автор: Наталія Лебідь
Коли ми говоримо, що після повномасштабного вторгнення українці стали єдиними як ніколи, то певною мірою видаємо бажане за дійсне. Багато посадовців (а вони також українці) стали єдиними хіба що з власними кишенями і ще тісніше згуртували лави довкола своїх гаманців. Тому ми щодня стаємо свідками того чи іншого корупційного скандалу. Щоправда, за деякими оцінками, стало більше не так корупції, як інформації про неї.
Та чи є така гласність першою ознакою суспільного оздоровлення? Можливо. Тим паче, що корупція в Україні трансформувалася: будучи колись “вертикальною”, тепер вона стала більш “горизонтальною”. За часів Януковича “доля” з кожного хабаря йшла в “Сім’ю”, а нині прояви протиправних діянь осідають здебільшого “на місцях”.
Про все це “Новинарні” розповідає Ярослав Юрчишин – народний депутат України, заступник голови партії “Голос”, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань антикорупційної політики.
У 2016-2018 роках Юрчишин був виконавчим директором “Трансперенсі Інтернешнл Україна”, а це означає, що вся та обойма антикорупційних органів, котрі почали створюватися за часів президентства Порошенка, формувалися на його очах та за участю таких громадських активістів, як він. Оцінку цим органам Юрчишин у нашій розмові дає також, але починаємо ми з іншого – нещодавнього провалу України на саміті НАТО та причин, які до цього призвели.
– Пане Ярославе, як тільки стало відомо, що на Вільнюському саміті Україна не отримає запрошення до НАТО, серед причин почали називати не тільки небажання країн-учасниць бути втягнутими у російсько-українську війну, а й прорахунки української сторони, зокрема, неподолану корупцію. Що все ж таки стало вирішальним чинником – Росія чи корупція?
– Насправді відповідь, напевно, десь посередині. Звісно, прийняття в НАТО є рішенням більше політичним. Бо якщо подивитися, на якому етапі інтегрувалися в НАТО країни Східної Європи – Румунія, Північна Македонія, деякі інші, то на момент їхнього вступу виклики з корупцією там були не менші, ніж в Україні зараз, а подекуди навіть суттєво більші.
Тому фактор того, що НАТО не готове ухвалити політичне рішення про інтеграцію України, є більш резонним, ніж міркування про корупцію. Але завжди є, скажімо так, офіційна та неофіційна позиції. І Альянсу було б набагато складніше пояснювати, чому Україну не взяли, якби Україна за стандартами урядування відповідала кращим практикам НАТО.
Це стосується і боротьби з корупцією в першу чергу. Тут не можна не почути слів НАТО про те, що в нас досі накрутка на закупівлях для харчування військових – просто шалена. Що існують фірми-одноденки, які накручують ціну на яйця, і тому подібне. Тобто, скоріше за все, наші партнери використали проблеми українського державного менеджменту і, в першу чергу, корупції як офіційне пояснення.
Надалі нам потрібно буде показувати значно більші успіхи у реформуванні, щоб у НАТО не було аргументів для пояснення своєї нерішучості.
– Війна створила додаткові корупційні схеми, про які ми не здогадувалися до 24 лютого?
– Окрім певних локальних речей, наприклад, отримання хабарів за перетин кордону чоловіками, як таких нових схем, породжених війною, не виникло. Питання в тому, що від початку війни частина чиновників не полишила спроб мародерствувати, бо по-іншому це назвати не можна. І всі ті негативні речі, які є у податковій, на митниці, усі перевірки та тиск на бізнес, на жаль, нікуди не поділися, а радше, навпаки, загострилися.
Свого часу – ще за Януковича – Україна була в стані централізованої корупції, коли фактично кожен хабар, який брав працівник ДАІ, передавався нагору по ієрархії та осідав у Саші Януковича в кишені. Зараз такої пандемічної корупції в Україні вже немає.
– Відбулася децентралізація корупції, цікаво…
– Але, на жаль, у сферах, які випадають з контролю центральних антикорупційних органів – там, де йдеться про справи менші за 1 млн грн державних коштів або де фігурує чиновник нижчого рівня, – корупційні схеми нікуди не ділися. І створення Державного бюро розслідувань чи Бюро економічної безпеки не змінило ситуацію – скоріше, ДБР та БЕБ самі стали ще однією ланкою цих самих схем, особливо зважаючи на політизацію процесу їх створення.
Ми маємо дивну ситуацію, коли на національному рівні великі корупційні схеми стали менш частими, бо є можливість потрапити у поле уваги Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а згодом – відповідати перед Вищим антикорупційним судом, але натомість
регіональні, локальні вияви схем корупції інколи навіть посилилися.
–Читала про такий підхід до оцінювання корупції: побільшало не проявів корупції, а її викриттів. Тобто антикорупційні органи працюють і не дають замовчувати злочини. Ви погоджуєтеся з цим?
– Це справді так і є. Після призначення головою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександра Клименка антикорупційна інфраструктура фактично опинилася в повній робочій спроможності. Це якщо винести за дужки певні механізми, які не працюють, – як, наприклад, електронне декларування чи звіти про фінансування партій. Зараз ми стали на етапі, коли все більше і більше справ, які були відкриті Національним антикорупційним бюро, переходять на етап дискусій в судах. І ми стаємо свідками багатьох вироків.
Цілком природно виглядає на даному етапі, що корупції навіть побільшало, бо про неї стали більше говорити. Приклад тому – справа колишнього голови Національного банку Кирила Шевченка, яка не замовчувалася, а оперативно була передана до суду. Але, щоправда, йому самому дозволили втекти.
Або ж справа Всеволода Князєва, фактично найвищої посадової особи в судовій системі, також демонструє те, що нині вже не існує недоторканності. Те саме стосується і справ народних депутатів від різних партій. Так, можна кричати про політичні переслідування, але коли на лаву підозрюваних чи підсудних потрапляють представники як більшості, так і меншості, то тут навряд чи можна говорити про якусь вибірковість.
Ми стаємо свідками того, які глибокі були ці ракові пухлини, наскільки їх багато і як складно їх лікувати по одній. Але це, скоріше, ознака одужування і позитивних тенденцій на національному рівні.
– Питання про “мавіки”. Волонтери давно говорять про те, що ці дрони є дуже необхідними на фронті, проте Міноборони не закуповує їх нібито тому, що “мавіки” виробляє Китай. Юрій Ніколов, редактор проєкту “Наші гроші”, говорить про те, що в нього просто закінчилася фантазія, коли він із колегами намагався придумати “якусь фантастичну корупційну мотивацію” міністерства. Тож питання до вас – вона є, ця корупційна мотивація?
– На мою думку, такої складової тут немає. Вона могла би бути, якби Міністерство оборони закуповувало якийсь український аналог, менш ефективний, але суттєво дорожчий, і тоді можна було б припускати недоброчесну конкуренцію. Але тут такого немає. І можна зрозуміти логіку МОУ, бо дуже складно вести переговори про ATACMS, Patriot та інші американські види озброєння, коли ти закуповуєш продукцію китайського виробника.
Це лише на нашу думку може виглядати якось дивно, бо що таке маленький “Мавік” проти цілого “Абрамса”? Але так само, як для нас Росія є стратегічним ворогом, стратегічним опонентом на світової арені для Сполучених Штатів є Китай. Хоча я не впевнений, що ми би не могли переконати США заплющити очі на те, що ми використовуємо китайські дрони. Бо інші аналоги набагато дорожчі і в нас немає потужностей, аби їх замінити.
Читайте також:
Китай обмежує експорт цивільних дронів та обладнання до них: розповіли про побоювання
Тобто тут я не готовий говорити, що ми використали всі механізми переконування партнерів.
Але чи є застереження у Сполучених Штатах, коли їхні партнери співпрацюють в будь-якому вигляді з Китаєм? Звичайно. Не секрет, що у Кирила Буданова в кабінеті є карта, де Росія поділена на етнічні регіони. І коли проговорюється гіпотетичний розпад Росії, США ставлять питання, а що буде із Далеким Сходом. Якщо він перейде до Китаю, то США будуть проти такого сценарію. Тому будь-яка співпраця з Китаєм для американців – це червоне світло.
Тож аргумент тут скоріше не корупційний, а міжнародний. Тобто банальний страх перед партнером, від якого ти залежиш. Але тільки час покаже, наскільки це було правильною версією.
– Власне, дрони Україна може виготовляти і сама, “Укроборонпром” презентує нові розробки. Це повертає розмову у русло самого “Укроборонпрому”. У 2021 році президент Зеленський підписав закон про трансформацію концерну на сучасну та прозору компанію. Але трансформація досі не завершена, і в травні 2023-го БЕБ передало до суду обвинувальний акт щодо восьми осіб, які під час великої війни розтратили понад 5,4 млн гривень. Що вам відомо про стан справ у концерні?
– Зараз ми справді перейшли на новий етап реформування. “Укроборонпром” як державний концерн припинив існування, а керівником нового підприємства “Українська оборонна промисловість” призначено Германа Сметаніна. На базі підприємства буде сформовано акціонерне товариство з наглядовою радою. Тож реформа, в тому числі і під тиском цих всіх викривальних матеріалів, зрушила з мертвої точки.
У даному випадку війна, скажімо так, стала певного роду позитивним каталізатором. Зрештою, навіть українську розробку дрона ми з вами побачили не перед повномасштабною агресією, а лише зараз.
Головний офіс ДК Укроборонпром у Києві. Фото: Новинарня
А стосовно справи, то я не дуже довіряю Державному бюро розслідувань, тим більше, що заявлена сума наштовхує на думку, що це взагалі не підслідність ДБР. Бо якщо йдеться про державні кошти (а “Укроборонпром” оперує тільки державними коштами), і якщо сума більше одного мільйона, то це справа Національного антикорупційного бюро.
І наскільки я знаю, Національне антикорупційне бюро має спеціальний відділ, який займається корупцією у сфері безпеки та оборони, і там на червоному олівці дуже багато питань по різних напрямках. Але коли орган – кажу про ДБР, не маючи належної юрисдикції, квапиться обнародувати сенсаційну інформацію, це дуже часто веде до того, що справа просто розвалюється до суду. Зараз я не готовий говорити, що це саме такий сценарій, але з ДБР та з БЕБ подібні випадки вже траплялися.
– Поговоримо тоді про іншу, не менш резонансну, справу – про “золоті яйця”, тобто завищені ціни на закупівлях для ЗСУ. Колишній заступник міністра оборони В’ячеслав Шаповалов сидить, грубо кажучи, за яйця чи за неякісні бронежилети? Бо йому інкримінується саме останнє – закупівля партії бракованих броників, що слідчими органами потрактовано як “перешкоджанням діям ЗСУ”.
Співробітник Державного бюро розслідувань повідомляє про підозру звільненому заступнику міністра оборони В’ячеславу Шаповалову, 1 лютого 2023. Фото: ДБР
– Зробімо крок назад. Нагадаю, що Шаповалова заарештували в момент, коли почалася серйозна криза в сфері закупівель Міністерства оборони, якими як заступник міністра керував саме Шаповалов. Незважаючи на те, що ця справа з усіма накрутками по ній уже була у Національному антикорупційному бюро, Державне бюро розслідувань її оперативно переформатувало, тобто підняло справу про бронежилети, яка є давнішою і вже розслідувалася перед тим.
А з цього випливає кілька можливих сценаріїв. Перший: надійшла додаткова інформація, яку ДБР та прокуратура мають довести у суді. Тобто якщо буде доведено, що ці закупівлі були спеціально проведені і заблоковані, щоб ЗСУ не отримували потрібної кількості бронежилетів, якщо мав місце злочин проти національних інтересів держави, котрий де-факто межує з національною зрадою, то тоді процес доведення цього злочину буде розгортатися за певним алгоритмом.
Інший сценарій: якщо все було закуплено в інтересах постачальника, тобто якщо у нього була змова з Шаповаловим, то тут виникає дуже цікавий нюанс. Але, знову ж таки, це не підслідність Держбюро розслідувань, це підслідність НАБУ, тому що мало місце зловживання службовим становищем і фактично корупція.
Але повернемося до закупівель харчування. Тут була звільнена ціла низка чиновників, зокрема директор департаменту держзакупівель МОУ Богдан Хмельницький, той таки Шаповалов, і – паралельно із цим – відкривається справа про бронежилети. При цьому справа про харчування відповідно відходить на другий план, вона розслідується, по ній і надалі збирають матеріали, але при цьому виникає справа про бронежилети, де є дуже багато питань.
Резонно виникає питання, а чи не відволікають нас від цієї справи, чи не спеціально вона вкинута? Бо якщо тут Шаповалов має всі шанси себе захистити, то дуже важко буде відшукати його участь у справі закупівлі харчів, і тоді, скоріше за все, все зійде на виконавців.
Я поки що не готовий робити кінцеві висновки, але намагання почати справу в одній інституції, коли справа вже є в юрисдикції іншої інституції, дуже часто використовується для “зливу” справ взагалі.
– Тобто у зв’язку із тим, що на момент, коли розгорівся скандал із закупівлями, витягли справу з бронежилетами, Шаповалов “по яйцях” не проходить?
– Про це ми зможемо дізнатися тільки тоді, коли буде сформовано обвинувачення. Я знаю, що як свідок він у цій справі давав покази, а от про зміну статусу може знати тільки слідчий, який справу веде.
Після скандалу з яйцями по 17 грн. був іще скандал з яблуками по 51 грн. Компанія-постачальник в обох випадках одна й та сама, зазначає журналістка та членкиня антикорради при МО Тетяна Ніколаєнко
Тобто я тут не готовий ані підтвердити це, ані заперечити. Бо справа була фактологічна, не по конкретній людині, а по конкретному випадку, що ось є зловживання і завдання слідства встановити всіх причетних до цього злочину…
У процесі слідства свідки можуть змінити свій процесуальний статус зі свідка на підозрюваного, особливо ті з них, які самі були в системі.
На багатьох документах, до речі, були підписи не лише Шаповалова, а й міністра Резнікова.
Але статус усіх фігурантів доречніше уточнювати в НАБУ чи САП, але, ймовірно, що й вони там нічого не скажуть, бо доки справа триває, зберігається таємниця слідства.
Читайте також:
Крали на бронежилетах у березні 2022-го: СБУ висунула нові підозри двом високопосадовцям Міноборони
– Реформи як умова євроінтеграційного та північноатлантичного поступу України фігурують у документах, які формують наші західні партнери, і Вільнюській саміт – тому підтвердження. Серед реформ однією з ключових є судова реформа. Проте суди вже реформували у 2016-2017 роках. Тоді було проведено відкритий конкурс на заміщення посад у новосформованому Верховному Суді з залученням міжнародних партнерів та громадськості. Громадська рада доброчесності перевіряла кожного кандидата. І все одно на чолі ВСУ опинився суддя Князєв, затриманий на багатомільйонному хабарі. То що було не так з судовою реформою?
Ексголова ВСУ Всеволод Князєв під час обрання йому запобіжного заходу (арешт із заставою у понад 100 мільйонів гривень)
– Гірше, ніж нічого не робити – це робити наполовину. Якщо ми зараз згадаємо, як відбувався відбір до Верховного Суду, то визнаємо, що тоді лише частково були втілені норми прийнятого перед тим закону. Громадська рада доброчесності прописала ряд зауважень, зокрема щодо статків претендентів, але вони були проігноровані Вищою кваліфікаційною комісією суддів.
По багатьох суддях, які потрапили до Верховного Суду, ГРД дала негативний висновок, вказала на те, що вони приймали рішення, які порушували українські закони або ж суперечили ухвалам Європейського суду з прав людини. Були і факти корупції та хабарництва, коли судді відпускали водіїв у стані алкогольного сп’яніння, які спричиняли ДТП і тому подібне.
Але Вища кваліфікаційна комісія суддів (яка вже розпущена, і зараз ми маємо нову ВККС) своїм голосуванням мала можливість подолати цей негативний висновок. Тоді як висновок ГРД мав би блокувати призначення судді, якщо Рада має для цього достатньо аргументів. Так що реформа була частковою, і Верховний Суд, відповідно, був сформований в результаті цієї “напівреформи”.
Так, вперше були проведені публічні екзамени, співбесіди, частина найбільш “зашкварених” людей була відкинута. Але в той же час, коли є лазівки, то у них потрапляють доволі різні персонажі.
Тому назвати реформу 2016-2018 років повноцінною, на жаль, не можна. Це було напіврішення, яке дало напіврезультат. Хоча якщо порівнювати ВСУ з пересічними судами, то Верховний Суд мав куди кращий кадровий підбір.
– І зокрема Князєва.
– Стосовно нього. Навіть маючи величезну, за українськими мірками, зарплату у пів мільйона гривень, завжди є спокуса не встояти перед пропозицією у три мільйони доларів. Тут є лише два запобіжники. Перший – це невідворотність покарання. Другий – професійна етика. Але професійна етика працює тоді, коли в середовищі суддів на посади обирають найкращих.
Але суддівське самоврядування в Україні – це та інституція, яка лише формується, тоді як у західних країнах вона вже відіграє свою роль.
Хоча є і позитивні тенденції. Бо як тільки була висунута підозра пану Князєву, Верховний Суд моментально відсторонив його від виконання обов’язків. Раніше у таких випадках увесь суд ставав горою за свого голову.
Суддя залишає Верховний Суд України 16 травня 2023 року після голосування за відсторонення голови ВСУ Всеволода Князєва, спійманому на хабарі в 2,7 млн доларів. Фото: Getty Images/Global Images Ukraine
Та головне тут – це невідворотність покарання. НАБУ і САП, не зважаючи на посаду і прізвище, не зважаючи на всі спокуси, розпочали розслідування і зараз справа перебуває на етапі суду. Тобто це вже діє. А щоб реформа працювала і надалі, не треба робити напівкроків. І якщо Громадська рада доброчесності дає негативний висновок по кандидату – тоді все, до побачення. І якщо міжнародні експерти мають застереження – теж до побачення. А просуваються по вертикалі лише ті кандидати, які справді є доброчесними.
Читайте також:
Новим головою Верховного Суду став Станіслав Кравченко: що про нього відомо та чому активісти проти
Зараз ми бачимо, що Вища кваліфікаційна комісія суддів достатньо непогано показала себе в процесі надання дозволу на дисциплінарні стягнення, в тому й числі щодо Князєва та інших фігурантів. Зараз вже формується новий склад Громадської ради доброчесності, бо без неї призначати суддів неможливо. Тож я дуже сподіваюся, що цей етап ми пройдемо більш адекватно.
Чому? Та тому, що у формуванні Вищої кваліфікаційної комісії суддів вирішальну роль мали незалежні експерти, і не має значення – “міжнародники” вони чи українські громадські діячі. А відтак ми бачимо у складі нової ВККС не лише суддів, а й представників НАЗК, НАБУ, громадських активістів. Всього цього раніше не було. Але про результат ми з вами зможемо поговорити десь через пару років, коли будемо бачити, яких суддів допускає до професії новий склад ВККС і як він враховує негативні висновки Громадської ради доброчесності.
– По справі Князєва, окрім нього самого, проходили й інші фігуранти – у ще трьох суддів були знайдені мічені долари. Проте підозри нікому з них не вручені, і всі троє суддів продовжують ходити на роботу. А щодо самого Князєва, то досудове розслідування по ньому продовжено ще на п’ять місяців. У вас немає відчуття, що і цю справу спускають на гальмах?
– Для того, щоб висунути підозру, треба мати факти, які не будуть розвалені в суді. По Князєву все було дуже чітко, адже у його найближчому оточенні була агентка НАБУ, яка фіксувала все, що відбувалося – розмови, передачі і тому подібне. З іншими суддями такого могло і не бути, і тому навіть виявлення мічених купюр – ще не підстава, щоб висувати обвинувачення, бо завжди можна сказати про те, що гроші підкинули або випадково залишили в кабінеті – а такі слова ми вже чули від Князєва. Тобто тут питання не швидкості, а аргументованості.
Ми розуміємо запит суспільства на справедливість, але набагато гірше, якщо детективи підуть до суду, а там справа розвалиться через те, що не вистачає якоїсь експертизи абощо. Тому я би тут поки що не поспішав з висновками про те, що справа розвалюється чи є якісь обставини, які показують, що застосовується вибірковий підхід. Маємо пам’ятати, що тут фігурують юристи найвищого рівня, і вести їх до суду слід тоді, коли є впевненість на 100, ба навіть на 200 відсотків, що справа буде виграна.
– Якою є ваша оцінка діяльності антикорупційних органів після завершення формування всієї інфраструктури – НАБУ, САП, НАЗК, ДБР, БЕБ, АРМА, ВАКС? Їхня наявність себе виправдовує?
– Скажу коротко як людина, яка працює в цій сфері. НАБУ та САП виправдовують себе на всі 100%. Вищий антикорупційний суд і НАЗК – попри ті великі проблеми, які були – зараз працюють переважно з хорошим рівнем ефективності. Єдине, що теперішня відсутність обов’язку подавати декларації та фінансові звіти політичних партій обмежує можливості цього органу.
Антикорупційна інфраструктура України. Інфографіка: Transparency International Ukraine
У АРМА (Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів – “Н”) є величезна проблема, пов’язана із тим, що вже кілька керівників відомства були під кримінальними провадженнями. А щойно призначена керівничка – дуже близька до офісу президента, вона цього не тільки не приховує, а ще й цим хизується, що для антикорупційного органу, який займається поверненням активів, є не найкращою характеристикою.
Щодо ДБР та БЕБ, то вони були створені під політичним впливом, тобто процес призначення керівників цих органів є політично залежним – аж до того, що окремі комітети Верховної Ради делегують туди своїх представників. Тому говорити про їхню ефективність неможливо в принципі – ці органи доведеться переформовувати наново.
– Ви кажете, що НАБУ належить до тих структур, які працюють на відмінно. А перший директор НАБУ Артем Ситник був включений до реєстру корупціонерів за отримання неправомірної вигоди, і це не завадило його упродовж семи років очолювати Антикорупційне бюро. Як таке взагалі можливо?
– Тут питання до законодавства. Воно передбачає, що керівником НАБУ не може бути призначена людина, яка є корупціонером, але людина, котра потрапила в реєстр корупціонерів після призначення, не може бути просто так звільнена – не існує відповідного механізму.
З іншого боку, обвинувачення, висунуте Ситнику, доволі неоднозначне. Умовно кажучи, ситуація така, що ви з друзями відпочиваєте, скидаєтеся разом, а платить у підсумку якась одна людина. Ви ж не друкуєте своїм друзям чек за видану готівку? Це вартувало б прогнозувати, що ризик обвинувачення є можливим, але сталося все ось так. Та в цьому випадку я б не був таким категоричним.
У будь-якому разі, Ситнику вдалося побудувати структуру, якою ми пишаємося на міжнародній арені, і коли в НАТО говорять про те, що треба боротися з корупцією, такі організації як НАБУ, до цієї боротьби багато що додають.
– Про АРМА. Першого керівника АРМА Антона Янчука звинуватили у розтраті 400 млн доларів. Другого голову, а точніше т.в.о. Віталія Сигидіна, підозрюють у привласненні 400 тис. доларів. Зараз переможцем конкурсного відбору на заміщення посади голови АРМА стала Олена Дума, якій, як ви зауважили, закидають політичну заангажованість. То, може, мав рацію Давид Арахамія, коли казав, що АРМА слід ліквідувати, а заарештовані активи передати іншому органу, наприклад, Фонду держмайна?
– Активи, які належали рашистам і були стягнуті на користь Україні, вже передані до Фонду держмайна. Що, в принципі, достатньо логічно, бо це менш токсичні активи, аніж ті, по яких тривають судові процеси.
Щодо Арахамії, то, думаю, у нього зараз зміниться риторика, бо в конкурсі на голову АРМА перемогла пані Дума, яка є достатньо близькою до офісу президента, тож ніхто зі “Слуги народу” вже не стане просувати ідею ліквідації АРМА.
Насправді ж річ у тім, що подібні агенції існують в багатьох європейських країнах. І є навіть ціла європейська мережа, яка називається CARIN і об’єднує такі агенції у ряді європейських країн. Це дуже хороший досвід обміну інформацією. Згадаємо хоча б пана Фірташа, у якого активи не лише в Україні, а й у Європі та Сполучених Штатах.
Дуже добре мати таку систему зв’язку – вона дозволяє швидко дізнатися, де і які активи перебувають. Нам важливо тримати тут політично-незалежний менеджмент, і особливо зараз, коли у нас йде переконування міжнародних партнерів у тому, щоб активи рашистів були не лише заморожені, але й передані в Україну.
На жаль, цю структуру вирішили “зламати”. Мінімізували систему контролю, розпочали затягування у судах. Попередній менеджмент почав домовлятися з людьми, чиї активи були заарештовані…
Так, ситуацію треба міняти. В принципі можливо роз’єднати функціонал АРМА на дві частини, і одну з них передати Фонду держмайна, а частину – Офісу генерального прокурора. Але це буде достатньо складно, бо АРМА створювали у відповідності до плану візової лібералізації. Нам непросто буде пояснити партнерам, чому ми вирішили цю інституцію ліквідувати.
Тож зараз головне, що нам потрібно – це гарантія того, що активи олігархів чи корупціонерів використовуються ефективно. Потрібен більш прозорий реєстр майна, який є в АРМА, краще розуміння того, які є активи… Це система, яку можна поремонтувати, була б на це політична воля. Але поки що політична воля виглядає так, що є бажання накласти лапу на цей шматок активів.
Будемо дивитися, що з цього вийде. Нова керівниця, яка подавала нам у комітет звіт, обіцяла і публічний реєстр, і зовнішній аудит, і зміни у Громадській раді, і покращену процедуру призначення на посади. Обіцянок було багато. Тож побачимо.
– А чи побачимо ми в осяжному майбутньому судове завершення таких гучних справ, як справа Насірова або справа Ротердам+?
– Справа Насірова вже на завершальній стадії, там саме лише обвинувачення становить 800 томів, тож у найближчий час ми про неї таки почуємо. А по Роттердаму все набагато складніше, бо справу вкотре повернули до суду першої інстанції. Було вже кілька спроб її закрити, використовуючи так звані “поправки Лозового” та інші механізми.
– Нещодавно у Буковелі знайшовся Ігор Коломойський, котрий після обшуків СБУ та БЕБ у лютому 2023-го зник з інформаційного поля. Що чути про справу “Укрнафти” і про розтрату нафтопродуктів на 40 млрд гривень? І який зараз статус Коломойського?
– Коломойський – невиїзний з України, і не лише тому, що він під слідством, а й тому, що існує ймовірність запиту на його екстрадицію з боку Сполучених Штатів. Та прикрість ситуації в тому, що обшуки Коломойського стали таким собі видом національної розваги. І потреба в них виникає тоді, коли у влади стається якась проблема.
Наприклад, останні обшуки відбувалися на тлі інформації про проблеми закупівлі Міністерства оборони. Тобто зараз Коломойського дуже часто використовують як хлопчика для биття. А все для того, щоб показати, що з олігархами у нас не маніжаться.
Обшук у Ігоря Коломойського в Буковелі, 1 лютого 2023. Фото: “УП”
Щодо справи “Укрнафти”, то вона достатньо складна в плані доведення, але певні компоненти її вже передані до суду. Хоча сама справа – дуже багаторівнева, там багато виконавців, замовників, фігурантів тощо. Це питання не кількох місяців, а, можливо, кількох років – щоб обвинувачення дійшли до суду. Але тут теж не треба посипати голову попелом, бо, наприклад, справа Лазаренка у Сполучених Штатах тривала сім років.
– Наостанок – про ще одну відому персону. Серед обвинувачень, які висували Петру Порошенку на початку каденції президента Зеленського, були і корупційні епізоди. Той таки “Панамагейт” або підозра в ухиленні від сплати податків при продажі телеканалу “Прямий”. Війна змістила акценти з переслідувань Порошенка на інші речі, але ці переслідування можуть поновитися пізніше, чи справи проти нього себе вичерпали і припинили своє існування?
– Я дуже сподіваюся, що тут – друге, бо переважна більшість справ не мала ніякого фактологічного підґрунтя, і шанси довести провину там були мізерні. Так, вони більше скидалися на звернення порахунків.
Ухиляння від сплати податків – це трохи інша історія, і там Порошенко матиме всі шанси себе захистити, бо він фактично й не мав стосунку до фінансового блоку управління компанією, не ухвалював рішення, ставши на той момент президентом.
Тому залишаються суто політичні справи. Чи будуть іще намагання якось зачепити п’ятого президента? На жаль, відносини між п’ятим і шостим президентом і далі залишаються напруженими, тому відкидати такий варіант не вартує.
Читайте також:
84% українців “за” висвітлення корупції у владі, інші 7% вважають, що це не на часі, – соцопитування
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
