Україна не визнає миротворцями російських військових у Нагірному Карабаху

Російська Федерація не має жодних підстав називати миротворцями своїх військових, які були направлені в Нагірний Карабах.

Окупація частини території України та Грузії ставить під сумнів ефективність “миротворчої” ролі росіян у регіоні Південного Кавказу.

Про це під час засідання Постійної ради ОБСЄ у четвер, 12 листопада, заявив постпред України при міжнародних організаціях у Відні Євгеній Цимбалюк, передає “Укрінформ”.

Він наголосив, що агресія РФ в Україні триває, включаючи окупацію Криму.

“Російська Федерація (…) не має ані юридичних, ані моральних підстав називати свої військові підрозділи, віднині дислоковані у районі Нагірного Карабаху, миротворцями”, – сказав Цимбалюк.

Він додав, що дії Росії щодо інших держав “дискредитують поняття миротворчої місії як такої у сенсі міжнародного права загалом та Статуту ООН зокрема”.

Водночас Цимбалюк наголосив на “послідовній та безумовній підтримці Україною суверенітету та територіальної цілісності Азербайджанської Республіки в межах її міжнародно визнаних кордонів”.

Як повідомляла “Новинарня“, президенти Азербайджану, Вірменії та Росії ввечері 9 листопада підписали спільну заяву про припинення військових дій у Нагірному Карабасі, передачу Азербайджану більшої частини окупованих територій (без району Ханкенді та Лачинського коридору) і введення в регіон російських миротворців. Військові 15-ї мотострілецької бригади ЗС РФ оперативно прибули до регіону.
Вірменські війська при цьому мають вийти з Арцаху, окупованого ними ще на початку 90-х років. Вірменія і Азербайджан повинні обмінятися військовополоненими й тілами загиблих та зупинитися на зайнятих ними позиціях. У Нагірний Карабах мають повернутися азербайджанські біженці.
Повне припинення вогню в Нагірному Карабасі почалося 10 листопада о 00:00 за московським часом (01:00 за Баку).
Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян підписав заяву без узгодження з президентом країни. Після цього в Єревані спалахнули протести опозиції, яка прагне усунути Пашиняна.

Читайте також:
Росія відправила в Карабах “миротворців”, що воювали на Донбасі, – волонтер InformNapalm

 27 вересня армія Азербайджану почала наступ на різних ділянках лінії розмежування з Нагірним Карабахом, окупованим Вірменією. Такі дії в Баку пояснили численними обстрілами з боку вірмен напередодні. Водночас є підстави вважати, що цей наступ був добре підготовлений Азербайджаном та має на меті звільнення територій у Нагірному Карабаху.

Влада Вірменії й адміністрація так званої “Нагірно-Карабаської республіки” з самого початку оголосили воєнний стан і загальну мобілізацію. Парламент Азербайджану прийняв постанову про запровадження воєнного стану в деяких регіонах країни та лише часткову мобілізацію.

Сторони повідомляли про сотні й тисячі військових жертв з обох боків та значну кількість знищеної техніки.

Наступ Азербайджану був активним та ефективним. Вірменська сторона втрачала особливо багато техніки і зброї – її масово знищували з повітря ударні безпілотники “Байрактар” виробництва Туреччини.

Азербайджан уже в перші дні заявляв про звільнення щонайменше семи ненаселених сіл у “буферній зоні” на території Нагірного Карабаху, знищення кількох постів противника і взяття під контроль важливих висот.
У Вірменії спершу спростовували цю інформацію та стверджували, ніби на іншому боці воюють турецькі найманці. Згодом вірмени визнали втрату територій в горах Карабаху. Азербайджан заявляв про нові й нові зайняті села.

За місяць контрнаступальної операції Азербайджан прозвітував про звільнення від вірменської окупації чотирьох міст, трьох селищ і 166 сіл.

Обидві сторони заявляли про обстріли противником цивільних об’єктів та загибель мирних мешканців. Зокрема, Азербайджан показував наслідки обстрілів із території Вірменії свого другого за розміром міста Гянджа.

Туреччина надає дієву підтримку Азербайджану у конфлікті з Вірменією.

Вірменія розглядала можливість визнання незалежності Нагірного Карабаху та зверталася по допомогу до Росії в рамках оборонного пакту ОДКБ. У Москві не це заявляли, що допомога можлива лише за умови агресії Азербайджану проти самої Вірменії, а не на території окупованого вірменами Нагірного Карабаху.

9 жовтня за підсумками зустрічі міністрів закордонних справ Азербайджану і Вірменії, а також глави МЗС Росії Сергія Лаврова була досягнута перша домовленість про припинення вогню в Нагірному Карабасі з 12:00 10 жовтня. Сторони мали б провести обмін військовополоненими, іншими утримуваними особами й тілами загиблих за посередництва Міжнародного комітету Червоного Хреста. Однак ці, а також наступні домовленості про гуманітарний “режим тиші” не були реалізовані.

7 листопада азербайджанські сили звільнили історичне місто Шуша і підійшли впритул до Ханкенді (Степанакерта) – столиці “НКР”.

Передісторія конфлікту

Військовий конфлікт між двома південнокавказькими країнами спалахнув у 1988 році через територіальні претензії Вірменії до Азербайджану.
Нагірний Карабах і сім прилеглих до нього районів – майже 20 відсотків території Азербайджану – залишаються під окупацією збройних сил Вірменії.
У травні 1994 року сторони узгодили режим припинення вогню. Надалі під егідою Мінської групи ОБСЄ, при співголовуванні Росії, Франції і США, тривають безуспішні мирні переговори.
Рада безпеки ООН ухвалила чотири резолюції щодо звільнення окупованого Нагірного Карабаху і прилеглих до нього територій, але вони не виконуються Вірменією, яку підтримує Російська Федерація.

Читайте також:
Баку святкує перемогу у війні за Карабах. ФОТОРЕПОРТАЖ