“Наша зброя – правда”. Як українські ветеранки відстоюють країну під час візиту до США

 

Олена Максименко
фото автора

“Амбасадор – ветеранська дипломатія” – так називається проєкт, у рамках якого ветерани, військові, учасники АТО/ООС просувають на Заході український інтерес у висвітленні війни на Донбасі.

У жовтні відбулася чергова поїздка українських “амбасадорок” до США. Дівчата-військовослужбовці та ветеранки виступили в самому Державному департаменті.

Серед учасниць цієї поїздки була й авторка “Новинарні“.

Початок із “Невидимого батальйону”

Cпершу був “Невидимий батальйон”кампанія захисту прав жінок у Збройних силах України. Адже в перші роки війни їх не вітали у військкоматах, їм могли запропонувати хіба посаду кухарки, діловода чи банщиці, у кращому разі – санітарки. При тому, що йдеться про мотивованих дівчат, які працювали в підрозділах не згірш за побратимів-хлопців – наводили, коригували, стріляли, ходили в розвідку…

Марія Берлінська (на першому плані, анфас)

“Невидимий батальйон” розпочався з легкої руки волонтерки, громадської активістки та аеророзвідниці Марії Берлінської. Соціологічне дослідження, фотовиставка, адвокаційна робота, а також однойменний документальний фільм, що показує шість історій жінок на війні – ці кроки призвели до того, що в 2016 році для жінок у ЗСУ офіційно відкрилися 63 бойових посади.

Проект “Амбасадор” став продовженням цієї активності. Спершу були ознайомчі та інформаційні поїздки “Невидимого батальйону” за кордон. А потім прийшло розуміння, що такі вояжі можна розширити до рівня “неформальної дипломатії” – адже безпосередні очевидці й учасники війни можуть часом чіткіше донести на Заході реальний стан справ, основні проблеми і потреби в українському війську, аніж офіційні дипломати. І щонайменше підсилити дію останніх.

Покази фільму та спілкування з “Невидимим батальйоном” відбулися вже більш ніж у 15 країнах, серед яких Польща, США, Канада, Литва, Португалія, Бельгія, Велика Британія. Дипломати в камуфляжі побували зокрема в штаб-квартирі НАТО та на засіданні ООН. А цього разу відвідали Нью-Йорк і Вашингтон.

Хто ламає стереотипи

Після недавніх подій Україна у Штатах асоціюється лише з тим дзвінком. Телефонна розмова двох президентів і її наслідки не сходять із газетних шпальт і телеекранів. Про це заводять мову навіть продавці в американських крамницях, коли кажеш, звідки ти.

Кожна з дівчат, що взяли участь в місії “амбасадорок”, здатна була поламати уявлення про країну лише своїми історіями.

Андріана Сусак, у минулому – успішна бренд-мереджерка однієї з київських компаній, сьогодні – координаторка “Жіночого ветеранського руху”. В перші роки війни – штурмовик батальйону “Айдар”, брала участь у звільненні міст Донбасу. За документами числилась у підрозділі “швачкою”.

Колишня студентка філфаку Києво-Могилянської академії, Юлія Микитенко сьогодні – командир взводу – офіцер-вихователь у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна. У 2016 році Юля підписала контракт і пішла на фронт слідом за чоловіком. Стала командиром спершу піхотного, а потім розвідувального взводу. Пережила загибель чоловіка, перевелася в Київ, де зайнялася вихованням майбутнього покоління для ЗСУ. На сьогодні лейтенант Микитенко вишколює перший набір дівчат у ліцеї Богуна.

Читайте також:
Перший в Україні командир дівочого взводу Юлія Микитенко: Коли одягаєш форму, проблема статі відпадає

Юлія Матвієнко

Юлія Матвієнко, відома за позивним “Білка”, в мирному житті була бухгалтеркою, надалі – снайперка. Демобілізувалася напередодні вильоту до США. Починала свій шлях як волонтер – збирала на фронт усе необхідне, допомагала рідним знаходити й розпізнавати тіла загиблих. У певний момент не витримала – зрозуміла, що не хоче більше ховати хлопців, а прагне воювати. Прослужила на війні неповні п’ять років.

