СПЕЦТЕМА:
COVID-19 covid-19
Діагностовані випадки:
1384917 +10155
Летальні випадки:
26763 +172
Одужали:
1191022 +4149
Дані МОЗ України. Проведено ПЛР-тестів: 7062386 (+40393). Оновлено: 08:12 05.03.2021

“Не ресурс, а актив”: звільнені з полону знають те, чого не знають інші

 

Інтерв’ю з керівницею офісу уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій, психологом Наталією Зарецькою про нову державну філософію роботи з колишніми полоненими

автор: Ліна Тесленко

Станом на січень 2020 року, від початку російсько-української війни, вже понад 3,4 тисячі українців побували в полоні та повернулися додому. За минулий рік були звільнені понад сто наших людей. На сьогодні, згідно з офіційними даними, в примусовій ізоляції перебувають ще понад 280 осіб, 86 із них – за ґратами на території Російської Федерації та в анексованому Криму, ще понад 200 осіб – на території тимчасово окупованих окремих районів Донецької та Луганської областей (ОРДЛО).

Назвати точні цифри насправді дуже важко, адже далеко не про всіх полонених і заручників українська влада має інформацію. За допомогою наших людей, звільнених 29 грудня, вдалося встановити факт перебування у буцегарнях “ДНР/ЛНР” ще як мінімум 9 цивільних, про яких досі не було інформації в наших державних органів. Переважно це ті, хто не має близьких на підконтрольній Україні території. Саме такі люди є дуже вразливими з точки зору беззаконня терористичних угруповань, котрі й надалі “поповнюють обмінний фонд”.

Повернути людей з полону – надважливе завдання держави. Але не менш важливо – вже на Батьківщині не кинути їх напризволяще, а допомогти повернутися до повноцінного життя.

– Перебування в полоні можна порівняти з каменем, який людина тримає в руках, – каже в інтерв’ю “Новинарнікерівниця офісу уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій, психолог Наталія Зарецька. – У якийсь момент людина починає розуміти, що її більше нічого в житті не цікавить, крім того, коли ж нарешті вона зможе цей камінь кудись покласти. Так от, пройшовши реінтеграційні заходи (для військовослужбовців) або постізоляційні (для цивільних), людина нарешті може покласти цей камінь. Переступити його та йти далі, або стати на нього і за рахунок цього бути вищою, сильнішою, спиратися на нього в подальшому житті.

Зарецька радить називати людей, які повернулися з полону, не “колишні бранці”, а “звільнені особи” – щоб не закріплювати за людиною цей статус по життю, “не надягати на неї полон, як рюкзак”.

Психолог Наталія Зарецька – керівниця офісу уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадима Свириденка. Фото з ФБ

Ми говоримо з керівником офісу уповноваженого президента з питань реабілітації Наталею Зарецькою про нову державну концепцію ставлення до заручників ОРДЛО і РФ та до звільнених із полону.

“Абстрактна героїзація полону та полонених – це прояви упередженості суспільства”

У не такі вже й далекі радянські часи до тих, хто побував у полоні, ставлення було дуже упередженим: їх зараховували в категорію зрадників. Після Другої світової війни всі радянські військовополонені, звільнені з гітлерівських концтаборів, потрапляли до радянських фільтраційних таборів, після яких могли стати в’язнями вже на Батьківщині – розплачувалися за “зраду”. Радянська пропаганда відверто нав’язувала “вихід” – краще смерть, ніж полон. Бо людське життя в ті часи було геть нічого не вартим.

Сьогодні ми починаємо розуміти, що саме люди є найбільшою цінністю країни та держави. Та й обставини потрапляння в полон бувають дуже різними. Але продовжуємо жити стереотипами: співчуваючи в’язням, часто перебільшуємо реалії, вважаючи всіх колишніх полонених “героями”. Тобто з однієї крайності кинулися в іншу. Чим це може закінчитися, ми чудово побачили на прикладі Надії Савченко, героїзація якої обернулася гірким розчаруванням для суспільства.

– То як правильно сприймати людей, які пройшли полон?

– І стигматизація, і героїзація полону та полонених однаковою мірою є проявами упередженості суспільства, – каже Наталія Зарецька. – Героїзуючи всіх, ми так само продовжуємо упереджено ставитися до полону. До речі, переважна більшість людей, які повертаються звідти, не вважають себе героями, бо вони знають, що в кожного з них були обставини, над якими вони й досі задумуються – правильно чи неправильно вони вчинили.

Якщо говорити про всіх людей, які пройшли полон, є одна особливість, і вона

об’єднує їх усіх: це те, що вони – експерти з виживання.

Бо вижили в надскладних умовах та отримали такий досвід, якого не мають інші. Тобто ці люди є носіями важливої інформації з виживання.

Читайте також:
СБУ прояснила, скільки військових і цивільних лишаються в полоні бойовиків

У пострадянських арміях солдат – ресурс, а в НАТО – актив

Звільнені з полону ОРДЛО військові Збройних сил України по прибуттю в Київ 29 грудня 2019. Фото: МОУ

Таке сприйняття колишніх полонених виникло в арміях країн НАТО.

Зарецька наголошує, що в ціннісній системі натовських і пострадянських армій є принципова відмінність. У армії НАТО основна цінність – це людина, саме вона – найбільш потужний актив. А в пострадянській системі людина – всього лише ресурс.

Актив – це те, що приносить дохід, створює нову вартість, забезпечує результат; ресурс – це те, що використовується. Актив цінують та намагаються збільшити. А якщо ресурс є в надлишку, його цінність втрачається, він може бути використаний, а може бути просто списаний як відпрацьований.

Тоді як плюси людини як активу – в досвіді і додаткових вміннях. І якщо це досвід унікальний, отриманий приміром, у полоні, це лише посилює цінність військовослужбовця як основного активу армії.

Відтак у арміях країн НАТО (базово – в американській армії) свого часу було започатковано спеціальні реінтеграційні програми для особового складу, звільненого з полону. Цей комплекс заходів не тільки допомагає відновитися після примусової ізоляції фізично та психологічно, а й повноцінно повернутися на службу.

Крім того, досвід людей, які побували в полоні, їхні знання і навички, набуті там, використати при підготовці інших воїнів до можливого перебування в умовах ворожого середовища. І тоді вони, потрапивши до вимушеної або примусової ізоляції, матимуть більші шанси на виживання.

“Якщо людина повноцінно не відновиться, полон може ніколи її не відпустити”

У перші роки російської агресії, до 2017-го, звільнені полонені практично одразу поверталися додому. І це була велика помилка.

Приказка “вдома і стіни лікують” у цьому випадку не зовсім працює.

Тому, починаючи з 27 грудня 2017 року, звільнені з полону їхали спочатку до шпиталю, де отримували не тільки медичну, а й спеціалізовану постізоляційну допомогу.

Читайте також:
Офіс уповноваженого з реабілітації АТОвців відкинув звинувачення в тому, що звільнених з полону “викинули на вулицю”

– Спеціалізована постізоляційна допомога тим, хто пережив примусову ізоляцію, безперечно потрібна, – наголошує Наталія Зарецька. – Чи може людина відновитися самотужки? Може. Питання в тому, скільки це займе часу і якою ціною. Якщо ж цього не відбудеться, то полон може ніколи не відпустити.

Пані Наталя переконана, що має бути цільова державна програма, спрямована на ефективну постізоляційну адаптацію людей, не тільки військових. І поширюватися вона має на всіх, хто пройшов полон, починаючи з 20 лютого 2014 року.

Обмін полоненими на лінії розмежування на початку війни на Сході. Фото з ФБ Ірини Геращенко

– Ми працюємо не тільки з тими людьми, які недавно звільнилися, а й зі звільненими в 2014-2016 роках, – говорить керівниця офісу уповноваженого президента з питань реабілітації учасників бойових дій. – Згадую хлопця, який повернувся додому в 2015 році. Він пробув у полоні дев’ять місяців. А коли ми з ним зустрілися вже у 2019-му, він мав чіткі ознаки виснаження, фізичного і психологічного. Більше того, люди, які його бачили одразу після звільнення, казали, що через чотири роки він виглядав навіть гірше, ніж під час звільнення в 2015-му! Всі ці роки полон продовжував “тиснути” на нього зсередини, провокуючи таке виснаження, а в перспективі ця ситуація могла б спричинити серйозні захворювання.

Чи сильна він особистість? Сильна! Він нікому не плакався, просто жив, вирішував якісь свої проблеми… Але продовжував тримати в руках отой “камінь минулого”.

Ми вийшли на нього, тому що нас цікавив його досвід виживання в полоні. Разом із нашими фахівцями він пройшов деякі постізоляційні заходи, і я можу сказати, що на початок роботи і під її кінець – це дві різні людини. Було очевидно, наскільки потужно він розвантажився і відновився.

Хлопець дійсно розповів нам багато цікавої інформації про полон, яка може бути використана при підготовці військовослужбовців. А ще для нього було дуже важливим почути, що його досвід важливий і комусь, може допомогти врятувати життя.

Читайте також:
Іловайська одіссея Валерія Маринця: із “зеленого коридору” – в полон і назад

– А чи варто звільненим змінювати місце проживання? Адже оточення так чи інакше розпитуватиме про полон, і далеко не завжди коректно.

– Так, питати все одно будуть. Від минулого не сховаєшся. Та й не варто цього робити чи намагатися забути своє минуле – слід його цінувати та спиратись на нього. Саме для того й потрібні постізоляційні заходи: щоб не ховатися від світу, а знати, як реагувати на такі запитання та як і що розповідати. І головне – людина має сама визначати, що й кому вона хоче або вважає доцільним розповідати про себе.

Психолог Зарецька переконана: людина ніколи не забуде те, що пережила чи бачила, в тому числі свій травмівний досвід, але

пам’ятати – це не означає постійно прокручувати цю плівку.

Завдання фахівця – підготувати людину до того моменту, коли обставини можуть нагадати про травмівну ситуацію. А це може статися де й коли завгодно: якась мимоволі почута розмова в транспорті, перегляд фільму, запах тощо. І перед такими оказіями або нетактовними запитаннями людина має вміти вчасно опускати психологічне забрало.

– Ніхто не може бути застрахованим від людської некоректності. Але навчитися себе захищати можна й необхідно. Це і є складова контролю над власним життям, забезпечення власної безпеки, – додає психологиня.

“Сенцова все одно не залишили б у спокої”

Звільнений Олег Сенцов на трапі літака в “Борисполі” 7 вересня 2019. Фото: ФБ Мустафа Найєм

Пригадується пресконференція Олега Сенцова, яку він анонсував і дав разом з Олександром Кольченком практично одразу після звільнення у вересні 2019-го. Вона стала дуже показовою, бо й сам Олег, і журналісти виявилися неготовими до такого спілкування. Експерти “Детектор медіа” навіть уклали топ-десятку найдивніших питань, які журналісти поставили Сенцову.

Розпитували детально, мов слідчі на допиті. Коли перешли до гастрономічних уподобань, Олег відверто та досить різко сказав, що на “порожні запитання” відповідати не хоче. Про це потім довго говорили в соцмережах. Одні шпетили журналістів та їхній рівень (він проявився ще на летовищі, де непідготовлені працівники ЗМІ зустрічали літак зі звільненими цивільними і військовослужбовцями ВМСУ та запитували Кольченка навмання: “Скажіть, ви моряк?”). Інші дорікали Олегу, мовляв, він публічна особа і мав би терпляче відповідати на всі запитання. Тому цікавлюся в пані Наталі, чи не зарано Сенцов вийшов на публіку?

– Насправді Олег дуже правильно вчинив, що організував пресконференцію і дав можливість людям поставити йому запитання, а також чітко озвучити той момент, що йому надалі потрібен час, аби прийти до тями, та виставити рамки, які він нікому не дозволить порушити, – каже психологиня. – Адже він дійсно публічна особа, і його все одно не залишили б у спокої. Тому цей крок у його ситуації був доречний. Хоча ми справді радимо спілкуватися з журналістами вже після завершення постізоляційних і реінтеграційних заходів. Людина має спершу адаптуватися.

Але ні Олег Сенцов, ні інші звільнені у вересня не мали такої можливості. Журналісти їх вистежували просто на території лікарні “Феофанія”, де вони проходили медичне обстеження після полону.

Читайте також:
“Не хочу йти в тираж”: Сенцов не прагне ставати публічною особою і відвідувати шоу

– Хочу нагадати працівникам медіа, що журналістську етику ніхто не скасовував, – зазначає Наталя Зарецька. – Погодьтеся, не прийнято вламуватися до людини в палату одразу ж після операції. А ситуація, в якій опиняються звільнені з полону, дуже подібна. “Виловлюючи” їх одразу після звільнення в лікарні, ставлячи запитання, які часто стосуються зовсім особистих речей, журналісти продовжують чинити тиск, якого колишні бранці сповна зазнали в полоні. Вимагати коментарів тут і зараз – це експлуатація звільненого. Це продовження історії його полону.

Важливий момент: Олег Сенцов, як і будь-хто інший зі звільнених, нікому нічого “нє должен”, наголошує пані Наталя. В тому числі й журналістам. Вони не мають втручатися в особистий простір колишніх бранців, хоча перед тим і привертали суспільну увагу до утримування людей у полоні, підтримували тиск на бойовиків.

Зі слів психолога Зарецької, із тих 35 осіб, які повернулися 7 вересня 2019 року, насправді далеко не всі змогли пройти постізоляційне психологічне розвантаження. Керівники Головного військового госпіталя та “Феофанії” дали хлопцям вибір: хто хоче, може залишитися для роботи з психологами, хто не хоче – може їхати додому. Частина хлопців, скучивши за родиною, зібрали речі й поїхали.

– Насправді комплекс реінтеграційних або постізоляційних заходів має бути обов’язковим, особливо для військовослужбовців, – наголошує Наталія Зарецька. – На сьогодні діє стаття 11 Закону України про соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей. І ця стаття визначає обов’язковість психологічної реабілітації для учасників АТО, ООС, учасників бойових дій і осіб, які виконували завдання в екстремальних умовах (до цієї категорії потрапляють звільнені моряки).

Власне, на прикладі тих моряків, які у вересні таки залишилися в госпіталі і пройшли реінтеграційні заходи, було видно, наскільки ефективно це працює, якщо робота проводиться одразу після звільнення.

Звільнені моряки під час зустрічі в ГВКГ з президентом Володимиром Зеленським. Вересень 2019. Фото: пресслуба ОП

До речі, ті, хто пройшов реінтеграційні заходи, сформулювали тверді наміри залишитися на військовій службі й надалі. Саме це від них ми були дуже раді почути.

Зараз, на відміну навіть від вересня 2019 року, Збройні сили України чітко усвідомлюють, що

забезпечення повноцінного відновлення звільнених з полону військовослужбовців – це прямий обов’язок армії.

Реінтеграційні заходи проводяться одночасно з обстеженням, лікуванням та фізичною реабілітацією. Після такої повноцінної адаптації військовий може спокійно та впевнено повернутися до виконання своїх обов’язків.

Читайте також:
Два звільнені з полону моряки склали держіспити: служба продовжується

“Багато про що я зараз точно не сказав би”. Поради для журналістів щодо спілкування зі звільненими

Особливістю реінтеграційних заходів є те, що звільнений з полону військовий проходить психоінформаційне розвантаження в безпечному місці у супроводі фахівців, які готові його підтримати.

Потреба “виговоритись” виникає в переважної більшості звільнених – це природня потреба людської психіки “скинути” негатив, – пояснює Зарецька.

Екзальтована Надія Савченко в день повернення з Росії в аеропорту “Бориспіль” 25 травня 2016 року: як журналістам НЕ треба зустрічати звільнених із полону

– Насправді, готовність деяких звільнених поспілкуватися з журналістами одразу після звільнення спричинюється головним чином саме цією потребою в розвантаженні своєї психіки від подій, які мали місце в полоні. Але, хочу звернути увагу, розвантаження психіки звільненої з полону людини шляхом спілкування зі ЗМІ містить цілу низку ризиків для всіх – і самого звільненого, і для тих, хто залишився в полоні, і навіть для суспільства.

Перший ризик полягає в тому, що полоненому, поза нашим інформаційним полем, практично неможливо об’єктивно оцінити контекст, в якому це інтерв’ю буде опубліковане.

Крім того, в полоні людина була зобов’язана відповідати на питання слідчих, наглядачів, охорони тощо. Тож часто, формально погоджуючись на інтерв’ю, звільнений насправді на рівні підсвідомості просто не може сказати “ні”.

Спілкуючись протягом останніх двох років із людьми, які давали інтерв’ю одразу після свого звільнення, ми неодноразово чули фразу про те, що “багато про що я б зараз вже точно не сказав”, або “було б краще, якби я сказав це іншими словами”.

Насправді є величезна різниця між потребою “виговоритися” одразу після звільнення з полону для розвантаження власної свідомості та готовністю давати інтерв’ю й на рівних спілкуватися зі ЗМІ. За великим рахунком, брати інтерв’ю у щойно звільненої особи часто є формою інформаційної експлуатації такої людини з боку медіа, зловживанням її потребою в психоінформаційному розвантаженні.

Крім того, звільнена людина, розповідаючи про тих, хто залишився в полоні, чи тих, хто надавав їй допомогу в ізоляції, може ненавмисно піддати цих людей новим ризикам.

Другий ризик – це ризик психологічної травматизації як звільненої людини, так і самого журналіста, який бере інтерв’ю.

Питаючи щойно звільнену людину “про полон”, даючи якусь “підводку”, цю особу можна “підвести” до неконтрольованої згадки про дуже травмівну подію. При цьому звільнений може навіть нічого не розказати про цю подію журналісту, але згадати її в момент, коли він емоційно є найбільш уразливим. Результатом такої ситуації стане миттєве зростання відчуття небезпеки, зниження рівня довіри звільненого до всіх, хто його оточує вже після звільнення.

Такі згадки можуть стати “дверима”, через які жахи полону вільно можуть почати заходити в сьогодення.

Саме до таких ситуацій цілком підходить визначення “благими намірами вимощена дорога до пекла”. І саме на прикладі таких ситуацій можна пояснити, чому психоінформаційне розвантаження звільненої людини – це дуже відповідальна робота, яка має проводитись винятково підготовленими фахівцями.

Третій основний ризик полягає у впливі історій “про полон” на суспільство. Справа в тому, що ознайомлення з історіями про перебування в полоні без розуміння психології полону формує викривлене уявлення про процеси, які там відбуваються.

Звільнені військові чи цивільні, з якими належним чином працюють психологи, виробляють здатність спокійно розповідати свою історію іншим людям, не травмуючи ані себе, ані слухачів. Для напрацювання такої навички потрібно не так уже й багато часу.

Окреме делікатне питання – питання тортур. Вражає, що зараз на цій темі роблять великий акцент. Які ризики це несе для суспільства? Читаючи про тортури полонених, особливо про масові тортури, висвітлені журналістами, в суспільстві на підсвідомому рівні починають формуватися нові колективні страхи. А страх, чим би він не був спричинений, є дуже специфічною емоцією – він “відключає” свідомість, а разом з нею і критичне мислення. А тепер давайте подумаємо, які наслідки це може мати в умовах гібридної війни, яка чим далі набирає більших обертів.

Перебування в полоні для будь-якої людини є одним із найскладніших випробувань. Тому й розповіді про досвід перебування там завжди будуть складною та одночасно привабливою темою для ЗМІ. Світ та Україна мають знати правду про дії терористів на тимчасово окупованих та анексованих землях, але, підкреслю, спідкуватися на цю тему краще з людиною, коли вона пройшла постізоляційну адаптацію, тобто може говорити про це виважено, тверезо та відповідально.

Читайте також:
“Відпочивати в Криму – як у крові купатися”. Як живе і що думає політв’язень Балух після звільнення

“Згоден посидіти, тільки дайте сто тисяч”

Період відновлення після полону потребує певної фінансової основи. Тому рішення виплачувати звільненим особам 100 тисяч гривень матеріальної допомоги – цілком вчасне і слушне. Адже до того моменту, коли людина буде готовою вийти в соціум (влаштуватися на роботу), може пройти від кількох тижнів до декількох місяців.

Якщо до полону людина мешкала на території ОРДЛО чи в Криму, то, повернувшись в Україну, вона елементарно не має де жити (так, наприклад, сталося з Сенцовим та Кольченком, але проблему житла для них взялася вирішити держава через меценатів). А ще ж є інші елементарні потреби.

Суд над полоненими українськими моряками в Москві 15 січня 2019 року

– У нас значно більше тих, хто не отримав від держави жодної матеріальної підтримки. У суспільстві по-різному оцінюють це, адже, за логікою, ті, що звільнені раніше, теж мають право на таку допомогу.

– Дійсно, станом на сьогодні в нас із полону звільнено більше 3400 осіб – понад 1600 військових і 1700 цивільних. Тема зі 100 тисячами “підйомних” уперше виникла в 2017 році, після звільнення 27 грудня. Тоді, а також 24 січня 2018 року (коли був звільнений один військовослужбовець (Роман Савков“Н”), ці звільнення відбувалися під патронатом Порошенка і за його президентською ініціативою. Як і недавні звільнення вже за підтримки президента Зеленського. Тому на найвищому рівні було ухвалено рішення про виплату матеріальної допомоги.

Але, нагадаю, в червні 2019 року теж були звільнені чотири особи – троє військовослужбовців і один цивільний. Їх фізично привіз у Київ Медведчук. Цим особам ніяких 100 тисяч виплачено не було, як і всім попереднім понад 3000 особам, звільненим з полону раніше.

Чому так? Якщо розглядати ці 100 тисяч як соціальну виплату за фактом перебування в полоні, то їх мали б дійсно отримати всі, хто там перебував. Але тоді в нас на державному рівні мають бути сформовані списки всіх осіб, які були в полоні, виписана процедура і затверджений бюджет – і тоді б це питання було закрито.

Якщо ж розглядати ці 100 тисяч як новий механізм – підтримку, яку людина отримує на перший постізоляційний період, аби вона мала якусь матеріальну базу, поки стане на ноги і адаптується до життя, – то звільнені раніше вже не можуть на неї претендувати. Особисто я вважаю такий підхід більш адекватним, хоча він, можливо, буде і не дуже популярний.

Так, раніше в нас такого не було, але раніше, у 2014-2015 роках, у нас багато чого не було.

Насправді забезпечувати звільнених людей фінансово на перший постізоляційний період – це правильно. І на таку допомогу мають розраховувати всі українські громадяни, незалежно від того, за яким каналом вони були звільнені.

Тим часом згадані “сто тисяч” уже стали предметом спекуляцій. Наталя Зарецька пригадала, як під час прямого ефіру в студію “Громадського радіо” зателефонував чоловік і почав обурюватися: мовляв, ось моряки неповний рік “посиділи” — і отримали по 100 тисяч гривень. “Я теж згоден посидіти, тільки заплатіть мені такі гроші!”

Хибне уявлення про полон – це теж наші реалії. А справжній полон — далеко не те ж саме, що тюремне ув’язнення, нагадує Наталя Зарецька. Бо в тюрмі, навіть російській, все ж діють певні правила. До ув’язненого, хай і неохоче, але допускають адвоката, дипломатів, навіть родичів. Інша річ, якщо людину захоплюють у полон в зоні бойових дій, на території, де не діють закони, порушуються міжнародні конвенції. Доля полоненого тоді повністю залежить від милості тих, хто його утримує.

У древньому Єгипті полонених називали моторошним визначенням “живі мертві”. Власне, ставлення до полонених і заручників, умови їхнього утримання на території ОРДЛО сьогодні приблизно і є на рівні “древнього Єгипту”. Людина, яка потрапила в полон, часто там просто “зникає” — ніхто не знає, де вона і що з нею. А сам бранець навіть не впевнений, чи вийде взагалі колись на волю, чи його закатують насмерть. Чи багато знайдеться охочих ось так “посидіти”?

— Я порадила тому чоловікові мріяти обережно, бо в долі є чудове почуття гумору, і вона зовсім несподівано може забезпечити те, про що людина просить, — зазначає психолог Зарецька.

Читайте також:
Відхід від “гранати в кишені”. Офіс уповноваженого пропонує єдину державну політику щодо полонених і бранців

Що робить держава: справа кількох структур

Звільнення українців з полону ОРДЛО 29 грудня 2019. Фото: ОП

Наразі над цими питаннями триває робота, додає керівниця офісу уповноваженого вже після опрацювання інтерв’ю. Держава вже багато зробила для того, щоб людина, звільнена з полону, могла швидше та краще відновитись.

Так, відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ, звільнені з полону військовослужбовці в обов’язковому порядку проходять реінтеграційні заходи.

Крім того, 11 грудня 2019 року Кабмін постановою №1122 затвердив Порядок здійснення соціального і правового захисту осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення, Порядок здійснення заходів із психологічної реабілітації громадян України, захоплених як заручники внаслідок збройної агресії проти України, позбавлених свободи з політичних мотивів або захоплених як військовополонені у зв’язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, після їх звільнення, а також Порядок здійснення заходів із соціальної та професійної адаптації громадян України, захоплених як заручники внаслідок збройної агресії проти України, позбавлених свободи з політичних мотивів або захоплених як військовополонені у зв’язку із захистом незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, після їх звільнення.

Державним органом, відповідальним за соціальний захист звільнених з полону цивільних осіб, є Міністерство у справах ветеранів, ВПО і тимчасово окупованих територій.

Визначення не лише переліку, а й послідовності заходів у цих напрямках — важливі, однак насправді лише перші кроки. І для того, щоб система відновлення громадян України після полону запрацювала дійсно ефективно, ми всі спільно маємо докласти ще багато зусиль.

Зокрема, важливо розуміти різницю між спеціалізованими постізоляційними заходами, які можуть пройти звільнені з полону цивільні особи за допомоги фахівців з реінтеграції, і “звичайною” психологічною реабілітацією, передбаченою порядком, затвердженим постановою уряду від 11.12.2019 №1122.

Чинним порядком спеціалізовані постізоляційні заходи, на жаль, не передбачені, хоча ми в грудні пропонували Мінвету одразу надати звільненим цивільним таку можливість.

Утім, звільнені з полону люди і зараз мають можливість звернутися до уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників бойових дій Вадима Свириденка щодо сприяння у проходженні постізоляційних заходів. У разі такого звернення будь-яка цивільна особа, звільнена з полону, може отримати спеціалізовану допомогу.

Читайте також:
Як вижити в полоні та після нього

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

120
 

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: