Відхід від “гранати в кишені”. Офіс уповноваженого пропонує єдину державну політику щодо полонених і бранців

автор: Геннадій Карпюк
військовий експерт

У полоні й інших формах примусової ізоляції на території РФ, Криму, окупованих районів Донецької та Луганської областей зараз перебувають понад 120 українських громадян. Складний досвід перебування в полоні з 2014 року мають майже 4 тисячі наших співвітчизників.

Про те, яким має бути обов’язок держави і суспільства перед військовополоненими, заручниками, політв’язнями, звільненими з полону та членами їх сімей, журналістам днями розповіла голова офісу уповноваженого президента України з питань реабілітації учасників АТО Наталія Зарецька.

“Краще їх називати експертами з виживання”

Наталія Зарецька. Фото: Укрінформ

Терміни “бранці Кремля” та “військовополонені” стали частиною нашої буденності, каже Наталія Зарецька. Так само частиною буденності, але вже родин тих, хто повернувся з катівень та буцегарень, є емоції й поведінка, що були принесені з неволі та інфікували побут сімей колишніх бранців. Серед проблем також – страхи перед стигматизацією та упередженим ставленням до власної персони в соціумі, трудовому колективі (тим паче, військовому), під час комунікування з державними структурами.

Відомо, що в Україні наразі не створено державного органу, уповноваженого вирішувати цю проблему в комплексі. Хоча загалом зроблено багато.

– Допомога таким людям – питання не лише держави. Наприклад, працедавці опиняються перед вибором, чи взяти на роботу когось із досвідом перебування в полоні, чи ні. Але маю запевнити роботодавців: беручи в колектив таку особу, ви допомагаєте їй більше, ніж будь-хто, адже даєте шанс стати самостійним і незалежним у житті, – зауважує Зарецька.

Читайте також:
Як вижити в полоні та після нього

Основна ідея реабілітації після полону, яку доцільно запроваджувати – відновлення почуття гідності й контролю над власним життям і відповідальності за нього. Найскладніше адаптацію після полону, за словами представниці офісу уповноваженого, проходять ті, хто і доти не надто давав раду собі.

– Полон – не соціальний ліфт, який автоматично героїзує того, хто потрапив у заручники.

Краще їх називати експертами з виживання. І кожен з них потребує поваги до досвіду перебування в надскладних обставинах, – переконана пані Зарецька. – Подібна героїзація болюча для тих, хто справді здійснив Вчинок і пройшов через серйозне випробування. Але багато таких епізодів не є публічними. Це зачіпає тему справедливості.

На часі – формування єдиної політики щодо осіб, які перебувають у примусовій ізоляції, звільнені з-під неї та членів їхніх сімей. Це потрібно для координації всіх дотичних до згаданої проблематики державних органів, аби вони могли реалізувати цілісний процес, спрямований передусім на звільнення наших людей. А потім – і на ефективний їх супровід. Проте, кожен полонений має цілком самостійну історію, до якої іноді важко підібрати загальні рішення.

Наталія Зарецька констатує: інформаційне поле навколо теми полону перевантажене великою кількістю фейків, почасти зухвалих і поширюваних через тих, від кого їх менш за все очікуєш почути. Зокрема, і представників волонтерської спільноти. Укупі з некоректним піаром – фото на тлі звільнених, інтерв’ю з ними, коли ці люди перебували у надто емоційному, слабо контрольованому стані, це є потужним чинником впливу на спільноту заручників Кремля.

Інша проблема – провокування страхів, амбіцій, ревнощів тощо в колишніх полонених, оскільки не всі вони отримують однаковий обсяг уваги й допомоги. Тобто, визріли серйозні передумови появи спеціалізованої державної програми, що включатиме постізоляційний супровід екс-полонених, з елементами оздоровлення, реадаптації, зокрема професійної. Таку практику слід поширювати на всіх, незалежно від часу звільнення.

“Мужність тих, хто витримав полон, варто відзначати”

– З точки зору фахівців, які працювали зі звільненими із полону та членами їх сімей, ми підготували поради нашим посадовцям, які ухвалюють стратегічні політичні рішення в державі. Передусім, потрібно постійно використовувати термін “військовополонений” щодо наших військовослужбовців, які перебувають у примусовій ізоляції, – наголошує Наталія Зарецька. – Таке визнання є відданням належного нашим військовим, подяка за захист кожного з нас.

Інший нюанс у тому, що слід виокремлювати військових полонених від інших заручників, бо одна з принципових норм міжнародного гуманітарного права полягає в чіткому розмежуванні статусів комбатантів і цивільних осіб.

Полон – це завжди багато бруду. І питання кожного з них – чи вдається цей бруд не пустити всередину себе або очиститися від нього. Пройти полон, зовсім не змінившись, практично неможливо. Наше завдання і держави – допомогти людині цей досвід справді перетворити на ресурс. Враховуючи, що із 4 тисяч осіб з таким досвідом приблизно половина є військовими, країні справді потрібен комплекс захисту та постізоляційного супроводу колишніх полонених.

І мужність тих, хто витримав полон, теж варто гідно відзначати. Деякі країни мають різного роду відзнаки за продемонстровану гідність у полоні. Не обов’язково це має бути військова нагорода. Ідея Зарецької полягає в тім, що приклад тих, хто був стрижнем, допомогою іншим, слід виділяти нагородами.

Варто зазначити, що в Україні існує недержавний знак народної пошани – Хрест Петра Калнишевського “За гідність у полоні”. Ним нагороджують військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії, СБУ, Держприкордонслужби, УДО, добровольчих збройних формувань та волонтерів, які в бою були взяті в полон і не зрадили присязі, виявивши взірець мужності й незламності.

Військовополонені українські моряки, захоплені росіянами в Азовському морі, вже відзначені державними нагородами: орденами Богдана Хмельницького III ступеня і “За мужність” III ступеня, а також медаллю “За військову службу Україні”.

Підготовка військових до умов примусової ізоляції – частина виходу з пострадянської моделі

– Історії полонених мають різну ступінь публічності. Чи не найбільш публічна – історія військовополонених моряків. І те, як держава захищає їхні інтереси, є маркером для інших силовиків, які продовжують службу, але потенційно можуть втрапити у схожу ситуацію. Отже, вони повинні розуміти, по-перше, як поводитися в полоні, а по-друге – чітко знати про свою гарантовану захищеність. Наскільки ваші пропозиції можуть набути формату правових норм, профільного законодавства? – запитую в пані Зарецької.

– Ми чудово розуміємо: всіх військовослужбовців слід на системному рівні готувати до можливого перебування в умовах примусової ізоляції.

Чим краще вони до цього підготовлені, тим з меншими особистими втратами виходитимуть з таких ситуацій, – відповідає Наталія Зарецька. – Водночас усе, що пов’язано з полоном, від часу Другої світової війни і досі було достатньо табуйованим. Так, великий вплив мав наратив “гранати у кишені”, який у сучасному сприйнятті має негативний контекст. Нами вже підготовлені пропозиції і передані новообраному керівництву країни щодо організації відповідної політики на рівні держави.

Відпрацьовано із силовими відомствами питання і майбутньої підготовки персоналу до умов примусової ізоляції, а також низки заходів, зокрема у Збройних силах, які доцільно застосовувати до військових, котрі повертаються із полону. Бо лише сам такий факт зовсім не є чинником для звільнення військового чи підставою для будь-яких звинувачень. Це підстава для об’єктивного з’ясування кожної індивідуальної ситуації, зокрема про скоєні щодо цієї особи в полоні злочини.

Також слід покращувати комплекси дипломатичних, військових, цивільних практик, спрямованих на звільнення таких людей. І одразу після звільнення має працювати механізм супроводу та реабілітації.

Пропозиції нами частково вже підготовлені й перебувають на розгляді. Але багато аспектів цієї роботи треба організовувати практично з нуля. І це теж частина реформування армії, яка відходить від пострадянської моделі. Ми буквально шукаємо для того драйвери. І ми відкриті до взаємодії з усіма силовими відомствами, зокрема і Міноборони, для якісного відпрацювання всіх необхідних механізмів.

Читайте також:
Іловайська одіссея Валерія Маринця: із “зеленого коридору” в полон “ДНР” – і на волю