прямого ефіру CNN. Тож, коли дали 31 “Абрамс”, я сказала, що один – мій, – посміхається Андріана.

– Я мріяла б стати першою жінкою-оператором “Абрамса” в світі, але вже не буду – “рускі” мої плани змінили.

У Вашингтоні дівчата-військові розповідали свої історії, говорили про геноцид проти українців, про масові поховання закатованих, про зґвалтованих російськими солдатами жінок і дітей, про те, що потрібно звільняти південь, адже холодну зиму в окупації люди можуть просто не пережити.

– Нам казали, що ми багато затрофеїли танків на Харківщині. Я пояснювала, чим погані російські танки, про броню, про зв’язок, що ми втрачаємо людей. Розповіла випадок у 14-й бригаді в Мотижині, коли танк загорівся, але екіпаж не покинув машину і відбивався до останнього. Я вважаю, що вони – герої. Свідомо пішли на самоспалення, відбиваючи атаку руських, аби вберегти побратимів.

Андріана Сусак у шпиталі май свій “Абрамс”

Мене загалом вражає героїзм бійців людей під час цієї війни. Я казала, що в “Абрамсах” броня краща, і це вбереже людей. У Пентагоні цікаво було послухати цю історію, – згадує Малиш.

Читайте також:
З окопів Донбасу в Пентагон і назад. Морпіх Ярина Чорногуз – про свій досвід бойової медички і дипломатки

Погляд ветеранки “Айдару”

Коли звільняли Херсонщину, Андріану вразили знищені населені пункти на лінії фронту. Наче нічого й не було.

– І дерева ніби косою скосили. Тільки пеньки стирчать. Зателефонувала потім батькові і кажу: “У мене таке враження, що була в Першій світовій. Із живого – тільки курка десь пробіжить чи кіт”.

Ми брали Дудчани. І ти бачиш людей із мертвими очима. І не знаєш, чи в них колись оживуть очі. Вони дивляться ніби на тебе, але крізь тебе. І не розуміють, як жити далі.

Андріана в “Айдарі”. 2014 рік

Ветеранці батальйону “Айдар” зразка 2014 року, Андріані болять розбиті росіянами міста – Маріуполь, Мар’їнка, Бахмут.

– “Айдар” завжди вважав Щастя символом. Це був наш перший штурм, ми втримали місто. Місцеві починали вдягати вишиванки, відзначати день звільнення Щастя. І коли я побачила якесь відео, як росіяни зігнали людей на “день освобождения” на якийсь концерт, мені було дуже боляче.

Нам було добре без росіян. Кожне місто без росіян прекрасне. Пам’ятаю довоєнний Донецьк улітку: красиво, троянди пахнуть…

Читайте і дивіться перше велике інтерв’ю Андріани Сусак “Новинарні“, 2020 року:
Голова Жіночого ветеранського руху Андріана Сусак: Я досі повертаюсь у той 14-й, у літо, коли всі були живі

“Про перемогу Україну говоритимуть ті, хто виживуть”

Сусак визнає: в нас багато втрат – загиблих, ще більше поранених. Серед них – і з такими травмами, як у неї, які швидко не гояться.

Однак говорити про конкретну кількість загиблих нині не варто, в суспільства буде шок, вважає Андріана. Втім, неправильно й очікувати, що це “рік перемоги”. Це розхолоджує людей.

Андріана Сусак на Харківщині

– Ми не можемо людей другий рік годувати “зефірками”: “перемога вже близько”, “перемога-перемога-перемога”. Мені хочеться більше правди.

Я ось тільки в лікарні подивилася телевізор, щоб якось відволіктися від болю. І бачу, що телемарафон – це рожеві шмарклі без щирості і чесності. Хоч і розумію, що це праця багатьох людей, хороших журналістів. Але рожеві шмарклі роблять із тебе… вишиватника. Вони не наближають перемогу. Потрібно пояснювати глядачам, що військові – такі ж люди, як і всі інші, що вони можуть бути справжніми героями на полі бою і не дуже хорошими в цивільному житті.

Надмірна героїзація зіграє з нами злий жарт. Нас почнуть саджати, як саджали.

І знову моя громадська діяльність зведеться до судів. Я не хочу цього, – з притиском говорить військова. – Мені подобається, що найбільший рівень довіри в країні до Збройних сил України, але робити штучних героїв і тягати їх по всіх шоу – неприйнятно.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

Так само Андріану страшенно дратує, що всі навколо говорять про контрнаступ, не розуміючи, що це означатиме ще більші втрати. І в цьому теж помилка внутрішньої інформаційної політики України.

