автор: Олена Максименко
фото автора та з ФБ Ярини Чорногуз
Старший матрос Ярина Чорногуз – бойова медичка розвідувального батальйону морської піхоти ВМС Збройних сил України. Читачам “Новинарні” Яра відома своєю протестною акцією на Банковій “Весна на граніті” (після неї 2020 року дівчина і пішла на контракт до ЗСУ та здала на берет морпіха). На великій війні – від самого початку на Донбасі. У травні 2022-го указом президента 27-річна військова була нагороджена медаллю “За врятоване життя”.
Дід Ярини – відомий український письменник Олег Чорногуз, батько – бандурист Ярослав Чорногуз, сама вона – авторка збірки поезій “Як вигинається воєнне коло”.
Громадська активістка, майданівка, координаторка ініціативи “Переходь на українську”, співорганізаторка проєкту “Мовомарафон-25“. Була добровольцем медбату “Госпітальєри”.
Ми перетинаємося з Ярою в київській кав’ярні після її поїздки до США, де Чорногуз була з дипломатично-просвітницькою місією разом з іншими жінками-військовослужбовицями, та поверненням на східний фронт. Говоримо і про війну, і про дівочу дипломатію.
Ярина Чорногуз під час інтерв’ю
– Розкажи про вашу поїздку в Америку. З ким зустрічалися, що цікавило американців, який результат ваших зучтрічей?
– Дехто дивився на те, що ми їдемо в США, як “о, відпочити в Америку!” Насправді це був аж ніяк не відпочинок. Це був напружений графік із купою інтерв’ю англійською, розмов, зустрічей, де доводилося якісь ключові речі свого досвіду проговорювати п’ять разів на день, причому ділитися таким, чим зазвичай у розмовах не ділишся.
Ярина Чорногуз (праворуч), Андріана Сусак, Дар’я Зубенко й Іванна Чобанюк у Пентагоні
Американців цікавив передусім бойовий досвід – те, з чим ми стикалися на фронті, що нам доводилося робити. Наприклад, найжорсткіші деталі евакуації поранених. Про цивільних, про дітей доводилося розповідати. Тому це було дуже непросто.
Але нам сказали по завершенні цього тижня, що ми вчинили фурор і справили дуже гарне враження на конгресменів і сенаторів з обох партій, на Пентагон, що доволі нашуміли у пресі. Тож результату ми досягли.
– Про що ви просили членів Конгресу?
– Постійно, постійно ми проговорювали потреби в зброї: більше HIMARS, більше M777, howitzers, tanks, aircrafts. Просили гаубиці важкі, і 105-ту оцю мобільну просили, і 150-ті снаряди.
Читайте також:
США надають Україні пакет військової допомоги на $1,1 млрд, зокрема 18 HIMARS
Дуже складно просуваються адвокація таких необхідних для нас танків , особливо “Абрамсів” або німецьких “Леопардів”. Танк M1 Abrams – це символ Америки, він дуже дорогий.
Продовжили адвокацію надання Україні літаків, F-15, F-16. Перед нами їздила туди делегація з [українських] пілотів теж. І нам уже в Пентагоні говорили, що є ймовірність, що передадуть певні моделі.
БМП Bradlay так само просили. Багато говорили про те, що йде зима, і нам потрібні системи протиповітряної наземної оборони, такі як NASAMS. Комплексів NASAMS уже надають кілька штук. Є розуміння, що росіяни будуть дуже бити по критичній інфраструктурі.
Так само [дрони-камікадзе] Switchblade – нам дали 300-ті, а коли ми перебували у США, оголосили про ефективніші 600-ті.
Говорили з ними і про іранські дрони – про те, що треба захист від них. Американці допомагатимуть.
Також просили бронеавтомобілі. Я розповідала, що в нас купа підрозділів ЗСУ складається з цивільних джипів. Американців це шокувало дуже сильно – що ми їздимо в контрнаступ на автівках, які не мають ніякого захисту.
Ярина Чорногуз біля будівлі Конгресу США у Вашингтоні
Окрім Урядового кварталу і Пентагону, мене відправили на день у Нью-Йорк. Він виявився для мене дуже складним і гучним. Залюднений Мангеттен… У мене там був стрес під кінець дня. У Нью-Йорку я ходила на шоу до Алекс Вагнер, давала інтерв’ю New Yorker. Інші дівчата давали інтерв’ю New York Times, Polіtico, Fox News, NBC, CNN.
Одні журналісти приїжджали навіть із Канади, щоб познімати, як ми працюємо в Конгресі.
Нас із повагою приймали, дуже багато людей погодилося з нами зустрітися. Щодня ми мали зустрічі з багатьма сенаторами і конгресменами. Їх цікавить ця тема, вони не забувають про війну, з того, що я бачу, розуміють, наскільки це все складно.
Читайте також:
Українські жінки-військові з’їздили до Вашингтона – просували постачання зброї
– Під час вашої поїздки Путін оголосив мобілізацію в РФ. Як це позначилося на змісті зустрічей?
– Це ще більше підігріло американців у тому, щоб нам допомагати, запевнило їх у цілковитій неадекватності російського президента. Як мені сказала одна жінка із комітету озброєнь, конгресвумен – “ми дуже переоцінили Росію і дуже недооцінили Україну”. Це було дуже приємно від неї чути!
Ярина Чорногуз (посередині) з учасницями поїздки до США
– А що по ленд-лізу?
– Дуже важливий момент, який, мені здається, в Україні повинні знати, – це про те, що ленд-ліз – радше метафора. Нам дають зброю за іншою схемою, відмінною від того ленд-лізу, який був у Другу світову. Насправді то було внесення поправки в закон, який уможливлює ленд-ліз. По факту його нема, замість нього працюють інші бюджетні механізми.
Як нам пояснили, і в Пентагоні, і конгресмени,
– зробити такий ленд-ліз, як був від США у Другу світову, означає значне скорочення виробництва побутових товарів в Америці на користь військового виробництва.
І якщо вони дійсно підуть на справжній ленд-ліз, то це означатиме, що вони проситимуть звіт по всьому. Відповідно до закону, те, що ми не використали, чи те, що залишиться, ми повинні будемо повернути назад. Тобто це буде дуже сувора військова звітність і документація. І я, вже послуживши в армії, розумію, що це буде великим стресом для ЗСУ, – ця бюрократія, яку передбачає ленд-ліз. Це означає, що якісь класні види озброєння стоятимуть ззаду, адже їх боятимуться втратити.
Натомість та взаємодія з безоплатним наданням зброї, яка є зараз, для нас є набагато вигіднішою.
Читайте також:
Закон США про ленд-ліз 1 жовтня вступив у силу: про що він
Ярина Чорногуз під час інтерв’ю
– Розкажи про участь твого підрозділу в бойових діях після 24 лютого.
– Можу сказати про нашу ділянку на Донеччині. Нам щастило. Як розвідбат, ми мали оглядати нову територію в “сірій зоні”, виходити до сіл, які перебували не зрозуміло під чиїм контролем. Нашим групам вдалося вчасно побачити всі розтяжки. Їх бачили в лісі, на тій території, але їх вдалося вчасно обійти. Нам вдалося якісно спрацювати, ми це зробили без втрат.
Тобто в нас були задачі, пов’язані з контрнаступом, із просуванням вперед.
– У тебе як у бойового медика багато роботи?
Ярина Чорногуз
– Останні місяці всі, кому мені доводилося надавати допомогу, – це були в основному з дружніх підрозділів люди. У нас у батальйоні також були втрати. Але в моїй роті в останні місяці, за літо – нам щастить.
Це, звичайно, не означає, що скрізь так. Нам просто щастить, в нас така пересічена місцевість, там, де ми стоїмо.
Не те, як ми були в березні під Маріуполем, де суцільні поля. Тоді просто купа втрат, немає де сховатися ні від чого, ні ямок, ніфіга немає. Оці колони величезні російські, вони просувалися дуже швидко, і там окопатися взагалі ніколи було. Хоча б мінімальні укріппозиції робити із тих матеріалів, що під рукою.
– Про що в цьому контексті запитували американці?
– Американці питали, що змінилося за сім місяців.
Ярина Чорногуз цього літа отримала також сертифікат оператора дронів
– І що ж?
– Змінилася тактика. Це ключова річ, про яку я кажу. На початку, в перший місяць війни, вони нас атакували величезними колонами, одну з яких я бачила за 300 метрів від себе. Ми вчасно підняли дрон, вчасно колону побачили, і вдалося її відбити. А потім тиждень утримували село Зачатівка (у Волноваському районі, на межі з Запорізькою областю – “Н”), коли нас фігачили. Ця колона ж виїхала на інший куток села, і через тиждень боїв ми все відстріляли, в нас не було що їй протиставити, артилерія теж вичерпала всі снаряди за час оборони, як я зрозуміла. І ми змушені були відійти.
Тож я кажу, якби ми мали всю цю артилерію, яку нам поставили американці тоді, в березні, то думаю, що ми би закріпилися на зовсім інших рубежах. Ту ж саму Зачатівку втримали б. І, може, вдалося б якийсь вихід на Марік зробити, поки він не був так далеко в тилу ворога.
Ярина Чорногуз
А після того, як ми отримали ці гаубиці М777, “хаймарси”, вони атакують нас групками танків. От, наприклад Слов’янськ до контрнаступу вони пробували мало не щотижня атакувати групою танків. З того боку, де Долина і Богородичне, вони шукали, де просунутись. Артилерія їх дуже успішно зупиняла.
Дуже хороше порівняння HIMARS зі снайперською гвинтівкою великого калібру. Нашому підрозділу доводилося чимало корегувати арту якраз на тому напрямку через безпілотники, і скажу, що багато чого змінилося із поставкою цієї артилерії.
– Розкажи, як бойова медичка, про конкретний досвід роботи з пораненими. Ти згадувала про цивільних, дітей…
– У березні, знов-таки в Зачатівці, коли село обстрілювала кацапська колона, майже щодня в нас були поранені серед військових і серед цивільних. Найжорсткіший у мене був досвід, коли викликав ротний і сказав, що йому доповіли, що в селі є поранені цивільні. Показав хату, ми туди побігли.
Ярина Чорногуз
Я побачила дядька, який сидить на призьбі, і в нього величезна діра у плечі від осколка. Це якраз було після обстрілу – кацапи обстрілювали село танками і “градами”.
Дядко сидить, у нього шок, і в нього тече кров. Я затампонувала йому рану, перев’язала, а потім почула дитячий крик із підвалу. Ми полізли в підвал і побачили там хлопчика, який лежав у кутку. Хлопчик корчився і казав, що болить дуже в грудях. Знайшли ми в нього дуже маленький осколок, що залетів у груди, і тільки отак-от, відтягуючи шкіру, можна було побачити, що там маленька дірочка. Такий блідий він був… Заклеїли ми йому ту дірочку, витягли його з підвалу.
Там була його мама, скоріш за все, чи сестра… жінка доволі молода з дитиною 10-місячною, яка теж вилізла із підвалу. Я пам’ятаю, як ми їх всіх у “течик” посадили, дядька з тампонадою в плечі і цього хлопчика – його так корчило, він навіть іти не міг. Ми його загорнули в ковдру, поклали на наші військові лахи і всіх повезли.
Це було ще за два дні до того, як почався повний пи***ець, наступ на село. Ми сказали цій дівчині: їдьте звідси і не вертайтеся ні в якому разі, бо тут буде жах.
– Як вам велося взагалі на рівні постачання в перші місяці повномасштабки на Донеччині?
– Коли скінчилися всі запаси, ми скотилися у таке “воєнне бомжування” за кілька тижнів оцих активних бойових дій. Речі погоріли, баули погоріли, КамАЗи погоріли.
Ми лишилися під кінець березня просто з тим, що в нас було на собі, серйозно! Всі речі були практично втрачені.
Десь у травні ми почали отримувати вже одяг якийсь, коли у воєнторгах не можна було нічого купити. Медицині я була дуже рада.
Ярина Чорногуз
В нас згорів евактранспорт, тоді я отримала джип, який успішно пережив два таких тяжких обстріли, і йому не пошкодило двигун. Я зараз їду – йому вставлять вікна, він буде з вікнами – ура, апгрейд!
І десь уже на кінець літа, мені здається, ми забезпечені усім.
– Хто в цьому допомагає?
– Нас підтримують декілька волонтреських груп. Дуже допомагав з одягом Frontline зі Львова – одяг, берці, коли ще нічого не можна було в воєнторгах купити, вони нас усім забезпечили. Зараз так само, може, допоможуть із зимовою формою.
ЗСУ в першу чергу видає на мобілізованих. Ми контрактники, от уже третій рік служимо, в нас воно ж типу мало би бути. Хоча втратилося в ході бойових дій здебільшого.
Але в мене ще залишилися речі, які я встигла раніше відправити додому. Мені їх вистачить цілком.
Загалом, зараз із забезпеченням, на мій погляд, нема ніяких проблем.
Читайте також:
Троє українських морпіхів повернулися додому: вони з березня ховалися в окупації
Ярина Чорногуз
– Ви вже як довго без ротації?
– Наш підрозділ – 14-й місяць. Нас перекидали на різні місця, але – так, ми з серпня 2021-го не виїжджали на ротацію. А ППД наш окупували.
– Чи ваш розвідувальний підрозділ долучений до цієї хвилі деокупації?
– Нещодавно наш підрозділ брав участь в операції зі звільнення Ямполя, що біля Лимана. Села, в які нам доводилося ходити в розвідвиходи, порожні були. Вони тупо спорожнілі. Тому що маленькі. Люди, які там полишалися, одиниці, вони дуже апатично до всього ставляться – виснажені, часто не розуміють ситуації.
– Чого ви чекаєте від мобілізації в Росії, яку оголосив Путін?
– Після того, що ми пережили перші місяці війни, здається, ніяких особливих емоцій ця мобілізація не викликає. Всі вже такі речі пережили, які не знаю, чи може щось капітально перевершити.
Тобто всі абсолютно “на спокойняках”, це абсолютно рутинна буденна новина.
Ярина Чорногуз
– Що зараз дається найважче?
– Навіть не можу сказати. Я настільки до цього звикла, настільки за цей рік війшла в цю рутину. Ну, типу треба йти робити – йдемо і робимо. Не треба – сидимо.
Як не дивно, найважче, це коли ти маєш якийсь час “спокойняка” плюс-мінус, а потім починається фігня! Тобто, з одного боку, це добре, бо можеш передихнути. Але з іншого боку, оцей перехід між спокоєм і “двіжняком”, коли був тривалий період чи того, чи того – це складно.
Читайте також:
Адвокат і солдат Євгенія Закревська: Наш підрозділ ТрО сам рвався на фронт, писав рапорти
– Жінки в армії раніше й тепер. Чи залишаються прояви дискримінації?
– Дискримінація жінок досі є, вона нікуди не зникла. Я знаю приклади, коли з початком повномасштабної війни командири, комбати просто давали накази всіх жінок зняти з позицій. Медиків, зв’язківців, навіть тих, які мали посади в обслузі зброї – просто знімали і в тил усіх. Такого багато. І потрапити на контракт у бойову частину жінці зараз дуже важко. Принаймні з тих прикладів, що я знаю.
Насправді залишилося все, що і було.
Ярина Чорногуз “по гражданці”, в дорозі з підрозділу в закордонне відрядження. Вересень 2022.
Пояснення “для тих, хто розпереживався від шок-контенту з моїм розплетеним волоссям: форма і косички повернуться, бо до демобілізації інше не світить. Ібо таке довге розплетене волосся на війні на третій день хочеться постригти налисо :)”.
– Чи маєш ти вже плани на після перемоги?
– Хотілося б взяти якусь паузу, побути з дочкою. В перспективі я хотіла б ще на контракт [до ЗСУ], на іншу спеціальність. Побачимо.
Я намагаюся жити одним днем і багато про це не думати, тому що всі твої плани в один прекрасний день можуть обірватися.
Я ж пішла на контракт після магістерської програми, майже після університету, але перед тим я перекладала книжки з англійської, наприклад, трилогію дитячу британських письменників, у видавництві “Асса”. Викладала англійську в корпоративних групах юристам і менеджерам, писала статті про літературу. Можливо, спробую на якийсь час повернутися до цього.
Ярина Чорногуз
Читайте також:
“Весна продовжиться війною”.
Ініціаторка акції протесту під ОП Ярина Чорногуз пішла на контракт у морську піхоту
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
