Червень 2025 року. Донеччина. Покровський напрямок. Російські війська не припиняють спроб охопити агломерацію Покровськ–Мирноград. Після невдалих лобових атак агресор змінив тактику — тепер окупанти намагаються просунутись уздовж траси до адмінмежі з Дніпропетровською областю, щоб перерізати логістику та ізолювати ці прифронтові міста. Сама дорога вже перебуває під контролем російських ударних дронів.
На південний захід від Покровська оборону тримає 32-га окрема механізована бригада — “Сталева”. Наш журналіст провів добу поруч із мінометною батареєю “сталевої піхоти”.
Разом із бійцем на позивний “Якут” вирушаємо на позиції мінометного розрахунку 32-ї бригади. У нинішніх умовах зайти туди і вийти звідти — чи не найбільш небезпечне завдання. Російські дрони висять у повітрі цілодобово, тож швидкість і вдача — питання життя і смерті.
“Кожен виїзд до позицій — як лотерея?” — “Авжеж”, — нервово сміється Якут.
На позиціях чигає постійна загроза з неба, як і на дорозі. Мінометники залишають бліндаж лише за крайньої потреби. Так само і вночі, коли кожен рух добре видно у ворожі тепловізори. Але під ранок потрібно виходити — прибув боєкомплект для важкого міномета. Командування готується до можливого штурму…
Мальовничий світанок над Покровськом — оманливий. Для артилеристів він стає початком гарячого дня. Отримавши координати цілі, мінометники заздалегідь готують позицію.
Ця позиція універсальна — одразу під два калібри: 82 міліметри для ближчих рубежів і 120 мм — на дальні дистанції. Людей у підрозділі бракує, тож наявним канонірам доводиться працювати за двох — швидко, точно і без зайвих рухів.
Поки є хвилина тиші, Олександр готує міни до бою. Йому вже за п’ятдесят, і служба дається непросто. Але про відпочинок не йдеться. Адже війна для Олександра — справа особиста. Його рідні — під обстрілами в Сумах. І кожен постріл сумчанина на Донеччині — це відповідь ворогу за біль і страх його близьких.
…Чим вище піднімається сонце — тим активніше діє ворог. У спеку дрони з тепловізорами втрачають ефективність, а зелена рослинність вдень більш-менш маскує позиції від ударних безпілотників. Саме тоді на перший план виходить артилерія. Білий день — час для важкого бою під палючим небом.
Місце для важкого міномета виявилося не найкращим — заважають гілки, тож згодом доведеться його переносити. Але поки що — мінометники працюють тут…
Команда “До бою!” лунає зненацька. Ціль близько, тож хлопці працюють із міномета меншого калібру.
А щойно “відпрацьовують” одну позицію — на іншій уже помічено рух ворожої піхоти. І знову — вогонь. Мін іде стільки, що “сталеві” хлопці ледь встигають споряджати нові.
…Так минає майже весь день. Мінометники на зміні працюють без перепочинку — споряджають боєприпаси, ведуть вогонь, укріплюють позицію.
Чи робота мінометників легша, ніж у піхоти на “нулі”? Як сказати…
“Ми піхотинців прикриваємо. Нам потрібно зберегти їхні життя, — каже виснажений навідник “мінометки” Євген. — Бо коли ворог захопить позиції піхотинців, наступними будемо ми…”
Усе це і більше дивіться у відеорепортажі “Новинарні“:
Читайте і дивіться також:
“Ждуни” в Покровську проти “Білого янгола”: минулого разу не відкрили під’їзд – тепер КАБ убив у ньому дев’ять людей. ВІДЕО
〉〉 Вподобали статтю? Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні". Наші рахунки – тут.
〉〉 Кожен читач "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції.
Ми виправдовуємо довіру!