– Про перемогу та історію Україну говоритимуть ті, хто виживуть. І скільки виживе нас, тих, хто зможе розказати, ніхто не знає.

Хлопчина з ТрО, якого росіяни вбили в перший же день повномасштабної війни, не воював? Воював! І ці бригади, які готуються до наступу, потрібні. Бо ми не вічні, нас потрібно комусь міняти. А нема ким міняти.

Мені один знайомий сказав: “Як мене можуть мобілізувати? Я ж не вмію стріляти”. А мені що, з пелюшок дали автомат? Вам дали рік [на підготовку]! Чому ви не готувались? – обурюється жінка. – Я би хоч ТТХ зброї вивчила, в тирі постріляла, бігати почала б, зайнялася здоров’ям, такмеду повчилась.

На якому б напрямку ми не воювали, скрізь були свої, ті, які вже були на війні у 14-му і повернулись на фронт…

Підрозділ Сусак на Херсонщині, 2022 рік

– Але як зробити так, щоб вас міняли?

Андріана повторює це питання, з хвилину мовчить, а тоді відповідає:

– Я навіть не знаю. Це має бути комплексний підхід. І через ТЦК теж. Поки що в військкоматах змінилась тільки назва – на “територіальні центри комплектування”. А має бути і відповідальність, і боротьба з корупцією.

Мені друзі кажуть: коли я повернуся з фронту, зустріну вдома дуже багато “хворих чоловіків” – тих, хто купив довідки, аби їх не мобілізували. Так само багато чоловіків стали студентами. Ми жартуємо з цього, але це не смішно.

Андріана Сусак, 2022 рік

Малиша надихали черги біля військкоматів у перші дні повномасштабного вторгнення, коли мобілізувалися цілими родинами. Радувала єдність.

– Українці чудові і добрі, – каже ветеранка. – Уміють допомагати один одному. Нам допомагали ті, хто нас навіть не знали: екіпіруванням, купували машини, ремонтували їх.

Щодо нового поповнення ЗСУ, потрібно почати, думаю, з інформаційної кампанії: чи потрібна ця країна людям, які тут живуть? І тим, хто хочуть повернутися з-за кордону. Не може бути, що під час повномасштабної війни хтось грає за старими правилами, а інші перейшли на нові. Якщо вже переходимо на нові – будьте добрі. А не так, що хтось із чоловіків утік за кордон, а хтось гине за Україну. Має бути якийсь суспільно-політичний договір після перемоги.

Третя світова на порозі?

Сусак не вірить, що Крим, Донецьк та Луганськ повернуться воднораз, як дехто прогнозує. Адже потрібно повертати не тільки території, а й людей. І населення повертати значно важче.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

У повернення України в кордони зразка 1991-го цього року вона теж не вірить. Без штурмової авіації, великої кількості танків.

Повною перемогою у війні Андріана називає тільки розпад Росії. Хоча поки і не знає, як це станеться.

– Це може бути років за п’ять, гадаю. Але за хорошої роботи на території ворога: диверсійної, інформаційно-психологічних операцій, щоб національні меншини почали відділятися в республіки. Точно має бути перелаштування світу. Не можуть вічно господарювати великі країни і розв’язувати війни. Я чекаю, що прилетять інопланетяни і нас урятують, – сміється Малиш. – Я не вірю, що росіяни в один день проснуться і повстануть проти Путіна. Для мене вони кінчені. Для мене головне, щоб вони боялися вмерти більше, ніж боялися сісти в тюрму. Поки що все навпаки.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

Та навіть якщо Росія зникне як держава, для нас це може означати лиш новий виток протистояння.

– Хтось розумний сказав, що якщо Росія програє [в нинішній війні з Україною], почнеться Третя світова. А якщо виграє – ми зникнемо як нація. Для нас немає простого виходу з ситуації. Немає простого рішення в Заходу. Захід проґавив свій шанс не допустити Третю світову і того, що відбувається зараз – знищення нас як країни, геноциду українського народу. Вони були “глибоко стурбовані”, робили подачки у вигляді гуманітарки замість зброї. Тому, думаю, захід спонукатиме нас до довгого конфлікту. Хоча й може бути випадок Ізраїлю. Але росіяни – раби, вони запросто переведуть заводи на воєнні рейки, гратимуться з Китаєм, Індією, Іраном. І зникнути не хочеться, і Третьої світової не хочеться… – посміхається дівчина втомлено. – Хоча, може, світ щось і вигадає.

Читайте також:
Собко: Кінцевий результат війни залежить від того, яким воїном буде вчорашній вчитель, інженер чи бухгалтер

“Військові хочуть просто жити”

Андріану дратують фрази про те, що військові, як повернуться, наведуть порядок із корупцією чи ще чомусь. Цим цілком можуть займатися ті, хто в тилу.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

– Військові хочуть просто завести родину, поїхати подорожувати, як усі, садити квіти, просто жити. Може, хтось і хоче побудувати політичну кар’єру – нехай! Але таких небагато. Та військові не повинні повертатися, щоб ще щось вирішувати тут. Там така інтенсивність боїв, якої не було в 14-му. Хоча тоді в нас нічого не було, а нині є і безпілотники, й озброєння. Але і в ворога це все є. І багато людей повернуться зі зламаною психікою.

– Попереду на нас чекають важкі часи? Саме на військових та їхніх рідних.

– Дуже. У 14-му я прийняла свій вибір і говорила, що в мене нема ПТСР, бо я свідома, що готова покласти життя заради України. Але я не готова була втратити стільки друзів. Та мене Майдан підготував до 14-го, а 14-й – до 22-го. А ті люди, які не були на фронті до повномасштабної? Те, що вони бачать на передовій, може їх зламати.

Я дуже довго шукала свого психотерапевта. У нас мало фахівців.

А допоможуть ветеранам не жалість, а психотерапевти і психіатри, можливо, медикаменти, щоб людина навчилася контролювати свої стани і не думала про суїцид.

Необачно кинуті фрази типу “Їдь у свій Бахмут!” навіть від того, на кого не потрібно зважати взагалі, все одно можуть стати останньою краплею і призвести до плачевних наслідків.

Андріана Сусак, 2022 рік

“Жіночий ветеранський рух”, який очолювала Сусак до великої війни, зараз відновив надання психологічної допомоги. Організація й надалі активно допомагає військовим, збираючи кошти на необхідне: візки для травмованих, ліки, жіночу форму. Із початку вторгнення “ЖВР” перейшов на військові рейки – закуповували й виготовляли коптери, евакуйовували поранених, покинутих на фронті тварин, допомагали цивільним.

Читайте також:
“Бачити, як горить р…сня – найбільша нагорода для інженера”. Як працює волонтерська дронарня

“Дивись, Макаре, в мами тепер залізна рука”

За два дні до повномасштабного вторгнення Андріана вивезли сина до батьків на Івано-Франківщину. “У нас із чоловіком розв’язалися руки”, – пояснює. У перший клас Макара повели дідусь і бабуся. Він щодня телефонує мамі, подарував їй маленького ведмедика, з яким Андріана спить.

Андріана Сусак під час інтерв’ю. Фото: Настя Федченко / “Новинарня

– Він усе розуміє, пишається, що мама з татом військові, але скучає. Питає, чи я ходжу. Одразу після поранення я йому сама про все розповіла, показала руку: “Дивись, Макаре, в мами залізна рука”. Він чекає, коли я приїду. Але йому там добре.

Звичайно, комплекс “поганої мами” в мене є. Ніхто так тебе не знищить, як суспільство: вагітність спишуть на бл***ство на фронті, а твій свідомий вибір піти на війну назвуть безвідповідальністю щодо сина, – Сусак говорить це відверто і разом із тим спокійно та без агресії. – А ти розумієш, що, якщо ми не виграємо, то в дитини немає майбутнього, що він піде воювати. А я цього не хочу. Хочу, щоб хоч хтось із покоління пожив нормально.

Коли її запитують, що вона робитиме після перемоги, Андріана відповідає, що купить фургон для подорожей, забере Макара зі школи…

– …І просто їхатиму мінімум рік прямо, – сміється, – кудись на південь, де тепло.

“Народний герой України” Андріана Сусак із сином Макаром

Читайте також:
“Росіяни питали, що означає “Нава” – я відповіла, що для них нічого хорошого”.
Валерія Суботіна – про полон, “Азовсталь”, рідний Маріуполь, вбитого чоловіка і перемогу

Матеріал підготовлено в межах проєкту “Новинарні
“Жінки на захисті України” за підтримки ІМІ.


〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.