Катерина Луцик – чи не єдина, чия роль до і під час війни лишилася незмінною. Катя – медик, служить досі. До війни встигла здобути освіту, на війні рятує поранених. Під час одної з евакуацій сама отримала поранення. Після лікування повернулася до строю.

Низка зустрічей за участю цих дівчат у різному форматі – від офіційних у кабінетах до неформальних на дружніх ланчах – мали на меті донести й нагадати декілька простих, як двері, істин: Росія – агресор; в Україні триває війна; якщо українські військові не встоять – агресія, мов пухлина, пошириться на інші країни Європи; домовленостей Росія не дотримується, перемовини з нею не мають сенсу.

Були озвучені ключові проблеми, з яким стикаються українські військові і ветерани: проблема реабілітації, медичної допомоги, права та становище жінок у армії, потреба в навчанні.

До відома американських друзів донесли, якими наслідками загрожує розведення військ, на якому наполягає українська влада, а також підтримують деякі європейські політики.

Різні війни, одні проблеми

У Нью-Йорку делегатки відвідали щорічну зустріч волонтерської організації Razom for Ukraine – RAZOM Annual Meeting 2019. На зустрічі зібралися волонтери й активісти від української діаспори, а також американці, що цікавляться і підтримують Україну.

Презентували впроваджені ініціативи. Андріана Сусак розповіла про стипендію імені Богдана Радченка, втілену зусиллями “Жіночого ветеранського руху”.

Богдан Радченко – загиблий боєць 1-ї танкової бригади. Стипендія його імені дає можливість ветеранам безкоштовно отримувати освіту в кількох найкращих вишах країни.

Студентом є зараз і американський ветеран Бернгард Кірчнер, який прийшов на зустріч. Він підтримує Україну і вже тричі приїздив до нашої країни, спілкувався з українськими ветеранами, ділився досвідом.

Напрямки підтримки ветеранів у США ідентичні з тими, які розвиваються в Україні: спорт, освіта, бізнес-починання. Причому, за словами Кірчнера, державну підтримку дістають лише освітні проєкти, решта зазвичай мають статус НГО.

Серед таких інституцій – VFW (Veterans of Foreign Wars, “Ветерани іноземних воєн”), місце, де ветерани можуть зібратися для спілкування. А організація RWB – “Червоно-біло-синій”) – зосереджена на спорті, здебільшого на бігові.

Бернгард розповідає, що пішов служити в морську піхоту, потім поїхав навчатися до Лондона, по завершенні повернувся до армії. Вирушив на рік до Іраку, служив три роки в Південній Кореї, працював у Франції й Норвегії. Зараз навчається у Колумбійському йніверситеті, вивчає країни Східної Європи.

Попри різних характер воєн, ветерани США стикаються з ними ж труднощами по поверненні до мирного життя, що й наші.

“Я не експерт, але поділюся власним досвідом, – розповідає Бер. – Вперше я пішов на службу в 1996-му. Тоді ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) був чимсь, про що не прийнято говорити. Всі розуміли, що таке явище є, але ця тема не була нормальною в розмовах. Це було стигматизовано. Але коли я повернувся на службу в 2006-му, мені здається, динаміка змінилася багато в чому. Після повернення з Іраку за два роки я втратив трьох друзів – вони вчинили самогубство. Це складна річ”.

Що відрізняється в кращий бік у США – це сприйняття суспільством людей у військовій формі. Навіть якщо ця форма українська. Дівчата постійно чули на вулицях цілюще: “Thank you for your service”, дехто з перехожих усміхався й прикладав руку до серця.

Цей жест подяки військовим закріплений у США на рівні рефлексу, він містить важливий посил: “Ми поважаємо і цінуємо те, що ти робиш”.

Американці висловлюють вдячність усім воїнам, котрі боряться за свободу і демократичні цінності.

Однак, попри великий досвід війни та реабілітації після повернення, попри підтримку суспільства і відсутність закидів “я тебе туди не посилав”, проблема посттравми серед ветеранів у США досить гостра.

Так, знаменитий флешмоб “22 відтискання впродовж 22 днів” походить саме від статистики щоденних самогубств серед ветеранів у США: за статистикою 2016 року, близько 22 американських ветеранів щодня накладають на себе руки (щоправда, фахівці запевняють, що зараз цей показник дещо зменшився).

Вулиці Нью-Йорку вражають кількістю безхатьків, і, за словами психолога, що працює з військовими, 80% з них є ветеранами війни.

Читайте також:
Навздогін невдалому 22PushUpChallenge:
влада в Україні починає бачити загрозу масових суїцидів ветеранів АТО

Допомога родинам загиблих

Бонні Керрол в офісі TAPS

Знаковою зустріччю стали відвідини Tragedy Assistance Program for Survivors (TAPS), громадської організації, що допомагає рідним загиблих на війні переживати втрату. Її засновниця Бонні Керролл – ветеранка військово-повітряних сил США, сама втратила чоловіка на війні, і вона як ніхто розуміє, що пережила Юлія Микитенко, слухає її з щирим, глибоким співчуттям.

Починалося все із зусиль кількох ентузіастів, на сьогодні TAPS діє у 34 країнах, серед яких Сирія, Грузія, Туреччина, Канада, Польща, Косово, Нігерія, В’єтнам, Ангола, Афганістан, Ірак, а віднедавна й Україна – представництво TAPS відкрилося у Дніпрі. TAPS нараховує 13500 членів.

“Найважливіше те, що ми збираємося разом родинами тих, хто служить, – говорить Бонні. – Вдови, матері, брати, сестри… Ми можемо допомогти одне одному. Коли ми всі збираємося, наша спільнота стає більшою – по всьому світі. Це може зцілювати всіх нас. І ми можемо також ділитися інформацією стосовно ресурсів та способів, як можна діяти максимально ефективно”.

“У Афганістані немає державної підтримки, тож нам треба отримати роботу для вдів. Це завдання номер один. А в деяких країнах їх дуже багато, мабуть, більше ніж у США. Тому там важлива соціальна допомога”, – пояснює засновниця.

Офіс TAPS більше подібний на затишний дім. Ось дитячий простір, ось – кімната, де зберігається спортивне спорядження і нагороди, ось місце для брифінгів, тут кухня, тут – простір із затишними кріслами, де можна перепочити, погортати тематичні журнали, поспілкуватися тісним колом.

Серед фото полеглих героїв впізнається українець Андрій Широков, друг “Сім’янин”, доброволець ДУК, згодом боєць 54-ї бригади, батько шістьох дітей, із яких двоє всиновлених. Поруч – український прапор.

Окремий напрямок роботи TAPS – допомога тим, чия рідна людина загинула внаслідок суїциду. Той самий принцип “рівний рівному“, об’єднання людей із подібним досвідом.

“У нас є декілька прекрасних команд, що підтримують рідних тих, хто скоїв суїцид, – коментує Бонні Керролл. – Найпростіше, що ви можете зробити – це започаткувати базову річ: просто слухати. В більшості випадків люди не можуть зафіксувати того, що сталося, для них просто важливо знати, що вони можуть бути почуті, можуть поділитися тим, що сталося, без сорому, без осуду, вони мають знати, що їх підтримують”.

“Що ми робимо – це переконуємо, що є інша мати, вдова, брат чи сестра, котрі так само втратили того, кого вони любили, зокрема й через суїцид. Вони також були тут. Вони знають, що вони не самі. І їхня смерть не визначає, ким вони були як особистості. Тож просто важливо надати їм підтримку, якщо вони захочуть, то дати їм зв’язок з іншими, чиї рідні скоїли самогубство.
Ще один спосіб допомогти – це коли ти чуєш історію про те, що щось подібне трапилося, спитати: як ми можемо краще підтримати тебе?” – розповідає засновниця TAPS.

Відвідання Держдепу з користю

Ключові меседжі місії, а також історії кількох “амбасадорок” були озвучені у стінах Держдепартаменту США.

“Їм важливо пояснювати, – прокоментувала зустріч Андріана Сусак. – Держдеп – це дуже складна аудиторія. Але те, що я почула – буде збільшене фінансування для допомоги ветеранам. І це добре, це вже результат! Вони доносять до конгресменів, які приймають рішення щодо фінансової підтримки України, і я думаю, що коли вони будуть підписувати документи, то вони будуть згадувати нас”.

“Народні дипломатки” також взяли участь у конференції “Українське завдання для становлення державності” (Ukraine’s Quest for Mature Nation Statehood), де серед гостей і доповідачів були громадські діячі як від України (Марко Супрун, колишній командувач ДШВ й АТО, нардеп Михайло Забродський), так і від США. Обговорювалися проблеми оборони, а також інформаційної війни.

Продуктивним стало спілкування з організацією “Жінки у міжнародних силових структурах” (Women In International Security). Там українські ветеранки змогли проговорити декілька болючих тем суто з жіночої точки зору – від відсутності жіночої білизни для ЗСУ до відсутності механізмів виявлення, розслідування і покарання винних у випадках насилля, що трапляються в армії.

Був брифінг у Freedom House, де українки серед інших “зустріли” легендарне фото піаніста з Майдану.

Були візити у Світовий банк, до представників НАТО й української діаспори, а також посольство України в США, де офіційні дипломати пропонували свою підтримку.

Читайте також:
Експосол у США Чалий пішов з МЗС, закинувши Зеленському зламані механізми традиційної дипломатії

“Ми говорили правду – це наша зброя”

“Для мене це була перша поїздка в рамках проекту «Амбасадор», особисто я дуже задоволена, – розповіла Катя Луцик по поверненні. – Я думаю, результат повинен бути позитивний, тому що ми зустрічалися з доволі впливовими людьми, ми говорили правду – це наша основна зброя. Думаю, ми достукалися, тепер будемо чекати підтримки та організовувати далі зміни в Україні”.

Андріана Сусак додала, що в цій поїздці було вперше представлено “Жіночий ветеранський рух” за кордоном.

“Розказали про нього всім, кому могли. Розказали, яка у нас ситуація в країні, яка ситуація з підтримкою жінок-ветеранок, і знайшли дуже багато друзів. Люди готові комунікувати й допомагати, і ми готові допомагати їм. Тому зараз важливо скласти «дорожню карту» нашої поїздки та перетворити це все в практичну дію”, – зазначає Сусак.

Організацію місії та дбайливий супровід “амбасадорок” забезпечили NDI – National Democratic Institute. У їхньому ж приміщенні у Вашингтоні відбувся показ документального фільму “Невидимий батальйон”. Жили ветеранки у місцевих українців.

Читайте також:
“Thank you for your service!” Як українські фронтовички у штаб-квартиру НАТО їздили

 

Якщо ви знайшли помилку чи одрук, будь ласка, виділіть фрагмент тексту й натисніть Ctrl+Enter.

   

〉〉 Найкращий лайк - переказ 50, 100, 200 грн. для гонорарів авторам "Новинарні".

〉〉 Кожен прихильник "Новинарні" має змогу налаштувати щомісячний переказ на довільну суму через сервіс Patreon - на підтримку редакції. Become a Patron!

Ми виправдовуємо довіру!

  ...

...  

〉〉  Хочете читати більше якісних статей і цікавих новин про Україну, що воює? Підписуйтесь на "Новинарню" в соцмережах: Telegram, Facebook, Twitter.

 

Не проґавте найцікавіше!

Раз на тиждень ми відправляємо дайджест з вартими уваги статтями "Новинарні".

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: