Генерал-реформатор Дмитро Марченко: Кілька разів хотілося повернутися з МОУ в зону комфорту – на війну

 

“Нові генерали Українського війська”: шлях Дмитра Марченка – від строковика до головного двигуна матеріального забезпечення ЗСУ

Закінчення. Читайте першу частину інтерв’ю: “Я бачу світло крізь бетон!”

автори: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій
фото: Дмитра Лиховія
та з особистого архіву й ФБ Дмитра Марченка

Після героїчних пригод у 79-й бригаді, де прослужив більшу частину свого армійського життя, Дмитро Марченко опинився в Києві.

Не секрет, що коли у 2015 році його призначили на посаду начальника Центру розвитку і супроводження матеріального забезпечення Збройних сил, багато хто пов’язував це кадрове рішення із впливовим товаришем Марченка Юрієм Бірюковим. Тим паче, що радник президента присвячував Марченку та його роботі в центрі (управлінні) дуже багато дописів.

Проте сам офіцер запевняє: Бірюков не лише не протегував, а й був проти його призначення: “Він знав мою принциповість і розумів, що зі мною буде складно. Бо якщо я так вирішив, ніхто не зможе переконати в протилежному”.

Переведення в Київ після “наїзду” на “Дєда-Мопеда”

Насправді, за словами Марченка, каталізатором цього призначення став його виступ проти генерал-лейтенанта Анатолія Пушнякова, який на той час командував Сухопутними військами ЗСУ. Не особливо добираючи слів, Дмитро розповів телеканалу “2+2”, як Пушняков зневажає героїв АТО, а сам “сидить на грошових потоках” і контролює корупційні схеми. Зокрема — закордонні відрядження військовослужбовців, які мусять платити величезні хабарі за виїзд.

Те саме відео 2015 року з виступом Марченка:

Міністр оборони Степан Полторак перед журналістами тоді Пушнякова захищав. Але якось до нього прийшла Тетяна Ричкова, яка разом з ініціативною групою волонтерського десанту займалася створенням Центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ. Новоствореній структурі потрібен був керівник, і Ричкова запропонувала саме Марченка: мовляв, “є такий класний хлопець, правдоруб, який точно не обмане і на якого можна покластися… але є одне «але»: він десантник”.

Марченка (ліворуч) лобіювала Тетяна Ричкова (в центрі)

– Вони мене покликали, я приїхав, — розповідає про подальші події Марченко. — Полторак питає: ти ж розумієш, що такими словами про Пушнякова нічого особливо не змінив? Я, кажу, Степане Тимофійовичу, все розумію, але сидіти й мовчки спостерігати вже сил не було. Чому в мене досвідчений боєць, із трьома пораненнями, не може поїхати в Африку, а тиловий прапорщик, який жодного пострілу не зробив, – у перших рядах? Полторак запитав, чи готовий я боротися з цією корупцією не словами, а ділом. Я запевнив. Тоді – «На, підписуй документи. Вітаю, ти начальник центру!»

Виходжу — пачка документів, а я не розумію, чим займатимусь, не розумію функцій. Таня заспокоїла: не переживай, ми всі тобі допоможемо. На той час тут уже працювала команда Костянтина Лесника, вони мали певні напрацювання. Тобто вони вже “доріжку протоптали”.

– А з “Дєдом-Мопедом” Пушняковим ви після його відставки якось перетиналися?

– Думаю, що це після мого виступу він і пішов у відставку. Я знав до війни, він до людей ставиться, як до нікчем. Таким генералам точно не місце у Збройних силах. Щоб він просто поговорив із солдатом — це була неможлива ситуація.

А я вважаю, що на солдаті у нас вся війна базується. Виграють її не генерали, не полковники, не штаби. Війну витягують на своєму хребті солдати і командири молодшої ланки.

Тому я прийшов і одразу сказав: наше завдання — щоб боєць в окопі відчув турботу. Щоб він нормально поїв, був одягнений, щоб не шукав сам собі бронежилети й каски. Наше завдання — його забезпечити.

На той час, у вересні 2015-го, в Центрі працювало 26 людей. Марченкові було непросто налагоджувати роботу, яка передбачала повне ламання усталених в армії корупційних схем. Хоча від очільника Міноборони десантник-відчайдух мав “добро”. Тому фото Полторака й зараз висить на стіні в кабінеті Марченка, поруч із новим міністром Андрієм Загороднюком.

– Степан Тимофійович, треба віддати йому належне, був перший міністр, якого справді можна було назвати міністром. Він завжди мудрий, завжди вислуховував.

Я йому пояснюю, що розробив, припустимо, оцю футболку — все красиво описав, матеріал, щільність, колір, фасон, розміри, багато параметрів. Але якщо не контролювати якість, то ми отримаємо продукт на порядок гірший. Ну менталітет у нас у країні такий!

Є “воєнпреди”, вони нібито контролюють. Але цей інститут зараз не працює взагалі, він своє віджив. “Воєнпреди” були потрібні, коли були військові державні підприємства, де такий представник контролював увесь процес від “а” до “я”. А зараз, на цивільному підприємстві, йому доплачують до зарплати по 10 тисяч щомісяця, возять по кабаках. Що він за таких умов “наперевіряє”?

Заступник міністра Павловський мені кричав: “Я тебе кінчу!” І я кілька разів думав: нащо воно мені треба, краще повернутися в зону комфорту, на війну!

Як приклад Марченко згадує скандал із першою формою-пікселькою, на яку так скаржилися військовослужбовці: парка, на дотик неприємна, тканина погана, ще й при загорянні на тілі буквально плавиться.

Керівник ГУРСМЗ запевняє: насправді ті комплекти продумали добре. Але через те, що не було належного контролю якості матеріалу, у тканині використали дві нитки з різною температурою плавлення.

Такі проблеми поставали на кожному кроці, і якщо міністр центр Марченка підтримував, то з інших боків реформаторам матзабезпечення чинили перепони.

