автор: Михайло Жирохов
військовий історик, експерт, хроніст
Одну з серйозних проблем росіян, яку вони не змогли розв’язати під час масштабного вторгнення в Україну, західні військові експерти вбачають у тому, що окупантам не вдалося здобути вирішальну перевагу в повітрі. Тобто ні першим ударом, ні наступними ударами російські війська не знищили систему протиповітряної оборони України. Навіть нині – після чотирьох місяців війни – наші ЗРК збивають ворожі літаки, вертольоти та безпілотники.
Відтак російські військово-повітряні сили не можуть ефективно підтримувати власні війська на фронті, а про удари авіації по тилу навіть мова не йде. Мало того, дуже скоро наші зенітники отримають західні зразки озброєнь ППО, які змінять характер протистояння в повітрі. І є шанс, що таким чином буде зменшена й загроза ракетних ударів по українських тилових містах.
“Новинарня” вирішила розібратися, з якими засобами протиповітряної оборони Україна підійшла до великої війни, що маємо зараз та на що можемо сподіватися.
Після розпаду СРСР Україна отримала досить потужні сили протиповітряної оборони. Традиційно радянські зенітні системи були одними з найбільш технологічно розвинутих у світі, адже система побудови ППО була геть інакша, ніж на Заході, де основу ППО становили винищувачі. Однак наступні роки призвели до розпаду єдиної системи.
Система ППО С-300
Причому річ не скільки в технічній застарілості технічної бази (а радянські системи проєктувались “на виріст”, і навіть зараз вони за деякими показниками можуть дати фору західним зразкам), а у відсутності розуміння місця ППО у Збройних силах. Чого вартує, наприклад, підкилимне протистояння “льотчиків” і “зенітників”.
Коли у 1992 році почали формуватися ЗСУ, то були створені два окремі командування: Військово-повітряних сил і Військ протиповітряної оборони України. Однак уже в січні 1993 року указом президента Леоніда Кравчука ВПС і Війська ППО були об’єднані в єдиний вид – Військово-повітряні сили України (Війська оборони повітряного простору). А вже за рік – у лютому 1994-го – вони були знову розділені на окремі види, ВПС і Сили ППО.
У квітні 1995 року президентським указом Леоніда Кучми повторно було утворено єдине командування, цього разу Військ повітряної оборони України (Військово-повітряних Сил і Сил протиповітряної оборони). Та в травні 1996 року з’явився новий указ, відповідно до якого ВПО розділили на ВПС і Війська ППО.
І нарешті з червня 2004 року (від “пізнього” Кучми) існує нинішня ситуація, коли ВПС та Війська ППО об’єднані в Повітряні сили Збройних сил України.
Вся ця чиновницька чехарда призвела до того, що фактично було втрачено велику кількість фахових офіцерів різного рівня, та й можливості для розвитку взагалі.
Читайте також:
Повітряні сили ЗСУ показали ефектний випуск військових льотчиків під пісню “Батько наш Бандера”
Якщо говорити про технічну складову, то після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала досить серйозну систему ППО у вигляді 204 зенітних ракетних дивізіонів, в тому числі:
За щільністю ППО на одиницю території Україна впевнено посідала перше місце у світі.
А ще була армійська протиповітряна оборона із 24 комплексами “Тор”, до 150 ЗРК “Оса”, не менше 160 ЗРК “Стріла-10”, до сотні ЗРПК “Тунгуска”, сотні ЗСУ “Шилка” та ЗУ-23-2, тисячі ПЗРК.
Зенітка ЗУ-23-2 ППО ПС ЗСУ під Києвом, березень 2022. Фото: Getty Images
Величезну частину ППО становили стаціонарні зенітні ракетні комплекси, які, за радянськими статутами, повинні були прикривати від ударів із повітря стратегічно важливі промислові та адміністративні центри – Київ, Дніпро, Харків, Миколаїв, Одеса.
Зрозуміло, що для цих цілей цілком годилися навіть досить старі комплекси – як, наприклад, С-125 або С-75 часів війни у В’єтнамі.
Незалежній державі, яка до того ж проводила політику “братерства” зі своїм головним ворогом, така кількість засобів ППО просто не була потрібна. Тому дуже скоро після здобуття незалежності Україна була змушена почати значне скорочення. Так, першими були зняті з озброєння ЗРК середньої дальності С-75, потім, на початку 2000-х років – маловисотні С-125.
Поки дозволяв ресурс, експлуатували далекобійні ЗРК С-200В та С-200Д, але і їх зняли з бойового чергування 2013 року.
Основним комплексом для української ППО став С-300, який почали виробляти 1975 року.
Станом на 2010 рік в ЗС України було 16 дивізіонів С-300ПТ і 11 С-300ПС.
При цьому відбулася й серйозна географічна рокіровка:
першими розформовували дивізіони, які базувалися на Донбасі і на прикордонних з Росією територіях.
Акцент у захищеності ППО робився на центральні та західні області.
Зараз уже зрозуміло, що це була частина російської програми роззброєння та послаблення України.
Проблеми з поставками запчастин з РФ та неможливість продовження термінів зберігання зенітних ракет призвели до того, що до 2014 року до системи ППО України були включені навіть армійські ЗРК середньої дальності “Бук-М1”.
Модернізований зенітний ракетний комплекс “Бук-М1” на озброєнні ЗСУ, 2017 рік. Фото: МОУ
На тому ж тлі робилися спроби освоїти капітальний ремонт комплексів силами України. Найбільших успіхів вдалося досягти саме щодо С-300. Так, у 2012 році було проведено капітально-відновлювальний ремонт двох дивізіонів С-300ПС, при цьому частина елементної бази була вітчизняного виробництва.
Після анексії Криму наші Повітряні сили втратили п’ять дивізіонів С-300 і три дивізіони “Бук-М1”, що вкрай негативно позначилося на боєздатності і фактично створило величезну “дірку” в ППО на південному напрямку. Яку не вдалося “залатати” і до 2022 року.
Починаючи з 2015-го, почалися планові роботи з посилення зенітних ракетних частин із наголосом на заводський ремонт та продовження термінів експлуатації зенітних ракет. Через те, що робочі моменти були відпрацьовані тільки щодо С-300, їх і стали масово відновлювати та ремонтувати. У підсумку за два роки вдалося “протягнути” через заводський ремонт різного ступеня 65% наявного складу зенітно-ракетних комплексів С-300П. Крім того, був освоєний ремонт ракет до них.
Ще одним напрямком став ремонт і модернізація ЗРК “Бук-М1” – тут результати вражають не менше.
Одночасно почалися спроби посилити нашу протиповітряну оборону не тільки кількісно, а й якісно. Саме в цьому напрямку варто розглядати повернення на озброєння таких досить рідкісних комплексів, як С-300В1 (з обмеженими, але все ж таки протиракетними функціями), “Тор” і навіть модернізованих С-125.
Вважається, що на момент повномасштабного вторгнення РФ у лютому 2022 року наші ППО мали на озброєнні:
Дії зенітників на початку війни слід вважати зразковими – нашому командуванню вдалось не тільки зберегти більшу частину комплексів, а й організувати хоч і “осередкову”, однак дієву систему ППО.
На землю падають залишки російської ракети, збитої системою ППО над Києвом у ніч на 25 лютого 2022:
Очевидно, що ППО ЗСУ зіграла важливу роль у ході битви за Київ у березні 2022 року, коли були перехоплені більшість крилатих та балістичних ракет, а також збиті десятки літаків та гелікоптерів.
Читайте також:
Українська ППО збиває ракети росіян над Києвом. ФОТО, ВІДЕО
Однак це було зроблено за рахунок концентрації майже всіх можливостей системи в районі столиці, тоді як Харків, Маріуполь чи Чернігів піддавалися масованим ударам з повітря, маючи дуже обмежені можливості захисту.
За офіційними даними Генерального штабу, силами та засобами ЗСУ (не лише Повітряних сил, а й армійською ППО) станом на 13 липня 2022 року за весь час війни збито 217 літаків, 188 гелікоптерів, 678 БПЛА оперативно-тактичного рівня та 155 крилатих ракет.
Читайте також:
У Чернігові мобілізований ветеран Чижиков збив російський літак, який бомбив місто. ФОТО
Щодо західної допомоги в частині ППО, то з початку російського вторгнення офіційно заявлено тільки про передачу Словаччиною комплексу С-300ПМУ-1 (вісім пускових установок). Це відбулося у квітні.
Крім того, є неофіційна інформація про передачу зенітних ракет для ЗС України від різних країн Східної Європи, які мають на озброєнні комплекси радянських зразків.
На початку липня США офіційно підтвердили майбутню поставку Україні двох комплексів NASAMS (хоча міністр оборони України Резніков говорив про три).
Цей комплекс створений на основі ракети AMRAAM (AIM-120A) класу “повітря-повітря” на початку 1990-х років консорціумом з американської Raytheon і норвезької компанії Kongsberg. Стоїть на озброєнні в Норвегії, Іспанії, Нідерландах, Фінляндії, Чилі, Індонезії, Омані, Литві та в США. Із 2004 року NASAMS у складі системи ППО захищає Білий дім у Вашингтоні.
На Заході цей ЗРК вважається до певної міри відповідником радянського ЗРК “Бук”.
Дальність ураження повітряної цілі NASAMS становить від 2,5 до 25 км на висотах до 16 кілометрів. Захоплення цілі радіолокаційною головкою самонаведення ЗУР відбувається на дистанції до 20 км, після чого здійснюється її активне самонаведення.
Основна тактична одиниця ЗРК NASAMS — батарея, до складу якої входять три взводи (дев’ять пускових установок із загальним комплектом 54 ракети), об’єднаних в інформаційну мережу таким чином, що кожна з трьох РЛС здатна замінити інші. Варто зазначити, що всі 54 ракети можуть бути випущені по різних цілях протягом всього 12 секунд.
Судячи з усього, наступним етапом допомоги Україні в галузі ППО стане отримання більш потужних ЗРК — MIM-104 Patriot. Принаймні такі видання, як The Washington Post, що США передадуть Україні системи Patriot в одному з наступних пакетів військової допомоги.
Комплекс ППО Patriot
Та в будь-якому випадку очевидно, що для радянських систем ППО на озброєнні ЗСУ це остання війна. Перехід на західні зразки неминучий. Хоча той же С-300 може й стати таким собі перехідним зразком.
Читайте також:
Зеленський анонсував прибуття в Україну потужних систем ППО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
