автор: Анастасія Федченко
з Донеччини
фото авторки
Перша частина цього інтерв’ю була записана за три дні до “великої” війни. У Донецькій області гупало – не так, щоб далеко, але й не зовсім поруч. Мій співрозмовник – молодий офіцер, командир батальйону механізованої бригади Григорій Н. – жартував: “то двері”.
Через півтора місяці його батальйон і надалі виконує бойові завдання на Донеччині. Тепер навколо сотні “дверей”, які грюкають, але вийти особливо нікуди. У новій розмові зі мною командир підтверджує й доповнює все сказане ним раніше, розповідає про дії підрозділу в нових умовах та вірить у перемогу.
Чому “друга армія світу” – пшик, що зараз відбувається на Сході та чому ми “вже перемогли” – читайте в цьому інтерв’ю.
Спершу в хід пішли міномети калібру 120 мм, за ними – ствольна артилерія 122 і 152 мм. У середньому за день – від пів сотні до вісімдесяти снарядів.
У лютому бойовики на Донбасі вдавалися до масових артнальотів по позиціях ЗСУ, щоб спровокувати наших на таку ж масовану відповідь із влучанням по цивільній інфраструктурі та оголосити про це як про підставу для наступу.
– Вони працюють, поки не виконають завдання. Відпрацювали, побачили прямі влучання, тоді припиняють, – розповідав Григорій (прізвище й номер бригади пресслужба просила не називати з міркувань безпеки). – В останні дні вони почали працювати по району відведення [озброєнь]. Вони показують, що знають, де наші позиції, де резерви. Як на мене, то це не так вогневе ураження, як дестабілізація обстановки, щоб сіяти паніку в нас і в мирного населення.
Спричини паніку не вийшло.
У бліндажі. Фото: Настя Федченко, “Новинарня“
За словами Григорія, в лютому вони “зустрілися” з противником, що вже воював тут кілька років тому. Це було не тільки його спостереження, а й особового складу батальйону, який від початку російської агресії у 2014-му боронить Україну:
– У них працює те саме, артилерія, повертаються навіть їхні позивні старі, які вже працювали. За характером їхніх дій бачимо характер ураження, коригування вогню, як вони швидко ухвалюють рішення, командування їхнє, – це кадрові військові, що мають значний досвід, – розповідав офіцер.
Він наголошував: дуже важливо тут – знання місцевості. Адже якщо ти знатимеш район, де перебуваєш, то й дії обиратимеш правильні.
За словами Григорія, місцеве цивільне населення на тлі загострення почало краще ставитися до військових ЗСУ. Вони – за Україну і розвиток своїх міст і сіл, за свободу слова, а не скніння під триколорами загарбників.
Фото: Настя Федченко, “Новинарня“
На час першої частини нашої розмови 1-й і 2-й корпуси окупаційної армії вже активно гатили по Авдіївці і Мар’їнці, по Зайцевому і Світлодарці, Попасній, Застю і Станиці Луганській; у зведеннях з’являлися обстріли “тилових” сіл Мемрик та Врубівка. Однак комбат сподівався, що повномасштабного вторгнення не буде, адже “хто захоче вмирати на чужій землі”.
– Війна триває вже вісім років. І це теж велика війна. Просто наше суспільство не хоче цього розуміти чи визнавати.
Після цього Григорій розмірковував про Сунь-Дзи і його “Мистецтво війни”, про те, що слабкому потрібно вдавати силу, а повільному – швидкість.
– Для чого вони набирають особовий склад на окупованих територіях? Щоб посилити передні позиції. Навіщо укріплювати позиції? Щоб наростити свої зусилля тими підрозділами, що будуть на першій лінії. Якщо мобілізуєшся, до чогось готуєшся. Наприклад, до наступу. Як я на це реагую? Вживаю заходів, щоб утримати свій район, не допустити прориву противника, зберегти життя особового складу і місцевого населення.
Тоді в підрозділі провели перші навчання щодо використання озброєння, наданого партнерами, зокрема шведсько-британських керованих ракет NLAW:
– Зброя, яку нам надали, – ефективна. Високоточна, проста в експлуатації, і це найголовніше.
Читайте також:
“Вірте Збройним cилам – і все буде добре”.
Як ОСи на Донеччині з NLAW та М-141 стріляли. НАШ ФОТОРЕПОРТАЖ
Стрільби з ПТРК NLAW на полігоні, лютий 2022
Григорій на фронті з 2014-го, і загострення на Донбасі, що почалося в другій половині лютого та приносило більше сотні обстрілів за добу, нагадало йому той перший рік війни.
– Такого не було давно. Але це не найгірше, що може бути.
Комбат попереджав: якщо росіяни атакують не тільки Донбас – добряче отримають по зубах. Так і сталося: вже більше 18 тисяч окупантів знищено.
Читайте також:
24 омбр на Луганщині показала роботу своїх САУ. ВІДЕО
Коли я слухаю цей лютневий диктофонний запис і оброблюю інтерв’ю, у мене перед очима стоять картини майже цілком знищеного Маріуполя, розтрощених Чернігова, Сум, Харкова, Охтирки, Ізюма, фото прильотів російських ракет по українських містах і селах. І в моєму вже рідному Києві теж. Недалеко від будинку, де живу.
– Ми налаштовані рішуче, настрій у всіх бойовий. Хлопці, в яких закінчуються контракти, їх перепідписують. Вони готові стояти до кінця, і ту агресію, яку нам нав’язуватиме Російська Федерація, ми відстоїмо сто відсотків. І наші рідні безумовно нас підтримують.
Якщо вони нападуть, отримають дуже потужний спротив. Їхні солдати не безкінечні. І кожен українець має чинити той опір, на який спроможний, – казав офіцер.
– Весь світ бачить реальне обличчя Російської Федерації. І я вважаю,
кожен росіянин винен у тому, що є.
Не тільки Путін винуватий і його армія.
Де їхнє мирне населення, яке має виходити мітинги проти війни з Україною? У моєму розумінні кожен росіянин підтримує Російську Федерацію і їхнього президента щодо нападу на Україну, якщо вони не протестують. Байдужість – це найгірше. Я б їм усім взагалі заборонив би в’їзд в Україну років на двісті точно. Щоб вони забули, що українці – дружній чи братній народ. Щоб вони зрозуміли: Україна – не Росія.
– Що б ви сказали російським офіцерам, вашим ровесникам, яким по 30, які народились уже не за СРСР?
– Нагадав би їм, що в них присяга за російський народ. Якщо вони так переживають за російський народ, то чому ведуть своїх солдатів в Україну? Вони порушують свою присягу, скоюють злочин.
Читайте також:
30-та бригада на Донецькому напрямку – добре працює ПТРК “Стугна-П”. ВІДЕО
Весь місяць мені було незручно писати Григорієві і відволікати його від боїв, які точаться зараз на Донеччині. Однак він погодився актуалізувати інтерв’ю.
По позиціях українських військових рашисти б’ють з артилерії, танків, озброєння БМП. Однак у наших армійців настрій бойовий.
Комбат Григорій. Фото: Настя Федченко, “Новинарня“
Офіцер описує свій ранок 24 лютого, коли дізнався про масштабне вторгнення:
–Відчуття такі, як ось ти знаєш, не можеш нікому розповісти, а коли вже все сталося – всі зрозуміли. Тепер усім стало очевидно, що в нашій державі відбувалося минулі вісім років, лише в масштабах Донбасу. Це не так, як раніше, коли ходила жменя людей і переживала через війну. Тепер усі збагнуть те, що ми збагнули вісім років тому.
Ба більше, всі зрозуміли, що в росіян немає ані честі, ані гідності, ані загальнолюдських принципів. Чого вартують Маріуполь, Волноваха, Буча, Чернігів, ще десятки знищених населених пунктів і тисячі закатованих людей.
– За моєю інформацією, на тимчасово окупованих територіях Херсонщини вони (росіяни) відшукують учасників бойових дій і просто їх убивають, – говорить Григорій. – У росіян не було ніколи чесної війни. Вони і на Україну напали повномасштабно без оголошення війни о четвертій ранку, одразу вдарили по Києву.
Вони так діяли всі роки! Скільки в мене було випадків, коли я в якомусь районі, починають на мене виходити зі Спільного центру контролю та координації, просять не стріляти, у мене ніхто не стріляє – і тут починає по мені від них прилітати. Отакі методи в них роботи.
Хоч як дивно це чути, “велика” війна ніби додала сил армійцям, що залишаються в зоні ООС.
– Нам нема куди подітися. І ми будемо стояти до останнього.
Ми радіємо, коли якийсь підрозділ зупинив противника на якомусь рубежі. Це вселяє впевненість у діях тих, хто перебуває на іншому напрямку. Не так переживаєш за себе, як за сусіда праворуч чи ліворуч.
Я впевнений у собі і впевнений у своїх людях. Але не впевнений у тих людях. І коли бачиш, що хлопці міцно стоять або й повернули територію, розумієш, що все добре.
Але потрібно розуміти: війна не закінчиться через місяць чи через два.
Я думаю, це буде пів року точно, – вважає комбат.
Читайте також:
Бій під Сєвєром: як українські десантники розбили росіян у зоні ООС. ВІДЕО
Григорій підтверджує великі втрати живої сили й техніки ворога та відзначає потужний опір українців.
– У нас цивільні люди зупиняли танки, брали “коктейлі Молотова” й палили БТРи. І це люди, які не брали участі в бойових діях. Просто вони розуміли, що потрібно робити – захищати свою державу. Бо нам тут жити і нашим дітям теж.
З огляду на перебіг боїв на Донбасі, Григорій вважає, що якщо місяць тому окупанти просто виконували наказ, то нині вони діють не тільки по команді, а й на власний розсуд.
– Мені здається, вони мстять за те, що ми жили краще, ніж вони. Тому в них ненависть… Як можна мати таку ненависть, коли ти заходиш у міста і починаєш просто все навколо руйнувати? Розстрілювати автобуси, будинки.
Просто вони зрозуміли, що в нас рівень життя кращий, ніж у них. І якщо їхні люди побачать такий рівень, рано чи пізно почнуть тікати з Росії. Або вийдуть протестувати.
Вони (росіяни) думали, тут немає ніякої нації, люди безхребетні, піднімуть руки, здадуться і будуть підтримувати “нову владу”. А в нас не такий менталітет. Навіть рівень цивілізації вже не такий. Вони зрозуміли, що наші села – не такі, як їхні. Що туалет на вулиці – це було 20 років тому. Вони зрозуміли, що тут інакше люди жили, мають інші принципи. І дивуються цивілізації, “друга армія світу”!
Так, у них великий потенціал озброєння, велика кількість особового складу. Але Америка давно зрозуміла, що в бойових діях ідеться не про кількість, а про якість.
Фото: Настя Федченко, “Новинарня“
Є дуже гарна книга – “Психологія і солдат”, автор Норман Коупленд, там описано, як потрібно ставитися до військовослужбовця, як його зустріти, яке забезпечення, екіпірування. І в США компанії, що стали популярними, наприклад, Dell, пройшли через забезпечення збройних сил. Американська армія співпрацює із найкрутішими. Так почало ставати і в Україні, це видно по забезпеченню ЗСУ. Просто що ми не можемо це зробити за кілька років. Думаю, нам потрібно ще років двадцять. А ставлення до військових у нас уже змінилося.
Григорій не відкидає можливості, що Росія почне війну в іншій країні, крім України. Адже бойові дії – найкращий спосіб цементувати владу.
– Вони не можуть просто призупинити війну, бо програли. Потрібно зробити ще десь конфлікт. Тоді тут можна буде “заморозити” активну фазу. Вони не визнають своїх помилок. Вони люблять тримати всіх у напрузі. Погрожують ядерною зброєю. Я не знаю, чому Європа на це так реагує. Бо мені здається, що потрібно розібратися з Путіним раз і назавжди.
Комбат Григорій. Фото: Настя Федченко, “Новинарня“
– Яка мотивація в особового складу росіян іти воювати в Україну ще на кілька місяців або в іншу країну? Росіяни ж тут здаються в полон, прострелюють собі ноги, щоб не йти у бій…
– Ті, хто займаються самокаліцтвом, будуть завжди. Вони просто не мають виходу, як не брати участі в цьому. Зважаючи на закони своєї країни.
Чому їхні строковики терміново підписували контракти? Вони розуміли, що за них просто підпишуть, а потім питатимуть за законом, чому втекли чи відмовились. Там залучатимуть людей силою примусу.
– А санкції? Наскільки вони можуть бути дієві проти російської агресії?
– Я не думаю, що санкції зачепили військове керівництво і воно дуже переймається накладеними санкціями. Думаю, ті, що планували вторгнення, розуміли, на які вони ризики йдуть, розуміли, що будуть санкції. І напередодні кошти поховали по своїх банках.
Санкції б’ють передусім по народу. Росіяни можуть зупинити цю війну, якщо більшість вийде проти неї. Але в них немає ані духу, ані сили волі, як у нашого народу.
– Яка ситуація на вашій ділянці фронту, на Донеччині? Перемога тут можлива?
– На нашому напрямку противник щодня намагається прорвати оборону чи намацати слабке місце. Але ми утримуємо свої рубежі. Будемо робити це, допоки потрібно.
Ми вже перемогли. І, як би там не сталося в кінці, ми об’єднані, розуміємо, що робимо і проти кого воюємо.
Читайте також:
Луганщина: 24 омбр в паузі між виснажливими боями. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
