Рішення Міжнародного трибуналу на користь українських моряків: що за ним і після нього

автор: Геннадій Карпюк
військовий аналітик

25 травня виповнилося рівно півроку, відколи в російському полоні перебувають 24 українські військові моряки. Вони стали жертвою акту публічного піратства, вчиненого за потурання Кремля, всупереч як міждержавній договірній базі, так і міжнародним конвенціям та навіть традиціям, що регулюють відносини між країнами на морі.

Відповідно до поширеної головним військовим прокурором Анатолієм Матіосом, розмір збитків від захоплення РФ українських суден у Керченській протоці становить 260 млн гривень.

Якраз на півріччя полону Міжнародний трибунал ООН з морського права в Гамбурзі зобов’язав Росію відпустити всіх захоплених моряків, поіменно, як тимчасовий захід на вимогу України. Суд вказав на негайне надання їм дозволу повернутися на Батьківщину до 25 червня ц.р. А також віддати українській стороні затримані судна ВМСУ “Нікополь”, “Бердянськ” і “Яни Капу”. При цьому трибунал не знайшов підтверджень російської версії про нібито “військову провокацію” Києва.

МЗС Росії, коментуючи згадане рішення, виключило можливість задіяння конвенційних процедур вирішення спорів щодо “керченського інциденту”. Тобто країна-агресор фактично вкотре наплювала на міжнародне законодавство.

Тим часом спецпредставник Держдепу США з питань України Курт Волкер, вітаючи рішення морського трибуналу, зауважив, що Росії давно слід звільнити українських моряків та кораблі.

Москва не хоче визнавати акт публічного піратства

Очевидно: російська сторона вперто не визнає військовополоненими наших  захоплених моряків. Зізнаватися у просто дикунській поведінці щодо екіпажів і кораблів сусідньої владі РФ не дає штучно сформована в російському соціумі ідеологія “повернення величі” й захисту від реанімованої з радянських часів “західної загрози”.

Так, тоді, в листопаді 2018-го, неможливо було силою відбити наших моряків – баланс тут і досі не на нашому боці. Але з першого дня акту відкритої агресії Україна не припиняла боротьби за повернення своїх захисників.

Тепер у Києва є солідна аргументаційна, доказова база, аби доводити у всіх можливих міжнародних судових інстанціях цілковиту нікчемність обвинувачень, висунених щодо моряків російським ФСБ. Що вона і зробила 25 травня у Гамбургу, на засіданні Міжнародного трибуналу ООН.

Далі цю справу розглядатиме окремий арбітраж, який найпевніше створять на підставі додатку 7 до Конвенції ООН з морського права.

Нелінійне змагання

Ця справа перетворилася на арену зовсім не лінійного змагання, як це буває зазвичай у судових процесах, де на докази обвинувачення сторона захисту висуває контраргументи.

Захоплення українських моряків – ще одна перевірка стійкості теперішньої України та її здатності витримувати перед усім світом складний іспит, влаштований кремлівським режимом. Останній показово використовує це судилище для формування власних меседжів, як засіб тиску на політичний Київ, адвокатів моряків, військовослужбовців ЗСУ, загалом українських патріотів. Суть фарсу – в путінській юридичній казуїстиці, що виправдовує (головно перед внутрішньою аудиторією) весь комплекс агресії, насилля, невизнання, який Москва практикує щодо України. Причому завжди. І особливо методично в практичній площині – з початку 2014-го.

Анексія Криму та воєнна інвазія на Донбасі є тією матрицею, яка екстраполює певну модель на всю систему сприйняття України в Росії. До 25 листопада 2018 року Росія вже стільки разів порушувала підписані нею ж міжнародні угоди і дані зобов’язання, що захоплення трьох кораблів ВМС ЗСУ із 24 членами екіпажів не є чимось унікальним. Але вперше це відбулося відкрито, неприховано: таран і обстріл наших катерів сталися не десь за кулісами, у “воєнторгівських” одностроях без розпізнавальних знаків, а буквально на арені з мільйонами глядачів. Це акт цинічної неповаги до міжнародного права.

Читайте також:
Керченська криза: суд надав дозвіл на затримання 15 військових РФ, – Матіос

Підтримка українських моряків удома і в багатьох країнах дошкуляє лефортовським інквізиторам. За своїх українці борються затято, несамовито, але винятково відповідно до правил. За ці півроку ані адвокати, ані будь-які представники України не сказали на захист військовополонених і слова брехні – на відміну від невпинної генерації фейків Москвою.

Важливо, щоб у час непростого внутрішньо-українського політичного сезону-2019 ми не втратили темпу й обертів, рішучості, яких набула комплексна діяльність, пов’язана з підтримкою і поверненням додому незаконно утримуваних бранців путінського режиму, зокрема моряків.

Наших хлопців російська Феміда вкотре вирішила “маринувати” за ґратами СІЗО – тепер до 26 липня. А строк попереднього розслідування СУ ФСБ продовжило до 25 серпня.

Випадково чи ні, а це є певним символізмом, бо за день до завершення згаданого терміну Україна святкуватиме чергову річницю Незалежності.

Отже, на поверхні – сигнал, меседж, позиція неоімперства, що влаштувало

судилище не скільки над нашими моряками, скільки над Україною.

Росія показово демонструє незалежність свого “міра” від правил, за якими існує решта цивілізованого світу.

Росія під загрозою “безправності”

Нова хвиля глобального інтересу до цієї справи виникла після проміжного рішення Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Є сподівання, що вердикт, оголошений 25 травня, піде на користь справі звільнення полонених моряків. А колись буде й остаточне рішення, яке стягне з РФ серйозний штраф за акт піратства.

Українська команда в Міжнародному трибуналі ООН з морського права, 25 травня 2019. Фото: Лана Зеркаль

Рішення трибуналу – обов’язкові до виконання. Проте є великі сумніви, що цього разу росіяни зламають традицію юридичної “автономії” й невиконання будь-яких рішень і приписів міжнародних інстанцій, які виносяться на користь України. Попри початкові попередні консультації на старті процесу з російською стороною, вона не прибула за засідання трибуналу. Кремль продовжує вдавати, що має повну юрисдикцію над українськими полоненими моряками, хоча в момент захоплення наші кораблі перебували під гарантованим конвенційним імунітетом.

Плекати сподівання на виконання рішення Гамбурзького трибуналу не варто… за одним “але” – все може змінити політична воля володаря Кремля. А ще –

не виконувати рішення міжнародного суду Росії стане дорожче, ніж таки зібратися й виконати.

Адже існує прецедент “справи Arctic Sunrise”. У вересні 2013 року цей криголам міжнародної організації Greenpeace під прапором Нідерландів влаштував акцію протесту в Баренцовому морі, в міжнародних водах, проти початку росіянами нафтовидобування в Арктиці. Тоді біля нафтової платформи “Газпрому” “Прирозломна” з Arctic Sunrise були спущені п’ять човнів з активістами. Сам криголам стояв поруч і вів переговори з береговою охороною РФ, яка затримала один із спущених човнів. При затриманні човна та активістів російські силовики відкрили вогонь з автоматів АК-74. Берегова оборона наполягла, щоб судно “Грінпісу” покинуло територію поруч із буровою платформою і відкрила попереджувальний артилерійський вогонь у напрямку Arctic Sunrise, а також погрожувала відкрити вогонь на ураження. 19 вересня на судно висадилися російські спецпризначенці, захопили корабель і силою скерували його в порт Мурманська. Там весь екіпаж був поміщений у СІЗО, згодом – заарештуваний.

Погодьтеся, ситуація подібна до затримання українського конвою у Чорному морі – із пострілами, навіть ураженням, затриманням моряків і суден, арештом.

Нідерланди тоді теж звернулися до трибуналу ООН, і Росія так само заявила, що ігноруватиме цей процес. Однак уже в листопаді 2013 року трибунал виніс подібне проміжне рішення, яким зобов’язав Росію звільнити моряків.

Москва публічно не збиралася його виконувати, але через місяць Слідчий комітет Росії оголосив про амністію всім членам екіпажу Arctic Sunrise. Це було обставлено як добровільний, а не примусовий крок. та головне – результат був той, що вимагався. Ще за півроку звільнили і криголам.

Наразі ж риторика Білокам’яної незмінна, попри заклики міжнародної спільноти та реальну загрозу для РФ бути виключеною з процедур вирішення спорів згідно з Конвенцією ООН з морського права. Але Arctic Sunrise і Нідерланди вже довели: крапля камінь точить.

І нагадаю: норми міжнародних договорів, учасником яких є держава, мають пріоритет над нормами національного законодавства.

Новий стандарт захисту своїх громадян

Драматична історія захоплення й неймовірної підтримки наших моряків, які в СІЗО “Лефортово” демонструють взірцеві нескореність і патріотизм, гідна роману чи гостросюжетного фільму. Піднялися українські, навіть російські волонтери. У Криму проводила акції підтримки кримськотатарська спільнота, ризикуючи нарватися на репресії. Воістину унікальну солідарність отримали 24 моряки від співгромадян та Української держави. І світова спільнота з самого початку визнала захоплених моряків військовополоненими.

М’яч тепер на російському боці.

Київ зробив усе, аби бранці отримували належну медичну допомогу, адвокатський супровід – щоб із ними поводилися гідно. Нині в Москві працює команда професійних адвокатів (30 основних і 4 резервних) під керівництвом Миколи Полозова, яка діє у канві єдиної стратегії захисту, намагаючись вивести процес з рамок пересічної кримінальної справи у призму норм міжнародного права. Зокрема, Женевської конвенції.

СБУ перевіряла цих адвокатів, аби в їх коло не потрапили агенти спецслужб РФ.

Однозначно: Україна демонструє новий стандарт і якість захисту своїх громадян та інтересів держави за її межами. Кожен полонений моряк отримує весь можливий спектр допомоги, зокрема і консульської.

І ця допомога почасти надходить доволі реактивно. Так, за кілька діб після інциденту глава оборонного відомства Степан Полторак підписав наказ про матеріальну допомогу захопленим військовослужбовцям ВМС України – 50 тис. гривень кожному. А в грудні, з ухваленням урядової постанови, їхнім родинам виплачено одноразову грошову допомогу – 100 тис. гривень.

Також не виникало жодних проблем з оплатою послуг адвокатів. Юридичні служби Міноборони, Генштабу і Командування ВМС ЗСУ тримають координацію з офісом омбудсмана, міністерствами, міжнародними правозахисними організаціями, громадськими об’єднаннями й волонтерами.

Читайте також:
Півроку в полоні: як ЗСУ борються за звільнення українських моряків

Передісторія

23-25 листопада корабельна група Військово-Морських сил ЗС України у складі двох нових малих броньованих артилерійських катерів (МБАКів) “Бердянськ” і “Нікополь” та рейдового буксира “Яни Капу” здійснювала плановий перехід з Одеси до Азовського моря, де в Бердянську й Маріуполі створюється українська військово-морська база.

Про намір здійснювати перехід заздалегідь було поінформовано російську сторону відповідно до міжнародних норм з метою забезпечення безпеки судноплавства.

Проте, всупереч Конвенції ООН з морського права та Договору між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки, прикордонні кораблі РФ – катери типу “Соболь”, пскр “Дон”, катери типу “Мангуст”, мпк “Суздалец” – здійснили відверто агресивні дії проти кораблів ВМС ЗС України”.

Таран російським ПСКР “Дон” буксира ВМСУ “Яни Капу”

Приблизно о 8:30 ранку 25 листопада ПСКР “Дон” двічі таранив буксир “Яни Капу”, пошкодивши йому один із двох головних двигунів. Унаслідок навалу інший російський прикордонний корабель, “Ізумруд”, отримав пробоїну й почав боротися за живучість. Було пошкоджено також “Дон”.

Надалі вісім суден РФ тримали український ордер у Керченській протоці на підході до Кримського мосту. Росіяни перегородили фарватер під мостом старим суховантажем і попередили про застосування зброї та спецназу.

Близько 20-ї години, коли конвой уже повертався до Одеси, у нейтральних водах росіяни відкрили вогонь на ураження по українських суднах і захопили моряків у полон. Вогонь вівся зокрема з артустановок і ракетами з вертольотів.

За інформацією ВМСУ, шість українських моряків отримали поранення, з них двоє – важкі.

Росія визнала факт нападу на українські кораблі, які нібито “порушили державний кордон РФ” та “здійснювали небезпечні маневри”. Це перший факт офіційного визнання військової агресії Росії проти України з початку війни 2014 року.

Захоплені Росією МБАКи “Нікополь” і “Бердянськ” у порту Керчі. Січень 2019. Фото: Reuters

Рада нацбезпеки прийняла рішення про запровадження воєнного стану. 26 листопада президент Петро Порошенко видав указ, а Верховна Рада затвердила воєнний стан у десяти прикордонних областях терміном на 30 днів.

Генштаб ЗСУ оприлюднив радіоперехоплення розмов офіцерів РФ під час атак на українські кораблі.

Також стало відомо, що російський депутат анонсував напад на катер ВМСУ ще за три дні до інциденту

Командувач ВМСУ Ігор Воронченко не підтвердив застосування українцями зброї проти агресорів у Чорному морі.

ЗМІ спершу опублікували список 23 полонених моряків. Згодом стало відомо, що їх 24, з них два співробітники СБУ.

МБАК “Бердянськ”

Роман Мокряк – командир, лейтенант, 1986 р.н. Кіровоградська область

Юрій Без’язичний, старший матрос, 1990 р.н., Одеська область

Андрій Артеменко, старший матрос, 1994 р.н., Кіровоградська область

Андрій Ейдер, матрос, 1999 р.н., Одеса

Богдан Головаш, старший матрос, 1996 р.н., Полтавська область

Денис Гриценко, капітан 2 рангу, 1984 р.н., Миколаїв

МБАК “Нікополь”

Богдан Небилиця – командир, старший лейтенант, 1994 р.н., Сумська область

В’ячеслав Зінченко, старший матрос, 1998 р.н., Кишинів

Сергій Цибізов, матрос, 1997 р.н., Хмельницька область

Сергій Попов, капітан лейтенант, 1991 р.н., Донецька область

Владислав Костишин, 1994 р.н., Черкаська область

Андрій Оприско, старший матрос, 1971 р.н., Львівська область

Андрій Драч, СБУ

Рейдовий буксир “Яна Капу”

Олег Мельничук – командир, старшина, 1995 р.н., Черкаська область

Михайло Власюк, старший матрос, 1984 р.н. Київ

Безпальченко Віктор, старший матрос, 1987 р.н. Херсончкая область

Терещенко Володимир, старший матрос, 1994 р.н. Дніпро

Семидоцькийй Євген, матрос, 1998 р.н. Луганська область

Додатково на борту

Володимир Лісовий, капітан 3-го рангу, Севастополь

Андрій Шевченко, мічман

Володимир Варимез, старший матрос, 1992 р.н., Одеська область

Сергій Чуліба, старшина, 1992 р.н., Херсонська область

Юрій Будзило, мічман, 1972 р.н., м. Одеса

Василь Сорока, СБУ

27-28 листопада підконтрольні РФ суди в Сімферополі й Керчі заарештували їх усіх на два місяці за нібито “кримінальне правопорушення” (до 25 січня 2019 року).

Надалі військовополонених перевезли до Москви, в сізо “Лефортово” та – трьох поранених – у “Матроську тишу”. До них тривалий час не було доступу адвокатів і консулів.

6 грудня МЗС стало відомо що Росія пустила консулів до українських військовополонених.

Станом на 27 грудня усі 24 українських моряки, захоплені Росією, заявили “слідству”, що є військовополоненими.

7 січня стало відомо, що Україна подала до Європейського суду з прав людини позов проти Росії через захоплення українських моряків біля Керченської протоки.

Раніше Росія не виконала припис ЄСПЛ щодо надання інформації про полонених моряків.

27 січня стало відомо, що трьох поранених українців – Сороку, Артеменка, Ейдера – ФСБ перевела з “Матроської тиші” в московське СІЗО з гіршими умовами утримання – “Лефортово”.

У березні 24 українських моряків визнали військовополоненими, про це йдеться в опублікованій Управлінням верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) доповіді про ситуацію в Україні за період 16 листопада 2018 року – 15 лютого 2019 року.

На початку квітня президент Петро Порошенко під час робочої поїздки до Одеської області вручив нагороди українських моряків – військовополонених, які захоплені і утримуються в РФ, їхнім родичам.

Тоді ж Україна подала позов проти Росії про порушення нею Конвенції ООН з морського права й ініціювала процедуру, яка може звільнити полонених українських моряків.

10 травня у Міжнародному трибуналі з морського права завершилися слухання за позовом України проти РФ. На підтримку України виступали представники юридичної компанії Covington & Burling Марні Чік і Джонатан Гімблет, генсек Гаазької академії міжнародного права професор Жан-Мюрік Тювенін, арбітр у трибуналах з морського права професор Альфред Соонс.

Росія відмовилася брати участь у слуханнях трибуналу.

Читайте також:
Україна витягує військовополонених, але на компроміси з РФ не піде,
– Порошенко на зустрічі з родичами моряків

“Добивали після сигналу SOS”.
Батько військовополоненого Сороки розповів справжні обставини азовського нападу