уточнено
автор: Леся Шовкун
На війні з російськими окупантами загинула військовослужбовиця 24-ї механізованої бригади ЗСУ імені Короля Данила Ольга Сімонова “Сімба”, яка після агресії РФ відмовилася від громадянства Росії, щоб воювати за Україну.
Про загибель Ольги 13 вересня повідомляють у соцмережі військові кореспонденти та колеги Сімонової по службі.
За даними “Новинарні“, військова підірвалася на вибуховому пристрої, виконуючи бойове завдання в Херсонській області.
У 2017-му вона стала першим контрактником ЗСУ – іноземцем, який отримав паспорт громадянина України під час служби в Збройних силах.
Своє найбільше інтерв’ю Ольга Симонова свого часу дала “Новинарні“. Матеріал Насті Федченко, що вийшов у грудні 2018 року, називався: “Стало соромно за свою країну”. Ольга Сімонова з Челябінська зреклася громадянства РФ і воює за Україну в ЗСУ”.
Тоді жінці було 30.
Наприкінці 2018-го Сімонова пройшла навчання в “Десні”, зі старшого солдата і стрільця доросла до сержанта та командира БМП.
Про себе Оля розповідала: жила в Челябінську, мала фах інженера, була майстром спорту та кандидатом у майстри одразу з кількох видів спорту, від карате до скелелазіння. До 2014 року не цікавилася політикою і не дивилася телевізор. Але коли сповна відчула великодержавний психоз через “Крим наш” та дізналася про війну на Донбасі, обурилася, зібрала речі і купила квиток до Києва в один бік.
“Чому приїхала? Якщо ти знаєш правду, якщо ця тема тебе чіпляє, ти не можеш інакше. Адже допомагати звідти – майже нереально і дуже небезпечно. Сенсу від того, що тебе рано чи пізно посадять, жодного. А просто сидіти й робити вигляд, що це все тебе не обходить, – якось неправильно…
Близькі знали, що я їду, але не знали, чому, чи надовго. А потім спілкування припинилося, коли мене один із близьких запитав: “Ти більше не повернешся?” Я сказала: “Ні”. Тепер я ні з ким [у Росії] не спілкуюся”.
На початку 2015 року в Україні вона спершу потрапила у добровольчий підрозділ парамедиків, але “досить швидко прийшло усвідомлення, що в нас реально буде менше поранених, якщо ми просто вб’ємо всіх ворогів”.
Їздила на фронт у складі добробатів. Потім намагалася знайти себе в мирному житті, мала роботу в Києві. А у 2016-му як іноземний громадянин підписала трирічний контракт із ЗСУ – тоді якраз з’явилися контракти для іноземців.
Фотогалерея:
Відмова від російського громадянства була для дівчини принциповою. У неї не залишилося ніяких документів РФ – Ольга відправила їх разом із паспортом поштою замовним листом.
“Спроби отримати українське громадянство я робила ще в 2015-му. Повний пакет документів подала в кінці 2016-го. Отримати українське громадянство складно. Усі прохання, листи і відеозвернення – те саме, що стукати головою об стіну. Єдиний вихід – зібрати повний пакет документів. Мені допомогли юристи і волонтери.
Я дізналась про те, що отримала громадянство, влітку 2017-го. Виявляється, указ був підписаний ще в березні 2017 року. Мені навіть не сказали. Тільки в листопаді 2017 року отримала паспорт – ID-картку. Радість була, але більше, мабуть: фух, нарешті!” – розповідала Ольга.
“Немає прецедентів в Україні, щоб дійсний військовослужбовець-іноземець отримував громадянство України. Я така одна. І в пунктах, за якими я можу розірвати контракт, немає пункту про громадянство. Контракт недійсний, бо укладений за іншим документом. Мені пропонували підписати ще один десь пів року тому. Питаю: “Так а ці півтора року, які я відслужила?” – “Та забудь про нього. Просто новий підпиши”. Кажу: “Ні, я хоча б один контракт закрию”, – згадувала Ольга у 2018-му.
Відтак вона продовжила контракт. Опанувала українську мову. В коментарях для одного з телевізійних сюжетів висловлювалася категорично проти жінок на війні – точніше, проти поблажок, коли жінки не можуть витримувати навантаження та їм потрібно прислужувати.
“
Ще у 2018 році у неї ускладнилася травма коліна (“пост накрили з СПГ торік, я вдарилася об ящик коліном. Поступово зруйнувався меніск. Мене у Львові прооперували. Я через два тижні поїхала на фронт. Потім було ускладнення, через місяць мене ще поклали”). Відтоді проблеми з опорно-руховим апаратом та хребтом у Ольги посилювалися.
Але вона залишалася усміхнена й життєрадісна.
“Дивись, Сімба, тепер це все – твоє… Повторюю цю фразу кілька годин поспіль.
Дивись, Сімба, кожна посадка Донеччини – твоя. Кожна цеглина недобитої Попасної – твоя. Кожен метр политою кров‘ю нашої землі – тепер твій.
Оля “Сімба”. Я не хочу писати жодного пафосного слова, бо вона б з цього сміялася. Оля вміє сміятися 🙂
Ми востаннє бачилися біля Попасної в лютому, і Оля реготала, що в них новий туалет, а по ньому підари влучили. От хто так робить?
Потім Сімба написала з Попасної, в якій був повний піздєц, давайте вже називати своїми іменами. “Собак, врятуйте, вивезіть наших собак. Хай нам тут всім жопа, але собак врятуйте, будь ласка!”
Ми трясли всіх, хто вивозив людей, що – будь ласка, куди-небудь, вивезіть. Я не знаю, як і що там вирішилось із собаками в результаті…(
Потім Оля потрапила у шпиталь, і ми переписувались про звичайні дівчачі речі – як кому сняться авіаудари.
А ще якось задовго до того ми приїхали в Майорськ, бо я мала передати Олі книжку. І торт. Ми купили медовик, бо там зверху були чи то бджоли, чи то оси, а осами ми називали ті території, де проводилася ООС. Місцевий гумор, ха-ха…
В той день, коли ми познайомилися, її спеціально привіз до мене важливий друг. “Ти маєш з Олею познайомитися. Вона дуже хороша”. Дівчина з ластовинням і коротким волоссям, яка сміється навіть там, де всі думають, що не сміються.
Ви б ніколи не засумнівалися в тому, що Оля насправді воює. В неї руки, які треба в кіно знімати. Руки людини, яка воює.
Фемінітивоненависниця) Оля не любить фемінітиви на війні.
Оля родом з Челябінська, але вона приїхала і воювала за свободу. В мене б язик не повернувся назвати її росіянкою…
Олю обожнюють журналісти. сьогодні плачуть навіть ті, хто зазвичай стримуються.
В тому рядку, де «про себе» у ФБ у неї написано: «Життя відбувається за крок до смерті».
Оля, Сімба, сьогодні загинула на війні.
Дивись, Сімба, тепер це все – твоє…” – написала в соцмережі журналістка Наталя Нагорна.
В одному з останніх дописів у фейсбуці командир БМП Сімонова написала, як вона на передовій водить авто:
“Найкраща практика водіння – це коли їдеш вдень, вночі, з фарами, без фар, по нічній камері і без неї, коли проходиш півметрові ями, лавіруєш між воронками від авіаприльотів, коли везеш повну машину “трьохсотих” в дощ по болоту, а на сцепці бовтається “течик”, теж повний “трьохсотих”, коли виїжджаєш після прильотів ракет перед носом, ледве не врізавшись в “Стрілу-10”, коли немає двох полос на дорозі, а є тільки напрямок проїзду.
На початку я боялась зустрічних машин на дорозі, тепер назустріч мені їдуть танки, бушмайстери, саушки, бехи, можна поганятися з іншими пікапами. 🙂 Головне вночі не влетіти в якусь стоячу гусянку без габаритів і давити тапка, коли “приходи”.
Думаю, екзамен з водіння я здам в автошколі, коли до неї доберуся, але треба вивчити знаки дорожнього руху, напевно.
Оля, 34 рочки, два місяці за кермом“.
“Війна мені дає, напевно, сенс життя. Я собі в цьому не зізнаюсь, але, мабуть, із категорії людей, яким подобається воювати.
Усі ми боремося за мир, усі ми хочемо миру. Але миру без перемоги не буде.
Багато людей, напевно, не усвідомлюють, що таке мирні договорняки. Це автоматично означає програш. Стільки пройдено, стільки пролито крові, і в усій цій ситуації Україна від початку права. Як можна домовлятися? Потрібно перемагати до кінця”, – наголошувала Ольга Сімонова у 2018-му. І воювала до кінця.
Слава героїні. Вічна пам’ять.
Читайте також:
У бою на Донеччині загинув воїн ЗСУ, артист балету Нацопери Олександр Шаповал
На Харківщині в бою загинув воїн 80 одшбр Василь Мармус – син відомого українського дисидента
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!