– Мене ж тоді всі “гасили”, не давали нічого зробити. Кожен день починався з питання: “Марченко сьогодні вижив? — Так, прикиньте, ще працює! — Ну нічого, до кінця тижня йому торба”. Проходить тиждень — Марченко досі тут!

[Заступник міністра оборони, генерал Ігор] Павловський мені в обличчя кричав: “Я тебе кінчу, ти тут працювати не будеш!”

Тому що я зібрав загальну нараду, всіх виробників, і одразу їм сказав: у мене немає “своїх” і “чужих”, для мене всі рівні. Головне — якість. Тож давайте з вами розробимо ТУ (технічні умови), і ви на чесних торгах будете між собою боротися.

Генерал-лейтенант Ігор Павловський. Фото: МОУ

І тут мене викликає Павловський. Я йду до нього, а там стоїть жіночка з костюмом, який ми якраз розбираємо на нараді. Генерал каже: ось жіночка, вона тобі все роздрукує і розкаже, у неї ТУ й костюм.

Я її питаю: чому ж ви не прийшли на загальну нараду? А вона: от, Ігор Валентинович мені сказав придумати, то я й придумала, а він все затвердив. Нате вам уже готовий костюм і технічні умови.

Я Павловському кажу: товаришу генерал, так не буде. Мене для того й призначили, щоб викорінити таку практику. Тоді він і розійшовся: “Та ти що, полковнику, охерів?! Я тебе кінчу!..”

Ми з ним ледве не билися. Павловський мене привселюдно посилав, я дверима грюкав…

Слава Богу, його вже зняли (у вересні — “Н”). Він ще скаржився, що йому “тижня не вистачило, щоб кінчити Марченка”.

Такі мені палиці в колеса ставив — щоб ви розуміли, в мене на тиждень по три службових розслідування було.

Що не роблю — все “не так”. Пишу пояснення і я, і мої ключові підлеглі. У мене рекорд — 32 сторінки пояснення.

Хоча спершу він і задобрити мене пробував. Мовляв, “якщо робитимеш все так, як я скажу, то через два дні станеш генералом”.

Зрештою я прийшов до Полторака і кажу: Степане Тимофійовичу, так більше не буде. Він викликав Павловського. І я при Полторакові пояснив, що його заступник генерал Павловський віддає мені злочинні накази й, користуючись іменем міністра, розвиває корупцію, тому я з ним працювати відмовляюся.

Дмитро Марченко на війні (стоїть у центрі), 2014 рік

Це був 2016 рік. У мене тоді два конкретних таких моменти було, коли я ввечері сідав, закурював цигарку і думав: ну на хер воно тобі треба? Їдь знову в “79-ку”, в зону комфорту, на війну. Там знаєш, що ніхто тобі в спину не плюне. Коли я до них приїздив, мене обнімали — всі свої! Я там розслаблявся, набирався сил!

Читайте також:
Заступник міністра оборони України подав рапорт на звільнення

“Ніхто ж не знає, як я відмовився від звання генерала, і Бірюков кричав: «Не треба йому ще давати, він молодий!»”

Генеральською посада начальника центру розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ стала з 2019 року. Хоча коли у 2016-му Марченко прийшов до Полторака зі штатним розписом для перетворення “Центру” на “Головне управління”, той одразу зауважив, що така реорганізація передбачає начальника-генерала. І, природно, вирішив, що полковник Марченко затіяв нові масштабні перетворення для того, щоб швидше отримати генеральські погони.

“Ну, каже, тепер мені ясно, чого ти прийшов. Генерал-лейтенанта хочеш чи генерал-майора, яку тобі по штату посаду ставити? — пригадує ту розмову Марченко. — Я кажу: не треба, залиште мені полковника. І домовляємося так: через два роки я вам доводжу, що достойний, і ви розумієте, що не зробили помилки з цим розписом”.

Міністр здивувався (все-таки не звикли до такого в “старій” армії, де за підвищення у званні деякі штабісти готові одне одному горло перегризти). Але погодився. І потім ставив керівника ГУРСМЗ у приклад: от Марченко, мовляв, відмовився від генеральської посади, сказав, що хоче заробити її по справедливості.

“Ох і репетували всі… Ніхто ж не знає, що Бірюков сидів у кабінеті, коли міністр ухвалював рішення, і кричав: «Марченку ще не треба давати, він молодий!». І що на мене купу бруду виллють, бо так швидко вискочив…” — згадує офіцер.

“Тепер у відставку точно не збираюся. Новий міністр мене «створював»”

Генеральське звання “по справедливості” Марченко отримав у травні 2019-го — це був один з останніх указів про присвоєння військових звань за підписом президента Петра Порошенка.

Тепер, коли влада змінилася, Дмитро Олександрович іти у відставку зі своєї посади тим паче не збирається:

– Я не є працівником Порошенка чи Бірюкова — я співробітник Міністерства оборони. І присягу я давав народу України, а не якомусь посадовцю. Такою моя позиція була завжди. І якщо влада буде мені допомагати, то я ще більше зроблю, ніж за попередньої. Моя головна задача — зробити все, щоб бійцю було комфортно.

– Із новим міністром мову знайшли?

– Загороднюк мене “створював”. Він дуже добре знає мою роботу

– Тому що працював в Офісі реформ Міноборони?

– Так. Він проводив співбесіди половини моїх співробітників. Він мене навчав, як правильно будувати роботу. Бо розумів, що в мене тут не просто військовий підрозділ, а я ж звик із солдатами працювати. Тому перелаштовував мене трохи, як працювати менеджером.

Читайте також:
Міноборони очолив Андрій Загороднюк, колишній керівник офісу реформ МОУ

Тиск Пашинського і стара гвардія на чолі ЗСУ

– В інтерв’ю “ТСН” 2016 року ви згадували, що на потоках сидять “люди Сергія Пашинського”. (Цікаво, що станом на жовтень 2019 року всі згадки про Пашинського з цього інтерв’ю на сайті ТСН зникли. Хоча станом на вересень вони ще були, і досі залишаються в адресі сторінки та передруках).
Тоді Олег Свірко був головою Комітету Міноборони з конкурсних торгів, Володимир Гулевич — директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міноборони. Як ви оціните рівень корупції зараз? І хто конкретно заважає, щоб усе на цьому напрямку було справедливо і прозоро?

– Насправді моя думка дещо змінилася. Власне, те, що ключові особи – “згори”, так і залишається. Просто я раніше не бачив того, що корупція починається “з низів”.

Дуже багато залежить від людини, яка готує документацію, ставить печатку, стежить за тендерною документацією на сайті. Все починається звідти.

Але, однозначно, ключ до цього лежить нагорі. Якщо там корупцію прибрати, то й низи не будуть цим займатися.

– Кого треба прибрати?

– Мені зараз знову скажуть, що я без суду звинувачую. І знову буде Пашинський дзвонити й погрожувати (інтерв’ю відбувалося ще до того, як Державне бюро розслідувань повідомило про підозру колишньому голові Комітету з нацбезпеки й оборони Верховної Ради VIII скликання Сергію Пашинському, і Печерський районний суд Києва арештував його на два місяці — “Н”).

– Тобто він вам дзвонив і погрожував?

– Ну звісно. “Я вас посаджу, ви мене оббрехали!”

– Ви говорили про це з новим міністром?

– А він все знає, це при ньому відбувалося.

– Можна сподіватися, що нове керівництво МОУ на такі речі реагуватиме?

– Так, однозначно. У нас уже був один випадок. Було призначено командувачем Південного оперативного командування людину, яка почала займатися, грубо кажучи, єрундою. Як це було: хлопці заступають в наряд із бирками, тобто на бронежилет біла бирка, чорними нитками із прізвищами, кітель заправляється в штани, на штани надягається білий ремінь і кокарда, яка блищить. Усе суперечить нашому 606-му наказу. А це все тому, що в командира основна проблема – це стройовий огляд і що немає в людей кантика на голові.

Але одне звернення до заступника міністра оборони — і все, питання вирішено дуже швидко.

А взагалі, я вам так скажу: конструктивно все зміниться, коли замінять стару гвардію – Колесника і решту.

Дмитро Марченко в ДАПі

– А як ваші стосунки з Муженком у цьому плані складалися?

– Я до нього ставлюся з великою повагою, попри всі на нього наговори і, як деякі специ кажуть, неправильно сплановані операції.

Я його дуже часто бачив у тих точках [зони АТО], де не бачив жодного іншого генерала. Це людина, яка могла сісти на перший танк і очолити атаку.

Щонайменше за це я його поважаю. І не беруся судити його рішення, тому що будь-яке рішення — це відповідальність. Мені, наприклад, було легше на війні, бо в мене не було там за плечима солдатів, я свою долю визначав сам. І не знаю, як би я чинив, якби командував сотнями чи тисячами людей та розумів, що операція потягне за собою втрати…

Читайте також:
Муженко з боєм деблокував 30-ту бригаду, віз на голові матюкливого солдата і був збитий “градом”. ІНТЕРВ’Ю

– Хто, на вашу думку, міг би зараз стати “реформаторським” начальником Генштабу?

– Я думаю, Євген Мойсюк (нинішній командувач ДШВ – “Н”) — це був би ідеальний варіант. Це дійсно генерал нової формації, людина, яка вже мислить європейськими стандартами. І він би справді “потягнув” цю посаду. Прибрав би звідти все “старйо” і призначив молодих, які йому допомагатимуть, а не заважатимуть.

Женя Мойсюк — це людина, яка в складних умовах може прийняти рішення. Тому я й кажу, що він — зможе.

Читайте також:
Наєв представив нового командувача ДШВ Мойсюка

Розкрадання ПММ: як недобре повелися з викривачем Межевікіним

– Ще одне питання, яке пов’язане зі зловживаннями в армії. Свого часу наробила шуму перевірка 406-го центру в Одесі — це ніби не зовсім ваша парафія, але ви тоді за це доповідали. Загороднюк у своїй “інавгураційній” промові міністра визнав, що розкрадання паливно-мастильних матеріалів — це в армії системне явище…

– Це глобальна проблема в нашій армії. І ця проблема національного характеру, вона не тільки в Міністерстві оборони.

– Скільки було таких перевірок по ПММ? І що заважає їх проводити частіше?

– За результатами тієї перевірки було знято всіх чотирьох начальників баз. У мене було чотири бази: в Харкові, Одесі, Києві і Львові. Але ми не у Львові, а в Хмельницькому перевіряли, там відділ із речовим майном. І у всіх були великі розкрадання.

Перевірок насправді немало було. І з Андрієм Павловичем (Загороднюком) ми щодо цієї проблеми теж уже зустрічалися. Я тоді на цю зустріч взяв “Адама”, Євгена Межевікіна (знаменитий танкіст 93 омбр і 1 отбр, Герой України, учасник боїв у ДАПі, Пісках, Опитному та ін. – “Н”). Він розказував, як це працює – з низу до верху.

– Яка в Адама зараз посада?

– З 1-ї танкової бригади (де Межевікін був заступником комбрига –“Н”) його перевели. Він тепер заступник начальника ОК “Північ” в Чернігові.

Узагалі, з ним дуже недобре повелися. Він (у 1 отбр) прийшов і сказав: “Я не дам вам красти паливо”.

Зробив заміри, ми доповіли міністру, приїхали перевіряти. А там — кожен батальйон привіз із зони АТО по 5 тонн списаного палива, всі паливозаправники під верх були заправлені. І в парку не було жодного порожнього резервуара, куди можна було б зливати! “Навіщо ви це притягли з АТО? ” — “Так ми повинні бути постійно в бойовій готовності”.

Тобто ми платимо гроші за логістику, за те, що туди везли паливо, а вони його повертають назад – очевидно ж, щоб пустити наліво?! До якого абсурду доходило: ми відряджаємо сім паливозаправників, повністю опечатуємо, даємо їм ВСПшника. ВСПшник з мигалками веде їх у бригаду. Два паливозаправники з причепом намагаються від’їхати в ліс, звернути з дороги. Добре, що в мене машина цивільна їхала. Вона їх зупиняє: “Хлопці, а ви куди?” — “А ми заблукали!”

А в результаті — Межевікіна знімають, командира залишають.

Євген Межевікін “Адам.” Фото: ФБ Фонд Повернись живим

– У цій бригаді взагалі щось часто командири змінюються.

– Ну, там трошки таке… Поки що я про це мовчу, але поки не розкрию той гнійник — не заспокоюся.

Там є така в’язочка “хороша” – Північне ОК, там деякі інші керівники, які перефарбувалися швиденько, під кого треба. Тобто я розумію, можна вірити одним, потім іншим. Але якщо так — почни працювати по-іншому! Ти заходиш в нову команду, давай, змінюй формат. А формат не змінюється – крани як були відкриті, так і залишаються.

Андрій Павлович поки вникає. Зараз підуть перші перевірки — і він відкриє очі, що там робиться.

– Тобто і виявлення розкрадання ПММ теж входить до ваших обов’язків?

– Так. Це вже наприкінці, перед тим, як Степан Тимофійович ішов, він цю функцію поклав на нас. У нас навіть створили відділ моніторингу і контролю. Ми купили дві новітні лабораторії. Будемо виїжджати і визначати, зимове це паливо чи не зимове, відповідає октанове число в бензині чи не відповідає тощо. Тобто ми терор такий влаштуємо, що тим, хто крав, буде дуже скрутно.

Найбільше досягнення – нові сухпаї

Дмитро Марченко незмінно очолює управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ вже більше чотирьох років. Тож цікавимося:

– Скільки з того, що задумано і мало б бути реформовано ГУРСМЗ, вдалося зробити?

– Я зробив десь 60% з того, що хотів. А чого не зробив — то це не тому, що я лінивий, а тому, що не завжди нам давали можливість себе реалізувати.

– А що вважаєте найбільшим здобутком?

– Напевно, новий сухпайок для бійців.

Марченко просить принести нам пакет із борщем із сухпаю. Авжеж, він, насправді, вже давно не “сух”. Адже до його складу входить повноцінна рідка “перша страва”, яку треба лише розігріти, опустивши пакет у гарячу воду — і без жодних додаткових маніпуляцій солдат навіть в окопі може посмакувати супом чи борщем. Багаття розводити не доведеться: в пакеті йде безвогневий розігрівач, який завдяки хімічній реакції нагріває воду до 50 градусів.

Журналісти “Новинарні” ці страви куштували, тож із повною відповідальністю підтверджуємо: це не лише дуже зручно, а й справді смачно.

Читайте також:
“Ще старі не доїли”. Кому в ЗСУ видають нові сухпаї та який стосунок до армійської каші має “Опоблок”

– Такого в жодній країні світу немає — щоб у пайок входила перша страва в готовому вигляді! — пишається досягненням своєї команди Марченко.

Залишатися придатними до споживання і три, і навіть п’ять років супам у спеціальній упаковці дозволяє нова система автоклавів.

– Пайок ми просто “вибігали”. Ми рік за нього воювали, все продумали. Запрошували сюди іноземних колег, які нас інструктували. І заклали нову систему контролю якості.

Раніше, пояснює генерал, система контролю в Міноборони була така: постачальник, наприклад, консервованого м’яса сам відбирає вироблені ним консерви, приносить їх у лабораторію міністерства, там їх перевіряють і дають відповідний висновок.

– Ми всі прекрасно розуміємо, що ті консерви, які він приносив, могли дуже сильно відрізнятися від тих, які в результаті йшли на постачання. Але так було прописано в договорі, і з цим нічого не можна було вдіяти.
Та оскільки ми придумали новий пайок, то вписали туди нові вимоги! І тепер контроль якості відбувається зовсім інакше.

Наприклад, постачальник приготував 54 тисячі пайків. Розклав страви по коробках: суп, борщ, гречана каша. Мене викликають, і я з кожної страви сам роблю відбір. Здаю зразки в лабораторію. І лише після того, як лабораторія підтверджує, що все якісне, дотримано технології виробництва, вони ці страви пакетують.

Далі — другий етап контролю, вже коли все запаяно в пакети. Начальник складу має відкрити мінімум 10 пайків із різних коробок і звірити, чи в них саме ті партії, які ми здавали у лабораторію.

Борщ із сухпаю ЗСУ

Було навіть таке, що постачальники нам намагалися підсунути ті пайки, які були для Нацгвардії — поспішали, не встигали. І всю першу партію, 54 тисячі пайків, ми тоді завернули, — розповідає Марченко, пояснюючи, що в НГУ пайки поки що помітно гірші, але “вони нас в усьому копіюють”.

Якщо раніше тривале харчування “сухими пайками” категорично не рекомендували медики, то тепер про такі обмеження можна забути. Адже мало того, що до складу пайка входять повноцінні страви української кухні (борщ, гороховий суп, гречана каша тощо) — вони ще й постійно міняються. Загалом розроблено сім раціонів, щоб за бажанням солдати могли їсти щось нове щодня протягом тижня. Але й на цьому в ГУРСМЗ зупинятися не збираються: за словами начальника, кількість раціонів уже розширено до 28.

– Солдати кажуть: навіщо мені в їдальню ходити, якщо мені сухпаїв отак вистачає?! – тішиться генерал.

Нова система харчування: викладачі в академії не вірили, що так можна

Цього року Дмитро Марченко закінчив Національний університет оборони України ім. Черняховського, і тема його магістерської роботи була “Перехід на нову систему харчування”. Те, що начальник ГУРСМЗ запроваджує в ЗСУ на практиці.

– По каталогу ми внесли понад 390 найменувань продуктів на вибір, зараз збільшуємо цей перелік, – розповідає генерал Марченко. – Звісно, порівняно зі старою системою харчування це небо і земля. Мої офіцери в 79-й бригаді були вражені: минулої зими щодня їли свіжі огірки й помідори. Зараз у мене в госпіталі знайомий лежить – він в ейфорії! У меню – червона риба, кавуни, нектарини, йогурти, салати, великий вибір страв.

У тих частинах, які ще не перейшли на каталог, харчування не змінилося: традиційні каша, суп, мівіна…

В НУОУ в мене приймали іспити й магістерку шановні професори. І знаєте, мені – людині, яка цю систему впроваджує, – важко було пояснити старому армійському викладачеві, що на сніданок у солдатській їдальні замість каші, шматка хліба і кружальця масла може бути смачна яєчня з сосискою, смажений бекон, йогурт. Вони не розуміли! Старі професори переконані, що перловки з маслом солдатові має вистачати, й інакше не може бути, – Марченко сміється, пригадуючи полеміку між практиком і теоретиками армійського харчування та кому скільки потрібно калорій (зараз десантникам, спецпризначенцям дають більше).

Читайте також:
Армійські food-блогери. Що воїни ЗСУ постять про нову систему харчування

Як розблокувати перехід ЗСУ на каталог

Наразі на каталог перейшло майже 50% особового складу ЗСУ (73 військові частини), залишилося – більше 200 частин. Утім, як відомо, з літа перехід армії на нове харчування зупинився: його заблокували в Окружному адміністративному суді Києва старі постачальники, невдоволені тим, що ГУРСМЗ поламало їхні схеми й заробітки на, як каже Марченко, “годуванні солдатів лайном”.

Поки Окружний адмінсуд зволікає з розблокуванням процесу, міністр оборони Андрій Загороднюк, за словами генерала Марченка, готує власні доручення.

– Суддя пішла у відпустку… Але ми знайшли вихід. Зараз ми продовжимо перехід на нову систему харчування дорученням міністра оборони. По суті це доручення – він буде наше внутрішнє, яке точно не стосується бізнесу. Відповідно до доручення, командиру [частини] треба буде підготувати кухарів, їдальню, закупити кухонне обладнання, – каже начальник ГУРСМЗ.

Дмитро Марченко стверджує, що на це є політична воля міністра Загороднюка, який раніше був керівником офісу реформ МОУ, тісно працював разом із волонтерами й центром Марченка, і тепер залишається твердим прибічником реформи харчування ЗСУ та очищення оборонного відомства від корупції.

– Загороднюк створював цю систему (нового харчування в армії – “Н”), йому це все відомо! Він бачив, як ми робили перші спроби її запровадити. Як на нас нацьковували аудит і казали, що ми перевитрачаємо бюджетні кошти. Хоча ми пояснювали, що це ті самі кошти, що передбачені бюджетом, ми більше не просимо – просто перестаємо платити баригам, – розповідає офіцер.

За його словами, недобросовісним постачальникам вигідно, щоб солдатів годували погано, адже, понижуючи якість харчування, такі постачальники заробляють великі кошти, яких вистачає на хабарі посадовим особам у МОУ й ЗСУ.

– Звичайно, будуть ще суди, апеляції, скарги в антимонопольні комітети. Вони ж (постачальники, противники нової системи) всі зараз розумні, не хочуть такий жирний кусок втрачати. Але ми зробимо все для цього.

Адже мені військові дзвонять і погрожують, що перекриють трасу, щоб їх перевели на каталог. “Бо сусідню частину годують як людей, а нас – як скотів”.

Щоб ви зрозуміли, сума витрат на раціон не зросла. Але по старій системі харчування в них залишалося грошей давати всім – давали на місцях командирам, возили в Київ, у Тил, генералам, і ще й собі залишалося. “Маржа” була тим більша, чим гірша їжа. Тобто всім було добре, крім солдатів. А тут, навпаки, солдату добре, а в постачальників на хабарі не залишається. Тому ці люди й хочуть відкату, – пояснює Марченко.

Читайте також:
285 військових частин можуть не перейти на нову систему харчування, – Тил ЗСУ

Нова “вещовка” майже на рівні НАТО

Ще одним величезним досягненням ГУРСМЗ стала “формена” реформа.

– Насправді це дуже великий шмат роботи, який ми зробили. І якщо я сказав, що загалом із задуманого поки що вдалося здійснити 60%, то в частині “вєщовки” — це всі 90%.

Єдине, по чому поки що є “дірка” — це бронежилети. Тому що є війни постачальників між собою.

Але в нас уже по суті розроблений свій бронежилет — залишилось пройти випробування. Коли він вийде, це буде бронежилет на рівні усіх європейських країн. А може, навіть і краще, ніж у деяких.

– Із того, що вже вдалося зробити станом на зараз. Наскільки наша “вещовка” відповідає стандартам НАТО?

– Я думаю, що процентів на 80. На жаль, не на всі сто, тому що у нас трохи бракує коштів. Не все ми можемо купити найбільш якісне, не все якісне можуть виготовляти наші виробники. Це процес довгий. Ми повинні поставити на належний рівень наше виробництво.

Мені всі кажуть, “що ви вигадуєте велосипед, купіть за кордоном”. Але ж це не проблема, ми від початку могли в Британії купити “британку”, у німців — черевики і так далі. Єдине, чого такі “порадники” не розуміють: у наших умовах це буде удар по національній економіці.

У нас Міністерство оборони – найбільший покупець у країні. І якщо ми всі ці гроші будемо акумулювати в Україні, витрачати на виробництво, то є велика надія, що економіка почне набирати оберти. А якщо зараз забрати всі договори МОУ, то український виробник просто стане на коліна. Це ж тисячі кравців, шевців, сімей.

– Але ж ви самі кажете, що не все в нас можуть зробити якісно.

– Насправді — можуть. Ви ж знаєте, що українські підприємства шиють, наприклад, для Hugo Boss, інших відомих фірм. Просто вони звикли, що для нас можна… інакше.

Але ми їх потроху переламуємо. Якщо порівняти те, що є зараз, із 2014 роком — це небо і земля. І будемо добивати далі.

Я впевнений, що ми знайдемо в Україні такі тканини, як “британка”. І будемо видавати таку форму, яку військові не викидатимуть, а віддаватимуть своїм батькам, дідам, щоб вони ще носили. Бо такою вона й має бути.

“З рамковими договорами продукція буде на порядок якіснішою”

– І як же ви “переламуєте” виробників?

– Робимо все, щоб вони зрозуміли: жодна партія товару на склади не потрапить, якщо не пройде лабораторні випробування.

У нас є проблема зараз – лабораторія, яка може щось “не помітити”. Я їх зібрав і сказав: “Рєбята, ви повинні розуміти, що це для ваших дітей, для армії. Мені не треба хороші чи погані результати, мені треба справедливі. Треба розуміти, що, якщо ви мені дали сертифікат про якість, то це має бути 100%”.

Знаєте, я був у Болгарії — і болгари з мене сміялися! Це було велике підприємство, 2000 чоловік, яке постачає форму для Чехії. Приїхав чех на прийомку. Одна людина! У них завалений ангар цими коробками. Він: “Дістаньте мені ту коробку”. Покрутив — і “все приймаємо”. Я кажу: “Ви що! А вхідний контроль, а лабораторія, а розміри?! ” Вони сміються: “У нас так не робиться”. А як?!

Болгари пояснюють, що в них — рамковий договір. І за рахунок цього підприємство завантажене роботою на п’ять років. Тому це підприємство саме зацікавлене в тому, щоб виробляти форму найвищої якості, бо інакше з ними більше не будуть підписувати договори, і всі ці люди можуть втратити роботу через нестачу замовлень. Тому на підприємстві стоїть своя лабораторія, і вони самі кожну партію ретельно перевіряють.

Зараз я буду просити Андрія Павловича, щоб ми теж запровадили ці експериментальні рамкові договори. Досі не виходило, бо є в нас така організація, яка ставить палиці в колеса. А з рамковими договорами продукція була б на порядок вища. Нам тоді не [голова ДБР Роман] Труба буде влаштовувати етапи контролю якості. Ми самі будемо розуміти: якщо ти нам постачаєш не те, що повинен — все, дискваліфікований на найближчі п’ять років, про замовлення від Міністерства оборони на цей час можеш забути.

Вони повинні зрозуміти, що треба самим себе перевіряти, щоб не втратити замовника.

– Раніше ви казали, що й харчування, і форму, й усе решту перевіряєте на собі. А як зараз?

– І зараз перевіряю! От черевики нові придумали — я в них, бачите, ходжу!

Генерал Марченко безпосередньо задирає над столом ногу й демонструє легкі демісезонні берці.

– І як, хороші?

– Хороші. Це вже кросівки навіть, не “ботінки”.

– А як ця модель називається?

– Вона ще ніяк не називається. Це літні черевики. Але їх солдати вже носять.

– Експериментальні?

– Ну, так, ми їм видали — перший раз відносили бійці. Там раніше була проблема, що коли бігаєш по “зеленці”, то рветься носок. А в цих уже носок твердий. Тобто це такий процес постійний, живий. Складний, але цікавий.

– І яка вартість таких черевиків?

– Я вам скажу, що не всі країни світу можуть дозволити собі таку мембрану, яка не дає промокнути нозі. Коли наші солдати приїхали на навчання в Латвію, у них наші черевики купляли по 100 євро.

– А вони й продавали, от молодці (сміємося).

– Ну… (розводить руками) Ті кажуть: у нас звичайне шкіряне фуфло, а у вас, ні фіга собі, мембрана! І шкіра гарна, яка дихає. Тобто їх ми вже точно переплюнули.

Кількісне зростання у 8 разів, ТС замість ТУ і проблемні “чебурашки”

– А чи є в розробленій ГУРСМЗ “вещовці” річ, якою ви найбільше пишаєтесь?

– Це, однозначно, черевики і натільна білизна. У нас там такий фліс, який не кожна країна НАТО має.
Але загалом по камуфляжній формі в мене самого ще багато запитань. Це не кінцевий результат. Будемо боротися. У наступному році ми все таки хочемо запровадити цей 5-й тип, він дорожчий, набагато. Зараз ми купуємо камуфляж по 900 гривень за комплект, наступний — буде коштувати 2000.

І це насправді нормально. Зайдіть подивіться на закордонні сайти — камуфляжу дешевше за 100 доларів не знайдете. А в нас він зараз менше $50.

Але, звісно, ми теж від фінансів залежимо. Я прийшов із цим до міністра, він запитав про ціну, подумав. Каже: “Діма, ми не витягнемо. Я ж не можу вдягнути 60% людей, а решті 40% сказати почекайте, хлопці”…

Є ще фактори, які стримують. Якби ці фактори прибрати, то рік — і я примушу наших виробників робити так, як це роблять закордоном.

Дмитро Марченко на швацькій фабриці постачальників

– Скільки предметів входило в речове забезпечення на рік для солдата у 2015 році, коли ви заступили на посаду, і скільки зараз?

– Скільки входило чи скільки видавали? Бо видавали, ви ж розумієте: шкарпетки, черевики, літній камуфляж, зимову куртку, шапку, берет — ну, до 10 предметів загалом. Це те, що люди отримували на складах.

– І то дуже рідко й не все.

– Саме так. В основному ходили самі на базар купляли. Єдине, що берці ми отримували на складі, коли привозили порівняно кращу партію. А зараз у нас солдат має на два роки три пари взуття – літні, зимові й демісезонні черевики. Не всі країни можуть таким похизуватися! Термошкарпетки ж іще…

Взагалі, якщо раніше було “положено” того, того й того всім по 1-2 предмети, то тепер є чіткий розподіл: спецназівцю — така-то кількість, моряку — інша, десантнику — інакша, і так далі.

Але в середньому — близько 80 предметів, переважно більше.

– Тобто загалом кількість предметів речзабезпечення зросла у 8 разів.

– А ще ж є спеціальне спорядження, є додаткове, інвентарне.

– У контексті форми є одне болісне питання: головні убори. Відшиті “мазепинки” не відповідають тому, як вони були задумані дизайнерами групи “Нове військо”, з цими крилами на передку. І є ті страшні хутрові “чебурашки”…

Приклад носіння в ЗСУ невдало відшитих зимових головних уборів. Фото: ФБ Нове військо

– Проблема з хутряними шапками, одразу кажу, в тому, що наші виробники не можуть їх правильно пошити. На малюнку вона має інший вигляд. Шиють, шиють — вже їх перешили мільйон. Але щось у них не виходить. Ми з цим боремося. Рано чи пізно вони будуть шити так як треба.

А мазепинки, які ми приймаємо, відповідають технічним умовам. Просто багато хто сам собі головні убори купує, тому що звикли до інакших. У нас солдати ж теж ті ще “мамині кукурудзки”: “Це я буду носить, мені нравиться, а це мені не нравиться”.

До мене зверталися, щоб я зробив мазепинки типу “американки”. Я кажу: або носіть мазепинку, або йди купляй. Я ж не можу тебе змусити, шурупами тобі її до голови не прикручу…

– Кілька років тому ви називали головним досягненням те, що технічні описи поміняли на технічні умови. Тоді ТУ було 40, і головне, що їх треба жорстко дотримуватись. Скільки технічних умов зараз?

– Зараз їх уже більше 80, тільки “технічні умови” перейменували на “технічну специфікацію”. Це те саме, що ТУ, але ми за законом маємо право їх розробляти.

Раніше виробник у свою мету записував, що хотів. На якийсь складний предмет ТУ могло складатися з двох аркушів: “Загальний вигляд” і “Опис”. Зараз у нас ТУ по 40, 50 аркушів — описаний кожний ґудзик, кожна пластмаска. Ми дуже підняли планку — і слава Богу, нам вдалося її втримати.

“Я ДБР сказав: «Ви не з тим граєтеся, хлопці. Я військовий, і я вам за таке горлянки перегризу!»”

– У червні якраз наробили галасу обшуки, які проводило Державне бюро розслідувань у тому числі й у вашому управлінні. Тоді Юрій Бірюков заявляв, що обшукували «офіцерів, які чотири роки ламали корупційній схеми» в забезпеченні ЗСУ і що це політичний тиск. На якому етапі зараз перебувають претензії ДБР до вас? Чи є у вас там якийсь процесуальний статус у цьому провадженні?

– За своєю скаргою я отримав рішення суду про те, що проти слідчих ДБР мають відкрити кримінальну справу – через їхні протиправні дії. Якщо порушать таку справу, я буду потерпілим.

Щоб ви розуміли, всі дії, які вони чинили тут під час обшуку, були незаконні. У них не було повної ухвали суду, лише резулятивна частина. Крім того, вони вилучили багато майна, яке жодним чином не має відношення до справи і не було згадане в ухвалі суду.

– У вас же вдома був теж обшук. Що вилучили?

– Наприклад, забрали мою особисту зброю. Ну, навіщо вона їм?

А тут, в ГУРСМЗ, забрали 38 ящиків речей, комп’ютерів, документів, які не були згадані в ухвалі. Та ще й як вилучали! Беруть купу паперів і не пишуть, що це за документи, а просто – “синя папка”. Що в тій папці? Що звідти може зникнути, коли її повернуть?! Або: забирають комп’ютер, номер такий-то, і все. Хоча диск С після їхнього втручання може містити які завгодно документи.

Вони загалом начебто й тих узялися трусити, мали для цього певні причини. Але коли вони прийшли до нас, я сказав: “Хлопці, ви помилилися. У мене контролем якості займаються бойовики. А ви що, думаєте, тут Паша Чайка, в якого три ордени «За мужність», буде якось зловживати й ображати нашого солдата? Кого ви прийшли тут карати?”

– До речі, яка посада в ГУРСМЗ у Павла Чайки (офіцер із 79-ї десантно-штурмової бригади, “кіборг”, який відбув дві ротації в ДАПі, був поранений під Лиманом, брав участь у боях за Дебальцеве, вийшов з оточення під Мар’їнкою на відібраному в бойовиків КамАЗі – “Н”)?

– Начальник відділу контролю якості речового майна.

…І ось вони (ДБР) стільки помилок наробили, що мої адвокати з них просто сміються. Вилучили речі, потрібним чином їх не опечатали, і тепер ці 11 тисяч бронежилетів розкидані по складу, дах тече, воно все мокре, розукомплектоване, можна до будь-якого бронежилету підійти, витягнути пластину і вставити туди іншу. Що вони потім будуть мені віддавати назад, я не знаю, я в них не прийму. Маю докази, що воно зіпсоване (показує фото в телефоні). Звичайно, після такого зберігання там пластина вже може й пробитися.

Читайте також:
ДБР сфабрикувало аудіо про браковані бронежилети, – Міноборони

Насправді з бронежилетами все було в порядку. Але ДБР мене оббрехало на всю країну. В мого батька було два серцеві напади, бо серед сусідських бабусь ходить поголос: “Бач, Сашо, ми думали, твій Дімка герой, а він, виявляється, падло, нашим солдатикам он що давав!”

Балістичне випробування бронежилета “Темп”, липень 2019

Ну навіщо так робити? У ДБР не було жодної експертизи, а вони заявляли такі серйозні речі. Ви не з тим граєтеся, хлопці. Я військовий, і я вам за таке горлянки всім перегризу!

Я готовий нести повну відповідальність за все, що в мене відбувається. Якщо вони знайдуть у мене неякісні бронежилети і доведуть, що це йшло від мене, з моїм наказом – я сам проситиму в суді максимальний термін. Але якщо цього немає, навіщо зводити наклепи?!

Я ж розумію, що це не просто річ, а життя солдата. Якби ви знали, стільки ми партій виробникам позавертали! Один там плювався і казав: “Якби не Марченко, я б став мільйонером”.

Читайте також:
“Обшукували офіцерів, які 4 роки ламали схеми”: Бірюков про “реванш руками ДБР”

– Після червневих обшуків вас викликали на допити?

– Не викликали.

– І все-таки, чи є у вас якийсь статус процесуальний статус у провадженні щодо бронежилетів “Темп-3000”?

– Я виступаю в ролі свідка.

– А взагалі, чому виникли ці претензії, як ви гадаєте? Чи це претензії виробників, чи політичний момент теж?

– Я думаю, це сукупність. І претензії виробників, і політичний момент тут 100%. Мене, на жаль, так прив’язують, що, типу, якщо Марченко отримає якесь покарання, то всі будуть розуміти, що це відплата Порошенку. Але де я, а де Порошенко?.. Також вбачаю, що я не дуже зручний, бо говорю правду.

– Ви переконані, що ця справа ДБР не має судових перспектив?

– Так, взагалі. Я їх не бачу. Якби були – вони вже щось показали б. А там уже залежить від політичної волі.

Нова айдентика, впертий Гайдукевич і зміна нагородної системи

– Про реформу військової символіки, айдентики. Це ще одне ваше велике досягнення: військові частини, бригади, роди військ від несмаку й “совка” переходять до національного стилю і західних стандартів. Який відсоток частин уже змінив символіку, а який ще ні?

– Думаю, відсотків 60 точно змінили. Зараз телефонують уже з батальйонів, мало не з рот: “Можна нам свій шеврон?” Але дрібні підрозділі офіційну символіку не отримають.

– Складається враження, що після зміни НГШ і міністра оборони трохи збилася фільтрація затвердження нових емблем і почесних найменувань, вони заходять не лише простіше, а й трохи наче без дотримання відповідних вимог. Наприклад, ім’я Лицарів Зимового походу (якого саме з походів?..) для 28 омбр…

– Я б не сказав, що щось збилося. У нас були виняткові випадки, коли ми затверджували ініціативи від самих бригад щодо емблем. Скажімо, 128 огшбр: люди вже придумали цей шеврон (стилізований срібний едельвейс на двох перехрещених топірцях-бартках і літері Т – Transkarpatia – “Н”) і воювали з ним, ішли з цією квіткою в бій, солдати спали з цими емблемами, дівчата малювали їх на манікюрі, провели збори, проголосували. Тож ми були змушені… Ну, не змушені, а так ми визнали, що буде правильно – послухати людей.

Читайте також:
Початок нової системи нагород: в ЗСУ розробили медаль “за поранення”

– Із групою Віталія Гайдукевича “Нове військо”, яка працює над емблематикою і геральдикою ЗСУ, ви продовжуєте співпрацю?

– Так, продовжуємо, тут у нас нічого не змінилося.

Зрозуміло, що у Гайдукевича своя позиція, вона дуже жорстка й чітка. Але в таких випадках, як із Закарпатською бригадою, вважаю, треба слухати і людей. Це й міністр (Степан Полторак) сказав: “Діма, ну людей треба теж чути”.

Зараз у нас на черзі – нова система відомчих нагород, її концепція вже готова. Залишилися останні затвердження.

Читайте також:
Шеврони рівня архистратига: бригади ДШВ отримали нові емблеми

Майно, сім’я і впольовані щуки

Недоброзичливці приписували Марчеллу дві квартири на Хрещатику, будинок у Кончі-Заспі. Утім він ну зовсім нетиповий генерал – у декларації ані дачі, ані квартири, ані авто.

Є лише волонтерський “Міцубісі Л-200” – героїчний пікап, вивіз 36 поранених із Донецького аеропорту.

Коли розлучався, квартиру в Миколаєві і “Хюндай Туксон” 2008 року (той, на якому Дмитро таксував до війни і їздив на розвідку в Крим навесні 2014-го) залишив уже колишній дружині й сину Єгору. Після переїзду в Київ офіцер кілька років жив у службовому кабінеті, в задньому закапелку з ліжком і душовою кабіною.

Марченко – душа нарозпашку – і зараз не приховує ці “хороми”, під час інтерв’ю ми мали змогу сфотографувати їх через прочинені двері.

Лише цього року генерал отримав двокімнатну службову квартиру від Міноборони.

– Більше я нічого свого як не мав, так і не маю. Машиною службовою користуюся. Он велосипед ще є, катаюся, – посміхається Марченко, киваючи на ровер під стіною в кабінеті.

Його зарплатня із преміями й компенсаціями – трохи більше 40 тис. грн на місяць. У декларації вказано заощадження готівкою 150 тис. грн і 5 тис. доларів.

– Дружина не хотіла переїжджати в Київ. Ну, так трапилося, розлучилися. Ще до того, як я став генералом… – пояснює Марченко, який тепер холостякує в столиці.

– Чим поза службою займаєтеся?

– У мене дуже мало часу чимось займатися поза службою. А так – люблю підводну риболовлю, полювання підводне. Є рушниця, костюм.

Їжджу іноді на Голубі озера під Києвом, пару разів їздив на Дніпро, хоча вода тут дуже рідко прозора.

– Добуваєте щось?

– Після контузії мені заборонили глибоко пірнати, тому я лише до 10 метрів. Щук стріляв…

Над текстом працювали: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій, Яна Хмелюк

Матеріал створено в рамках проєкту “Новинарні” і Мінінформполітики “Популяризація Збройних сил України”

Читайте в цій серії:
Командувач ДШВ Михайло Забродський:
Потрібно готуватися до маневреної війни

Начальник ліцею Богуна генерал Ігор Гордійчук:
Про війну з Росією замислився після приходу до влади Путіна

Командувач Морської піхоти Юрій Содоль:
Ступінь подвигу підлеглого визначає його командир

Бойовий генерал Олег Мікац: 
Буває, приходиш після управління боєм – і далі воюєш уві сні

Командувач ОК “Захід” Олександр Павлюк:
Під Зеленопіллям було пекло, та я пишаюся бійцями

Герой України, генерал Андрій Ковальчук: 
Ми будемо наступати однозначно – це справа честі за всіх загиблих десантників

Заступник командувача Сухопутних військ генерал Андрій Грищенко: 
Щоночі о 01:15 у мене лунав дзвінок.
Дзвонила мати загиблого солдата із фразою: “Вадим загинув о 01:15”

Начальник ГУ МПЗ ЗСУ генерал Олег Грунтковський:
Стандартний набір військового психолога включає шоколадку, цигарки, гарячий чай

Начальник НЦ “Десна” генерал Віктор Ніколюк:
На війні важливо залишитись людиною

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: