Вірмени тікають з Карабаху та палять свої будинки, щоб не діставалися азербайджанцям, – ВВС

 

Вірменське населення частини Нагірного Карабаху, яка невдовзі перейде під контроль Азербайджану, масово покидає свої домівки. Крім того, до Вірменії виїхало багато мешканців Ханкенді (віри. Степанакерт), адміністративного центру так званої “Нагірно-Карабахської республіки”.

Частина людей вирішила спалити власні будинки, магазини та інші споруди, щоб не залишати їх азербайджанцям, повідомляє ВВС.

Журналісти пишуть, що в селі Чаректар, поблизу гірської дороги, що зв’язує північну частину Нагірного Карабаху з Вірменією, спалили принаймні кілька будинків.

“Ми не хочемо, щоб в наших будинках жили азербайджанці. Нехай самі собі будують будинки”, – сказав 33-річний Карен.

Карен, фото ВВС

Чоловік виріс в Черектарі, а тепер перевіз батьків до Вірменії і буде облаштовувати життя на новому місці.

“Карен впевнений, що невдовзі – може, через кілька років – зможе повернутися в Чаректар. Повернутися явно не мирним шляхом – це зрозуміло з його тону і загального настрою. Чаректар знаходиться в Кельбаджарському районі, а цей район за угодою, що зупинив війну, через два дні має повернутися під контроль Азербайджану. Тому будинки горять і в Чаректарі, і в сусідньому Дадіванку, де розташований древній монастир, і в інших селах по дорозі”, – ідеться в матеріалі ВВС.

Випадки підпалів зафіксовано в Лачинському, Кельбаджарському та Агадамському районах Нагірного Карабаху.

Також в одному з поселень люди розібрали ресторан, забравши навіть віконні рами та двері.

На дорозі з Кельбаджарського району в четвер сформувалася черга із сотень автомобілів на виїзд до Вірменії.

Фото: ВВС

Тим же шляхом женуть і стада корів та овець.

Уздовж дороги пиляють дерева, адже дрова у Вірменії недешеві. Вантажівок з деревиною на трасі чи не більше, ніж машин з речами.

ВВС нагадує, що 27 років тому в Кельбаджарському районі, розташованому між Нагірним Карабахом і Вірменією, теж горіли будинки, і їх теж палили вірмени, коли зайняли територію району, а азербайджанське населення втікало.

Нещодавно карабахський омбудсмен Артак Бегларян повідомляв, що біженцями вже стали близько 90 тисяч вірмен – із приблизно 150-тисячного населення Карабаху.

Вже після цього, 7 листопада, коли вірменська армія остаточно втратила місто Шуша (в чому зізналася лише заднім числом), почалася фінальна хвиля виходу вірмен з Карабаху: зі Степанакерта та інших районів масово – миттєво, в ситуації на межі паніки – евакуювалися залишки мирного населення.

“Тепер, через кілька днів після завершення боїв та обстрілів, Степанакерт виглядає нехай і не повністю вимерлим, але якимось ледь-ледь живим містом. Майже всі магазини та готелі закриті. Де перебуває очільник невизнаної НКР Араїк Арутюнян, чиновники, які ще залишилися в місті, сказати не можуть”, – передає ВВС.

Читайте також:
Баку святкує перемогу у війні за Карабах. ФОТОРЕПОРТАЖ

Вірменія втратила 1378 військових під час боїв за Карабах

Як повідомляла “Новинарня“, президенти Азербайджану, Вірменії та Росії ввечері 9 листопада підписали спільну заяву про припинення військових дій у Нагірному Карабасі, передачу Азербайджану більшої частини окупованих територій (без району Ханкенді та Лачинського коридору) і введення в регіон російських миротворців. Військові 15-ї мотострілецької бригади ЗС РФ оперативно прибули до регіону.
Вірменські війська при цьому мають вийти з Арцаху, окупованого ними ще на початку 90-х років. Вірменія і Азербайджан повинні обмінятися військовополоненими й тілами загиблих та зупинитися на зайнятих ними позиціях. У Нагірний Карабах мають повернутися азербайджанські біженці.
Повне припинення вогню в Нагірному Карабасі почалося 10 листопада о 00:00 за московським часом (01:00 за Баку).
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав заяву без узгодження з президентом країни. Після цього в Єревані спалахнули протести опозиції, яка прагне усунути Пашиняна.

Читайте також:
Міноборони Азербайджану показало кадри зі звільненого міста Шуша в Нагірному Карабаху. ВІДЕО

Як інформувала “Новинарня“, 27 вересня армія Азербайджану почала наступ на різних ділянках лінії розмежування з Нагірним Карабахом, окупованим Вірменією. Такі дії в Баку пояснили численними обстрілами з боку вірмен напередодні. Водночас є підстави вважати, що цей наступ був добре підготовлений Азербайджаном та має на меті звільнення територій у Нагірному Карабаху.

Влада Вірменії й адміністрація так званої “Нагірно-Карабаської республіки” з самого початку оголосили воєнний стан і загальну мобілізацію. Парламент Азербайджану прийняв постанову про запровадження воєнного стану в деяких регіонах країни та лише часткову мобілізацію.

Сторони повідомляли про сотні й тисячі військових жертв з обох боків та значну кількість знищеної техніки.

Наступ Азербайджану був активним та ефективним. Вірменська сторона втрачала особливо багато техніки і зброї – її масово знищували з повітря ударні безпілотники “Байрактар” виробництва Туреччини.

Азербайджан уже в перші дні заявляв про звільнення щонайменше семи ненаселених сіл у “буферній зоні” на території Нагірного Карабаху, знищення кількох постів противника і взяття під контроль важливих висот.
У Вірменії спершу спростовували цю інформацію та стверджували, ніби на іншому боці воюють турецькі найманці. Згодом вірмени визнали втрату територій в горах Карабаху. Азербайджан заявляв про нові й нові зайняті села.

За місяць контрнаступальної операції Азербайджан прозвітував про звільнення від вірменської окупації чотирьох міст, трьох селищ і 166 сіл.

Обидві сторони заявляли про обстріли противником цивільних об’єктів та загибель мирних мешканців. Зокрема, Азербайджан показував наслідки обстрілів із території Вірменії свого другого за розміром міста Гянджа.

Туреччина надає дієву підтримку Азербайджану у конфлікті з Вірменією.

Вірменія розглядала можливість визнання незалежності Нагірного Карабаху та зверталася по допомогу до Росії в рамках оборонного пакту ОДКБ. У Москві не це заявляли, що допомога можлива лише за умови агресії Азербайджану проти самої Вірменії, а не на території окупованого вірменами Нагірного Карабаху.

9 жовтня за підсумками зустрічі міністрів закордонних справ Азербайджану і Вірменії, а також глави МЗС Росії Сергія Лаврова була досягнута перша домовленість про припинення вогню в Нагірному Карабасі з 12:00 10 жовтня. Сторони мали б провести обмін військовополоненими, іншими утримуваними особами й тілами загиблих за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста. Однак ці, а також наступні домовленості про гуманітарний “режим тиші” не були реалізовані.

7 листопада азербайджанські сили звільнили історичне місто Шуша і підійшли впритул до Ханкенді (Степанакерта) – столиці “НКР”.

Передісторія конфлікту

Військовий конфлікт між двома південнокавказькими країнами спалахнув у 1988 році через територіальні претензії Вірменії до Азербайджану.
Нагірний Карабах і сім прилеглих до нього районів – майже 20 відсотків території Азербайджану – залишаються під окупацією збройних сил Вірменії.
У травні 1994 року сторони узгодили режим припинення вогню. Надалі під егідою Мінської групи ОБСЄ, при співголовуванні Росії, Франції і США, тривають безуспішні мирні переговори.
Рада безпеки ООН ухвалила чотири резолюції щодо звільнення окупованого Нагірного Карабаху і прилеглих до нього територій, але вони не виконуються Вірменією, яку підтримує Російська Федерація.

Читайте також:
Бої за Карабах: Азербайджан звітує про знищену вогневу точку ЗС Вірменії та втечу противника з позицій. ВІДЕО

Редактор:

〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.

〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!

〉〉 Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter, Instagram.

Україна